Альманах «СКІФІЯ-2013-Літо»

(сучасна проза, поезія, есеї, критика, художні переклади)



 

АЛЬМАНАХ

«СКІФІЯ-2013-Літо» 

(сучасна проза, поезія, есеї, критика, художні переклади)

 

6-й випуск альманах «СКІФІЯ-2013-ЛІТО»  на своїх 456 сторінках оприлюднив твори  92-х сучасних авторів України.

 

Упорядник: Апальков Олександр.
В книзі використано графіку:
Пузей Марії - стор. 8, 114, 265, 185, 276.
Безкоровайної Світлани - стор. 36, 63, 83, 324.
Нестеровської Анни - стор. 47, 59, 161, 172, 251.
Гончаренко Марії - стор. 129, 256.
Джерих Анжеліки - стор. 200, 215, 232, 312, 324, 421.

На обкладинці - робота Лісової Наталії.  
Тексти друкуються в редакціі авторів.

 

Автори альманаху "Скіфія-2013-Літо"

 

Андрієвський Олександр

Андрієнко Світлана

Апальков Олександр

Боброва Анастасія

Боклаг Олександр

Боровик Борис

Боровський-Клюєв Валентин

Бутнару Марія

Влащик Валерія

Вовнянко Анатолій

Волошина Галина

Говорун Валентин

Гончаренко Марія

Гончарук Віктор

Грецька Любов

Григор`єва Олеся

Данилюк Наталія

Дем`янюк Марія

Денисенко Христина

Дмитришин Леонід

Жаркова Роксолана

Забуга-Ларіна Тетяна

Заславська Олена

Затовська Людмила

Зоріна Марина

Зоря Світлана

Каменєва Маргарита

Карачун Оксана

Кищук Олександра-Анастасія

Коваленко Андрій

Козак Наталія

Козя Юрко

Коміна Валентина

Комісарук Володимир

Кравчук Наталія

Кравчук Тетяна

Красельникова Тетяна

Криловець Володя

Кукурєкін Юрій

Кулаковська Ірина

Кульбовський Микола

Литовченко Галина

Ляшенко Олена

Мазур Наталя

Максимів Галина

Малиновська Людмила

Маляж Болеслав

Мамчич Олена

Матлах Тетяна

Молчанов Геннадій

Момут Андрій

Мрига Іванна

Найфонов Давид

Наслунга Влад

Нестеренко Борис

Нечипельський Назар

Нізовцов Михайло

Норченко Валерія

Носов Олександр

Остролуцька Анастасія

Охріменко Віктор

Пащенко Микола

Пена Любов

Плотникова Раїса

Подобна Євгенія

Пушко Олександр

Рейцен Євген

Рибачук Анатолій

Розанова Аліна

Рябініна Марина

Савіна Наталія

Самсонова Оксана

Сердюкова Галина

Ситнік Віоліна

Смольницька Ольга

Снаговський Микола

Cоколова Олена

Сорокін Віктор

Старенький Ігор

Староста Петро

Стременна Ніна

Суходол Юрій

Таран Валентина

Федоренко Сергій

Хитенко Галина

Цай Любов

Череп-Пероганич Тетяна

Чорногорець Тетяна

Чорнуха Олексій

Чугуй Євгенка

Шиманський Віктор

Щербина Дмитро

 

Альманах "СКІФІЯ-2013-Літо" можна придбати післяоплатою (50 грн.), замовивши його у видавництві  zeitglas@ck.ukrtel.net  (при замовленні понад 5 додаткових примірників, вартість кожного становитиме 35 грн.)

Погортати та придбати електронну версію альманаха можна тут:
http://store.kassiopeya.com/

  

Перший випуск "Скіфії -21", рік 2000.

 

 

 

Попередні випуски можна придбати післяоплатою, замовивши їх у редакції:

zeitglas@ck.ukrtel.net   

 

Дякуємо авторам за участь у спільному проекті.**

** Довідки за тел. (04736) 36805, або zeitglas@ck.ukrtel.net

Увага!

