Вийшов друком №87 літературно-мистецького журналу "Склянка Часу*Zeitglas"




 

 

"Склянка Часу*Zeitglas"
№87


Проза Prosa Проза

Павло Прокопенко

Влад Наслунга

Олександр Боклаг

Ярослав Савчин

Александр Волков

Александр Апальков

Олександр Вівчарик

Тетяна Грицан


Лірика Lyrik Лирика

Наталя Швень

Владимир Утки-Отки

Карина Бойко

Николай Проценко

Nikolaj Prozenko

Антоніна Остролуцька

Вячеслав Пасенюк

Юрій Шеляженко

Раїса Обшарська

Тетана Таланцева

Лідія Яцкова

Федір Бежнар

Василь Момотюк

Василь Кирилюк

Ніна Корець


Есе Essays Эссе

 Николай Шведов

Віктор Палинський

Ольга Полевіна

Микола Пащенко

Костянтин Родик



Галерея Galerie Галерея

 

Малюнки на обкладинці/ Bilder

Олени Куровської /  Lena Kurovska

 

 

 
Малюнок на стор.60 Олексія Мартиросова  / Zeichnung von Alexej Martirosow

 

 

Примірники журналу можна придбати, післяоплатою 75 грн., (плюс вартість пересилки)
замовивши в редакції:

zeitglas@ck.ukrtel.net



Прохання до авторів: 

 Будь ласка, сповістіть редакцію по е-пошті: zeitglas@ck.ukrtel.net

про бажану Вами кількість примірників журналу.

Чітко вказуйте кількість примірників, прізвище та ім‘я по батькові, вулиця, номер будинку та квартири, місто, поштовий індекс, номер телефону).

Це уможливить нам вчасно і оперативно здійснити розсилку УКРПОШТОЮ.

НОВОЮ ПОШТОЮ примірники не надсилаються. 


Уривки творів журналу СЧ№87

 

 


Усвідомивши, що на літак уже не встигнути, Марк розслабився і потилицею приліг на підголівник сидіння свого автомобіля. Кляті пробки! Десять хвилин до закінчення посадки, а він десь в тридцяти хвилинах їзди до аеропорту. І це за умовою, що дороги будуть пусті!Вийшла безглузда ситуація; але що поробиш. Марк розумів, що це його вина і треба було виїжджати раніше, а не спати. Більш того, він прекрасно знав, що в такий час завжди затори, причому в усьому місті. Не біда – полетить завтра. А сьогодні можна й відпочити. Марк вивернув із затору на дорогу, що вела назад у центр. Потім побачив, що потік автівок не буде припинятися декілька годин, залишив автівку на найближчій стоянці. Можна посидіти в кафе декілька годин, поки рух трішки стихне.Увійшовши в заклад, Марк присів за столик біля вікна і замовив собі чаю. Перед цим дуже довго розглядав меню і так само довго вибирав чай, чим замучив офіціанта. Марк сам по собі натура прискіплива, у більшості випадків – безпричинно. Складається враження немов він це робить, аби дістати та вивести з себе. А що, в кожного свої причуди. В багатих – тим паче. Виріс у родині власника декількох ресторанів по місту.«Все одно не встигнув, значить, хоч робочі моменти вирішу», – подумав Марк.Дістав телефон і набрав номер:– Слухаю, – відповів голос.– Привіт тобі! – привітався Марк.– Й тобі теж привіт.– Ти зараз вільний?– Так, вільний. А ти що? Не в літаку, чи як?– Та ні, не встиг просто.– Значить, обміркуємо нашу справу сьогодні?– Саме тому й дзвоню.– Куди під’їхати?– На Чистяковського, напроти фонтана є кафе. З високими вікнами, метри по три. Коли увійдеш, я буду зліва. Коли будеш?– Думаю, за півгодини.– Добре, чекаю. До зустрічі.Марк дістав книжку з кейсу і почав читати. За сусіднім столом сиділо двоє чоловіків і голосно обговорювали питання щодо інвестицій, скупки акцій та гри на скачках цін останніх. Марк дивився у книгу, але не читав: такою вже цікавою йому здалася бесіда за сусіднім столиком. Більш того, чоловіки були вже доволі дорослі, тому в будь-якому випадку мали хороший досвід у цій справі. Відповідно, можна було б щось корисне від них почути. Оскільки Марк був новеньким у ділі інвестицій. Лише декілька років.За півгодини приїхав його товариш і присів за столик. Привіз документи, графіки та креслюнки.– Тож, Денисе, так: в цьому місяці ми маємо позбавитися від акцій «Кронс Компані», а то вони втрачають свою вартість. Якщо впадуть хоча б на три пункти – продавай усе.– Ага, так. Ми їх в минулому році придбали, то ціна виросла вдвічі...

