Вийшов у світ п`ятий випуск музичного альманаху "ОКТАВА"




Вийшов у світ п`ятий випуск музичного альманаху "ОКТАВА"

 

 

ОКТАВА

(Музичний альманах)

Випуск V
Канів. Вид. “Склянка Часу*Zeitglas”, 2018.-68с.
ISBN 978-617-7425-21-1
Технічний редактор О.В.Апальков
Упорядник І.О. Апалькова
Обкладинка та оригінал-макет  Є. Гордієнко
Здано до набору 25.07.2018. Підп. до друку 30.07.2018.
Гарнітура Courier New Cyrm, Tiemes
Тираж 300

 

ЗМІСТ

 

 

Нариси:

 

Апалькова Ірина П`яте число альманаху

Кульбовський Микола Розвиток музичного мистецтва на Поділлі у XIX-XX століттях

Бачул Тетяна «Музичні імпрези України-2018» 

Апальков Александр Судьба одного самодеятельного ансамбля 

 

 

Портрети:

 

Кульбовський Микола « Ех Дороги…» (ФатімаЧергіндзія) 

Туровська Леся « Способностей хороших…» (С. Гулак-Артемовський) 

 Євгенія Марчук – композитор, піаністка, органістка, педагог

Кирпатовський Віталій Тандем композиторів з Харкова

 

 

Ювілеї:

 

Кульбовський Микола Тридцять двоє, як скло… (Хмельницький академічний муніципальний камерний хор) 

 

Інтерв`ю: 

 

Ірина Апалькова & Зіновій Корінець Коледжи – це острівки культури

 

Ноти:


Марчук Євгенія & Василь Симоненко Напоєна надіями пітьма  

Єфімов Андрій & Кирпатовський Віталій Нічниці 

Єфімов Андрій & Дорожко Леонід Назад не бува вороття 

Кирпатовський Віталій Горобина 

Кирпатовський Віталій Великдень 

Байкін Володимир & Проценко Микола Горечь вина 

Байкін Володимир & Проценко Микола Дівчата 

Карпуніна Валентина Мы с тобой далеки 

 

 

Фрагменти публікацій

 

 

Вихід у світ п’ятого альманаху «Октава» свідчить про його затребуваність в Українському  суспільсті. Адже сам задум такого музичного видання поєднує в собі дві важливі складові: теоретичну та практичну його вжитковість.  Саме за цих чинників і відбувається  стабільна, успішна і де-факто незалежна хода «Октави» до читачів, музикантів, діячів культурницьких установ, музикознавців – хода у русі гуманітарного розвитку нашого суспільства...

 

Менеджмент нашої волонтерської редакції відрізняється від чиновницької. Бо вони працюють на процес,  а ми орієнтуємося на результат.  Стратегія  нашого альманаху поєднана із практикою і виходить із неї.

Саме так з’являлись на сторінках попередніх випусків нариси про художні аматорські колективи будинків культури, вишів, шкіл і, навіть, дитячих садків. Де без практичного втілення не буває ніякого креативного процесу, а музичного й поготів.

Той сумний факт, що останнім часом в Україні збільшилася тенденція до ліквідації закладів культури на селі та невеличких містах має бути подоланим. Вже час накласти мораторій на бездумне закриття об’єктів соціокультурної інфраструктури, і в першу чергу – позашкільної освіти.  Адже із 1991-го року Україна втратила більш ніж третину бібліотек, культурних центрів. Лишень у 2016 році закрито 1200 бібліотек…

Саме тому редакція «Октави» надаватиме й надалі преференції матеріалам про периферійні самодіяльні колективи, композиторів-аматорів та розмаїття музично-культурного життя усіх куточків нашої України. Альманах «Октава» стало втілює свою мету поширення музичних знань та популяризацію самодіяльної музичної творчості надалі.

Звісно, перспективність такого нашого наміру може бути відчутна лише у довгостроковій перспективі. Однак вже зараз замовлення на випуски «Октави» надходять із усіх регіонів України. Приємно відзначити і той факт, що й Національна Бібліотека Китаю долучилася до справи пізнання музичного життя України, наш альманах представлено її читачам…

Сучасне видання – це технології. Окрім паперового варіанту, альманах «Октава» видається електронною книгою. Цей контент  поширюється і-магазинами України, на іноземних ресурсах Amazon.com, Barnes and Noble, Tunes Dobra Book (США) тощо.

