Ваши сообщения автор сайта не принимает.
Всего 429 сообщенийСтраницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 [10+]

 
 Евгений Рейцен2015-12-26 09:02:02 
Поздравляем Вас с наступающим Новым 2016 годом. Желаем здоровья, мира и дальнейшего процветания издания "Склянка часу".

P.S.
Благодарю Вас за поздравление меня с юбилеем.

С уважением,
Евгений Рейцен
 
 Владимир Спектор2015-12-26 08:55:27 

800 x 500, 35 кБ
ДОРОГИЕ ДРУЗЬЯ!
От души поздравляю ВАС с наступающими Новогодними праздниками!!!
Пусть все невзгоды и огорчения останутся в прошлом,
а Новый год будет счастливым, мирным, творческим, удачным!
Мы все на это надеемся, невзирая ни на что.
Ведь у всех нас много интересных планов и заветных мечтаний.
И потому главное пожелание - крепкого здоровья и оптимизма!
С Новым Годом!


С уважением,
Владимир Спектор
 
 Людмила Некрасовская2015-12-26 08:11:48 
Под Новый год, собрав гостей,
Я призываю всех друзей,
Всю удалую нашу рать
Бокал шампанского поднять
За нас! За творчество! За муз!
За вдохновенный наш союз!
За мира нашего чертог!
За то, что Слово - это Бог!

С праздниками, дорогие!
Сердечно, Людмила Некрасовская
 
 Антоніна Остролуцька2015-12-25 09:12:54 
Доброго мирного Нового 2016-го року та доброго щедрого Рождества бажаємо Вам щиро і приязно! Нехай буде у Вас віхола добрих, мудрих листів і листочків!
З вдячністю і повагою
Антоніна Остролуцька
с. Вишеньки
 
 Олена2015-12-23 08:31:31 
Пане Олександре, конкурс - це завжди чудово. Зичу Вам і Вашим однодумцям успіхів. На жаль, не знала про нього. З повагою до Вашої справи. Дякую, що Ви є, що у такі складні для держави часи не залишаєтесь байдужим до творчості. Бережи Вас Господь! Олена.
 
 Володимир Комісарук2015-12-09 15:27:46 
Склянці двадцять років Часу. За двадцять років завдяки плеяді творчих людей - поетів, письменників, літературних критиків, а також художників і скульпторів - дорослішала й зріла редакція, посоліднішав новітній, демократичний, незаангажований Zeitglas котрий цілком виправдовує назву міжнародного літературно-мистецького видання.
Розвою журналу сприяють міжнародні конкурси поезії та прози, отож бо й залишається на вістрі часу, відкриває нові імена, зазирає в майбуття.
З Новим роком! Довголіття журналу, редакції та всім причетним.
Хай щастить! Всего наилучшего! Viel Glueck!

Володимир Комісарук
 
 Шумлянський2015-11-27 10:20:39 
Доброго вечора, шановний Олександре Володимировичу! Дякую за листа, радий, що Ви могли відвідати Німеччину, це дає новий поштовх до работи. Я теж займався екологією, точніше - геоекологією, вивчав забруднення радіоактивними і токсичними елементами в різних районах України, написав декілька монографій і багато статей, брав участь в конференціях за кордоном. Що стосується журналу і літератури взагалі, то я дуже хочу, щоб люди мали гроші, щоб купувати книжки і журнали та більше читали. Без книжок література стає віртуальною, тобто якоюсь мірою ефемірною.
З повагою, Владислав Шумлянський.
 
 Виктор Лановенко2015-11-21 11:45:32 
Александр Волков, рассказ «Аня и попугай». Этот рассказ по объему мизерный, по содержанию незамысловатый. Таких жизненных историй каждый читатель может припомнить штук сто. Но каким-то удивительным образом эта крохотная история затягивает, вызывает ответные читательские чувства, побуждает к сопереживанию. Любопытно, за счет чего такое получается? Начинаешь анализировать – ни черта не выходит. Слова обыкновенные, фразы простые, никакой экзотики, никакого ноу хау. То есть, использованный арсенал совершенно не секретный, такого добра вокруг нас навалом. Но почему одни граждане-писатели этот сор превращают в поэзию, а у другие – увы… Тайна, секрет. Александр Волков, похоже, знает этот секрет. Талант, ё-моё.
 
 Соучастник2015-11-07 13:49:39 
Добрый день, Александр!

Сообщаем вам, что ваш рассказ "Ади и Василь" прошел конкурсный отбор редакционной коллегией для участия в программе "Соучастник" (цикл передач «Рождественские встречи») на радио медиахолдинга «Московская правда» (ежедневно радио слушает 90 000 человек в день).
 
 Л.Исаева2015-11-04 08:40:29 
с подачи Вячеслава Васильевича, пришло приглашение из города Канева Черкасской области от украинско-русско-немецкого журнала «Склянка Часу» опубликовать прозу Геннадия Кононова. При жизни автора ни одной повести из более полутора десятка нигде не были напечатаны.
На настоящий момент в журнале «Склянка Часу» вышло десять повестей Г.Кононова. Готовится к изданию прозаический сборник. Там же регулярно печатаются воспоминания о поэте и подборки стихов Геннадия.




И вот совсем недавно, украинско-русско-немецкий международный литературный журнал "Склянка Часу" отметил свой 20-летний юбилей!

Ура! Дорогие мои сотоварищи по перу и литературным интересам, уважаемые Александр Владимирович, Вячеслав Васильевич и все-все-все, кто сопричастен журналу, миру, дружбе и сотрудничеству между странами и народами - с праздником!

Выжить в эти трудные годы издательству и сохранить любовь и интерес читательский удаётся далеко не всем. Сколько труда и сил надо было приложить Александру Апалькову во сохранение детища - оставим за кадром... Одно ясно - вы живы, нужны и любимы. А мы - имеем площадку, и, в меру своих талантов и возможностей - можем рассказать о том, что нас тревожит и вдохновляет.

С 20-летием!!! Дорогие СКЛЯНКОВЦЫ, - друзья мои, писатели, поэты, художники, спонсоры, читатели и творческие почитатели "СКЛЯНКИ ЧАСУ"!!!...

Желаю этот красивый расцвет сделать базовым, а прибавление по годам - считать не старением, а восхождением к новым вершинам мастерства, к новым именам и открытиям! ЗУБРАМ журнала - особо крепкого здоровья и жизненной стойкости. Очень рада за всех, кто добрался, кто собрался на Юбилей в таком значительном и любимом составе. Мне жаль, что в эти торжественные дни я не могла быть с ВАМИ за общим столом, по-хорошему завидую, и очень надеюсь - Господь милостив, /темни...ГРАНИЦЫ ...рухнут - и свобода НАС примет радостно у входа! (...)(с).

Здоровья Вам всем, сил и благополучия по всем направлениям и на все времена!!!


sebezh.myqip.ru/?1-11-0-00000006-000-0-0#018
 
 М.Субота2015-10-12 08:58:32 
ВельмиШановний друже Олександре! 01 жовтня відбулися Сковородинівські читання у Переяслові.
Мав за часть відбути та зачитати доповідь на тему "Три Сковородинівські криниці" - стаття опублікована у збірнику Наукових праць "Переясловські студії" № 3.
У хвилини перерв презентував студентам і вченим журнал "Склянка Часу" № 71, №73. Велися дибати про цей журнал та видавництво, виявилося, що багато хто знає такого, що ї мені не відомо - у доброму розумінні .
Радий і надалі з Вами співпрацювати.
 
