"Антологія сучасної новелістики та лірики України” 2016

(Проза, поезії, есеї, написані виключно у 2016 році.)



 

"Антологія сучасної новелістики та лірики України” 2016
(Проза, поезії, есеї, написані виключно у 2016 році.)

Канів. Вид. “Склянка Часу*Zeitglas”, 2017- 320 с.
ISBN 978-617-7425-08-2


Вже двадцять один рік поспіль міжнародний літературно-мистецький журнал
"Склянка Часу*Zeitglas" відкриває нові творчі імена.
А один раз на рік (із 2003) ми готуємо окреме анонсоване видання
„Антології сучасної новелістики та лірики України”

Ця книга буде  вже традиційно представлена на міжнародних книжкових форумах, виставках тощо.
Наразі маємо 14-й випуск.


Її видання приурочене і буде презентовано на найбільшому в Україні міжнародному фестивалю «Книжковий Арсенал», який відбудеться 17-21 травня 2017 року у м. Києві.


До книги були запрошені автори всіх регіонів України.



Умови: прозові та поетичні тексти написані  (виключно) у 2016 році.


Термін надсилання творів завешено 15 лютого 2017 року.

 

УВАГА! 

 

Аби надіслати свій твір, автору слід було  придбати (будь-яку) книгу - натиснувши на це посилання, або зображення - аби переглянути та вибрати книги

 

http://zeitglas.io.ua/s2576992/

 

http://zeitglas.io.ua/s2576992

 


 Придбані книги можна читати самому. Можна дарувати друзям. Можна підтримувати бібліотеки.

 

Усі кошти з продажу книг йдуть на видання журналу "Склянка Часу*Zeitglas" та на співфінансування друку книжок авторів, чиї твори друкувалися на сторінках названого журналу та альманаху "Скіфія". 



Кожен автор мав змогу надіслати текст (и) твору (ів) на розгляд редакції м із обов`язковим коротким!!! біографічним нарисом (українською мовою) / прохання до авторів не писати розлогих творів про свої публікації, обмежуйтеся трьома абзацами.../, зазначаючи рік народження (обов*язково!), повну поштову адресу, телефон, публікації, книжки, веб-сайт.

Надіслані не належним чином твори до розгляду не бралися! 



Опісля розгдяду надісланого твору або творів, кожному автору було написано окремого е-листа-відповідь.


ВАЖЛИВО:

* тексти авторів, котрі подають свої твори до нашого видавництва вперше, повинні були надсилатися до редакції журналу СЧ у роздруковці на папері з обов`язковим власноручним підписом та доданням електронної версії /CD, або по е-пошті/ в програмі Word або RTF (12 кегль, з чіткою різницею тире від дефісу, перевіреною орфографією, без усяких обрамлень і довільних форматувань) *
*прозові твори з абзацом 7 мм. Виключка «по-формату».



Редакція журналу "Склянка Часу*Zeitglas"
вул. Шевченка, 31/32,
м. Канів
Черкаської обл.
19003
Україна.

 

zeitglas@ck.ukrtel.net


або

zeitglas.kaniv@gmail.com


Автори

"Антології сучасної новелістики та лірики України” 2016

 

