№65 литературно-художественного журнала "Склянка Часу*Zeitglas"




 

Вышел в свет №65 
литературно-художественного журнала
"Склянка Часу*Zeitglas"


АВТОРЫ ЭТОГО НОМЕРА ЖУРНАЛА:

Проза Prosa Проза

 

Марек Торецкий
Anatolij Krym
Оксана Мохненко
Алесандро Барікко
Борис Нестеренко
Александр Волков
Юрій Бабічин
Христина Погоржельська
Галина Литовченко
Геннадій Молчанов
Анатолій Федь
Александр Апальков
Андрій Момут
Сергій Гайдук
Валерий Маруга

 

Лірика Lyrik Лирика 

 

Оксана Інтра
Вячеслав Пасенюк
Льоська
Николай Пащенко
Александр Товберг
Артем Пальчиков
Владимир Страшнюк
Петро Паливода
Юрко Козя
Віктор Гончарук
Ольга Кричинська

 

Есе Essays Эссе

 

Сергей Скорый
Василь Калита
Любов Цай
Дарина Загурська
Неоніла Диб`як
Ольга Рєпіна
Еліна Заржицька
Галина Волошина

 

Галерея Galerie Галерея 

 

Живопис Олександра Деца / Malerei von Alexander Detz
Обкладинка-Umschlag
102.

Графіка: Олексія Чепкасова / Graphik von Alexej Tschepkasow
25, 109.
Графіка: Олексія Мартиросова / Graphik von Alexej Martirosow
99.
Графіка: Наталії Лісової / Graphik von Natalija Lisowa
107, 118.
Графіка: Вадима Савченка / Graphik von Vadim Sawtschenko
105, 134.

 

У розділі Критики та есеїстики йдеться про творчість   Олександра АПАЛЬКОВА, Дешвар ЛЮКО, Олени МОРОЗОВОЇ, Ольги КАЙ, Юрія ПУСОВА, Наталі ДЕВЯТКО, Леоніда ДМИТРИШИНА,  Олександра ПЕЧОРИ, Володимира КОМІСАРУКА, Євгена ШАРГОРОДСЬКОГО, Ганни ХИТЕНКО, Михайла НІЗОВЦОВА,  Юрія БАЛЮКА та інших сучасних авторів.

 

Примірники журнала можна придбати, післяоплатою 40 грн., 
(при замовленні понад 5 примірників, вартість кожного становитиме 25 грн.) 
замовивши в редакції :
zeitglas@ck.ukrtel.net

Журнал також можна погортати та придбати його електронну версію на сайті:

http://store.kassiopeya.com/small/1238/


Отрывки из произведений журнала СЧ№65
Уривки з творів журнала СЧ№65

 

"Моє життя – війна: бої, наступи, поразки, перемоги…
Я – на полі бою єдиний солдат.
Змагаюся, стою, завдаю удару,
захищаючи усіх хто в цьому домі.
Лише я стою за них…
Вони – бджоли, а бджоли не воюють.
Я…от і уся армія… "

 

Оксана Інтра,  ...от і уся армія  

 

 "...Читаю: «Тирана как будто бы подменили…» Что значит – как будто бы? Уберите эти подпорки. Его действительно подменяли и не раз. Всем известна чуть ли не самая распространённая причуда, страстишка людей подобного толка: странная привязанность к двойникам. Вот вам нужен двойник? Он вам интересен? Вы хотели бы заглянуть в глаза двойника?.. Отразиться двумя собственными лицами в одном зеркале?
А вдруг нас всё-таки подменили, и мы не заметили, не вздрогнули. Подменили страну, время, и всем сошло с рук..."

