Вийшла друком книга Анатолія Федя "Виховання", Том VI

(естетика і математика, естетика поведінки і побуту, вибрані статті)



Вийшла друком книга Анатолія Федя "Виховання" , Том VI

*естетика і математика

*естетика поведінки і побуту

*вибрані статті

 

Автор: Федь Анатолій
Назва мовою оригіналу: ВИХОВАННЯ

ISBN: 978-966-2306-77-4
Мова видання: українська, російська
Рік випуску: 2015
Видавництво: Склянка Часу*Zeitglas
Серія: Сучасна художня література
Сторінок: 274

Оправа: М'яка



Федь Анатолій Михайлович

Народився 15 лютого 1935.

український вчений, доктор філософських наук, професор Слов'янського державного педагогічного університету, член Наукового товариства ім. Шевченка, відмінник освіти.

 

Уривок із книги: 

 

А

втор цієї книги був свідком того, як учень середнього класу запитав у свого вчителя: «Чому місяць, що висить скибкою не дуже дозрілого кавуна не візьме, та й не гепнеться на Землю?» Вчитель почав щось пояснювати науковими термінами та вчасно зрозумів: його ніхто не слухає, а значить не розуміє. Іншого разу, коли запитали, як появилися на небі Зорі, відповів так: «Одна велика-привелика Птаха усім своїм чорним огромом навалилася на Сонце – нараяла собі наклюватись його жару та й понести тепло у людську холоднечу. Поки долетіла до Землі – розтрусилися-розлетілися сонячні жаринки і провисли у Небесах. Так утворилися Зорі. Зате залишились необігрітими  люди сіверських земель, тих, що за Геродота називалась територією сучасної України. Тоді замість тепла українці й отримали світло випромінюючі зорі. Зорі проникали у людську бутійність, додаючи їй пафосу зірчатого Неба. Тому внутрішній світ українця багатий і неозорий, як зірчате Небо над головою».

Слухаючи цю казочку, діти посміхалися. Засвітилися очі і вчителя: «Над цим питанням подумайте самі, а років через три ми до нього повернемось».

Перші закони, сформульовані людським середовищем на початках свого розвитку – закони виховання. Тобто, община здійснювала планомірний вплив на членів свого роду, керуючись потребою умов виживання. Засновано було цілий ряд табу, порушення яких жорстоко каралось: заборонялось полювати звірину у період її розмноження, убивати членів роду (Своїх») і т.і. З часом такі і подібні приписи оформлялися у писані закони, їх коло розширювалося. А зміст поглиблювався.  Набирав темпів соціальний і біологічний поступ: кожна епоха з народами у ній проживаючими карбувала свої дещо відмінні від інших характерні особливості поведінки та способу життя, напружено шукаючи досконаліших методів впливу. Порівняно недавно трохи більше, як сто років тому, один земський гласний зізнався: «У нас існує велика кількість таких шкіл, в яких абсолютно нічого не навчають: буває таке, що хлопчик, пройшовши два чи три класи, навчається читанню, та при цьому він не здатен розуміти те, що читає: у нас існує оплата за навчання читанню і письму і оплата за навчання читанню і розуміння прочитаного. Це розуміння прочитаного складає другий клас, через те можна собі уявити, який перший курс»[1]. Зараз в країнах демократичної орієнтації у громадян виокремилась потреба виховувати у громадян почуття свободи, в тоталітарних – страх. У підневільній Україні це особливий страх – страх за любов до своєї Батьківщини. І в першому і в другому випадкові державна система у той чи той спосіб планомірно здійснювала і здійснює вплив на розвиток і саморозвиток особистості, згідно заданої цілі виховання: рабська покара чи творча свобода.

Є думки, казали древні, які варті того, щоб їх висловити, є думки, казали з іншого приводу, які варті того, щоб їх і повторити.