Акімова Галина

Апальков Олександр

Барабаш Ірина

Безус Євгеній

Бендеберя Людмила

Буджак Михайло

Виноградська Галина

Влащик Валерія

Волчанська Світлана

Гайворонський Петро

Голубовська Тетяна

Григор`єва Олеся

Грошко Валерій

Дадукевич Лєна

Дацків Андрій

Дзюбенко-Мейс Наталія

Доленик Інна

Живолуп Людмила

Жук Валерія

Ільницька Любов

Кваснікевич Лідія

Киян Валія & Лоцький Юра

Коломієць Сергій

Комісарук Володимир

Корець Ніна

Корсак Іван

Кузьмак Ганна

Кулаковська Ірина

Кульбовський Микола

Левченко Сергій

Лісненко Тетяна

Малаш Олександра

Мамчич Олена

Мардарович Соломія

Матузок Любов

Миргород-Ляшеко Світлана

Михайленко Валентина

Міхалевський Віталій

Москаленко Олег

Мошенський Сергій

Наслунга Влад

Немолот Вікторія

Нечитайло Михайло

Осос Іванна

Остролуцька Антоніна

Павленко Оксана

Паучек Ольга

Пащенко Микола

Позняк Надія

Поїденчук Руслан

Приймак Віктор

Проценко Микола

Ракіта Настя

Рамбеллі Світлана

Рейцен Євген

Рибян Надія

Рудковська Людмила

Савчук Анастасія

Савчук Микола

Силіна Лілія

Сильченко Віра

Сичко Лариса

Слободський Олег

Сокольник Сергій

Соловйова Валентина

Сорокін Віктор

Ставнічук Руслана

Староста Петро

Стасюк Микола

Стоміна Оксана

Терно Микола

Типчук Дарія

Шевернога Маргарита

Шеляженко Юрій

Шиманський Віктор

 

 

УВАГА! 

Авторський примірник

"Антології сучасної новелістики та лірики України” 2016

гарантовано буде надіслано автору-учаснику в Україні, безоплатно (сплачуюьться лише поштові витрати) (іноземним авторам АНТОЛОГІЯ надсилається опісля сплати поштових витрат).
Додаткові примірники ( за ціною 100 грн. можна придбати, замовивши у редакції )

Прохання до авторів 
сповістіть, будь ласка,  редакцію про бажану кількість примірників. Їх буде надіслано в УКРАЇНІ на вказану авторами адресу УКРПОШТИ, посилкою.


З повагою Олександр Апальков, редактор.
 Довідки за тел. (04736) 36805,

або zeitglas@ck.ukrtel.net

 

Фрагменти деяких творів

 "Антології сучасної новелістики та лірики України” 2016

 

 

-----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 

Він обожнював Її з дитячого садочка. Коли вона захистила його від нападника зі старшої групи. Найвищий і нахабний бевзь зірвав з Нього окуляри. Підніс догори і насмішкувато вигукнув:
– Спробуй, відніми. Ага! Не дотягнешся…
Знав, що за сироту нікому заступитися. Бо до садочку Очкарика водила бабуся.
Дівчинка з групи Очкарика підійшла до здорованя й рішуче заявила:
– Ану віддай Йому окуляри! Бо то – не іграшка.
– А ти спробуй їх відняти у мене, – сміючись, лобур підніс окуляри ще вище.
Нічого не говорячи, Вона ногою врізала йому в дітородне місце. Здоровань упав й несамовито заскиглив, корчачись. Вона підібрала з землі окуляри, витерла скельця своїм платтячком і віддала Очкарикові.
А бевзю кинула через плече:
– Я ще завтра з тобою поговорю.
Наступного дня довготелесий віслюк підійшов до Очкарика й промимрив:
– Вибач.
Дівчинка збоку спостерігала, як довготелесий вибачався.
Очкарик здогадався, що це Вона змусила кривдника вибачитись.
…В шкільні роки він закохався в Неї до безтями: щоденно носив Її портфелика до школи й до дому… 

 

Кульбовський Микола, ТАНЕЦЬ ДЛЯ ДВОХ 

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 

ЧЕСНОТ НЕ ТЕРПИТЬ
КОРУПЦІЙНИЙ СВІТ


По чім сьогодні скромність?
– Півгроша.
Неходова, не по путі й не в моді,
Ба, я скажу вам більше при нагоді –
Як скромний, то пропаща вже душа.

– По чім сьогодні чесність?
– Без ціни.
Нікому не потрібна й не цікава,
От хитрість і нахабство – інша справа,
Рекомендую, ходові вони.

– По чім сьогодні розум?
– Без потреб.
Без нього і простіше, й навіть краще.
Якщо дурний хтось буде чи ледащий,
А має гроші – все йому попре.

– По чім сьогодні правда?
– Вам яка –
Оголена чи повністю прикрита,
А може краще ще й підсолодити,
Щоб стала добра і неговірка?

– По чім сьогодні рими?
– Та за так!
Ще хтось стражда таким? Повірить важко.
Хоч часом запита залітна пташка –
Чи дивний мрійник, чи простий дивак.

– По чім свобода?
– Справжня і без меж?
Ой, стережіться вляпатися здуру,
Бо зразу ж нацькують на вас цензуру.
Свободи я не раджу брати теж.

