Альманах «СКІФІЯ-2013-ВЕСНА»

(сучасна проза, поезія, есеї, критика, художні переклади)



 

До  нового альманаху нашого видавництва «СКІФІЯ-2013-ВЕСНА» було запрошено 82 автори з усіх регіонів України. Книгу ілюстровано молодими художниками.

 5-й випуск альманаху побачив світ у травні 2013 року.


 

Книгу буде представлено на III-му міжнародному фестивалі «КНИЖКОВИЙ АРСЕНАЛ» (24 травня -1 червня 2013 року, м. Київ).

 

Запрошуємо наших авторів, художників та читачів на цей книжковий фестиваль.

 

 

 

Розсилка авторських примірників "Скіфія-2013-Весна"
буде розпочата із 20 травня цього року. 




Дякуємо всім авторам за участь у спільному проекті.

З повагою Олександр Апальков, редактор видавництва "Склянка Часу*Zeitglas".

** Довідки за тел. (04736) 36805, або zeitglas@ck.ukrtel.net

 

 

СКІФІЯ-2013-Весна.-
Канів. Вид. “Склянка Часу*Zeitglas”, 2013.-432с.
ISBN 978-966-2306-45-3

СКІФІЯ-2013-Весна.-(Літературно-художній альманах)

Літературно-художнє видання

Технічний редактор,
упорядник, оригінал-макет О.В.Апальков
Коректор І.Пустовойт
Обкладинка Є.Гордієнко
використано графіку О. Деца)
Здано до набору 03.05.2013. Підп. до друку 04.05.2013.
Гарнітура Courier New Cyrm, Tiemes
Тираж 1000


Cвідоцтво про внесення до Державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції ДК № 3430 від 24.03.2009.
вул.Шевченка,31/32,м.Канів,
Черкаської обл.,19002
тел. (04736)36805
E-mail:zeitglas@ck.ukrtel.net

 

В книзі використано роботи художників: 

Лісової Наталії - стор. 13, 65, 97, 259, 318, 323, 326, 374, 378, 406, 421.
Деца Олександра - стор. 103, 166, 181, 184, 196, 283, 337, 410.

На обкладинці - робота Деца Олександра

 

Автори альманаху "Скіфія-2012-Зима": 

 

Андрієвський Олександр

Апальков Олександр

Білецький Володимир

Божко Наталія

Боклаг Олександр

Боровський-Клюєв Валентин

Бурбело Олександра

Влащик Валерія

Вовнянко Анатолій

Волошина Галина

Гаврилюк Надія

Гаєвський Валерій

Гайворонський Петро

Гайдук Сергій

Геник Леся

Голубовська Тетяна

Гончарук Віктор

Грецька Любов

Григор`єва Олеся

Данилюк Наталія

Дем`янюк Марія

Денисенко Христина

Диб`як Неоніла

Дмитришин Леонід

Затовська Людмила

Зоря Світлана

Коваленко Володимир

Козя Юрко

Коміна Валентина

Комісарук Володимир

Кравчук Наталія

Кравчук Ольга

Кравчук Тетяна

Красельникова Тетяна

Криловець Володя

Кукурєкін Юрій

Кулаковська Ірина

Кульбовський Микола

Ліпчинський Валентин

Льоська

Мазур Наталя

Малиновська Людмила

Мамчич Олена

Мілена Лі

Мошенський Сергій

Найфонов Давид

Нестеренко Борис

Нечипельський Назар

Низак Лія

Норченко Валерія

Окунєва Тетяна

Олгері Ольга

Осінь Тетяна

Охріменко Віктор

Поливода Світлана

Пащенко Микола

Радько Тетяна

Рейцен Євген

Рибачук Анатолій

Рябініна Марина

Самсонова Оксана

Смольницька Ольга

Снаговський Микола

Cоколова Олена 

Сорокін Віктор

Стогова Тетяна

Стременна Ніна

Таран Валентина

Торконяк Юлія

Точинський Володимир

Ульяницька Людмила

Хланта Михайло

Харакоз Наталія

Цай Любов

Черненко Сергій

Чорнуха Олексій

Чучаєв Олександр

Швець-Васіна Олена

Шеврон Володимир

Шиманський Віктор

Шумлянський Владислав

Щербина Дмитро

 

Отрывки из произведений альманаха "Скіфія-2013-Весна"
Уривки з творів альманаха "Скіфія-2013-Весна"

 

"Командиру роти морської піхоти Військово-Морських Сил України капітанові Олексію Береговому пощастило. Та ще й як! Відучитися рік у Сполучених Штатах у штабному коледжі! З добовими у 48 долари на добу! Чи не поталанило! Звичайно, за нього замовили слівце люди, вхожі у штаб ВМС, але цими людьми були лише знайомі його дружини і могли бути віддячені шампанським та коробкою цукерок. Ну, хіба що, якийсь сувенір із заокеанської країни ...
А собі? За рік цілком можна було заощадити на добових круглу суму, достатню для покупки квартири. Та й по службі перспективи були б непогані – американська військова освіта, знання мови ... Слава Богу, Україна йшла в НАТО і такі офіцери були вельми потрібні ... "

 Б.Нестеренко, "Любов по - американськи"

 

 

 

 Дві мови – наче дві долоні,
За світ тримаюсь обома.
Життя фарбує білим скроні,
І наближається зима,

А їх – ні ліву, ні правицю –
Я жодну не віддам, хоч ріж!
Вони мій захист, патериця*
І Долі нерозмінний гріш!...

С.Паливода, ДВІ РІДНІ МОВИ

 

 "...Азара – повія. Вона із тих жінок, які незважаючи на бурхливі короткочасні романи деінде, поступово приборкуються обставинами життя та перероджуються в слухняних дружин, чудових матерів й, безумовно, витончених коханок. Молода, впевнена у собі, сьогодні ця струнка леді преміум класу (саме так говорять про дівчат в деяких ескорт агентствах) стояла напівгола у ванній та розглядала в люстерко своє обличчя. Вона посміхалась. Вперше у своєму житті. Вона була закохана. Чи ви думаєте, що повії не закохуються? Даремно… Аза відчувала це несподіване щастя й тремтячі від розгубленості, намагалась привести себе до ладу. 
Так, вона стовідсотково закохалась! Принаймні про це стверджував рум’янець на її ніжних, ще по дитячому дівчачих щічках.
Зупинив погляд на власних зіницях, Аза помітила, які вони широкі, ніби тунелі до міжгалактичного простору. В них було все: і життя, і смерть, і щось середнє між тим та іншим – любов..."

 Льоська, Із циклу нарисів «Сліпі люди»

 

 

 "...Не спіши нікуди, краще зачекай,
Ти ж знаєш, не буває всього зразу.
Тепло коханому своєму віддавай
І розумій: йому потрібно трохи часу.
Якщо тобі він справді дорогий,
Борись за нього палко – він оцінить.
Повна відсутність з твого боку дій,
Ти ж розумієш, зовсім ніц не змінить.
Своїм коханням глибоко диши,
Надію май, на краще сподівайся.
Не спалюй мрій, від них не відвертайся,
Колись, можливо, збудуться вони..."

Д.Найфонов, Не спіши 

 

 

 "Я одержав листа з Нiмеччини. Писав мiй знайомий. Нас звела робота. Вiн допомогав покращити водопостачання нашого мiста.
У нас тече Днiпро. А вода подаєтся у квартири по годинах. Про гарячу воду всi ми вже давно забули.

Адольф Вагнер, так його звали, впав, як снiг на голову. Його прислала органiзацiя пенсiонерiв-спецiалiстiв. Там, в надрах старого Заходу, є таке. Аби старi люди не вiдчували свою непотрiбнiсть.

Ми проробили з ним мiсяць. Серед липневої спеки, безкiнечних проблем та безглуздих рішень.
Прощаючись, вiн запитав мене, чому ми так безладно живемо й так багато п‘ємо.
– Живемо, – вівдповів я, – як Бог на душу кладе. А п’ємо, аби цю поклажу зносити.
– Філософічно, – почухав він потилицю, та й відлетів Люфтганзою до свого Мюнхену.
Отож, вiн написав рiк по тому. Вибачався за довгу мовчанку. Посилався на зайнятiсть i поїздку до Гвiнеї. Потiм вiн катався на лижах. В Альпах. I там впав..."

О.Апальков, АДІ ТА ВАСИЛЬ

 

Альманах "СКІФІЯ-2012-Весна" можна придбати післяоплатою (50 грн.), замовивши його у видавництві



(при замовленні понад 5 додаткових примірників, вартість кожного становитиме 35 грн.)

zeitglas@ck.ukrtel.net 

 

Погортати та придбати електронну версыю альманаха можна тут:

http://store.kassiopeya.com/index.php 

 

Підтримуючи ініціативу пані Дарини Загурської, редакція прийняла рішення про надання авторам-учасникам альманаху додаткової знижки на придбання примірників альманаху ("Скіфія-2013-Весна",   "Скіфія-2012-Весна", "Скіфія-2012-Літо""Скіфія-2012-Зима"

 для передачі їх бібліотекам. 

Для цієї мети вартість 1-го примірника становитиме 25 грн. 

Увага!

Кожний автор, твори якого друкувалися на сторінках міжнародного літературно-мистецького журналу «Склянка Часу*Zeitglas», або на сторінках тематичних альманахів, має право на видання власної книги з 30% знижкою видавничих витрат.

 

/p



Обновлен 27 дек 2013. Создан 15 фев 2013



  Комментарии       
Всего 83, последний 3 года назад
boklag2004 21 апр 2013 ответить
1.Чи можна надіслати оповідання на рос.мові? 2.В разі надіслання 4-х сторінок(а-4) оплата складе 20 грн. Я правильно розумію?
zeitglas 22 апр 2013 ответить
Так, тексти друкуються як українською, так і російською мовами. Втім, їх слід спершу надіслати на розгляд редакції. Опісля Вам буде надіслано відповідь.
marigonch 24 апр 2013 ответить
Все чудово, але між іншим - якщо на цій сторінці подано два варіанти обкладинки "Скіфія-2013-Весна", то я би використала мотиви верхньої (А.Муха?)...
Дарина Загурська 13 мая 2013 ответить
Чудовий альманах. Замовляю три примірники. Один - собі. Два - на дарунки друзям.
zeitglas 16 июн 2013 ответить
Не встигаємо всім вчасно надіслати примірники, пробачте. Втім, по малу всі їх отримають. "Багато" може скоро скінчитися, а "мало" -довго триває...
zeitglas 19 июн 2013 ответить
Будь ласка, автор альманаху Халанта Михайло, надайте редакції Вашу поштову адресу, аби ми змогли надіслати Вам авторський примірник!
zeitglas 20 июн 2013 ответить
Удивительно равнодушие авторов. К самим себе. К своему же творчеству.
Вот их произведения публикует журнал, альманах… Резонанс некоторых из публикаций бывает необыкновенным.
Газеты пишут, телевидение подставляет своё плечо, разнообразный ресурсы откликаются эхом. Вот тут бы и поддержать доброе дело. Но, увы, оклики на сайтах такого чудесного издательства как «Склянка Часу*Zeitglas», появляются не так часто. Активность авторов и читателей, по крайней мере, как мне кажется, литаргична... С чем это связано?
С нехваткой времени? С нежеланием раскинуть мыслями? Или с эффектом «ничего уж больше не желаю, ибо меня уде опубликовали»?
Наиболее сильные, как мне кажется, авторы отыскивают и время и желание оставить хотя бы сои комментарии или краткие рецензии. А что же другие, -слабаки что ли?
Ведь общаясь, даже таким несложным образом, писатели совершенствуются. И, даже таким нехитрым образом, иллюзорное пространство литературной жизни, наполняется реальной пространственностью живого слова живых авторов.
Те же «нехитрые» комментарии в значительной мере могут играючи, в добром смысле, провоцировать плоскость сети И-нета, давая возможность реальным, пусть, зачастую и сиюминутным мыслям вторгнуться в тему.
Можно не жалеть ведь слов,чтобы воспеть хвалу точному взгляду, меткой фразе, отличному тексту и профессиональному мастерству. Можно и пожурить графоманов, возомнивших себя пиитами и прозаистами… То, что всё это возможно особенно в И-Нете, известно. Ибо это пространство - большая удача, сама по себе.
Надо написать об этом развёрнутую статью…
Дерзайте, авторы!

Матвей Гвоздев, г. Харьков.
   
KristinaDenisenko 06 июл 2013 ответить
"... оклики на сайтах такого чудесного издательства как «Склянка Часу*Zeitglas», появляются не так часто. Активность авторов и читателей, по крайней мере, как мне кажется, литаргична... С чем это связано?
С нехваткой времени? С нежеланием раскинуть мыслями? Или с эффектом «ничего уж больше не желаю, ибо меня уже опубликовали»?
Наиболее сильные, как мне кажется, авторы отыскивают и время и желание оставить хотя бы сои комментарии или краткие рецензии. А что же другие, - слабаки что ли?"

Скажу о себе - на самом деле катастрофически не хватает свободного времени.

Но соглашусь с Вами, что обсуждение нам необходимо, и Вы правильно сделали, что подняли этот вопрос, зацепив многих и подтолкнув их к активному участию в этом форуме!
zeitglas 24 июн 2013 ответить
Будь ласка, авторкаальманаху Григор*єва Олеся, надайте редакції Вашу поштову адресу, аби ми змогли надіслати Вам авторський примірник!
Анатолій 25 июн 2013 ответить
Дуже змістовний вийшов альманах "СКІФІЯ - 2013 - Весна". Дякую, що популяризуєте мого Володю.
Анатолій Криловець, Рівненщина.
--- 25 июн 2013 ответить
Видавці та мовники робили у минулому неприпустиму помилку: із непробачливою неувагою ставиляся до альманахів, серед авторів котрих було безліч невідомих на свій час імен... часи минали, а з невідомих ставали генії... У цьому сенсі - видавцю "Скіфії" - низький уклін.
tom_tom_83 25 июн 2013 ответить
Сумлінно перечитав три рази. Боклаг Олександр - сила ! Якась мудра єврейська самоіронія... смакує надзвичайно...
   
О.Боклаг 11 авг 2013 ответить
Шановний tom/tom, так мене ще не хвалили. Надішліть адресу вишлю свою книжку. Всього найкращого. О.Боклаг.
Миколка 26 июн 2013 ответить
Про альманах «СКІФІЯ 2013. Весна»,
творчість його авторів та дещо побіжне
У трьох частинах.

