Вийшов у світ шостий випуск музичного альманаху "ОКТАВА"




Вийшов у світ шостий випуск музичного альманаху "ОКТАВА"


 

 

ОКТАВА

(Музичний альманах)

Випуск VI
Канів. Вид. “Склянка Часу*Zeitglas”, 2019.-68с.
ISBN 978-617-7425-42-6
Технічний редактор О.В.Апальков
Упорядник І.О. Апалькова
Обкладинка та оригінал-макет  Є. Гордієнко
Здано до набору 19.12.2018. Підп. до друку 18.02.2019.
Гарнітура Courier New Cyrm, Tiemes
Тираж 300

 

ЗМІСТ МОЖНА ПЕРЕГЛЯНУТИ, натиснувши курсором на  віконце ліворуч унизу.

 

 

Щиро дякуємо усім спів-аторам цього випуску

 

і запрошуємо до подальшого співробітництва.

 Про умови подання авторських творів на сайті:

 http://zeitglas.io.ua/s723036/zaproshumo_do_muzichno-teoretichnogo_almanahu_oktava

 або натисніть курсором на зображення, що внизу!

 


 

 

 

 

Примірники альманаху можна придбати післяоплатою 60 грн. + вартість пересилки УКРПОШТОЮ,

 замовивши книгу у видавництві

  zeitglas@ck.ukrtel.net

 

 

(Вказуйте у вірному порядку Вашу поштову адресу: Прізвище та ім`я по батькові), номер найближчого до Вас поштового відділення та номер Вашого мобільного телефону.

 

* Довідки за тел. (04736) 36805, або

 zeitglas@ck.ukrtel.net

 

«Матеріали статті дозволяється використати відповідно до ліцензії Creative Commons Attribution/Share-Alike»

 

Фрагменти публікацій альманаху "ОКТАВА" випуск VI

 

 

 

Валерія Фролова

Мелодія Мирослава Скорика звучить  в душі

 

Квартира у мене музикальна. В ній часто звучить інструментальна музика: спокійні, лагідні, ніжні звуки… Погодьтеся, чарівна мелодія, як поезія, торкається душі, дарує естетичну насолоду, залишає приємні відчуття. Останнім часом я відкрила для себе чудову мелодію, яка постійно супроводжує мене в житті. 

Мирослав Скорик… Мелодія (ля-мінор) – один з тих прекрасних ліричних творів, що пробуджує і стимулює зростання «духовних зерен», які є в кожному з нас. В різних країнах світу Мелодію виконують на біс.

Невже можна створити таку мелодію, що ніби оселяється в душі, виникає раптово і звучить, звучить окриляючи?.. Виявляється можна! Сам композитор зазначав, що поставив перед собою певну чітку задачу – написати мелодію, яка б розлетілася по містах і селах. Музика до фільму «Високий перевал». ЇЇ можна слухати безліч разів з різними виконавцями і різним аранжуванням. Мелодію можна почути на концертах, у фільмах, спектаклях, підземних переходах. Вона звучить у різних країнах на концертних майданчиках, в відомих залах. Саме під таку мелодію можна мріяти, згадувати, і  відчувати, що музикальна сама Природа, весь Всесвіт. Мелодія сьогодні – перлина нашої музики!            

Звуки скрипки гармонійно поєднуються із звуками фортепіано, можна уявити затишний осінній парк, в якому легенький вітерець зриває жовте листя…  Раптом вітер підхоплює жовто-зелену купку і крутить; потім злітає до верхівок дерев, енергійно розгойдує їх, і летить сильним поривом удалину. Порив вітру – як торжество життя! Світла радість мелодії, що підносить до урочистості! Яка палітра відчуттів!....