 

Павло Прокопенко ЛАНЦЮЖОК

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 

Знов осінь заходить до нашого міста,

Яке вже втомилось від спеки і смогу,

Наповнює вулиці щемом огнистим

А в серце застромлює лезо тривоги.

Ця осінь придибала в місто зі сходу,

І з того Майдану, де ми завжди юні,

Вона піднімалась неквапливо сходами,

Вдивляючись пильно в дерева поснулі,

В усміхнені лиця на чорнім граніті,

У квіти й лампадки, скорботні, як пам’ять.

Ця осінь не ладна примусити місто

Забути свій біль, що ніяк не минає.

Хіба вас не нудить від запаху крові?

Прошу, припиняйте безплідні дебати,

Інакше усе це повториться знову.

Не можна забути, не треба прощати.


Наталія Швень                                                                          ОСІНЬ НА МАЙДАНІ

 

----------------------------------------------

 

Колись в Пловдиві мій знайомий болгарин сказав, що його рідні, дружина і дочка, запрошують мене, щоб я навчив їх заварювати чай, бо в Болгарії чай не п’ють, а вони багато чули, що росіяни це полюбляють. Я, хоч і не росіянин, погодився, попросив тільки, щоб він приготував, що потрібно для заварювання чаю: хоч який-небудь чай, краще індійський чорний, порцеляновий чайник і цукор. Він, ясна річ, пообіцяв без будь-яких питань.Нас зустріли майже святково вдягнені його дружина, жінка близько сорока років, і дочка, студентка років вісімнадцяти на вигляд. В найбільшій кімнаті чекав великий стіл, заставлений пляшками ракії, тобто фруктового самогону міцністю 40-50 градусів, і домашнього вина з великою кількістю різноманітних закусок. Озирнувшись навколо, я не побачив нічого, що б свідчило про майбутній урок з заварювання чаю. Спитав про це мого приятеля, але він мене заспокоїв, сказавши, що усе готово, а зараз ми тільки трохи закусимо, бо ще не обідали.Жінки вже усілись за столом і з цікавістю дивились на мене. Обід тривав довго. Нарешті справа  дійшла традиційного десерту, тобто хазяйка принесла кекс. Я вирішив, що прийшов час заварити чай, про що й сказав жінкам. Непідробне їх здивування примусило мене подумати, що мій приятель нічого їм про те не казав. Звертатись з цього приводу до нього після літру ракії не було сенсу. Жінок моя пропозиція, хоч і заскочила зненацька, зацікавила.– Що для цього треба? – спитала хазяйка.– В першу чергу заварка, – відповів я.– Що таке заварка?– Це пачка чаю, яку продають в магазині.– У нас таке не продають.– Мама, у нас є чай. Пам’ятаєш, ти купила років три тому, коли я застудилась? Але ми тоді його не робили, – вступила до розмови дочка.    Мати зраділа, попросила принести. Дочка пішла і хвилин за п’ять повернулась з невеликою картонною коробочкою, на якій польською мовою було написано «Хербата», тобто чай трав’яний.– Е-е-е, – вимовив я, – це зовсім не чай, а сушена трава.– У нас тільки такий, – розвела руками хазяйка. – А який ще буває?    Мій приятель в цей час, помітно посапуючи, спав, сидячи на стільці.– А що ж робити? – спитала дочка хазяйки.– Ну, добре, – вирішив я, – покажу вам, як треба заварювати, а ви, коли знайдете справжній чай, вже будете робити, як слід. Давайте чайник.– Що таке чайник?! – здивувалась дочка.– Це такий посуд, як каструля, тільки з носиком. Жінки замислились.– Пам’ятаєш, – звернулась хазяйка до дочки, – у нас було щось таке, ми  нібито  поставили його на буфет в кухні. Пошукай, будь ласка.Дочка пішла і повернулась з високим емальованим чайником зеленого кольору, який у нас називають « кофейником». Літра так на півтора.– Добре, – сказав я, – а такий же, але круглий і фаянсовий, або ж порцеляновий, маєте? Щоб в ньому чай заварити.– Такого нема, – розгублено повідомила хазяйка. – Тоді воду закип’ятимо в каструлі, а тут заваримо, усе рівно це «не насправді»...