 Валерия Влащик2015-10-07 19:30:07 
Уважаемый Александр Владимирович! Дорогие труженики и энтузиасты прекрасного журнала! Поздравляю с весомой вехой, желаю благополучия, процветания, прирастания интересными авторами, проектами, читателями, весомыми тиражами. Долгой и яркой жизни! (Примерно то же см. в ФБ). - Всегда ваша Валерия Влащик (и примкнувшие ко мне
мариупольцы Юр. Григорьев, Пав. Бессонов, Вл. Утки-Отки).
 
 Ольга Титаренко2015-09-16 10:03:35 
Приємною несподіванкою було побачити свій твір в числі переможців. Хотіла подякувати організаторам конкурсу, редакції, журі, і всім тим, хто долучився до цієї благородної справи за всю титанічну роботу, пророблену на шляху до поширення поетичного слова в нашій часом занадто прозаїчній реальності. Бажаю Вашому колективу нових творчих проектів, ідей, імен і талантів!

З повагою,
Ольга Титаренко
 
 Ковальчук Ольга2015-09-04 09:07:08 
Доброго дня. Одержала Вісник "Намалюй мені ніч", за який щиро вдячна. Дуже здивувало подання творів взагалі без рифми і без змісту, які, на мою думку, я би навіть у випуску не друкувала. Та все ж хочу віддіати свої голоси за три твори, які заслуговують на неабияку поетичну цінність.
1. "У серпня на крилі" Данилюк Наталі
2. "Намалюй мені степ" Коломійця Сергія
3. "Бунт марионетки" Івашньової Світлани
 
 вячеслав2015-08-23 16:28:53 
Саша! Где обещанные новеллисты под раздачу?
 
 вячеслав2015-08-22 13:36:14 
дополнительный список от 22.08 Холодова - 2. Хоружий - 3. Худобчук - 1. Церих - 1.
 
 Володимир Комісарук2015-08-22 09:11:36 
До сих пір маю відчуття провини перед покійними батьками за власне Его. Тому хочеться при життєво мовити тепле, добре слово хорошим людям, а не лише черговий комплімент.
З найкращими побажаннями до колег по перу. Цього ж зичу всім творчим людям.
Ми всі приходимо у білий, світлий світ, щоб не тільки топтати траву, але і цілувати її.
 
 Володимир Комісарук2015-08-22 02:52:46 
Мій респект художнику Євгенію Гордієнку. На жаль, особисто не знайомі. Притім, вважаю, що давно з ним на одній хвилі. Зичу йому здоров’я і попутного вітру в творчі паруси. Хай щастить! Тьфу, тьфу, тьфу…
Володимир Комісарук.
 
 вячеслав2015-08-21 19:10:18 
Партия за 21.08. Цимбал - 4.Черевко - 3. Черешньовська - 1. Чистяк - 2. Чорна - 2. Чуб - 2. Шапоренко - 1. Шаталова - 1. Швець-Вас!на - 1. Шевель - 2. Шевлякова - 2. Шевченко А - 1. Шевченко В - 1.Шевченко Д - 1. Шевченко М - 1. Шелунцова - 1. Шкарлута-Синьоок - 3. Шкляр - 3. Шкурак -2. Шульган - 2. Шупер - 3. Шуруба - 1. Юдов - 2. Юрченко - 2. Ютченко - 4. Яковлева - 2. Яковчук - 1. Ярин!ч - 2. Ярмощук -2. Ясна - 2. Яцькова - 1.
 
 вячеслав2015-08-20 17:33:51 
Список от 20.08. Трепета - 1. Трофимов - 3. Туровська - 1. Ущап!вська - 2. Файзулл!на - 1. Фединишина - 2. Федчишин -2. Филиппов - 2. Хаецький - 2. Хаммоуда - 2. Харламова - 3. Хлопкова - 2. Холодова - 2.
 
 вячеслав2015-08-19 13:38:35 
партия от 19.08 №2: Сукачова - 4. Сулима - 3. Суслова - 1. Суховерська - 2. Сухомозський - 3. Сх!дний - 1. Таран В. - 2. Таран О. - 3. Тарасенко - 2. Тел!га - 2. Тесла - 1. Тимчук - 2. Титаренко - 5. Ткачова - 2. Торон - 2.
 
 вячеслав2015-08-19 11:59:03 
По списку от 19.08. Скв!рська - 3. Смольницька - 2. Сокира - 2. Соколан - 4. Соколова - 1. Солдатов - 2. Стадн!к - 2. Старосельцева - 1. Стасюк М. - 2. Стасюк О. - 2. Стець - 1. Стецюк - 3. Стожар - 2. Субота - 2.
 
 Пётр Гайворонски Володимирівна2015-08-19 09:46:19 
Щиро вітаю з Преображенням Господнім!
Бажаю, щоб преобразився наш світ і став мирним, добрішим, найдійнішим, щасливішим і багатшим духовно й матеріально.
Щасти Вам. Бережи Вас Господь.
Щиро Ваш Петро Гайворонський

Искренне приветствую из Преображенням Господним! Желаю, чтобы преобразився наш мир и стал мирным, лучшим, более счастливым и более богатым духовно и материально. Щасья Вам. Береги Вас Господь. Искренне Ваш Петр Гайворонский

Sincerely welcome from Preobrazhennyam by Lord! Wish, that preobrazivsya our world and became peaceful, more good, naydiynishim, more happy and more rich spiritually and materially. Schasti to you. Save you Lord. Sincerely Your Petro Hayvoronskiy
--
Пётр Гайворонский
 
 вячеслав2015-08-18 17:57:13 
Партия от 18.08 Савченко - 1. Савчук - 4. Салецька - 2. Санлайф - 1. Сапон - 2. Селент!й - 2. Сен!кобиленко - 3. Сенчила - 2. Сердунич - 3. Сильченко - 2. Сильчук. Н. -2. Сильчук Ю. - 2. Синев!р - 4. С!дорова - 1.
 
 Краля Анастасія Володимирівна2015-08-17 16:41:44 
Доброго здоровя, Олександре Володимировичу. Насамперед вдячна за можливість ознайомитися з творчим вмістом Вісника міжнародного поетичного конкурсу Чатує в століттях Чернеча гора, відчути емоції, що затьмарюють пам'ять від побаченого по телевізору в новинах, почутого від близьких і рідних про важкі обставини, що спіткали східну частину України і Кримський півострів. Вічна пам'ять героям, що віддали життя в боротьбі за визволення України на окупованій території. Слава військовополоненим, які повернулися додому, хоч на сьогоднішній день доля багатьох ще невідома, але сподіваюсь, що спільними зусиллями, наші відважні солдати, найдорожчі українські діти повернуться додому живими.
В даний час дуже важливо підтримувати зв'язок в спілкуванні, навіть коли письмовий зв'язок буде перервано, слід шукати будь-яку видиму чи невидиму ниточку, щоб його відновити і налагодити.
Добре, що у віршах міжнародного поетичного вісника люди виливають власні емоції, страхи, переживання будь-то негатив чи позитив. Поети і письменники надзвичайно чутливі люди, творчість, яких досить делікатно сприймається звичайними пересічними громадянами.
В зв’язку з вагомими причинами не мала можливості, залишити думку про другий міжнародний поетичний вісник. Всі вірші досить чуттєві і глибокі, які формують собою спільну колективну думку, але мала змогу ознайомитися з кожним віршем, що входить до збірки.
Вдячна за можливість моєму віршу «Сновида» бути надрукованому на сторінках літературно-мистецького журналу Склянка часу. Для мене дуже приємно і з честю сприймаю можливість бути надрукованій на сторінках СЧ разом з авторами, поетами, прозаїками, членами НСПУ, членом МСПУ з творчістю яких знайомлюсь і досі. Письменники і поети трохи відірвані від землі люди і навіть вік абсолютно не впливає на творчість, адже це художники, які втілюють в життя надзвичайно цікаві події, насичуючи їх фарбами, пізнаючи смаки читача різного віку. Скільки б років не було б письменникові, письменник завжди залишається в душі маленькою дитиною, котра вносить і дарує поміж рядків частинку себе, а зовні просто змушений відповідати своєму вікові і захищати власні письмові труди від людських насмішок, неуваги, байдужості. Далеко не кожен може виносити свою творчість на громадський розсуд. Поети і письменники – маленькі діти в душі, навіть коли зовні їм сімдесят , такі люди варті підтримки, заохочення, визнання, розуміння лише для продовження своєї справи. Саме для них і був написаний вірш «Если, только, Credo», а особливо адресовані такі рядки:
«В чём сила каждого стиха?
В нём каждая букова написана с душою.
Порой не замечаем мы, когда стихами
Душа поёт сама с собою.