Торік до широкого літературного життя України та його друкованих часописів долучився літературно-художній альманах «СКІФІЯ», випестований літературно-художнім журналом «Склянка Часу*ZeitGlas» і однойменним його видавництвом. Альманах — щоквартальник. Тож до своєї основної назви — «СКІФІЯ» — додає число року видання і назву пори року. Вже побачили світ чотири товстих книжки альманаху торік — відповідно «СКІФІЯ 2012. Весна», «...Літо», «...Осінь» і «Зима», а цього року — «СКІФІЯ 2012. Весна». На прикладі останньої книжки й поговоримо про дещицю тих літературних тенденцій, які вдалося у ній розгледіти, певною мірою — про дух авторів й трішечки про побіжне, дотичне до літератури, якщо хочете як фізичне, а не духовне явище.
В альманасі представили свою творчість 82 автори, розділивши друковану площу на 432 сторінках. З них — 47 поетів (в тому числі 2 ще і як поети-пісенники), 4 виступили у ролі поетопрозаїків, решта — прозаїки.
Географія проживання авторів свідчить про щедрість землі вкраїнської в усіх її усюдах. Люди творять словом. І в тому — плюс! Різних віків, освіти й роду діяльності — другий плюс! Порушують найрізноманітніші болючі проблеми — третій плюс! А які ж саме теми і як автори їх втілюють?!. Четвертий пл... Стом!!! Не «плюс»... Тут застосуємо весь спектр балів та оцінок.
Частина І. Поете, глянь до словника!..
Спочатку поговоримо про поезію. Зазначимо одразу, що про негативні приклади в ній розповідатимемо езопівською мовою, тобто авторів не називатимемо, щоб їх не образити, і не наводитимемо точних цитат з їхніх творів все через ту ж причину. Тим самом спробуємо довести, що всі вони рівною мірою талановиті, а те що трапляються деякі огріхи — так то буває...
Серед, безумовно, талановитих зразків поезії в альманасі бачимо й такі, в яких без усіляких зусиль можна запримітити нелогічність у доборі поетичних художніх образів. порівнянь, епітетів, метафор тощо. Так, скажімо, засіб спутування рук людини як фізична нежива річ, та ще й з металу, не може виявляти якісь емоції, принаймні якщо йдеться не про казковий чи алегоричний твір. В даному випадку маємо на увазі реалістичний поетичний твір автора, в якому він оспівує згадану річ як живу істоту. Нам здається, що до такого він вдався лише щоб хоч якось упоратися з римуванням неслухняних рядків. Але ж поезія — це не мистецтво римування будь чого.
Хоча чому? Деякі автори, якщо не вистачає поетичних образів, порівнянь, метафор, сміливо повторюють ще кілька разів попереднє слово, припасовуючи до останнього будь-яке інше, аби тільки воно римувалося з якимсь попереднім рядком чи у перехресній, чи паралельній римі.
До речі, про римування. Поети «Скіфії 2013. Весна» найчастіше вдаються ди рим перехресних і паралельних: а-б-а-б, а-а-б-б. Римування складнішого (а-б-б-а, а-б-а-б-а, а-а-а-б-б-а, а-б-б-а-б-б...) немає або майже немає. І це свідчить про певне поверхове ставлення до поетичної творчості, як у тієї жінки з провінції, яка в одному телешоу проспівала власний «шедевр»: «еСТеБе, еСТеБе, я кохаю тебе». Ну, так їй лягло на риму: «кохаю». Прикро, що та «поетеса» й виконавиця власного «шедевру», мабуть, і не замислювалась над тим, що кохати можна тільки кохану людину — чоловіка, хлопця чи жінку, дівчину, а телеканал доречно тільки любити, але аж ніяк не кохати!.
Аж ось читаємо римовані рядки іншого автора — про день народження.
Про цей день у житті кожної людини писано-переписано в усі віки, на всих мовах, обома статями й авторами від наймолодшого до найстаршого. Що ще можна сказати про день народження? Які слова ненабридливі, «незасмальцьовані» підібрати, та ще й заримувати їх майстерно?!. Тут потрібні не тільки здібності, якщо хочете — талант! Тут в автора має бути інтуїтивне відчуття живої сучасної мови (маємо на увазі тієї мови, якою пише автор), природжене сприйняття її мажорності, мінорності, піано і фортіссімо, по-іншому кажучи її тонів і напівтонів, барв, забарвлень і відтінків. Ось тільки, купаючись в усьому цьому, сучасний автор може створити по-своєму сильну поезію про день народження. А яку поезію про такий день автор подав до альманаху? З поспішно підібраними перехресними римами, банальними порівняннями. Ну, погодьтеся, що рядки на зразок «бесцельно прожитых годов...», «судьба... свела и снова развела» тощо не можуть бути навіть крапелькою поезії. Це дворовий сленг обмеженого у словарному запасі старенького-престаренького малограмотного дідуся, який книжок ніколи не читав, не ходив до кінотеатрів, хіба що вмів майстерно «різать» у доміно та попивати пиво.
Ця вада — бідність словарного запасу — неабияк тривожить через те, що вона притаманна багатьом сучасним поетам, та й не тільки поетам, в цілому літераторам, що працюють на ниві створення художніх жанрів. (Це стосується і тих кількох випадків, де автори представили пісенну лірику). Чи то їх інтернет відволікає, чи повсякденні побутові клопоти заважають, а чи відсутнє бажання відвідувати бібліотеку, брати там необхідну літературу, чи то немає коштів купувати ту літературу — важко сказати. Але факт! Деякі автори пнуться описати римованими рядками природу, її красу і мінливість, але, крім слів «гарна» та «красива», не знають (чи не хочуть знати?), що існує справжній гарем ефектних для опису природи слів: крім білий, жовтий, жовтий, синій, червоний, зелений, чорний, є ще золотий (золотавий), мідний, карий, рудий, рожевий, васильковий, сапфіровий, ультрамариновий, блакитний, бірюзовий, лазурний, фісташковий, пурпуровий рубіновий, маковий, малиновий, багряний, буряковий, лимонний, салатний, солом’яний, калиновий та ще безліч інших — вибирайте для опису природи та її явищ!
Одне слово, поете, глянь до словника!!! Навіть якщо ти вважаєш, що все знаєш, ну, майже геній — все одно знайдеш там корисне!
Хоча в альманасі «Скіфія 2013. Весна», на щастя, більше самобутньої яскраво індивідуальної поезії. Є влучні поетичні образи у творах «Лісничівка» (В. Некляєв), «Людина і космос» (О.Швець-Васіна), «Всесвіт», «Медсестра» (В.Шиманський), «Сонячний промінь...», «Купався день...», «Запалену душу...», «В обіймах трав...» (В.Комісарук). Між іншим у невеличкому вірші «В обіймах трав...» є чудовий свіжий поетичний образ: «...без джерела сердечність не росте, // в серцях кохання щиро не співає!» Оце — справжня поезія!
Маємо справжню поезію і в наступних прикладах. (Назвемо не всі, лише деякі). Це «Отфонарилась городская ночь...» С.Паливоди (цікаві поетичні образи, оригінальне римування: а-б-б-а-б-б-а-а); «Мольберт для воспоминаний» О.Соколової (тут теж бачимо-читаємо непересічне римування: а-б-а-а-в-а-б при тому, що останні рядки автором розділяються на два коротких, що утворюють своєрідне підримування); «Якою вона гарною була!..» О. Григор’євої; «Через плечі дерев...» В.Білецького. До речі, добірка цього автора у «Скіфії 2013. Весна» досить сильна своїми поетичними образами, свіжими, влучними і водночас не вітіюватими, а простими й людяними.
Також непогані добірки поезій представили С.Черненко, І.Кулаковська, Н.Мазур, В.Сорокін, В.Влащик, Л.Геник, Л. Дмитришин та деякі інші.
Багата на таланти вкраїнська земля!
(Кінець першої частини).
Мар’ян ЗАХАРКО, м. Харків.
zeitglas 27 июн 2013 ответить
Дякуємо пану Мар’яну за небайдужість та початок рецензійного огляду. Сподіваємося, що його починання буде продовжено ним та підтримано іншими небайдужими...
Ольга Кравчук 27 июн 2013 ответить
Доброго дня! Дякую за оперативну розсилку авторських примірників! Я вже свої отримала, але тільки вчора почала читати. Придбала три примірники, і усі майже віддразу знайомі розібрали почитати, нещодавна один повернули))) Цікаво, що в Криму дивуються альманаху, у якому друкуються як російськомовні, так і україномовні твори. Вражає об'єм збірки! Проза та поезія чудово співіснують під однією блискучою, немов наглянсованою обкладинкою. Думаю, у ньому кожен читач відшукає те, що припаде до душі саме йому.
Сніжанна 27 июн 2013 ответить
Дійсно цікаве видання, в якому кожен читач знайде щось для себе завдяки різноманітності літературних творів, представлених в альманасі. Хоча, особисто мені хотілося б бачити на сторінках сучасних видань побільше україномовної лірики та прози, бо російськомовної літератури вже й так достатньо багато. Нічого не маю проти російської мови, просто хочеться, щоб наші співвітчизники хоч трохи популяризували і українську мову, бо україномовних книг не так вже й багато в наш час. З повагою.
zeitglas 28 июн 2013 ответить
Вже побіжно переглянув його. Та буду ще і ще перечитувати його. Збірка випромінює певну літературну ауру. Дуже приємно в такій добрій компанії себе показати і на других подивитись.
Не сподобався тільки малюнок на обкладинці. Десь далі всередині він би сприймався добре. Та для обкладенки треба було б підібрати менш сюжетне зображення.
Залишити коментар на сайті чомусь не вдалося!
З повагою,
Віктор Охрименко.
esokolova 28 июн 2013 ответить
Только читаю альманах - суета сует... Но обязательно по-позже напишу о своих впечатлениях, которые (факт неоспоримый, ибо неоднократно проверенный) непременно останутся яркими. А пока - огромное спасибо господину Марьяну Захарко за лестные о моей поэзии рецензии. Тем более, что из них очевидно: писал специалист, эксперт в своём деле.
Александр Владимирович, Ира с удовольствеим вспоминаю " Книжковий Арсенал", где ваш стенд был одним из самых замечательных. Ура.
Елена Соколова, г. Киев.
--- 28 июн 2013 ответить
Не вызывает скуки этот сборник. Чисто умственный труд, за чтением "Скифии-Весны" не вынуждает прерывать умственную рабту хотябы на издевательские комментарии. Разумеется, при чтении, можно, и даже часто, сделать примечания на многие строки авторов: например, Комисарука, Апалькова, Льоски... И это бесспорно важнейшая задача каждой книги. Хайлайф - не смысл этого тома. Но, наши слова, действия, мысли - вне зависимости от художественного воплощения тем или инным авторм, - отражены в текстах. А человек всегда одинок, по крайней мере, духовно. Равенство притязаний при неравестве таланта - конечно же- на лицо. Но - книга состоялась. Поздравляю издателей и её авторов.
С уважением Матвей Гвоздев, г. Харьков.
--- 28 июн 2013 ответить
Очень хорошая книга. Совершенно разноплановые и разноуровневые авторы. Я прочитала всю книгу, очень внимательно. так уж получилось. Но считаю время не потрачено даром. А Лене соколовой хочу сказать: здорово, что ты пишешь не толтко прозу. А на выставке мы были самые яркие дамы.
   
esokolova 29 июн 2013 ответить
Во истину! :))))
zeitglas 29 июн 2013 ответить
Вітаю!
СКІФІЯ 2013 - вийшла красивою. якість в раз 3 краща за Антологію 2012, чудесно підібрана тематика поетич./прозових творів (навіть мої - виглядають самобутньо, та злагодженно)
Щербан Володимир.
Володимир Комісарук 29 июн 2013 ответить
Дякую Матвію Гвоздєву за об’єктивність і небайдужість. Безперечно, останній вірш найбільше «сирий», (сподіваюся, що не сірий), і звукоряд різний. Застряг. Не домучив. Надіявся на допомогу. «Кинули» на корм читачам і критикам. Вибачаюся. Мені – наука.
В.Шумлянський 29 июн 2013 ответить
Альманах «Скіфія 2013. Весна», яким недавно порадувало видавництво «Склянка часу», я прочитав досить швидко. Може тому, що вірші читав «по діагоналі» або взагалі дещо пропустив, тому що мені, як старій людині, проза цікавіша. Зате у прозі деякі твори прочитав двічі. Взагалі-то я вважаю, що поганих творів не буває, кожний читач знаходить щось цікаве для себе. Тим більше, я не фаховий критик. Але, як читач, можу висловити свою особисту думку.
Відразу відокремлю три твори:
Рибачук Анатолій. «Вибори – вибір (супергерой)». Твір виглядає як частина роману. Написаний професійно, сучасно, на актуальну тему. Хочеться побажати авторові нових успіхів у літературній праці.
Гаєвський Валерій. «Ода десятому бе». Впадає в око сучасна манера літературного писання, типова для європейських і американських авторів. Недарма вчився в Літературному інституті в Москві. Так і хочеться назвати автора «майстром слова». Твір – це спогади про друзів, овіяні легкою тугою, з почуттям фатальності подій.
Диб’як Неоніла. «Реінкарнація». Гарна, професійна проза, близька до творів французького екзистенціалізму.
Поруч з ними стоять твори, написані в кращих традиціях гуманізму:
Снаговський Микола. «Проліски». Автора можна віднести до послідовників української класичної літератури. Таке міг би написати Степан Васильченко або Панас Мирний. Гуманістичне, гарне оповідання, яке спонукає до роздумів.
Цай Любов. «Размышления таксы». Авторка повністю відповідає своєму імені. Так і хочеться сказати: гуманізм не тільки для людей, але і до тварин, в цьому випадку – до собаки.
Кравчук Ольга. «Для тебе». Добре написане гуманістичне оповідання, хоч виглядає як банальна історія з «хеппі енд».
Окунєва Тетяна. «Фруктовое мороженое». Якісна правдива проза, яка викликає гуманні почуття.
Апальков Олександр. «Аді та Василь». Коли читаєш цей твір, серце щемить. Мабуть воно боліло і у автора, коли він писав. Після оповідання схотілось прочитати книжку автора «Колючі дерева».
Теми оповідань в альманасі різноманітні. До історичної тематики належить цікавий твір Волошиної Галини «Славні сини землі черкаської» про дружбу Тараса Шевченка і Семена Гулака-Артемовського.
Другим є твір Влада Наслунги «Легіонер», який являє собою історичну розвідку про відомого у Польщі, але мало знаного у нас українського шляхтича Юзефа Шумлянського, польського патріота, учасника повстань проти Росії та героя наполеонівських війн.
Цікавими є твори Нестеренка Бориса «Любов по-американськи», де автор порівнює менталітет американських та українських військових;
Стогової Тетяни «Таєчка» та інші короткі оповідання, правдиві, як фотографії. Автор ніби каже: «Ось вам те, що є. Висновки робіть самі». І як добрі фото, вони передають настрій автора.
Льоськи (Слюніної Ольги), твори із циклу нарисів «Сліпі люди». Якісна проза, шкода, що мало помістила до альманаху. Усе просто, але вірно, як життя.
Боклача Олександра, «Раньше». Приємно, що в альманасі є і гумор, до того ж якісний. Щось є від Зощенка, але хіба Зощенко – це погано?
Наприкінці усе ж хочу згадати трьох поеток. І чому це у жінок вірші цікавіші, ніж у чоловіків? Чи це мені тільки здається?
Данілюк Наталія. Вірші про красу природи, в яких проглядає краса душі авторки.
Денисенко Христина. Якісні вірші,свіжі, як її почуття. Віриться, що вона, як поетка,має добре майбутнє. Дівчині шістнадцять років, але вірші її зрілі, бездоганні. Треба сказати ще: молоді, енергійні і патріотичні. Не можу утриматись, щоб не навести хоч один куплет:
Збудуємо державу, сестри й браття,
Таку, як треба, поки маєм час,
Допоки маєм віру і завзяття,
Допоки Бог дав молодість для нас.