 

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------          

Виталий Кирпатовский

МУЗЫКА – НЕПРЕРЫВНОЕ МЫШЛЕНИЕ


Музыка! Что это такое? Известно всем, что это чередование звуков, издаваемых музыкальными инструментами или голосами певцов. Не буду объяснять, что в музыке потоки звуков не хаотичны. Не стану излагать и стройные законы гармонии, по которым люди выстраивают  течения звуков в музыкальных произведениях. Вместо этого обращу ваше внимание, дорогие читатели, на то, что музыка по своей внутренней сути – есть один из видов мышления.
Думаю, никто не сомневается, что прежде, чем явно прозвучать для слушателя, произведение «звучит» мысленно в воображении композитора. Там музыка – есть что-то, не передаваемое словами. То ли – настроения, то ли – эмоции, то ли впечатления от чего-либо и т.д. и т.п. А это, в свою очередь, отображение, отголосок  от ощущения чего-то виденного внутренним  взором. Далеко не всегда предстаёт умозрительно явная картина природы или процесса во времени. Чаще всего ощущается нечто не объяснимое, неописуемое словами. А человеческое мышление излагает результат своей работы в форме музыки. Но не абстрагирует. Напротив, «увиденное» изложено в полноте всех деталей живой, не умерщвлённой упрощениями, картиной. Чтобы она не исказилось, нужен только совершенный и соответствующий приёмник. Таковым является голова другого человека, способного через уши, или даже при чтении с листа, принять и «увидеть» музыкальный адекват. Как в TV, картина пересылается полевыми волнами.
В теориях мышления считается, что мышление отображается словами. А слова слагаются во фразы.  И такую форму работы мышления описывают законы формальной логики. Они говорят, что фразы нашей речи – есть умозаключения. А из операций с ними следуют утверждения – правильна  или неправильна мысль. Иначе – «Да» или «Нет». Из комбинаций таких «Да» или «Нет» (в математике и кибернетике  это – «1» или «0») в рассуждениях строятся теории. Но, любой объект природы настолько объёмен разнообразием свойств и качеств, что такие «Да» или «Нет» не способны вместить в себя их все. И применяется метод абстракции – отсеивание того, что кажется несущественным. В результате между этими ответами остаётся многое, если не большее, не охваченное мысль. Образно умозаключения человека можно себе представить точками в пустом круге. Круг – это изучаемое. Точки же – познанное. Между точками будут обширные пустые области – это не поддавшееся познанию. Выходит некое прерывистое пространство. Такая прерывистость называется дискретностью. А описанный график демонстрирует формальность дискретность общепринятой человечеством логики....

 

(фрагментарно ноти подано у віконці ліворуч. Для перегляду натисніть курсором на зображення!)

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 

Андрій Єфімов

Світлій пам'яті Івана Драча – видатного поета, діяча культури та чудової людини


Моє знайомство з творчістю Івана Драча почалося, в тепер уже далекі, 90-ті роки минулого століття. Бурхливий час зародження української державності стимулював зацікавленість  українською мовою та літературою, та й  українською культурою в цілому. 

Майже у стовідсотково російськомовному, на той час, у Харкові починає прокидатися усвідомлення, що ми громадяни України. А це означає, що маємо свою мову, свою особливу культуру. Окремі острівці українізмів розширюються до масової потреби національних мелосу і слова. Особливо гостро це відображається на діячах культури. Зокрема, російськомовні поети опановують українські словники. На їхні вірші композитори намагаються писати музику українськими фарбами. Природно, спочатку творів високої якості з'являлося небагато. Але все ж і до цього творили високі корифеї, на творчість яких відразу можна було обіпертися. Наприклад, висока українська поезія з великої літери виходила з під вправного пера Ліни Костенко, Івана Сапеляка та ін.

А для мене першим у душі відгукнувся блиск натхнень Івана Драча. Вони з'єднали і виразну красу складу, і глибокий сенс, і високу моральність. Так народився цикл «Вогневинка» - 5 пісень, об'єднаних любов'ю до України, до її історії, до її людей. З них тут публікуються 2 пісні. На жаль, а може бути, на щастя, вийшла не масова музика для ніг, а для серця, для душі. Так, можливо, зрозуміла не всім. Але, погодьтеся, що уявити найглибші думки філософа І.Драча в формі шансону, який лунав би у ресторані, неможливо. Подібне – нонсенс.  Нехай нас гріє та вдосконалює різножанрова музика. Тим багатше і яскравіше буде палітра музичного ареалу нашої славетної країни...