А сколько описей мечты, мерцаний звёзд,
Мельканий странных силуэтов.
В стихах изображён же крик души,
Где бьются тысячи сердец поэтов.

Пусть говорят, что стихами,
До Бога не докричишься громко,
Но я ведь знаю,Что Он услышит
молитву малого ребёнка!»

З III міжнародного вісника поетичного конкурсу, сподобався вірш Абравітової Наталії Іванівни «Сон» , а саме рядки : «…одно у вас на всех есть небо, звёзды, солнце, народу братскому никто из вас не враг!» Досить глибокі слова, що формують собою початкову думку про третій вісник поетичного міжнародного конкурсу.


Приємно знайти маленьку перлинку у вірші «Философия» Базиленко Дмитра Григоровича, а саме:
«Я вас люди не сужу, просто рассуждаю.
Капли истины ищу и в стакан сливаю.
Если станет сатана надомной глумится.
Протяну ему стакап, предложу напиться.»

Подобається вірш Бендебері Людмили Євгенівни, а саме рядки:
«… Їм байдуже, що ще не встигла сину
Усю життєву мудрість мати передать,
Що схоронила не дитя, а душу –
Підступна куля обірвала цілий рід!
Я їм у вічі правду мовить мушу:
«Спиніться! Вас же мати привела на світ!»
Чудові рядки Даника Володимира Олексійовича з вірша «Бандура – це душа вкраїни…» , а саме :
«Озвуться струни солов’їно,
Де доля – як гірка межа…
Бандура – це душа Вкраїни!
Висока, трепетна душа. »
Гарний вірш Космен (Єрьоміної) Ірини :
Не домовились пани,
Щось не поділили,
І на сході України війну розпалили!
Шахти, школи, магазини
Все порозбивали,
Бідні мешканці Донбасу
Жах війни зазнали.
Діти плачуть довгі тижні
Без води і хлібу,
Мати сльози утирає,
Не подасть обіду.
Ледь живі сидять в підвалі
Баба з дідом тужать:
«Чи сьогодні будуть спати,
Чи «гради» оглушать?»
Немовля кричить нестерпно
До грудей припало,
Але в жіночки матусі
Молоко пропало…
А дитя кричить голодне,
Зводить з глузду мати,
Все навколо загуділо,
Мов при землетрусі,
Падають снаряди
І кричить бабуся:
«Ой! Нема вже, діти, хати!
Як же будем жити?
Як тепер нам зимувати,
Де дітей зігріти!?»

Чуттєвий вірш Бойко Олесі Миколаївни «Єднаймося брати і сестри» :
«Моя оголена країно,
Тебе нічим не подолати,
Бо тіло тлінне, ну а душу
Кати не зможуть закопати…»
Влучний вірш Бондар Тетяни Олександрівни «Одна на всіх», а саме :
«… І час побіжить - засміється,
І в кожному серці озветься.
Любов, що так довго дрімала,
Надія, що сили давала».
Чудовий вірш Бритик Євгенії «Україна» :
Зажурилась Україна… Плачуть карі очі …
Що від неї чужі люди з автоматом хочуть?
Плаче, плаче рідна ненька, розпустила коси.
Ніжні ніженьки біленькі не збирають роси.
Чом не радуються люди цим степам чарівним?
Чи забули: перед Богом все одно ми рівні ?!
Чи ти маєш п’ять будинків, чи одну хатину,
Бережи й цінуй єдину рідну Україну!
Нащо б’єш її в обличчя, палиш русу косу?
Нащо сорочки здираєш, залишаєш босу?
Пригадай же : ти – людина, не тварина дика.
Приберімо свої кігті, заховаймо ікла!
Люди! Люди, схаменіться! Брат іде на брата!...
Треба розвивати рідну, а не руйнувати.
Не цурайтесь схід і захід, ви сім’я єдина.
І тоді розквітне ненька , встане Україна!
Об’єднаймось, як раніше, візьмемось за руки
Щоб з усіх куточків світу чути щастя звуки.
Боже, поможи Вкраїні час цей пережити!
Тільки разом українці зможуть все змінити!!!
Хорший вірш Вовнянко Анатолія Захаровича «Схаменіться» :
«Майдан стояв за справедливість,
За гідне праведне життя.
Здається втрачена можливість –
Народ у шоці сум’яття.»
Гарний вірш Гавришко – Бабічевої Алли Геннадієвни «Однажды утром» , а саме рядочки :
«Так хочеться в рутину красок
Холста безликого утра
Вписать поспешно без опасок
Войны попедное : «Ура!»
Також подобається вірш Гонтарук Любові з досить впевненими і мужніми словами.
Сподобався вірш Олеш Віри Богданівни «Час любити Україну!»
Одні ділили й продавали,
А інші – що гріхи таїти,
Десь під шумок теж грабували,
Щоб й внукам було добре жити…
А хтось на лаві чи дивані
Про те, як треба говорив…
Хтось хабарі давав, хтось плакав,
А хтось до Господа молив…
Молив про близьких і далеких,
Про тих, хто вийшов на майдан,
Хто у бою був, як у пеклі,
І хто за нас життя віддав!
І вже несе небесну варту
Найкращий світлий легіон,
Щоб на Землі у рідну хату
Не ліз з Москви хамелеон!

Хороший вірш Охріменко Віктора «Україна модерна»:
Дуже комусь треба, щоб моїй Вкраїні
Стрічечки й віночки з голови хтось стяг;
Щоб забула мову й пісню солов’їну,
І вербу й калину, й жовто-синій стяг;
Щоб шаровари зняла й гопак не танцювала,
І борщу не їла, галушок, ковбас,
Цукру щоб не мала, взимку замерзала,
Плакала й благала : «Пожалійте нас!»
Хочу, щоб Вкраїна в космосі літала
На своїх ракетах й літаках своїх,
Щоби хліба й сала свого вистачало,
І, хіба дрібничку, брала у чужих.
Щоби карооко і червонощоко
Їздила в «Тойотах», і на заздрість всім
На модерних нотах кожної суботи
Могла під карооке співать, вкраїнський гімн.
Життєві рядки Паливоди Петра Семеновича з вірша «Мальви під вікном»:
Там на сході падають не дощі, а гради,
У диму сховалося сонце золоте,
День і ніч лунає там гуркіт канонади
І земля від болю стогне і гуде.
Чудовий вірш Прокопенко Світлани Іванівни:
Ми не змагаємось з Шекспіром на словах,
У нас свої думки, свої поети своя мова,
І не рівняємось на чужих зівак,
У нас своя війна, а в ній свої герої.
Здавалося б, ну що такого станеться,
Що ми повстанемо із заржавілих скринь,
Повитягаємо пом’яті прапори,
І просякнемо їх і кров’ю і любов’ю.
Але знайшли в собі і дух і силу,
У серці поселили боротьбу,
І кров’ю, як дощем, бруківку окропили,
Хоч полягли в бою – не канем в забуття.