Історія розвитку народів світу каже нам про те, що у вихованні найбільш послідовними були греки. Вже до нової цивілізації вони знали: естетичні почуття притаманні кожній людині, якщо не виявляють себе, то пригнічені розсудком і жорсткими закономірностями протікання мислення.

Ідеальною стародавні греки вважали гармонійно розвинену особистість, яка зможе досягти духовного багатства, моральної чистоти та фізичної досконалості під впливом виховання. Тип Аристотелевої людини: здорова душею й тілом, розвинені, дані природою задатки, моральність і естетичність, а сила й доброзичливість випромінюють спокійну упевненість. З відомих науці джерел на означену тему, чи не найбільш ґрунтовною була система виховання, розроблена Платоном. Процес виховання громадянина він підносить на рівень божественного дійства, від особистості, додає стародавній мудрець, залежить процвітання держави.

Звідси, головне завдання держави – виховання та навчання молоді, через освіту – привести народ до свободи і щастя.  Така кінцева мета держави – свобода і щастя індивіда. Особистість може набути людських чеснот не наодинці, не в більшій, чи меншій спільноті, а в окремо взятій державі, яка здатна запровадити у навчальний процес цикл з семи вільних наук, як це робила Греція: граматику, риторику, діалектику, арифметику, музику, геометрію і астрономію.

Дещо інший зміст виховання набув поширення серед римлян. У них основна увага зосереджувалась на вихованні патріотизму. Вольові, практичні, словом – діловиті, громадяни повинні були підтримувати оцей у собі дух свободи та залишатись чесними, суспільно діяльними, хоробрими, подібними до воїнів-легіонерів. Для виховання такої особистості були усі передумови: сім’я закладала підвалини початкового навчання, потім за справу брались педагоги – професійні вихователі. На той час римські школи мали досить міцну науково обґрунтовану систему виховання, яку розробив Квінтіліан у своїх дванадцяти книгах про виховання оратора.

У Середньовіччі, яке дало сильний поштовх до пізнання світу, переважало релігійне виховання, його завдання – підготувати християнина до вічного життя. У вік Просвітництва виховання прямо пов’язували з прогресом. Енциклопедист Руссо покладав великі надії на виховання, як і Фрідріх Великий: хто вважає людей хорошими, той не знає цієї породи. Пустити людство на самоплин – це жорстоко.

Кант переконаний: людина спроможна стати людиною завдяки вихованню. Людину продуктом виховання вважали Фіхте, Гердер, Гельвецій. Правда ними був ігнорований біологічний чинник: усі люди від народження наділені однаковими здібностями, стають вони різними завдяки вихованню, його укладу життя.

Сьогодні усім зрозуміло: без виховання немає ні щасливого громадянина, ні міцної держави. Якщо уважно вслухатися в звучання далеких голосів наших пращурів, то історія чується у висотах пророчого натхнення. Зміни, які відчулися останнього часу в суспільному житті українців, дають можливість запропонувати не лише систему виховання, а систему естетичного виховання, яка базується на реальних основах національного буття, а ще – на загальних принципах виховання, які вироблялись і відшліфовувались тисячоліттями світовою спільнотою та українською людністю. Треба мати на увазі: у кожному учбовому предметові є естетичний елемент, який слід враховувати у своїй роботі.

Система естетичного виховання як соціально-культурний процес має свої особливості, структуру, традиції, протиріччя, тенденції у часі і просторі.

Програма естетичного виховання відображає усвідомлені цілі та ідеали організованого народу. Основна мета програми – створення оптимальних умов та можливостей подальшого розвитку творчих сил особи і держави, формування національної свідомості та самосвідомості, вільно виражаючої і реалізуючої огром багатства людських можливостей.

В незалежній Україні стають неприйнятними просвітницькі уявлення про сутність і цілі естетичного виховання, які зводилися до певної, здебільше ізольованої від національних інтересів сукупності естетичних знань, смаків і навичок. В державі Україна формуються цілеспрямовані зусилля естетичного відношення до дій, які виражені в наявності певних естетичних потреб, знань, умінь і т.і. Запроваджується мода на високий рівень духовності особи, її здібностей у відповідності до національно прийнятих ідеалів та уподобань.

