альманах «СКІФІЯ-2015-Осінь»

(проза, поезії, есеї, літературна критика)



 

СКІФІЯ-2015-Осінь.-
Канів. Вид. “Склянка Часу*Zeitglas”, 2015.-464с.
ISBN 978-966-2306-83-5

СКІФІЯ-2015-Осінь.-(Літературно-художній альманах)
Літературно-художнє видання
Технічний редактор,упорядник, оригінал-макет О.В.Апальков
Обкладинка Є.Гордієнко

 

Ілюстрації:


Олександра Деца


Киян Валії


Гончаренко Марії


Тексти друкуються в редакціі авторів.


«СКІФІЯ-2015-Осінь» видано із залученням коштів авторів. До нього запрошувалися автори України та країн зарубіжжя.

До збірки увійшли твори 101 автора.  

Термін надсилання творів завершено 05 листопада 2015 року.



Автор надсилав обов`язково короткий біографічний нарис (українською мовою), зазначаючи рік народження, публікації, книжки, веб-сайт. Авторський примірник «СКІФІЯ-2015-Осінь»  буде надіслатися авторам в Україні (іноземним авторам надсилається опісля сплати поштових витрат), по виходу в світ.



УВАГА:

 

Розсилка альманаху відбуватиметься із  29 листопада 2015 року.

 

РЕДАКЦІЯ не може вчасно зробити розсилку авторських примірників через те, що деякі автори не вказали  адресу надсилання.

 

БУДЬ ЛАСКА, дотримуйтеся нижченаведених умов! 

Прохання до всіх авторів-учасників альманаху 

сповістити редакцію про бажану ними кількість примірників,

аби вчасно підготувати та здійснити їх розсилку!!!
Авторські примірники альманаху будуть надсилатися НОВОЮ ПОШТОЮ. Тож, будь ласка, чітко вкажіть хто замовляє (Прізвище та ім`я по батькові), номер найближчого до Вас її відділення та номер Вашого мобільного телефону.

За бажанням авторів можлива пересилка авторського примірника й звичайною поштою. У цьому разі слід буде сплатити поштові витрати (приблизно 25 грн.)


 Додаткові примірники - за ціною 85 грн. можна замовити в редакції. 
При замовлені понад 5-ти додаткових примірників, вартість кожного
 становитиме 80 грн. При замовлені додаткових примірників, пересилка їх, разом із авторським, буде відбуватися звичайною поштою. 

Довідки за тел: 04736-36805,
 або  zeitglas@ck.ukrtel.net


Автори «СКІФІЯ-2015-Осінь»

 

 

Антоненко Вікторія

Апальков Олександр

Артемчук Володимир

Байда-Слободян Іванна

Баліцька Марія

Білошніченко Олена

Бойко Олеся

Бондар Тетяна

Булах Тетяна

Верлан Надія & Верлан Ірина

Виливана Анастасія (Трюхан)

Вовнянко Анатолій

Гавришко-Бабічева Алла

Гонтарук Любов

Гончаренко Марія

Гранкіна Ксенія

Даник Володимир

Даніленко Наталія

Диб`як Неоніла

Доленник Інна

Дорошенко Омелян

Дяків Оксана

Жусєв-Полтавський Іван

Затовська Людмила

Зінченко Анатолій

Карп`юк Марія

Карпуніна Валентина

Кацан Ольга

Киян Валія & Лоцький Юра

Кобзар Володимир

Коваленко Андрій

Ковальчук Ольга

Комісарук Володимир

Косановська Ліліана

Кот Лерія

Котова Мила (Казакевич)

Кремінська Оксана

Кринична Світлана

Кулаковська Ірина

Кульбовський Микола

Кушнір Валентина

Лемешко Тетяна

Лиманець Леонід

Маковець Оксана

Макуха Ніна

Мамчич Олена

Мангов Володимир

Мардарович Соломія

Мартинович Анастасія

Матузок Любов

Медвідь Олександра Ксенія

Мележик Надія

Мельник Лариса

Мельник Петро

Мизнікова Тетяна

Микуліна Іма

Миргород-Ляшенко Світлана

Михайленко Валентина

Мішин Михайло

Мороз Галина

Назаренко Володимир

Немолот Вікторія

Нечитайло Михайло

Ніколаєвська Світлана

Остролуцька Антоніна

Остроух Віктор

Охріменко Віктор

Павленко Оксана

Пащенко Микола

Полівенко Любов

Попков Віктор

Пушкарьова Зоя

Рейцен Євген

Рибачук-Прач Галина

Рожновський Сергій

Романюк Микола

Савчук Анастасія

Сенчило Надія

Слуцький Ярослав

Солдатов Роман

Сорокін Віктор

Стасюк Микола

Субота Микола

Суховерська Ірина

Тилик Ігор

Трофимов Віталій

Трофимов Віталій

Туровська Леся

Тютюнник Микола

Узікова Оксана

Фесенко Віра

Чернієнко Уляна

Чорна Тетяна

Шевель Вікторія

Шевернога Маргарита (Каменєва)