Марек Торецкий,  Нероман 

 

"Сладкая тревога безупречности
С недавних пор подкашивает логику.
Воображение под знаком бесконечности
До дыр затерло в памяти риторику
Твоих простых вопросов на латинице,
Которым беспричинно умиляюсь я…"

 

Льоська,  ...под знаком бесконечности

 

 

"...– Ну вот, стоит цветочный листок  к ванной комнате прилепить, и имеешь право лезть в постель.
– Меня интересуют и ты, и твое тело. Сомневаюсь, однако,
что большинство видит дальше тела.
– Ну что, сволочь ты –  такая же, как все, я вижу, ты опять тут.
Я налил нам выпить – остатки портвейна.
 Потом посмотрел на нее.
Она привела себя в идеальный порядок.
– Я по тебе скучала, пока ты за цветами ходил,– сказала она.
–  Кто-нибудь другой есть?
– И есть, и нет одновременно, – произнесла она грустным тоном..."

 

Александр Волков,  Самая красивая женщина

***
Хоч квітень, та такі плаксиві ночі й дні.
Немає цвіту абрикос, щоб вітер нюхав.
Я вкотре слухав дощ. Й хотілося мені,
Щоб дощ мене хоча би раз послухав.

 

Віктор Гончарук, Таким я був 

 

"...Він плів на кораблі, що звався «Адель». Каюти наповнювалися пахощами з кухні, на кораблі був англієць, який запевняв, що брав участь у битві при Ватерлоо, увечері третього дня вони побачили, як на обрії, ніби сп’янілі хвилі, вилискували дельфіни, на рулетці завжди випадало шістнадцять.
Він повернувся за два місяці, у першу квітневу неділю, саме вчасно до Великої Месси, – разом з кількома тисячами яєць шовкопрядів, які лежали у ваті у двох великих дерев’яних ящиках. Мав достобіса чого розповісти.Але ось що Бальдаб’ю сказав йому, коли вони лишились наодинці:
– Розкажи про дельфінів
– Про дельфінів?
– Ти їх бачив?
У цьому був Бальдаб’ю.
Ніхто гадки не мав, скільки йому років..."

 

Алесандро Барікко, Шовк ( укр.переклад Юлії В. Григоренко) 

 

 

 

"...Их участь – честь навек, а наша участь – счастье
Сейчас, – на час, на сей, на считанный часок,
Очёсок вечности, чуть волоска с гривастой
Бессмертья головы – в залог – на узелок
На память, – не поймать, не ощутить на пальцах…
Но пялиться на цепь причин и следствий вспять,
И вспоминать взахлёб о средь времён – скитальцах,
А жизнью – в вязкого мгновенья ил врастать…

Ну а стихи – они лишь веку на потеху:
Хоть много ярости, но больше позы в них;
И откликается на голос их лишь эхо
Глухой усталостью ответных позывных..."

 

Николай Пащенко, Звёздные гвозди 

 "...– Когда уйдём, – пригорюнился Мирон, – а рано или поздно и ты и я это свершим, что возьмём отсюда?
– Воспоминания, – выпил рюмку одним махом Апайкин.
– И что ты вспомнишь? – покривил губы Мирон, – стерву, которая сделалась тебе на час другом, или другом, который стал стервой?
– А вот, послушай, – налил он себе снова рюмочку до половины, но пить не стал.– Были мы однажды с мером на приёме в немецком нашем городе-побратиме. Играл там русский оркестр под названием «Волга» из немецких переселенцев. Солировал мужик в кубанских одеждах, по имени Оганез..."

 

Александр Апальков,  Нравы города Ка спустя 10 лет 

 

 "Я довго блукав по безкрайому світу,
Шукав я братів, що живуть у любові,
Та бачив потвор або звірів жорстоких
І мавп, які все осміяти готові.

На братські вітання – оскалені зуби,
На потиски рук – злі укуси почвар,
Плювки – на сердечні палкі поцілунки,
На братські обійми – підступний удар..."