Якщо говорити про загальнонаціональну систему естетичного виховання, яка скерована на естетизацію особи, формування її предметного світу на засадах досконалості та краси, то слід мати на увазі три її складові:

  1. Естетичне виховання засобами мистецтва, комунікативними чинниками, що визначають естетичну їх своєрідність, змістуючи невизначене чуттєве.

Особливе значення мають комунікативні чинники. Міжособистісні відносини змістують зв’язки між поколіннями, між чоловіком і жінкою, між реальними національними угрупуваннями. Вони присутні у сім’ї, в школі й на виробництві, в неформальних групах, у всіх сферах життя. Їхній характер визначається усією сукупністю людських відносин, через те вони становлять своєрідний каталізатор впливу усіх естетичних факторів. Від рівня розвитку естетичної культури кожної людини залежить і рівень її особистісної здібності розуміти, відчувати, берегти  і поціновувати красу людську.

Різнобічні особисті взаємовідносини є могутнім, постійно діючим фактором  естетичного розвитку особистості, що ми намагалися довести у своїй роботі (Див.: Федь Анатолій. Зібр. Творів у семи томах. Два кольори часу (нотатки на полях давно написаної книги). Історична хроніка. Т. п’ятий. Наукова проза. Видання 2-ге, суттєво доповнене і перероблене).

В останні роки цьому фактору надається все більше і більше уваги, досліджують його сутність, механізм дії. Українці прагнуть збагатити один одного красою, забезпечуючи єдність естетичного з моральними. Естетичне у міжособистісних стосунках сприяє реалізації сутнісних сил людини. Через те, розглядаючи проблему естетичного виховання засобами мистецтва, комунікативними чинниками найдоцільніше проаналізувати питання у контексті естетичної категорії потреби – вияву внутрішніх причин, що визначають виникнення і протікання естетичного почуття.

  1. Естетичне виховання в сфері соціального середовища (праця, сім’я, армія, школа), де відбувається взаємодія виробництва і споживання та проявляється єдність опредметнення і присвоєння. Присвоєння обмеженого і у собі завершеного, що виявляє себе у природних та набутих якостях, а також у суб’єктивних здібностях до сприйняття естетичного. Виховання в сфері соціального середовища протікає не лише у момент фізичної присутності предмету, але й у його відсутності, та який перебуває у внутрішньо ідеальній єдності з усім багатством його властивостей. Таким чином, людина, перебуваючи в системі виховання і самовиховання, реалізує себе у єдності споглядання і цілеспрямованої дії: багатство почуттів залежить від багатства діяльності. Причому, пізнавальний аспект виховання виявляє себе у поняттях, суто естетичних – у чуттєво-предметних образах. Суттєва різниця між першою і другою оцінками складає те, що естетичне виходить за межі корисності і зорієнтоване на універсальні інтереси людини як цілісної істоти. Естетична оцінка своїх дій – засіб самопізнання, яке виникає після задоволення так званих первинних потреб.
  2. Естетичне, базоване на концепції сприйняття і відтворення оточуючого середовища (матеріального, духовного), здібне формувати високий рівень естетичної свідомості особистості за рахунок переживання естетичних моментів, що відповідають предметній формі виразу естетичного відношення  людини до світу.

Як було наголошено, естетичне не має самостійного статусу, проявляє себе в процесі діяльності конкретного індивіда, як і активна діяльність не існує поза естетичним. Це дві сторони єдиного системного цілого – біологічного і соціального (біологічної реакції і соціальної дії).

Діяльність педагога, вочевидь, організована за правилами естетичного, її структура нагадує структуру естетичного, тобто діяльність педагога є особливим видом творчої діяльності. При цьому естетичне занурюється у сутність учбово-виховного процесу, формує естетичний образ. (Див. про це більш детально: Федь Анатолій. Зібр. творів у семи томах. Естетичний світ педагога. Т.4. Наукова проза. Видання 2-ге. – Слов’янськ: Вид-во Маторіна. 2013. – 350 с.).

