Вийшов друком №90 літературно-мистецького журналу "Склянка Часу*Zeitglas"

(проза, поезія, есеї, критика, графіка, живопис, фото)



Вийшов друком №90 літературно-мистецького журналу "Склянка Часу*Zeitglas"

(проза, поезія, есеї, критика, графіка, живопис, фото)





 

№90 літературно-мистецького журналу "Склянка Часу*Zeitglas" 

(проза, поезія, есеї, критика, графіка, живопис, фото)

 

 

Проза   Prosa  Проза

 

Александр Волков

Роман Шилуцкий

Влад Наслунга

 

 

Лірика Lyrik Лирика

 

Сергій Лазо

Стихи лауреатов “ВДП”:

Анна Соболева,

Марґо Ґейко, 

Єлена Дорофієвська,

Ирина Сон, 

Ярослав Костюк,

Денис Голубицкий, 

Марія Луценко,

Олег Клищ, 

Влад Лоза

 Наталія Віленська

Юрий Крыжановский

Вячеслав Рассыпаев

Николай Проценко

Юрій Шеляженко

 

 

Есе Essays Эссе

 

Антоніна Остролуцька

Олександр Апальков

Микола Скрипець

 

Галерея Galerie Галерея

 

 

Коллажі на обкладинці: Олі Рондяк  / Bilder  Ola Rondiak


Малюнки: Олексій Мартиросов  / Zeichnung von Alexej Martirosow

 

Примірники журналу можна придбати, післяоплатою 90 грн., (плюс вартість пересилки)
замовивши в редакції:

zeitglas@ck.ukrtel.net



Прохання до авторів: 

 Будь ласка, сповістіть редакцію по е-пошті: zeitglas@ck.ukrtel.net

про бажану Вами кількість примірників журналу.

Чітко вказуйте кількість примірників, прізвище та ім‘я по батькові, вулиця, номер будинку та квартири, місто, поштовий індекс, номер телефону).

Це уможливить нам вчасно і оперативно здійснити розсилку УКРПОШТОЮ.

НОВОЮ ПОШТОЮ примірники не надсилаються. 


Уривки творів журналу СЧ№90

 

Ну що ж, богема так богема,

Ні  відчаю, ані страху,

Розбиті вщент усі проблеми,

Танцюймо сальсу на даху.

Мансарда, сутінки, гітара,

Вогнів  цілуючих регата,

Давай скуштуємо  напару

Цей захід з присмаком  мускату.

Крикливі маски – виклик тиші,

На карнавалі ми –

                                         трофеї,

Все, що в житті було раніше,

Не має значення.

                                         Ти – фея.

Все решта – вернісаж фантазій,

Дощ, що пустує на бульварі…

Я голкою твого екстазу

Приколотий в рудий гербарій.

 

Сергій Лазо   Богема так богема

 

--------------------------------

 