 

Влад Наслунга  ЯК ЗАВАРЮВАТИ ЧАЙ

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 

Невідомість лякає, заманює у тенети.

А Війновість в пробоїні неба замішує грім,

Додаючи у суміш самотності душ ракети,

І біжить подалі, бо вибух охопить дім.
По дротах-антенах лізуть у небо Віри

Врятувати наш дім, і втриматись на межі,

Балансують в хмарах, хапають по нитці вирій,

Розпускають клубочки нитяних хмар-вужів.
Ще хвилина – і вибух дім в небуття сховає.

Ластівчиним клекотом втрачений плаче час.

Ще секунда – і вибух-розпач розірве нас,

Ще миттєвість – і віри й світла надій немає!
І вхопивши сонця клубок за кашлату нитку,

Вмить діставшись у хмар пробоїну, у нутро,

Віри щедро закинули в суміш надію й добро,

І у мить грянув вибух – накинув на Землю клітку.
Та молекули Вір розбили залізні пута –

Зарясніло небо мільярдом краплин-надій.

Феєрверком днів народились нові маршрути.

 Невійновість стала початком нових подій!

 

Карина Бойко                                                                                 НЕВІЙНОВНІСТЬ

 

-------------------------------------------------------

 

 

Папірець має силу.  Коли намагаєшся його зібгати, не дається, пручається, але жмаканим стає ще красивішим, потрібнішим, бо легкий, м’який.Коли хочеш папірець зрізати , винайти иншу форму – пручається, стискається, але дозволяє статися тим, яким хоче майстер його бачити.Коли починаєш замальовувати фарбами – стоїть нерухомо, але добре дасть творцю попріти, аби той залишив свій слід на долонях папірця.Насилу сам собі воїн, бо бере своє силою, силу притіняє до очей, коли ті не хочуть припиняти дивитися на білий папірець  – пускає з них сльози, великі чисті, але змішані із незрозумілою речовиною, солоною, білою.Коли папірець замінити иншою матерією, стається несправедлива біготня, кожен хвалиться своїми досягненнями, довершеннями, а він знає, що сила лише в нього, папірця…Захочеш скрутити в трубку папірець, почекай, наберися терпіння, бо як почнеш, так і упораєшся з монстром-папірцем:  витвір залежить не від рук творця, а від папірця.Винайдеш час, аби писати, засипати словами – папірець  прийме все, але кожне слово, кожну риску, кому, крапку буде виважено всотувати, аж до того часу, коли документ заговорить. Папірець має Слово.Слова папірця залежать од автора, але автор має прикласти максимум зусиль, аби папірець не встиг протидіяти, виявити власну су противність, стати на заваді творця.О, папірець має ніжність, коли стає на епосі між часом, що минув і часом, що повинен вистояти.Тоді закарбовуючи в своїх жилах момент, папірець ясніє, свіжіє, навіть посміхається, бо папірець великий майстер часу, простору і кожного творця.

 

Тетяна Грицан  ПАПІРЕЦЬ

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 

У кожнім серці свій закон

І власні пристрасті шалені.

Кохання ритми незалежні.

Буття пульсує в унісон.

Не бійся з правдою зустрітись.

Рости, зізнайся про бажання.

Охопить світ твоя душа,

Розділить із тобою вічність.

Недоторканних, безсердечних,

Нелюбих гнати недоречно.

Хай грають в ненависть малі.

Кохай і любих, і нелюбих,

А вдячні виб’ються у люди.

Роз’їсть невдячних сіль землі.

