Відповідь редактора журналу "Склянка Часу*Zeitglas" О.Апалькова журналісту українського радіо від 28 березня 2015 року.




 

Відповідь редактора журналу "Склянка Часу*Zeitglas" О.Апалькова  журналісту українського радіо від 28 березня 2015 року.

 

- Ваша думка про і-нет публікації та сенс письменництва нині.

 

 - Багато авторів вважають, що публікуватися на сайтах це круто. Проте, така думка – безперспективна. Бо, той або інший сайт може бути закритий (знищений) у будь-який момент. Безповоротно. І ніщо його не відновить.

 

- На чому грунтується Ваше міркування?

 

- Сайти – породження масової комунікації. А ці останні – дітище спецслужб. Саме там відстежується думка і прагнення гомо-сапиєнсів, що пишуть... Отже – мислячих осіб тієї чи іншої країни.  Керувати масами можна тільки тоді, коли для цього є вже достиглі передумови. А ці, останні – відстежуються тільки через творіння «мислячої тростини» – вигадників: письменників, а краще всього – поетів. Тому, що поети реагують блискавично на те, що відбувається навколо них. Саме  – в соціумі. Бідні, жебраки, сироти, скривджені, збиткові, загнані, розбомблені, пригнічені, раби… – якраз ті, кого будь-яка держава оббирає в першу голову.

 

- Чи все так трагічно? Чи, просто Ви перекручуєте факти?

 

 - Державні чинуші – нині – це лиходії. Людожери вищої марки, як говорять у Харкові.  Хоча, саме вони не знають, що тим часом, злодійство, врешті-решт, залишається  річчю невигідною для самого лиходія. Бо ні до чого доброго воно не призводить. І лише продажні журналісти TV та RADIO-каналів  продовжують жувати жуйки ( відрижки) верхів про те, що хочуть саме ці верхи. А хочуть вони одного – богатіния.  З цього їх польоту  на літературу з Великої або маленької букви – їм абсолютно начхати.

Спілкуючись із своїми колегами ФРН, Австрії, Данії та США, переконався у цьому до "натхи". Бажаючі хай переглянуть сайти.  Письменник, що став на шлях літературного твору,  володіє загостренним відчуттям реального життя.  А людина, соціальне поводження якої характерне безволієм і сумнівами, втрачає його.

 

- Ваші пропозиції? 

 

- Не мудруючи лукаво, закликаю всіх письменників публікувати свої твори у друкованих органах: тобто – журналах, альманахах, газетах і колективних збірках. Але, ГОЛОВНЕ, на паперових носіях. Ці джерела  зберігаються ще. Хоча,  новоутворений олігархічний світ, зажерлий за рахунок чахликів невмирущих - простолюдинів - роботяг, огидно відпльовується від поетів та «писак» свободного духу… Адже – (уже все утворено саме ними) -  Все  НИНІ– віртуально. Вдумайтеся в саме звучання цього слова «Віртуальне». Були вертухаї, вертушки, вертихвостки, верти-що.

 

Не здаваймося, друзі!

Можливо нині ЛІТЕРАТУРА – це і є останній форпост честі і справедливості житя по Божим заповітам… Агов?

 

 

 