 

(фрагментарно ноти подано у віконці ліворуч. Для перегляду натисніть курсором на зображення!)

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 

Володимир Даник

АВТОРСЬКА ПІСНЯ – ІМЕНА І ДОЛІ…

 

Авторська пісня – це ж… оголений нерв епохи. Це її співуча, неприхована суть. Отож і говоримо ніби про авторську пісню, а виявляється,  мову ведемо про епоху, у якій ми жили роки і роки.

Є пісні, які ми співали, і лише тепер через роки і роки намагаємося зрозуміти, а чому ж саме такі пісні нам були у ті часи до вподоби. Є пісні, які ми не співали, або співали досить рідко, а пісня всеодно запам’ятовувалась. Бо, мабуть, у ній щось… таки було. Щось таке,  що змушувало нас звертати на неї увагу, замислюватися над нею. Бо пісня – ніби надчутливий прилад... – нам говорила: щось відбувається. Щось таке, що ми його поки що не помічаємо. Але ще помітимо. Обов’язково помітимо.

Пісню Юрія Кукіна «За туманом» помічали. Її друкували у збірниках, присвячених авторській пісні. Її співали, хоча можливо не так часто. Я її чув, виконану в естрадному варіанті, у одному з кінофільмів. А до естрадного свого варіанту пісня авторська доходила далеко не завжди.

Отож і хотілося б уважніше вчитатися (так, саме вчитатися...) у рядки пісні. І замислитись, а про що ж вона. Чим саме і привертала, і привертає увагу?!  

Ну, спочатку зауважимо, а як же написана пісня. Це монолог ліричного героя, який звертається до когось… До кого саме, збагнути важко. Але, мабуть, до людини, яка розуміє, яка може підтримати у хвилину сумнівів і тривог.

 

Понимаешь, это странно... очень странно,

Но такой уж я законченный чудак!

Я гоняюсь за туманом, за туманом.

И с собою мне не справиться никак.

 

А про що ж мова? Та про те ж, про що у багатьох радянських пісенних хітах – романтика… Але вже така романтика, що змогла стати у значній мірі офіціозною, сфальшивленою, і вже такою, що позбавлена здатності зачепити щиру людську душу.

У роки семидесяті (так, вже минулого століття…) композиторам задавали питання – а чому ж пісні, що ви пишете нині, люди не співають?! Слухають, а не співають.

Композитори, не замислюючись, чітко відповідали – ну, та чого ж… побутування пісні суттєво змінилося! Раніше пісні і слухали, і співали. А тепер тільки слухають. Побутування таке…

Прийом є такий хитрий. Вигадай мудрований термін і… пояснюй ним – усе підряд!   

Авторська пісня – надто щира річ… Щоб відбутися дешевою схоластикою. Ото ж про що мова у приведених вище рядках? Коли не про те, що у тексті, а про те, що за текстом… Суспільство стало прагматичнішим, жорсткішим у своїх думках і діях. І люди стали прагматичнішими і жорсткішими. І ліричний герой пісні теж став і жорсткішим, і прагматичнішим. Але за інерцією він ще хоч трохи романтик, хоча і розуміє – світ не такий, яким його бачиш крізь рожеві окуляри. Зовсім не такий. Життя переповнене драмами. І це одна з них. І не надто гостра. Скоріше просто звична. Хтось про це створює п’єсу, що її ставлять у місцевому музично-драматичному театрі, а хтось про це пише пісню...

 

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Ігор Тилик

НА КРИЛАХ НАТХНЕННЯ


Погодьтеся, приємно усвідомлювати, що  поряд із нами, у стрімкій круговерті розмаїтого сьогодення, живуть і духовно зростають, непересічні й цікаві особистості, кожна мить яких окрилена творчими пошуками ГАРМОНІЇ у собі й, водночас, себе у ГАРМОНІЇ БУТТЯ.