Хочеться подякувати видавництву «Склянка часу» за те, що своїм альманахом «Скіфія 2013. Весна» сприяє розбудові саме такої держави.
В.Шумлянський.
   
KristinaDenisenko 06 июл 2013 ответить
Дякую Вам. Приємно чути в свою адресу такі відгуки та побажання.

З повагою, Христина Денисенко.
   
микола 07 июл 2013 ответить
У добірці віршів рос. мовою Христини Денисенко (стор. 138 --140 у "СІФІЇ 2013. Весна) таких рядків укр.мовою НЕМАЄ! І їй, відповідно до даних на стор. 138 згаданого випуску альманаху, не 16 років. Якщо мався на увазі не цей випуск альманаху або публікація в іншому виданні, треба було послатися.
В.Шумлянський 29 июн 2013 ответить
Чомусь коментар став не так, як треба. Як додаток, роблю поправку:Після Денисенко Христини - Божко Наталія Дівчині шістнадцять років, але вірші її зрілі, бездоганні. Далі по тексту.
В.Шумлянський.
Володимир Комісарук 30 июн 2013 ответить
Широкий діапазон камертонів людських душ. На кожен товар – свій покупець, на кожен твір – однодумець, шанувальник чи опонент. Про смак спорять. У спорах народжуються і недруги. Все відносно –суб’єктивно. Мені імпонують твори Н. Мазур, Н. Гаврилюк та багатьох інших, не акцентовані В. Шумлянським. Отож, творіть, колеги по перу, озираючись без оглядки.
Володимир Комісарук 30 июн 2013 ответить
В'яла, дрімотно-сонна дискусія без Іронії - найбеззлобніша провокація.
boklag2004 30 июн 2013 ответить
О.Боклаг.
Збірник відбувся. Хотів би привітати з успіхом таких авторів - Мамчич О., Гаєвський В., Мазур Н., Нестеренко Б., Снаговський М., Козя Ю., Боровський-Клюєв В., Гончарук В., Криловець В.
Разом з тим, є і посередні роботи, які можна друкувати, а можна і не друкувати. Неприємне враження залишилось від байки Кукурєкіна Ю.(арк.61). Сюжет нормальний, але подано так, що несе від від цієї подачі українофобством.
Малюнок на обкладинці не є з найкращих. Більш вдала робота на арк.103., яку й можна було винести на обкладинку.
Щодо редагування мого оповідання "Раньше". Зроблено кілька правок, на мій погляд, невдалих, хоча можна дискутувати. Але на арк.362, замість правильного "...немножко подвинулось, когда...", викладено "...немножко подвинулось, тогда...", що робить незрозумілим все речення.
Загалом же, баланс збірника позитивний, організаторам - спасибі. Дякую також тим, хто написав кілька слів щодо мого оповідання "Раньше".
Володимир Комісарук 30 июн 2013 ответить
Першочергово ознайомлююся з творами авторів, які не ховаються за ніком-псевдонімом-простирадлом, хто йде з відкритим забралом (stichoslov/ru, Клуб поезії...) - там більше достойніших!
Володимир Комісарук 30 июн 2013 ответить
В'яла, дрімотно-сонна дискусія без Іронії - найбеззлобнішої провокації.
zeitglas 30 июн 2013 ответить
Зважившись на пропозицію надати відгук на альманах "Скіфія-2013-
Весна", хочу зауважити, що я не критик і не спеціаліст-філолог. Я можу лише написати свою особливу думку, свої відчуття від прочитаного. Імена авторів (окрім Тетяни Окунєвої, Світлани Поливоди і Олени Швець-Васіної) і їх твори мені незнайомі. Тому свої враження від прочитаного я можу передати лише як пересічний читач.

Поезії.
Швець-Васіна Олена. Поема "Людина-космос". Сподобалися – філософія,
позиція автора.
Найбільш вразили твори Олени Мамчич. Кожне речення вражає. Деякі –
стислі, як афоризми: "Часы нетерпеливы – время судит", "Велеречивы сумерки побед", "Мудрейший свет обмана не заметил".
Смольницька Ольга. Філософські, професійні твори. Радію, що маю змогу
познайомитися з таким сильним автором.
Геник Леся. Сподобалося і Невчутне" ( "Придивися зором божооким,
пильним…), і "Марні пошуки".
Данилюк Наталія. Мені цікава уся підбірка. Можна багато цитувати:
"Крізь мокрі шибки піниться бузок.", "В шовкове небо дихає криниця…", "Босоніж по хмаринках мого серця…", "Із буйнотрав`я ліжники ворсаті…", "Старий горіх хмаринку наколов / На гостру гілку." "Згубило літо ситцеву хустинку…". Дуже багато свіжих образів. Дякую, Наталія!
Григор'єва Олеся. Тема самотності наповнена щемом. Мені найбільш
сподобався вірш (взагалі – перші три) "Любов немолодої жінки". Рядок "Лишивсь старий картатий сарафан" видався таким органічним… А ось тема батьківщини не далася авторці. Треба шукати свої особисті слова, образи, рими.
Комісарук Володимир. Припало до серця: "В обіймах трав сховалось
джерело / і дивиться на чисте синє небо…".
Денисенко Христина. Дуже сподобалися вірші "Всего одно "люблю",
"Девочка с твоими глазами".
Білецький Володимир. Найкращі останні 3 вірша: "Вузлик дива залишила
мить…", Обганяючи час", "Надія".
В альманасі досить сильна проза.
З прозових творів найбільш вдалими, на мій погляд, є "Проліски" Миколи
Снаговського, "Фантом фатума" Петра Гайворонського, "Реінкарнація" Диб’як Неоніли, "Фруктовое мороженое" Тетяни Окунєвої, " Для тебе" Ольги Кравчук.
Волошина Галина. "Славні сини землі черкаської". Щира подяка і уклін
автору за можливість доторкнутися до таких великих постатей, як Тарас Григорович Шевченко і Семен Гулак-Артемовський.
Шумлянський Владислав. "Легіонер". Гадаю, що читачі, яким до вподоби
історичні нариси, отримали велике задоволення.
Паливода Світлана. Я знайома з її поезією. А ось есе читаю вперше, за що
вам щиро дякую.
Дем'янюк Марія. "Бурштин нічного неба". Дуже сподобалося! Видно,
що автор працює над кожним словом.
Гайдук Сергій. "Платон і Армагедон". Тема дуже поширена, особливо
останнього часу. Та чогось-таки мені не вистачило в його іронічній прозі. Чи тому, що нічого особливого, ніяких особистих рис (окрім пиятики) в постатях "героїв-філософів", як їх позиціонує автор, я не побачила (хоча розумію, що іронія потребує стислості). Чи не вистачило самої іронії?
Стогова Тетяна. Вразило оповідання "Таечка". Теплом повіяло від
"Графики".
Кравчук Наталія. Казка "Весняна історія" – рухлива, сонячна. На жаль, є
недоліки. У такому невеличкому тексті 12 разів повторити слово "сонечко" (+ "сонячні", "сонячно"), а ще – 6 разів "промінці"?! Адже українська мова така багата, слова мають стільки синонімів!.. А в цілому, добре. Якби не сподобалося, не стала б зупинятися. То ж бажаю автору плідної праці.
Хочеться відмітити фантазійну прозу Володимира Точинського, Мілени
Лі і Ольги Олгері.
В цілому, представлена в альманасі проза – більш змістовна, оригінальна
і різноманітна.

Окремо треба відмітити твори про дітей і для дітей.
Норченко Валерія. "Колючки в груди". Оповідання виховного характеру
друкуються, на жаль, не часто. Це – приваблює не надмірною моралістикою, а, здебільшого, добротою.
Криловець Володя. Вірші для дітей і невеличкі пейзажні етюди, вважаю,
будуть цікавими і дітям, і дорослим. Молодь, котра тільки починає писати, часто намагається розповідати про те, чого вона ще не збагнула; про кохання, якого ще не звідала. Хай би вже фантазували, писали про те почуття, яке вони хотіли б відчути. Та пишуть, здебільшого, про нещасне кохання і зневіру. Тут – інше, тож хочеться потиснути руку і сказати: "Вітаю. Так тримати!..".

Переклади.
Щербина Дмитро. Хотілося б мати поруч оригінал, щоб порівняти з
перекладом. До того ж, я люблю білоруську мову. А вірші хороші, хочеться подякувати автору.

Журнал "Склянка часу" і альманах "Скіфія" – цікаві видання. Те, що
автори-початківці мають рівні можливості з маститими авторами – можливо, і добре. Але ж упорядник, редактор і видавець не мають ні змоги, ні часу – редагувати тексти. То ж треба хоча б нагадувати авторам, що над творами потрібно працювати більш ретельно.

З повагою. Тетяна Осінь.
29.06.13
Миколка 01 июл 2013 ответить
Про альманах «СКІФІЯ 2013. Весна»,
творчість його авторів та дещо побіжне.
У трьох частинах.

Частина ІІ. Жанр прози — не проза життя!