Обновлен 30 мар 2015. Создан 29 мар 2015



  Комментарии       
Всего 15, последний 2 года назад
Фотя Вітрило 29 мар 2015 ответить
Згодна. Ставлю свій підпис.
Потiя 29 мар 2015 ответить
гарно сказано
О.Боклаг 30 мар 2015 ответить
В цілому підтримую.
Микола 30 мар 2015 ответить
До відповіді редактора журналу «Склянка Часу*Zeitglas» О.Апалькова журналісту українського радіо від 28 березня 2015 року.
Ой-й! Чомусь розмова так закручена, що аж не знаю чому. Між тим тема (тема!) вкрай актуальна. Без усяких довгих передмов і вступів зазначу: престижно друкуватися у паперових виданнях, навіть за власні кошти і мізерним накладом. А в інтернеті розміщувати свої твори зовсім не круто. Повторюю: друкуватися в інтернеті зовсім не круто, як дехто думає. Навіть у спеціалізованих сайтах і порталах, тобто літературних. На багатьох із них є можливість висловити думку щодо творчості колег і самому прочитати дещо стосовно своєї творчості.
Літературні інтернет-сайти-портали гірші від друкованих видань через те, що:
1) як правило, читаються в них твори невеликі за розміром (до двох сторінок формату Ф4), тобто здебільшого поезія, бо прозові твори найчастіше є розлогішими; той, хто зайшов до інтернету, не хоче витрачати час на якесь там тривале читання; адже є спокуса пробігтися по інших ресурсах, зокрема і не по літературних; коли людина читає книгу, усього цього немає, вона зосереджена лише на тексті, віч на віч з книгою та її сторінками;
2) в інтернеті читаються твори, що «вивішені» сьогодні або останніми днями, інколи останніми тижнями чи навіть місяцями – залежно від інтенсивності роботи сайту та його традицій; поясню: на всіх літературних інтернет-сайтах (порталах), як правило, можна оприлюднювати свої твори (будь-якого жанру і розміру); але, якщо цей ресурс (сайт, портал) динамічний, тобто у нього є адміністрація, яка щодня і щогодини стежить за його працездатністю, коли треба дає поради відвідувачам, сприяє якомога більшому наповненню новими творами, то це, з одного боку наче добре, а з іншого – ні в тому сенсі, що чим інтенсивніше викладатимуть ваші колеги ( по суті -- конкуренти) свої твори, тим швидше ваш твір (твори) опиняться так би мовити внизу вікна вашого монітора, а за дві-чотири години взагалі опиняться на другій чи третій сторінці; у такому разі відвідувачі неохоче клікають отакі сторінки, їм цікаво, що на першій; а на першій з’явилось щось нове: якщо коротеньке, то, можливо, буде прочитане, а якщо велике, та ще й проза, швидше за все проігнороване;
3) в інтернеті розпорошується увага до справді гарних гідних високої літератури творів, тому що та сама увага повинна просіяти неймовірну кількість текстів (не творів – текстів) безпомічних, бездарних, неграмотних та ще й часто-густо з нецензурною лексикою, у більшості випадків невиправданою; хоч як прикро, а в інтернеті бездарності та неграмотні і просто люди «зі здвигом по фазі» можуть друкуватися;
4) не на користь інтернет-публікаціям свідчить і обмін думками; з одного боку -- це добре, коли є можливість написати відгук стосовно того чи того твору: автору буде приємно, й іншим читачам ресурсу цікаво; однак десь у 90% випадків пишуться такі оцінки, як «гарно», «добре», «цікавий твір», «чудовий вірш», «з творчою удачею» тощо; часто, замість, відгуку про твір, йде листування між уже знайомими людьми, що зачіпає вже не стільки творчість, скільки здіймає теревені ні про що, і дивишся у відгуках на сайті – ого! – більше двадцяти відвідувань, а насправді – словесне сміття, теревені й балаканина; на жаль така дурня на багатьох літсайтах не блокується; все це відштовхує справжніх поціновувачів літератури від читання в інтернеті;
5) збиває з пантелику і вседозволеність в інтернеті щодо нецензурних лайок, які дуже часто невиправдані; таких горе-літераторів-розумників треба штрафувати; нема чого нав’язувати своє бачення світу;
6) «мінус» інтернет-публікаціям ще й тому, що їх треба читати з допомогою технічного засобу (монітор, ноутбук, планшет, смартфон тощо), який залежить від системи живлення, що буває примхливою і не завжди «під рукою»; тут доречно сказати, що коли говорять про інтернет-публікації як сучасне неспростовне досягнення для літераторів, то треба не забувати, що піклуються не про літераторів, а про виробників комп’ютерів, планшетів тощо, тобто економічна складова переманюється у видавництв та друкарень на користь тих, хто виготовляє не тільки комп’ютери й планшети, а комплектуючі до них, іншими словами: йде шалена агітація на підтримку зарубіжного виробника, якщо взяти до уваги, що ІТ-технології, в першу чергу, розвинені за кордоном;
7) інтернет-публікації, хоч інколи й можна назвати предметом мистецтва (літературного, візуального, тобто коли вони оформляються у вигляді книг або окремих публікацій з хорошим шрифтом і дизайном, навіть ілюстраціями), але значно рідше, ніж коли йдеться про книгу; навіть найдешевша, найпростіше виготовлена книга цінніша за інтернет хоча б тому, що вона має ще одну перевагу перед ним – тактильність; в інтернеті сторінки рукою не перегорниш, а в книзі – будь ласка. Тож читайте книги на здоров’я!
   
