Вийшов друком другий випуск музичного альманаху "ОКТАВА"




 

 

"ОКТАВА"

(випуск другий)

Музичний альманах
ISBN978-966-2306-89-7
ББК 84 (4-Укр.-Рос) 6-5

Упорядник та головний редактор Ірина Апалькова
Канів. Вид. "Склянка часу*Zeitglas", 2016. - 72 с.

 

Зміст другого випуску альманаху "ОКТАВА"

 

 

 Нариси:

Апалькова Ірина
Другий випуск альманаху
Кульбовський Микола
Їх ПІСНЯ СОЛОВ`ЇНА
Боровая Людмила
Песня не знает границ
Павленко Іван
Душі пісенне джерело
Апалькова Ірина
Талант івана бідака

Авторецензії:

Комісаренко Андрій
Автограф Комісаренка
Охріменко Віктор
Пісні ярослава Чорногуза і Віктора Охрименка

Інтерв`ю:

Узікова Оксана
Під знаком вічності
Дяків Оксана
Політ душі - в джазовій імпровізації

Ювілеї:

Кульбовський Микола
ПОДИВУ ГІДНА



Ноти:

Тилик Ігор
Музика сфер
Шевченко Людмила & Боровая Людмила
Лунный вальс
Карпунина Валентина
Так будет лучше
Байкін Володимир & Стрітенко В.
За татарським бродом
Комісаренко Андрій (Блек)
Звуки тишины
Бідак Іван (обробка)
Ой на йвана, ой на купала
Ох Віктор & Чорногуз Ярослав
Посивілі кульбаби
Сташків О. & Хитенко Г.
Ой на горі вітер віє
Кияниця Віталій & Остролуцька Антоніна
Світлячки
Парфенюк Володимир & Петренко Микола
Великодній дзвін

Ехо:

Ляшенко Геннадій
Перший випуск “Октави”
Тараненко Іван
Артефакт літопису музики української землі

 

 

Уривки із альманаху "ОКТАВА"

 

 

 Другий випуск альманаху ОКТАВА підводить певні підсумки та вносить “корекції” до першої спроби альтернативного музичного видання України, розпочатого минулого року. Редакцією отримано чисельні листи із відгуками на вихід першого випуску, на сайт альманаху надійшло багато коментарів. Ми, вдячні всім дописувачам і друзям, переконалися, що треба зберегти й розвинути далі той творчий інтерес, який був викликаний “першою ластівкою”. Звісно, у такий складний час дуже важко берегти та вдосконалювати будь-які творчі проекти. Але слід сприяти збереженню набутого досвіду та тих цінностей, котрі утворені талановитими людьми нашої країни. Саме тому ми підготували й адресуємо широким колам шанувальників животворного джерела музичної та пісенної творчості другий випуск альманаху “ОКТАВА”. До уваги читача – ексклюзивні інтерв`ю, нариси й розвідки про творчість корифеїв та сучасних українських митців: виконавців, композиторів (і в першу чергу – композиторів-аматорів), самодіяльні і професійні колективи, музичні течії та розмаїття культурницького життя України.
Лишаючись довідково-дослідним форумом, альманах поширює музичні знання та популярізує самодіяльну музичну творчість.

З повагою, Ірина АПАЛЬКОВА,
упорядник альманаху.

 

 

