Вийшов друком ДОВІДНИК ХОРМЕЙСТЕРА Ірини Апалькової

посібник, підручник



 

 

ISBN 978-617-7425-45-7

Zeitglaverlag 2020

 

Нова книга Ірини Апалькової – «Довідник хормейстера» привертає увагу читача до складної багатовимірної  проблематики хормейстерської професії. «Довідник...», адресований молодим музикантам, фахівцям культурно-просвітницького напрямку, широкому колу любителів музики, фактично, є давноочікуваним посібником з фахових питань, підручником, у якому методична вивіреність, послідовність викладу є наслідком багаторічного професійного досвіду  авторки – викладача хормейстерських дисциплін, керівника хору.

Актуальність цієї книги безумовна: компактний виклад матеріалу, заглибленість у предмет – секрети  хормейстерської праці у роботі з самодіяльним (аматорським) хором – охоплює різноманітні  аспекти фахової діяльності; практично, це готова програма навчання та самостійної роботи для хормейстерів аматорських хорів. Жанр довідника, як  систематизованого інформаційного збірника, з акцентом на методиці діяльності керівника хору, у трактуванні Ірини Апалькової –  «вказівник шляху», яким має іти навчання хоровому мистецтву, значно розширює музикознавчі межі цього жанру допоміжної  учбової літератури.

Проте, пропонована методика роботи з аматорським хором не є «догмою»: у детальних рекомендаціях-конспектах  щодо становлення фахівця-хормейстера, авторка наголошує на творчому осмисленні методичних настанов, на ролі  імпровізаційного компоненту та на пріорітеті власних рішень хормейстера  при застосуванні рекомендацій «Довідника...». 

 Ірина Апалькова, закликаючи керівників хору до  творчих пошуків, вказує на «ключі» виховання інтелектуально-емоційної гармонії та духовності співаків хору: успіх досягається завдяки репертуарному плануванню, прагненню високих ідеалів у підготовці до концертних презентацій, завдяки постійному навчанню, контролю над якістю та іншим чинникам професійного зростання .

Зрозуміло, що професійні знання,  практичний досвід, які  набуваються, передусім, у тривалому репетиційному процесі, корегуються умовами діяльності аматорського хору; тому самонавчання хормейстера має бути комплексним, і повинно бути спрямованим на виховання мобільного фахівця-музиканта, якому  підвладні різні виконавські стилі, синтетичні форми сучасного мистецтва.  Детально висвітлені питання з таких спеціальних дисциплін як диригування, хоровий клас, постановка голосу, психологія, етика, народно-пісенне мистецтво, теорія виконавства, укладають основи фаху. І вони потребують, на мій погляд, доповнення та продовження. Зокрема, не вистачає інформації з таких важливих галузей творчої діяльності диригента-хормейстера як «хорове аранжування», «розшифровка народних пісень», «хорова імпровізація»; такий матеріал може скласти основу наступного,  другого тому «Довідника...»,  і стати логічно необхідним продовженням даного підручника.

 Хорова музика – один з наймасовіших (з часів Стародавньої Греції) видів музичного мистецтва, доступного більшості її любителів. Наприкінці ХХ століття, з утворенням видатних хорових колективів, започаткуванням хорового фестивального руху, в Україні спостерігається справжній сплеск хорового мистецтва у різних його типах: народному, самодіяльному, імпровізаційному, професійному. Важливо, що дане видання є цінним і своєчасним внеском у справу розвитку сучасної хорової освіти; воно, як  своєрідний  місток, об’єднує професійну та самодіяльну  культури гуманною метою служіння народу.

 

Марина Денисенко (Сапмаз),

композитор, кандидат мистецтвознавства.

 

 

... праця І. Апалькової «Довідник хормейстера» має своїм підґрунтям багатолітній досвід автора у викладанні диригентсько-хорових дисциплін в Канівському коледжі культури і мистецтв. Вона також віддзеркалює осмислення широкого кола наукових джерел в галузі виконавського музикознавства та хорової педагогіки.

В основних розділах праці, таких як «Організаційні заходи та методика створення хорового колективу», «Методика проведення репетицій», «Репертуар та концертна діяльність хору», «Диригент, партитура, хор», «Специфіка академічного, українського народного виконавства, естрадного співу та різновиди народно-виконавських манер» всебічно висвітлюється його зміст.

Відзначимо високий науковий рівень викладу матеріалу, охоплення широкого кола проблем хорового мистецтва і диригентської педагогіки, літературну довершеність тексту. Провідною для автора книги є ідея виконавської інтерпретації хорової музики з огляду на її стильові і жанрові ознаки. Ця наукова розвідка має виразну українознавчу спрямованість. Вона становить неабияку цінність для сучасного хорового виконавства та мистецької освіти...

 

Анатолій Мартинюк,

Кандидат мистецтвознавства, доцент

кафедри мистецьких дисциплін і

методик навчання ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди.