Кожний автор, твори якого друкувалися на сторінках міжнародного літературно-мистецького журналу «Склянка Часу*Zeitglas», або на сторінках тематичних альманахів, має право на видання власної книги з 30% знижкою видавничих витрат.



Обновлен 29 окт 2013. Создан 07 июн 2013



  Комментарии       
Всего 107, последний 3 года назад
--- 07 июн 2013 ответить
Це добра справа - мати можливість публікувати твори. Без принизливих пошуків знайомств із редакторами чи їх наближених.
Хай щастить Вашому проекту.
Миколка 10 июн 2013 ответить
О! О!! О!!! Молодці! Своєчасно! Щира дяка за таке оголошення -- щодо запрошення авторів до нового альманаху "СКІФІЯ - Літо - 2013"! Готуємось! Вже піймали гусака, видерли перо (він опору не чинив, бо переймається станом літератури), заточили його як слід, розвели чорнила, прибрали все зі столу -- навіть комп'ютер -- і накрили його святковою скатертиною, поклали стос паперу, поруч поставили чорнильницю з пером, зневажливо глянули на стільниковий телефон і вимкнули його, та й той же комп'ютер -- щоб не заважали, вмокнули нове перо до чорнильниці і вивели: "До альманаху "СКІФІЯ - 2013 - Літо"... З Богом!..
Самсонова Оксана 17 июл 2013 ответить
Щире спасибі редакції за можливість друку наших творів! Натхення Вам в усіх ваших справах!
Віктор 02 авг 2013 ответить
А коли буде виданий альманах?
zeitglas 07 авг 2013 ответить
Шановний пане Вікторе, ЗА ПЛАНОМ вихід альманаху - на 20-те серпня.
миколА Снаговський 12 авг 2013 ответить
Шановні колеги по "СКІФІЇ 2013. Літо"! Закликаю вас після виходу альманаху (як зазначено було видавництвом, 20 серпня 2013) тривалий час не роздумувати, а якомога пошвидше замовляти необхідну кількість примірників. Якщо у вас є проблеми з таким придбанням, то ви, не лінуючись, можетие порадити небайдужим підприємцям, бізнесменам, депутатам, сусідам, родичам придбати їх для себе, своїх колективів чи для бібліотек. і не просто порадити, а розтлумачити як це зробити. Мовляв, замовте ось на таку електронну скриньку або/і за таким-то номером телефону.
Тетяна Череп-Пероганич 15 авг 2013 ответить
Вже хочеться швидше полистати сторінки альманаху. Тим паче, коли знаєш, що там і твоє оповідання. Видавцям дякую.
zeitglas 16 авг 2013 ответить
Електронну версію вже можна придбати (або -просто -переглянути)
http://store.kassiopeya.com/product_info.php?
products_id=1129
KristinaDenisenko 16 авг 2013 ответить
Здравствуйте, а почему только 34 страницы доступны в электронном варианте?
zeitglas 17 авг 2013 ответить
Чтобы альманах покупали. В электронной версии он стоит 10 грн.
masher0313 28 авг 2013 ответить
Добрый день!
Мои иллюстрации использовались в этом выпуске альманаха.
Скажите, когда я смогу получить журналы, я оставляла свой адрес вам на почту.
zeitglas 28 авг 2013 ответить
Авторские экземпляры альманаха будут высылаться со 2-го сентября с.г. Просьба ко всем (писателям, поэтам, художникам) опубликованным в "СКІФІЇ-2013- Літо" сообщить в редакцию о желаемом количестве экземпляров альманаха.
--- 28 авг 2013 ответить
Чудово читається і на рідері. Дякуємо за електронний варіант альманаху.
vash05 06 сен 2013 ответить
Чекаю на альманах "Літо". З задоволенням напишу в коментарі.
Любов Цай 09 сен 2013 ответить
Отримала сьогодні альманах. Дякую щиро.
Читання почала з оповідання О.Апалькова «Другая» (стор.449). Олександр Апальков – майстер короткого оповідання. Вмістити всього на двох маленьких сторінках купу відтінків почуттів, переживань, сумнівів... Слова тут зайві. Хто хоч раз прочитав котресь з оповідань Апалькова, той неодмінно шукатиме ще його тексти. Бо цікаво.
Стор.162. Добірка перекладів Дмитра Щербини з білоруської. Мені доводилося читати й оригінальні тексти авторів, чиї твори привернули увагу Дмитра Щербини – це чудові поезії.