Що для Вас є стиль неоромантизм, в якому написані деякі Ваші фортепіанні та хорові музичні твори?
– Взагалі, питання стилю є одним із найскладніших у будь-якому мистецтві: як у живописі, так і в музиці, в архітектурі і будь-де, тому що стиль є суто індивідуальним явищем, яке узагальнює певні закономірності мистецького напрямку і характеризує індивідуальні, психологічні особливості автора. У моїй творчості я не міг чітко розрізнити грані між якимись неокласицистькими чи неоромантичними тенденціями. Принаймні для мене неоромантизм є переосмисленням досвіду романтизму з позиції сучасності. Працюючи над своїми творами я не намагався простежити якісь певні стильові грані між різними мистецькими складовими, тому я б, скоріше, узагальнив своє бачення стилю як складної системи, в якій структурування часу і простору в межах якогось музичного явища формується тими драматургічними закономірностями, які найбліьш відповідні саме цій ідеї. Принаймні працюючи над твором «Під знаком Вічності» і називаючи першу частину його «Музика сфер» я не думав про якісь стильові аналогії з творчістю І. С. Баха, хоча, не зважаючи на це, вони всерівно простежуються. Можна охарактеризувати стиль мого твору як неокласицизм чи барокові тенденції, притаманні творчому мисленню І. С. Баха, або неоромантизм. Проте ці варіанти не досить досконалі. Скоріше можна говорити про зміну ракурсу сприйняття одного і того ж стильового явища в залежності від ситуаційного контексту. Одне й те саме ми можемо трактувати по-різному.
– Розкажіть про історію написання твору «Покаянія відкрий мені двері, Життєдавче» (партитуру якого було надруковано у першому випуску альманаху «Октава»). Якщо не помиляюся, його прем’єра відбулася у Свято-Феодосіївському монастирі Київського патріархату у 1995 році, а згодом, він виконувався в різних концертах, у тому числі, нещодавно у Національній філармонії України (у 2014 та у 2015 роках).
– Цей твір, який я вважаю одним із своїх кращих задумів, є для мене, напрочуд, вагомим і значимим. Він з’явився, на перший погляд, несподівано, і, водночас, цілком закономірно. Чому несподівано? Тому, що зовнішні обставини, які супроводжували його виникнення, були досить банальними. У церковному хорі, де я співав, не виявилося на той час потрібної редакції партитури «Покаянія» А. Веделя, а регент не бажав повторювати ту редакцію, яка була минулого року і запропонував мені замість цього, щоб я спробував написати на текст «Покаянія» власний варіант. Це було для мене цілком несподівано і сталося на одній із репетицій напередодні Великого посту, коли зрештою і розпочинають співати службу «Покаянія». Регент не зміг знайти мені цей текст відразу. Згодом його дружина, яка теж працювала в хорі, прочитала мені канонічний текст (в авторизованому перекладі М. Бахтинського) по телефону. Після того, як я записав текст, він у мені постійно жив, а на ранок я встав з чітким усвідомленням, що щось має статися... Я сів за інструмент і за кілька хвилин у мене вимальовулася головна ідея твору. За три години у мене сформувалася перша частина. І вже надвечір того дня я зміг осягнути у своїй уяві музичний зміст усіх інших частин. Таким чином, за два-три дні у мене сформувалася вся структура музичної драматургії задуму. Потрібно було лише внести деякі правки щодо музично-текстових особливостей на рівні співвідношення складів до акордів і окремих звуків. А, згодом, через два дні, за поголосниками (без партитури – вона була тільки у регента), хор вивчив цей твір, як в старі часи вчили партесні концерти. Так я став на певний час найщасливішою людиною, яка почула виконання щойно написаного твору...

 

 Автор інтерв`ю Оксана УЗІКОВА. 

 

 

Тридцятип’ятиріччя своєї музично-педагогічної та 37-річчя професійної концертно-естрадної і композиторської діяльності брати-близнюки Євген та Вадим Гжегожевські (нар. 06.09.1959 року в с. Солобківці, Хмельниччина) зустрічають у повноті творчої енергії, громадської активності і цікавих мистецьких проектів.
А розпочалася їх музично-педагогічна діяльність у селі Шарівка (Ярмолинеччина) після закінчення Кам’янець-Подільського державного педагогічного інституту (1981). Хоча за два роки до того, – ще студентам інституту, а вже багаторазовим лауреатам республіканських і всесоюзних конкурсів, – було присвоєно першу категорію професійного артиста (1979). Це дало їм право приймати участь у гастрольних поїздках разом зі знаними на той час Софією Ротару, Василем Зінкевичем, ансамблями «Смерічка», «Пєснярами», «Самоцвєтами» в рамках «Союзконцерту». Навіть брати учать у Днях культури СРСР у Польщі (1979), гастролювати у м. Тамбові (Росія), приймати участь в концертних програмах Всесвітньої Олімпіади (1980).
Своє концертно-сценічне життя ще шестирічними хлопчаками розпочали вони у сімейному тріо баяністів, яке виплекав їх батько Едуард Гжегожевський.
У тому ж віці, освоївши гру на духових інструментах (альт, труба), Євгенко та Вадимко разом з батьком грали у сільському духовому оркестрі...

 

Микола КУЛЬБОВСЬКИЙ

 

 

"...Іра Маланюк, так як і її троюрідний брат Мирослав Скорик, була внучатою племінницею всесвітньо відомої оперної співачки Соломії Крушельницької (1872-1952). (Як і їх тітка, Іра і Мирослав закінчували Львівську консерваторію).
Вона майже повторила тріумфальний творчий шлях своєї легендарної тітки – стала всесвітньо відомою оперною і камерною співачкою. Першою з українських оперних співаків виступила у Байройті майже у всіх операх Вагнера. Була солісткою оперних сцен Австрії, Швейцарії, Німеччини. Гастролювала в Мілані, в Римі, Неаполі, Флоренції, Палермо, Венеції, в Парижі, Амстердамі, Брюсселі, Зальцбурзі, Лондоні, Дубліні, Мадриді, Барселоні, Лісабоні, Монте-Карло, Женеві, Берліні, Гамбурзі, Кельні, Страсбурзі, в США і Канаді (1972).
Репертуар Іри Маланюк охоплював 80 (!) оперних партій. Крім того вона виконувала багато сольних партій та приймала участь в ансамблях 50-ти кантат і ораторій. Виконувала камерні твори 45 композиторів світу та українські пісні на європейських сценах. (Партію Одарки в опері «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського).
Пік її творчого злету припав на 50-ті роки минулого століття. Її творча палітра, обємна і колористична, її активна діяльність гідні книги Гіннеса. Адже за один сезон вона могла виконувати до 15-ти і більше оперних партій на різних сценах Європи та ще й виступати в ораторіях, кантатах, збірних концертах... 