 

 

 

 

 Посібник  Довідник хормейстера можна придбати післяоплатою (60 грн.+ поштові витрати), замовивши його у видавництві: zeitglas@ck.ukrtel.net або zeitglas.kaniv@gmail.com

 

Як придбати книгу "Довідник хормейстера"

 

Вкажіть Вашу поштову адресу та номер моб.телефону і примірник (и) "Довідник Хормейстера" буде  надіслано  на вказану Вами адресу УКРПОШТИ. Через 3-4 дні Вам слід буде навідатися до поштового відділення та сплатитивартість примірника та поштові витрати.


 

Уривки з книги:

 

Керівник самодіяльного хорового колективу

 

 

Наявність кваліфікованого керівника – необхідна умова плідної роботи колективу; його кваліфікація визначає рівень виконавської майстерності хору.

Завдання, яке стоїть перед керівником хору, вимагають від нього різних здібностей та вмінь, серед яких – організаторські, педагогічні, музичні.

Наявність організаторських здібностей необхідна умова для об`єднання спільною метою людей різного віку, освітнього рівня, культурного розвитку і уподобань. Головним є  вміння поєднувати різні види роботи одночасно, що є показником високого професіоналізму.  Керівник хору є педагогом, який повинен виховувати любов до музики, добрі смаки, розвивати художні інтереси та створювати у колективі творчу атмосферу, без якої неможливий розвиток.

 До основних критеріїв, які повинен мати керівник-педагог, слід віднести:

гностичні вміння, які виражаються у вмінні передавати знання іншим особам та забезпечити їх засвоєння. Також мати експресивні здібності – «вміння ясно і чітко виражати власні думки та почуття за допомогою мовлення, а також міміки та пантоміміки. Живе, образне, інтонаційно яскраве та виразне мовлення, емоційне, насичене, з чіткою дикцією, помірними жестами та рухами».[1]

сугестивні здібності – це здатність до емоційно-вольового впливу на колектив, що залежить від комплексу особистісних якостей керівника, а саме, його вольових якостей (рішучості, витримки, наполегливості, вимогливості і т.д.), а також від почуття відповідальності за свій колектив. Це вміння переконувати, «вести за собою».

-  вміння психолого-методичного планування передбачає визначення стратегії роботи на певний період, психологічну гнучкість у виборі методів роботи з окремими артистами та всією групою;

діагостичні та дослідницькі вміння – визначення загальних здібностей, працездатності та прогнозування результатів, а такаж спостереження, експеримент та висновки.

Керівник хору повинен бути музично освіченим, уміти проводити навчальну роботу, володіти вокальною методикою, вміти самостійно вивчати нотний репертуар, а також мати спеціальну диригентсько-хорову підготовку. Вона  визначає уміння володіти методикою роботи з хором, розучування творів з хором, роботи над основними елементами хорової звучності, ведення репетицій, організацію концертно-виконавської діяльності, ділових контактів. Крім вищезазначених якостей, керівник хору повинен бути широко освіченою людиною, яка володіє загальною і музичною культурою.

 

Для успішної роботи колективу важливе значення має дисципліна – як зовнішня, так і внутрішня.

Зовнішня дисципліна – це регулярне відвідування занять, своєчасний їх початок, відсутність розмов, правильна співоча постава, точне виконання вказівок керівника.

Внутрішня дисципліна – це зібраність уваги учасників, зосередженість їх на виконанні поставлених завдань, свідома підпорядкованість інтересів кожного загальним інтересам. Сувора дисципліна с передумовою створення творчої  атмосфери у колективі. Прикладом такої дисциплінованої людини повинен бути керівник хору.

Взаємини у колективі повинні будуватися на засадах взаємної підтримки і допомоги, колективного прагнення до поставленої мети.

 



[1] Кан-Калик В. А. Основы профессионального педагогического общения / Виктор Абрамович Кан-Калик. – Грозный : Чечено-Ингуш. гос. ун-т им. Л. Н. Толстого, 1979. – 138 с.

 

 

 

Особливості роботи з народним хором

 

Принциповим питанням на початковому етапі роботи з хоровим колективом є вибір виконавської манери – академічної чи народної. 

Головне завдання, яке стоїть перед керівником при створенні  хорового колективу народного спрямування, – досягнення відповідної художньої естетики, підбір репертуару,  визначення автентичної манери виконання та популяризація найкращих зразків пісенної творчості.

Тенденції, що  простежуються у народних хорах:

а) «академізація» – у народні хори запрошуються академічні сопрано і альти для виконання творів професійних композиторів;

б) «фольклоризація» – відтворення особливостей регіонального звуковидобувння. 

Надзвичайно багатим і плідним джерелом репертуару самодіяльних та аматорських народних колективів є місцевий фольклор. Саме він  виховує у співаків самобутність та художній смак,  підкреслює неповторність краси  тембру народних талантів.

Головним у  народному виконавстві  вважається відкрита манеру співу, близька до мовної, з її характерними діалектичними особливостями.

У народних співаків зв`язки змикаються значно щільніше, ніж у співаків з манерою академічного виконання, та більшою мірою використовується грудний резонатор. Головним методичним принципом у навчанні народному співу є «розмовна» манера співу.