Переклад вийшов дуже вдалий, слово добірне.
Якось трапилися на очі слова А.Крижанівського «Добірне слово. О, як непросто виплекати його у голові і висипати золотими зернами на папері!» Повною мірою, гадаю, це можна віднести й до Дмитрової перекладацької творчості.
Стор.355 Поезії Данилюк Наталі. Гарна, мелодійна, милозвучна. Дуже приємно читати.
«Край городу мальви, наче пави,/ П’ють дощем розбавлену блакить» – які чудові рядки! І таких, що їх хотілося б занотувати чи запам’ятати, у неї багато.Молодчинка! Дуже достойно.
Принагідно перепрошую за те, що у моїй публікації на стор.205 у другому знизу рядку вкралася технічна помилка, має бути «кабан – дика свиня...».
Читання триває, значить, відгукам ще бути.
Любов Цай 10 сен 2013 ответить
Микола Сингаївський. Заінтригували,пане Миколо, своїм уривочком. Цікаво було читати про студента, який свого часу на іспитах насмілився читати Стуса, Світличного... І Ваш професор у лікарні чомусь нагадав професора Преображенського (з Булгакова). Дуже розумний і ... людяний. І сміливий. Де можна стежити за подальшою долею Юрка? Гадаю, що не тільки у мене виникло бажання запам’ятати Ваше ім’я і стежити за Вашими публікаціями.
Якщо Ви ще працюєте над текстом, то,може, Вам стануть у пригоді такі зауваження:
На стор.226 (3 зверху рядок) читаємо «Йому що до «неуду» чужого?» Цікава тема до обговорення. Справа в тім, що сленгове студентське «неуд» виникло в російськомовному середовищі, воно походить від оцінки «неудовлетворительно», власне, є його скороченою формою. Українською ця оцінка звучить як «незадовільно». Цікаво, як таку оцінку називають україномовні студенти? Чи послуговуються усталеною вже російською формою? Чи варто придумувати щось інше? – Такі цікаві питання постають і чекають свого вирішення. Я навіть порушила ці питання на одному з мовних форумів. Сподіваюся, що мовці відгукнуться, може, щось порадять. Поки читала далі, вже є перші відгуки на форумі. Радять говорити «двояк», а ще «пара». До речі, 11-томний СУМ (Словник Української Мови) фіксує останнє слово і у п.10 подає: «пара» – у шкільному арго – незадовільна оцінка, двійка. У М.Коцюбинського в «Оповіданні на іменини» читаємо: «А Козерогові пару вліпили».
На стор.226 у 6 зверху рядкові «...намагалася пошвидше допомогти». Це в російській мові ступенювання прикметників відбувається за допомогою префікса по-. Українською правильно сказати не «пошвидше», а «якнайшвидше». Можна ще сказати «притьмом».
На стор.226 у 4 зверху абзаці у реченні «...закликали хлопців підняти хлопця з підлоги...» – тут бажано уникнути повторення слова «хлопець»: або перше замінити на «друзів» тощо, або друге – на «бідолашного» тощо.
На стор.226 у 6 абзаці і на стор.227 у 7 зверху абзаці, мабуть, все-таки «вірьовка», а не «верьовка».
На стор.226 у другому знизу абзаці замість «смиренної» сорочки краще сказати «гамівна» сорочка.
Стор.227 у 4 знизу абзаці – «не в моготу» – правильніше написати одним словом. Це слово є у А.Кримського і С.Єфремова. А от В.Жайворонок радить подати як «несила», не під силу», «невміч» (остання форма позначена як діалектна).
Стор.228 2 зверху рядок. Російське «напялили» українською буде мати вигляд «напнули», «нап’яли», «натягли» тощо. Це слово вжито не в прямій мові, а в авторському тексті, тому бажано замінити його.
Стор.229. У зверненні (7 зверху абзац) радила б вжити кличну форму «ваша величносте».
Стор.8 знизу рядок – «Днів з чотири» – так правильніше розпочати цей абзац.
Стор.231 10 знизу рядок – «з пересердя» треба написати разом, це прислівник. Або ж, якщо мали на увазі іменник «пересердя», тоді треба було так: «з пересердям».
Зичу Вам добра і творчої наснаги.
З повагою
Л.Цай
   