 

 

Музика барв, політ душі,– це розмова про джазові мелодії у виконанні заліщицького музиканта Ярослава Гринишина, який народився у м. Заліщики 3 червня 1965 року і відзначив свій золотий ювілей. Закінчив Тернопільське музучилище у 1984 р. та Дрогобицький педінститут. З 1987 року працював викладачем по класу фортепіано Заліщицької державної музичної школи, обіймав посаду головного спеціаліста відділу культури Заліщицької райдержад­імінстрації. Я. Гринишин – ветеран Афганської війни, активний учасник Революції Гідності у складі Афганської сотні. Нині – волонтер, підтримує наших воїнів на Сході України. Але музика потрібна завжди, навіть під час найскладніших етапів людської історії. 
Говорячи про Гринишина-музиканта, варто віддати належне його виконавській майстерності як джазового імпровізатора. Ярослава Васильовича відрізняє своєрідне почуття форми, вміння наповнити особливим змістом будь-яку композицію, створюючи при цьому яскравий фактурний музичний рисунок. Той, хто слухає джаз у виконанні цього піаніста, може не тільки бути вдячним за якісну музику, але й відчути її насичену енергетику.
Музикант не просто грає, а спілкується, ніби розмовляє з інструментом, не залишає слухачів байдужими, бо джаз – це саме життя, імпровізація, а не вивчений музичний текст. Про значення у житті творчої палітри музики ми спілкуємось із Ярославом Васильовичем:
– Наскільки я знаю, Ви – не один у сім’ї займаєтесь музикою. А хто вплинув на Ваш професійний вибір?
– Так, моя дружина Леся Євгенівна – теж музикант-піаніст. Ми разом навчалися у виші, а з 1987 року працювали у музичній школі. Після 25 літ мені довелось завершити викладацьку роботу. Але з музикою не розлучаюсь ніколи. Мої батьки – не музиканти. Тато – світлої пам’яті Василь Миколайович – працював із 1965 р. у редакції заліщицької районної газети «Колос». Мама Петрунеля Іванівна – вчитель. Коли довелось обирати професію, то моє навчання у музичній школі під керівництвом викладача Людмили Силівни Козятник, думаю, посприяло вибору.
– 25 років Ви навчали дітей у музичній школі по класу фортепіано. Які педагогічні надбання з Вашого досвіду, думаєте, можуть бути цікавими для інших професіоналів?
– За час своєї роботи я багато років займався розробкою методики викладання джазової імпровізації у музичній школі. Потрібно було створити певну концепцію в цьому аспекті. За її основу я взяв близькість засобів вираження, які мають мова та музика. Мені вдалося з частиною вихованців втілити цю методику в життя…
– Для Вас – як музиканта – особливою творчою нішею є джазова імпровізація. Чому саме джаз превалює у Вашій творчості? Адже для багатьох музикантів легше грати готову партитуру, написану композитором, ніж імпровізувати, створюючи свіжий за звучанням твір.
– Джаз дозволяє щоразу виконувати твір по-новому, дарує більшу свободу. Якщо порівнювати мову з музикою, то кожна людина має власний словниковий запас. Але, користуючись наявним багажем, висловлює думку по-різному. Аналогічно і в музиці, яка має свої виражальні засоби – гармонія, мелодичний та ритмічний малюнок, форма. Отож, залежно від того, яким рівнем цих виражальних засобів володіє музикант, він створює варіативні композиції, передає через музику певний настрій, ідею. Тому це цікавіше, ніж грати сто разів один і той же твір...

 

Автор інртерв`ю Оксана ДЯКІВ

 

 

 

