Журнал "Склянка Часу*Zeitglas", №81, 2017

(проза, поезії, есеї, критика, живопис, графіка)



Вийшов друком № 81 літературно-мистецького журналу "Склянка Часу*Zeitglas"

 

"Склянка Часу*Zeitglas"
№81



Проза Prosa Проза

Александр Апальков
Роман Малиновський
Ганна Кузьмак
Александр Волков
Владимир Ерёменко
Ольга Борисова
Іван Тараненко
Сергій Левченко
Мария Бунто



Лірика Lyrik Лирика


Николай Проценко
Nikolaj Protzenko
Антон Кульпанов
Вячеслав Пасенюк
Николай Пащенко
Кіра Кирпа
Ніна Корець
Степан Лепех
Василь Момотюк
Володимир Вернигора
Владимир Утки-Отки
Ірина Продиус
Olesja Grigorjewa
Ольга Сілакова
Antonina Ostroluzka
Mychajlo Netschitailo
Настасія Ракіта
Alexandra Malasch
Михайло Нечитайло
Лєна Дадукевич
Руслан Цибулько
Маргарита Шевернога
Евгения Бильченко


Есе Essays Эссе

Микола Проценко
Владимир Ерёменко
Михайло Нечитайло
Юрий Шеляженко



Живопис/ Malerei

Малюнки на обкладинці/ Zeichnengen
Геннадія Молчанова / Gennadij Moltschanow



Малюнки: Олексій Мартиросов / Zeichnung von Alexej Martirosow


УВАГА!

 

В есеях М. Проценка та В. Еременка докладно розглядаються твори авторів попереднього номеру журнслу СЧ, а саме:

 

Александр Апальков
Юрій Шеляженко
Александр Волков
Владимир Ерёменко
Виктор Шендрик
Тетяна Бондар
Юлія Судус (Сіваш)
Дмитро Крупник
Інгвар Ант
Валентин Ліпчинський
Маргарита Шевернога
Христина Білинська

Галина Виноградська
Николай Проценко
Mykola Prozenko
Наталя Дзюбенко-Мейс
Сергій Лазо
Людмила Живолуп
Лідія Яцкова
Мар`яна Гафінець (Тисяк)
Мар`яна Палагнюк
Лилия Силина
Вячеслав Пасенюк
Михайло Нечитайло
Катерина Гетало
Вікторія Торон
Галина Акімова
Михайло Невідомський
Олег Москаленко
Олеся Григор`єва
Михайло Мішин


Примірники журналу можна придбати, післяоплатою 65 грн., (плюс вартість пересилки)
(при замовленні понад 5 примірників, вартість кожного становитиме 60 грн.)
замовивши в редакції:

zeitglas@ck.ukrtel.net



Уривки творів журналу СЧ№81

 

«Склянка Часу» ніколи не зазіхала на гроші держави, спонсорів, грантодавців, політиків, інституцій тощо. Журнал стартував із дуже посереднього грошового поштовху, але із величезним бажанням бути духовним містком для людей, котрі читають, думають і пишуть, у першу чергу між людьми України, Німеччини і Росії. Тож, завдяки «впертості» журнал виходить поспіль 21 рік, ніколи не «підводячи» своїх передплатників, адже усі кошти із продажу випусків журналу, книжок, альманахів і формується його бюджет. ( При журналі видаються альманахи: «Скіфія» із 2000 року, «Октава» із 2014 року, проводяться конкурси поезій, прози із аиданням книжок кращих авторів, і.т.д)...

 

Олександр Апальков Щоденна праця 

(малюнок Г. Молчанова) 

 

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

АРМАГЕДДОН

Выходили Големы –
Дети глубин.
Выходили Големы;
Все – как один.

Излучали Големы
Лазерный свет;
Убивали Големы:
Вспышка – и нет!

Истребили Големы
Птиц и зверей;
Всё убили Големы
В толщах морей;

Всё сжигали Големы –
Лес и поля;
Всех убили Големы,
Испепеля.

Сделав дело, Големы
В Землю ушли;
Растворились Големы
В недрах Земли.