Починаючи аналізувати прозові твори альманаху «СКІФІЯ 2013. Весна», одразу скажемо, що не розглядатимемо ті, які носять характер документалістики, історико-біографічних розвідок, релігійної тематики, творів здібних старшокласників на вільну тему тощо — через те, що їх повинні оцінювати відповідні фахівці: історики, біографи, теологи, вчителі мови й літератури. Про літературно-художні здібності авторів у цих випадках особливо нема чого твердити, хіба що тільки людина, справді, так постаралася і так написала свій твір, що у ньому відчувається неабиякий її талант. У більшості випадків навіть не автор винен у тому, що йому з художньої точки зору твір не вдався. Автор над цим, зрештою, і не замислюється через те, що йому важливіші факти історії чи біографії.
Що ж до художньої прози, або з претензіями на таку, то вона в альманасі «СКІФІЯ 2013. Весна» геть неоднорідна. І, що найприкріше, муляють зір і заважають сприймати той чи той твір як факт літературного мистецтва численні найрізноманітнішого штибу помилки — від логічних до банальних синтаксично-пунктуаційних. Багато авторів не обтяжують себе кількаразовим вичитуванням свох же текстів з метою усунення таких шорсткостей.
От, приміром, читаємо казку «Весняна історія». Читаємо і щоразу спотикаємось об зайві однокорінні слова та зайві займенники, а також слово «сонечко», недоречно повторюване кілька разів і не там, де краще. Порівняння хмари з черепахою, як кажуть, не з тієї опери. А «не спішили» правильніше було б замінити на «не квапились».
У спогадах «Мої дитячі пригоди» спотикаємося об речення «...Я була дуже цікавою дитиною». Певно малось на увазі «допитливою». «... На яке я б не змогла...». Правильно треба: «не змогла б». Якщо у реченні є дієслово, то допустова форма утворюється лише з ним, а не з займенником. Так і правильно, і милозвучніше. А коли стоїть «б» після «я», то при швидкому читанні створюється асоціація з лайкою, тому що «я» — йотована, в ній чується два звука: «й» та «а» плюс додається «б»... Ну, й що виходить?..
«Вони (сороки,— М.З.) розробили особливу військову тактику». У цьому реченні слово «військову» зовсім недоречне через те, що армія, її зброя, все, що з нею пов’язане, з птахами не асоціюється навіть з величезною натяжкою. Це — по-перше. По-друге, слово «розробили» тут теж неправильне. Правильніше було б написати «дотримувались» або ще якесь подібне, підходящіше в даному творі.
«Квочка вилупила... курчат». Це як? У неї що, є руки? Квочка брала кожне яйце і розлупляла його? Ну-ну!.. Навіть якщо в народі так і кажуть, то це не значить, що автор, особливо якщо претендує на звання письменника чи літератора, повинен писати неточно.
«Квочка клювала дзьобом». Добре, що не лапами клювала. Тобто «дзьобом» — зайве. А чим же ще клюють птахи?!. Крилами?.. Хвостом?.. Пір’ям?..
Прозу життя, висловлювань народу не завжди треба механічно переносити на папір. Це не одне і те ж.
У достатньо непоганому творі «Фантом фатума» зустрічаються прикрі повтори: «краса — краше — с красивыми, стройными, длинными...», «фигура — фигура». Невже, щоб охарактеризувати вроду дівчат і їхні ноги, треба було вдаватися до «заїжджених» слів та ще й повторювати їх?!.
Порівняння «словно памятник Рихарду Зорге» викликає таку думку: що на ум збрело. Р. Зорге, як відомо, був розвідником. То що виходить, автор натякає на те, що хоч пам’ятник ні на що не реагує (бо пам’ятник!), зате його герой, тобто герой твору (чоловік Валерії) ще й як реагує на жінок — так, з-під тишка, як і належить добре законспірованому розвіднику. Ось які думки й асоціації викликає невдало вжите порівняння.
Читаємо ще один доволі непоганий, грамотно виписаний з логічними сюжетними ходами твір «Платон і армагеддон» і через це ще прикріше стає, коли у прямій мові, ні сіло ні впало, згадується російська Дума і одна з російських партій. А твір написаний українським автором українською мовою, в українському видавництві виданий, здебільшого на українського й українськомовного читача розрахований, то до чого тут Дума і російська партія? Читач мешкає в Україні, а має робити такий собі, перепрошуємо, «здвиг по фазі» й переінакшувати свої думки туди, за кордон. А чому автор так не поважає Верховну Раду і якусь вкраїнську партію для прикладу не наводить, створивши б, таким чином, прихований підтекст поваги до свого, вкраїнського, навіть якщо воно висвітлюється крізь іронію чи критику. Читач спантеличується: а де відбувається подія — в Україні чи Росії? Якщо в Росії, то до чого далі згадується Гідрометеоцентр України? А якщо в Україні, то згадка про Думу і одну з російських партій — то мов п’яте колесо до возу. А чому не згадані парламенти і партії інших країн?..
Гортаємо сторінки далі. «Трудно было проследить хотя бы за одной (ласточкой, -- М.З.) из них, но Анна и не пыталась». Гм-м!.. Якщо Анна «не пыталась», то до чого тут «трудно было проследить»?!. Це з замальовки «Таечка».
А у чотирьохабзацевому етюді-притчі «Бурштин нічного неба» логічні й синтаксичні неточності — одна на одній. У другому абзаці виписано речення так, що майже після кожного слова стоїть кома. Це немов біг з перешкодами. Навіщо було до короткого простого речення вводити багатослівний зворот?!. Чи не кращого звучання і сприйняття читачем мав би такий варіант початку згаданого абзацу: «Татко кохав свого сина і тому вирішив зробити йому дарунок». До речі, не «кохав», а «любив». І тільки! То «кохає» тато синову маму, а сина тільки любить. Щоправда, існує співзвучне слово «кішити», але воно доречне, коли йдеться про немовлят. У цьому ж творі словосполучення «як усі татусі» зайве хочби через те, що не всі татусі дітей своїх люблять. А словосполучення «татів дарунок» не зайве було б переінакшити на «дарунок тата». І ще «перлинка» зі згаданого тексту: «Зорі посміхалися в його серці...» Це про що? І — це як?!. Нота художнього образу взята ж фальшиво!
Загалом непогане фентезі «Вибори — вибір», тема і сюжет якого гідні уваги, збиває з пателику нагромадженням подробиць. Навіщо для читача розписувати де який стілець стояв, хто куди сів-пересів, якщо потім стає зрозумілим, що такі подробиці не отримують свого розвитку? А речення «...з туалету вийшла Марина і ввійшла першою...» просто «геніальне». А чому не сказано якою вина вийшла з туалету? Теж першою? Чи другою?
У «Виборі — вибір» згадуються справжня назва існуючої рок-групи і справжні прізвища сучасних співаків та письменника. Але у художньому творі таке робити некоректно, нетактовно й неетично. Якщо вони ще живі або з моменту припинення існування групи чи смерті митця не сплило хоча б кілька років, як правило, у художніх текстах їх не згадують. Інакше у наш капіталістичний час це треба спиймати (і так воно сприймається!) як реклама. За це рок-група і названі співаки та письменник повинні заплатити одноразово або у вигляді роялті солідні кошти насамперед видавництву. А з автором стосунки можуть виникнути складніші: у залежності від здібності адвокатів автор може виграти (тобто йому теж заплатять згадані особи), а може й програти і сам заплатить штраф — і видавництву (за те, що підставив), і митцям, які легко доведуть, що не замовляли таку рекламу. По-друге, існують меломани, які й на дух не переносять згадану рок-групу та названих співаків, до того ж неукраїнських. Уявіть собі: твір читає українська й українськомовна людина, сном-духом не відаючи про різні політичні течії, ксенофобію і ще якусь там фобію, просто патріот, хоча й означення цьому не годен дати, і, раптом, до її зору, до цього сповненого причетності до своєї літератури читача, несподівано «вскакують» оті прізвища і назва групи. І читач спотикається, немов об якусь прикру непередбачену перешкоду. Причому маємо на увазі, що однаково недолуго було б, якби у творі згадувались прізвища сучасних співаків, письменників та назви груп з інших країн. Тим паче обурливо, коли згадуються-мусоляться прізвища згаданих-перезгаданих, розкручених-злелеяних співаків потужних країн й великих водночас за територіально-географічним обширом культур. У цьому контексті літераторам-авторам, які в розумінні сприйняття музики схильні плисти разом з більшістю, піддаючись масовому психозу, варто не забувати, що існують пречудові сучасні музичні групи й колективи, окремі співаки інших країн, територіально менших культур, які варті не меншої ( а то й значно більшої!!!) уваги, ніж оті транстериторіальні розкручено-перекручені. Зараз інтернет дає можливості слухати пісні дагестанською, лезгинською, чеченською, башкирською, чуваською, татарською (чого вартий тільки Р.Ібрагімов!), естонською, латвійською, литовською, грузинською, молдавською, словацькою, словенською та багатьма іншими мовами. Не полінуйтеся, послухайте! І згаданих співаків ви можете й забути, бо почуєте не надривні й дряпаючі (горло хочеться потім полоскать), а потужні й чисті. Хтось почне переконувати, що про смаки не сперечаються. Правильно! Правильно! Пра-виль-но! Але їх виховують!!! І самовиховуть!!! Звісно маємо на увазі тих, хто схильний до виховання-самовиховання й самоосвіти. А хто не здатен... Ну, нащо тоді літературою займатися?!. Пісенна культура народів цінніша й важливіша, якщо вона представлена своїми традиціями й своєю мовою. То не українська культура, якщо на Євробаченні представниця України співає англійською мовою. То, як охарактеризувала таке явище одна звичайна тітонька, «чортійшо і збоку бантик». Інша справа, якщо людина виконує пісні мовою національної меншини, яка не має державного утворення, а представляє державу, де ця меншина є, — от це по-людськи, по-справедливості, респект виконавцю і державі в цілому. Але відомі співаки такою проблемою, чомусь не переймаються! Їм важливіша попса в усьому — і в ставленні до культур менших територіально, що не може не викликати обурення.
У контексті згаданих проблем доречно назвати «Приключения «наших» в Парыжи», дух якого — космополітичний. А звідси — й не розкриття теми. Вийшла така собі балаканина, викладена однією людиною на папері. Можливо, автор має гарні літературні твори, але з цим вийшло недоладно.
(Продовження ІІ частини буде).
Мар’ян ЗАХАРКО, м. Харків.
Любов Цай 01 июл 2013 ответить
Дуже приємне враження від читання поезій Наталіїї Данилюк. Відчуття, що стоїш у її садку, сповненому духмяної зелені і пахучих квітів.
Чудові образи і порівняння: «піниться бузок», «гілка росами сріблиться», «яка відрада – повені бузкові», «очі, мов кавові зернята», «вишні в білому кімоно».
Скоріш за все у третьому рядкові останнього вірша у «листки-химерні» треба було ставити не дефіс, а тире.
І тільки одне зауваження: в першому і в останньому віршах слово «шибки» авторка наголошує на першому складі. Але ж нормативним, правильним наголосом для множини слова «шибка» – «шибки» – є наголос на другому складі.
Із задоволенням читала в цьому альманасі добірочку чудових поезій Наталі Мазур, а ще читала багато її поезій. Достойно!
--- 02 июл 2013 ответить
Пан Захарко дещо втрачає не називачи призищ авторві. Адже не кожний чичач вдаватиметься до порівняльних пошуків тексти, згадані у нарисах.
gelazisl 02 июл 2013 ответить
Понравилось очень "Раньше" и "Любов по-американськи". Остальное как-то не зацепило. Хотя встречаются и достойно сделанные. Но не мое. Б.Луценко.
Любов Цай 03 июл 2013 ответить
Правду кажуть в народі: «на колір і смак товариш не всяк».
Коротке оповідання, присвячене незбагненній слов’янській душі на відміну від тверезого і холодного розсудливого американського героя. Точніш – героїні. Добре, що автор хоче висловитися українською мовою. Але все прочитання супроводжує невідступна думка про часте калькування з російської мови: «у 7 вечора» замість «о сьомій вечора», «...і то...» замість «до того ж», «Та ти що!» замість «Овва!», «одружуся на американці» замість «одружуся з американкою», «як накажеш, люба» замість «як скажеш, люба», «зрушив плечима» замість «здвигнув плечима», «Ти можеш опинитися п’яним» замість «ти сп’янієш», «Це я-то?» замість «Я?», «ліг на ліжко» замість «ліг у ліжко»...
Читаємо ще: «Олексій почав мріяти про струнке тіло Джун, яке він опанує в ніч випуску...»
Дуже хочеться перефразувати. Хоча б так: «Олексій почав мріяти про Джун, струнке тіло якої мало йому підкоритися у ніч ...»
Не варто забувати, що в українській мові є чудова окраса – клична форма. Автор часто-густо не застосовує її. Шкода, що героїня у своїх зверненнях каже «Олексій», а не «Олексію», «капітан», а не «капітане». Ще одна маленька невизначеність: як звати чорношкіру подругу героїні: Меріет чи Меріета? Вирахувати не можна, бо лише двічі згадано цю жінку. Вперше так: «...чорношкірої капітана Маріет не було вдома». І буквально у наступному рядкові: «Маріета пішла в кіно». 50 на 50, значить, дійти якогось висновку неможливо.
Миколка 04 июл 2013 ответить
Про альманах «СКІФІЯ 2013. Весна»,
творчість його авторів та дещо побіжне.
У трьох частинах.

Частина ІІ. Жанр прози — не проза життя!
(Продовження).

Твір «Для тебе» — бальзам для рецензента! Читаємо: «... тихий дзвінкий голос...». Так який, все ж таки, голос? Одночасно тихим і дзвінким він бути не може! «Дзвінкий» треба було замінити на «звучний», «лункий», «розкотистий». Або, навпаки, попрацювати на художніми характеристиками слова «тихий» і дібрати найточніше. Вглядаємось до тексту далі. «...Спитав я лагідним батьківським голосом». Некоректно й літературно не художньо, коли герой характеризує, та ще й позитивно, свій голос. Автором створюється така собі зайва красивість характеристики героя. «...Присіла біля мене...». Тобто «присіла» справити природну потребу? Так виходить? Бо автор пише, що не сіла, а «присіла». «...Відчаю, який захоплював...». Невже відчай повинен когось «захоплювати»? Певно треба було вказати про відчай, що «брав у лещата», «немов пазурами», «в’їдався», «в’їдався іржею», «...червоточиною», «гнітив», «пригнічував мене», «докучав мені» тощо. «...Звівши очі...» — треба б «звівши погляд», «... цілий день» — «весь день». «Тітка Лариса заштовхала неслухняного сина у хату, і я вже не чув її наступних образливих слів». Якщо «не чув», то звідки знати були ті її слова образливими чи ні, і взагалі чи були хоч якісь?.. Та й не «у хату», а «до хати», як, втім, і в багатьох інших місцях треба: «до шинку», «до рідного села», «до Севастополя», а не «у...». Загалом речення виписане заради хибної красивості. Правильніше було б так: «Несподівано для самого себе я розревівся і, шморгаючи носом, пішов (а краще: почвалав, пошкандибав, подибав, поковиляв, покульгавив, поплентався, потюпав, почесав, подріботів, дременув, втік, заховався, пірнув...) до хати». Або якось схоже в цьому дусі. А далі йдеться про сльози жалю на хатніх доріжках. Ну-ну!.. Ще читаємо: «Романе, ти приїхав! — закричав щасливий друг». Чому ж він «закричав», якщо «щасливий»?! Чи йому хтось на ногу наступив? Не поталанило другові Романа, хотів від радості «йойкнути», «зрадіти», «вигукнути», «опинитися немов на сьомому небі», «перейнятися радістю», «розплистися в усмішці», а довелося «крикнути», бо несподівано на ногу наступили і стало неймовірно боляче. Інші приклади: «Прийшовши з роботи до дому». Тут «додому» треба разом, тому що йдеться не про споруду, а про дім як родинне вогнище, про родину, місце, де мешкають рідні та сам герой. «Я тихо зайшов і сів напроти неї...». До чого тут «сів напроти», «вставши з-за столу», якщо ці факти не відіграють ні найменшої ролі у розвитку сюжету і в характеристиці героїв чи героя або обствавин, в яких вони опиняються?! І це ще не всі логічно-синтакчичні ляпи авторки. Втім, перейдемо до творчості іншого автора.
У «Скромном обаянии скифской души» деякі місця сприймаються так, що після їх прочитання очікуєш на будь-який розвиток подій, тільки не ті, що подаються. Тобто визначальні повороти твору не «клеються» між собою. Та ж сама згадка про спорудження школи. Ну, споруджували... Далі що? Це ж не газетна замальовка. Це — художній твір! Має бути якесь обгрунтування такої згадки. Навіть якщо у житті насправді нічого й не сталося, то автору треба було вигадати якийсь конфлікт, ну, хочби півконфліктика.
Щось подібне спостерігаємо у замальовці «Среди шхер Ладоги». Змію здуру вбили... Ото і весь конфлікт? Ну, це замальовка на вільну тему рівня учня-старшокласника. Хоча у творі проглядається чудовий привід яскравіше охарактеризувати героїв. Вони — з різних місць колишнього Союзу, зокрема і перербуржці. От би в їх діалогах і показати хто як говорить й охарактеризувати ту місцевість звідки вони. Скажімо пітерці кажуть «пышка», а не «пончик», «кура», а не «курица», «кольцо, петля» (як кінцева зупинка), а не «круг», «ватник, потник, фофан, фуфайка», а не «телогрейка», «бадлон», а не «водолазка» і т. ін. Вклавши у вуста героя-пітерця колорит мови його місцевості, а іншим героям — відмінні ознаки мови місцевості їхньої, автор досягнув би художньої виразності твору, оживив би героїв, пожвавив би сприйняття тексту читачами, надав би йому динамічності.
Про твори «Сердце матери», «Незнайомка» та деякі інші можна сказати лаконічно: милі замальовки для шкільних чи районних газет, а «Десять шагов торгового представителя» і «Як ти носиш нас, мамо» — дописи для спеціалізованих видань.
Деякі авториу написанні творів вдаються до нереалістичних жанрів літератури. Такий їхній підхід (разом з реалістичним дрібнотем’ям) спантеличує і тривожить через те, що свідчить не стільки про першочергове бажання так працювати, скільки про невміння дрібні теми узагальнювати й підносити їх до високого звучання — по-перше, по-друге — про свідоме чи підсвідоме переконання не чіпати й не висвітлювати проблеми сучасного життя, ховатися у лабіринтах фентезі та інших подібних жанрів. При цьому не маємо на увазі тих випадків, коли автор за своїм складом здібностей схильний до фантастики, фентезі тощо — хай творить, перо йому в руки або найсучасніший комп’ютер! А то ж беруться за такі жанри автори, які вочевидь ніколи не читали навіть підручників з фізики, хімії, астрономії, не кажучи про найрізноманітнішу газетно-журнальну та інтернетну документалістику, що висвітлює питання Всесвту, Комосу, походження життя на Землі, НЛО, розуму як такого — тобто всього того, без знання і вивчення якого ніяк не обійтися при створенні відповідної тематики художніх творів.
Було б дивно, якби у поважному альманасі «СКІФІЯ 2013.Весна» не було справжніх художніх творів. Вони, на щастя, є! Це, передусім, «Аді та Василь» (О.Апальков), «Проліски» (М.Снаговський), «Ода десятому Бе» (В.Гаєвський), «Раньше» (О.Баклаг), а також «Попутчик» (Т.Осінь), «Реіркарнація» (Н. Дроб’як), «Графика» (Т.Стогова), «Гендер 2113» (В.Точинський), «45 минут невесомости» (Мілена Лі), «Фруктовое мороженое» (Т.Окунєва), «Матадор» (О.Олгері).
У невеличкому за обсягом оповідання «Аді та Василь» (О.Апальков) вмістився справжній всесвіт людських душ, показаний крізь призми часу в кілька десятиліть і простору — змальовуються різні країни. Це — правдива картина буденного життя вкраїнського обивателя, описаного ним крізь призму бачення пенсіонера з Німеччини. Той, завітавши до Вкраїни, щиро дивується нашій постсовєтській совковості, безпорадності й бідності стареньких. (Не те що він, пенсіонер у Німеччині!). В «Аді та Василь» вкладено настільки багато інформації і художньої переконливості, що з першого прочитання не все вдається й «переварити». Характери правдиві, об’ємні, точні, сюжет — свіжий, несподіваний. По суті, це — мініроман і... зразок високої літератури.
Новела «Проліски» (М. Снаговський) з перших же слів захоплює динамічнісю розповіді, стрімким розгорданням сюжету і при тому появою все нових фактів, що яскраво характеризують чисту душу бабусі Марії, матері сина-наркомана, його самого, а також героїв другого (інспектори-екологи) і навіть третього (добровольці-захисники бабусі, її чоловік Михайло) планів. У новелі «Проліски» порушені і вдало розкриті теми подружньої вірності (Марія — Михайло), любові до дітей (Марія — син-наркоман), справжньої любові до природи (Марія — проліски), ставлення деяких молодих до старших (інспектори-екологи — бабуся Марія), соціальної справедливості (Олег, Степан — Марія). Вправно стилістично, синтаксично й логчно виписаний текст читається легко й спонукає до людяності в усіх її найкращих проявах.
«Ода десятому Бе» (В.Гаєвський) — достатньо цікаві біографічні нотатки, викладені від першої особи, а тому усі описані події сприймаються як пережиті автором. Можливо й так. Але це не дратує, тому що розповідь легко читається, ву ній немає зайвої вичурності, премудрих висновків та повчань. Це — література!
Здорово й дотепно написані спогади про радянські часи у порівнянні з нинішніми у художньому творі «Раньше» (О.Баклаг). Це справді художній твір сучасної літератури.
Гарний сюжет має «Попутчик» (Т.Осінь). По-свіжому змальовані обставини, в яких опинилися герої, а також певна притчевість надають природної чарівності цьому літературному твору. Художник принагідно навчився мурувати печі. І це для нього стало справжнім відкриттям: у такій роботі теж є велика поезія польоту душі, як є вона, коли він пише картини, надто коли прагне досягти правдивості у змалюванні яскравого неба... Щось тенькає в душі після читання «Попутчика».
Етюд «Графика» (Т.Стогова) — життєвий спогад коханої жінки про чоловіка завдяки вдало організованому художньому рішенню, що вигідно грає на образи героїв, сприймається як висока правда трагічності доль, розмаїтості життя і людського ставлення до різних ситуацій.
(Кінець ІІ частини).
Мар’ян ЗАХАРКО, м. Харків.
--- 05 июл 2013 ответить
Вибір ведучих прозаїків альманаху від пана Захарка не викликає сумнівів.
Наталя Данилюк 05 июл 2013 ответить
Дуже цікава добірка і віршів, і прози. Поки що не встигла перечитати все, але враження від прочитаного позитивні. Дійсно приємно і себе показати, і познайомитися із творчістю інших цікавих авторів. Деякі прізвища мені добре знайомі, а деякі відкрила для себе, гортаючи альманах. Радію, що видання об'єднало таких різнопланових авторів і представило поезію і прозу на будь-який смак! Вдячна видавництву за небайдужість і подвижництво, спрямоване на популяризацію сучасної української літератури!
Наталя Данилюк 05 июл 2013 ответить
Дякую авторам коментарів за позитивні відгуки на адресу моїх скромних віршів! Щодо наголосів у слові "шибки", то я дійсно погоджуюся із зауваженням пані Любові Цай. Справа в тому, що в галицьких діалектах (а я живу в прикарпатському селищі) більшість наголосів зміщені і не відповідають літературним. Це я тільки недавно відкрила для себе, що у слові "шибки" наголос падає на останній склад, а не на перший, як я до цих пір вважала. Тому, щиро перепрошую за такий нюанс)))
Любов Цай 05 июл 2013 ответить
Несподіваний сюжет, гарна мова – це про оповідання «Проліски» Миколи Снаговського.
Коли перегортаєш останню сторінку, не хочеться говорити, бо в душі йде робота, осмислення.
В невеличкім за обсягом оповіданні вміщено ціле життя Марії: від юного проліскового кохання до складних часів зістареної, змученої життєвими обставинами жінки. Протягом невеличкого відрізку у часі, наче в кінохроніці, змінюються картинки життя, майже епохи (з огляду на людське життя). А ще встигаємо побачити багато героїв навколо Марії – близьких її серцю людей, просто випадкових перехожих чи тих, з ким вона на невеличку мить перетнулася на своєму шляху.
Кілька невеличких зауважень, що їх помітив би редактор:
На 77 стор. «по крутим незручним східцям» варто виправити на «по крутих незручних східцях».
На 79 стор. Вжито слово «очніться» – немає в українській мові дієслова «очнутися», є «прокинутися», «прийти до пам’яті», «опам’ятатися» «прочуматися» і т.і.
На стор. 82 «Степане, ну тепер то ти йдеш...?» відмовитися б від того малесенького «то», воно властиве для російської мови.
Дякую авторові за його думки і слова.
   