Мова йде про рефлекторний зв’язок смислового змісту слова з чуттєвим образом. На фізіологічному рівні проблема зводиться до того, що між першою і другою сигнальною системою встановлюється взаємодія, яка й активізує сприйняття.

Завдання дієвої системи естетичного виховання в Україні – запропонувати народові такий розвиток естетичних відносин та естетичних властивостей особи, яка, зрештою, і приведе до підвищеного рівня естетичної свідомості та естетичної активності кожного громадянина у відповідності з поглибленням боротьби за незалежність, за яку передують ще випробування й випробування.

Основною базою, на якій здійснюється естетичне виховання завжди вважалося: мистецтво, праця, освіта.  Естетичне виховання може розвиватись за умов таких принципів:

а) національна ідейність;

б) всезагальність;

в) безперервність, спадкоємність національно-культурних традицій;

г) комплексність: планомірний пропорційний розвиток праці, мистецтва, освіти на основі оптимальної естетизації усіх названих видів діяльності;

д) узгодження, приведення у відповідність, встановлення взаємозв’язку між діями різних вчителів-предметників (якщо обмежитись прикладом педагогічної діяльності);

є) прояв активності суб’єктів естетичної діяльності.

Система естетичного виховання має у своїй основі реальні об’єкти реальної дійсності, хоча й не обмежуються ними. Буває й так, що об’єктом естетичного виховання виступає й нереальний, нічого не відображаючий об’єкт. Предметами естетичного виховання, скажемо, можуть бути математичні вправи – повністю надумані, здається, не здатні викликати якихось емоцій.

Самі собою математичні вправи, як і дійсність, не є ні прекрасними, ні потворними. Вони є прекрасними чи потворними лише у відношеннях до людей, що мають певні запити, і ті запити спроможні задовольняти наявні умови (фізіологічні, соціальні).

Історія свідчить про те, що у великих мислеників ніколи не розходилось раціо з емоціо, пізнання з естетичними чинниками. Шукаючи своєї відповіді у природі, вони знаходили красу і розкривали її сенс. В результаті своїх досліджень несподівано виявилося, що краса має суб’єктивний характер. Тобто, красивими постали предмети не тому, що вони об’єктивно красиві, а тому, що такими вони постали перед очима Евкліда, чи ще когось. Причому, краса у різних авторів має різні виміри.

Один час досконалими вважалися предмети, в основі яких були прості геометричні фігури: коло, квадрат, прямокутник, рівнобічний трикутник. Англійський художник Вільям Хогарт довів переваги петльованої лінії і назвав змієподібну лінію «лінією краси» (Хогарт В. Анализ красоты, Искусство, Л-М, 1958, С.124). Через деякий час визнав, «вигнуті лінії таким же чином можуть бути причиною потворності, як і привабливості». Усі спроби підібрати ключі до таїни краси з використанням чисел, що мають особливу магічну силу виявило себе у 1934 році у зв’язку з появою теореми Геделя.

В чому справа, чому такий маятник оцінок?  А вся справа у тому, що в процесі естетичного виховання акт естетичного сприйняття є не що інше, як синтез пізнання й оцінки: ромашка у вазі святкового столу це одне, ромашка на житньому лану це друге і ромашка в аптеці – це зовсім інше. Якщо без оцінки не обійтися, то естетичне – вираз вільного відношення, тобто ціннісна якість задоволення, яке є результатом суб’єктивно-об’єктивного зв’язку. Разом з тим, для «протікання» естетичного не обов’язкові реальні речі, «моделі» дійсності, але важливо, щоб у запропонованих природних явищах чи артефактах суб’єкт так духовно був підготовлений, щоб міг знайти естетичні властивості, які спроможні виявити себе в процесі естетичного відношення,тобто, взаємодії естетичного об’єкта з суб’єктом, у якого локатор душі налаштований на прекрасне. Виявляється, наші відчуття не є наслідком тієї чи іншої речі, її дії на наші органи чуття. Органи відчуття сприймають не речі, як це здається, а лише результат їхньої дії на нас. І ті зміни, які вони спричинили, свідчать про те, що почуття (і естетичні у тому числі) виражають лише ту модифікацію, яку речі виробляють в наших органах почуття.