Он уже давно был в том возрасте, когда все чаще и чаще задумывался – куда, в конце концов, попадет его душа? Его душа, вспоминал старый тренер по боксу Савелий Петрович Симонов выражение известного писателя Борхеса, не попадет в обычный рай, где пребывают больные и старые, неудачники, люди-обезьяны, рабы и леопарды… Да, соглашался с классиком Савелий Петрович, все те, кто переступил через черту морали, не окажутся в обычном раю, как контрабандист, который с паленым товаром шагнул через обычную демаркационную линию, не останется на воле.Но, ведь Симонов знал, что сам не переступал эту невидимую линию, а с возрастом стал пристально, можно сказать – с исступлением, как его учили, следить за тем, чтобы не переступали и другие!И тут, в череде этих серых нескончаемых уже давно дней, сосед из крайнего подъезда их многоэтажного дома, спортивного вида парень примерно 25-ти лет от роду, которого звали Семен, буравя его темно-синими, почти фиолетового цвета глазами, подошел накануне, встряхивая, как жеребец, своей белобрысой челкой, и предложил поработать в новом спортивном клубе тренером по боксу.– Блатной спортзал, что ли? Где собираются толстые тетки, чтобы их облизали и попереворачивали с боку на бок? А они при этом делают вид, что тягают железо, потому что тренироваться не хотят?– съехидничал часто не сдерживающийся в выражениях Савелий Петрович, ероша память в поисках знакомых адресов спортивных объектов города.– Что-то типа такого, – кивнул Семен, потом покачал своей крупной головой и как неоспоримый довод напоследок впечатал: – Но зато платят много.Все это или подобное этому в жизни Савелия Петровича уже было, и, входя в этот блатной спортзал, он знал, что к нему рано или поздно кто-нибудь обратится с просьбой, которой нет в прейскуранте. Как рано или поздно в фешенебельной, сияющей, как музей искусств, конюшне залезут, чтобы прокатиться, на спину престарелого, давно не участвующего в самых престижных скачках скакуна, который раньше всегда эти старты выигрывал – будто прикосновение к обладателю титула заряжало какими-то магическими флюидами, которыми не обладали те, кто этим званием не владел.Зал был огромным, и казалось, парил, как бассейн зимой, мимо которого по молодости на сборах по физической подготовке он часто бегал, но на том месте сейчас возвышается Храм Христа Спасителя в Москве.Савелий Петрович осмотрел тренажерный зал, заставленный устройствами для силовой подготовки, увидел мерцающие экраны мониторов, бесконечно демонстрировавшие соревнования бодибилдеров, далее помещения для групповых программ, поблескивающие большими стеклами, что создавало впечатления огромного аквариума. Да, раньше, в его время, таких помещений для тренировок не было… Все больше подвалы с тусклым освещением, маленькие комнатки, переоборудованные под занятия спортом в районных Домах пионеров, а то просто занимались на свежем воздухе, частенько бывало, что и круглый год… Да, на свежем воздухе и круглый год… А соревнования – на сцене какого-нибудь Дома культуры, где за кулисами навалены театральные атрибуты и еще какие-то предметы типа досок для ремонта или старых сломанных стульев, об которые травмировались товарищи Савелия, проваливаясь во время поединка между обвислыми канатами ринга… А за канаты ринга спортсмены вылетали, ведь тогда ТАКИЕ были бои!!!А теперь Савелий должен обучать этому боевому искусству жирных теток и перезрелых мужичков, которым нечего делать… Жуть.За стеклом, как в аквариуме, молодые женщины выплясывали какой-то групповой танец, ритмично взбираясь на маленькую подставочку у ног, а потом под свист и улюлюканье инструктора с нее изящно спрыгивали. Демонстрировали свои прелести через обтягивающее тело трико, больше похожее на вакуумную упаковку для длительного хранения – искали себе партнеров, во всяком случае, и это было видно, делали все это не только ради сгонки лишнего веса. Как раз Семен, поводя из стороны в сторону своей лошадиной физиономией, вышел из этого зала в клубе, сплошь забитого потными, будто под дождь попавшими, запыхавшимися молодыми женщинами, после проведенного им занятия по фитнесу и обратился к Савелию с просьбой провести с ним цикл тренировок перед боксерским турниром. Савелий поинтересовался:– Зачем тебе это надо?Пока тот мялся с ответом, Симонов осознал, что и он сам успешно пользовался в течение многих лет такой роскошью, как безрассудство. Все-таки за спиной двести боев на ринге. Но Савелию за это ничего не было, как говорится, пронесло, и он уже четко знал – почему! А без главного и браться за дело серьезно нельзя – Симонов верил в это безоговорочно. И вот теперь уже восьмую тренировку проводил Савелий Петрович Симонов с Семеном и с утра ждал того у машины, чтобы бегать намеченный в плане подготовки кросс по пересеченной местности…Ночью выпал снег, температура опустилась ниже ноля – заморозок, что редко случалось в Крыму.Когда утром Савелий Петрович вышел из подъезда в седую мглу к своей засыпанной белым машине, Семен уже бежал от своего подъезда по мокрому снегу. Молодой, крупный, красивый, подтянутый, похожий издали на Мохаммеда Али во время расцвета его карьеры, только не такой большой, хотя тоже тяжеловес. Увидел тренера у машины и припустил, аж снег запылил из-под кроссовок, бежал стометровку, как наколовшийся гормонами известный всему миру канадский спринтер Бен Джонсон на Сеульской Олимпиаде – помедленнее, конечно, но так же азартно.– Какая классная погода! – вместо приветствия произнес радостно Семен и закозлил на месте, как резвый, непослушный жеребец. На Семена тут же стали бросаться собаки, которых прогуливали их продрогшие хозяева.Собаки рвались с поводков не особо люто, так, отрабатывали кормежку, или как лают на своих, которые не туда забрели или не то делают, а Семен только с ухмылкой оглядывался через плечо на злобных домашних животных и продолжал рысить на месте, взбивая кроссовками снег.Хоть Савелий Петрович и был не молод, и глаза его цвета поднятой ветром тучи серой пыли давно выцвели и мерцали какой-то натянутой желтовато-грязной пленкой, на него никогда не бросались собаки, да и женщины часто останавливались, чтобы поговорить… для начала.Снег все падал и падал, а по стадиону, наматывая круг за кругом, двигался не Семен, молодой парень из соседнего подъезда, тренер по фитнесу блатного спортивного клуба, а настоящий греческий бог!Красивый в движении, взмахи четкие, выверенные, дыхание ритмичное, ровное, на лице полная сосредоточенность и врабатываемость в тренерское задание, и это поступательное движение молодого тренированного тела – поневоле залюбуешься.Сколько раз ловил себя на мысли Савелий Петрович, что ему последнее время стало нравиться наблюдать за молодыми спортсменами. Раньше, когда сам был молодой, он таких же, как он, и не замечал, тогда главное было выполнить тренерскую установку, а остальное исчезало, как не относящиеся к заданию. Тренерская установка, способность ее выполнить – и есть мастерство. Поэтому не выполнив указание наставника в малом – никогда не выполнишь в большом. И тренер для молодого Савелия был тогда родней отца с матерью, ближе товарищей, ценней любимой девушки, величественней, чем Родина… Или, во всяком случае, совсем другое дело, не как для всех остальных… 