Шевців Михайло

Шеляженко Юрій

Шиманський Віктор

Шовкун Юлія

Яресько Тарас

Яснева Світлана

 

 Уривки деяких творів альманаху 

«СКІФІЯ-2015-Осінь»

 

 

"...У молодості я грав за дворову команду на першість міста і за заводську команду на першість області. Чесно кажучи, особливих талантів у мене не було і досягнення були дуже скромні. Іноді, виходячи на заміну, вдавалося забивати гол, але не більше двох-трьох за сезон. Після навчання в інституті я закинув велику гру і пішов у великий теніс. Проте любов до футболу залишилася, і я ще досі вболіваю за «Гірник» і збірну Країни.
Минули роки, і одного чудового моменту я раптом виявив якусь дивну закономірність: якщо я дивлюся гру «Гірника» по телевізору, то команда обов’язково втрачає очки. Цим спостереженням я поділився зі своїм знайомим. Звичайно, це був не просто знайомий, а фанатик футболу. Він знав усе, що було пов’язане з катанням м’яча по полях нашої країни аж від часу проливного дощу на матчі «Гірника», який відбувся тридцять років тому.
Не називатиму його прізвища. Скажу тільки, що всі знають його за кличкою Хмурий. Він володіє феноменальною пам’яттю і здатністю «спохмурніти» в розпал будь-якого свята. Можна було думати, що він не дуже вірить у кінцеву перемогу добра на землі і миттєво відчуває злі наміри футбольних суддів, міліціонерів і представників влади. Поряд з ним усе відразу ставало зрозумілим і похмурим. Звичайно, іноді його перекошене обличчя освітлює усмішка, але ця швидкоплинна радість найчастіше пов’язана з черговим викриттям. Хмурому приносить задоволення виявляти диявольські підступи чергового президента, прем’єр-міністра або олігарха. Робить він це, дивлячись на їхні портрети в газетах.
Дізнавшись про мою особливість, Хмурий відразу не повірив і зажадав підтверджень. Після серії з двох нічиїх і одного програшу він попросив припинити це «неподобство».
– Я не розумію, що відбувається, але мені хочеться, щоб «Гірник» все-таки став чемпіоном! “ такими були його перші слова, коли ми зустрілися в якомусь кафе. Було видно, що Хмурого ця подія буквально вибила з колії. Він збуджено потирав руки і, оглядаючись на всі боки, тихо бубонів:
–Просто так нічого не буває. Щось має статися! Ось побачиш!
Я скривився і похитав головою:
–Фігня все це! Я з цим добром живу ось вже п’ять або шість років. Дивлюся тільки уривки матчів у новинах, і зі мною нічого не стається..."

 

Трофимов Віталій, стор. 5 

  

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 

Осіннім смутком пахнуть хризантеми,
Ніби несуть в собі якусь печаль,
Несказані слова, рядки, поеми…
Надію, смуток і, можливо, жаль.
Цей аромат ятрить і серце, й душу,
І ніби огорта в осінню шаль.
Несказані слова сказати мушу
І вилити у них свою печаль.
Слова полинуть ввись і десь розтануть,
Легким туманом вранці упадуть.
Вони повернуться, як легко стане,
Коли душа знайде свій власний путь.

 

Мележик Надія, стор. 269

 

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------


" Рідна оселя почала снитися Степану Антоновичу майже кожну ніч відразу після смерті тата. Ця трагічна звістка застала його далеко від рідної домівки, вони тоді стояли під загрузкою в Аделаїді. У сні хата чомусь починала горіти від сусідів, Щербаків, і була крита соломою, як у бабусі, дивно, в них вона завжди була під теракотового кольору черепицею, як божа корівка, казав тато. Вогонь охоплював покрівлю миттєво і хата свічкою палала під татові крики. Матусі він не бачив, але чув її голос і знав, що вона тут, поруч, і гасить пожежу. Він же, Степан, чомусь стояв осторонь і лише спостерігав…
Мама жила без тата не довго і померла коли вони стояли під розвантаженням в порту Сінгапуру. Згодом пожежа снитись перестала, але почуття самотності вже більше ніколи не залишало його..."