Завдання сучасної науки – перетворити естетичне відношення із сфери споглядання в сферу діяльну. Це означає, що естетичне, а не утилітарне стає в основі відношення у всіх видах людської діяльності, головним мотивом людських вчинків. Але таке дано лише вільній особі, яку й треба виховувати. Якщо пам’ятати, що свобода особистості знаходиться у прямій залежності від рівня самосвідомості, тобто, проходить такий механізм відчуття, коли відбувається перетворення енергії зовнішнього подразника у факт свідомості, то мета естетичного виховання повністю співпадає з метою виховання самосвідомості. Співпадає за ознакою засобів, методів та своїм процесом. Це, користуючись філологічною термінологією, синоніми: самосвідомість дорівнює самоцінності соціально і загальнолюдської цінності особи, що, власне, і є кінечною метою естетичного виховання.

Естетичне виховання в звернутому вигляді – це здійснення задоволення естетичних потреб суб’єкта. Естетична потреба – це прагнення певної естетичної насолоди в тій чи тій сфері діяльності, яка пов’язана з красою і творчістю. Це спілкування з людьми, природою, творами мистецтва з метою отримання насолоди.

Естетичне виховання складається з органічної єдності: світогляду, позитивних навичок та принципів поведінки, мобілізує усі сфери естетичної свідомості: загострює естетичний смак, закони якого неповторно-індивідуальні і в той же час загальноприйнятні, бо народжені у вогні естетичного переживання та дотримання певної позиції індивіда. Тобто у складній єдності думки, волі, почуття.

Отже, естетичне виховання – це свідомо спрямований процес, який передбачає створення і розвиток:

–                        естетичного відношення «Я» до «не я»;

–                        національно – орієнтовані естетичні смаки – здібність сприймати, цінувати красу, створювати і поширювати зону її впливу;

–                        розвивати здібність пізнавати світ через естетичне.

Естетичне виховання – певна взаємодія олюдненої дійсності з тим, хто має конкретні завдання і життєві принципи.

Основну увагу у першій книзі приділено математиці, вона стоїть у центрі між філософією і природознавством.



[1] Народная энциклопедия научных и прикладных знаний. Т.10. М., 1910, С.151.

 

 

 

 

Примірник книги можна придбати післяоплатою 50 грн., замовивши його в редакції

zeitglas@ck.ukrtel.net

 

У видавництві "склянка Часу*Zeitglas" можна придбати післяоплатою  наступні книги А.Федя:

(аби дізнатися про книги докладно, натисніть курсором на їх зображення)

 

 



 




 

 

 



Создан 11 авг 2015



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
 
„СКЛЯНКА ЧАСУ*ZEITGLAS” міжнародний літературно-художній журнал та видавництво вул. Шевченка, 31/32 Канів, 19002, Україна. Тел/факс: (04736) 36805 З 1995 року дає рівні можливості маститим і авторам-початківцям. Одночасно українською, російською та німецькою мовами. mailto:zeitglas@ck.ukrtel.net web: www. zeitglas.io.ua Директор: Олександр В. Апальков **************************************************************************** „Склянка Часу*ZeitGlas” Publishing house and international literary - art magazine Street. Schewtschenko, 31/32 Kaniv,19002, Ukraine. Phone/fax: (04736) 36805 Since 1995 gives equal opportunities known and beginning authors. Simultaneously in the Ukrainian, Russian and German languages. mailto:zeitglas@ck.ukrtel.net The director: Alexander W.Apalkow