 

Александр Волков  Заморозок

 

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 

Всемирный День Поэзии, сокр. ВДП (21 марта 2019) – международный фестиваль, который существует на пространстве бывшего СНГ и в ряде стран Европы с 2016 года как кооперированное литературное действо ряда молодых авторов под эгидой ЮНЕСКО. Генеральным куратором фестиваля является писатель, филолог,  критик, лауреат ряда международных премий Стефания Данилова. Региональным куратором от Украины является писатель, философ, культуролог Евгения Бильченко. Результаты фестиваля были представлены в совместной статье Евгении Бильченко и Стефании Даниловой об интерактивных коммуникативных площадках в журнале Российского университета дружбы народов и в выступлении Евгении Бильченко на Международной книжной ярмарке в Лейпциге (22-23 марта 2019 г.). Партнерами фестиваля ВДП в 2019 стали Международный фестиваль «Одна маленькая свеча», который курирует Евгения Бильченко, и Международный фестиваль литературного клуба «АВАЛ» (Харьков) «Фестилава», который курирует писатель Андрей Костинский – главный редактор журнала «Лава». Отдельные стихотворения лауреатов ВДП представляем вашему вниманию. 

 

Анна Соболева (Харьков)

 

***

От имени безымянного тральщика, стоящего на задворках Мемориала «411 батарея береговой обороны», г. Одесса.

 

Я забытый корабль, позабыто и имя,

Что отныне мертво – не умрет никогда.

Кто врагом не убит, тот погублен своими.