– По чім сьогодні совість?
– Неліквід.
Хіба в наш час таке комусь ще треба?
Із нею не вхопити зірки з неба.
Чеснот не терпить корупційний світ.

 

Корець Ніна

 

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 ПРИТЧА ПРО ЧОЛОВІКІВ

Був в нашому інституті професор органічної хімії, якого ми всі прозивали Дід Панас. Дід Панас був щирим українцем, носив вишиванку, їв часник і мав молоду дружину. На першому практичному занятті він з нами, тодішніми студентами, знайомився довго і прискіпливо, все перепитував:
– Ви з якої області?
– Я з Чернігівської.
– А Ви?
– Я з Хмельницької.
– А Ви? – запитав він мене, чорняву і кругловиду.
– А я із Київської.
– Отож Батий приходив і такого наробив, – підсумував Дід Панас.
І я зрозуміла, що треба завжди поважати чоловіків, які нас люблять, не зважаючи на всі витівки Батия.

 

Остролуцька Антоніна

 

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 Геометрія нашого існування

Хтось скаже, що цей світ не ліній, а кривих і вад,
закритих нам систем координат
метафізичне незнання дорівнює його степеню,
чекання це шанс який надається подекуди.
Хтось вірить у безмежність й неоднорідність світової матерії
у подільний світ на міжпланетарні артерії.

Але тіло жива машина що не вимагає душі втручання,
такі основні закони, математичного планування,
невідомі a, b, c коефіцієнти
при сумації приносять дивіденди.
У тісних тілесних реалізмах апріорних
підводимо рівняння до канонічної форми,
символічною алгеброю до порядку і міри,
геометричним властивостям довіри

 

Дацків Андрій 

 

 

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 

ЛЬВІВСЬКА КАВА

Чверть на восьму – чверть на день, кудлате сонце продряпується крізь настовбурчені коміри дзвіниць, спадає на кам’яний брук і стелиться по ньому, як заморська парча;
в половині – незадовго до дня, заспані двірники, викотившись із рукавців-вулиць, розносять від будинку до будинку голосний перегук, змітають (аби не наступити) на те сонце, заморську парчу і складають їх у стіг;
…і лишень о восьмій, коли мідні дзвони струсять із своїх полинявілих повік настояний спокій (благословиться день), юрба підхоплює наперед себе те жовтогаряче сонце, окутане прохолодою і котить його до непоміченої на жодній карті, але знаній у Львові навіть найменшій дитині, до «Сотки»;
…до старої кав’ярні, котра кліпнувши віконницями-повіками, саме в цю пру «роззявляє свою пащу» – двері.
Юрба не відає чи зможе, але чимдуж пхає у неї те сонце; терпкий самосад, …і свій новий день.
Старенький Йосько, котрий торгує тут довше, а ніж, здається, сам світ, подовгу чаклує над своїм трунком, повільно (у всіх на очах) розливає його по складених півколом кухликах та вдавано підморгує юрбі:
– Нині ся вдала. Сам раз така, як має бути...

 

Буджак Михайло

----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 

ПОВЕРНУЛАСЬ У СЕЛО

Буйно липи цвітуть
І у цвіті купаються бджоли,
А під ними рядочком ідуть
Малі в яслі, а старші до школи.
Я пройду босоніж
По знайомій до болю стежинці,
Де зустрілась колись з їжачком
І до школи несла у хустинці.
Обійму найстарішу із лип
І її як сестру поцілую.
Десь на гілці заплакав кулик,
Мабуть, бачить як я тут сумую.
Тут дитинство моє все пройшло.
Я під липами цими зростала.
Здраствуй, рідне село.
Ти пробач, що так довго блукала.

 