До таких яскравих індивідуальностей, на наш погляд, з повним правом можна віднести нашу талановиту сучасницю – киянку Оксану Узікову, діапазон мистецьких інтересів якої виходить далеко поза межі буденного світосприйняття. Цей сковородинівський за суттю і ренесансний за духом  стиль внутрішньої самореалізації актуалізується в неї  у прагненні  віддзеркалити власні роздуми і враження через наукові узагальнення, і водночас, втілити їх через синтез слова і музики.

Наочним підтвердженням цього постає поетична, і особливо, музична творчість О. Узікової. Навіть побіжний погляд на перелік її творів засвідчує різножанрову багатоманітність творчого мислення, характерну для оригінального  мистецького світобачення автора.

Насамперед, звертає на себе увагу значна кількість духовних творів, створених композиторкою для різних виконавських складів, зокрема «Отче наш» (хоровий твір та для вокального ансамблю чи соліста вокаліста, а також інструментальний твір для синтезатора на слова молитви Ісусу Христу);  «Молитва Пресвятій Богородиці Почаївській» (для соліста вокаліста та вокального ансамблю); «Аве Марія» (для вокального ансамблю чи соліста вокаліста).

Поряд із духовними творами О. Узікової, пов’язаними із християнською сюжетикою, чимало її творчих осяянь пов’язано з цікавими і глибокими вимірами Східної філософії: «Світло»  (для вокального ансамблю чи соліста вокаліста); «Краплі» (для вокального ансамблю чи соліста вокаліста);  «Молитва дороги до сокровенної дорогоцінної Обителі» (для вокального ансамблю чи соліста вокаліста); «Звідти, де сни створюються» (для вокального ансамблю чи соліста вокаліста) тощо. Окрім того, як науковець та мистецтвознавець, О. Узікова активно досліджує творчу спадщину видатного литовського художника, композитора, поета  М. К. Чюрльоніса та його культурно-мистецькі зв’язки з Україною  й українськими митцями, вдало втіливши власні наукові спостереження щодо його творчості у авторській ґрунтовній монографії, яка вийшла у світ у м. Києві в 2017 році.

На протилежному полюсі творчих уподобань О. Узікової – сфера інструментальної музики, представлена творами, написаними для різних інструментів, зокрема, такими як «Карпатська фантазія» (для марімби і фортепіано, для синтезатора), мелодія для флейти  «Чарівне сяйво» (для кларнету та фортепіано або синтезатора); мелодія для флейти (присвячується пам'яті І. С. Баха, для флейти і фортепіано або синтезатора).У вказаних п’єсах втілилося досконале відчуття О. Узіковою характерних тембральних властивостей, фактурної та штрихової специфіки, пов’язаної з  різними видами інструментальної техніки...

 Не менш виразно композиторське обдарування О. Узікової втілено в площині  вокальної лірики. Представлена декількома напрямками  (романсами на слова різних українських  поетів, авторськими піснями та обробками українських народних пісень), вона актуалізує притаманну стилю О. Узікової мелодичну виразність, тонке відчуття гармонії і фактури.  Саме у цій царині найповніше розкривається стихія авторських почуттів, реалізується прагнення до багатобарвної різноманітності та емоційної деталізації...

 

 

 (фрагментарно ноти подано у віконці ліворуч. Для перегляду натисніть курсором на зображення!)

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- 

Ірина Апалькова

 МУЗИЧНИЙ ДОРОБОК ОЛЕКСИ КОБЦЯ  

 

Олекса Кобець (справжнє прізвище Олексій Варавва) більш відомий  у літературі як письменник, поет, перекладач[1], народився в містечку Канів. Де близькість могили Тараса Шевченка мала великий, а може й вирішальний вплив на нього. Як письменник він доволі відомий. Та, нажаль, мало хто знає про його діяльність на ниві розвитку музичної культури. Саме цій темі і присвячено нарис.