 

Зінченко Анатолій, стор.10 

 

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 

У нас в селі розказують, що ти
Живеш уже давно не в Україні,
По євро подалася у світи –
Прислуга діду у чужій родині.
І висилаєш гроші для сім’ї,
І гнуться плечі від тяжкої ноші,
А дома все чекають солов’ї
І сад в вишневій сніговій пороші.
Ридає серце між бетоннихi: стін,
З грудей на волю рветься безупину,
Де медом пахне сонячний жасмин,
На вишиту кульбабками стежину.
Вже виросли сини, мов явори,
Дочка вплітає в довгі коси банти.
Для тебе ж сумом тануть вечори,
Тяжка ж бо доля в трудових мігрантів.

 

Байда-Слободян Іванна, стор. 271 

 

---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 "Повідомляю вельми шанованих мною колег по перу і дорогий моєму серцю читацький загал про те, що в українській літературі з’явився новий літературний герой, до певної міри близький Козьмі Пруткову, створеному російським поетом Олексієм Толстим та його друзями-художниками братами Жемчужниковими.

Проводячи наукові дослідження в українському місті Ч., археологи виявили незрозумілі написи на старій, дерев’яній будці – у одному з дворів.
Спочатку учені мужі вважали, що це мемуари когось з останніх єгипетських фараонів, перекладені – на іврит. Потім усе ж дійшли до висновку, що це досить докладні записи одного з засідань нашої Верховної Ради, чомусь перекладені – на санскрит!
Але, врешті-решт, розшифрувавши записи, виконані за допомогою досить простого і в той же час вельми хитромудрого коду, науковці встановили, що усе це написано нашим сучасником, патріотично налаштованим псом Рябком, який вів особистий щоденник, де фіксував свої роздуми і враження.
Подібні написи були знайдені і на деяких інших будках вищезгаданого міста. Однак ученим так і не вдалося остаточно встановити, чи належать вони персонально – Рябку… Чи, може, у нього знайшлися – активні послідовники!
Ретельно переглянувши, систематизувавши і літературно доопрацювавши знайдені археологами матеріали, автор довго не знав – що ж з ними робити?!
Але зваживши на спраглий інтерес широких кіл громадськості до нових і неупереджених поглядів на події в Україні, я знову перечитав уже трохи засмикані від вживання і часу сторінки і це підштовхнуло мене до певних зусиль по ознайомленню читацького загалу з матеріалами, що були у моєму розпорядженні.
Отож знайомтесь з щоденниковими записами, враженнями, судженнями і думками нашого сучасника, звичайнісінького пса Рябка – політолога-самоука і філософа на іржавому ланцюгу…
Та й чи були у нас хоч коли-небудь філософи без видимих – чи видимих не дуже!.. – ланцюгів?! Або хоча б філософи такі, яких би світ не намагався у свої цупкі обійми – упіймати…"

 

Даник Володимир, стор 48

 

-----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 

 Я думала в детстве – все лужи на свете
Такие же рыжие, как в Кривом Роге.
Я думала – вынут счастливый билетик
По праву рождения, за «просто так».
Но в жизни – как в жизни: и сбитые ноги,
И сердце в занозах, и денег пятак.
Я думала – можно легко и свободно
Уехать и жить в заграничных красотах…
Ан нет – не могу быть котёнком безродным:
Родня с родословной нужны мне, как воздух.
Мы все не уедем. Наш город – наш остов,
Скелет, на котором мы мышцы и нервы…
Пускай не красавец, но знатного роста,
И пусть в его недрах руда, а не перлы,
Но есть в огражденье священное место,
Где, как говорится, не хлебом единым…
Там спит моя мама, и связана тесно
Я, значит, с тобой, Кривой Рог, пуповиной…

 

Доленник Інна, стор. 81 

 