Здесь погасла моя золотая звезда.

 

Я  – потеха детей, я – открытая рана,

Мой железный остов истекает слезой.

Ты услышь, мою боль, посетитель незваный,

И цветы положи не дрожащей рукой.

 

Я тебя не прошу возвратить мою славу,

Залатать идеальные дыры от пуль.

Я хочу, чтобы ты, немудрящий лукаво,

Чтобы ты мне меня, мое сердце вернул.

 

Мне не нужно тяжелое бремя орудий,

Обновленных знамен поменявшийся цвет,

Я не знаю, что дальше, не знаю, что будет.

Я – забытый корабль, позабывший рассвет.

 

Я не знал: пополам мою душу разрубят,

Отдадут беспощадным годам на убой,

Ты верни мне штурвал, капитанскую рубку,

Чтобы мог я дышать, получивши покой.

 

-----------------------------------------------------

 

Возвращение в старые дневниковые тетради порождает странные ощущения: “Это действительно я такое записывал? Это вправду мои тогдашние соображения и представления?“ Вспоминаешь о чёрных кошках, разбитых зеркалах и просыпанной соли. Хочется скрестить пальцы, зачураться, отнекаться, откреститься от бывшего. Однако это действительно ты, это вправду твоё. И когда некуда жить и не во что терять, то отчего бы и не заглянуть, не засмотреться на своё плюсквамперфектное?/
“1–2, среда, четверг. Дождит: дни-водопады. В перерывах продолжаем убирать урожай с огородов – с ближнего и дальнего. Хотя не слишком ли красивое, округлое определение для того, чем занимаемся: красные мёрзлые руки, чёрные от непрестанно соскабливаемой земли, мордастые тяжёлые клубни кормовой свёклы (бураки – подходит больше: “Бураки – дураки – кулаки – бирюки”, – бубнишь себе под нос, подхватывая очередную чушку).Вечером пригоняю с луга мокрую скотину, особенно жалкую. Да не пригоняю: корова сама торопится под крышу, в сухое.Читаю немного, с трудом вникая в читаемое. Отвлекают мыслишки, к примеру: как сложатся будущие?  Именно так: во множественном числе, Их, будущих, столько, сколько ты способен и сколько не лень для себя придумать.Нет у меня любимой, нет у меня одной. Что же всё это было, что это было со мной?..Сила уйти и бессилье понять.Моё нынешнее можно очертить так: “Из несостоявшихся книг.”“3–4–5, пятница, суббота, воскресенье. Живу нутром, так это называется? Отрывочно, обрывочно. Работы по хозяйству, телевизор, непроходящая сонливость.Во снах, до удивления густонаселённых, прохожу по улицам и улочкам: мне назначена встреча? ищу ли кого в толпе? или надеюсь на случай?Проснувшись, припоминаю мелькнувшие там строчки, вроде: “Я, как чёрная кошка, пересекаю дорогу перед собою – перед конструкцией из признаков моей расы…” Вот куда, к чему этакое приспособить? Но и более привычное, понятное: “Любовь моя, разрозненная, слабая…” – продолжения тоже не находит.”“6–7, понедельник, вторник. Ничего нового не пишу: не столько из-за внутренней несобранности, сколько из-за банальной внешней усталости, физической в основном, а может, от самого себя. И нынче с самого утра то же самое: тележка, вся железная, на колёсах от мотороллера, мешки, лопата. Так что все “творческие потуги” пресекаются на корню. А пожалуй, это и неплохо…Чтобы всё-таки удерживаться на плаву (на поверхности души?) читаю и перечитываю наш с Грецким рукописный экземпляр блаженного Кузмина: лёд не тает, но форель продолжает его разбивать.”...

 

Роман Шилуцкий  Отщепенец

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 

 

Где-то плещется оранжевое море.

Там резвятся фиолетовые рыбки;

Но известный нам философ и историк

Не о том поведал морю по ошибке.