Хороший вірш Старченко Віталія Івановича «Сповідь рабів» :

Ми горді тим, що ми не горді люди,
Що нам чуже рідніше за своє:
Ми за взірцем Іскаріота Юди
І Бога, й совість бісу продаєм.

Ми горді тим, що куца пам'ять в нас,
І за короткий зір, щоб осягнути
Великий шлях, який проклав Тарас
З рабів та грязі у свобідні люди.

Нам досі зручно жити на колінах –
І підвестись не можемо, бо ми
Німі цеглини у кремлівських стінах,
Кайдани й грати власної тюрми.

Ми ні на мить не прагнемо спокути,
Бо наші шлунки – наші вівтарі.
Повітря волі не лоскоче груди
І нудить сяйво вільної зорі.

Ми горді тим, що ми не горі люди,
Що ми підніжки хижого орла,
Що варті ми Іскаріота Юди,
Бо зрада наша – то голгота зла…


Сподоався вірш Стасюка Миколи Івановича:
Перед Богом стану на коліна,
Хоч раніш ніколи й не ставав:
Хай живе народ мій й Україна
Серед інших націй та держав.

Боже наш, ти сильний й милостивий!
Покаравши гріх, допоможи –
Край ти мій, чарівний і красивий,
Для нащадків наших збережи.

Підніму до неба я зап’ястя:
Мій народ нікого не розп’яв -
Подаруй його Вітчизні щастя! –
Якщо горя стільки він зазнав.

Помолюся тихо в самотині
У хвилини болю й каяття:
Дай добра хоч трішечки людині,
А взамін бери моє життя.


Щось за себе… Ні за що тут дбати!
Заслужив – карай мене за гріх…
Тільки ж буду вічно їх кохати,
Українців – кожного і всіх!


Подобається вірш Судус Юлії «Молитва»:

Вже змучилась від пострілів земля,
Хтось відрубав їй , українські крила.
На шиї в нас висить давно петля,
Що українську душу нам здавила.

Мовчать могили наших соколів,
А серце Матері взива до неба:
«О, Боже, зглянься! Нехай щезне гнів, -
Зацькованій країні миру треба.

Хай вірус доброти заразить світ,
Щоб люди спам’яталися нарешті.
Хай стопить зачерствілий моноліт
Ворожості, біди і порожнечі.

Хай закарбується в серцях людей
Дитяча щирість та доросла сила,
Навчи, о Боже, не вбивать дітей,
Країну, що роками їх ростила.

Приспи навіки вулкан пересердь,
Навчи прощати та любити брата.
Хай мир окрилить українську твердь,
Що милосердям сповнить душу ката!».

До речі сама назва вірша несе досить вагомий зміст. Саме під такою назвою були втрачені цінні особисто для мене очерки, коли людина вступає в діалог з Богом захищаючи себе і близьких молитвою. З творчості Володимира Мельниченко «Тарас Шевченко в Москві» сформовані рядки про те, як Шевченків знайомець історик Іван Забєлін писав : «Ум боялся, явится. Умная женщина становилась ведьмой, умный мужик – ведуном, колдуном, вещим. Патриархальное начало допускало ум только в старце. Ум был контрабандою , а знание вело прямо в ад. Еретик было страшное слово, оно означало всякого вольномыслещего, самостоятельно мыслящего». Відомий історик Володимир Іконников зазначав : «Само духовенство было несведуще в книжном учении и тем подрывало доверие к себе.» Побутувало навіть прислів’я : «Кто по латыни научился, тот с правого пути совратился.» Допускалася православна освіта, світська наука заперечувалася.
Хорощий вірш Твердохліб Майї «Единство…»:
Зерно роздора проросло в полях…
И чёрным вороньём молва кружится.
Что слёзы лить?
Благословенная земля – добром и верой нужно нам объединиться.
Призвать из недр духовных , глубины веков
Всю мудрость предков, Прометея силу,
Козацкий дух Украины родной,
Животворительность рулады соловьиной.
И от души к душе барвинков рушниками,
Рассвета красной нитью вышивать узор,
Вплетая в рок судьбы о будущем молитву,
Самим творить судьбы своей простор.
Для сильных духом нет кордонов и запретов.
«В единстве сила!» - завещал Кобзарь.
Сковороды пророческие строки :
«Да, мир ловил меня, но так и не поймал.»
Что делим до сих пор? Ведь на Земле все братья,
А Украина – гордость той семьи.
Готовы, как один, мы встать единой ратью,
«Спасительным крестом» - Тарасовой Горы.
Досить цікавий і влучний вірш Тилика Ігора Володимировича :
Алхімія Шевченкового слова
На кручах Канівських, понад Дніпром ревучим
Спочив Кобзар, - та пісня не вмирає:
Видзвонює у струнах срібно звучно,
В журбі й Надії словом ожива.

Багато літ минуло з того часу,
Розтанувши у мареві століть,
Та люди йдуть на прощу до Тараса,
Тамуючи сум’яття лихоліть.

Хто він для нас? Поет, Провидець, Гуру?
Чи може той, кого нам не збагнуть?
В одних надію, - в інших смуток будить
В героях – силу, в яничарах – лють.

Він у душі своїй перлину многоцінну знайшов,
Мов Прометей, осяявши буття.
Немов, алхімік перелив у тиглі
Свинець недолі в Золото життя.

Ота, Алхімія Шевченкового Слова
Для українців – вища Таїна
Тож, нумо, всі на Канівськую гору –
Де вітер істини бентежністю пройма.
Також в книзі Володимира Мельниченко «Тарас Шевченко в Москві» розповідається, як в атмосфері бундючного першопрестольного міста поет особливо гостро відчув, що саме Москва (в тандемі з Варшавою) є провинницею бездержавності України, насаджування в Українцях історичного безпам’ятства, яке паралізує волю до боротьби за незалежність.
Саме рута є символом привабливості, тож московська отрута була підступно – запаморочливою, притупливо – дурманною. Не піддатися спокусі «запить з московської чаші московську отруту міг тільки геній».



Подобається вірш Торон Вікторії «Якби себе ми шанували»:
Якби себе ми шанували в дорожній куряві років,
То нині б очі не згасали з війною вкрадених синів.
Не було б вражої навали під грім цинічної брехні
Й братів би наших не вбивали на власній з прадідів землі.
Якби ми справді пам’ятали замучений пташиний глас,
Вони б вказали нам дороги, якими в світі ходить зло,
І шепотом перестороги охолодили б нам чоло.
Не догоджаючи сильнішим, мов недоучене дитя,
Ми не ховалися б у ніші напівсвідомого буття.

І ті, що стали ворогами, нас пізнавали б у лице…
Якби себе ми шанували… Й платили віддано за це.
Чудовий вірш Туровської Лесі Олегівни «Мой дом – на улице в конце»:
… Мой дом на улице в конце,
То с гневом, то с пристрастьем,
Менялся окнами в лице,
При виде новой власти.

У домика была мечта -
Поднять себя неслышно,
И в прошлое сбежать, туда,
Где каждому есть крыша.

Он помнил дивную страну
С бесплатной перекраской,
Где встретил башенку одну,
Где что ни домик – сказка!..

Мечту не повернёшь назад –
Рискнуть? Пойди, попробуй!
И некуда бежать – следят
За этим небоскрёбы…

На домик – домики собрал,
И молвил страстно, веско,
И на борьбу их всех поднял
Под красной занавеской.

Он подал нам простой пример:
Ну, чем не революционер?!

Досить емоційний вірш Утки – Отки Володимира «Журавли» :
Стынет солнышко за буераками
И змеёю ползёт река,
Журавли, пролетая над танками,
Озираются на вожака.