Перші числа альманаху, що стали вже бібліографічною рідкістю у вільному доступі на сайті нашого видавництва:

https://zeitglas.io.ua/file

 

Ірина Апалькова, редактор альманаху «Октава».

 

 

------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 

 ... У кожної пташки – своя пісня. У кожної людини  теж свої пісні.  У подолянина – теж свої ‘самобутні пісні. І де б українець  не перебував, його пісні  постійно бринять у його Душі!

      Тож українська пісня – це серце України. Вона – образ і дзеркало нашого національного Духу, скарбниця українського Слова, невсихаюче джерело національної сили і здоров’я. Все наше життя протягом тисячоліть заховане у нашій пісні, провідною зорею якої є Україна.

      Саме українська Пісня  після татаро-монгольської навали (1242) і падіння Княжої держави Київська Русь-Україна вберегла нашу націю від 750-річного колоніального нищення всілякими зайдами.

     Наші фольклористи – Михайло Максимович (дві збірки 1834, 1849),Тарас Шевченко, Микола Лисенко, Леся Українка, Микола Леонтович, Станіслав Людкевич, Філарет Колесса, Климент Квітка, Андрій Димінський, Павло Чубинський, Каленик Шейковський  та інші  -  по всіх регіонах України, в тому числі і на Поділлі, зібрали і записали понад 300 тисяч народних пісень.

     Ті українці, хто не витримував колоніального гніту,  подалися ще у ХІХ ст. в інші країни. Взяли з собою лише українську (подільську) Пісню. Саме вона рятувала їх душі від ностальгії за Батьківщиною: створювали українські хорові колективи, ансамблі бандуристів, співали рідні пісні у сімейному колі…

    Вже наприкінці ХІХ ст. дарувала  емігрантам з України рідну пісню легендарна подолянка-тернополянка,   оперна співачка зі світовим визнанням Соломія Крушельницька та всесвітньо відомий оперний співак Олександр Мишуга, які гастролювали по всій Європі та Америці.

     А на Поділлі польсько-український композитор, автор знаменитої «Гандзі», Антон Коціпінський у Кам’янці-Поділь- ському створив  у 1845 році Першу подільську музичну школу. І одним з його учнів був Владислав  Заремба з Дунаївців (згодом – український композитор). А. Коціпінський у своїй друкарні друкував музичні твори подільського композитора польського походження Міхала Завадського, який проживав недалеко від м. Ярмолинці.

     Зв'язки українських митців з діаспорою значно посилилися на початку ХХ століття, коли Олександр Кошиць зі своїм мандрівним хором та з «Щедриком» Миколи Леонтовича, починаючи з 1919 року, об’їздив усю Європу, Канаду, США, Бразилію, Австралію. Американцям так запала в душу українська дитяча щедрівочка з однієї чотиризвукової поспівки-фрази (b-a-b-g; чвертка - дві вісімки - чвертка), записаної на Житомирщині і геніально обробленої нашим земляком Миколою Леонтовичем (деякий час працював учителем співів у Летичеві – М.К.), що вони щорічно на Новий рік співають її як свою народну пісню. Деякі композитори України створили на основі «Щедрика» розгорнуті ораторіально-симфонічні полотна.

    Згодом започатковавну С. Крушельницькою справу популяризації українських  (подільських) народних пісень серед народів світу продовжила її внучата племінниця, оперна співачка Іра Маланюк, яка майже повторила тріумфальний творчий шлях своєї тітки, гастролюючи в Австрії, Швейцарії, Німеччині, Франції, Італії, Іспанії, Бельгії, США, Канаді.

     (На жаль, ім’я Іри Маланюк радянська влада зумисне замовчувала і не дозволяла в’їзд на територію України тому, що співачка емігрувала за кордон відразу після окупації Галичини радянськими військами по закінченні нею  Львівської консерваторії - М. К.).

      З такою ж місією виїжджали не раз на зарубіжні гастролі наші земляки – народні артисти України Сергій Козак і Микола Кондратюк, Володимир Дідух і Василь Зінкевич, Михайло Дідик  та Ірина Даць, Валентина Степова і Олександр Пономарьов, Марія Ясіновська і співак світу з Кам'янця-Подільського Андрій Бондаренко.