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- "Пальцы быстро переносятся с одной клавиши на другую, спонтанно и не задумываясь, с отточенной на протяжении часов профессиональностью, вызревавшей последние несколько дней, которые Личность не покидала «рабочее место», будто бы соревнуясь с собой в конкурсе на выносливость, как физическую, так и эмоционально-психологическую. Однако, соперника не было заметно во мраке темной комнаты, окружавшем Монитор и Личность, которая все так же усердно нажимала на клавиши. Свет доносился только от Монитора, который, подобно фонарю, освещающему ночное пространство, царящее после окончательного восседания ночи на троне суток, светил в пустоту. Хотя нет, на определенном участке, свет ощущал препятствие в виде Личности, представлявшую из себя скалу, которую трудно было пробить. Но это только свету так казалось. Личность, уже довольно длительное время находящаяся за пределами реального мира стала рассыпаться, будто бы неощущаемое землетрясение сокрушило некогда столь крепкий форпост. Это крушение повлекло за собой появление прозрачных зон в очертании Личности. И с каждым последующим днем, когда пальцы все быстрее перемещались по пространству клавиатуры, прозрачные зоны расширялись, поглощая сущность личности; словно черные дыры, заглатывающие свет в космосе, зоны, появившиеся в очертании Личности, поглощали ее, что способствовало расширению их границ.
Личность была неизвестна. В виртуальном мире ее природу срывало придуманное наспех слово; в реальном мире, личность исчезла, пропала из виду, становилась с каждой минутой все более неизвестной, забывалась со скоростью движения секундной стрелки часов, которые невзирая ни на что, продолжали выполнять свою задачу, наблюдая со стены за исчезновением и прекращением духовного существования своего владельца. Создавалось впечатление, что во всем окружающем мраке, с легким акцентом светового излучения от Монитора, часы были единственным реальным элементом..."

 

Слуцький Ярослав, стор.105 

  

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 

Доля
Плескали ангели святошними крильми,
Вручили в дар міцнішу криці душу.
А світ промимрив щось, отямившись на мить,
І, скрушно посміхнувшись, далі рушив.

Хтось чорний із кутка, що темний, наче ніч,
Хитнув колиску, аж до небокраю.
– Живи, – шепнув, – та знай, життя – непевна річ –
Від нього неодмінно помирають.

А ти раділа і долоньки простягла:
Любіть мене, замріяну дитину!
Озвалась Доля, пані, далебі, не зла,
Явилась у намисті із авантюрину

З гостинцем: у поділ сипнула з рукава
Пшеничних зерен жменю, дві – гірчичних.
– Перебирай, – звеліла, – адже вік сплива
Так швидко в русла, незбагненно вічні.

Їй не відмовиш. Серця золотий свічник
Роздмухала.
І пальці безупину,
Мов намистини зір, а чи слова із книг,
Так день за днем, зернину до зернини

Перебирають…

 

Диб`як Неоніла, стор. 365 

 

---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 "Попри талант художника і поета при належній професійній музичній освіті Т. Шевченко міг би стати видатним музикантом. Про це не раз свідчили у своїх споминах його сучасники М.Білозерський, Л. Жемчужников, М. Костомаров, Андрій і та Ілля Лисогуби, М. Микешин, В. Тарновський та інші. Якби не малярство, Шевченко став би кобзарем! Він цю думку висловив, коли побував у Холодноярському Мотронинському монастирі, де під його стінами наслухав бродячих кобзарів, що оспівували героїзм гайдамаків і те, як вони тут освячували свої шаблі.
Маючи від природи гарний голос (тенор), Шевченко все життя не розлучався з народною піснею. Співав у хвилини радості (на весіллі), і в часи розпачу, смутку й зневіри. Бо саме пісня була йому опертям духу!
Упорядник збірника «Українських народних пісень» М. Максимович захоплювався Тарасовим співом: «Художня натура Шевченка хоч як розкішно виявляла себе і в поезії, і в малярстві, але ще міцніше і краще виявлялася вона в співанні українських пісень народних».
П. Куліш в описі свого весілля, де Шевченко був старшим боярином, згадує: «Усі гості, почувши, як співає Тарас, ущухли, наче зостався сам тільки співака. Та й співав же він як! Такого або рівного йому співу не чув я ні в столиці, ні на Україні». Біограф Шевченка О. Кониський писав про той випадок: «…А як заспівав Тарас з Кулішевою нареченою Олександрою Білозерською на два голоси, з усіх світлиць гості посходилися до зали»...