ARMAGEDDON

Es erschienen die Golems – die Kinder der Tiefen.

Es erschienen die Golems;
alle auf einmal.

Es verstrahlten die Golems Laserlicht.
Es mordeten die Golems:

ein Blitzlicht – und das war’s.

Es vernichteten die Golems
die Voegel und die Tiere;

alles vernichteten die Golems in den Tiefen der Meere.
Alles verbrannten die Golems – Waelder und Felder; 
Alles vernichteten die Golems,
alles ein Aschefeld.
Nachdem sie alles vollbracht hatten, gingen die Golems
in die Erde, loesten sich die Golems im Erdinneren auf.

 

Николай Проценко*Nikolaj Protzenko

Вселенная*DasUniversum 

(малюнок Г. Молчанова) 

 

----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 Повернувши замyк, Йосип кинув ключі на підлогу, поряд зі щойно знятими кросівками, і сперся на стіну. Коли спина торкнулась поверхні, одяг прилип до шкіри ніби зрісся з нею.
Він пройшов через кімнату, щоб відчинити двері балкона. Крізь них всередину зайшли сутінки, а за ними неспішно прохолода. Йосип поволі підігнув під собою ноги, втомлено присідаючи.
Квартира вивищувалась дев’ятим поверхом у бетонному блоці, вікно виходило на схід, а по обіді завертало на південь, тому сонце ввесь день нагрівало простір, будуючи всередині термальні лабіринти. Водень замість повітря: дихати дуже важко.
Але поволі середовище остигало. Протяг сіявся крізь тонкі штори, поверхню яких витинали візерунки листя і зеленої трави, що переплітались між собою. Намальоване листя рухалось.
Потому, як жар вивітрився, Йосип підвівся щоб перевірити квитки на літак, Київ – Відень – Банґкок – Хошимін, та зворотні квитки, через Сінґапур, що лежали поряд. Зустріч, задля якої він летів до Хошиміна, заплановано на день після прибуття. Ночуватиме він в «Континенталь-Сайґон», номер заброньовано завчасно. Всі зацікавлені сторони перетнуться в першому дистрикті, на вулиці Клеметт.
Йосип ніколи не був в Хошиміні але був у Ханої, тому не хвилювався щодо комунікації з місцевими. Проте хвилювався через все інше. Спакована валіза стояла поряд з дверима, в коридорі, з папкою пропозицій у боковій кишені. Йосип пам’ятав, як клав її туди, але перевірив ще раз, на всякий випадок. Написав у месенджері трьом своїм супутникам і від кожного отримав підтвердження: так, всі будуть вранці на летовищі.
Після цього Йосип повечеряв, прийняв душ і попрямував до ліжка. На стіні, над узголів’ям, висів постер фільму «Апокаліпсис сьогодні»: сонце здіймалось над річкою, що розтинала навпіл густий пальмовий ліс, чагарі приховували солдатів, які йшли крізь них групами, тримаючи зброю і вогнемети. Над джунґлями повис рій гелікоптерів.
В будинку панувала тиша, легке тьмяне світло окреслювало контури. У квартирах поряд люди непорушно лежали у своїх липких постелях-термітниках і поволі, але важко, дихали. Заклавши за голову руку в гіпсі – від ліктя і аж до зап’ястя, Йосип проговорив впівголоса текст пропозиції, яку він виголосить в Хошиміні.
Повітря в кімнаті холоднішало. Розхвильоване гілля на фіранках колихалось туди-сюди. Йосип відчув у повітряних подмухах присмак зеленого лісу, мокрої кори, порослої лишаями, обвислого після дощу листя, просяклого бадилля, що росте під деревами.
Коли фіранки погойдувались, здавалось, що ліс глибшає, проростає всередину. Малюнок набував об’єму, захоплюючи простір, а його візерунки тягнулись вглиб тканини, випинаючись через неї гіллям. Йосип чув свіжі запахи, що точились крізь тканину, ніби через пори, чув, як шумить зелень на її матерії, як шурхотіли листки, перетираючись ніжно між собою в теплому субтропічному повітрі.
Йосип підвівся з ліжка, щоб зазирнути у квиток. Так, виліт о 7-й вранці...