Опускается темень вечерняя.
Стая крыльями бьёт по воде.
И танкисты в накидках кочевников
Что-то жарят на сковороде.

«Нас уроды лишают родины –
Позолоты на серебре.
Мы теперь журавли на «вроде бы»,
Чужаки на своей земле».

Вот летим, будто сходим сходнями
В преисподнюю, крик стеля:
- Это наша, уроды, родина!
- Это наша, уроды, земля!
Дуже подобаються рядки Цизмана Юлiя Ігоровича у творі «Світлом» : «Навіть, якщо пустуватиме творчості первісна ринка, ти не наповнюй грошима чи листям лавровим перлину, попелом ніжності вкрий, і це буде наступна сторінка. Більше за світло з любов’ю в надію у пам’яті глини.»
Хороший вірш Черешньвської Марії Ігорівни:
«Війна зломила наші душі»
Війна зломила наші душі.
Війна ввійшла в наші серця ,
Мов дивний погляд нетямущий
Чому нема цьому кінця?

Чому загинули ці люди?
Розплата за чиї гріхи?
Чому лиш постріли повсюди?
Чому вчорашні браття – сьогодні наші вороги?

За що ж воюємо, скажіть нам?!
І що ми ділимо скажіть?!
У відповідь лиш дощ по вікнах
І зірка в небі мерехтить…

Подобаються рядки з вірша Шиманського Віктора Дмитровича «Вічна пам'ять» :
«… А тому ми благаємо Бога:
«Дай нам розум, терпіння і сили.
Покажи ти нам вірну дорогу,
Бо скількох вже забрали могили…»
Загалом, себто воно нічого особливого у віснику немає, але не байдужим оком можна помітити, як український народ намагається пом’якшити свої бурхливі емоції серед сумних рядків, але ще досить наляканий і зацькований. Навіть не знаю, як краще висловитись чи це західна Україна не готова до таких пережитих емоцій східної України, чи східна Україна не готова ділитися пережитим з західною Україною. Сподіваюсь, що зв'язок між людьми налагодиться, адже в нашій країні є справді відважні чоловіки, котрі на сході грохотають за наше майбутнє, перед яким хотілося б скинути капелюха.Та попри все є дійсно не байдужі, які справді чекають повернення українських солдат до рідних домівок, до рідних, до дружин, до коханих та друзів. Для кращого знайомства з моєю творчістю, хотіла б попередити, що основну порцію моїх віршів займає філософія, тому мене подеколи важко зрозуміти, але людина котра намагається мене зрозуміти, а не насміхатися і пройти повз, заслуговує моїх пояснень і моєї уваги.