 

Юрій Шеляженко                                                                        КОНСТИТУЦІЯ КОХАННЯ

 

-------------------------------------

 

 

Сама назва «Иродиада и зеркало революции» багатозначна. Недаремно абзац, в якому описується перша «зустріч» Іродіади з «дзеркалом революції», майже слово в слово повторюється двічі. Буквально – це дзеркало, яке під час революції конфіскували у вбитого його господаря. Тобто – було власністю, певно, не бідного чоловіка, а тепер – стало власністю революції. Але це «дзеркало революції» губернатор дарує Сидорові – колишньому охоронцеві в жіночій в‘язниці, а тепер – главарю авторитористської партії, яка і який хочуть організувати «революцію» і встановити диктатуру. Таким чином, через алюзію з «дзеркалом революції», і сам Сидір, з його параноідальними люциферськими «ідеями», стає тим «дзеркалом», в якому бачить себе революція (будь-яка революція!) в своїй справжній сутності. Ці всі смислові взаємозв‘язки віддалено відсилають до фрази Леніна про Л. Толстого як про «дзеркало російської революції». Тобто письменника, в творчості якого, на думку Леніна, відобразилась передреволюційна ситуація (і, певно, опосередковано – післяреволюційна) в усій своїй складності, протиріччі і неоднозначності. Мабуть, у цьому контексті було б більш доречно говорити не про Іродіаду і побачене нею в школі дзеркало, колись відібране революцією у його хазяїна, якого та революція вбила, а, все-таки, мабуть, про Іродіаду і Сидора як дзеркало революції, тобто той «екран», в якому революція (будь-яка, – в тому числі і українська в її минулих і майбутніх втіленнях зокрема) відобразилась в усій своїй неприглядності і безпринципності, в усьому своєму лицемірстві і цинізмі.Трагічна іронія ситуації в тому, що сама Іродіада, закохана в Сидора, і сама є «дзеркалом», в якому відображаються деякі моменти минулого сидорового життя, про які Сидір, нинішній «вождь» партії і велике «цебе», не хотів би пам‘ятати і, тим більше, – допустити, що б вони стали достоянням гласності (наприаклад, те, як сержант збиткувався над Сидором, коли Сидір був охоронцем в жіночій колонії). І тому «відображення» (Сидір) наказує своїм поплічникам знищити «дзеркало» (тобто – Іродіаду). Якщо «покопати» глибше, підтекст назви повісті може виявитись іще складнішим, достоту – «улісівсько-джойсівським».Сюжет же повісті дуже простий. Чи – частини повісті. Тому що, як мені здається, той факт, що слідчий Петренко дає розпорядження наглянутиь на ополонку, де Іванов і Сидоренко ліквідують Іродіаду, уможливлює натяк на те, що історія ще не закінчена: Іродіаду, чи, принаймні, її тіло, знайдуть все-таки. Інакше наявність в повісті останнього епізоду з Петренком не зовсім зрозуміла. Ми з Чехова знаємо, що коли гвинтівка в першому акті п‘єси висить на стіні, то в останньому вона повинна вистрілити, інакше їй нема чого там висіти. А те, що кілька разів в різних варіантах повторено, що Іродіада народилась лютою зимою, тому зовсім не боїться холоду, можливо, дає посил, що історія Іродіади ще не завершена… До речі, в повісті є ще кілька рефренів, що зближують повість з поетичним твором у прозі. Це і, як я вже згадував, майже слово в слово двічі повторений епізод «знайомства» Іродіади з «дзеркалом революції»; і, знову, слово в слово повторена згадка про люті холоди, коли гинула скотина і мерзли люди, в епізодах, де описується народження Іродіади і її потоплення; і сон Іродіади та «ополоночна» сцена. Повторюються і ще кілька реплік персонажів і авторських речень. Можливо, навіть не поезія в прозі, а музика в прозі, симфонія з повторенням тем і ритмів, з переходами і взаємопроникненням мелодій і музичних образів...

 

Пащенко Микола  ЯКЩО “ПОКОПАТИ” ГЛИБШЕ 

(Про книгу О.Апалькова “Иродиада и зеркало революции”)

 

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 

Чиїсь кроки під темними вікнами,

Роздратовано гавкає пес.

Обійнялися яблуні вітами,

Світ застиг у чеканні чудес.

Ніч могутні розправила крила,

Заховала в тумані сліди…

Листя падало – осінь ходила,

Тихим кроком будила сади.