миколА Снаговський 16 июл 2013 ответить
Щиро дякую усім тим заочним колегам по альманаху "СКІФІЯ 2013. Весна", які по-доброму відгукнулися про мою новелу "Проліски", надто Любові Цай. Щодо кількох неточностей, то в оригіналі-рукописі їх я виправив. Хоча доречно буде сказано, що у прямій мові героїв допускаються діалектизми, жаргонізми, певною мірою суржик. Саме таке слово ("очніться") вжив герой у новелі. Але в даному випадку я згоден з думкою Л.Цай, що краще було б "отямтеся", тому що текст новели виписаний якомога точною сучасною українською мовою (але не консервованою). Тож і у прямій мові треба було краще вжити "отямтеся". Або вже вдатися до діалектизмів та суржику і в інших репліках героїв. Але тоді новела набула б іншого звучання. Напевно гіршого б.
zeitglas 05 июл 2013 ответить
Із задоволенням прочитала твір "Раньше" О.Боклага. Сподобався колоритом, точними та влучними висловами, пригадалось наше життя прожите "раньше",надихає на роздуми, заставляє аналізувати нашу дійсність.
Близьким також видався Боровський-Клюєв в "Глядіть же, не продешевіть"
Поезія Мамчич О. - високого гатунку! Браво!
Успіхів Вам і натхнення.
Раїса
Петро Гайворонський 06 июл 2013 ответить
Альманах "Скифія - 2013" вдале видання. Чудове оформлення, підбірка й розміщення матеріалу. .
Найбільш сподобалися твори Олени Мамчич, Швець-Васіної Олени.
Смольницька Ольга. Філософські, професійні твори.
Володимир Комісорук 07 июл 2013 ответить
Смерть нагадує про цінність життя. Зло - про добро. Критик - про отруту і ліки. Автори повинні бути достойними померлих. Це реквієм щодо заслуженого лікаря, мого колеги, а також сьогодні по... (важливо для близьких). Спасибі Мар"яну Захарко за будоражність авторів і сайту.
Маргарита 07 июл 2013 ответить
Хочу поділитися своїми враженнями щодо альманаху.Твори сподобалися, є що читати.Стосовно поезіїї до вподоби Комісарук,Данилюк,Криловець,Геник,Мазур,Дмитр
ишин.
Серед прозових творів подобаються твори Демянюк,Волошиної,Снаговського,Мілени Лі,Апалькова. Упорядникам та усім авторам творчої наснаги та прцвітання!
Любов Цай 07 июл 2013 ответить
Поступово читаючи альманах, можу назвати ще кілька імен авторів, чиї твори просто вразили, дуже сподобалися. Це Леся Геник, Олена Швець-Васіна, Олена Мамчич, Кулаковська Ірина, Соколова Олена.
Я в захваті від перекладацької майстерності Дмитра Щербини. Не коментуватиму тут, лише дам посилання на свою статтю про нову книжку Василя Бикова «Байки світові» у перекладі Дмитра Щербини – http://mspu.org.ua/recense/9271-bajki-svitovi
-pobachili-svit-ukrayinskoyu.html

А оригінали поезій В.Некляєва, що їх переклав пан Дмитро, можна знайти тут
http://rv-blr.com/vershu/view/63613 «Лісничівка»
http://nekliaev.by/poetry/proshcha/4a/#12 «Метелик»
http://rv-blr.com/vershu/view/1893 «Міст Шандора Петефі»
KristinaDenisenko 07 июл 2013 ответить
На страницах альманахов издательства Склянка Часу*Zeitglas", как и в выпускаемых ранее сборниках современных текстов, всегда найдутся произведения на любой вкус: и поэзия, и проза, написанные на русском и украинском языках.
Последнее время увеличилось число авторов, преподносящих свое творчество «державною мовою». Но поскольку я думаю и говорю по-русски, то и читать мне легче и приятнее написанное русским языком.

Но это вовсе не значит, что мне не понравились стихи, скажем, Елены Швец-Васиной о галактиках и звездах. По ее стихам сразу видно, что автор имеет отношение к наукам, непосредственно – к физике.
«Летять Галактики, шепочуть між собою...
Порушує Вселенську тишу тільки вибух – крик
Новонародженої зірочки...»

Хотелось бы отметить стихотворение автора Елены Соколовой «Мольберт для воспоминаний». Оно мне очень понравилось. – Живое, реалистичное, душевое и красивое. Возникает ощущение, что его писал художник.
«Снами, раздумьями, памятью, письмами» героиня пишет портрет любимого человека.
Браво!
Жаль, что стихотворение только одно. Хотелось бы прочитать еще. Такие стихи не надоедают, и хочется их читать и читать.

Альманах иллюстрирован работами современных художников. Они весьма своеобразны – далеки от классики, но и в них что-то есть. Естественно черно-белая картинка на газетной бумаге не смогла бы передать красоту работ и великих мастеров. Даже солнечные блики Айвазовского на волнах не были бы такими чарующими и не производили бы должного впечатления, как это происходит при посещении его музея.
Есть пожелание издательству – сделать цветные вставки (на глянцевой бумаге).

Стихотворение Поливода Светланы «Рикошет» улыбнуло  - простенькое, жизненное. Концовка хороша! – «Извини, не до тебя! Читаю Евтушенко!»

«Весна» Виктора Шиманского хороша. Песня «Лебединая верность» очень грустная.

Понравилось стихотворение Натальи Данилюк «В саду моєму тихо, як у храмі». Автор видит прекрасное во всем. Как художник, рисует прекрасные образы.

Александр Андриевский тоже рисует красивые образы. Вот интересная строчка:
«Время – мысли по вербам развесить». Может тире здесь и лишние, но в воображении сразу появляется новый загадочный образ. Красивые сравнения! «Пусть их сойки склюют на обед!» Видимо мысли уж очень навязчивые 

Криловец Владимир – «У повітрі вже пахне весною» – лирично.

А стихотворение Гончарук Виктора «Я пив вино з березами» можно петь! С первых строк слышен мотив шансона. Понравилось!

Милена Ли – « Я скучаю по любви». Правдоподобно. Звучит как монолог несчастной девушки, которая надеется на взаимность. И как бы героиня не отрицала – она любит его!
«45 минут в невесомости» – легко читается, желание перевернуть страничку не появляется. Милена Ли, у вас замечательная проза.

Найфонов Давид – «Я помовчу» – между строк читается любовь и надежда!

Рябинина Марина – «Новая высь». Хорошее стихотворение! Понравилось 

Кулаковская Ирина – «Його дружина схожа на тролейбус». Мои аплодисменты! Жизненно, с юмором. Сравнения смелые, новые. Вызывает улыбку!

Божко Наталья – девочка-умничка! Красивые стихи, трогательные, иногда по-детски наивные, но это только плюс!

Стихи Голубовской Татьяны пропитаны любовью, жизненными ситуациями, страхами и переживаниями женской души. Автор принимает близко к сердцу обиды и разочарования, отчего ее героини такие живые и типичные.
«Я тебя предала…
Без борьбы, без ножей
Я тебя отдала
Той, которой нужней…»


Все авторы Склянка Часу*Zeitglas" хороши по-своему. Даже в стихотворениях начинающих есть свежие идеи, мысли, обороты, сравнения и новые образы.

Спасибо Склянке, что собрала нас всех под одной обложкой!
zeitglas 08 июл 2013 ответить
Шановні автори та читачі, є ще один цікавий Веб-Ресурс, на якому представлено книги видавництва "СКЛЯНКА ЧАСУ*ZEITGLAS", у тому числі й альманах "Скіфія-2013-Весна":
http://avtura.com.ua/phouse/32/
Тут теж є широка можливість коментарів. Долучайтеся, справа того варта!
irina-kulakovskaya 08 июл 2013 ответить
Загалом альманах справив позитивне враження. Є твори на будь-який смак, для різного віку. Було приємно ознайомитися з доробками як постійних авторів, так і нових. Сподобалися оригінальною образністю вірші Смольницької Олени, Поливоди Світлани, Гаврилюк Надії, майстерні переклади Щербини Дмитра.
Дем"янюк Марія 09 июл 2013 ответить
Доброго дня! Із задоволенням приєднуюся до обговорення альманаху" Скіфія 2О13 Весна". Я не претендую на роль критика, тому прагну лише розповісти про своє сприйняття деяких прозових творів ( лірику ще не встигла прочитати).Зізнаюся, що з великою симпатією відношуся до творчості Олександра Апалькова,Ольги Рєпіної та Мілени Лі,тому прочитання альманаху розпочала саме з оповідань цих авторів. "Аді та Василь" спонукає до роздумів та хвилювань.На мою думку ,творчість О.Апалькова пробуджує Людину в людині...
" Матадор" Рєпіної Ольги дуже цікавий і викликає бажання познайомитися з усім романом,а не лише з його уривком. Її психологічні твори є дуже актуальними і допомагають триматися певних ціннісних орієнтирів.
Щодо твору Мілени Лі, то особливо вразив шкіц "Человек с тростью..." Мабуть таки дійсно варто
слідувати порадам автора...
Гарним є оповідання Тетяни Осінь "Попутчик" ( раніше я була знайома лише з її поезією).
" Проліски" Миколи Снаговського вразили тонким психологізмом,емоційністю, ліризмом.
Майстерно написана нарація " Фруктовое морженное" Тетяни Окунєвої. Біблійна тема зради, каяття і прощення лунає тут особливо виразно.
Оповідання Норченка Валерія "Колючки в груди" є повчальним і цікавим для дітей і не лише...
Мені альманах сподобався і я із задоволенням читаю усі його твори,бо кожен автор має щось своє, неповторне.Це чудово,що "Скіфія" є!
esokolova 09 июл 2013 ответить
Ну что, Александр Владимирович! Разрешите Вас, наконец, поздравить с приобщением к работе "Склянки" большой критики, её высокого стиля - haute couture, так сказать.
Христина Денисенко, Любовь Цай и, конечно же, Марьян Захарко (особенно он), - вчитываясь в их замечания, даже если они тебя только косвенно касаются, невольно задумываешься: а я-то, случаем, не напортачила? И спешишь перечитывать своё: и уже напечатанное и ещё не опубликованное. Это говорит о профессиональной литературной критике, а не просто о мноогообразии или разнице вкусов (хотя и за любые неравнодушные замечания - спасибо всем).
С появлением у Вас таких критиков печататься на страницах Вашего издания становится делом не только приятным, но и престижным. И полезным также.
Так что, с почином Вас!
Миколка 10 июл 2013 ответить
Про альманах «СКІФІЯ 2013. Весна»,
творчість його авторів та дещо побіжне
У трьох частинах.

Частина ІІІ. З повагою до читача, або Сервіс літератора.