Надзвичайно здивувала книга Анатолія Крима «Українська Кабала». В книзі зазначено, що саме слово кабала – містичне вчення в іудаїзмі. На перший погляд в самій книзі нічого особливого нема, але насправді це не так. Лише зачепивши тему кабалістики, автор робить досить безпечний крок до містичних вчень котрих так і не вдається пізнати людині протягом усього життя.
Кожна людина намагається наситити своє життя чимось надзвичайним, цікавим, романтичним. Але подеколи звичайна людина, котра старається наситити життя яскравішими фарбами, пізнаючи кабалістику як науку, може привернути до себе усі прокляття світу, лише відшукавши частинку Бога в своїй душі, котра готова дати відсіч тисячам, а то й мільйонам чортів.
Ця наука немає ні початку, ні кінця. Вона лише дає змогу пізнати автору, читачеві самого себе, адже майже кожен з нас вірить в забубони, талісмани, обереги, тандеми, амулети, сувеніри. Саме книга Анатолія Крима «Українська кабала» являється тим самим порогом відчуття, мінімальною силою подразника, яка викликає в даних умовах ледве помітне відчуття. Чим нижчий поріг, тим більша чутливість. В романі Анатолія Крима вказано, що кабала – містичне вчення в іудаїзмі; поєднало пантеїстичні побудови неоплатонізму і ідеї гностицизму з іудейською традицією алегоричного тлумачення Біблії. Практична кабала заснована на вірі в те, що при допомозі спеціальних ритуалів і молитв, людина може активно втручатися в божественно-космічний процес. Саме такий приклад наведений в біблійних оповіданнях серед, яких є місце і такому, як мисливці переслідуючи диких звірів повсюди, підійшли до широкої низини неподалік від ріки Євфрат, де вони і замешкали. Спочатку вони мешкали в наметах, але потім почали будувати будівлі. Та на тому місці було обмаль каміння, але вони вміли випалювати цеглу з глини, якої було там досталь. Знайшовши липучу речовину, що звалася смолою і вживали її для з’єднування цеглин. Ці люди займалися будуванням своїх домів та в серцях вони мали горді помисли і збудувати велике місто і всім там поселитися. Щоб надати грізного вигляду своєму місту, вони надумали збудувати високу башту до небес.
З висоти цієї вежі вони мали надію побачити, коли будуть наближатися їхні вороги. Господь мав особливий план, як саме перешкодити людям побудувати це місто. Богові легко зупинити будь-яку діяльність людини. Може Бог мав на увазі послати громи і блискавки, щоб налякати будуючих? Або град, який побив би їх і зруйнував би їхні будівлі? Чи може так, щоб люди пересварилися між собою і знищили один одного? Ні. Бог вирішив припинити побудову міста, зробивши так, щоб люди забули свою рідну мову і почали промовляти слова, щоб їх інші не розуміли. Таким чином вони не могли розуміти один одного і не могли допомагати один одному, так що праця їхня повинна була припинитися. Люди змушені були відмовитися навіть від самої думки продовжувати будування міста і вежі. Та частина міста, що вже була побудована, відома під назвою «Змішання» або «Вавілон». По тому вони розійшлися по всіх усюдах і поселилися в різних країнах. Раніше вони розмовляли однією мовою, їм було приємно жити. Тепер Господь розпорошив їх по всій землі. В наш час місто Вавілон лежить зруйноване. Тільки можна побачити , на тому місці купи сміття, і там, де мешкали нечестиві люди, теж тільки смітники й розкидане каміння.
В західній частині нинішнього Оману, в кількох милях від Мертвого моря серед грізних скал, між пісчаних гір Аравійської пустині лежать руїни древнього міста Петра. З метою збереження сьогодні доступ на територію цього вражаючого комплексу храмів, гробниць і жител обмежений. В Петру можливо потрапити виключно пішки чи верхом на коні через темний прохід в скалі, відомий , як угілля Сик. Петра – найвеличніша загадка пустині, що містить біля тисячі пам’ятників архітектури. Колись тут шуміли фонтани і цвіли сади, існувало постійне водопостачання. Чому ж виточена з пісчаника Петра знаходилась в такому ізольованому, засушеному місті? Хто побудував це величне місто і що сталось з його жителями?
За дивовижну архітектуру міста ми, в більшій мірі, повинні бути вдячні набатейській культурі. Набатійці – це представники кочових арабських племен, котрі до IV ст. до н.е. розселились на землях Палестини і на сході Йорданії і створили державу зі столицею в Петрі. Природній захист і зручне розташування – на розгалуженні торгових шляхів, що з’єднували арабську, ассирійську, єгипетську, грецьку і римську цивілізації – допомагати посиленню Набатеі. Дохід від контролю за караванним шляхом, що з’єднували Аравію з Сирією, з часом дозволив Набатійцям створити своє образну торгову імперію, що пролягала аж до Сирії, а місто Петра став центром торгівлі пряностями.
Накоплені в результаті торгівлі скарби набатійці вкладували в будівництво. Виточені з каменю споруди були виконані в стилі, що поєднували місцеві традиції і канони елліністичної культури. Багатство набатійців викликало заздрість у сусідів, від чого жителям Петри не раз приходилось оборонятися. Але в ХIII ст. хрестоносці покинули місто і воно залишилось під панством пісчаних бурь, що приховали велику частину як ніколи великого міста. Про руїни Петри надовго забули. З тих пір тема загубленого серед скал міста тривожить фантазію подорожуючих , вчених і археологів. Настільки вдало підмічена романтична атмосфера цього міста, відкриває читачеві «місто рожево-пурпурного кольору, стародавнє, як і сам час». Таємницею залишається призначення цього міста. Що це було – вежа, торговий центр чи священне місто? Саме там знайдено багато царських усипальниць і гробниць для захоронення місцевого населення, а також могильних шахт.
Саме так на папері помічається оазис, немов чарівний острівець біля водойми посеред пустелі. В цю мить як і рожево-пурпурного кольору місто нагадує нам казкову історію маленької дівчинки, котра основну частину життя прожила в ілюзії і сподіванні, а пізніше вдало почала втілювати алюзію в життя. Можна довго міркувати над тим, чому саме вітрила були пурпурового кольору, але якщо постаратися побачити і зустріти їх знову, то помітно, як пурпуровий колір вирізняється поміж усіх своєю надзвичайною насиченістю на будь-якому фоні. Саме пурпурний колір символізує уста, що самі свідчать про поцілунок, як символ кохання і приближення до кольору серця. Саме серце символізує любов, вірність і сподівання. Не так вже і часто зустрічається дві справжніх половинки. Серед усіх символів, амулетів, талісманів, самим надзвичайним символом віри, надії і любові, являється хрестик, як найвеличніший символ любові до нас Бога і Отця. Саме натільний хрестик захищає і оберігає людину. Саме він знаходиться настільки близько, як ніхто, саме він вбирає почуття, емоції, котрі супроводжують людину в житті, і саме він розташований найближче до серця. Образ хреста показує примирення і товариство, в яке вступила людина з Богом. Тому і демони бояться образу хреста і не терплять бачити знак хреста зображеним навіть в повітрі і втікають від нього в той же час.
Хотілося б висловити захват лише від об’єму матеріалу, котрий вміщає собою «Українська Кабала» і побажати Анатолію Криму творити в майбутньому нові шедеври і тішити ними читача.
Пронизує мій погляд глибина обкладинки книги Володимира Єрьоменка «Милосердя Бога». Розгойдані темні хвилі під час заходу сонця, лише за горизонтом видніється сонячне сяйво, яке ховається за обрієм океану, а у воді ледве помітний силует людини. Десь з глибини світиться надія, чітко виражена словом кристал. Лише справжній сміливець міг так глибоко пірнути у пошуки істини.
Приємно ознайомитися з творчістю Ерёменко Володимира Леонідовича – членом письменників Росії, членом союзу журналістів України. В книзі «Милосердя Бога», людина котра прожила життя , письменник ділиться з читачами чималим досвідом, найсвятішим і найціннішим котрий Володимир Леонідович і намагається передати людям на більш доступній мові. Манить ехо з глибини душі підзаголовком «кристал».
Саме кристалічна основа будь-чого, доповнює образ своєю милозвучністю, тендітністю, вишуканістю. Радше за все кристали манять своєю чистотою і прозорістю. З глибоких роздумів письменника вжите у підзаголовку слово «кристал» , розповідає про пошуки автором справедливості на Землі, тим самим доводячи Богу про кристалічно чисту совість за прожиті роки. Такими людьми можна лише пишатися. Шкода, що в книзі, автор дуже мало дозволяє пізнати себе, але ділючись власними моментами життя в короткій автобіографії, що розповідає про подвиги письменника, він немов привідкриває душу, щоб ясніше розгледіти людей, які його оточують, цінують, поважають, читають.
І зовсім не дивують слова Рея Бредбери : «Я один – один проти всієї цієї підлої, ненаситної зграї там, на Землі.» Як віруюча людина, в надії на Бога, автор сподівається пізнати ті самі чудеса, щоб не розчаровуватися в житті. В світі чимало феноменальних обставин, подій, які змушують людину задуматися про своє існування, призначення на Землі, котрі наповнюють життєву чашу завтрашнім днем для нових пояснень, того чи іншого чуда, як чогось незвичайного, чарівного, святкового на Землі, що надихає письменника життям на день наступний. Людина котра живе у пошуках істини, зупиняє себе в похилих роках на думці, що ж душа бачить в тому світі? Смерть не така, якою більшість собі її уявляють. Всім нам в час смерті прийдеться побачити і пережити багато чого, до чого ми не підготовлені. В Життях святих і в духовній літературі існують розповіді про те, як після смерті людину ангел-охоронець проводжає його душу до Неба для поклоніння Богу. І тільки-тільки пізнаючи спокій, завжди найдеться будь-яка зачіпка на Землі, для нових відкриттів, пізнань.
«Саме дивне чудо нашої планети, вічний її сенс , вічна її радість, вічна її втіха – Христовий Лік, втрачений на Заході, який у всій світлості зберігся в православ’ї», тому втомленій людині , людству нічого іншого і не потрібно, тому що Православ’я – це все. Таємниці – як людям досягти досконалості і братерства і як вирішити особисті проблеми і громади, при цьому не спокусившись ні людиною, ні Богом, - містяться лише в Православ’ї.
Людина протягом життя пізнає себе, свою суть в боротьбі за своє «я», насамперед щоб очистити власну совість немов до кристалічної чистоти, пізніше зустрівши завтрашній день, вдихнувши ковток свіжого повітря бадьорого ранку, бореться за власне життя, за власну ідею, за власну думку і боротьба ця не лише на Землі, а й на Небі. Хотілося б висловити подяку автору за такий коротенький екскурс в привідчинені дверцята власної душі, напрочуд чутливої людської середини, адже ставлячи перед собою вищі цілі, звісно не вдається абсолютно їх досягти, але завжди досягається «золота» середина. Хотілося б в знак подяки доповнити слова автора, такими рядками:
«За миг все войны не решить,
Где пули бисером метают удало.
Успеть в мгновенье жизнь прожить,
Порой ,и жизни будет мало.»
Безмежно вдячна за можливість ознайомитися з творчістю Ірини Апалькової, а саме з книгою «Канівські хорові традиції». Мушу визнати, що Вашу книгу можна лише доповнювати і доповнювати не лише скупими біографіями композиторів, артистів, а й історією музики у світовій культурі. Балачки про спожиті пісенники народу України напрочуд виглядають скупими на фоні біографії Ірини Апалькової.
Адже музика – це надзвичайний шум, на який варто звернути увагу. Будь-які події, що супроводжують нас у житті ми зустрічаємо чи проводжаємо музикою. Музика це справжнє мистецтво, засіб втілення, художніх образів для якого являються звук і тиша, особливим образом організовані в часі. Не дарма слово «музика» походить від слова «муза». Муза - одна з девяти богинь поезії, мистецтва та науки давньогрецької міфології. Що може бути сумнішим за похорони чи святковішим за день народження? А головне, що такі урочисті події супроводжують нас у житті музикою. Скорбота, печаль, відчай, причитання супроводжують проводи померлої людини. Але тим не менш існує обряд похорон, певний порядок, а також звичай і ритуали, якими користуються організатори «останнього шляху» людини на цій землі. Виникнення оркестрів на Русі походить завдяки Петру І. На заміну зашкарублості в період цієї ж епохи поступово проходила цивілізованість , в тому числі і в музиці. Як не парадоксально, але оркестри зобов’язані своєю появою завдяки війні зі шведами, коли серед взятих в полон виявилась велика кількість музикантів. Петровські реформи узаконили появу військових, придворних , а також похоронних оркестрів. Спочатку духовні похоронні оркестри супроводжували тільки лише похорони військових високого рангу і верховних політиків, маючих немалі заслуги перед Вітчизною. Пізніше поховання з похоронним оркестром становиться доступно громадським особам – спочатку, звичайно представникам дворянського класу. Пізніше оркестри грали і на похоронах звичайних громадян, і знову чим нижчий стан, тим менше музикантів. Так би мовити , поява спеціальних ритуальних оркестрів , граючих в мінорі і тільки на похоронах гармонійно вписалось в розпорядок життя. І похоронний оркестр, граючий під час церемонії не сильно голосно, навіть трохи заспокоює, налаштовує на лад, примирення з долею і законами життя. Особливо зосереджує увагу барабанний дріб, гра на барабанах з швидкими ударами почергово паличками. Тим не менш барабанщики використовують спеціальні прийоми гри для тренувань і безпосередньо в самій грі, такий вид гри зветься барабанний рудимент. Такі вправи дозволяють натренувати м’язову пам'ять. Деякі барабанщики вважають, що рудименти являються лише допоміжним засобом для самовираження мислення.
Музика (від грец. муза) – мистецтво, засіб втілення художніх образів для якого являються звук і тиша, особливим образом організовані в часі. Тим паче, що Ірина Апалькова – хормейстер, людина для якої музика це основа життя, у книзі Канівські хорові традиції ділиться історією українського хору.
Особисто для мене музика також не посідає останнє місце в житті, напевно як і для кожної людини. Ми часто чуємо мелодії, які осідають в нашій памяті, а потім непомітно наспівуємо в тиші поринаючи у роздуми. Здавалося б, що особливого в музиці ? А насправді вона достатньо поєднує людей за музичними смаками, організовує світовий музичний тренд і т.д. Якщо ж уважно вслухатись до класичної музики, то складається враження, що вона переносить нас в надзвичайні закутки нашої памяті, ноти, якої неперевершено грають настроєм людини. Настільки чудовий звук, що здається ноти відбиваються від стін, намагаючись вибратися на волю. Саме слово «нота» являє собою офіційне дипломатичне звернення правління однієї держави до правління іншої країни. Чомусь саме нота асоціює собою музику, що так поєднує людей за смаками, поглядами, думками , жителів різних країн… Хотілося б побажати Ірині Апальковій нових творчих здобутків, перемог, міцних колективів.
Шановний Олександре Володимировичу, я безмежно вдячна за врятоване життя моє і моєї дитини під час літературної пробіжки. Сподіваюсь в майбутньому на зустріч і знайомство з Вами особисто, Вдячна за можливість ознайомитися з Вашою творчістю і творчістю Ваших колег. Звичайно, я розумію, що займаючи посаду головного редактора Вам пишуть і надсилають чимало листів, віршів, оповідань, статей. Ознайомившись з Вашою творчістю, мені вдалося зрозуміти, що головного героя вашої майбутньої книги зовуть Тадей. Приємно бачити, як зароджується класична література. Звичайно хочеться взяти до рук і почитати книгу, яка викликає захоплення , яка викликає усмішку, яка викликає сльози, яка викликає здивування і т.д. Класика – в широкому сенсі «показовий, характерний, типовий». Класична література – корпус витворів, що вважаються зразковими для тієї чи іншої епохи. Як висловлювався Жан де Лабрюер – знаменитий французький мораліст : «Бувають настільки досконалі види красоти і настільки блискучої гідності, що люди, захоплені нею, обмежуються тим, що дивляться на неї і розмовляють про неї.»
Звичайно з пережитків минулого залишилося чимало класичної літератури, але життя продовжується і тому слід рухатися тільки вперед. На сьогоднішній день існує чимало питань, котрі потребують висвітлення в класичній формі, такі як : тютюнопаління, алкоголізм, наркоманія і т.д. Тому також стараюся писати влучні рядочки для формування вірної юнацької думки. Не знаю як для кого, а особисто для мене класична література дарує відпочинок, що нагадує цікаву подорож, знайомство з цікавими персонажами і т.д. Подеколи хочеться втекти, заховатись від цілого світу, щоб прочитати цікаву книгу, тим більше, щоб її написати. Сама потрохи вчуся писати для естетичного задоволення і хотілося б Вам показати такі рядки, котрі дарують можливість забратися у найпотаємніші куточки світової літератури:
«Інколи хочеться зупинитись, зупинити час, щоб просто відпочити від сірих буднів, загубитись, заблукати у просторі, блукати між часовими ланками, немов петляючи серед маленьких чорненьких цяток між стрілками годинникового циферблату. »
Бажаю Вам створення нових зразків класичної літератури, які підкорять в майбутньому вершини читацьких захоплень серед бібліотечних полиць.
Приємно мені також те, що хтось подбав про те, щоб я отримувала журнал Склянка Часу, в час коли кожен заклопотаний своїми справами, за що безмежно вдячна. Подобається оформлення 74 номеру журналу СЧ. Чудово зображений політ у творчості Володимира Тарасенка. Талановита людина з чудовою фантазією, яка зображена на роботах хорошого художника. Мені дуже подобається коли художники проявляють креативну думку, фантазію, власне світобачення.
Приємно, що кожен журнал СЧ формулює собою певну тему. Сподобався мені вірш Вікторії Торон Життя – театр, сказав поет, а саме :
«… І все ж, послухай-но, і все ж, у цій нудній набридлій п’єсі
Ти ловиш в паузах життя присутність більшу, ніж твоя,
Невідповідну до кінця твоєму скепсису, адресі
Й короткій трелі звуковій, що означа твоє ім’я. »
Також дуже гарний вірш :
Боже, храни нетерплячих
Боже, храни нетерплячих,
Тих, що їм ворог – чекання,
Чесних, наївних, гарячих –
В паралічі зависання;