       Не цураються подільської народної пісні та презентують її по зарубіжжю наші земляки та землячки – заслужені артистки України Олена Леонова, Фатіма Чергіндзія, Настасія Блик (оперна співачка Львівського оперного театру ім. С. Крушельницької), Юлія Терещук (оперна співчка Одеського оперного театру ім. А. Нежданової), Сергій Бортник (оперний співак Київської національної опери ім. М. Лисенка) та інші.

     Доречно зауважити, що подільський народний мелос складає основу творчості композиторів, які родом з Поділля, -

Володимира Атамана, Григорія Цицалюка, Петра Ладиженського, Цезарія Зюлковмського, Миколи Балеми, Олександра Яковчука, Віктора Камінського, Володимира Гронського, Ірини Алексійчук, Євгена Геплюка, Леоніда Нечипорука, Віктора Николишина, Богдана Балеми, Віталія Смолюка та інших.

     Майже всі вище згадані митці – випускники Хмельницьокго музичного училища ім. В. Заремби, яке  за своє 60-річне існування дало професійну музичну освіту  трьом з половиною тисячам випускників.

     Величезну музично-просвітницьку роботу проводять серед населення Хмельниччини творчі колективи – «Козаки Поділля» (кер. нар. артист України  Микола Балема), муніципальний акадамечний камерний хор (кер. засл. діяч мистецтв України Ігор Цмур), муніципальний естрадно-духовий оркестр (кер. Тарас Безнюк), Камерний оркестр Хмельницької обласної філармонії (кер. Олександр Драган), Хмельницький  академічний симфонічний оркестр  (кер. заслужений діяч мистецтв України Сергій Леонов).

     У м. Хмельницькому постійно концертують  чотири аматорські колктиви – хор ветеранів війни та праці «Надвечір’я” (засновник Борис Лободюк), хор ветеранів «Ретро» ( засновник Михайло Люшня), Зразковий  дитячий фолькгурт «Берегиня» (засновниця  Світлана Цимбалюк), молодіжний фолькгурт «Ладовиці» (засновниця  Ірина Телюх). Часто навідується зі своїми концертами до обласного центру знаменитий хор «Мелос» м. Волочиськ (засновник Цезарій Зюлковський).

    Формують основи професійної музичної освіти  учнівські хорові колективи – «Журавлик» Кам’янець-Подільскої дитячої  хорової школи (засновник Іван Нетеча),  «Подільські солов'ї» Хмельницької ДМШ № 1 ім. Миколи Мозгового (засновниця Наталя Бухта), хор Хмельницької дитячої школи мистецтв (засновниця Ірина Голоднюк), ансамбль бандуристів «Намистечко» ХДШМ (засновниця Марія Ковбасіста), студентський хор Кам’янець-Подільського педагогічного університету ім. І. Огієнка (засновник Борис Ліпман), студентський хор Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії  (засновниця Расіна  Гуцал), студентський хор «Молодість» Хмельницького музичного коледжу ім. В. Заремби (засновниця Наталія  Бородавко), студентський духовий оркестр музичного училища  ім. В. Заремби (керівник Олександр  Гуцал).

    Хмельницьке музичне училище ( нині – коледж) може гордитися своїми випускниками  - заслуженими артистами України баяністами Віталієм Пірогом, Богданом Пірогом, Русланом Пірогом, професором КНМА Юрієм Федоровим, піаністом, професором КНМА Юрієм Котом, піаністкою і композитором, доцентом КНМА Іриною Алексійчук, органісткою Наталією Молдован, скрипачкою Валентиною Щур, скрипачкою Майєю Оніщук, бандуристкою Оленою Соввою, які презентували по країнах Західної Європи подільську виконавську школу.

     У вінок слави Хмельницького музичного училища вплели свої букети квітів багаторазові переможці міжнародних конкурсів виконавців на музичних інструментах  - піаністи Артем Канке, Оксана Журко, Анна Тарадай, Ганна Панкова, Мирослава Слєсар, скрипалі Вадим Коробов, Тарас Яропуд, віолончелістка Дарія Маціборук, бандуристка Катерина Ясенчук і багато-багато інших віртуозів...

 

 

Микола Кульбовський, м. Хмельницький.