Харьковский Клуб Песенной Поэзии им. Юрия Визбора является своеобразной творческой платформой города. Сюда приходят начинающие поэты, музыканты, барды, чтецы – все, кто стремится самовыразиться в творчестве. В Клубе они черпают вдохновение, имеют возможность в полной мере раскрыть свои таланты. Задушевное звучание гитары собирает поклонников песни и поэзии на вечера и фестивали, конкурсы и концерты. КПП им. Визбора возглавляет Марк Евгеньевич Босин – доктор физико-математических наук, профессор национального технического университета (ХПИ), академик УАЕ, прекрасный организатор, внимательный собеседник, поэт, композитор, душа коллектива.
Марк Евгеньевич отметил свой 75-летний Юбилей. Визборовцы профессионально и с любовью организовали концерт в его честь. Искренне и чисто звучали голоса Владимира Зачепы, Светланы Гревцевой, Ирины Фёдоровой, Татьяны Беззубкиной, Владимира Фоменко, Михаила Андриенко, Владимира Харченко, Юрия Черкашина, Ирины Барабаш, Сергея Дорофеева, Евгения Фридлянда, Игоря и Андрея Сосновских. Зрители аплодисментами встречали поэтические поздравления и посвящения любимому президенту.
Клуб, основателем которого были Марк Евгеньевич Босин и Сергей Петрович Шинкаренко, существует с 1957 года по сей день. На фестивалях, слётах и концертах, проводимых Клубом, звучат песни Б. Окуджавы, А. Якушевой, Н. Матвеевой, А Городницкого, А. Галича, В. Высоцкого, Ю. Кукина, Ю. Кима, других известных бардов и, разумеется, Юрия Визбора. Ежегодные фестивали авторской песни и поэзии собирают сотни гостей на живописных берегах Салтовского водохранилища и Северского Донца. Фестивали «Эсхар», «Время Визбора», «Солдаты мира ХХ-ХХІ в.», стали международными. Дом учёных в особняке Бекетова более 55 лет, каждый понедельник, приветливо встречает визборовцев – бардов и поэтов. Создателем поэтической студии «Третий цех» в составе Клуба был выдающийся харьковский поэт Марк Иванович Богославский. Высокий уровень поэтического мастерства за все эти годы задают профессиональный литератор Александр Виноградский и ученики Марка Богославского – Ольга Беда, Олег Бондарь, Ирина Барабаш, Ольга Подлесная, Валерия Белоус, Николай Манжос, Александр Мельник, Лилия Силина. «Третий цех», ныне возглавляемый Олегом Бондарем, под эгидой КПП им. Юрия Визбора выпустил более 40 стихотворных сборников и два поэтических альманаха «Время Визбора»...

 

Людмила БОРОВАЯ 

 

 

Байкін Володимир Леонтійович – композитор, диригент-хормейстер, викладач-методист Канівського коледжу культури мистецтв,відокремленного структурного підрозділу Уманського державного педагогічного університету ім. Павла Тичини, народився 1 березня 1948 року в селі Іванівка, що на Вінничині. Закінчив Київське державне училище ім. Р. Глієра (1974) і Новосибірську державну консерваторію ім. М. Глінки (1979) як диригент хору і викладач хорових дисциплін. Свою трудову, творчу і композиторську діяльність почав ще навчаючись в музичному училищі (хормейстер капели «Дніпро» Київського університету ім. Т. Шевченка (1972-1975). Продовжив роботу в Білій Церкві спочатку як керівник академічного хору Палацу культури і мистецтв п/о ШИН і РАІ, а потім керівником хорової групи ансамблю пісні і танцю «Рось» Білоцерківського сільгоспінституту (1980- 1982).
Насиченим періодом в його педагогічній, творчій і композиторській біографії стала робота викладачем Канівського училища культури і мистецтв (на сьогодні Канівський коледж культури і мистецтв) з 1982 року. Він працював методистом заочного відділу, а пізніше – викладачем хорових дисциплін, керував курсовими і зведеними хорами, обрядовим ансамблем «Терниця», на сьогодні – «Оберіг», створюючи для цих колективів нові хорові та вокальні твори, які визначали їх репертуар, стиль і тематику, характерну для Черкаського регіону. Такі хорові твори як: «Канів – свята земля Тараса» на слова М.Назаренка, «Україно, моя Україно» на слова Д. Павличка, «За татарським бродом» на слова В.Стрітенка, «Христос Воскрес» на слова В.Даника, «Молюсь за тебе, мати Україна» на слова О. Сливка та інші, які увійшли до золотого фонду репертуару народного хору училища. Паралельно з роботою в училищі Володимир Байкін був керівником хорового, а пізніше і вокального гуртка Канівської гімназії ім. І. Франка. В цей період ним було створено багато вокальних творів для дітей, які увійшли до збірок: «Пісні рідного краю» на слова поетів канівців, «Сонечко» на тексти з читанок, збірка естрадних пісень «Перлинки» та збірка «Живи в піснях мій рідний краю». Особливе місце в цій збірці належить вокальним творам на слова Олекси Кобця (О. Варавви), який допоміг у виданні цієї збірки. У 1997 році Володимир Леонтійович став лауреатом літературно-мистецької премії ім. О. Кобця.
Пісні В. Байкіна приваблюють мелодійністю, доступністю, лаконізмом музичної мови. Вони оспівують красу рідного краю, любов до матері, до України, до отчого дому. В них звучить віра у завтрашній день незалежної України і її майбутнє. Мабуть тому пісні композитора звучать не тільки на Україні, а і за її межами. Відома в Америці музикознавець і диригент церковного і світського хорів Кіра Цареградська, яка є донькою брата відомого українського композитора Кирила Стеценка, звертається до творчості В. Байкіна. Вона пише: «Всі пісні чудові, в них ви відчуваєте Україну, нашу Україну. Дуже гарні мелодії, обов’язково зроблю аранжировки. Деякі мені зазвучали на хор, а також на жіночий ансамбль...