Їхні розвіяні гриви,
Потом просякнуті шати,
Їх благородні пориви,
Їхні смішні результати.

Боже врятуй їх від слави,
Від сліпоти і гордині,
Від спостережень лукавих
Тих, хто у тихому плині.

Людяним – дрібку удачі
Кинь з свого вічного саду,
Надто – отим нетерплячим…
Терплячі дадуть собі раду.




Подобається вірш Наталії Циганової :
Два човника в небо – долоні,
Піднесені в рівень очей.
Зловити в них краплі солоні,
Цінніші із всіх панацей.
Їх висушить сонце до солі
В відкритих до Бога руках,
Аж доки проступлять поволі
Дві мапи… в життєвих шляхах…
Досить глибокі вірші Вячеслава Пасенюка, переповнені народною думкою. Сподобалися рядки :
Сгинула ясноглазая юность – непонятный знак.
Остановись, не рассказывай: дальше не то и не так.
Подобаэться вірш Гавришко-Бабічевої Алли:
Режим Тиші
У тривожних думках неспокійного ранку обличчя
Зазирає в похмурої днини холодне вікно.
У зіницях вогких неминучі події сторіччя
Застигають сльозою нестерпного болю давно.

І думки – не думки, а суцільна запечена рана,
І душа – не душа, а гарячого нерву клубок,
І зчорніла земля знов шепоче до Бога осанну,
Рятівний поглинаючи «тиші» жаданий ковток.