 

Видно, пыхнул он нехилую затяжку

И забыл рулон пергаментного свитка.

Вместо свитка взяв эгейского баклажку,

Он задумался под шелест эвкалипта.

Не оставил и туманные наброски.

Сколько радости, печали, сколько горя!

Мне приснился удивительнейший остров.

И философ. И оранжевое море...

 

Юрий Крыжановский  Смотри!

 

-----------------------------------------------------

З думкою про батьків Вадим узяв душ, поснідав нашвидкуруч та подався знову на метро в інститут. Приїхав по обіді, співробітники майже усі пішли. Вчений секретар відділу сказала, що справи йдуть добре, матеріали з Донбасу почали обробляти, готують робочі карти. Вадим заглянув до директора інституту, щоб повідомити про майбутній приїзд австрійців та узгодити поїздку з ними на Донбас. Директор сидів разом з бухгалтером і завкадрами, міркував, кого можна скоротити, а кого спровадити на пенсію.

–  Чого тобі?  – спитав він Вадима, бо вважав його надто активним.

Той часто приходив до нього з пропозиціями, які вимагали думати, де взяти для них гроші. Вадим це розумів.

–  Ні,  –  відразу сказав він,  –  грошей не треба. Хочу узгодити приїзд до нас австрійців, відрядження на Донбас, вони мають свої гроші.

–  А що їм треба?  –  трохи пом’якшав директор.

–  То нам треба. Хочемо щоб вони погодились включити нас до європейського проекту з геоекології. Сподіваємось отримати грант.

–  Та що нам той грант?  –  втрутилась бухгалтер.  –  Це ж вони будуть його отримувати, усі накладні витрати їм підуть. Вам, в кращому разі, дадуть трохи на зарплатню та відрядження. А що інститут з цього буде мати?

–  Науковий доробок. Може видамо спільну монографію.

–  З вашого доробку каші не звариш,  –  невдоволено сказала бухгалтер.

–  Візьмеш на грант дві людини, яких я тобі скажу. Бачиш  –  фонду зарплатні не вистачає,  –  запропонував директор.

–  Тоді дайте трохи на відрядження, мені ж треба авто найняти на Донбасі.

–  Даш йому аванс,  – звернувся директор до бухгалтера,  –  він потім відчитається.

А Вадимові:

–  З австрійцями зайди до мене, хочу їх привітати.

–  Добре,  –  відповів він, виходячи з кабінету.

Тільки увійшов до себе, як двері трохи відчинилися і заглянула голова співробітника з іншого відділу:

–  Вадиме Васильовичу, на прохідній вас питає якась жінка.

–  Хто б це міг бути?  –  здивувався Вадим.

Він спустився до прохідної і побачив Ельвіру.

–  Я тут була недалеко. Дай, думаю, зайду, бо давно не бачились.

–  Добре зробила. Почекай хвилинку, я замкну кабінет і підемо попити кави.

Пішли до торгового центру, який дуже змінився на початку дев’яностих років. Замість колишнього великого гастроному тепер була низка приватних магазинчиків, досить неохайних, а в одному з закутків – кав’ярня на декілька столиків. Кава була непоганою, з італійської машини, навіть чашки існували, хоча, ще кілька років тому каву пили стоячи з баночок від морквяного соку.

–  Щоб не вкрали,  –  казали між собою відвіду Чтобы мог я дышать, получивши покой...

 

Влад Наслунга   Збентежені душі

 

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 

Чай из полыни, гледичия да лапортея –

вот она, смесь номер семь от библейского змея.

Радость, пожалуй, одна: телевизора нет.

Вместо него – скоростной барбухайки макет.

Что-то подобное ездило в дальние сёла

детства моих замполитов, где прятался чёрт.

Сердце притёрлось к неровностям костного скола –

больше его панорама Земли не влечёт.

 

Классный был мир: карусели почти на халяву,

утренний раж беглеца, заводившего «Яву»

и неподкупная вера в газетную чушь

сквозь кумпарситу и круглогодичный коклюш.