 

Василь Єрошенко,  Зневірене серце

(переклад з есперанто Петра Паливоди) 

 

– Ах, ці чоловіки! – вигукують гендерно заклопотані пані-фемен, – Адже вони такі!...
А які саме, можна дізнатися з нової збірки новел та оповідань Олександра Апалькова «Колючі дерева». Рецепції дерев тут не для красного слівця у назві, а перш за все для означення колючості відчуттів сьогочасної дійсності, власної невлаштованості, недосконалості людських стосунків. Але жодних звинувачень. Ніхто не винен. Емансиповані пані теж можуть бути спокійні – головний герой твору, від чийого імені переважно ведеться розповідь, теж нічим, власне, не завинив. У нього чимало чеснот, які нашаровуються з кожним твором у детальну характеристику: розумний інтелектуал, філософ, не позбавлений політичних і соціальних інтересів, винятково музикальний – грає на гітарі, гарно співає і танцює навіть пасадобль, вразливий, емоційний, щиро ділиться випивкою, переважно з жінками. До жінок в нього особливе ставлення. Він їх притягує до себе магнітом харизми і як пильний спостерігач дивує читача яскравими враженнями від зовнішності, поведінки своїх чарівних приятельок.
Впадає в око, – жінки, юні і старші, що населяють вище названу книжку, всі розумні, красиві, навіть німкені, хоча, за його ствердженням, представниці Дойчланду назагал вродою не вирізняються. Імпонує, що для образів жінок автор не шкодує барв. У них виразно окреслені, темпераментні, сповнені гарячих стихій, сексуальні тіла, руки кличуть у політ і жадібно пестять. Вони більшою чи меншою мірою богемні, здатні бути покірними і впокорювати, усвідомлювати моральний обов’язок перед близькими. Їхні ділові якості і навіть меркантильність не заважають їм виконувати ролі, передбачені статусом статі. З цього принадного, звабливого гурту можна виокремити лише декого, от хоча б Марту («Марта»), яка була настільки не в міру емансипована, що вважала – прагнути емансипації мають чоловіки, а діти, на її думку, то лише примарні аксесуари щастя. Врешті, волею автора, вона подалася у снайпери і загинула в Чечні.
Ах, я даремно назвала жіноче товариство збірки гуртом, адже кожна з них сповнена неповторної індивідуальності. Автор, не вдаючись до нав’язливих описів, а лише завдяки майстерному використанню промовистих деталей, змалював кожен жіночий портрет виразним глибинною суттю. Для ефектності графіку малюнку відтінив ознаками шаржу, карикатурності, імпресійної елегії, а то й гостротою експресії. Усі вони постають перед читачем мінливо різними, цікавими, творячи над сюжетно-смисловою конструкцією книжки веселкову ауру фемінності. Головний персонаж любить за ними спостерігати, з ними чаркувати, займатися сексом. Він, можливо, їх навіть кохає, бо саме про всеохопне, п’янке, жагуче кохання говорить у новелі «Моя любов». Вона звучить одою, псалмом, гімном захоплюючому почуттю, його маніфестом. Ураган силою від дражливої фізіології до найвищої естетики, що зносить на своєму шляху всі правила і заборони.
А секс – то як же без нього з жінками, милими, безвідмовними, етично не закомплексованими. Відомо ж бо, коли помирає Ерос – зазнає втрат і Логос.
Секс у збірці слугує епіцентрами, вузлами сюжетних ліній, він – елемент наративної пікантності, приправа для збудження читацької уваги, засіб психологічного заглиблення, умова повноти розкриття характерів, актуалізації ситуацій. Так-так, автор не банальний у використанні цього надто популярного фактору. Секс у нього – вияв ставлення до інших, душевної близькості, єднання навколо певних ідей, акт примирення і прощення, спосіб пізнання нового, утвердження себе у часі і просторі, продовження юності, насолода, медитація, декларація поглядів і, врешті, філософії складної гетерогенності почуттів і стосунків. Зовсім недоречними будуть аналогії з Казановою, якого феміністки від психоаналізу звинувачують у ненависті до жінок. Наш головний герой ставиться до них по-дружньому, без конкуренції, явних чи прихованих поборювань, без пересторог, загалом доволі поблажливо, навіть якось, здається, нарцисично. А може така позиція справді зумовлена браком маскулінності? Бо інакше мав би бути більш співчутливим, хоча б ось до Свєтки з «Першого снігу», яку безсовісно експлуатують двоє цинічних придурків і яку безжально побив жорстокий дембель-бандит. Мав би прикро здивуватися на висловлювання львівської студентки («Примара»), яка, вважаючи себе ерудиткою, з примітивним епатажем мовить про явища справді неоднозначні і значимі для суспільства, сплутуючи при цьому речі непоєднувані.
Але, читачу, не варто сприймати тексти «Колючих дерев» лише одноплощинно конкретизовано, не звернувши увагу на глибинні контексти, на символіку, ідейно-художні прошарки, закладені автором в структуру творів у кращих традиціях сучасної прози. Крізь рядки палімсестно проступають жінки-ідеї, жінки-ілюзії, жінки-мрії, жінки-печалі-елегії, жінки-ностальгії, лики яких віддзеркалюються у магічному кристалі душі головного героя відчуттями, візіями та усвідомленнями складних і гострих дотикань життєвих реалій. А що говорить з цього приводу улюблений філософ головного героя похмуро ірраціоналістичний Шопенгауер, от хоча б у своїй праці «Світ як воля і уявлення»?
Автор тримає читача у силовому полі своїх думок без менторства та інших автологічних підступів, даючи можливість кожному з нас бути співавтором його творів, додаючи свої роздуми, моральні судження та емоційні реакції. Поетична метафоричність, метонімічність, гра образами та деталями, сюрреалістичні елементи, віталізм, настроєвість чітко визначають постмодерновість стилю, змішуються у коктейль, що п’янить і вабить. Автор переконливий своєю творчою відвертістю, щирістю висловлювань про силу тяжіння сердець всупереч невідворотності обставин. Я йому вірю. 