 

Кульбовський Микола, стор. 123 

 

---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 

настає сезон дощів
цієї осінньої ночі
востаннє дивина літала
і ось
величезні рибини
гігантські метелики
та прозорі залізні баби
приліпилися до стін
нашої хати
і так залишились
щоб зимувати
дочекатися весни
коли
від неба аж до землі
нічне сяйво утеплить сад
і вони літатимуть знову
а вдень застигатимуть
на білих порепаних стінах
і так до осені
до її Великих Дощів

 

Гончаренко Марія, стор. 131

 

 

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 

"Не думав, що восени мені так важко працюватиметься. Що поробиш – від цього факту легше на душі не стає. Робота – в режимі очікування, моє стверділе від холоду єство – в режимі «вимкніть-мене-будь-ласка-не вмикайте-поки-осінь-перестане-капризувати».
Неохота братися за справу посилюється через з’яву дощу. На тобі. Небо сьорбає носом і навіть не соромиться того розкисання.
Я так не вмію. Я волію тримати емоції при собі. І жодних поблажок на кшталт жалю чи втішання.
Пробую визирнути у вікно. Натикаюся на очевидне – неприязнь жовтавої володарки у розпалі. Могла хоча би виклянчити у сонця бодай трохи тепла. Або, принаймні світла.
Мені так бракує світла.
Хм… осінь таки вміє бути собою.
Зараз мені взагалі самотньо до нестями. Хоч вовком вий.
Вона пішла десь у справах. Я чув, як, говорячи по телефону, вона кидала фразу «буду пізно ввечері». А мені не сказала нічого.
Я почуваюся обманутим. Тому що, незважаючи на нашу доволі інтимну близькість, вона рідко ділиться зі мною будь-чим. Мені страшенно не вистачає її відкритості.
Чому вона не балакає зі мною? Не розказує в деталях, як пройшов день, що нового відбулося в її житті протягом чергових двадцяти чотирьох годин. Не виплескує емоцій штибу: «які чарівні чобітки сьогодні я придбала!» або «не уявляєш, як я тобі вдячна за те, що ти є»… Ні. Жодного разу я не чув від неї подібних слів. А хотів би. Дуже прагну її тепла!
Але я не можу їй в тому зізнатися…
Іронія долі чи просто-так-має-бути?
Особливо мені подобається, коли вона – у гарному настрої. Тоді легкість в моїй душі – неосяжна, бажання працювати – потрійне.
А як все починалося…
Коли я вперше побачив її, щось надірвалося у моїй середині. Щось таке, про наявність чого я навіть не здогадувався напевне. Виявляється, як погано я знав самого себе! Я, черствий і байдужий до будь-яких вимірювань краси та ніжності, – збагнув тієї миті (коли вона уперше провела рукою про моєму тілу), що здатен ВІДЧУВАТИ.
Відтоді я довго картав себе за власну несміливість, неспроможність виявляти почуття. Я соромився, боявся. Я не знав та й досі не відаю, як поділитися з нею, юною квіткою, тим, що ось уже близько року хвилює мою душу. Я терзаюся, картаюся.
Однак який у тім сенс?..."

 

Мизнікова Тетяна, стор.154

 

 

 ---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 

Встеляє осінь золота мої стежки
І сивий папороті лист приляг спочити…
Я зігріваю ніжним дотиком руки
Іще усміхнені в траві останні квіти.
За сине море відлітають журавлі,
Печаллю в очі зазирнувши сірій днині,
І тільки клекіт запізнілий вдалині
Зриває маску таємничу з неба сині.
Десь гладдю вишитою стелиться туман
І за завісою мої ховає мрії…
Холодний дощ на підвіконні, мов шаман,
Що розчиняється в улюбленій стихії.
Збігає краплями по склу в минуле час,
А серце прагне до життя добратись суті –
Це просто осінь в шармі трендових прикрас
На мить запрошена в думки мої розкуті.

 

Гавришко-Бабічева Алла, стор. 159 

 