 

Роман Малиновський Східний ліс 

---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Пророчества, прогнозы, распилы и расклады.
Регочущие грозы, рычащие раскаты.
Кто б посулил спасенье, расцвет, а не распад?
У нас и песнопенья истерикой разят.
Верните мне Хрущёва и двадцать первый съезд:
хочу поверить снова, что будущее есть.
Промеряно умами, просчитано насквозь –
в нём, как в хорошей раме, на месте каждый гвоздь.
И что б ни приключилось, и что бы ни стряслось,
впрок заготовлен силос и наслоён навоз.
Всего лишь двадцать вёсен, всего лишь двадцать зим –
и землю мы отбросим и к звёздам воспарим!..

Пришло новьё, настало, аж оторопь берёт:
с оттягом отхлестало, пуская в оборот.
В сетях не потерялись, мобильно держим связь.
Блистателен анализ. Сияй, иконостас!..
Ракетные пищали насупились во мгле.
Уныло обещают кудесники в Кремле.
Кранты. Каюк. Отрады не купишь за рубли.
Державные куранты в обратный путь пошли.
Регочущие грозы, рычащие раскаты.
Пророчества, прогнозы, распилы и расклады.

 

 

Вячеслав Пасенюк Безвозвратные потери 

 

 

 

--------------------------------------------------------------

П’ятикласник Василько засмагав на березі озера, неподалік села. Купався скраєчку, на мілині, бо не вмів добре плавати. Раптом побачив, що до озерця прямує їхній сусід, як завжди – напідпитку, а на мотузці веде собачку. Хлопчина аж втішився, подумав, що собаку купатимуть і він побачить, як плаває чотирилапий друг, може, й сам навчиться. Однак дядько прив’язав собаці до шиї великого каменя. Василько аж стрепенувся і промовив.
– Дядьку, що ви робите?
– Не бачиш, топитиму цю звірину.
– Дядьку, дядечку, не топіть його. Я вас благаю. Віддайте собаку мені.
– Не віддам! А то він курей ловить. Прибіжить від тебе і знову мою курку зловить! – гримнув «дядечко»
Василько аж припав на коліна, просячи й обіцяючи, що до нього (сусіда )собака більше ніколи не повернеться. Та випивоха не став слухати малого. Розмахнувся і якнайдалі жбурнув собаку з каменюкою в озеро. А сам різко повернувся і пішов.
Василько не роздумуючи, розігнався, щоб вмить дострибнути до того місця, де розлетілися бризки від нещасної тварини з тягарем на шиї. І вже встиг своїми руками схопити собаку, але оскільки добре не вмів плавати, сам почав потопати.
На щастя, неподалік купалися старші хлопці. Вони побачили цю пригоду і мерщій кирулися на допомогу. Витягнули на берег напівживого хлопчину і такого напівживого собаку…
Василько назвав чотирилапого Дружком. І ця кличка вельми йому личила. Він дресирував собаку, мріяв стати у війську прикордонником і взяти зі собою на службу Дружка. Дружок був не проти, але Василька призвали у десантні війська спеціального призначення. Дружок сумував за ним, спочатку навіть не хотів їсти. Потрібно було йому сказати: « Їж, Дружок, це тобі гостинець від Василька». І тільки коли почув ім’я свого рятівника, починав їсти.
Коли приходив лист від Василька, батьки обо’язково давали понюхати конверт. І він радісно крутив хвостом, відчуваючи запах господаря. А листи приходили з Фергани, Нагірного Карабаху…
Словом, з усіх «гарячих точок» колишнього Союзу.
Одного дня Дружок став завивати. Коли йому дали їсти і сказали, що це гостинець від Василька, в Дружка на очах появилися сльози.
– Чи, бува, не захворів Дружок? – занепокоїлися батьки...

 

Ганна Кузьмак Васильків Дружок

 

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 

Коли час привідкриє завісу
Всіх щемливо-нестерпних спогадів,
Я пригадую тебе, звісно,
Й не витримую твого погляду.