 

Іван ПАВЛЕНКО 

 Философ, композитор, писатель Комисаренко Андрей Николаевич родился в 1975 году, в Кривом Роге. Учился в Криворожском педагогическом университете, Криворожском музыкальном училище. Был бас-гитаристом криворожской группы «Mournful Gust» (http://www.mournfulgust.com), которая исполняет музыку в стиле doom – metal. Принимал участие в концертах молодых композиторов на базе Музыкального училища. Является соавтором гимна Криворожского музыкального училища.
В 2006 году издал книгу «Thanatosophia». В неё вошли поэзия, афоризмы и драматургия.
При содействии криворожского гитариста и звукорежиссёра А. Главного создал музыкальный проект «Orchestre De Trenos» и издал свой авторский музыкальный альбом «Critique of Musical Reason», который был записан на студии «AUTUMNIA STUDIO – http://autumnia.org». Альбом получил многочисленные рецензии в Европе и в Америке...

 

 Іван Васильович Бідак народився на Львівщині 14 січня 1940 року, помер на Харьківщині у 1997 році. Самодіяльний композитор, диригент, Заслужений діяч культури України.
Закінчив Харьківський інститут мистецтв имені І.П. Котляревського, диригентсько-хоровий факультет, у ведучого професора інституту, кандидата мистецтвознавства Агнеси Анатолієвни Мірошнікової яка зберегла та продовжила традиції Харьківської хорової школи, засновані К.Н. Греченко і А.А.Перуновим. Вона привнесла в неї вплив майстрів хорового мистецтва, закінчивши аспірантуру Київської консерваторії та виховала біля 100 учнів. Серед них і Іван Бідак.
Мистецтво вокально-хорового співу постійно живе і розвивається. Цей жанр співу Харківщини набув значного розвитку завдяки плідній диригентсько-професійній діяльності визначних діячів культури: Ю.І.Кулик, К.С. Богуславський, Покровський М.Д.
Заслужений працівник культури України Іван Бідак, який жив і працював в Харькові, довгі роки був художнім керівником і диригентом Українського народного хору «Візерунок» при палаці Харківського тракторного заводу ім. С.Орджонікідзе. За його сприяння хор виступав не тільки на Україні, а далеко за її межами: Польщі, Чехії, Німеччині.
У різні роки склад хору змінювався, але хочеться відмітити солістів та активних учасників.
Сопрано: Надія Олійник, Трус Марія, Ніна Паляничко, Бахарєва Євгенія, Поліна Голоско, Олександра Мороз, Людмила Сидоренко, альти: Катерина Картава, Людмила Бабенко, Тамара Малько, Олена Гущина, Ніна Веретеннікова, Лідія Костіна, тенори: Петро Безсалов, Василь Сухопар, Сергій Крят, Борис Драпкін, Віталій Пісковський, Олександр Кривоніс, баси: Олександр Глазков, Петро Пащук, Володимир Левченко, Михайло Когутич та інші.
Іван Бідак зробив вагомий внесок для популяризації народної пісні.
Його твори співають не тільки самодіяльні хорові колективи. Обробка Івана Бідака «Не сходило вранці сонечко» в репертуарі Заслуженого Українського академічного народного хору ім. Г.Верьовки...

 

Ірина АПАЛЬКОВА

 

 

Хор "Візерунок" під керівництвом І.Бідака.

 

 

 