Не всі з 82 авторів-учасників альманаху «СКІФІЯ 2013. Весна» перед надсиланням своїх творів взяли до уваги, що подають їх до КОЛЕКТИВНОГО видання. Тобто такого, до якого — заради його і свого — престижу варто, в першу чергу, подавати гарно виписані, вичитані й синтаксично-стилістично довершені художні твори, і, до того ж, краще, якщо тільки для дорослих. Наявність творів документально-біографічних, у вигляді історичних розвідок, на релігійну тематику, для дітей, таких собі замальовок школярів на вільну тему, низьковартісних фентезі розпорошило цілісне сприйняття альманаху як конкретного явища сучасної літератури, хоча, разом з тим, не применшило його ваги.
Спантеличує те, що у половині випадків отаких творів-невпопад можна було без особливих труднощів витягнути їх до рівня пристойого оповідання, читабельної новели тощо. Згадаємо ті ж авторські молитви, що представлені в альманасі. У якомусь релігійному збірнику, часописі або виданні вони були б доречними, мали б стовідсоткове потрапляння до душ читачів, тому що до таких (релігійних) видань звертається читач або підготовлений, або який хоче зануритися до нового для нього світу релігії, віри й теології. Альманах «СКІФІЯ...» таким себе, наскільки відомо, не заявляв! Але, якщо вже неймовірно хотілося авторові подати твір такого штибу, то можна ж було на основі тих молитв написати якесь чудове оповідання. І хай у ньому був би герой, який проговорював би ці молитви у своїх монологах чи у діалогах з іншими героями. Було б неймовірно цікаво, якби автор окреслив ще й різні місця суперечок тих героїв. Які слова і думки добирає віруюча людина Слобожанщини, а які — людина Гуцульщини, Поділля, Полтавщини?.. Ви хочете сказати, що, коли це релігійний текст, то він має бути зовсім ідентичним в усіх місцях країни?.. Ні!!! Хто так подумає, той не письменник! Значить той не прслухається до мови народу у кращих її проявах. А-а-а, хтось там хоче сказати, що створений на релігійну тему текст — то святе, до якого втручатися — зась! Не привильно каже! Тільки канонізовані тексти не піддають змінам. Усі інші можна правити й редагувати та безкінечно удосконалювати.
Подібне можна закинути авторам творів для дітей. Якщо вже й подавати до альманаху художньої літератури казку, то треба було дібрати таку, до якої комар носа не підточив би — хай з простим, але свіжим сюжетом, ідеально виписану стилістично, з логічними жвавими діалогами, грамотними авторськими вставками тощо і, звісно ж, багаторазово вичитану. Тобто таку казку, яка сприймалась би не стільки як казка (ну, мила собі казочка), а як справжній твір літератури на роки, а то й на віки.
Отож, поставившись невибагливо до високої мети створення альманаху (в даному разі йдеться про його конкретний випуск), частина його авторів-учасників, м’яко кажучи, знизила загальний рівень його художнього впливу на читача. Як? Дуже просто! У таких колективних збірниках читач починає знайомитися з творами з будь-якого місця, розкриваючи сторінки де заманеться. Добре якщо розкриє на цікавому, гарно виписаному творі. А якщо на слабкому? Якійсь учнівській замальовці?.. У нього може надовго зникнути бажання навіть зазирати до конкретного випуску.
Тут доречно перейти до теми економічної складової альманаху і в цілому художньої літератури. Про це його автори теж не повинні забувати. Знаємо багатьох читачів (в наш час вони всі грамотні!), які, побачивши на одній-двох-трьох сторінках мовні ляпи а то й банальні помилки, відмовляються купувати у книгарні здавалось би чудову книжку. І тут йдеться навіть не про смак тієї чи тієї людини — йдеться про необхідність серйозного ставлення автора до читача, а отже і вимогливість до себе. Оце нині читач цінує більше, ніж оформлення книги, її тему та сюжет.
Насамкінець торкнемося ілюстрацій. Однозначно вони повинні бути! Але художникам треба враховувати специфіку остаточного результату відбиття їхніх творів у вже віддрукованому варіанті і готувати ілюстрації у техніці ліній (перо, туш, вугілля, олівець) чорним по білому. Чудові зразки такої техніки можна побачити у деяких попередніх випусках альманаху. Зовсім неефектними виходять ілюстації у техніці сангіни або навіть змішаній, надто коли на тонованому тлі. Щодо оформлення обкладинки, то видається, що знайдений оригінальний стиль. Він запам’ятовується і сприяє виокремленню «СКІФІЇ...» з-поміж багатьох інших видань! Це дуже добре!
Отже випуск альманаху «СКІФІЯ 2013. Весна» вже став набутком літератури. Незважаючи ні на що, хай він здобуватиме все нових читачів і вдало передасть естафету наступному випуску!
(Закінчення рецензії в цілому).
Мар’ян ЗАХАРКО, м. Харків.
--- 10 июл 2013 ответить
Приємно, шо справа літературного процесу рушила. Водночас зворушила роздуми авторів такого цікавого видання, як альманах "Скіфія". Я розшукала в бібліотеці його перший випуск. Як плине час... Далекий вже нині 2000 рік. Приголомшила враз думка: автори мусять дарувати кнжки бібліотекам. Інакше, де лишиться добра про них згадка? Все минає... і сліду немає, як писав великий Кобзар. Тож, потурбуємося про те, аби наші думки, наші переживання, наші перестороги сталися у нагоді прийдешнім поколінням. Автори, даруйте бібліотекам саме ваших рідних міст, сіл книги, і у тому числі ті, де побачили світ саме ваші роботи...
Скільки чудових, добрих, шляхетних людей, справжніх книголюбів і справжніх благодійників мешкає у нашій Україні..." Так і я, з дитинствая була і лишаюся читачем книгозбірні мого міста, тепер там читає і моя донька. Тож, вважаю, що книги не повинні мертво стояти на полицях приватної бібліотеки автора, в них має бути довге життя. А коли шкода розпрощатися із, скажімо, альманахом "Скіфія", міркую - дарунковий примірник можна і придбати у видавництві. За такої нагоди,впевнена, редакція поважного видання могла б надати певних знижок...
Звісно: нині книги коштують чималих грошей, а фінансування державних установ досить нікчемне, і добре, коли знайдуться не байдужі до цієї проблеми люди...
Дарина Загурська.
миколА Снаговський 11 июл 2013 ответить
Черговий випуск альманаху «СКІФІЯ 2013. Весна», як і попередні, безумовно, треба вважати явищем сучасної української літератури. В ньому є (хоч і мало) справжні художні твори, які уже відзначені у цих Коментарях рецензентами та у відгуках тих авторів і читачів, які обгрунтували свою позицію, а не написали на рівні подобається — не подобається. Хоча й така думка може мати місце, але все ж видається несерйозною.
Я повністю згоден зі словами Мар’яна Захарка про те, що авторам треба враховувати, що вони подають твори до КОЛЕКТИВНОГО видання, причому СЕЙОЗНОГО, ВИСОКОПРОФЕСІЙНОГО! (Щира дяка видавництву «Склянка часу» Zeitglas verlag та редакції однойменного часопису!). Тож і твори треба пропонувати відповідні. Відтак і читача альманах знаходитиме зацікавленого, небайдужого, тобто грошовитого у доброму сенсі цього поняття, і такого, який уболіває за розвій української літератури.
У згаданому контексті бачення деякі твори саме в цьому випуску видаються недоречними, хоча, треба зазначити, що на повагу та увагу заслуговують усі без винятку автори. Ну, не подумали під час подачі того чи того свого твору. Буває! Хоча, з огляду на те, що відсотків 95 авторів уже мають непоганий досвід співробітництва з редакціями і видавництвами, могли б і замислитися над рівнем своїх шедеврів.
Повністю підтримую оформлення обкладинки. Художник О. Дец знайшов оригінальний свіжий сучасний стиль. Він не набридає і впізнається! А це — здорово! А от чорно-білі ілюстрації усередині варто виконувати у техніці чорні лінії на білому тлі, щоб потім їх перед друком можна було довести до ще контрастнішого стану. (Тут треба погодитися з думкою М. Захарка). Як людина, яка небайдужа до живопису, графіки загалом до образотворчого мистецтва, скажу, що не погано було б, якби альманах мав хочби вісім сторінок для кольорових ілюстрацій. Але це значно збільшить ціну видання. Тож робити цього категрично не треба. А ось на останній сторінці можна спробувати друкувати кольорові ілюстрації — кількістю навіть можна до чотирьох. Тільки при цьому попросити художників, щоб вони не дерли за такі публікації їхніх ілюстрацій великі ціни — щоб, знову таки, не підвищилась собівартість альманаху, а отже і її ціна для кінцевого споживача.
Кілька слів щодо пропагування альманаху авторами. В цілому лаяти всіх заразом не можна. У кожного автора своя доля і свій хист до такого пропагування. Хотілось би закликати так: пропагуйте як вам зручніше, як можете! Я, приміром, замовив у видавництві п’ять примірників (згідно зі своїми фінансовими можливостями), чотири з яких подарував бібліотекам (шкільним та за місцем проживання) і один — людині, яка, у свою чергу, теж не байдужа до сучасної української літератури і ладна її завжди пропагувати.
--- 11 июл 2013 ответить
Доброго времени суток всем. Огромная благодарность всем авторам альманахов и сборников серии "Склянка часу", а также всему колективу редакции, которые не покладая рук работают над тем, чтобы донести до долбюдей наши слова и мысли. Все работы по-своему очень хороши. правильно здесь выше писалось о том, что на вкус и цвет товарищей нет. Каждый найдет в строках пищу для ума, над чем-то задумается, а может и вдохновится на новые произведения. Развитие духовного мира - великая мииисия. И если не мы - то кто её будет развивать. Приятно, что очень много авторов откликаются на предложения редакции и вылыслают свои произведения. Давайте и дальше продолжать наше благое дело и не оставаться в стороне. Критику писать не буду, ибо не имею такого права. Каждое стихотворение и строка прозы прекрасны. Потому что это наш мир, наша душа, наши мысли, наше слово. Давайте гордиться друг другом и поддерживать друг друга. С уважением Нечипельский Назар. г.Херсон
--- 11 июл 2013 ответить
извиняюсь за ошибки. спешил
Оксана 12 июл 2013 ответить
Хай живуть ілюстації! Єдиностилеві!

Шукала у хащах інтернету щось образотворче... Натрапила на слово «Скіфія». Гадала, що побачу матеріали про відповідну місцевість України, але несподівано розкрився оцей сайт — сайт журналу «Склянка часу...» і альманаху «СКІФІЯ...». Я зразу звернула увагу на ілюстрації у ньому. Оформлення обкладинки на високому рівні. А ось усередині — чорно-білі — спантеличили своєю різностилевістю. В одній книзі так робити не можна! Та й не тільки різностилевість заважає сприйняттю книги альманаху (маю на увазі «СКІФІЯ 2013. Весна») як цілісної, а й різні техніки, у яких виконані роботи, а також їх різні та різнопланові розміри. Справляється враження, що ілюстрації були подані за принципом: на тобі небоже, що мені не гоже. Я вже не кажу, що більшість з них не відповідають змісту творів.
Тож пропоную художникам, які беруть участь у випусках альманаху, у подальшому виправити такі недоліки.
Любов Цай 12 июл 2013 ответить
Погляньмо на добірочку поезій Сергія Мошннського.
Вірш «Любимой супруге» написаний в жанрі так званих «камерних» вітань з приводу сімейних свят, поезії для дуже вузького кола. Стиль його, як, втім і наступних поезій, досить примітивний – скупчення затертих епітетів, що їх висловлюють з нагоди.... Розмірів автор не дотримується.
«Жіноче свято». Тут «В одночас» – треба писати разом, бо це прислівник. «Весну принесло свято», – каже автор. А чи не навпаки? Чи ж не весна принесла свято жіночого дня? Втім, може, й так...
Слова «благоухати» ("Запах жінки") українська мова не знає – натомість є чудові відповідники «пахнути», «пахтіти», «дихати ароматом», «віддавати аромат».
Важко зрозуміти перші два рядки вірша на стор. 102 «Якщо тебе негаразди,/ Або проблеми достають печінки.» Коментарі зайві. Далі подибуємо слово «кислород», якого теж, на жаль чи на щастя, немає в українській мові. У реченні «Коли на дворі шкварить дощ» «надворі» треба писати разом, бо це прислівник.
А як зрозуміти «вірний друг скулить в шпарину»? Думки розбігаються: чи це російське «скулИть» (жалобно взвизгивать), чи україньске «скУлити» (мружити, зігнути щось, скорчити)?
А «патронташ» мабуть, сплутали з «патронажем» – от і вийшов «патронтаж».
І знову загадка на стор. 102 – «пройдись загінку до скирди соломи»?
Питань, як бачимо, багато...
Наостанок зацитую уривок з роману Василя Гроссмана «Життя і доля» (цитату наводжу російською):
«Штрум сразу вспомнил статью в «Правде» о какой-то истеричке, обвинившей старого медика в грязных поступках. Как всегда, напечатанное показались правдой.»
Як водиться, людина вірить друкованому слову. Не варто забувати про ці слова, коли ми пишемо і розміщуємо свої твори чи то у друкованих виданнях, чи на сайтах Інтернету.
Виходить, що за браком редакторів чи ще через якісь причини маємо самі пильнувати, щоб тексти були достойними і без помилок.
--- 12 июл 2013 ответить
Багато-стильове оформлення випусків альманаху - це не мінус. Це - плюс. І чудово співпрацюють художники, урізноманітнюючи своїми техніками палітру сприйняття друкованих текстів. Мені здається, редактор полюбляє подразнити тих, хто заважає політу нашої фантазії та уяв своєю, так би мовити, "академічною" серйозністю, як, приміром, пані Оксана із закликом "Єдиностилевості"...
   
Оксана 12 июл 2013 ответить
Мені то що?.. Я на літературі особливо не западаю. Багато не читаю, а якщо й читаю, то тільки ілюстровані книжки. Такі маю, перепрошую, дивацтва. Тому й звертаю увагу на ілюстрації, дизайн, в цілому оформлення книг. Коли я написала про одностильність, то мала на увазі одностильність (єдиностильність) ілюстрацій у середині альманаху в межах одного випуску. Перегляньте, для прикладу, ілюстрації у книгах: Білоус Д.Г. Диво калинове: Вірші — К.: Веселка, 1988.; Тичина П.Г. Десь на дні мого серця.: Поезії. — К.: Рад.письм., 1991.; О.Олесь. Лірика. — К.: Рад. письм. 1989.; В.Сосюра. Так ніхто не кохав!.. Поезії. — К.: Рад.письм. 1987. — і Ви побачите, що виконані вони У ЄДИНОМУ СТИЛІ, У ЄДИНІЙ ТЕХНІЦІ. У «Диві калиновому» — це кольорова гуаш, а у поетичних збірниках Олеся, Тичини та Сосюри — простий олівець і туш-перо. І було б дивно, якби у книзі Білоуса «Диво калинове» серед одностильових й, перпрошую, «однотехнічних» кольорових «гуашевих» ілюстацій були вкомпоновані ілюстрації у техніці простого олівця і туш-пера. І навпаки: серед пречудових «олівцевих» ілюстрацій, ні сіло ні впало, ми побачили б кольорові ілюстрації у техніці гуаші — хіба не здивувались би і хіба така мішанина не колола б зір естета?!. Якщо Ви не зможете переглянути згаданих мною книг, то зайдіть до будь-якої бібліотеки чи візьміть кілька книг зі своєї домашньтої полички, якщо вони у Вас є, і придивіться до ілюстацій в них! Ну, як?!. Придивилися?! Усі ілюстрації на один манер, як кажуть прості люди. Ви там не побачите, щоб в межах однієї книги один малюнок був виконаний у техніці кольорової акварелі, другий — олівцем чи широким грифелем, третій — сангіною (принаймні схоже), а ще якийсь взагалі скидається на вітраж. Так книги в межах однієї книги (перепрошую за тавтологію) НЕ ілюструють
Любов Цай 12 июл 2013 ответить
Перепрошую у товариства за те, що у прізвищі пана Мошенського схибила.
Володимир Комісарук 12 июл 2013 ответить
Пить время нам дано -
не только куролесить,
и извлекать зерно,
и сеять Словопесни.
И пусть роднит навек
поэтов Час и Склянка.
Разумный человек,
коль чувства, мысли – в рамках.