«Тридцяті» роки XX-го століття – це були періодом спершу розвитку, а затим і переслідування інтелігенції, що трудилася в культурно-мистецькій галузі.  Не минув цього й Олекса Кобець. І був обвинувачений, але – його не було засуджено, навпаки – утворено напрочуд сприятливих умов для життя і творчості. Письменник отримав квартиру у новітньому й престижному житловому будинку «Слово» у Харкові по  вулиці Червоних Письменників, 5. Аби уберегти своє життя і не потрапити у ідеологічну пастку, він облишив оригінальну творчу діяльність, вигадав собі декілька псевдонімів[2] і взявся за переклади. Таким чином українізував цілий ряд творів класичних письменників. За перекладацькою діяльністю ще й написав романи, казки для дітей, фейлетони, сценарії для кінокартин, статті на літературні та економічні теми.

У жовтні 1925 року, відповідно до урядової постанови у Харкові, тодішній столиці України, було створено перший державний національний театр опери і балету. Основою колективу були представники харківської музично-виконавської школи[3].  О. Кобець, як впевнений у своїх здібностях автор,  заходився перекладати з різних мов на українську опери західно-європейських композиторів. Згодом долучив і переклади російських і польських лібретистів. А вже із 1926, переклав на замовлення ще десять опер, частково із німецьких текстів та понад 400 музично-вокальних творів різних композиторів для потреб Харківської радіостанції.

У липні 1929 року уряд Радянської України постановив: «Створити в Харкові Український державний театр музичної комедії».

Будинком музичної комедії стала сцена колишнього театру «Муссурі». Колектив спочатку втілював дух сміливого новаторства і творчого пошуку. І незабаром від «осучаснення» класичних п'єс («Орфей у пеклі», «Запорожець за Дунаєм», «Роз-Марі») театр перейшов до створення нового репертуару.

В 30-ті роки харківську сцену називали «справжньою творчою лабораторією української оперети. Що не означало відмови від європейської класики – не сходили з афіш імена Кальмана, Штрауса, Легара, Оффенбаха.

У 1933 році головним режисером Харківської музкомедії призначають молодого Михайла Аваха, вимагаючи від нього «нещадної боротьби з формалізмом і буржуазним націоналізмом». До честі режисера, він почав боротьбу з постановок «неовенської  класики», поставивши оперети «Маріца», «Сільва», «Баядера» Імре Кальмана і «Весела вдова» Франса Легара. Він залучав до постановок досвідчених режисерів і акторів, до перекладів текстів на українську – талановитих літераторів, серед них і Олексу Кобця, який вмів скористатися вузькими місцями і перевагами комуністичної системи. Такий погляд самій справі ні зашкодить, ані завадить. На його рахунок поступали чисельні й добрячі гонорари від театральних вистав, видавництв, спілки письменників, членом якої він став. Щорічно громадянин радянської України Олекса Кобець їздив із сім`єю на курорти Криму, Кавказу тощо.

Перед другою світовою війною по всій Україні йшли опери й оперети  саме в його перекладах. За живу, активну участь в українізації опери, його слід визнати піонером цієї галузі. Невтомно й завзято, у досить-такт стислий час, Олекса Варавва перекладає для всіх сімох українських театрів, понад 50 опер світового репертуару, і його переклади залюбки співались оперовими співаками аж до еміграції О. Кобця, та й далі, тільки вже без згадування імені перекладача. Адже перекладені вони були чудовою українською мовою, про яку говорили тоді найкращі співаки, «що українська мова в опері – ще краще за італійську». Олекса Кобець мав відчуття до перекладів і талант впертої працездатності. Одну оперу він міг, приміром, перекласти буквально за тиждень-два…

Одержані із різноманітних джерел відомості дають підстави припускати, що причину його активності в галузі лібретного перекладу слід шукати в першу чергу в його обдарованості та солідних заробітках від такої справи.