 ... За визначенням пісня – це словесно-музичний твір, призначений для співу. Пісні є у всіх народів. Пісня поступово стала основною музичною формою популярної музики. Історія розвитку пісні (від античних часів до наших днів) займає товсті томи.
Пісня може виконуватися як одним співаком, так і хором, її співають як з інструментальним супроводом, так і без нього. Пісні відрізняються за жанрами, складом, формами виконання та іншими ознаками. Один лише перелік жанрів пісні не помістився б на одній сторінці. Є чимало різноманітних класифікацій пісні: пісні за історичним періодом, за місцевістю, за середовищем поширення, виникнення, за тематикою, календарно-обрядові та соціально-обрядові, духовно-релігійні, танцювальні пісні. Пісенні жанри весь час інтенсивно розвивались і нараховують десятки пісенних традицій, як фольклорних так і авторських.
Хотів би детальніше зупинитися на визначенні деяких пісенних жанрів, зокрема на термінах – Авторська пісня, Бардівська пісня, Шансон, а також поміркувати над тим, чи представлені ці жанри в україномовній музичній культурі.
Авторська пісня на теренах СССР виникла як альтернатива «радянської масової пісні» - жанру тоталітарного мистецтва.
Термінологія в галузі авторської пісні рясна і заплутана. Сперечатися щодо численних означень пісенних жанрів не варто. Згадаю тільки частину з того, що можна було почути за останні кілька десятиліть.
Аматорська пісня і Самодіяльна . Гітарна і Бардівська . Студентська і Туристська . Поетична пісня,Співана поезія, Співуча поезія. Міський фолкльор і Міський романс. Дворова пісня, Кабацька і Блатна. Естрадна пісня і Шансон.
(До того ж слід зазначити, що є окремі різновиди останнього, бо шансон французький, італійський, англомовний, російський, український відрізняються не лише мовою виконання, а й характером музики, манерою подачі, тематикою.)
В Радянському Союзі авторська пісня існувала лише напівпідпільно і не виходила за межі середовища в якому виникала – студентські кола, туристичні зльоти, капусники творчої інтелігенції, закриті вечори науково-дослідних інститутів, злодійські кубла, під’їздно-дворові тусовки, ресторанно-танцмайданчикові збіговиська. Радянська соціальна шизофренія – розщеплення свідомості на суспільно-публічну і приватну, для вузького кола своїх – породила «катакомбну», неофіційну культуру. Її роль в житті народу постійно зростала, а з появою «магнітовидаву» (широкого розповсюдження записів неофіційної, тіньової пісні) вона стала невід’ємним елементом щоденного буття. Ці пісні співали, слухали, переписували один в одного всі.
Збагнувши колосальну силу впливу авторської пісні, влада спробувала оволодіти ситуацією зсередини, створивши під дахом комсомолу так звані КСП – клуби самодіяльної пісні. Але це не дало очікуваних результатів. Навпаки, чим сильнішим і витонченішим був адміністративний і ідеологічний тиск, тим вільнішою, відвертішою, жорсткішою ставала авторська пісня, що живилася енергетикою усвідомленого протистояння.
Українську авторську пісню після першого фестивалю «Червона рута» на відміну від бардівської пісні російськомовної стали називати терміном співана поезія. Можливо тому, що в репертуарі українських бардів дуже багато поетичних рядків поетів «розстріляного відродження», а також сучасних українських поетів, і поетів-класиків, можливо, на противагу російськомовності багатьох пісень українських авторів-бардів...

 

Віктор ОХРІМЕНКО

 

 Щиро вітаю з виходом в світ нового альманаху, цікавого й пізнавального видання, розрахованого на широке коло читачів.
Безумовним позитивом є його спрямованість на мистецьку проблематику; в цьому сенсі нове видання продовжує ідейно-художній зміст числених вітчизняних збірок, що ще з 19 ст. виконували роль просвітницьких та полемічних «осередків» в різних куточках України, відігравали значну роль у розвитку української літератури, театру, були своєрідними «містками» між різними галузями мистецького знання.
При наявній перевазі альманахів літературно-мистецького напрямку, які, в загальному сенсі, були збірками ессе, літературних та науково-популярних творів, музичні альманахи в Україні можна було рахувати одиницями.
Даний музичний альманах, при всій оригінальності тематики та жанрів, як здається, продовжує ідеї Всеукраїнської музичної газети, друкованого органу Всеукраїнської Музичної Спілки; і це є важливою ознакою «життєвості» його жанрово-тематичного призначення. Уявляється, що його вміст має бути спрямований, передусім, на проблематику творчості митців-аматорів, на висвітлення «больових точок» музичного аматорського мистецтва – як композиторського, так і виконавського; на вивчення потреб слухацького середовища у пошуках перспектив подальшого розвитку цієї обширної галузі.
Саме їдея популяризації розмаїття музичної культури України парадоксально висуває вимоги обмеження тематики альманаху – регіональними та жанровими межами. Поняття «музичної культури України» – надзвичайно широке; мені здається, що обмеживши тематику збірки, скажімо, музичною культурою Черкащини, або певним «жанровим полем», –- скажімо, «популярна музика», автори досягнуть більш якісної спрямованості публікацій та уточнять ідею цінності аматорського музичного мистецтва, навколо якої групувались би проблеми виконавців, конкурсів, новини музично-драматичних вистав, молодіжного мистецтва та музичного життя діаспори тощо...

Геннадій ЛЯШЕНКО

 

 

 