Байдужість – гірше (гіркіше) критики.
Марія Дем"янюк 13 июл 2013 ответить
Доброго дня! Дякую усім, хто прочитав мою казку і за позитивні відгуки та за зауваження до мене пану Мар"яну ( щойно прочитала). Звичайно, рецензія Мар"яна Захарко критичного і навчального змісту , це кропітка праця. Дещо для себе я взяла.Так, приміром , дійсно варто вживати любити, а не кохати , коли йдеться про стосунки дітей і батьків, хоча у Великому тлумачному словнику української мови"(В.Т.Бусел) зазначено:" Кохати....Виховувати,ростити кого-небудь,старанно доглядаючи", що я і мала на увазі, але таки у подальшому буду вживати в аналогічній ситуації любити, бо так дійсно краще.Та і у словнику,коли йдеться пр любов, це зазначено . .. Щодо ком , дякую , що звернули на це мою увагу , спробую іх чергувати зі сполучниками , писати короткі речення..Відносно того, що не всі батьки люблять своїх дітей , то , гадаю, це окрема тема із царини психоаналізу. Це неприродно , а у казці йдеться про природу...І стосовно того, як розуміти вислів "зорі посміхнулися в його серці" , він з площини відчуттів... .Бо таки гори , які щоночі дивляться на зорі , у певні миті пускають їх у своє серце.Тоді межі поміж Небом і Землею зникають.Ось тоді зорі посміхаються у серці... Йдеться про таку мить. Дякую , що визначили жанр твору (казка - притча) , бо це для мене трохи сміливо, я би не наважилася. Залучення критики спонукає до навчання , пізнання слова, а також до додаткового прочитання твору перед тим , як надіслати його до редакції.Дякую, пану Мар"яну за отримані уроки. З повагою, Марія.
Марія Дем"янюк 13 июл 2013 ответить
Володимире! Які рядки!!! Я у захватІ!
Миколка 14 июл 2013 ответить
Читайте словники і будьте застережливими ... зі словниками!

З-поміж творів, що опубліковані в альманасі «СКІФІЯ 2013. Весна», крім високохудожніх і вправно виписаних, є чимало сирих, зі школярськими помилками. Прикро звісно! Це сподвигло до необхідності відчути проблему ставлення авторів до грамотності як такої та їхнього бажання самонавчатися, читати словники, літературо- і мовознавчі статті, передплачувати хоча б дещо, тобто самоудосконалювати своє творче вміння і, перепрошуємо, ловити від того «кайф» — що ви хотіли написати таке-то слово чи словосполучення, а словники підказали, що доречніше буде вжити ось таке-то з того синонімічного ряду. Так, скажімо, у творах молодих українських авторів часто зустрічаємо слово «вагітна» — в одному, другому, третьому місці одного й того ж твору. І такий твір до кінця читати бажання відпадає. Адже у багатьох місцях України і навіть в українських селах Бєлгородщини та Воронежчини Російської Федерації часто кажуть не «вагітна», а «при надії» або (рідше) «самадвоє» (пишеться одним словом!). Багато українських батьків (зокрема і в діаспорі) вживають такі слова як «сидини», «ходини», коли дитятко починає сидіти, відтак — ходити. У своїх художніх творах молоді автори таких означень не вживають. А шкода! Так вони збіднюють свої тексти самі того, очевидно, не підозрюючи. А треба не тільки писати, керуючись амбіціями, а й дбати про урізноманітнення української мови, її незанафталізованість!
Буває, що автори поверхово і невимогливо ставляться до використання словників чи довідкової літератури. Десь вони угледіли, скажімо, слово «інтернет» написане з великої літери, і давай писати її з великої. Не правильно! «іНТЕРНЕТ» треба писати тільки з маленької, тому що воно давно вже перейшло у розряд прозивних — на зразок таких слів як: галіфе, бойкот, револьвер, кольт, силует, рентген, дизеь, академія, атлант, фортуна, флора та інші подібні цим. Хоча у деяких випадках, коли треба буде характеризувати інтернет як явище чи окрему систему поширення інформації, доречно буде написати це слово і з великої літери. Особливо це стосується випадків з науковими працями.
У деяких словниках також можна прочитати НЕДОЛУГУ рекомендацію кликати чоловіків з ім’ям Олег — «Олегу!». Оце диво?! І таке рекомендує один з мовних академіків. Крім неймовірного здивування на межі шоку така порада більше нічого не викликає! «ОлегУ» — форма давального відмінку (кому? чому?). Єдино правильною формою кличного відмінка (ще його називають кличною формою) імені «Олег» має бути (і є!) «ОлеЖЕ!» — як у словах «друЖЕ», «БоЖЕ».
Варто взяти до уваги, що не всі словники (хоч і словники, хоч, зокрема, й академічні!) варті беззаперечної довіри. Точніше навіть треба так сказати: УСІ СЛОВНИКИ НЕ ВАРТІ БЕЗЗАПЕРЕЧНОЇ ДОВІРИ! Їх читати треба обов’язково, але осмисленно, думаючи, критично, аналітично, зважуючи і смакуючи кожне слово, кожний фразеологізм, перифраз чи синонім.
Мар’ян ЗАХАРКО.
Миколка 14 июл 2013 ответить
АГОВ, ХТО ТАМ «ОТВЕТСТВЕННЫЙ»?!.
Кілька думок щодо твору «Найти ответственного».

(Альманах «СКІФІЯ 2013. Весна». — Канів.: Видавництво «Склянка Часу* Zeitglas». 2013. — 432 с., с.58 — 60).

Ніяк не можна оминути логічно-смислові ляпи у творі «Найти ответственного». Це — уривок з «книги іронічних есе, як зазначила у підзаголовку авторка. Але й таке уточнення не рятує від тієї банальності та спрощенності думок й нелогічних висновків. Нелогічних і банальних через те, що відправна (стартова) точка зору (точка відштовхування думки) була взята неправильно — неправильно саме в тому викладі, що пропонує нам авторка.
Спочатку у двох маленьких абзацах читач знайомиться з дуже (ну, дуже-дуже!) вільними роздумами про Всесвіт і Творця. Наприкінці першого абзацу — припущення: «Думаю, что свой Бог, свой Творец есть в каждой планетной системе». І далі ось який логічний кульбіт: «А если это, действительно, так, то...». Зачекайте!.. До чого: «А если это, действительно, так...»?!. А якщо НЕ так?.. Що, читач такий тупий, що його, перед цим не підготувавши як слід (тобто не заповнивши хоч сторінку переконливими роздумами чи відомостями про Всесвіт і Творця), втовкмачують оте « А если это, действительно, так...». Повторюємо: а якщо НЕ так?!. А якщо НЕ «действительно»?!.
І далі — логічна несподіванка (а по щирості: сподіванка нелогічна): «Допустим, Галактика — это школа, планетные системы — классы...». І трохи далі: «Так вот, каждый Творец (классный руководитель) понимает уровень развития своего класса». І ще раз далі: «Учителя собираются в учительской перед суровым директором, Творцом Галактики…».
Свять-свять-свять!!! Врятуй, Боже, від такої літератури! Хіба ж етично і навіть хіба естетично) порівнювати з Творцем, Всесвітом і Галактикою шкільних функціонерів, навіть якщо це робиться в іроничному есе?!. Звісно, що ні! Інакще це треба розцінювати як літературна неспроможність і графоманство.
Далі читати немає сил. (Хоча для аналізу твір читався кілька разів). Але охопив соєрідний немов спортивний азарт через те, що далі теж – «перлина» на «перлині». Крім згаданих термінів (Всесвіт, Творці Галактики, просто Творець тощо...), авторка вводить термін «ГКВО (Галактический комитет всеобщего образования), где начальствует суровый и всесильный Самый Главный Творец Всей Вселенной» (с.59, внизу).
Далі вкрай узагальнено езопівською мовою розповідається про термінові збори-наради вчителів, подяки, премії, догани... «Понимаете, о чём я?..» — пише автор у передостанньому абзаці.
Ні! Ні!! Ні-і!!! Не розуміємо! І зрозуміти немає ніяких сил, тому що це — матеріал для шкільного капусника, а як художній твір не відбувся (при всій повазі до автора як людини). Текст (твором назвати важко) нелогічний і примітивний, незважаючи на те, що авторка наприкінці другого абзацу (с. 59, зверху) пропонувала: «Следите за моими размышлениями...». Як його услідкуєш, коли вони неймовірно примітивні і розлітаються, мов шкло на друзки?!.
Мар’ян ЗАХАРКО.
Миколка 14 июл 2013 ответить
«У ПОРИВІ ТВОРЧОМУ ЇЙ ЗАВЖДИ МАЛО ПРОСТОРУ...»
Про поезії Надії Гаврилюк.

(Гаврилюк Надія. Добірка поезій. Альманах «СКІФІЯ 2013. Весна». — Канів.: Видавництво «Склягка Часу*Zeitgkas». 2013. — 432 с., с. 319 — 323).

Представлені Надією Гаврилюк в альманасі «СКІФІЯ 2013. Весна» дев’ять поезій торкаються найсокровенніших закутків душі, спонукають до шляхетних поривань і любові до свого краю, розширюють діапазон позитивних намірів, додають оптимізму.

Неначе перший начерк зоряної тиші,
Пунктирний, що обернеться пуантом,
Розсиплеться зненацька на миті барвінкові —
Незгасні ноти і тони безмовної любові.
(З вірша «Есперанто»).

Забракне барв, щоб втиснути в слова
Ті витинанки, що малюють тіні...
( З вірша «Забране барв»).

Вечір накинув бузкову хустку на плечі хмарі...
(«Ноктюрн»).

То справа чистих і невинних душ
Тобі співати сонячне: «Осанна»...

... Свіча вербова з пальців вислизає...
(«З доріг далеких»).

І рушничок із Ваших рук, мов птах,
Його вкриває. Наче Дух Господній.
(«Вона не хоче розлучитись з віхолою...»).

В пориві творчому їй завжди мало простору,
Щоб розгорнути дневі крила райдуги.
(«Радість»).

Тут щедро наведені цитаті з однією метою: підкріпити усе сказане перед ними. «Барвінкові», «витинанки», «бузкова хустка», «рушничок» — це знаки системи душевних координат мешканців України. З самого малку вони всотуються з молоком матері у найпотаємніші закапелочки душі. А коли людина зчитує їх з поетичного лану талановитогно автора ( в даному випадку авторки) такі слова й рядки, то немов би спрагло п’є джерельну воду, збирає золотаве спіле зерно або врожавй садів чи городів. Від того й душа збадьорується, і сили з’являються, і на всенький світ гукнути хочеться: «Здрастуй, небо! Здрастуй Сонце! Здрастуй, земле! Мені так добре! Я — у щасті! Я всотую його і п’ю!..»

Поетеса всерйоз працює зі словом, звуками, ретельно добирає образи і досягає високої поліфонічності. Посмакуймо хоч би ось це:

У повіві вітру вчувається подих...
(«Спомин»).

У серці знову світлих мрій
Рій...

...А просто я люблю — і край.
Рай.
(«Рай»).

«Неначе» — «начерк», «творчому» —«простору» тощо — справжні мелодії звуків, слів та рим.
Це — поезія високого польоту!
Мар’ян ЗАХАРКО.
Самсонова (Вершиніна) Оксана 17 июл 2013 ответить
Дуже вражена творами семирічного хлопчика Володі Криловця. Дякую шановній редакції за можливість друкувати наші твори та знайомство з безліччю талановитих авторів!!! Альманах читаю із задоволенням.
Натхнення вам у ваших добрих справах!
--- 20 июл 2013 ответить
Якщо вести мову про сучасну українську літературу, то альманах "Скіфія" і втілює у собі справжні твори. Живі, безпосередньо-невідірвані від життя нашої країни. Все як слід: і таланти, і пеші спроби, і намагання пробитися крізь тенета власних можливостей.
За це - щире спасібі.
--- 22 июл 2013 ответить
У каждого сборника Скифии - своё лицо. И если долго и внимательно вглядываться, можно уидить и красоту и уродство. Каждый находит то, что ему ближе. Спасибо авторам и издателям.
Светлана Познякова.
Василь 22 июл 2013 ответить
Дуже сподобались твори, які виконані в стилі сучасної української літератури: Х.Погоржельської, В.Точинського , Льоськи, Мілени Лі та поезія В.Білецького. Всім бажаю творчих успіхів, наснаги і процвітання видавництву "Склянка часу"!
--- 23 июл 2013 ответить
Щодо альманаха ”Скіфія 2013 ВЕСНА”


Кожному з восьми десятків авторів приділено в середньому п`ять сторінок прози або поезії. Але якщо проза вона і є проза, а як ще й написана доволі жваво, то хоч часто і не зачіпає глибин суспільного життя та все ж читається з цікавістю, оскільки висвітлює буденність у всій її різноманітності Залишається побажати авторам розвивати природність викладу своїх думок та свєрідність стилю. Мені чомусь тут згадався Іван Бунін з його “Антоновськими яблуками”, ритміка яких мені запам`яталася на все життя. Межі самовдосконалення як відомо немає.
Що ж стосується поетичних творів,чи тих,які претендують на поетичність, то – хочеться розвести руками.
Доволі часто зустрічаються неоковирні вирази, нехудожній виклад думок. Як апофеоз такої віршотворчості наведу не називаючи автора вісім рядків зі сторінки 162 в авторській редакції :
“...И переломный тот момент,
Сыгравший роль в Войне Великой,
Оставил очень горький след
В душах, сердцах, мечтах безликих...

Я вижу тот победный день,
Жертвой жестокой столь добытый...
. ..Войну, прошедшую как тень,
Помню как сон, кровью омытый...”