---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 

Мати – Ганна і її дочка – Єва розмовляли.
– За газ, електроенергію й опалення вкрутили ціни. Осінню обіцяють, ще підвищити. Що буде взимку? – турбувалася Єва.
– Не переймайся. Якось буде, – заспокоїла Ганна. Заповнювали квитанцію за газ.
Йшов двадцять четвертий рік незалежності й другий рік війни. Українцям пропонували жити економно. Хтось мав намір навчити їх жити скромно, а може просто пограбувати. З квитанціями в жінок були проблеми, вони приходили вже заповнені, невідомо звідки взятими цифрами, на шалену суму.
– Таке вже було. Тоді також лякали подорожчанням комунальних послуг, відсутністю газу, перебоями в електропостачанню і опаленню, – продовжила Ганна.
– Це тоді, коли тільки оголосили незалежність? – запитала Єва.
– Так.
– Що ти робила? Як пережила? Я щось трохи пам’ятаю, особливо черги в магазинах, мала ще була, – згадувала молода жінка.
– Пережили. Ти й тоді дуже серйозно до цього ставилася. Пам’ятаєш, будівельне сміття після ремонту, всякі обрізки дерева? Ми їх не викинули, ти склала на балконі. Раптом прийшлось би ними опалювати. Я була сухого спирту закупила, щоб, в разі чого, хоч каву приготувати. Не знадобилися. Важко бути автономним в багатоквартирному будинку, – Ганна тримала в руці квитанції. Спогади нахлинули.
Дев’яності...
Розмовляла мати – Ярина зі своєю дочкою – Ганною.
– На Олійниківці з того краю вулички, в третій хаті від ставка, там де раніше жив Петро, тепер поселився Микола, бо той помер,– жінка називала імена, які нічого не говорили співбесідниці. – На Жабокраківці помер Павлік, його сусідку Маруську корова вбила, вдарила копитом. Коли та доїла. А Степана-одноокого знаєш? На Кандурівці живе. Йому ногу відрізали через цукровий діабет, друга під загрозою.
– Я не хочу цього чути! – запротестувала Ганна.
– Про що ж тобі розказати? – розгубилася мати. Якось не клеїлася в них бесіда. На вихідні Ганна приїхала провідати батьків, тепер сиділа і не знала, про що з матір’ю говорити. В країні була криза. Новини жахали ще страшнішими перспективами. Переповідати телевізійні програми не хотілося, дивитися Кашперовського й Чумака, також. Помовчали..."

 

Киян Валія & Лоцький Юра, стор. 264 

 

---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 

Хорошого в світі багато:
язик заболить все назвати,
та треба завжди пам’ятати –
найкращі: Вітчизна та мати!

 

 Комісарук Володимир, стор. 195

 

 

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- 

 

Стоять малюк і осінь
Серед життя простого
І все таке зелене,
Лиш трішки золотого.
Стоять юнак і осінь
Серед життя складного
І все таке зелене,
Та трішки золотого.
Стоять дідусь і осінь
Серед життя святого
І все таке зеленее,
Лиш трішки золотого.
Стоять хрести і осінь
У відчаї планети,
Питають в позолоти:
«О, де ти? Де ти? Де ти?..»
І я стою в зажурі
Століття вогняного
І , як завжди, чекаю
Пришестя золотого.
І всі мої старання
Не варто проклинати,
У золотому листі
Мене чекає мати.

 

Остролуцька Антоніна, стор. 251

 

---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 

"Борис Глібович Несвідомий саме насолоджувався ранковою кавою й читанням «Менс Хелс», як мобілка шалено заспівала «Єстедей ол май траблс сімд соу фа евей». Телефонував літагент:
– Слухай-но, Борисе, я все розумію, але ти повинен дописати цю кляту повість про Геловін. За тиждень. Тридцятого жовтня – презентація твоєї книжки. Тієї, якої ще нема!
Борис розпачливо кинув телефоном об стіл. Чоловік не був настільки відомим письменником, щоб дозволити собі знехтувати такою нагодою, яку дарувала йому доля. Чи то пак, вибив агент. Так, грошей спритний хлопчина лупив чимало, але ж яка робота! Він просто геній своєї справи.
Що ж до повісті, то з нею у Бориса Глібовича ніяк не ладилося. Зав’язка, головні герої – це пройшло як по маслу. Та далі думки застрягли на кілька місяців. І ось маємо – написана тільки третина. Письменник зітхнув – ну коли вже так пече, то лишилася остання надія. Його викладач літератури – професор Кирило Мефодійович Святецький. До цього дідуся Борис приходив у найскрутніших питаннях творчості й звичайного життя. Варто було зазирнути на ту кафедру, як у голові Несвідомого звідкись бралася купа цікавенних ідей. А якщо ще й поговорити…
Отже, Борис Глібович увійшов до універу. Він просив Бога, щоб Кирило Мефодійович був іще живий – востаннє письменник бачив свого викладача, коли тому було десь під вісімдесят. А відтоді минуло п’ять років..."

 

Карп`юк Марія, стор. 272 

 

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 

Сьогодні знову снилося село.
Щоденно, щемно я за ним сумую.

Буяє на городі лиш зело.
Нічим від думки біль не утамую.

Лише у снах буваю нині там.
Хатину пестить і голубить сонце.

Подвір’ячко належить горобцям.
Трима завжди на шлях погляд віконце

Колись таки поїду я туди,
Двір обійду, все дотиком зігрію.