миколА Снаговський 10 сен 2013 ответить
Дякую, пані Любове, за теплий відгук і щирі поради. Уважно їх прочитав і перечитав. Гарно почервонів. Погоджуюсь з Вами відсотків на дев'яносто. У комп'ютерному рукописі повиправляв. Історія, про яку йдеться у романі, особливо в надрукованому фрагменті, реальна. І, що найхарактерніше, типова для сімдесятих років минулого сторіччя. Частина імен змінена докорінно, частина -- трішки, а деякі справжні, хоча без прізвищ. Дехто з прообразів відійшов до інших світів, а декотрі ще топчуть ряст на Цьому.
Усіх гараздів Вам!
Любов Цай 10 сен 2013 ответить
Гончарук Віктор (стор.145). Чудова добірка поезій. Багато яскравих, вдалих рядків.
«Я не поет. Я композитор віку. / Я диригент калини і Дніпра!»
«...Служу перу./ До Канева горнуся серцем.»
«А вірю сльозі, що спалахує віршем!»
Гадаю, навіть цих трьох цитат достатньо, аби відчути, що поезія Гончарука гарна, варта уваги.
Наталя Мазур (стор. 272). Бездоганно. І цього разу показала майстерне володіння словом.
А за «Сосни на варті» – окрема дяка і низький уклін.
миколА Снаговський 11 сен 2013 ответить
У «СКІФІЇ... ЛІТО» БУЯЄ ЛІТЕРАТУРА ЧАСУ!