Його справа лібретних перекладів була вельми кваліфікованою, попри відсутність музичної освіти. Свідомо чи напівсвідомо Олекса Кобець хитромудро зрозумів вимогу того часу на українізацію театрального життя. Він почав і закінчив свою перекладацьку діяльність у галузі опери, оперети та співу у період, коли практично в країні ще не існувало критеріїв письменницьких, та й по части людських чеснот…

 



[1] Олекса Кобець - автор поетичних збірок „Ряст” (1913), „Під небом чужим” (1919), „З великих днів”, роману „Записки полоненого” (1931, 1933 та ін. видання), творів для дітей „Сходить сонце” (1961), кіносценаріїв.

[2] Серед псевдонімів О.Кобці такі: Андрій Дудка,  О. Шуліченко, О. Петрович, О. Воронин.

[3] Є істотним, що у 1920-і - 1930-і роки харківська оперна і балетна сцени стали творчою колискою для таких майбутніх зірок національного мистецтва, як І. Козловський, М. Рейзен, Б. Гмиря, З. Гайдай, М. Гришко, І. Паторжинський, М. Литвиненко-Вольгемут, В. Дуленко, Р. Захаров, П. Вірський. У ті ж роки харківський оперний став творчою лабораторією зі створення перших у національному театрі оперних і балетних вистав: «Пан Каньовський» М. Вериківського, «Купало» А. Вахнянина, «Кармелюк» В. Костенка і багатьох інших. 

 

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Марина Денисенко-Сапмаз

ДВА ХОРОВИХ ТВОРИ ГЕННАДІЯ ЛЯШЕНКА

 


21 липня 2017 раптово пішов з життя мій батько, видатний український композитор, улюблений професор, духовний наставник  багатьох поколінь музикантів, просто чудова людина.

Надзвичайно скромний, людяний, веселий і компанійський  в житті,  Геннадій Іванович був глибоким мислителем, з  драматичним і, навіть,  трагічним світосприйняттям. Ним написано ряд унікальних творів у різних жанрах, серед яких 7 симфоній,балет, кантати,  камерно-інструментальні твори різних жанрів, ряд концертів для солістів з оркестром.

Завдяки  добрим серцям його канівських друзів п. Олександра та п. Ірини Апалькових, дякуючи  їх ініціативі, редколегія міжнародного видавництва «Склянка часу*Zeitglas» та музичний альманах «Октава» рекомендувала до видання два хорових цикли Г.І.Ляшенка,  відзначених найвищою мистецькою нагородою України – Державною  премією ім. Т.Г.Шевченка. Ці твори, надзвичайно оригінальні за задумом, є осібним явищем  творчого доробку композитора та перлиною у скарбниці хорового мистецтва України.

Майстер поліфонічного письма, Геннадій Іванович сприймав цей світ у його багатоманітній красі, як  безмежно багатоголосий витвір  Духа. Його поетичні орієнтири – зразки високої Поезії – переплітаються контрапунктами сенсів і звучань у його вокальних та хорових творах.

Пропоновані до видання хоровий цикл «Вітражі та пейзажі» на тексти західноукраїнського поета Б.І.Антонича та хорова кантата «Містерія тиші»  на  тексти Т.Г.Шевченка –  унікальні свідчення геніальних митців про швидкоплинність часу, красу цього світу  та місію Поета у ньому. Постать Поета – центральна у спадку Геннадія Ляшенка (як у балеті «Лорка» за мотивами творчості іспанського поета Г.Лорка, симфонії-кантаті «Імена..Імена..Імена»  на тексти М.Денисенко, кантаті на тексти О.Доріченка, пісенно-романсовому циклі на слова Л. Костенко та ін.) Близькість до ідей романтиків, відтворена у цих різних за стилем, енергетикою світосприйняття текстах, їх пов’язаність тонкими променями внутрішнього світла з ідеєю  Всесвіту, виявляється в так званих оніричних мотивах, провідних у творчості романтиків. Як слушно зауважує М.Брацка,  містична природа  уяви та фантазії для більшості романтиків стали шляхом пізнання дійсності та людської сутності, показу взаємодії світу реального та потойбічного…».