 “Октава” з’явалась вчасно і на вкрай важливу потребу для висвітлення проблем і досліджень музичної культури й мистецтва України.
Структура і зміст видання наповнені більшою мірою маловідомою інформацією, як про певні факти із життя та діяльності відомих музикантів, так і розкриває для читача персоналії музикантів-аматорів, які не менш цінні і цікаві для музичної культури поруч із музикантами-професіоналами. Саме цей акцент виглядає певною “фішкою” музичного альманаху.
Не аби яку зацікавленість викликає блок авторських творів у нотному викладенні, що надає можливості для поширення творчості композиторів серед читачів і зацікавлених новинками музикантів, які можуть відобразити це в живому звучанні або прослухати ці твори по нотах у запису, якщо такі існують в інтернеті чи на інших носіях. Структурно тут можна бачити і коротенькі статті, і замітки, і вірші для-або пісень. Колорит ілюстраційного супроводу в свою чергу надає відчуття живого сприйняття цього друкованого видання, яке можна потримати у руках. Бо в наш час шаленої кількості електронних видань, будемо чесними і відвертими, коли скажемо про те, що якоюсь мірою це також своєрідна розкіш, яка робить це видання ще більш цінністним.
Зрозуміло, що поруч із прославленим журналом “Музика”, з його тривалою 93-річною історією, який видається у Києві за підтримки державного фінансування (на відміну від “Октави”, що видається за власний кошт), цей альманах тільки починає свій шлях малими, але вже впевненими кроками у нинішнє сучасне і величне майбутнє української музичної культури.
Я радий, що мені вдалося запросити батьків-засновників музичного альманаха “Октава” – його редактора Ірину Апалькову та Олександра Апалькова, директора міжнародного літературно-художнього журналу та видавництва „СКЛЯНКА ЧАСУ*ZEITGLAS” для презентації цього цікавого видання у Великому залі Національної Спілки композиторів України, яка проходила на початку жовтня у рамках Міжнародного музичного фестивалю “Київ Музик Фест - 2015”...

 

Іван ТАРАНЕНКО 

 

Щиро дякуємо усім спів-аторам цього випуску і запрошуємо до подальшого співробітництва.

Про умови подання авторських творів на сайті:

 

http://zeitglas.io.ua/s723036/zaproshumo_do_muzichno-teoretichnogo_almanahu_oktava

 

 

або натисніть курсором на зображення, що внизу! 

 




 

 

У видавництві “Склянка Часу*Zeitglas”

можна придбати музичні та музикознавчі книги:
(Натисніть на зображення, аби дізнатится  більше про ці видання)



 

 

 




--------------------------------------------------------------------------------

 

 



Натисніть на зображення, аби дізнатится  більше

про умови подання авторських творів до наступних випусків альманаху "Октава" на сайті:

http://zeitglas.io.ua/s723036/zaproshumo_do_muzichno-teoretichnogo_almanahu_oktava



Окрім паперового варіанту, альманах "ОКТАВА" вийшов електронною книгою. Цей контент поширюється і-магазинами Кассіопея (Україна), на іноземних ресурсах Amazon.com, Barnes and Noble, Tunes Dobra Book (США) тощо.


Примірники альманаху можна придбати післяоплатою 55 грн.
(плюс поштові витрати), замовивши книгу у видавництві

 

zeitglas@ck.ukrtel.net





(Вказуйте у вірному порядку Вашу поштову адресу: Прізвище та ім`я по батькові), номер найближчого до Вас поштового відділення та номер Вашого мобільного телефону.

** Довідки за тел. (04736) 36805, або

zeitglas@ck.ukrtel.net

 



Обновлен 05 фев 2016. Создан 20 янв 2016



  Комментарии       
Всего 4, последний 12 мес назад
Віктор Ох 04 фев 2016 ответить
Музичний альманах
«Октава»
Видавництво «Склянка Часу»
Канів – 2016

Починаєш відчувати, що «ти не один»