 

Тетяна Таланцева                                                                           КРОКИ ОСЕНІ

 

-------------------------------------------

 

Щорічна статистика Всеукраїнського рейтинґу «Книжка року» – добра соціологічна сировина для аналітики літпроцесу та обережного прогнозування змін на книжковому ринку. Колись журнал «Книжник-review» практикував завершення сезону саме такими сценарними публікаціями: «Прогноз книжкової погоди». Більшість тих передбачень справдилися: українська література позбулася жанрової анемії і розвивається нині в усіх без винятку масових сеґментах; видання поезії чим далі більше перетворюється на арт-подію; біографічний жанр повертає собі надпопулярний статус; видання класики переорієнтовуються  з невибагливої учнівсько-студентської лектури на смаки дорослого читача, достатньо витончені ринковим рівнем якості; тревелоги уже помітно заповнили нішу мандрівних літературних рефлексій – і тощо, тощо.Єдиний прогноз, що не справдився – досі не маємо резонансних сучасних політичних мемуарів. Це означає, що нові українські часи ще не уповні нові. Власне, спогади активних учасників новітньої історії з’являться лише потому, як будуть нарешті осуджені замовники убивства Гонгадзе і розстрілу Майдану. Можливо, це станеться швидше, аніж припускаємо, – але не раніше, ніж автори і видавці перестануть остерігатися за свою безпеку. Аж тоді станемо свідками серії мемуарних вибухів – не бойових, а інформаційно-феєрверкових.Поки що ж реальний страх тяжіє над цим вельми популярним у світі жанром – політичних мемуарів. Наприклад, шеф-редактор журналу «Бізнес» написав вельми змістовну  книжку «Бізнес – найчесніша гра» (третє видання – К.: Самміт-Книга, 2016), але замаскував історію постання потужної, близької до найвищої влади медіа-імперії під художню повість.Або ось книжка Олександра Савченка «Антиукраїнець» (К.: Самміт-Книга, 2017) виразно побудована на мемуарному стрижні. Автор пише: «Перебуваючи на посаді заступника голови Національного банку з 2005 р., а з 2009 і до приходу до влади В.Януковича в 2010 р. – на посаді заступника міністра фінансів, я бачив, на що здатні топ-керівники української влади заради ще більшої влади і грошей! Наприклад, ще у 2008 році вони вирішили опустити курс гривні до 14 грн. за долар, щоб скинути з посади і дискредитувати свого потенційного політичного суперника!». І на цьому крапка – імена, паролі, явки відсутні. Те саме, коли пан Савченко описує постмайданну ситуацію: «Знаючи всіх дійових осіб, які опинилися при владі, надій на радикальну модернізацію країни у мене вже не було»:. Інакше кажучи, автор дає нам знати, що під ногами – граблі в асортименті, але замовчує як їх розпізнати. За великим рахунком – кидає свого читача посеред мінного поля.Докоряти авторам політспогадів не випадає – інстинкту самозбереження ніхто не відміняв. Більш оптимістична ситуація з літературними спогадами. З’ява «Протирання дзеркала» Михайла Слабошпицького (К.: Ярославів Вал, 2017) вельми обнадіює. Але й тут поки що не варто очікувати стовідсоткових одкровень. Приміром, як так сталося, що пару років тому Шевченківський комітет присудив премію Юрієві Щербаку й навіть повідомив про це у пресі, а буквально наступного дня опубліковано Президентський указ, де названо інше ім’я?...

 

Костянтин Родик  ПРОГНОЗ КНИЖКОВОЇ ПОГОДИ

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 

 

Прохання до авторів: 

 Будь ласка, сповістіть редакцію по е-пошті: zeitglas@ck.ukrtel.net

про бажану Вами кількість примірників журналу.

Чітко вказуйте кількість примірників, прізвище та ім‘я по батькові, вулиця, номер будинку та квартири, місто, поштовий індекс, номер телефону).

Це уможливить нам вчасно і оперативно здійснити розсилку УКРПОШТОЮ.

НОВОЮ ПОШТОЮ примірники не надсилаються.


 



Создан 18 сен 2018



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
 
„СКЛЯНКА ЧАСУ*ZEITGLAS” міжнародний літературно-художній журнал та видавництво вул. Шевченка, 31/32 Канів, 19002, Україна. Тел/факс: (04736) 36805 З 1995 року дає рівні можливості маститим і авторам-початківцям. Одночасно українською, російською та німецькою мовами. mailto:zeitglas@ck.ukrtel.net web: www. zeitglas.io.ua Директор: Олександр В. Апальков **************************************************************************** „Склянка Часу*ZeitGlas” Publishing house and international literary - art magazine Street. Schewtschenko, 31/32 Kaniv,19002, Ukraine. Phone/fax: (04736) 36805 Since 1995 gives equal opportunities known and beginning authors. Simultaneously in the Ukrainian, Russian and German languages. mailto:zeitglas@ck.ukrtel.net The director: Alexander W.Apalkow