 

Неоніла Диб`як, В оточенні колючих дерев

 (Про книгу Олександра Апалькова “Колючі дерева”)  

 

Примірники журнала можна придбати, післяоплатою 40 грн., 
(при замовленні понад 5 примірників, вартість кожного становитиме 25 грн.) 
замовивши в редакції :

zeitglas@ck.ukrtel.net 

 

Рецензії у пресі на цей номер журналу на сторінці:

http://avtura.com.ua/book/1066/reviews/

 



Обновлен 05 июн 2013. Создан 28 мар 2013



  Комментарии       
Всего 2, последний 4 года назад
--- 14 апр 2013 ответить
Приємно вражають опус М.Торецького, влучні вірші Льоськи та розмаїтість палітри Апалькова у новій порції Нравов города Ка.
zeitglas 18 апр 2013 ответить
"Нероман" - поразительная книга размышлений о жизни настоящего чистого и честного школьного учителя-гуманитария, меня не раз просто в жар бросало от совпадений - самого разного свойства - его реалий, пристрастий и переживаний с моими. Быть может, это потому, что мы ровесники, да ещё и в одном тригоне обитаемся.
В.Влащик, г. Мариуполь.
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
„СКЛЯНКА ЧАСУ*ZEITGLAS” міжнародний літературно-художній журнал та видавництво вул. Шевченка, 31/32 Канів, 19002, Україна. Тел/факс: (04736) 36805 З 1995 року дає рівні можливості маститим і авторам-початківцям. Одночасно українською, російською та німецькою мовами. mailto:zeitglas@ck.ukrtel.net web: www. zeitglas.io.ua Директор: Олександр В. Апальков **************************************************************************** „Склянка Часу*ZeitGlas” Publishing house and international literary - art magazine Street. Schewtschenko, 31/32 Kaniv,19002, Ukraine. Phone/fax: (04736) 36805 Since 1995 gives equal opportunities known and beginning authors. Simultaneously in the Ukrainian, Russian and German languages. mailto:zeitglas@ck.ukrtel.net The director: Alexander W.Apalkow