Савчук Анастасія

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 

 Розмови

Вибач, що я так пізно дзвоню. Тут з методкабінету натякнули, не скажу хто, але людина серйозна. Наша директор Влодзя переходить працювати в іншу школу! Нам пришлють нового! – Ольга сипала інформацією темпераментно з надривом, часом ковтаючи слова.
– Хто тобі сказав? – запитала Ганна. Не вірила.
– Не можу сказати, бо обіцяла, але людина надійна. Ми зараз в школі, визначали переможців дитячого конкурсу. Тут і Олександра була, як почула новину, то шокована чухнула, тільки її й бачили, буде подавати себе на вакантне місце. Наша директриса не прийшла, бо їй уже ні до чого, на інше настроєна.
– Думаю, що то неправда, – сказала Ганна.
– Ні. Це серйозно, – переконливо заявила Ольга. Зробила паузу. Думала. Потім запитала.
– Скажи мені, тільки чесно. Чому ти не хочеш бути директором?
– Бо у верхах багато гівна, не хочу з ним контактувати.
– Ну так... – згодилася Ольга. З пропозицією очолити колектив напирала на колегу не вперше.
Ганна переварювала інформацію. Потроху шок проходив. Випила чаю, хоч і на ніч, заспокоїлася. Згадала, як вела себе директор останнім часом. Поведінка насторожувала. Вже рік, як Олександра з Ольгою старалися “повалити” шефа. З минулого місяця та не захищалася. Могла все послати подалі. Могла...
Перед літом Влодзя написала заяву на звільнення і після відпустки перейшла працювати до іншого закладу. Школу кинула напризволяще. Зайняти посаду директора хотіла Олександра, та колектив не підтримав, бо сепаратистка. Інших бажаючих не було, то вмовили Георгія виконувати обов’язки, хоч тимчасово.
– В нас немає директора. Ми повинні разом виконувати цю роботу. Георгій сам не потягне, – жінки говорили в учительській.
Ті викладачі, які труїли життя Влодзі, тепер шукали ознаки, що жити стало краще. Говорили багато, виправдовувалися. Ті, які раніше підтримували адміністрацію, озвучували фронт робіт. Настав час розмов.
– Все добре, ми набрали учнів і подали відомості на аванс. Всі консолідувалися. Немає жодних конфліктів. Я Влодзі цього не скажу. Вона мислить, що в нас продовжується протистояння, а ми мусимо згуртуватися, щоб випливти. Бо нас кинули, як котенят. Зараз конфлікти не на часі. Вахтер Люба дуже допомагає, вона вміє нараховувати зарплату. Коли комп’ютер глючить, просять сторожа допомогти, він добре справляється з програмою Windows. Розкрився з гарного боку. Все в нас буде добре, головне на позитиві, – розповідала Вікторія. Колеги позитив підтримували.
Потроху справлялися...

 

Киян Валія & Лоцький Юра

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 

ПРОМИНАННЯ

А коли голоси протечуть, залишивши по сОбі
Німі порожнини, і вичахлі сонні пейзажі,
Я гляну в люстерко опісля важкої хвороби
Й побачу як тане, зникає чиєсь відображення.

Все менше мене у людському бурхливому морі,
Все тихшає голос. В просторах маліють і тануть
Розквітлі каштани, пейзажі, величні собори.
І сяєво звуків, примерзлих до нотного стану.

О, це проминання – ріка у бетоннім каркасі…
Розломи світів, нестерпима жага водопадів.
Але не спинити ні долі, ні болю, ні часу,
Хіба що не знати… Хіба що розбити свічадо…

 

Дзюбенко-Мейс Наталія

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 

Из Ланге
(отрывок из романа “Маша и Наташа”)

Юрист Ланге был правнуком Карла Маркса. И я был рад, что Шелнбергер познакомил меня с ним.
– Ланге, – говори он мне, – хороший адвокат. Человек он занятой. Но всё-таки находит время и для иных, абстрактных дел.
Теперь мы слушали оригинальную запись Церон «Супернейшен», 1977 года. Мы уже поговорили с ним о культуре, о нордическом состоянии немецкой души и о евреях. Апаратура Ланге была шикарная. Колонки, моего роста, теснились в углах стеклянной комнаты. Звук гнездился у меня в голове.
И Ланге заговорил:
– Лет десять тому я вёл странный процес. Подсудимый, некий Ранке обвинялся в изнасиловании собственной дочери. Он усторил в подвале свого дома потайную комнату. И там держал её, свою дочь, 5 лет. Все эти годы он её насиловал.
– А сколько ж ей лет было.
– Когда он её там запер, 16.
– Отец?
– Да, родной отец. – Ланге говорил неспешно, прислушиваясь к словам песни. – У дочери за это время родилось трое детей. Он, этот Ранке, их усыновил.
– А как же службы регистрации актов гражданского состояния.
– Никак!
– И это в Германии?
– Яволь, – отозвался Ланге, – некоторым немцам, увы, всё ещё не достаёт этики. А нордический дух и по сей день плохо уживается с моралью.
Песня, между тем рвалась и захватывала нас:

Once upon a time
Science opened up the door
We would feed the hungry fields
Tilll they couldn’t eat no more

Я погружался в знакомую с юности мелодию. Она будоражила меня всегда. Вот только понимать текст мне выпало значительно позже. Теперь меня коробил и угнетал смысл напористого речитатива о том, как однажды наука приоткрыла дверь и мы сожрали всё, что отняли у природы…
– Так вот, – Ланге взглянул мне прямо в глаза, – тебе будет, наверное, интересно, этот Ранке производил впечатление сумасшедшего. Однако, таковым признан не был. Он заявлял всякую чушь. И, между прочим, сказал, что если бы красные не вошли в Берлин ко второму мая 1945 года, через пару месяцев оружие возмездия шарахнуло по врагам.
– Да ну?
– Оказалось, Ранке был сотрудником «Аненэрбе». В конце войны избежал девуализации. Связи, очевидно, оставались связями. Я, – оживился сильнее Ланге, – хорошо помню, как он рассказывал про опыты над голыми людьми, закрытыми специально в особом боксе, оснащённом камерами наблюдения. Он даже не рассказывал, а как-то смаковал… Дескать, есть ли страсть ради страсти пола, или половая связь – рудимент натуры. И ещё об одном эксперименте…

 

 Апальков Олександр

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Застлала ніч
найкращі материнські очі.
Забрала сина – її кров.
Мозолять чорним
чоловік і дочка.
Гав-гав – чергові вибори –
знов-знов…
І час пливе.
І ран не гоїть.
А серце-серце – слів нема…
У депутатів – є покої –
немає розуму й ума.
Довіку ходимо під небом,
де Бог керує, батько наш.
Його гнівити нам не треба,
буття одвічний єралаш.
Кому – війна, кому – корито…

 

Комісарук Володимир

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 

 ВАСИЛЬКІВ ДРУЖОК

П’ятикласник Василько засмагав на березі озера, неподалік села. Купався скраєчку, на мілині, бо не вмів добре плавати. Раптом побачив, що до озерця прямує їхній сусід, як завжди – напідпитку, а на мотузці веде собачку. Хлопчина аж втішився, подумав, що собаку купатимуть і він побачить, як плаває чотирилапий друг, може, й сам навчиться. Однак дядько прив’язав собаці до шиї великого каменя. Василько аж стрепенувся і промовив.
– Дядьку, що ви робите?
– Не бачиш, топитиму цю звірину.
– Дядьку, дядечку, не топіть його. Я вас благаю. Віддайте собаку мені.
– Не віддам! А то він курей ловить. Прибіжить від тебе і знову мою курку зловить! – гримнув «дядечко»
Василько аж припав на коліна, просячи й обіцяючи, що до нього (сусіда )собака більше ніколи не повернеться. Та випивоха не став слухати малого. Розмахнувся і якнайдалі жбурнув собаку з каменюкою в озеро. А сам різко повернувся і пішов.
Василько не роздумуючи, розігнався, щоб вмить дострибнути до того місця, де розлетілися бризки від нещасної тварини з тягарем на шиї. І вже встиг своїми руками схопити собаку, але оскільки добре не вмів плавати, сам почав потопати.
На щастя, неподалік купалися старші хлопці. Вони побачили цю пригоду і мерщій кирулися на допомогу. Витягнули на берег напівживого хлопчину і такого напівживого собаку…
Василько назвав чотирилапого Дружком. І ця кличка вельми йому личила. Він дресирував собаку, мріяв стати у війську прикордонником і взяти зі собою на службу Дружка. Дружок був не проти, але Василька призвали у десантні війська спеціального призначення. Дружок сумував за ним, спочатку навіть не хотів їсти. Потрібно було йому сказати: « Їж, Дружок, це тобі гостинець від Василька». І тільки коли почув ім’я свого рятівника, починав їсти.
Коли приходив лист від Василька, батьки обо’язково давали понюхати конверт. І він радісно крутив хвостом, відчуваючи запах господаря. А листи приходили з Фергани, Нагірного Карабаху…
Словом, з усіх «гарячих точок» колишнього Союзу.
Одного дня Дружок став завивати. Коли йому дали їсти і сказали, що це гостинець від Василька, в Дружка на очах появилися сльози.
– Чи, бува, не захворів Дружок? – занепокоїлися батьки.
… Невдовзі прийшла звістка: «Десантник Василь загинув при виконанні військових обов’язків.»
З того дня Дружок так і не їв. Тільки сумував, сумував зі сльозами на очах, поки не згинув сам.