Там на стежках родиноньки сліди?
До згуби довести стежки не смію.

 

Мороз Галина, стор. 356 

 

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 

"Светлой памяти Поэта – смелость строк и нежность песен, бесконечные сонеты и блаженство тех, кто грешен... Беспокойство настроенья и слепое ожиданье, тихих вечеров сомненье – где-то там, за тризны гранью... Вечен путь в чужом забвеньи, радуг свет и солнца звезды, праведных трудов без лени и любовь, пока не поздно...Отболеют эти звуки стоном предков бессловесным, и в сетях глухой науки долго будешь ты известным... Был далек в пути неблизком в промежутках расстояний и остался обелиском в строфах дерзости желаний... Светлой памяти Поэта и Учителя от Бога – быль свечи под. боль молитвы ...и небесная дорога..."

 

Мамчич Олена, стор. 395

 

 

-----------------------------------------------------------------------------------------------------------

 

Зима…Пустынный пляж…Не до загара –
мороза псы пригрелись в сапогах,
но странная по пляжу бродит пара:
художник и мольберт о трех ногах.
И (по-мужски красив – неброско, грубо)
художник на прицел берет пейзаж.
Но что это – мои рисует губы
простой закоченелый карандаш!
Мне это льстит, на лесть я отвечаю
улыбкою – так трудно радость скрыть,
что и меня мужчины замечают!..
Хотя бы мельком нам поговорить…
Но прохожу ,глаза не поднимая,
через реку художника мой путь,
в наброске легком сердцем понимая
его желанье встречу не спугнуть.

 

Матузок Любов, стор. 402

 

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 

«А вам скажу, – улыбнувшись, обратился он к мастеру, – что ваш роман вам принесет еще сюрпризы».
М. Булгаков. «Мастер и Маргарита»

Анатолий Крым в очередной раз поставил литературным критикам сложную задачу: к какому жанру отнести его новое произведение? Этакое высококлассное искусство столкновения и противостояния нашего бытия убогого, с одной стороны, и растерянности гения, с другой. Причём, гений этого творения не бежит в мир грёз и не запирается в башне из слоновой кости, хитро ёрничая и ехидничая.
Сатирический роман?
Безусловно, автор и в «Украинской каб(б)але» остался верен саркастическому взгляду на нашу действительность, как это он виртуозно воплотил в романе «Труба».
Озорной детектив?
И это будет правдой, потому что сюжет «Украинской каб(б)алы» – это увлекательные похождения Тараса Григорьевича Шевченко и его друга Семена Любермана в современной Украине, к тому же, основанные исключительно на вымышленных документах, а, может, и не вымышленных, а пока еще неизвестных широкой публике. Это удивительное приключение сохраняет одного из них не только живим, но и спасает от музейного окаменения. Тот, кто читает роман, думает, что все сошли с ума. Ибо роман иложен с умопомрачительно-убийственным сюрреализмом, несмотря на то, что у него счастливый конц, ни с чем не сравнимый. Вот и становится понятно почему «Всеукраинский рейтинг «Книга года 2014» посчитал этот роман лучшей книгой в номинации «Жанровая литература» (детектив, приключения, фантастика).
Ясно одно, что «Украинская каб(б)ала» – это не адепт «чистой» эстетики, это неуёмный водопад юмора, которым отмечена культовая книга того же автора «Рассказы о еврейском счастье», изданная в десятке стран, книга, после которой польская критика поставила имя Анатолия Крыма в один ряд с Бабелем и Зингером, книга, получившая престижную итальянскую премию.
Полагаю, что попытки определить жанр нового романа одного из лучших наших писателей пишущего на русском языке, трудно. Как настоящий художник Анатолий Крым не вмещается в строгие градации и определения, и, наверное, ответил бы на этот вопрос словами Гоголя о том, что «настоящее слишком живо, слишком шевелит, слишком раздражает, и тогда перо писателя нечувствительно переходит в сатиру». И роман задаёт читателю важные вопросы.
Но, меня занимает другой вопрос. (Помните, как у Гекльберри Финна было два костюма – один – на каждый день, и другой... Большинство любителей литературы знают Анатолия Крыма прежде всего как драматурга, чьи пьесы идут во многих театрах Украины, России, Болгарии, Польши, Греции, Уругвая и других стран. Проза этого автора всегда оставалась как бы на периферии его театральных успехов. Быть может, причина в том, что автор – и это я знаю не понаслышке – человек непубличный, избегающий самопиара, литературных тусовок, неохотно дающий интервью. В наше время, когда многие авторы берут в руки барабан и колотят в него на каждом перекрестке, пытаясь привлечь к себе внимание, подобная непубличность убийственна.
Очевидно, Анатолий Крым знает иной секрет успеха. Но как издатель, я думаю, проблема в том, что настоящему писателю для того, чтобы заявить о себе не нужен ни скандал, ни орава доброхотов с прогремушками. Та бережность, с которой Анатолий Крым относится к своему делу, показывает нам тонкого интерпретатора нашей жизни, неустроенной и неуёмной.
Настоящему писателю необходимо большое серьезное издательство. И то, что «Клуб семейного досуга» заново открывает читателю автора европейского уровня – большая удача. И для издательства, и для Анатолия Крыма. И, конечно же, для нас, читателей. Ибо культура живёт диалогом...