Коли час болем душу висмалить
Й стане тінню примарно-зловіщою,
Я шукатиму в тебе прихисток
Й не ховатиму свого відчаю.

Коли час звірить сталі істини,
Що застигли в останнім подиху,
Я відчую тебе на відстані
І розплавлюсь від твого дотику...

 

Ніна Корець Троянда на снігу

 

--------------------------------------------

 

 
Когда мужчина, в возрасте далеко за пятьдесят, хоть весь седой как лунь, мощно и порывисто вошел в свою квартиру, то увидел женщину. Недавно они стали жить вместе. Он  рассматривал ее, та говорила, говорила по телефону и  поводила при этом головой, отчего ее черные волосы встряхивались как грива у главной  кобылицы  в громадном  табуне и елозили по плечам обтянутым халатом фиолетового цвета..
Потом она заметила его и тут же прекратила разговор, пошла ему навстречу.
– Саша привет! Садись ужинать, все готово.
На столе дымилась тарелка с вареной картошкой, лежала на блюде запеченная рыба, рядом разделанная селедка, бутерброды с красной икрой, салаты, приправы…
– Ну что, Валя? Не устала?
– Я же, благодаря тебе, не работаю, с чего тут уставать?
Он вымыл руки и сел за стол.
Женщина была крепко сбитой, будто бывшая спортсменка.
Она сидела напротив и смотрела на мужчину голубыми глазами улыбаясь.
– С кем ты разговаривала?
– Дочке звонила, она сегодня на работе поэтому, сама позвонить не смогла, у них в банке полно людей.
Александр стал накладывать в тарелку картошку, подцепил кусок селедки и взял хлеб, потом спросил:
– Твоя еще молодая, а моя дочка взрослая и я ей каждый день уже не нужен.
– Да я тоже, – ответила Валя, – своей уже так не нужна как раньше. Что не говори, а детки выросли и мама уже на втором плане.
Саша после паузы предложил, – может выпьет настойки по чуть-чуть?
– С тобой выпью, – поднялась, достала настойку и маленькие рюмки, потом наполнила их, – за что?
– Помнишь, пел Юрий Гуляев, я люблю тебя, жизнь! Помнишь? Так давай за жизнь и выпьем! Я ее тоже снова стал любить с твоим появлением.
Женщина пожала плечами:
– В мое время такого не пели… Ну, давай…
Потом некоторое время молча ели, постанывая от удовольствия.
– Сегодня утром шел по берегу на работу, рядом с дорогой в пыли чирикали воробьи, но прилетели голуби, а воробьи шныряли вокруг них, демонстрируя истинное бесстрашие… А когда шел к остановке после работы, то увидел, как над заливом чайки сбили голубя, но тот доплыл до берега, а там его съел бродячий кот. И все на моих глазах.
Валя проложила себе рыбы и устало произнесла:
– И в жизни так. У нас в селе жила семья из западной Украины, переехали. Дед, бабка, их дочка и два ее сына. Жили, работали в колхозе, а потом выяснилось, что у женщины муж сидит в тюрьме, а дома ее бил, они от него и убежали. Потом этот муж вернулся и так ее избил, что она неделю провалялась в больнице и умерла. Его снова посадили. Дед и бабка воспитывали детей, вскоре бабка умерла, а дед протянул немного и тоже скончался. Соседи говорили, что-то Петрович плохо выглядит, наверное, болеет. Оказалось, что у него кровотечение открылось.
– А дети?…
– Старший был в Афганистане и не вернулся, погиб. А младший, младший потерялся, куда он после интерната делся никто не знает…

 

Александр Волков Ветер, ужин, вечер

 

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 

 

Шановна громадо країни!
Ми – влада. Але ж, мов старці.
Щоб нам подолати руїну,
Готуйте свої гаманці.

Бо в наших нема ані центу.
Порожній державний запас,
Раніше роздертий дощенту,
А траншів замало для нас.