 

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 

 

Завершився весняно-літній сезон  II Міжнародного фестивалю академічної музики "Музичні імпрези України-2018". Організаційна база цього фестивалю знаходиться в Черкасах, тому черкащани на сьогоднійшній день мають певний культурний "привілей", маючи змогу першими ознайомитися і "продегустувати" концертні новинки. Фестиваль проходить за підтримки Національної спілки композиторів України, Київської організації НСКУ, за інформаційної підтримки Міністерства культури України.

Оргкомітет фестивалю з радістю констатує, що з кожним сезоном зростає увага до заходів, зрозтає інформаційна складова, всі проекти поступово формують своє зацікавлене коло поціновувачів. Публіка систематично відвідує концертні заходи і уважно слідкує за анонсами.

 

Фестивальний сезон активно розпочався інтернет-конкурсом юних композиторів "Junior Impeza", який традиційно відбувався протягом календарного місяця - з дати завершення подачі заявок (15 квітня) до оголошення результатів (15 травня). Твори претендентів оцінювало високоповажне журі, серед членів журі - композитор і художник, лауреат премії ім. В. Лисенка Крутіков Святослав Леонтійович, також до складу міжнародного журі конкурсу входять колеги з Канади та Мексики, почесним членом журі конкурсу вже другий рік поспіль зголошується бути всесвітньо відомий композитор, завідуючий кафедрою композиції Національної музичної академії України ім. П.І.Чайковського - Євген Федорович Станкович. В конкурсі прийняли активну участь юні композитори з Черкас, Києва, Луцька, Хмельницького та інших міст...

 

Тетяна Бачул, м.Черкаси.

 

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------


 

     Зазвичай у композиторів тандеми чи з поетами, чи з аранжувальниками, тобто з тими, хто доповнює їх творчість або з тими, на кого вони спираються. Але в нашому випадку виникла співдружність саме двох композиторів: Віталія Кирпатовського та Андрія Єфімова. Перший – ще й поет, а другий творить і як аранжувальник. Ні, вони не складають спільно мелодію для однієї пісні. З викладеного ясно – яким обміном скріплена їх творча дружба. І це стало можливим завдяки плідному, дружньому середовищу Творчого об'єднання самодіяльних композиторів Харківської області. Багато років, до недавнього часу, воно  діяло у невеликому, але затишному Обласному Будинку народної творчості. Зусиллями співробітників «Будинку», колишнього наставника та покровителя народної творчості, також і беззмінного секретаря товариства, теж композитора аматора, Володимира Михайловича Гайдамаки, склалося унікальне явище, позбавлене чвар і конкуренції. А творчий консультант, чудовий Харківський композитор і предобрий чоловік Володимир Михайлович Птушкін, будучи професором Харківського інституту мистецтв (консерваторії), народним артистом, фахівцем найвищого рівня, ніколи не виявляв ані тіні пихатості або приниження невігласів. Навпаки, до кожного учасника ставився як до унікальної творчої особистості, виявляв його особливість, його особистий стиль. Тому кожен багато чому навчався, ріс, знаходив свою нішу та, зі своїми творами, був рівноправним учасником щорічних, звітних концертів...

 

 

Кирпатовський Віталій, м.Харків.

 

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 

... Из-за этого ансамбля меня даже исключали из техникума. В те годы (1976-1980)  строго отмечались все государственные праздники. Днём – торжественные линейки, речи. Вечером – давался концерт силами художественной самодеятельности. Студенты пели хором, преподаватели играли на разных народных инструментах, девчонки пофигурестее – танцевали в модных тогда «рубахах-газетах» и «сапогах-гамашах». Но, гвоздём всех концертов – был наш ансамбль. Все ждали его выступления... Молодёжь – как явления Христа народу, преподаватели – как второго пришествия! А мы всегда готовили новую программу: в ней всенепременно должны были прозвучать несколько патриотических песен и, потом, плавно от идеалов коммунизма мы переходили к современным мелодиям и ритмам... В клубе яблоку упасть было негде: аплодисменты перерастали в овации с каждой новой песней, удалявшейся от обязательных. Появлялись в дверях рослые мужики с красными на рукавах повязками «дружинник», преподаватели проталкивались вдоль рядов, пошикивая, призывая к порядку и скромности. «И, если, – говорили они, – всё пройдёт прилично, – разрешим танцы!»