Ставлення до Природи як до креативного начала, пошуки таємниці  Творення, Творця, які «відбуваються через молитву… і втілюються у профетичних візіях, снах і екстатичних станах», є характерним маркером у поезіях  Т.Шевченка, І.Франка, Л.Українки, Б.І.Антонича, В.Стуса і багатьох інших українських поетів. Пошуки місця людини в космічному порядку повязують творчість цих видатних поетів зі світовим Міфом; кожний з них створює свою модель оніричного простору, в якому уявлення – фантазія є характерними прикметами модерністської драми, елементами космосу, що дають можливість торкнутися Таємниці.

Музика цих хорів є справді містично-драматичною. Таїна містерії, мотиви віддзеркалення станів душі – у природних началах, символіка звучання тексту  знайшли відгомін у барвистій мелодекламативній інтонаційності мелодичного рельєфу та у сонорних звучаннях гармонії цих хорових творів. Багата звукозображальність, відзначена О.Галас, має у цих творах значення прихованого сенсу: це, передусім, містеріальні втілення Поета в природних стихіях, його симетричні «двійники» у всесвіті – вітер, сонце, гра… Ось про це, напевно, запис у щоденнику Геннадія Івановича: «у звичайному вимірі завжди присутній вимір інший – здатність бути присутнім одночасно в різних шарах буття, реагувати на все...» (Г.Ляшенко)

Окреме слово про видавців цих творів: діяльність видавництва, що  випустило вже 88 номерів літературно-мистецького журналу «Склянка часу*Zeitglas», а також, ряд номерів музично-інформаційного наукового альманаху «Октава» заслуговує на ідейну та громадську підтримку; і ця тема потребує окремої уваги.

Інтелектуальний тонус публікацій, прагнення концепційної новизни та відкритість до нового матеріалу робить кожний випуск очікуваним, дорогоцінним «ковтком свіжого повітря» для інтелігенції, професіоналів та поціновувачів поезії і музики. Спрага творчості, що є природним станом душі українця, втілена у публікаціях видавництва «Склянка часу*Zeitglas», єднає далеких і близьких – у потребі пізнання безкраїх обріїв Мистецтва...

 

(фрагментарно ноти подано у віконці ліворуч. Для перегляду натисніть курсором на зображення!)

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 

Примірники альманаху можна придбати післяоплатою 60 грн. + вартість пересилки УКРПОШТОЮ,

 замовивши книгу у видавництві

  zeitglas@ck.ukrtel.net

 

 

(Вказуйте у вірному порядку Вашу поштову адресу: Прізвище та ім`я по батькові), номер найближчого до Вас поштового відділення та номер Вашого мобільного телефону.

 

* Довідки за тел. (04736) 36805, або

 zeitglas@ck.ukrtel.net

 

«Матеріали статті дозволяється використати відповідно до ліцензії Creative Commons Attribution/Share-Alike»

 

 

 




Создан 19 фев 2019



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
„СКЛЯНКА ЧАСУ*ZEITGLAS” міжнародний літературно-художній журнал та видавництво вул. Шевченка, 31/32 Канів, 19002, Україна. Тел/факс: (04736) 36805 З 1995 року дає рівні можливості маститим і авторам-початківцям. Одночасно українською, російською та німецькою мовами. mailto:zeitglas@ck.ukrtel.net web: www. zeitglas.io.ua Директор: Олександр В. Апальков **************************************************************************** „Склянка Часу*ZeitGlas” Publishing house and international literary - art magazine Street. Schewtschenko, 31/32 Kaniv,19002, Ukraine. Phone/fax: (04736) 36805 Since 1995 gives equal opportunities known and beginning authors. Simultaneously in the Ukrainian, Russian and German languages. mailto:zeitglas@ck.ukrtel.net The director: Alexander W.Apalkow