Судилось дістатись корита.
Корито мале, не для всіх.
Ми – грішні. Нам небо закрите,
Тож блага беремо земних.

Але ж ми усі за державу
Останню сорочку рвемо –
Щодня їй співаємо славу,
Щовечора сльози ллємо.

Шановна громадо країни!
Від серця благаємо вас.
Щоб нам подолати руїну,
Шукайте останній запас.
Подайте на землю, на воду,
На світло, житло і на газ.
А ми тут помолимось. Згодом
Полегшає, може, для вас.

Шановна громадо країни!
Ми – влада. Але ж, мов старці.
Щоб нам подолати руїну,
Готуйте свої гаманці...
Відкрийте свої гаманці...
Віддайте свої гаманці.

 

Володимир Вернигора

Спільне звернення Президента...

 

-------------------------------------

 

...XVI век. Эпоха Возрождения.
Микеланджело – один из крупнейших мастеров Ренессанса. Его творения пережили века. Материал великого скульптора – мрамор. Творчество – сочетание труда рабочего каменоломни и гениального видения образа в каменной глыбе. Умирая на восемьдесят девятом году жизни, Микеланджело сказал: “Как же рано ухожу! Только сейчас я начал говорить по слогам в моей профессии”.
XXI век. Эпоха Агонии.
В середине января 2017 года, во время нашей встречи в библио-кафе “Визави”, Инна Калиниченко, хозяйка кафе, представила нам молодую блондинку Алену, которая подавала себя в качестве успешного художника, – мастера в жанре модной нынче песочной анимации. Я спросил у Алены, сколько ей лет. Знал, разумеется, что бестактно спрашивать женщину о возрасте, но сейчас постоянно слышу в себе последние слова Микеланджело, и потому задал свой вопрос Алене, – хотел прикинуть, успеет ли успешный художник выбраться из песочницы до преклонного возраста. Алена с банальной кокетливостью не ответила на мой вопрос. После того, как закончила свой рассказ, я подошел к ней. Издали вижу плохо, и вот, когда приблизился, рассмотрел, что она – не молода; девушка за сорок, видавшая виды. Не успеет.
К моим героям я подойду поближе.
Елена Буевич, Алексей Безгодов, Владимир Глазков, Олег Слепынин. Последнее подразделение обширной группировки черкасских русскоязычных поэтов и прозаиков.
На встречи в библио-кафе изредка приходит Ольга Маськова; еще реже – Николай Чернецкий.
Непременно являются на литературные посиделки Александр и Валентина Алабины. В отличие от остальных, они никогда не претендовали на гениальность в литературе. Общались с нами из платонической любви к ней.
__

Никак нельзя забывать, в какое время живут мои герои. Русскоязычный литературный процесс в Черкассах, как и во всей Украине, шёл (деградировал) одновременно с многолетней возней вокруг статуса русского языка. Сейчас, после победы революції гідності, все уровни власти насилуют Украину ожесточенной русофобией, которая неизбежно распространяется на русский язык. Вчера 5-й телеканал муссировал вопрос: “Як виявити і знищити російських диверсантів у державі”. При таком раскладе говорящий и пишущий на русском в любой момент может быть назван “російським диверсантом”. Здесь, в Украине, никаких перспектив у пишущих на русском, – талантливых или бесталанных, – уже нет. И не будет. Я сужу не столько по факельным шествиям взрослых, сколько по детям начальных классов. На праздничных утренниках они с воодушевлением скандируют: “Смерть москалям!”. То есть, следующее поколение взрослых вырастет из этих детей. А моим героям уже много лет. Четверым – за шестьдесят. Моложе – только Елена Буевич и Алексей Безгодов...

 

Владимир Ерёменко  Графомания – героин плебеев

 

 

----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 

Не спи, народе, – час минає,
А жити гірше все стає.
Тебе “слуга” твій обкрадає,
Бо ти для нього бидлом є!
Собі набили вже кишені,
Маєтки збільшують свої,
А кажуть нам: “Часи воєнні –
То потерпіть у цій біді! ”.