І не знає напевно ніхто, ані Бог, ані Диявол,
Чи знайдуть роздоріжжя, де їх розминуться шляхи,
Щоб воздати змогло мені небо всевладне по праву
За війною зруйновані долі, мости і дахи.
Чудові рядки Інни Доленник з вірша «Вдячність» :
Ти, охоронець, ти, вогнекрилий воїне,
Знаєш мови, жартуєш, читаєш вірші
Та, потужно озброєний сонячним променем,
Чатуєш на блок-посту моєї душі…
Хороший вірш Олесі Григор’євої:
Розірвано низку – коралів краплинки
Криваві течуть по землі.
Питання про правильність скоєних вчинків
Зітруться в мас-медіа грі.
Як правду обдерту дорожче продати?
Зал повен умілих гравців.
Спаплюжено істини: брата чи ката
Долоню стискаю в руці?
Слова іноземні, застиглі й холодні -
Що скажуть про нашу біду?
Чи швидше в проектах постануть доходних,
Де місця собі не знайду?
Як вижити в хаосі куплених воєн,
Надій та утрат боротьбі?
Єдиний із пунктів, уваги достойний –
Вкраїно, я вірю Тобі!
Крізь підступу й зради прогнилі тенета
Врятовую це почуття.
На кров’ю залитій сорочці подертій
Ти знов вишиваєш життя!
Чудовий вірш Віри Агаркової :
Во мне всё тише голос
Во мне всё тише голос неба
Он, заглушаемый травой
Летит, колышется от ветра
Звенит росой над головой
Но снег ещё не лег на крыши
Земля дрожит и ждёт трава
И я – сквозь землю – неба слышу
Простые тёплые слова.
Призраки
Это - чужая жизнь
Ангел мне говорит: держись
А я не слушаю –
Мутит душу мне
Слова вещие дела вещи –
Всё тепер лишене
Мой мир – вымышлен
И все признаки
Больных помыслов
И мы – призраки
В окне поезда.
Влучні рядки Ореста Князьського з Сучасної балади про раси, ратаїв, «голих королів» і слова Тараса:
Це древнє як цегла, що в стіни лягає,
Що нею ростять і сучасні висотки:
Не муляр їх «Градами» вщент розбиває
І множить безсмертя «Небесної Сотні».
Чудові слова Александра Ронского з літературної статті «Край словесности – край бессловесности»:
NN - замечательный умелый стихотворец, умелее тысяч подобных, но тут, как и в тысячах случаев этого же ряда, не стоит говорить о поэззии как таковой : просто через строчку мы встречаем привычные, а потому и милые, родные, близкие места (повороты, выражения, настроения…), и у нас создаётся иллюзия «первого снега», «первого дождя» , «первой зелени», «первой любви»… И тогда NN , и творения его становятся нам родными, близкими, милыми – как своя комната, свой двор, своя судьба… А поэзия всё же должна быть обьёмнее вышеперечисленного – попросторнее, попронзительнее, понеожиданнее, понеобжитее. Не напоминать, не наслаивать, не добавлять, а – выводить за прежние рамки, мерки , туда, где поначалу только только на цыпочках, с дрожью внутренней и не только, с рукою у сердца…
Чудово виражені думки вголос Володимира Даника, особливо: А жизнь – это соревнование… с самим собой! И прежде всего с собственным неверием… в самого себя.Так вот она какая – интуиция… Еще никто ничего, а уже есть ясное осознание необходимости – большей динамики жизни!
Литература – это та часть жизни… о которой лучше всего может сказать только литература!
Також надсилаю Вам зразок свого вірша, в якому й намагаюсь пояснити роль музики в моєму житті. З часом залюбки напишу Вам, як музика допомагає в пошуках заблукавши українських солдат. Наразі я не маю достатньо коштів, щоб друкуватися на сторінках Альманаху Скіфія, але це не заважає мені ознайомлювати Вас з моєю творчістю, сподіваюсь яка набуватиме подалі більш класичної форми, до якої зможуть приєднатися з часом письменники і поети світової літератури. Якщо у когось особиста неповага до когось з членів моєї сім’ї, то хотілося б зазначити, що це не може впливати на моє особисте життя, тим паче не хотілося б щоб це перешкоджало розвиватися творчо мені в майбутньому.
********************************
В жизни нашей блудных дорог много,
Для нас её состав из фантиков и конфеток.
Живёшь всю жизнь в большом спектакле,
И плачешь, теряя мировых марионеток.

Горит громница свеча,
Огонёк с трескотом мелькает,
А мне до правды лишь меча,
И сил немного не хватает.

Услышать исповедь немых,
Увидеть живопись незрячих.
Вот так за мастером моим,
Душа поёт, а сердце плачет.

Я в этом мире всего марионетка,
Живу в театре среди занавес и кулис,
Плачу в шкафу на полке, как без фантика конфетка,
Боюсь слезами сломать свой механизм.

Ведь жизнь в большом театре, где музыка играет выше Плай,
Это не просто сложенная ода.
Ведь это память о той единой Баттерфляй,
Как о мечте любого кукловода.

За миг все войны не решить,
Где пули бисером метают удало.
Успеть в мгновенье жизнь прожить,
Порой и жизни будет мало.


А ты бесстрашный, верный, шарманщик мой,
Когда заиграет шарманка выше Плай,
И музыки не будет слышно – волком вой,
В память о той единой Баттерфляй.
З повагою Краля Анастасія Володимирівна
 
 вячеслав2015-08-17 13:11:01 
Список от 17.08 Радько - 1. Ракита - 1. Ризванюк - 2. Рожновський - 3. Романенко - 2. Романюк - 2. Рудий - 2. Рудик - 4. Рудн!цька - 2. Рудько - 1. Русакова - 1. Рябинина - !. Рябова - 1. Савина - 2. Буду ждать звонка о встрече. Может, тогда и в Канев захватишь на некоторую побывку?
 
 вячеслав2015-08-16 19:19:33 
Даю оценки по последнему твоему набору Паламарчук - 2. Пасайлюк - 2. Петренко - 3. Петрицький - 3. Пилипенко - 1. Пласков!тов - 2. Подб!това-Ян!на - 2. Подерня - 2. Позняк - 4. Пелевина - 1. Половець - 2. Полун!н - 5. Попик - 2. Похолюк - 4. Прокоп - 3. Прокопенко - 2. Пронь - 2. Пр!хода - 2. Пшен!цина -2. Заинтриговпало упоминание о Львовском форуме (( - 13 вересня)....
 
 Надія Позняк2015-08-16 12:05:17 
Вітаю Вас, пане Олександре Апальков! Нагороду і книги отримала: щиро вдячна за теплоту, турботу та увагу до мене. Вразив диплом з листом - настільки все професійно оформлено! Також дякую за журнал та книгу. Бажаю Вам успіхів у Вашій видавничій діяльності! З повагою, Надія Позняк.
 
 Субота Микола2015-08-15 15:36:28 

800 x 600, 66 кБ
Склянка і книжки
 
 Субота Микола2015-08-15 15:34:55 

800 x 449, 147 кБ
І ще одне фото.



Ваше сообщение

(jpg, gif, png) Для вставки фото с io.ua вписывайте URL адрес страницы с ним (https://io.ua/№№№№№№)
URL адреса автоматически преобразовываются в гиперссылки.
Ссылка на видео YouTube вида https://youtu.be/11-ти_значный_код_видео преобразовывается в плеер YouTube
Имя


Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 [10+]

„СКЛЯНКА ЧАСУ*ZEITGLAS” міжнародний літературно-художній журнал та видавництво вул. Шевченка, 31/32 Канів, 19002, Україна. Тел/факс: (04736) 36805 З 1995 року дає рівні можливості маститим і авторам-початківцям. Одночасно українською, російською та німецькою мовами. mailto:zeitglas@ck.ukrtel.net web: www. zeitglas.io.ua Директор: Олександр В. Апальков **************************************************************************** „Склянка Часу*ZeitGlas” Publishing house and international literary - art magazine Street. Schewtschenko, 31/32 Kaniv,19002, Ukraine. Phone/fax: (04736) 36805 Since 1995 gives equal opportunities known and beginning authors. Simultaneously in the Ukrainian, Russian and German languages. mailto:zeitglas@ck.ukrtel.net The director: Alexander W.Apalkow