P.S. 24.09.1989 р. літак, який віз десантників із Москви в Фергану із-за неполадок впав в море. Весь екіпаж десантників в складі 45 чоловік загинув.

 

Кузьмак Ганна

 

---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Шепни мне 
мое непокорное имя,
дыханием терпким
его усмири.
Как ветер листвою,
словами своими
его окружив,
говори до зари.

В такие минуты
молчанье некстати.
И тайна его усмиренья –
в другом.
Я разбогатела –
мне золота хватит,
осыпь меня щедро
добром-серебром.

В безмолвии
нежности нет и в помине.
А звуки блаженства
и стоны –
не в счет.
И только
мое присмиревшее имя
из уст твоих
мне благодать принесет.

 

Силіна Лілія

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 

ВОЙНА ПРОТИВ БАРАБАШЕК

Военные люди знают много разновидностей войн: ядерную и химическую, позиционную и маневренную, партизанскую и террористическую… Но в будущем человечеству предстоит война, о которой подавляющее большинство военных специалистов даже не догадывается.
В поисках сравнений для демонстрации особенностей предстоящей войны, скажем несколько слов о пулях и о бактериях.
Пули изготавливают на заводах, бактерии – в лабораториях. Для изготовления новой пули не нужна «пуля-мама». А бактерию «рождает» другая бактерия. И если пулями можно поразить не больше солдат противника, чем имеем пуль, то бактерий достаточной пригоршни, чтобы свалить с ног целую страну.
В чем различие?
Пули изготавливаются индивидуально – так же, как индивидуально штампуются в мирных целях на заводах, например, лопаты. Назовем этот способ массового производства штампованием.
Массовое же производство бактерий осуществляется по-другому: размножением. Дайте бактерии пищу (а пищей могут стать наши противники, да и мы сами – при неосторожном обращении) и бактерии будут размножаться и размножаться…
А что представляет собой размножение в его молекулярно-биологической сущности? Это изготовление копий нуклеиновых кислот (ДНК, а у некоторых вирусов – РНК) на самих этих нуклеиновых кислотах, которые служат матрицами, образцами. Это – самокопирование.
Способность к штампованию имеется у Природы с самого начала. А по современным данным, начало было 20 миллиардов лет тому назад, когда «первоатом» (имевший плотность 10 в 93 степени г/см3), взорвался (так называемый Большой Взрыв) и продукты распада начали разлетаться во все стороны. Они разлетаются и до сих пор: соседние галактики отдаляются от нашей с тем большими скоростями, чем дальше они от нас находятся: 75 км/с’”Мпс (Мпс – это мегапарсек, 1 000 000 парсеков; парсек же равен 3,26 световых года, то есть свет пролетает за год меньше третьей части парсека). Мир расширяется, будто мыльный пузырь, который раздувают.
И уже через 10 в минус тридцать пятой степени секунды после Большого Взрыва Природа наштамповала огромные количества кварков и антикварков, через 10 в минус пятой степени секунд – создала мезоны и барионы, через 100 с – ядра гелия, через 3 минуты ядра уже смогли удерживать возле себя электроны, через 1 миллиард лет после Большого Взрыва стали образовываться звезды и галактики; и все это – в несметных количествах.
А вот способностью к самокопированию материальных образований Природа овладела только через 15 миллиардов лет после Большого Взрыва: жизнь на Земле возникла не больше чем 5 миллиардов лет тому назад, а может быть и несколько позже. И единственное известное нам место, где жизнь существует – это Земля.
Широко разрекламированная, хорошо финансируемая и долго действующая программа поиска внеземного разума (SETI = the Search of ExtraTerrestrial Intelligence) не дала ничего. И это симптоматично.
В 1600 году был сожжен на костре Джордано Бруно, по официальной версии – за книгу «О множестве населенных миров» (Существует и неофициальная версия: за то, что убежал из монастыря и не подчинился иерархии.) Сжигать не надо было. Но – похоже на то – в теории католическая церковь были права: населенный мир один-одинёшенек, наша Земля.
И чтобы «додуматься» до создания жизни Природе понадобилось 15 миллиардов лет!