zeitglas 30 мар 2015 ответить
Дякую за розлоге й змістовно-вдале доповнення моїх коротких (за форматом часу) роздумів та зауважень. Тема, напевно, матиме продовження. Це залежитиме від активності авторів нашого часопису та небайдужих дописувачів. Було б цікаво поговорити про неї в рамках V-го форуму Книжкового Арсеналу, де ми плануємо провести "круглий стіл" із зацікавленими літераторами. Запрошую Вас, пане Миколо, вже зараз до його участі. Про день буде сповіщено на спеціальній сторінці нашого сайту. Ще раз - щиро дякую!

З повагою, Ол. Апальков, редактор журналу "Скялнка Часу*Zeitglas"
Анастасiя 03 апр 2015 ответить
Здравствуйте, шановнi поцiновувачi мистецтва. До обговорення важливих тем на мiй погляд зiбралися всi cвоi, тобто клуб анонiмних алкоголiкiв. Маю непоганий сюжет: Отже дружина дiзнаэться, що чоловiк ii обманюэ i зраджуэ. Вона приiздить на квартиру, проганяэ iх. Коханка, твереза ще встигаэ втекти. Дружина з чоловiком сперечаються, зачинаэться бiйка, вiн одразу починаэ бити ii по головi, пiзнiше непоспiшаючи замахуэться правою рукою i з усiэi сили б'э ii по обличчю. У неi аж вiдвертаэться обличчя i вiд удару, аж бризги йдуть, а вочах потьмянiло. А головне, що це все по задуму Господньому. зрештою противольний секс, на головi гулi, розбитий нiс. Конфлiкт тiльки наростаэ. Мiлiцiя плескаэ. Пiзнiше, дружина висказавши чоловiку, що знаэ про icнування ще однiэi його коханоi, повнicтю iгнорить його, як чоловiка. Вiн, роззлючений вриваэться до коханки, лупцюэ ii, пiзнiiше гвалтуэ, i шкодуэ, бо береженого Бог береже (адже вона була вагiтна), сподiвалась вiд нього дитини. Пiзнiше забуваючи про дружину i вагiтну коханку, остання починаэ лазити через кватирки i красти продукти харчування, адже в животику маленьке немовлятко. Вона попадаэ в поле зору мiлiцii, де ii одразу шкодуэ один з мiлiцiонерiв... I в них вже буде скоро зново малятко...
P.S. Тримайте мене троэ: Для вправних письменникiв, жiнки обовязково не палять,бо це суперечить заповiдям Господнiм, тим бiльше, що подii вшдбуваються в тайзi, а там самi знаэте вогонь явище не бажане. Особливо треба звернути увагу на стусани перед згвалтуванням тих жiнок, розписати так , щоб аж вiд матрицi мурашки по шкiрi йшли, адже сто вilсоткiв роман "Тигролови" був написаний Iваном Багряним.

З повагою Краля Ан. Володимирiвна
Юрій 03 апр 2015 ответить
Цікавий сюжет, шановна Анастасіє! ( До речі, українська "Є", там, де і російська "Э". Ви просто натисніть на плашку RU, побачите віконце "EN, UK, RU", в ньому натисніть на UК і друкуйте українськими літерами; а треба буде російськими -- натисніть на UK, знову побачите віконце "EN, UK, RU", ну то давіть на RU і друкуйте російськими, з англійською клавіатурою -- аналогічно). Ага! Так ось, про Ваш сюжет. Ви ж не написали ЯК дружина дізнається про зраду? Вона приїздить на ЧИЮ квартиру? ЯК саме тікає коханка: гола чи встигла одягнутися? І якої СТАТІ та коханка? до якої партії чи конфесії належить? А, можливо вона внески не платить? По якій ЧАСТИНІ голови вдарив чоловік дружину (це важливо)? Ну і так далі. Ви докладніше це опишіть. Але спочатку висловіть думку щодо порушеної вище теми -- паперові книги й інтернет -- якщо Ви зайшли на сайт та його розділ, де обговорюється саме ця тема.
Маргарита Шевернога 04 апр 2015 ответить
"До обговорення важливих тем на мiй погляд зiбралися всi cвоi, тобто клуб анонiмних алкоголiкiв."
З усього "сюжету" Анастасії мене зацікавили саме ці слова. На жаль, справді, дуже часто коло "читаючих" обмежується тим самим колом "пишучих".