Играли и пели мы изрядно. С танцплощадки нас не отпускали даже на перерыв. А мы взмаливались: «Хоть в туалет-то сбегать!» Включали магнитофон. Но, публика демонстративно не танцевала, до самого нашего возвращения на сцену. Такие были нравы…

Как и положено, поначалу наши песни были скромны по своим музыкальным средствам:  мелодии излагались в ограниченном диапазоне, с лёгкими интервалами «ходов». Но мы удачно копировали модные тогда песни и композиции таких групп как «Цветы», «Песняры», «Весёлые ребята», «Смеричка», «Лада», «Поющие Сердца» итд. По английски петь мы не отваживались, но рьяно исполняли инструментал, подражая «The Schadows»,  «The Ventures», «Shocking Blue», «Wings» …

 

Так прошел первый год нашего вокально-инструментального старта.

 

После каникул мы сбегались в клуб. И каждый играл услышанную им новую песню. Если она приходилась «по вкусу» всем, её репетировали, шлифовали и вносили в репертуар[1]. Это было не так просто, ибо репертуар утверждал «худсовет» техникума. И без этого утверждения не разрешалось исполнять то или иное произведение ни на коцерте, ни на танц-площадках… Такие были времена…

 

Но, как бы там ни было, а творческая судьба нашего ансамбля складывалась успешно, несмотря на отсутствие у большинства его участников музыкального образования.

Мы «нагоняли» этот пробел репетициями, длительными и упорными. Иногда даже в два часа ночи собирались в клубе и оттачивали партии до самого начала техникумовских занятий. То есть до восьми часов утра. Таков был азарт творчества и сила молодости.

 

Наш ансамбль участвовал в различных конкурсах художественной самодеятельности, что способствовало росту популярности.  Нас стали приглашать и на смотры молодёжных вокально-инструментальных ансамблей от различных Домов Культуры, где не было ещё ВИА, якобы «свой коллектив»… Иногда мы соглашались и ехали. Для нас  было главное – сцена и публика. К тому же нигде, как на концерте перед зрителями, не совершенствуется так исполнительское мастерство…

И вот однажды, жюри конкурса в каком-то райцентре нас «раскусило».

– Вы играете уж больно хорошо для сельского клуба…

И довелось (не без гордости) сознаваться в том, что нас попросили поддержать реноме очага культуры села такого-то…  Однако, даже «благодаря» и таким «провалам», довольно быстро мы стали известным на Харьковщине ВИА[2].  Пришлось задуматься над собственным названием.

Владимир Пальоха предложил: «Молодые».

Все согласились.

 

Ореал наших выступлений становился всё шире. Публика – разнообразнее. Популярность росла… Летом администрация техникума отзывала нас из наших «каникулов». Нам давали новенький автобус «Кубанец», словно маленький дом на колёсах для пятерых музыкантов и в придачу преподавателя начальной военной подготовки, майора. Мы загружались в наш «балаганчик» с аппаратурой, инструментами и провизией. Подписывали условия гастролей, и выдвигались в дорогу. Путь нашей «команды» проходил через все районные центры и воинские части. Нам ставились две сверхзадачи: агитировать молодёжь периферии и воинов-дембелей к поступлению на факультеты нашего техникума, попутно сеять музыкальное воспитание – этот сложный и чувственный, поэтический процесс, наполненный глубокими внутренними переживаниями молодых строителей коммунистического общества… И тут, крути не крути, а само наше название «Молодые» уже как бы следовало в фарватере бурного потока жизни к светлому будущему…

 

И, правда, конкурс в наш техникум был неслыханный, даже по тем временам… На агрономический факультет претендовало по 7-8 абитуриентов на одно место… Наверняка, не обошлось тут без нашего искусства… А искусство живёт развитием во времени. Мы это чётко ощущали. Наш репертуар разрастался  новыми песнями и мелодиями. В 1978 году мы исполняли 50 песен и 20 инструментальных композиций. Разумеется, играли и пели ещё множество других, нерепертуарных – на танцах и свадьбах… Благодаря чему наше исполнительское мастерство взрослело вместе с нами. В нём переплетались и подсознательная жажда славы, которая уже пробивалась из верных музыкальных звуков и красоты созвучий наших гитар, барабанов, ионики,  и опыт выступлений. Живые ассоциации сопричастности с происходящим тогда по всей стране бумом популярности вокально-инструментального жанра, вели нас от успеха к успеху.  Это был действительный успех. Неслыханный для любительского коллектива студентов захолустного посёлка Липковатовка, затерявшегося на железнодорожном перегоне Харьков-Лозовая… Ибо все выступления наши были «в живую». Без всяких фонограмм и «подкладов». А публика того времени реагировала мгновенно: либо признание и слава, либо – позор, под свист и улюлюкание…

Нас признали.