Рахуєш копійки останні, –
Життя пішло все вшкереберть!
Хіба за те ти на Майдані
Ішов у бій на вірну смерть?

Ще скільки позик МВФу
З‘їдять правителі оці?! –
Напустять людям в очі блефу
І втоплять нас в брудній брехні!

Не спи, народе, – час минає,
Вже годі довше їх терпіть!
Прощення здирникам немає! –
В три шиї з влади їх гоніть!

 

Степан Лепех

Життєві сліди

 

-------------------------------------

 

 «Вона це зробила, як самурай свою катану вводить в піхву – чітко і впевнено, – подумав Хуан Коваль. – Піхва – не те слово, як і губи,
коли мова йде про вуста. От дурень, вчився на кафедрі україністики материнської мови в Кембриджі, а не в рідної мами у Валенсії. Три роки в тій дощовій країні…Не довчився. Мама розлучилася зі своїм, теж Хуаном. Дякуючи йому я і вчився в Англії. Мама подалася до Америки. Зате теперича я вдома: .лежу горілиць в чужому саду біля цвинтаря й насолоджуюся найкращою дівчиною за останні вісім років, якщо рахувати мій перший справжній секс чи то злягання. Вона висмоктала з мене всі соки. »
– Де ти навчилася так вихвицювати дупкою? – коли вже було по всьому спитав я у дівчини. – Горіти тобі в старі добрі часи на вогнищі Лойоли.
– З інтернету. А тобі, містере Сміте, бути прибитим на хресті. Мені ще немає вісімнадцяти.
– Щоб ти знала, до Еспаніїї я поїхав Іваном. У десять років. Ми ковалі з діда прадіда. Я клепав би. би цвяхи тим, кого прибивають до хреста
– І для Ісусу?
– Ні. Я ще не знайшов Чашу Ґрааля.
– Може будемо разом її шукати?
– А ти знаєш, що то за Чаша?
– Ні, я ніде не вчилася. Тільки в школі, до 8-го.
– Words, words, words…Так презирливо про слова ще ніхто не сказав.
– І це говориш ти, який так довго вчився длубатися в словах.
– Гарне слово – длубатися. Відчуваю, що писати ще не скоро почну. Треба знайти Чашу, навчитися слухати і розуміти, що твій співбесідник завжди правий. Як тебе звати, дівчино?
– Зоя.
– Зоя. Значить Життя. Будемо жити, щоб вмерти і знову жити.
– А якщо набридне?
– Тоді ти нічого не зрозуміла. Дух самурая живе в його мечі. Дух поета – в його творах. Поки живе, доки і він живий. Я люблю тебе, Життя...

 

Сергій Левченко За Івана

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 

вони – загадують, коли бачать, як падає
з неба зірка, я ж – коли недопалки з верхніх
поверхів, іноді напівмісяць, іноді світанок,
іноді захід сонця, іноді під твою подушку 

вони ховаються від сонця за окулярами,
ти ж ховаєш його у долонях, я ж кладу 
свої тобі в кишеню, кладу під твою подушку 

вони завжди ставлять крапки над і,
перевернуті знаки оклику, я ж ставлю 
знаки питання, ставлю коми, ставлю 
під твою подушку 

вони вдягають будневі маски поверх
гримас святкових, я ж ховаю посмішку,
ховаю посмішку 
щодня 
під твою подушку

 

Кіра Кирпа

Лист до Святого Миколая 

 

----------------------------------------------------

 