Головна методична установка: артикуляційний механізм вимови слів залишається тим самим, що і у розмовній манері. Тому під час співу необхідно зберігати природне «розмовне» положення рота.

Мова, як і спів, здійснюється на основі дихання. Добре поставлена розмовна манера завжди співуча, звучна, м`яка, у ній є елемент розспіву, який при тренуванні і систематичному розвитку може допомогти співакові легко перейти на природний вокал.

Вдихання, затримка, і розходування повітря при розмові регулюється потребами конкретної фрази. Якщо усі природні, роками вироблені навички мовного звукоутворення максимально наблизити до співу, зберігаючи ту ж природність і невимушеність, як і в розмовній мові, то успіх буде забезпечений.

У народному співі головним є принцип опори на діафрагмальний спів, поєднання високої позиції з близькою подачею звука. Досягається це за допомогою кінчика язика, завдяки чому голос співака звучить близько і яскраво.

Таким чином, вміле користування резонаторами, чітка регуляція високої і близької позиції звуку, безперечно допоможуть керівникові правильно орієнтуватися у вокальній роботі з народним хором.

Інтонаційна виразність та емоційність зумовлюють основу мистецтва народного співу.

Аналіз народно-виконавської манери дозволяє визначити головні критерії звучання народних голосів:

– природність формування і звучання голосних;

– яскравий, «близький» на губах звук, резонування м’якого піднебіння і головних резонаторів, порожнини рота (тверде піднебіння, зуби і грудні резонатори);

– формування специфічних виконавських прийомів, штрихів («з’їздів», «під’їздів», призвуків, форшлагів, розтягування слів на голосних звуках, повторювання складів, гліссандо, вібрато, обриву звука та ін.);

– рівність співацького голосу;

– тембральна своєрідність;

– чітка артикуляція, дикція, при якій вимова відтворює особливості певного діалекту, розмовного стилю;

– мікстове звучання голосу.

 Влучну характеристику народних голосів зустрічаємо у працях відомого українського хормейстера, композитора Г. Верьовки, який відзначає притаманне їм «колоритне, яскраве, рівне і насичене звучання і дуже багатий і виразний спів з притаманною народному стилю імпровізаційністю виконання».[1]  Як відомо, українські співачки Р. Кириченко, Н. Матвієнко, Н. Цюпа прагнуть до яскравого, м’якого тембру, чіткої артикуляції. Їх виконавську манеру характеризує незначна вібрація, що надає виконанню особливої тембральної забарвленості.  Набуття співаком вокально-технічної майстерності є результатом свідомої цілеспрямованої багаторічної роботи і свідчить про досягнення ним високого рівня художнього і вокально-технічного розвитку.

Варто відзначити, що хоча народні хори зазвичай використовують певні елементи класичного хорового співу, існує й ряд відмінностей. Якщо в композиторських творах кожна хорова партія може виконувати провідний голос, натомість у функціях партій народних хорів є певні традиції. О. Коломоєць відмічає, що в народному хоровому музикуванні головна мелодія зазвичай знаходиться в середньому голосі, що відповідно стає провідним й найголовнішим в хорі. «У сучасних мішаних народних хорах таким провідним голосом є альтовий. Виконання головної мелодії вимагає інтенсивного звучання на фоні підголосків, що оточують її. Ця інтенсивність утворюється не надмірною гучністю альтової партії, а методом збільшення кількості співаків за рахунок приєднання до неї голосів з інших хорових партій, які є близькими за тембром і діапазоном… У народному хорі середній «пласт» відіграє важливу роль, бо сама будова пісень з підголосками вимагає особливо інтенсивного звучання середнього провідного голосу».[2]

 



[1] Козак С. Д. Григорій Верьовка. Серія: Уславлені імена. Київ: Молодь, 1981. 232с. к стр. 8

 

[2] Шевченко В.В. «Стильові модифікації репертуару народних хорів», «Молодий вчений», №9 (49) 2017.



 



Обновлен 08 мая 2020. Создан 11 янв 2020



  Комментарии       
Всего 1, последний 7 мес назад
pasichna_kateryna 25 мар 2020 ответить
Опис книги "Довідник хормейстера" сподобався, якісно описано керівництво народним хором. Придбаємо таку книгу! Дякуємо!
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
 
„СКЛЯНКА ЧАСУ*ZEITGLAS” міжнародний літературно-художній журнал та видавництво вул. Шевченка, 31/32 Канів, 19003, Україна. Тел/факс: (04736) 36805 З 1995 року дає рівні можливості маститим і авторам-початківцям. Одночасно українською, російською та німецькою мовами. mailto:zeitglas@ck.ukrtel.net web: www. zeitglas.io.ua Директор: Олександр В. Апальков **************************************************************************** „Склянка Часу*ZeitGlas” Publishing house and international literary - art magazine Street. Schewtschenko, 31/32 Kaniv,19003, Ukraine. Phone/fax: (04736) 36805 Since 1995 gives equal opportunities known and beginning authors. Simultaneously in the Ukrainian, Russian and German languages. mailto:zeitglas@ck.ukrtel.net The director: Alexander W.Apalkow