Пошли предложения: вечерней работы в ресторанах, на концертных площадках в дни праздников… Всё это несло новую популярность и давало живые деньги. Маховик успеха раскручивался сильнее. Уже никто из «Молодых» давно не ездил на выходные дни домой, к родителям. Если какому-нибудь (по тем временам «крутому») заказчику удавалось нас выпросить «сыграть, на свадьбу», ему очень сильно везло. Нас приглашали,  что называется, «нарасхват». И такие свадьбы «закатывались» на сотню человек: гостей и ротозеев, собравшихся на бесплатный концерт и танцы, два дня подряд. Помнится, в городе Купянске, на одной из подобных гулянок по случаю бракосочетания, мы отыграли «цыганочку» в стиле The Ventures  сорок раз…, а песню «Если любиш ты»[3] пятнадцать, за один только первый вечер… Разумеется, уставали, смертельно… Но и совершенствовали класс игры, и деньги зарабатывали приличные, часть из которых шла на общее дело – приобретение микшеров, микрофонов, ревербераторов, педалей (их назвали тогда Fuss).  Как-то нам удалось откупить редкую  педаль  рижского завода «Inga», за 35 рублей. И у нас, наконец-то, появился хороший квак с фузелкой.  Затем, таким же образом, достали ещё форсирующий усилитель-педаль «Inta». Эти две «штучки» придавали звучанию наших советских электрогитар («Элгаве» и «Аэлите») моднейшее квакание, ваукание, стенание… Особенно душераздирающе такие звуки действовали на женскую публику в песнях любовно-страдальческого характера… Но, такое исполнение можно было «выдавать» только на танцах. И мы играли как на «Диком Западе»…Дерзко «запускали» длинные гитарные соло.  Разнообразие их эффектов достигалось за счёт различной скорости перемещения платформы педали ступнёй гитариста. Иногда, приходилось сбрасывать «на ходу» правую туфлю, что приводило молодых потребителей нашей пропаганды советского искусства в ещё больший раж …

«Ну, а молодость даётся только раз…» – пели мы, самозабвенно, на три голоса…

И прекрасными были те времена молодости…

А самым ужасным и несправедливым казалось нам то, что за «наличку» невозможно было приобрести ни хорошую ударную установку, ни звуковую аппаратуру… Музыкальные магазины Харькова «отпускали» такие «вещи» только по перечислению… А руководство техникума не могло или не хотело позволить себе таких растрат…

Ударник Володя Козырь доставал «по блату» в каком-то ДК колхоза-миллионера установку Amati, «видавшую виды»: но все шесть барабанов – рабочие, пластик целый, четыре тарелки, хай-хет и стоек куча… Коля Набока  привозил позыченые «фирмовые» микрофоны, ленточные, не динамические…

И мы продолжали совершенствоваться: внимательно вслушивались в интонации, ритм, общее звучание. Разбирали «по косточкам» вступления, части, фразы каждой композиции… Все ребята ансамбля «двигались» вперёд, одновременно создавая и критически воспринимая своё творчество…

И снова колесили с фестиваля на фестиваль, с шефскими концертами по воинским частям, и райцентрам, завоёвывая новое пространство и поклонников...