С появлением жизни дела пошли веселее: уже через 5 миллиардов лет жизнь породила разум.
А вот человеческий разум, которому всего-то каких-нибудь 20 тысяч лет, оказался способным напридумывать такого, что неживой природе и не снилось: колесо, самолет, ядерное оружие, компьютер… И еще человеческий разум придумал нотариуса, который изготавливает и заверяет копии…
Да зачем нам нотариус?! Ребенок, который приходит домой из детского садика и декламирует стишок, тоже причастен к изготовлению копий. Скажем, Т.Г. Шевченко написал стихотворение. В типографии это стихотворение размножили путем копирования в виде текста в книге. Воспитательница прочитала стихотворение детям: скопировала его в виде звуков, преходящих колебаний воздуха. Дети скопировали его в виде молекулярных структур мозга…
Итак, имеем три метода массового производства: штампование, самокопирование и копирование. Первым методом Природа владеет с самого начала (20 миллиардов лет), вторым овладела в ограниченном пространстве (на Земле) 5 миллиардов лет тому назад. А третий?
Похоже на то, что неживая природа овладевает им теперь.
Примерами, когда Природа оказывается в состоянии использовать третий путь, могут служить явления полтергейста и НЛО (неопознанные летающие объекты).
О фактах и некоторых гипотезах, связанных с НЛО, можно прочесть, например, в №1 и №8 за 2003 год журнала «Порог». Пять объяснений феномена НЛО дано в «Новой интересной газете», блок «Невероятное», №1, за февраль 2004 года. Предположения о природе НЛО публиковались и в некоторых других изданиях.
Известные гипотезы можно разделить на две группы гипотез. Одна группа не привлекает к объяснению ничего необычайного; назовем эти гипотезы «приземленными». Другая группа, напротив, объясняет недоказанное недоказанным; назовем эти гипотезы «заоблачными».
Приземленные гипотезы объясняют НЛО и полтергейст атмосферными процессами, неуравновешенной психикой «очевидцев» или же засекреченными военными испытаниями.
Заоблачные гипотезы разнообразнее; цветистость этих гипотез ограничивается только масштабами фантазии их авторов.
Одна из таких гипотез утверждает, будто на Земле когда-то существовала цивилизация; она погибла, но после нее остались роботы, которые спрятались в недрах Земли и оттуда «творят чудеса» с помощью неизвестных нам средств. Согласно другой гипотезе, НЛО и полтергейсты – это способы, с помощью которых Высший Разум пытается общаться с нами. Еще одна гипотеза: Землю посещают инопланетяне.
Из числа новых гипотез «заоблачного» типа, высказанных на границе тысячелетий и уже в ХХІ столетии, приведу две.
Во львовском журнале «Світ пригод» (2002, №1) доктор физико-математических наук В. Скоробагатько, говоря о гипотетических измерениях пространства, дополнительных к трем известным, мимоходом замечает: «Возможно, НЛО трансформируются именно из этих измерений и туда же исчезают».
Детальнее обсуждает явления НЛО и полтергейста Николай Жук в книге «Космология» (Харьков, 2000). Он полагает, что НЛО являются реальными летательными аппаратами и делает попытку объяснить их свойства: по мнению Н. Жука, НЛО имеют гравитационные экраны и перемещаются с помощью фотонных двигателей, а вертикальная направленность их излучения свидетельствует о его цели: компенсировать остаточную силу тяготения летательных аппаратов. Н. Жук также высказывает мысль, что, кроме гравитационного поля, существуют еще и гравитационные вихри, которые могут быть причиной телепортации различных объектов и всего того, что мы понимаем под термином «полтергейст».
Но гравитационные экраны и гравитационные вихри – это объекты гипотетические, хотя возможность их существования исключить нельзя.
Что же касается гипотезы автора этой статьи, то эта гипотеза не нуждается ни в чем сверхъестественном или чрезвычайном, потому что она говорит не о механизмах процесса копирования Природой, а о необходимости такого процесса. По нашей гипотезе, Природа, имея уже 20 миллиардов лет способность к штамповке и владея 5 миллиардов лет методом самокопирования, теперь делает первые шаги в овладении методом копирования....