Вот и пора в свою тёплую, нежную тучку.

Вид из неё – до экватора дальней каймы.

Глядь – вон метелят мажоров, создавших тянучку:

нечего тырить мечты ни за гривну взаймы.

 

Всё, что оставили мне сердобольные предки –

хвост от шумовки да хлястик от дамской беретки.

Делай же дело, душистый волшебный чаёк!

Лютики пахли – такой был удачный намёк…

Не до моей меланомы сейчас этой своре:

надо ж покрасить дырявый асфальт в госцвета!

Как существуют без этого панды и лори –

вот ведь загадка шаманского свойства креста…

 

Ноги пошли истекать предтромбознымрелаксом.

Я полетел над какой-то фиестой в Крылатском,

выводком тундровых сов, ледяной бахромой…

Космос по-прежнему зыбок, но он теперь мой.

Думайте, папы и мамы, во время зачатий:

коль производите чадо с приданым «ку-ку»,

наполеоновских подвигов не намечайте:

лучше в коньяк себе на ночь плесните чайку.

 

Вячеслав Рассыпаев  MX - 54, - 220, - 259 

 

------------------------------------------------------------

 

«ТРЕБА  БУЛО  ЇХАТИ…»


«Треба було їхати…» І я поїхала.«Треба було йти …» І я пішла. І заснула, і, навіть, прокинулась, і світ втратив свої кольори. Гнида.«Та забула батькові дякувати…»Так, забула, а ви хіба ні?..»«Дякую тобі, тату, що приносив води в хату…»За воду не дякують, але з пісні слова не викинеш.«Більше не будеш, не будеш…»Не можна зарікатися, цього ніхто не знає – теорії, гіпотези, самонавіювання, запізнілий гіпноз. Далі в пісні про матір, брата і сестер, і, навіть, про ворота: «Дякую вам, ворота, що стояла хлопців рота, більше не будеш, не будеш…» А більше і не треба.


«БИЛА  МЕНЕ  МАТИ  БЕРЕЗОВИМ ПРУТОМ…»


Била. І словами, і вчинками. Тепер, коли вона вже в кращих світах, лишився березовий прут на деревах, як докір, що мало її любила. Березовий сік не купую.


«ІЗ  СИРОМ ПИРОГИ»
«Був собі гарний хлопець, мав років двадцять три…» Був і не один. І всім пирогів хотілося – «холодні, чи гарячі, аби лиш пироги…» Не обійшлося і без ворогів, та менше з тим, любов не питає «із сиром, чи без сиру, чи з житньої муки», та смак молодості не повертається. Черствіємо...

 

Антоніна Остролуцька  Пісні мого дитинства

 

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 

Серебряным утром

Ручья чешуя

Блестит перламутром,

Шуршит, как змея.

В ручье том играла

Русалка волной,

Меня приглашала:

«Играйся со мной!»

От страха влюбиться

Я бросился прочь!..

Но снится! Но снится

Мне каждую ночь:

Прозрачное утро,

Ручья чешуя,

В дожде перламутра –

Русалка и я.

 

Николай Проценко  Кохання

 

---------------------------------------

 

У час, коли не лише перед можновладцями, а й перед всією Україною стоїть першорядне завдання провести реформи у відповідь на суспільні перетворення, настала нагальна потреба «Конституції Цінностей». Нова політика покликана створити такі умови, щоб вже у недалекому майбутньому якомога більше громадян України змогли насолоджуватися свободою. Навіть, у переломні періоди. Адже, справжня свобода робить людину відповідальною перед своєю совістю і громадою, перед майбутніми поколіннями.