В другому випуску музичного альманаху «Октава» виданого за сприяння журналу «Склянка Часу» чимало цікавих матеріалів. Тут є матеріали про популяризацію самодіяльної авторської пісні та співаної поезії аматорами Харкова, про збереження музичного, пісенного творчого доробку тих, кого вже нема з нами (спогад про Львівську оперну і камерну співачку Іру Маланюк, якій мало б виповнитись 97 років). Та в основному, якщо в першому випуску «Октави» було чимало сюжетів про аматорське музичне життя, то в другім випуску мова йде про професіоналів, але тих, що своїм ентузіазмом старалися зробити більше ніж від них вимагалося:
–Професійний київський композитор Ігор Тилик пише музичний твір на церковний канонічний текст «Покаянія».
–Професійні артисти і музичні педагоги з Хмельниччини Євген і Вадим Гжегожевські започатковують музичні фестивалі, телепресцентр.
–Джазовий піансіт Ярослав Гринишин з Тернопільщини розробив методику викладання джазової імпровізаціїї в музичній школі.
–Диригент-хормейстер Володимир Байкін з Канева стає ще й композитором-піснярем.
–Криворізький рок-музикант Андрій Комісаренко став викладачем кафедри філософії, щоб займатися філософськими проблемами музики і музичного мислення.
– Іван Бідак диригент хору з Харкова виховав цілу плеяду співаків.
–Киянин Ярослав Чорногуз – Соліст Національної заслуженої капели бандуристів імені Г. Майбороди – роширив свій творчий музичний діапазон, розвиваючи жанр українського шансону, він намагається повернути цьому терміну його справжнє значення сюжетної пісні і відмежуватися від спотворень жанру «російським шансоном».
Великим «плюсом» є те, що в збірці є посилання на сайти і адреси де можна послухати чи подивитись доробок представлених музикантів. Також збагачують зміст збірки фотографії і, звичайно, ноти.
Збірка видана, можна сказати, методом самвидаву – тобто за кошти дописувачів при організаційній підтримці і допомозі Ірини і Олександра Апалькових. Тому бажати більш чіткого тематичного, жанрового чи регіонального форматування при такому стані речей не доводиться. Бо у нас поки що все поставлено з ніг на голову – свою «музику», пропонує той, хто платить. А має бути навпаки – «хто замовляє музику – той і платить».
Адже без державного заохочення в нашому музичному і культурному простору просто немає шансів сформуватись і витримати конкуренцію із зарубіжним.
Поява нотного збірника, пісенника, критичної розвідки, цікавого музичного огляду, чи просто присутність пісні в теле- чи радіо-ефірі – це не завжди відображення зацікавленості публіки чи «потрапляння в формат», це також результат наполегливої роботи промоутерів артиста, митця, його музична репутація і медійна вага. З музичною репутацією музикантів усе в Україні неоднозначно: за відсутності інституту музичної критики мірилом профпридатності часто слугує публічність. Радіостанціям, як правило, байдуже, чи назбирається хоча б 500 людей, готових заплатити за шоу артиста, що ротується. Ротацію визначає оплачена сума коштів. Тому в країні фактично відсутні медіаможливості для розвитку української музики.
Тому значення виходу чергового випуску музичного альманаху «Октава» важко переоцінити.Людям доводиться самим створювати власний життєвий простір, в якому можна творчо самореалізуватись, займаючись улюбленою справою, спілкуватись з людьми, яким довіряєш і симпатизуєш.
(http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
641065)
Оксана Дяків 04 апр 2016 ответить
Хочу подякувати видавцям та організаторам виходу в світ цього цікавого і потрібного альманаху. Він різнобічно розкриває таланти, якими багата Україна. Видання популяризує український мелос, об"єднує композиторів, виконавців, усіх, захоплених музичним мистецтвом. Приємно, що мені пощастило стати співавтором цього випуску "Октави". Взагалі, хочу наголосити на тому, що журнал "Склянка Часу" дійсно є тим об"єднуючим центром, який акумуює творчі сили різних сфер творчості. Це - і література, і музика, і художня творчість, захоплюючі творчі конкурси. Великі зусилля, думаю, заслуговують нашої спільної вдячності. З побажаннями наснаги - Оксана Дяків, редактор Заліщицької районної газети "Колос", співавтор різнопланових видань редакції міжнародного журналу "Склянка Часу"
zeitglas 29 июн 2016 ответить
Свіжа «Октава» для української музики
Автор: № від 23 червня 2016 року


Нещодавно видавництво "Склянка Часу*Zeitglas" на-друкувало другий випуск музичного альманаху "Октава". Альманах упорядкувала Ірина Апалькова. У виданні представлено більше десяти статей на мистецьку тематику. До випуску ввійшли нариси про творчість українських, у тому числі, канівських митців, інтерв'ю з музикантами та диригентами, авторецензії музикантів, а також відгуки на перший випуск "Октави". Завдяки розміщеним у виданні статтям кожен бажаючий може отримати інформацію про сучасних музикантів і композиторів України та про історію музичного мистецтва в цілому. Також в "Октаві" опубліковано ноти та слова народних і авторських пісень. Як зауважила упорядник альманаху Ірина Апалькова, метою "Октави" є донесення до широкого читацького кола інформації про творчість талановитих людей України, інформує Євгеній СТЕПАНЕНКО.



http://www.dniprowazirka.com.ua/page.php?c=70
64
zeitglas 27 сен 2016 ответить
… Видання альманаху «Октава» варто назвати справжнім подвигом. Ця збірка дає змогу не лише зберегти набутки музичного сьогодення аматорів, а й дає шанс майбутнього творчого розвитку української музичної культури…

Віталій Іващенко, м. Чернівці.

Із е-листа від 20.09.2016
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
 
„СКЛЯНКА ЧАСУ*ZEITGLAS” міжнародний літературно-художній журнал та видавництво вул. Шевченка, 31/32 Канів, 19002, Україна. Тел/факс: (04736) 36805 З 1995 року дає рівні можливості маститим і авторам-початківцям. Одночасно українською, російською та німецькою мовами. mailto:zeitglas@ck.ukrtel.net web: www. zeitglas.io.ua Директор: Олександр В. Апальков **************************************************************************** „Склянка Часу*ZeitGlas” Publishing house and international literary - art magazine Street. Schewtschenko, 31/32 Kaniv,19002, Ukraine. Phone/fax: (04736) 36805 Since 1995 gives equal opportunities known and beginning authors. Simultaneously in the Ukrainian, Russian and German languages. mailto:zeitglas@ck.ukrtel.net The director: Alexander W.Apalkow