Час, який нам належить, епічне XXI століття, можна охарактеризувати двома словами: епоха прагматизму. Власне, прагнення вкластися в два слова, чи обмежитись одним, щоб було ще й поменше літер – найкраще характеризує дух прози в склянці часу. Чимало людей просто посилають цю епоху на три літери. Або не всю епоху, а тільки ту її частину, яку ліньки освоювати.
Б’юся об заклад, мало хто потрудився прочитати всю книгу «Вісник VI міжнародного конкурсу короткої прози» від корки до корки, всі 254 сторінки дрібним шрифтом. Свої твори, звісно, всі прочитали. Переконалися, що твір на місці, а може, подумки похвалили себе за зразком класика зарубіжної літератури: «Ай да я! Ай да сучий син!». В кращому разі, переглянули дописи друзів, знайомих. Якщо ще й порекомендували трьох кращих на сторінці журналу в Інтернеті – то вже вершина соціальної активності. І правильно, письменникам треба соціалізуватися.
Я взяв собі за труд написати кілька слів про кожен з творів учасників конкурсу в популярному форматі соцмережі «Twitter», відомому як «пташина трель»: одне речення, чому це може бути цікаво. Все підряд читати напряжно, назви творів найчастіше ні про що не говорять – нашим би письменникам повчитися психології, щоб зацікавлювали вже назвою, вже першими словами текстів! – а от мої умовні твіти допоможуть бажаючим зорієнтуватися у великій збірці текстів і відшукати свіжу прозу, прийнятну голові та приємну серцю.
Сподіваюся, така критика нікого не образить та допоможе відкрити для себе нові імена. Загальними враженнями поділюся в кінці...

 

Юрій Шеляженко 56 цвірінькань про кокнурс короткої прози

 

----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Истина в том, что таниной маме – не к кому прислониться:
Зарплата училки, разгул тарифов, горелое на конфорке.
И только под Новый год в соцсеть попадают принцы –
Престарелые рыбки из радужной Калифорнии.

Сегодня мама – с одним из них: глаза опуская долу,
Сидит, сконфужённо ёжась, заискивающе поддакивая.
Стоит ему приподняться, – из него посыплются доллары –
Благодатные, как «ладошки» для онкодетей с Макдака.

Принцев английский – безукоризненно бархатный.
Принцевы жесты – вкрадчивы и милы.
Мама оправдывается барину:
– Капризная стала барышня.
Дочка рисует. В ее тетрадке – сказочные ослы.

Атмосфера в кафе накаляется серебринками.
Стыд с новогодней ёлки падает юбкой в пол.
Пронзительный детский вопль полосует бритвой:

– Мамочка! Отгадай-ка!
Где находится мой осёл?!

Ослиная шкура. Ослиная ноша. Всё начиналось гладко.
Жаль, что славянская дочь уродилась в дурную землю.
Недовольные взрослые впяливаются в тетрадку,
Но видят только штрихи из зелени.

Камуфло Че Гевары, Жукова и Бандеры:
Полоумные добробаты – под школьным ранцем.
Юная Азия выпрямляется, как пантера, –
И заряжает рисунком в миску американца.

Я выхожу на улицу. За норд-остами
Крымские травы выплясывают курсивами
Сердце моё, сотвори мне на память ослика –
Самого, что ни на есть красивого.

Завтра в студенте сбудется Чак Паланик.
Безработная журналистка перебросит эпоху через плечо.

Истина в том, что осёл находится – на поляне.
И больше ни в чём, понимаешь?
Больше – ни в чём.

 

Евгения Бильченко

Принцевы жесты

-------------------------------------------------------------------------

 

Примірники журналу можна придбати, післяоплатою 65 грн., (плюс вартість пересилки)
(при замовленні понад 5 примірників, вартість кожного становитиме 60 грн.)
замовивши в редакції:

zeitglas@ck.ukrtel.net



 

 

 