«Кожній людині не шкідливо задуматися над цінностями і почитати про цінності. Цінності  – дуже складне, багатосмислове поняття. Але роздумувати над ними і корисно, і що ще не менш важливо, дуже цікаво…» (Олександр Пасхавер)

Результатом першого міжнародного економічно-гуманітарного Форуму Ukrainian ID: “План на завтра: стратегія успішної країни” стало Комюніке, яке пропонує радикальні зміни до безпекової політики країни. Учасники та організатори Форуму відзначають, що успішна економіка можлива лише за умов цілісного розвитку суспільства. Там, де немає культури, немає свободи, немає можливостей розвитку людини – немає і економіки. Саме ті країни, чиї громадяни отримують сучасну освіту та мають доступ до гуманітарної інфраструктури, якою можуть користуватися для свого персонального розвитку, ведуть цивілізацію у майбутнє і є дійсно безпечними.

Тому другий форум Ukrainian ID-2019 вдвічі збільшив свою програму присвячену процесам гуманізації державотворення. Спрямувавши усі зусилля на подолання занепаду, можливо знайти спільний напрямок, у якому необхідно неупинно здійснювати назрілі заходи, та зробити новий крок до проведення реформ. 

Саме фундаментльні цінності для успішного розвитку суспільства мають стояти в пріоритеті усіх концепцій та законів. Адже саме на них ґрунтуватиметься успішна Україна у глобалізованому та сповненому викликів XXI столітті.

«Сенс вільних країн, полягає в тому, що коли закон не відповідає цінностям, то його не приймають. Народ не дасть його прийняти. І навпаки, приймаються тільки такі закони, які відповідають цінностям. І ми дивуємося, чому і у них вище законослухняність…» (Олександр Пасхавер)

Список усіх фундаментальних цінностей величезний, але все занадто велике можна розділити на частини.

Глобалізація, суспільство інформації, усталений розвиток, війна, примирення, енергоресурси… Що ж означають ці тенденції і сценарії для кожної людини зокрема?  За якими критеріями ми прагнемо організувати наше життя в Україні?

Конституція цінностей: документ, який має визначати ключові правила гуманітарної безпеки і суспільного життя нашої держави. Адже Україна, як спільний колектив різних націй, що її населяють, заявила свій європейський орієнтир. Вона себе бачить частиною саме цієї спільноти: Європи. Тому така конституція повинна послідовно входити у життя, втілювати основні пріоритети, аби стати частиною цього світу.

Видатні діячі культури, інтелектуали, лідери думок долучилися до проекту цієї Конституції.

«Конституція цінностей – це відповідь прогресивної частини суспільства на ту атаку, яку розгорнули проти власного народу наші політики. Українське політичне середовище, на жаль, ніколи не було осередком яскравих умів і гострих ідей, які задають порядок денний.  Ті гасла, якими через політиків був заповнений наш ще недавній суспільний простір, виявилися переважно поверхневими, популістськими та спекулятивними. За ними немає нічого, крім боротьби за владу й ті нечисленні ресурси, якими ще володіє наша країна. І тому ми повинні виробити протидію цій отруті. Окреслити реальні базові цінності, на яких повинно будуватися наше життя, досягнення яких має стати ключовою ціллю як кожного з можновладців та тих, хто претендує на владу,  так і суспільства вцілому...» (Наталія Заболотна)

Конституція цінностей – результат колективної роботи – спроба зібрання фундаментальних установок для успішного суспільства і успішної української держави. Сам термін – дуже вдалий, отже, спробуємо тепер наповнювати його змістом. Не теоретизуючи, а намагаючись надати  вжитковості.  Аби наша країна жвавіше виходила зі свого затяжного пострадянського статусу і переходила у нормальний стан і стиль буття та заходилася якнайшвидше підвищувати стандарт життя громадян і стандарт правил, стандарт юридичного захищення людей. І це слід робити вже нині – планомірно, оптимально, не зволікаючи – у тому числі, зі сторони політичної еліти держави. Тому в цій книзі йтиметься про ексцес засади цінностей моралі і закону. Адже без такої єдності, координації, ні про які цінності мови йти не може.