Вийшла друком шоста книжка щоквартального альманаху сучасної прози, поезії, есеїв, критики та художніх перекладів «СКІФІЯ» (СКІФІЯ 2013. Літо. — Канів.: Вид. «Склянка часу*Zeitglas». 2013. — 456 с.). До неї надали свої твори дев’яносто два автори, що на десять авторів більше, ніж у попередньому, весняному випуску. Це свідчить про авторитет альманаху і його зростання як серед творців сучасної літератури, так і з-поміж читачів, а також небайдужу діяльність видавництва «Склянка часу*Zeitglas» та редакції одноіменного часопису, під егідою яких і створюється альманах.
Популяризації «СКІФІЇ», а отже й творів авторів, надрукованих в альманасі, сприяє представлення його на різних книжкових виставках, фестивалях, розповіді у засобах масової інформації, дискусії в інтернеті. Між іншим, якраз в інтернеті (http://zeitglas.io.ua/s388312/zaproshumo_avt
oriv_do_novogo_almanahu_skifiya-2013-vesna)
відбулося (і його можна продовжити) серйозне обговорення творів авторів випуску «Весна». Думається, що саме це, незважаючи на серйозну критику деяких публікацій, спонукало небайдужих до творчості подати свої оповідання, новели, уривки з повістей чи романів, поезію, есе, документалістику тощо до літнього випуску «СКІФІЇ».
Жанрове і тематичне розмаїття творів викликає сподіваня на увагу до альманаху широкого кола цінителів прози, поезії, публіцистики, документальних розвідок. Перше враження від нього вселяє оптимізм, тому що автори представили достатньо багато якісних, художньо гарно й грамотно виписаних творів. Вони одразу захоплюють читача і не дають йому відірватися від першої до останньої сторінки.
На відміну від деяких попередніх випусків, у літній «СКІФІЇ» доречнішими видаються внутрішні ілюстрації. Вони підібрані обдуманіше, тож сприяють посиленню естетичного впливу літературних творів на читача, підштовхують його до гортання книжки, відтак до ознайлмлення з її наповненням.
Було б непогано, якби й цьому — «СКІФІЯ 2013. Літо» — випуску альмнаху, так само як і весняному, чільну увагу приділили рецензенти, критики, літературознавці, самі автори-учасники, читачі, відвідувачі бібліотек та інтернету. В альманасі є на що звернути особливу увагу, є від чого не можна відірватися, є над чим замислитися.
Купуймо! Читаймо! Збагачуймось духовно!
Адже сказано: не хлібом єдиним...
masher0313 11 сен 2013 ответить
Мне понравилось качество (бумага, обложка красивая), жаль что иллюстрации ч/б, для такой печати очень хорошо подошли графические иллюстрации, живопись к сожалению вышла не везде четкой. Сам журнал, только начала читать.
Тетяна Череп-Пероганич 12 сен 2013 ответить
Вперше знайомлюся з альманахом і дуже жаль, що дізналася про нього випадково і зовсім недавно. Почитати, дійсно, є що. Окреме спасибі за душевність і майстерність творів Хитенко Галині, Найфонову Давиду, Щербині Дмитру, Апалькову Олександру. Україна таки багата талантами! ЇЇ сила у слові, а слово -зброя.
--- 12 сен 2013 ответить
Незабутнє враження від прози Нізовцова та Апалькова. Шкода, маленькі твори за розміром.
Надія.
Дмитро Щербина 12 сен 2013 ответить
Мої найщиріші вітання, шановне товариство!
Отримав альманах. Оформлення чудове. Почав читати. Прошу пробачення в читачів. У добірці моїх перекладів з якогось дива позникали всі наголоси. А замість них з'явилися зайві літери "м": "конам Спартак", "плачум", "пламчу", "лазумрові". А "притьмом" у вірші Аркадя Кулешова "Млин" невідь-чому обернулося на "притьом". Мені дуже шкода. Але що сталося, я не знаю. Перевірив надіслану добірочку. Там усе гаразд. Шановна редакціє, розтлумачте будь ласка.
Дмитро Щербина 12 сен 2013 ответить
Даруйте, перед "будь ласка" не поставив коми.
zeitglas 13 сен 2013 ответить
Нам шкода, шановний пане Дмитре... У нашому оригінал-макеті -теж є усі наголоси. Ймовірно різночитатання у PC друкарні. Просимо пробачення. У майбутньому, будь ласка, надсилайте тексти без наголосів. Виділяйте "жирним курсивом" букву, на яку падає наголос. Ми вже самі прослідкуємо за друком.
Віктор Ох viktor_ox@ukr.net 19 сен 2013 ответить
Альманах «Скіфія – 2013 – Літо» містить чимало прозових і віршованих текстів.
Твори представлено різного рівня майстерності – від хорошого до дуже хорошого. Нерівноцінність в ступені художньої сили, жанрова різноманітність, двомовність когось може вразити хаотичністю, а мені видалась широким мозаїчним панно сучасної народної літературної творчості.
(Спокійно ставлюсь до слабкого. Воно є неминучим тлом будь-якої літератури, яке з часом потьмяніє, а справжнє, високе залишиться.)
Коли чую вираз Висока Поезія, визначаю для себе, чим же вона має відрізнятися від невисокої. Як на мене, Поезія – це висота (чи концентрація) Думки, Емоції, Образу. Чим концентрованіше Образ, глибше Думка, яскравіше Емоція, тим вище Поезія.
Та кожен поет (і маститий сивочолий «профі», і юний безусий авангардист-епатажник) чимось по-своєму цікавий, бо кожен прагне розгадати премудрість світу.
З віршів поетів, які мені найбільше сподобалися наведу хоча б рядок-два.