Таким чином, можно сказати, свята тема, переходить, язик не повертається це вимовити,... в гумористичний розділ . Тут як у Азарова, що за двадцять років не навчився говорити українською, так і автор не навчився писати російською.
Коли говорити серйозно, то поезія – це диво, дар Божий, нова релігія ,що виникла на наших землях в дев`ятнадцятому столітті,а раніше існувала у вигляді прекрасних пісень. Без почуттів, емоцій, художнього мислення не може бути поезії. За холодними рядками неможливо побачити особистість,творчу людину, здатну на досягнення у вигляді літературного твору. А поезія цікава тільки тоді,коли бачиш об`ємне зображення людини, її болі та радості, а не механістичний перелік досягнень, прагнень, закликів, як у нашої юної авторки Наталії Божко. Але у неї ще є час, вийшовши з дитячого віку, додати до свого вміння римувати енергію почуттів.
Але хотілося б більше не про погане, а про гарне.
Тільки гарна поезія додає наснаги,сили,любові до життя. Тому хочется більше порадувати читача хоча б коротенькими уровочками з творчості авторів альманаха, хай і не завжди абсолютно новим винаходом, але все ж від цих рядків віє свіжістю, справжністю, відсутністю кон`юктури. Можливо, комусь більше сподобаються інші вірші, випадковість у виборі наведених далі прикладів я не буду заперечувати, та все ж...Прочитайте. І я думаю, що вам захочеться прочитати вірші, з яких взяті уривки, повністю.А також познайомитись і з іншими творами.
Розпочати хочеться з останніх сторінок, або як раніше казали, зі спорту (для інших – з гумору, кросвордів, сентиментальних оповіданнячок тощо). Тобто, з легкого читання. У нашому випадку це буде так звана жіноча поезія-, Багато авторів, а більшістю авторок, саме у такому жанрі і пишуть, часто відчуваючи вплив Цветаєвої чи інших у більшості російських поетес. Тут можно назвати Валентину Коміну, Тетяну Голубовську, Наталю Мазур, Марину Рябініну, Оксану Самсонову, Юлію Торконяк, Христину Денисенко, Наталію Данилюк.
Тетяна Голубовська на стор. 371 пише:
Я тебя предала...
Без борьбы, без ножей,
Я тебя отдала
Той, которой нужней...
Я себе отказала
В счастье видеть тебя,
Я себя наказала,
Отвернувшись, любя....
Леонід Дмитришин,людина з важкою долею, поринає у чарівну ліричність(стор.292):
Біла хмарка аличі
Проплива туманом,
Ніжним маревом парчі,
Маревом омани. ...
Про відповідальність поета,та і взагалі людини, пише у своїх сильних віршах Дмитро Щербина(стор.269)
Поет не той, хто вірші пише. Ні!
Коли б то так – усі були б поети.
Поет правдивий – наче та комета:
Зростає
Від загибельного лету
Й горить
У самозгубному вогні.
Зовсім у іншому стилі творить Володимир Шеврон. Легкість, образність є примітною прикметою його вір-шів(стор. 119):
...Хмари миють небо.Воно чисте.....
...десь там, у небі – фурії печаль.
Гола, як неба безкрай.
В життєві роздуми полинає поезія Володимира Комісарука (стор.72):
...Сльози зі щастя, сльози від болю,
там,де народження, там, де і смерть,
сльози з неволі, сльози від волі...
Сльози-роса... і життя круговерть.
Доходить до свідомості і заклик Віктора Шиманського (стор.71):
...Остановись, пока не поздно!
Ведь до предела мы дошли.
Иль быть Земле на небе звёздном,
Или не станет вдруг Земли.
Ліричність і громадянську відповідальність несуть вірші Віктора Гончарука (стор. 121):
...Я пив вино з березами.Я пив.
Я добрий був. Та став за мить добрішим.
Почувся постріл. Хтось ворону вбив.
Ворону вбили – й вмерли мої вірші.

Я пив вино з березами. Я пив.
Берези геть сп`яніли. Я – тверезий.
Сів на пеньок. І свічку запалив
Ще зовсім ненароджених поезій.
Звертають на себе увагу також три поетеси, в творчості яких дуже помітний вплив російської літератури чи виховання на російській літературі. Це Людмила Затовська, Валентина Таран та Світлана Паливода.
Серед інших хотілося б ще виділити таких авторів:
Любов Грецька, Ольга Смольницька, Михайло Хланта, Давид Найфонов, Марина Рябініна, Анатолій Вовнянко, Надія Гаврилюк, Людмила Ульяницька.
Так що я щиро бажаю всім авторам альманаху народження чистих як сльоза, сильних як народ, розумних і чарівних віршів, а читачам задоволення і наснаги від їх читання.
Втім, коли в свій час я став відвідувати свій перший літературний гурток при газеті “Подольский рабочий`, то його керівник, 34-річний нещодавній випускник Літературного інституту, вихідець з Донбасу, любив повторювати відомі слова про те, що якщо ви не станете поетами, то хоч менше будете пити горілку, займаючись поезією. (А сам він не дуже горів бажанням вести заняття гуртка, та це була умова отримання ним трикімнатної квартири в Подольську.) На це один зі старших наших членів цитував свій віршик, який закінчувався словами:
“Я б не пив, якби її можна було жувати“
Так що сприймати поезію і писати її кожен може так, як він того хоче, та чи варто при цьому оприлюднювати все ,що прийде в голову. Може варто ще й трохи подумати тією головою. Вірні святості поезії повинні тримати себе в творчому стані, якому присутні всі ціінності життя, гуманність, щирість, самобутність, краса мови, що вбирає художність, метафоричність, емоційність.
Юрко Козя
mazyrnp 25 июл 2013 ответить
Вітаю шановне товариство.
Детально ознайомилася з кожним коментарем із обговорення.
Звісно, мені цікаво було дізнатися думку щодо моїх віршів. Не приховаю - приємно було читати схвальні відгуки. Втішилася, що читачі розуміють мене, як автора, та співпереживають моїм літературним героям.
Обговорення альманаху плавно трансформувалося у рецензійні огляди, котрі мене не залишили байдужою. Дякую вам: Мар’ян Захарко, В. Шумлянський, Володимир Комісарук, Тетяна Осінь, Любов Цай, Юрко Козя, за вашу небайдужість до видання та публікацій у ньому.
Хочеться відмітити толерантну, доброзичливу, конструктивну критику Мар’яна Захарко та виважені, щирі, доречні зауваження Любові Цай. Мені здається, що кожен літератор щасливий був би мати таких рецензентів!!! Адже вони не тільки вказують на помилки, але й пропонують варіанти покращення текстів. За це їм низький уклін!
Щоразу альманах «Скіфія» відкриває для мене нові імена поетів та прозаїків. Збагачує незабутніми враженнями та емоціями.
Зі своєї сторони також здійснила крок для популяризації альманаху. Рекомендувала подати свої твори у наступне видання п’ятьом достойним поетесам.
Усім авторам бажаю творчого пошуку, натхнення та нових, цікавих творів!
З повагою Наталя Мазур.
Волошина Галина 25 июл 2013 ответить
Альманах оформлен интересно, приятно, выразительно. К сожалению, в оглавлении книги названы только имена авторов, а нет названий их трудов.
Тематика богатая и разнообразная. Человек, его чувства, космическое мировоззрение. Поэзия богатая метафорами и сравнениями. Пафосно звучит поклонение Матери-Земле, Хвала Труду и Месту, где живем, и будут жить наши потомки.

Планета Земля.
Створіння Господа -
Найбільший скарб
Землі – Людина.
Людина – мікроКосмос -
Існує споконвічно
І жити буде
Під тиском чистих
Паростків Душі.
/Щвець –Васіна Олена/


Слава Праці
Вузлик дива залишила мить
Там, де шлях-батогом – в невідомість.
Стає грудка коштовним ядром,
Коли руки торкаються праці.
Я пливу у майбутні роки
Із думками минулого щастя.
Все залежить, мабуть, на землі
Від людської любови.
/Білецький Володимир/.



Интересно, мажорно, восхитительно звучат строки Мамчич Елены, их можно назвать «Молитвами к Небу!», Про Поезію», «О, Женщина!», «Сила женская».
«Поэзия, ты - Библия моя, мой путь земной, моя земная твердь, и крестное знаменье… Тебе служить я буду, как могу, во все года, что посланы судьбой…»
«О Женщина! Твой взгляд неповторим под взрыв весны, родившейся когда-то, за тишиной раскаявшихся зим ты в мир вошла – любовь, война, расплата… Когда молчишь, весь мир ничтожно мал, он затаился под ладонью Бога, заговоришь – и слово, что кристалл, освятит грешный путь: чиста дорога…
О Женщина! Ты - щит и меч, и боль, река и бездна вдохновений вечных, ты не играешь, проживаешь роль смешной девчонки в юности безпечной, и зрелых лет под небом – череда, рука Судьбы ведет неумолимо, как Солнце, ты надежна и горда, и Женщина – твое благое имя…
Так будь же счастьем, верности огнем, не забывай свое предназначенье: ты свет и тень, надежда и любовь, и вера бесконечности мгновенья…»
Какой мажор! Сколько уверенности. Добрих пожеланий и Мудрости!
Теме Женщины, Мамы посвящено немало строк и у других авторов /Стременна Нина, Мошенский Сергей/.
«Я жінка. Це багато, чи замало?
Я - мати, це чудова новина.
У світі на людину більше стало,
Мене матусей зватиме вона.
Візьму її долонечку тендітну,
І поведу у Всесвіт золотий
У світлий Божий храм блакитний
А поки що, ти, синку мій, міцній.» /Стременна Ніна/
Глубокие раздумья и сердечные убеждения звучат в строках Сергея Мошенского /стр.98 -100/ «Любимой супруге», «Запах женщины».
Донька, дружина, і матуся,
Свекруха, теща, чи бабуся –
Це все одна жіноча доля,
І це наш хрест, а не неволя.

Люблю як жінка пахне молоком,
Бо тільки отака жінка випромінює життя!
Хочется при этом напомнить, что Черкащина – родина Матери –Евдокии Лысенко, которая родила и вырастила 15 детей. Десять сыновей ушли воевать на фронты Великой Отечественной войны 1941-45 г.г. и (единственный случай за 4 года войны) вернулись. Израненные, истерзанные, но живые. Благодарные черкащане поставили ей в селе памятник в натуральную величину в начале аллеи из 10 тополей! Организовали в школе музей семьи Лысенко.
Эта тема (Женщины, Матери) бесконечна, очевидно, поэтому многие авторы альманаха, обращаясь к ней, оставляют много стихов и прозы достойных высокой оценки.
Интересны и трогательны странички о детях и их друзьях – братьях наших меньших, домашних животных. / «Кот Барсик», «Размышления таксы» - Цай Любови; «Квіточка і добра дівчинка Даринка» - Чучаєв Олександр, посвятил своей дочке Даринке; «Пташина помста» (о ласточках) Рейцен Евгений; теплые и поучительные стихи о зверушках и детях, для детей Криловец Владимира.
Кіт Мартин і пес Кудлач
Захотіли грати в квач.
«Тільки де ж нам взяти м’яч?» -
Розмірковує Кудлач.
Не сумує наш Мартин,
А хутенько стриб за тин.
…У кущах бузку й жасміну
Круглий м’ячик хтось покинув.

«Абетка для дітей» Ульяницька Людмила.
Что за гуси пролетают?
По семерке в каждой стае.
Вереницею летят,
Не воротишь их назад.
(Дни недели)

Кравчук Наталія розповіла про «Мої дитячі пригоди», «Про мене і про сорок», «Як я літала, мов птах», «Кошеня». Все эти вещи можно читать детям, они будут слушать их с удовольствием, и получать лучшие уроки воспитания.
Хорошо, что нашлось место в творчестве поэтов и детям войны, и военным пенсионерам, ветеранам. Задел за живое очерк Александра Апалькова «Ады та Василь». Где дал сравнение положению пенсионеров разных стран: в Германии и в Украине. Остро прозвучала боль за наших. Автор напомнил о событиях протекавших на Черкащине- Корсунь-Шевченковском сражении, в истории эту битву назвали «Сталинград на Днепре»…Автор сопоставил судьбы участников этого сражения. Десантник СС разгромленный, уничтоженный Ади и все же «виплазував на захід по компасу» и воин – победитель Василик, награжденный медалью за Корсунь-Шевченковскую битву. Сравнение вызывает горькое осуждение и боль в серце за нынешнее отношение к нашим за щитникам – ветеранам. В продолжение темы звучит «Звон Победы» Коваленко Владимира.
Сердца немели, и зажигались словно фитиля.
А звон все ширился, и не было преграды…
Откуда он? То ветераны надевали кителя
И прикалывали к ним свои награды.
И мысли разум все терзают боем,
От звона святости гудут, гудут, гудут…
Откуда он? То ветераны поредевшим строем
По площади из той войны идут.
А Апальков Александр говорит, что Женщина – жена прислала Василию «ганчірку» с медалью «За Корсунь-Шевченковскую битву». Согласитесь, «ганчірка» и медаль понятия несовместимы. Не могла жена принести своему воину «ганчірку», она принесла старый китель с медалью и яблоки… Итак, очень сильная вещь!
Альманах оставляет неизгладимые впечатления. Иллюстрирован хорошими графическими рисунками, не хватает только авторских подписей. Доброе слово следует сказать об афишировании книг. Интересно, кто и почему назвали альманах «Скіфія»? Это что? Дань памяти далеким предкам? Почитание и уважение к их майстерству? Или показать миру, что и мы не хуже?.. Хороше, романтическое название! Хорошо, что учтены времена года: Весна, Лето, Осень, Зима. Издание вызывает много мислей и оценок: огромный объем работы редакторов ( 82 работы только прочитать…) и добровольных авторов, людей разнообразных профессий ( инженеры, философы, педагоги, писатели…). И такой огромный объем мислей, фантазий, мудрості, которые наряду с основной работой, выискивают время для творчества, при чем весьма удачного!
Не перестаю удивляться и восхищаться тому, как Земля наша богата талантами! Итак «Скіфія» - земля, где живут и расцветают таланты! «Скіфія» - альманах, где во всем многообразии царит Поэзия, Любовь и Мудрость. И говоря строками Стременной Нины выражаю Благодарность!
Старайся правильно дары все оценить,
Не уставая всех за все благодарить:
И друга, что пришел в делах на помощь,
И землю, что дала прекрасный овощ,
И недруга, что жесткий преподал урок,
И Бога, что дает тебе все в нужный срок.
Володимир Комісарук 26 июл 2013 ответить
У процесі обговорення (відгуки, коментарі, рецензії, дискусія) маємо гарний електронний додаток до альманаху «Скіфія – Весна – 2013». Звертаю увагу шановного товариства на попередні випуски видавництва «СЧ», адже там також не все завершено. Отож, діліться думками.
zeitglas 08 авг 2013 ответить
Щиро дякуємо авторам і читачам, котрі взяли участь в обговоенні нашого альманаху.
Підтримуючи ініціативу пані Дарини Загурської, редакція прийняла рішення про надання авторам-учасникам альманаху додатково хнижки на придбання примірників альманаху для передачі їх бібліотекам. Для цієї мети вартість 1-го примірника становитиме 20 грн.
   
О.Боклаг 11 авг 2013 ответить
Придбаю 4 екземпляри.
   
zeitglas 12 авг 2013 ответить
Будь ласка, підтвердіть Ваше замовлення на нашу е-адресу: zeitglas@ck.ukrtel.net
Книги будуть надіслані Вам посилкою, на вказану Вами адресу.
Любов Цай 08 авг 2013 ответить
"Прочитавши в альманасі «Скіфія-2013.Весна» серед інших оповідання Олександра Апалькова «Аді та Василь» я одразу відчула інтерес до його прози..." http://mspu.org.ua/recense/9487-rozdumi-sered
-kolyuchih-derev.html
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
 
„СКЛЯНКА ЧАСУ*ZEITGLAS” міжнародний літературно-художній журнал та видавництво вул. Шевченка, 31/32 Канів, 19002, Україна. Тел/факс: (04736) 36805 З 1995 року дає рівні можливості маститим і авторам-початківцям. Одночасно українською, російською та німецькою мовами. mailto:zeitglas@ck.ukrtel.net web: www. zeitglas.io.ua Директор: Олександр В. Апальков **************************************************************************** „Склянка Часу*ZeitGlas” Publishing house and international literary - art magazine Street. Schewtschenko, 31/32 Kaniv,19002, Ukraine. Phone/fax: (04736) 36805 Since 1995 gives equal opportunities known and beginning authors. Simultaneously in the Ukrainian, Russian and German languages. mailto:zeitglas@ck.ukrtel.net The director: Alexander W.Apalkow