Я теж розміщую свої твори на інтернет-сайтах, поетичних порталах. Можу погодитися з більшістю аргументів і пана Миколи, і Олександра Володимировича, але вважаю, що для авторів-початківців ці сайти дуже корисні. По-перше, на деяких, справді поетичних, «молодим» допомагають, підказують, дають поради. Особисто мене саме «Український портал поезії» навчив позитивно сприймати критику і «правити» вірші, а до того я вважала, що «як написалося, так написалося», і жодного слова змінити не можна. По-друге, друкуватися на паперових носіях – справа гарна, але, можливо, не кожному по кишені. Я знаю таких авторів, для кого і сто гривень – немалі гроші. Шукати ж спонсорів – справа марна і невдячна, тим більше поети – люди горді, вклонятися не звикли. А чекати, коли тебе надрукують (а це і є круто!!!), визнають твій талант, ще й гонорар заплатять – можна і до смерті недочекатися.
Ще один аргумент на користь інтернет-сайтів: мої вірші, надруковані в альманасі – вельмиповажному, мною обожнюваному – прочитало… Навіть не можу уявити, скільки людей. Наклад осінньої «Скіфії», наприклад – 1000 примірників. Її придбали, в основному, автори, які там розмістили власні твори – десь 60 осіб. От вони-то й прочитали! І то не факт… Добре, уявімо, що аж 1000 людей прочитало! Хоч я в це не вірю. Але фантазую далі. Особисто я часто дарую книги в бібліотеки – шкільні, районні. Проте не тішу себе думкою (пробачте мені, любий пане Олександре!), що хтось таки взяв до рук нашу «Скіфію» і прочитав. Так, мені дуже шкода! Але що ж зробиш…
Натомість вірші, розміщені в Інтернеті, більш доступні. Навмисно поцікавилася і порахувала для цієї дискусії. Для прикладу взяла простенький віршик зі зворушливою назвою («зворушливою» – це я жартую; мабуть, саме таке приваблює читачів) – «Спи, мій коханий!». На «УПП» він прочитаний (хай не прочитаний – просто «відвіданий») 491 раз, на «рожевому сайті» – 592, на моєму особистому сайті – 620, є він і на інших, де я уже не з’являюсь. Тобто, і без підрахунку видно, на чиєму боці перевага.
Напишу ще дуже важливу річ: я учитель української мови та літератури, постійно спілкуюся з дітьми на теми літератури, поезії зокрема. Так от, навіть ті учні, які читають (а таких небагато), замість того, аби йти до бібліотеки, набирають у «пошуку» прізвище автора або просто: «вірші про кохання» – і читають в Інтернеті. І за цим – майбутнє!
Олександр Володимирович каже, що сайт може бути знищений. Так, може. Проте люди копіюють і поширюють вірші, які припали їм до душі. Часом навіть авторство втрачається, і вірші починають жити власним життям. Але хіба це не найбільша радість для поета?
Нещодавно на обласному конкурсі художньої самодіяльності студенти представляли гумористичну сценку – і я впізнала в ній свою гумореску. Поцікавилась, де вони взяли текст. «В Інтернеті знайшли». А була б вона надрукована хай навіть у «Склянці…», залишилась би надбанням вічності і запилюжених полиць…
Але не думайте, що я агітую проти книги. Книга – вічна! Насолоду від процесу читання не замінить жодний інтернет-сайт! Можу порівняти з кіномистецтвом. Десятиріччя-два назад я вважала, що кінотеатри віджили. Навіщо вони, якщо вдома можна подивитися будь-який фільм і абсолютно безкоштовно? Але ж ні, навпаки, кінотеатри зараз знову користуються попитом. Так і книга: прогрес лише перетворює читання книги на мистецтво. Можливо, для обраних, як і будь-яке мистецтво?
Анастасiя 05 апр 2015 ответить