 

Мы, конечно, не заставили весь Советский Союз подпевать нашим песням, но нам подпевали на многих площадках Слобожанщины…

Песни тогда, как правило,  не длились более 3-4 минут. Возможно, и по этой причине, они не «надоедали» и слушались с большим вниманием и надеждой на неожиданную импровизауию, свого рода – удлинения кайфа.  Пример одной такой нашей песни «Скажу тебе, что ты красивая»[4] можно прослушать на youtube:  

 

 

И наступил день, когда техникумовский заведующий клубом собрался обратиться в Харьковскую филармонию[1], чтобы ВИА «Молодые» стали профи…

 

Но, увы, учёбу заканчивали старшие друзья-музыканты: ударник, бас-гитарист, клавишник… Они получали направления в какие-то дальние совхозы и колхозы нашей необъятной родины. А отрабатывать полученное средне-специальное образование в СССР обязаны были все выпускники, под страхом суда… Ребята уезжали, обещая всё как то уладить и вернуться… Но, не возвращались… И всё приходилось начинать с начала… Так наступил и мой черёд… С новеньким дипломом и подъёмными 50-ю рублями меня послали в колхоз имени Кирова, поднимать сельское хозяйство… Где пол года я разводил перспективную Голштинскую породу мясо-молочных коров, а затем был призван в ряды Советской Армии…  И ансамбль «Молодые» остался прекрасной страницей в истории моей жизни…



[1] Репертуар ВИА в основном составляли песни, написанные профессиональными композиторами и поэтами (то есть членами Союза композиторов и Союза писателей). Исполнялись также песни, написанные членами группы, основным композитором мог быть и художественный руководитель коллектива. В первой половине 1980-х годов существовал даже норматив: не менее 80 % репертуара ВИА должны были составлять «песни советских композиторов», то есть песни, авторами которых были члены вышеупомянутых Союзов (частично разрешалось использовать песни авторов из так называемых «социалистических стран», переведённые на русский язык). Программа ансамбля подлежала обязательному утверждению худсоветом.

[2] Термин «ВИА» в советское время был синонимом термина «музыкальная группа».

[3] Песня Ю. Антонова  на слова Л.Дербенёва.

[4] Я, восстановил песню «Скажу тебе, что ты красивая». (версия 1878 года). Пою я своим голосом, играю себе на гитаре. Благодарю за содействие в восстановлении песни Фиона Миллера и его студию. Фото видио-ленты из моего архива, семейного. (А.А.)

[5] В СССР организовывали концерты и гастроли территориальные филармонии и концертные объединения, республиканские и областные филармонии.

 

 

********************************************************************************

 

 

 

 

 

 

Щиро дякуємо усім спів-аторам цього випуску і запрошуємо до подальшого співробітництва.

 Про умови подання авторських творів на сайті:

 http://zeitglas.io.ua/s723036/zaproshumo_do_muzichno-teoretichnogo_almanahu_oktava

 або натисніть курсором на зображення, що внизу!

 


 

 

 

 

 

 

 

 

Примірники альманаху можна придбати післяоплатою 60 грн.

 

(плюс поштові витрати), замовивши книгу у видавництві

  zeitglas@ck.ukrtel.net

 

 

(Вказуйте у вірному порядку Вашу поштову адресу: Прізвище та ім`я по батькові), номер найближчого до Вас поштового відділення та номер Вашого мобільного телефону.

 

* Довідки за тел. (04736) 36805, або

 zeitglas@ck.ukrtel.net

 

«Матеріали статті дозволяється використати відповідно до ліцензії Creative Commons Attribution/Share-Alike»




Обновлен 31 июл 2018. Создан 30 июл 2018



  Комментарии       
Всего 1, последний 2 года назад
zeitglas 03 авг 2018 ответить
Вельми вдячний за можливість і здійснення участі в цікавому та корисному виданні,
за розуміння та за доброзичливе ставлення до авторів!!!
Після одержання обов`язково звітую.
З великою повагою до Вас
Віталій Кирпатовський!
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
„СКЛЯНКА ЧАСУ*ZEITGLAS” міжнародний літературно-художній журнал та видавництво вул. Шевченка, 31/32 Канів, 19003, Україна. Тел/факс: (04736) 36805 З 1995 року дає рівні можливості маститим і авторам-початківцям. Одночасно українською, російською та німецькою мовами. mailto:zeitglas@ck.ukrtel.net web: www. zeitglas.io.ua Директор: Олександр В. Апальков **************************************************************************** „Склянка Часу*ZeitGlas” Publishing house and international literary - art magazine Street. Schewtschenko, 31/32 Kaniv,19003, Ukraine. Phone/fax: (04736) 36805 Since 1995 gives equal opportunities known and beginning authors. Simultaneously in the Ukrainian, Russian and German languages. mailto:zeitglas@ck.ukrtel.net The director: Alexander W.Apalkow