 

Проценко Микола

---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Не можна бути вільним, схилившись у поклоні,
Не можна бути сильним, здаючись без війни,
Немає перемоги в одній лиш обороні,
Як щастя без свободи, хоч світ переверни.

Не можна бути мужнім з тремтячими руками,
Не можна бути мудрим без клепки в голові,
І юності немає за зжитими роками,
Як твердості без стержня в похиленій траві.

Не можна бути добрим, себе лиш полюбивши,
Не можна бути щедрим, сховавшись у капшук,
І досвід не здобудеш, помилок не зробивши,
І музики не буде, коли відсутній звук.

Не можна бути справжнім, підтакуючи всюди,
Не можна бути милим, не люблячи когось,
Немає правди й кривди, як їх не роблять люди,
Як повноти немає, коли нема чогось.

Не можна бути світлим, скрізь носячи багнюку,
Не можна бути щирим, ховаючи себе,
Мікроби всі не гинуть, коли не миєш руки,
Хоча їх теж немає, якщо нема тебе.

Не можна бути рідним, не ставши з кимось поруч,
Не можна бути Богом, не обігрівши всіх,
Немає нам роздолля, як закували в обруч,
І як сльози не знали, не знатимемо й сміх.

Не можна бути з гартом, ховаючись від вітру,
Не можна бути теплим без серця у душі,
Немає нас у світі, коли немає світу,
І світу в нас немає, як ми йому чужі.

Не можна бути всяким, бо сам себе не знайдеш,
Не можна і ніяким, бо нащо ти комусь,
Твого немає слова, як ти його не скажеш,
І рівним вже не стану, якщо, гляди, зігнусь.

 

Нечитайло Михайло 

 

 

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 

УВАГА! 

Авторський примірник

"Антології сучасної новелістики та лірики України” 2016

гарантовано буде надіслано автору-учаснику в Україні, безоплатно (сплачуюьться лише поштові витрати) (іноземним авторам АНТОЛОГІЯ надсилається опісля сплати поштових витрат).
Додаткові примірники ( за ціною 100 грн. можна придбати, замовивши у редакції )

Прохання до авторів 
сповістіть, будь ласка,  редакцію про бажану кількість примірників. Їх буде надіслано в УКРАЇНІ на вказану авторами адресу УКРПОШТИ, посилкою.


З повагою Олександр Апальков, редактор.
 Довідки за тел. (04736) 36805,

або zeitglas@ck.ukrtel.net




Кожний автор, твори якого друкувалися на сторінках міжнародного літературно-мистецького журналу «Склянка Часу*Zeitglas», або на сторінках тематичних альманахів, має право на видання власної книги з 30% знижкою видавничих витрат.


 



Обновлен 29 мар 2017. Создан 04 янв 2017



  Комментарии       
Всего 3, последний 6 мес назад
liderefa 14 янв 2017 ответить
Ліля. 14.01. Чи ця книга теж видаватиметься коштом авторів?
   
Читач 25 янв 2017 ответить
Чому немає відповіді на поставлине питання? Невже умисно не відповідаєте публічно?
   
zeitglas 26 янв 2017 ответить
Публічно дають відповідь, коли той, хто запитує, подає своє справжнє ім*я.
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
 
„СКЛЯНКА ЧАСУ*ZEITGLAS” міжнародний літературно-художній журнал та видавництво вул. Шевченка, 31/32 Канів, 19002, Україна. Тел/факс: (04736) 36805 З 1995 року дає рівні можливості маститим і авторам-початківцям. Одночасно українською, російською та німецькою мовами. mailto:zeitglas@ck.ukrtel.net web: www. zeitglas.io.ua Директор: Олександр В. Апальков **************************************************************************** „Склянка Часу*ZeitGlas” Publishing house and international literary - art magazine Street. Schewtschenko, 31/32 Kaniv,19002, Ukraine. Phone/fax: (04736) 36805 Since 1995 gives equal opportunities known and beginning authors. Simultaneously in the Ukrainian, Russian and German languages. mailto:zeitglas@ck.ukrtel.net The director: Alexander W.Apalkow