Шановний Олександре Вуолодимировичу, повнicтю згiдна з Маргаритою Шеверногою. Особисто на мою думку: в деяких випадках цiлком байдуже, де i що читають читачi i на чому пишуть писаки. Головне, що хоч малесенький прогрес, але э.
Микола 05 апр 2015 ответить
Усіх тих, то висловився і ще хоче висловитися з приводу переваг паперової книги чи інтернету* у сенсі публікації в них художніх творів, ще раз хочу звернути увагу на один важливий та підступний факт: чублення хитро, тонко й легко перенесене до сфери художньої літератури, перекинуте на авторів художньої прози, поезії, драматургії, публіцистики. А деякі автори, особливо ті, які побачили в інтернеті переваги (малопереконливі, принаймні поки що), як діти на цукерку, повелися на цьому. Між тим, по-серйозному, у першу чергу дискутувати повинні видавництва та друкарні – з одного боку – і виробники комп’ютерів та власники серверів і всі їхні компаньйони – з іншого. Останні навперейми нахабно й не чесно відбирають хліб у перших, тобто видавництв і друкарень. О оскільки видавництва платять авторам ще й гонорари ( про друк творів за власний кошт поки щр не йдеться) , то отой хліб відбирається і в авторів. Інтернет є однією з причин (серйозних) зменшення накладів українських видань. Щоб вижити, видавництва збільшують відпускну ціну на свою продукцію, зменшують гонорари авторам, а багатьом з них пропонують друкувати свої твори за власні (чи спонсорські – яка різниця?) кошти. І цим самим заганяють авторів до глухого кута. Він – в інтернеті!!! Нині там, у тому глухому куті, наче сяє чарівний маяк. Мовляв, дивіться6 і на цьому сайті, і на цьому порталі, і на цьому ресурсі ви можете розмістити свої твори (причому навіть дебільні й безпомічні) зовсім безкоштовно. І вам – слава! Слава! Слава! Слава – то слава, шана – то шана, відвідувань – не те що нинішні наклади паперових книг. Але, стоп! А гонорари авторам де?! Або роялті?! Шановні власники літературних інтернетресурсів?! Так не чесно: хліб (прибутки) у видавництв і авторів відбираєте, а самі ви гонорари чи роялті авторам не виплачуєте? А чому ж так не чесно, ще вкотре запитаємо.
(*Комп’ютер слово Інтернет править писати з великої літери, а мене це неймовірно дратує через те що його треба писати з літери маленької, так як галіфе, вольт, дизель -- в сенсі двигун, тощо).
Соломiя 05 апр 2015 ответить
Цiкава думка пана Миколи, але змушена звернути увагу на вбрання класичноi лiтератури, а якщо мова йде про оригiнали, то особливо збагачуэ книги надзвичайний переплiт. Торкаючись саме таких книг, вiдкриваэться нове читацьке дихання, тим паче слiд зазначити, що такi твори зшивалися по зiбраним крихтам. Тiльки тому слiд поважати письменницьку дiяльнicть. Запевняю, що Iнтернет блоги, iнтернет видання нiколи не зможуть витicнити письменництва, книги, творiв, так як саме нiколи не пропаде талант, хоча звicно талант можна знищити або ж приспати на деякий час. Хоч письменники не отримують в даний час гонорарiв, належноi пiдтримки, розумiння вiд влади, але на мою думку розворушивши "кубло" думок про вплив класичноi лiтератури на життя людини, може вийти надзвичайний захист рiдноi краiни на свiтовому фонi. Тема справдi досить актуальна для продовження дискусiй i знаходження спiльних думок.
Микола 06 апр 2015 ответить
«Цiкава думка пана Миколи, але змушена звернути увагу на вбрання класичноi лiтератури, а якщо мова йде про оригiнали, то особливо збагачуэ книги надзвичайний переплiт……».
Цей текст Соломії спантеличує лише одним словом «але…», тим самом неначе заперечуючи моїй думці. Між тим, дописувачка лише підкріплює мою думку, розширюючи її до нових проблем письменницької праці.