У творенні «Конституції цінностей»  взяли участь десятки знаних особистостей: перший Президент України Леонід Кравчук, член-кореспондент Академії технологічних наук України Олександр Пасхавер, професор Гарвардського університету, літературознавець Григорій Грабович, письменник Юрій Андрухович, бізнесмени й меценати Євген Уткін та Ігор Ліскі, економісти Олександр Шлапак та Анатолій Амелін, директор Інституту майбутнього Віктор Андрусів, радник Голови Держенергоефективності Світлана Коломієць, журналіст New York Times та видавець Ukraine Business News Джеймс Брук, культурний аташе посольства Австрії д-р Ульф Хаусбрандт. Також серед авторів – режисер Роман Балаян, кандидат психологічних наук Олена Рихальська, телеведучі Яніна Соколова і Сніжана Єгорова, а також Олександр Саврук, Ольга Бондаренко, Юлія Алексєєва, Микола Давидюк, Олексій Павленко,  Світлана Леонтьєва, Володимир Шульмейстер, Павло Гвозденко, Гарик Корогодский, Олександр Ройтбурд, Гарік Крічевський, Лариса Євтухова, Варвара Пархоменко, Катерина Власюк, Ольга Руднєва, Ярослава Бойко, Вахтанг Кебуладзе, Тетяна Кондратюк, Олена Сотнік. Обговорення дійсно важливих, позачасових цінностей тривало і триває – в особистих бесідах, у публічних виступах, у дискусіях соцмереж...

 

Олександр Апальков  Конституція цінностей

 

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 

Шукай себе серед каштанів,

У цвіті білих пірамід.

Як небо цілувати станеш,

Зашелестить зелений світ.

Земля, розніжена дощами,

Засне за хмарами сирені,

І вітерець, примхливий геній,

Всіх квітів пахощі змішає.

Навіє сонячний азарт,

Сполоха яблуні у жарт,

Стежки засипле пелюстками.

Насіння вікон. Місто-сонях.

У заростях на підвіконні

Розквітне твій колючий кактус.

 

Юрій Шеляженко Шукай себе

-----------------------------------------

 

 

Примірники журналу можна придбати, післяоплатою 90 грн., (плюс вартість пересилки)
замовивши в редакції:

zeitglas@ck.ukrtel.net



Прохання до авторів: 

 Будь ласка, сповістіть редакцію по е-пошті: zeitglas@ck.ukrtel.net

про бажану Вами кількість примірників журналу.

Чітко вказуйте кількість примірників, прізвище та ім‘я по батькові, вулиця, номер будинку та квартири, місто, поштовий індекс, номер телефону).

Це уможливить нам вчасно і оперативно здійснити розсилку УКРПОШТОЮ.

НОВОЮ ПОШТОЮ примірники не надсилаються. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 



Создан 21 июн 2019



  Комментарии       
Всего 1, последний 7 мес назад
zeitglas 09 июл 2019 ответить
ТБ-передача про №90 журналу СЧ https://www.youtube.com/watch?time_continue=1
00&v=_ae_hRgqPrE
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
 
„СКЛЯНКА ЧАСУ*ZEITGLAS” міжнародний літературно-художній журнал та видавництво вул. Шевченка, 31/32 Канів, 19002, Україна. Тел/факс: (04736) 36805 З 1995 року дає рівні можливості маститим і авторам-початківцям. Одночасно українською, російською та німецькою мовами. mailto:zeitglas@ck.ukrtel.net web: www. zeitglas.io.ua Директор: Олександр В. Апальков **************************************************************************** „Склянка Часу*ZeitGlas” Publishing house and international literary - art magazine Street. Schewtschenko, 31/32 Kaniv,19002, Ukraine. Phone/fax: (04736) 36805 Since 1995 gives equal opportunities known and beginning authors. Simultaneously in the Ukrainian, Russian and German languages. mailto:zeitglas@ck.ukrtel.net The director: Alexander W.Apalkow