 

Апальков Олександр, стор. 459

 

http://zeitglas.io.ua/s671857/kniga_anatoliya_kryma_ukrainskaya_kab_b_ala

 

 


Прохання до всіх авторів-учасників альманаху 

сповістити редакцію про бажану ними кількість примірників,

аби вчасно підготувати та здійснити їх розсилку!!!
Авторські примірники альманаху будуть надсилатися НОВОЮ ПОШТОЮ. Тож, будь ласка, чітко вкажіть хто замовляє (Прізвище та ім`я по батькові), номер найближчого до Вас її відділення та номер Вашого мобільного телефону.

За бажанням авторів можлива пересилка авторського примірника й звичайною поштою. У цьому разі слід буде сплатити поштові витрати (приблизно 25 грн.)


 Додаткові примірники - за ціною 85 грн. можна замовити в редакції. 
При замовлені понад 5-ти додаткових примірників, вартість кожного
 становитиме 80 грн. При замовлені додаткових примірників, пересилка їх, разом із авторським, буде відбуватися звичайною поштою. 

Довідки за тел: 04736-36805,
 або  zeitglas@ck.ukrtel.net

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------


У видавництві «Склянка Часу*Zeitglas»

ще можна придбати деякі попередні випуски альманаху

"СКІФІЯ"


(Перший випуск альманаху "СКІФІЯ", 2000 рік.)



Докладно про випуски альманаху на сторінці:

http://zeitglas.io.ua/story




Увага!


Кожний автор, твори якого друкувалися на сторінках міжнародного літературно-мистецького журналу «Склянка Часу*Zeitglas», або на сторінках тематичних альманахів, має право на видання власної книги з 30% знижкою видавничих витрат.





Обновлен 15 дек 2015. Создан 12 авг 2015



  Комментарии       
Всего 5, последний 1 год назад
darinafrolova 18 окт 2015 ответить
Здравствуйте! Скажите, а какие требования к самой работе. Например, объем: от и до? Спасибо, с уважением, Кристина
zeitglas 03 ноя 2015 ответить
Обмежень немає. Втім, спершу слід надіслати тексти на розгляд. Читайте уважно вгорі!
a.zin 21 дек 2015 ответить
Дякую редакції за надану можливість бути серед авторів альманаху "Скіфія 2015 Осінь". Маю надію на подальшу співпрацю. З повагою, Анатолій Зінченко.
--- 02 янв 2016 ответить
З цікавістю та величезним задоволенням прочитала альманах. В цілому справляє позитивне враження. Подобається чергування прозових та віршованих творів. Єдине, що псує враження - друкарські помилки. Подяка редакції, що надаєте авторам можливість оприлюднити власні твори. З повагою, Тетяна Булах
   
zeitglas 02 янв 2016 ответить
Це не друкарські, це недбальство авторів!!!
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
 
„СКЛЯНКА ЧАСУ*ZEITGLAS” міжнародний літературно-художній журнал та видавництво вул. Шевченка, 31/32 Канів, 19002, Україна. Тел/факс: (04736) 36805 З 1995 року дає рівні можливості маститим і авторам-початківцям. Одночасно українською, російською та німецькою мовами. mailto:zeitglas@ck.ukrtel.net web: www. zeitglas.io.ua Директор: Олександр В. Апальков **************************************************************************** „Склянка Часу*ZeitGlas” Publishing house and international literary - art magazine Street. Schewtschenko, 31/32 Kaniv,19002, Ukraine. Phone/fax: (04736) 36805 Since 1995 gives equal opportunities known and beginning authors. Simultaneously in the Ukrainian, Russian and German languages. mailto:zeitglas@ck.ukrtel.net The director: Alexander W.Apalkow