Однак тут мені хочеться повернутися до економічно-моральної складової виготовлення паперових книг, причому не самого фізичного факту їх виготовлення у видавництвах і друкарнях, а до їх предтечі та післятечі – до популяризації письменницької праці й українських творів взагалі як таких, що варті не меншої уваги, ніж англійсько-, іспансько-, французько-, німецько-, російськомовні художні твори.
Чомусь так повелося, що українську літературу дуже часто хаять: вона і відстає років на піввіку, а то й вік, її представники, письменники, не володіють сучасними привабливими стилями, вони порушують не ті теми й проблеми, що на часі. Он, мовляв, вивчайте, про що пишуть закордонні автори. Читайте їхні (закордонних авторів) твори, купуйте їхні книги, вимагайте у книгарнях, щоб вони були. Ось тут і криється велике зло для української книги й українського письменства. А якщо взяти до уваги, що українці -- такі собі дуже толерантні до інших культур -- і ладні швидко змінити навіть найгеніальніший сучасний і читабельний український твір на безпомічний і дурнуватий текст автора закордонного, то те зло значно примножується. Тому що спрацювала реклама, дорога й настирлива реклама, звісно майстерно вплетена у повсякденне наше життя: не наше – це краще, а наше – це селюкське, не гідне уваги. І часто буває, що читач, зовсім далекий від Англії, США, Франції, Іспанії, Мексики, Росії, занурюється у читання творів тамтешніх авторів, ще не знаючи, як слід, СВОГО, КОРІННОГО. (Ой-ой-ой! Шановні опоненти, тільки оце моє твердження на кпини не беріть. Я зовсім не проти, щоб читали й зарубіжну літературу! На здоров’я! Тут йдеться про спів розмірну й адекватну популяризацію, а не експансію зарубіжної літератури. Втямили?)
Дещо повторюсь, але ще раз нагадаю: хочуть вони того чи ні, але свою корисливу мету переслідують і виробники ай-ті (ІТ) технологій, тому що чим менше буде видавництв і друкарень, тим швидше збільшуватиметься попит на їхні послуги, а значить і їхні прибутки. У цій ситуації їм глибоко начхати на те, що книга має чудову обкладинку, геніальний твір, чи то вона – раритет і пахне століттями, а чи ще якісь переваги. Айтішники скажуть: «Оцифруємо!» І оцифрують. І можуть навіть «вивісити» до інтернету. І ми всі радітимемо. Ага! На кутні, як кажуть. А чому? Самі допишіть, доповніть думку. Я її знаю. А ви?..
Анна 08 апр 2015 ответить
Згодна зі сказаним паном Олександром! Все правильно!
Іван 11 апр 2015 ответить
Все вірно. Слід додати, що самі автори часто хочуть у будь-який спосіб "засвітитися". От і тулять свої недолугі, здебільшого, творіння у смітник мереж.
С.С. 10 мая 2015 ответить
Усі мережні витрибеньки - то жадоба самореклами. Тут - усяк дметься як тварь - угору.
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
„СКЛЯНКА ЧАСУ*ZEITGLAS” міжнародний літературно-художній журнал та видавництво вул. Шевченка, 31/32 Канів, 19002, Україна. Тел/факс: (04736) 36805 З 1995 року дає рівні можливості маститим і авторам-початківцям. Одночасно українською, російською та німецькою мовами. mailto:zeitglas@ck.ukrtel.net web: www. zeitglas.io.ua Директор: Олександр В. Апальков **************************************************************************** „Склянка Часу*ZeitGlas” Publishing house and international literary - art magazine Street. Schewtschenko, 31/32 Kaniv,19002, Ukraine. Phone/fax: (04736) 36805 Since 1995 gives equal opportunities known and beginning authors. Simultaneously in the Ukrainian, Russian and German languages. mailto:zeitglas@ck.ukrtel.net The director: Alexander W.Apalkow