Обновлен 17 мар 2017. Создан 07 мар 2017



  Комментарии       
Всего 3, последний 3 мес назад
roksolanam 26 мар 2017 ответить
Отримала 81-й номер літературно-мистецького журналу «Склянка Часу». Тішуся, як дитина!
По-перше, надрукували мій вірш «И прорастёт любовь...» Неочікувано і дуже приємно! Дякую, Олександре Володимировичу!
По-друге, п. Микола Проценко в літературно-критичному есеї «На українсько-російсько-німецькому пароплаві пробило 80 склянок!» не просто згадав, а детально розібрав моє оповідання «Смак манго», надруковане в попередньому номері. Аж на цілу сторінку! Я трохи не погоджуюсь з тим, що моя героїня «хитрюща і корислива», адже це я така сама, проте щиро дякую: тепер розумію, чому чоловіки так реагують на невинний поцілунок у щічку.
По-третє, Юрій Шеляженко, аналізуючи VІ міжнародний конкурс короткої прози, не тільки «цвірінькнув» про моє оповідання («56 цвірінькань про конкурс короткої прози»), але й згадав у підсумку: «І нарешті, найсмачніше, пакет вишневого соку, я б випив у компанії таких майстрів слова, як Маргарита Шевернога, Софія Корн, Михайло Нечитайло та Олександр Боклаг». Я б теж із задоволенням зустрілась з усіма авторами «Склянки Часу» (і не тільки) на цьогорічному «Книжковому Арсеналі», який відбудеться (я вже це знаю також завдяки «Склянці») 17-21 травня! А пакунок смачних цукерок з мигдалем і кокосом відправляю (на жаль, віртуально) Юрію, з яким я бачилась і на «Арсеналі», і на «Літературному форумі» (і навіть цілувалась))))
І хоч моє прізвище вперто викривляють (не Шеверноги, а Шеверногої, в російському написання я ШЕВЕРНОГАЯ), радію з такої уваги. Бо це означає, що я не займаюсь дурницями, а пишу! Дякую вам, мої дорогі читачі, критики, редактори і всі небайдужі!
Юлія Судус 04 апр 2017 ответить
Я теж вдячна, сьогодні отримала журнал. Несподівано доя себе знайшла там відгук Миколи Проценка про моє оповідання "Неначе сон". Дякую. Мені приємно. Також вдячна за "цвіріньк" від Ю.Шеляженко. Проте, пан Юрій написав: кохання з першого погляду, лише зустріч, що буде далі? Хотілось би зазначити, що суть і продовження там є в другій частині оповідання, якщо уважно дочитати. Головна думка, не кохання з першого погляду, а життя і час: вони неначе сон, - здається от ми недавно лише зустрілися і всі почуття як на яву; не встигли оговтатися, як уже у волоссі заплутався білий іній... і так, справжнє кохання, - хочу щоб у нього вірило побільше людей.
О.Боклаг 12 апр 2017 ответить
Пропозиція Ю.Шеляженка - випити, приймається; можна і щось міцніше за сік. Хочу також подякувати пану Юрію за оцінку "Песни про оружие". Ця річ досить трудомістка, оскільки вимагала роботи майже над кожним написаним словом. Ідея - боротьба з собою не є новою, але форма, думаю, заслуговує на увагу. Твір розрахований, скоріше, на те, щоб його слухали, тобто має бути озвучений актором.
Звичайно, прочитав і кілька інших речей в журналі. З того, що прочитав, сподобались: Є.Більченко, М.Проценко, В.Пасенюк, В.Уткі-Откі.
Розвеселив агент російського впливу В.Єрьоменко. В своїх полеміках з Ю.Шеляженко він намається постйно перейти на особистість. І все це з неприкритою злістю. І на повному сер"йозі стверджує, що українська є діалектом мови Київської Руси, а його "перли" на українську перекладати Ю.Шеляженко не вправі. Тож, слава Черкаському СБУ, яке прикрило бібліо-кафе, де збирались і інші агенти, які годувались із рук "рускава міра".
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
 
„СКЛЯНКА ЧАСУ*ZEITGLAS” міжнародний літературно-художній журнал та видавництво вул. Шевченка, 31/32 Канів, 19002, Україна. Тел/факс: (04736) 36805 З 1995 року дає рівні можливості маститим і авторам-початківцям. Одночасно українською, російською та німецькою мовами. mailto:zeitglas@ck.ukrtel.net web: www. zeitglas.io.ua Директор: Олександр В. Апальков **************************************************************************** „Склянка Часу*ZeitGlas” Publishing house and international literary - art magazine Street. Schewtschenko, 31/32 Kaniv,19002, Ukraine. Phone/fax: (04736) 36805 Since 1995 gives equal opportunities known and beginning authors. Simultaneously in the Ukrainian, Russian and German languages. mailto:zeitglas@ck.ukrtel.net The director: Alexander W.Apalkow