«Купала насправді був зовсім старим:
Це я прочитала на різьбленій кістці,
Що пес неписьменний в пилу розгризав…»
Смольницька Ольга

«…І тільки ієрогліфи печалі
Мене від себе часом стережуть.»
Пушко Олександр

«Як символ небезпеки повітряно-п’янкої
метелик на сідничках в поетки майорить»
Каменєва Маргарита


«Ніч розкидала зорі у небі уламками мрій.
Ангел сну звідтіля у вікно залетить…»
Козак Наталія

«Як торкнутися словом душ,
Коли душі безмежно хворі?»
Мазур Наталя

«Хотілося виграть. Та знову – поразка.
Поразка, в якій сам себе переміг!»
Гончарук Віктор

«Коли буває важко між людьми,
Втікай до лісу говорити з Богом…»
Данилюк Наталія


Проза представлена переважно короткими жанрами: оповідання, новели.
У багатьох творах життя постає абсурдним, з розривом соціальних і духовних зв’язків: «Великому кораблю – велике плавання» (Карачун Оксана), «Хто винен» (Андрієнко Світлана), страшним театром, якимось апокаліптичним карнавалом, що схиляє до думки «У наш час немає нічого живого та святого»: «Меляс» (Анатолій Рибачук), «Свіччина дорога» (Ситнік Віоліна). Відмічу також памфлет в жанрі фантастичної притчі «Клон Віссаріонича» (Нестеренко Борис), психологічну новелу «Пора» (Коваленко Андрій), соціально-філософську замальовку «Панчохи і перо» (Жаркова Роксолана). Зустрічаються і ЛГ з активною життєвою позицією, які ведуть пошук засобів боротьби з трагічністю буття: «На сонячній галявині» (Маляж Болеслав).


І на завершення. Можливо, літературні збірки треба формувати в більш-менш тематичному руслі.
Хоча з іншого боку в цій хаотичності Альманаху «Скіфія – 2013 – Літо» теж щось є. Бо з хаосу, зазвичай, народжується щось нове.
Віктор Ох 21 сен 2013 ответить
А ще мені дуже сподобалось як пише Плотникова Раїса. Можливо, тому, що в неї непоганий стиль викладення, можливо, тому що сам жив в середині сімдесятих в Лубнах і впізнав деталі з описуваного Автором.
Мар'ян ЗАХАРКО 21 сен 2013 ответить
ТАКІ ЕФЕКТНІ ТВОРИ, ЩО Й КРИТИКУВАТИ НЕМА ЩО

Читаючи альманах «СКІФІЯ 2023. Літо» (Канів.: Видавництво «Склянка часу*Zeitglas». 2013. — 456 с., ISBN 978 - 966 - 2306 - 48 - 4), ловиш себе на думці, що багато опублікованих у ньому творів заслуговують на всенародне визнання, причому не лише на теренах України, а й далеко за її межами. Ось тільки з таким розумінням водночас виникає інша думка: хоч як прикро, але така проза, такі поезії, есеї, переклади, документальні розвідки можуть бути не поміченими через те, що автори — не розкручені, що редактори провідних видавництв можливо не їхні родичі, не друзі, не коханці, не сусіди, не такі, які дають відкат, не люблять тусуватися, читати вголос власноруч написане і тому подібне.
Між тим у літньому випуску «СКІФІЇ 2013» заслуговують на увагу такі прозові твори як: «Доля родини» Валентина Говоруна, «Другая» Олександра Апалькова, «Лікарня акторської майстерності» Миколи Снаговського, «Колоски» Галини Хотенко, «Меляс» Анатолія Рибачука, «Дороги через океан» Олени Соколової, «Песня про оружие» Олександра Боклага, «Воші» Тетяни Череп-Пероганич, «Хто винен?» Світлани Андрієнко, «Фотографії» Аліни Розанової... Усі ці твори дуже різні. Але у них є головне: не дрібнотем’я! Хоча може так статися, що одним читачам деяка така проза сподобається більше, іншим — менше.
Поезія у «СКІФІЇ 2013. Літо» напрочуд високого штибу. Важко навіть виокремити кращу. І все ж, думається, треба звернути особливу увагу і прочитати поезії Любові Цай, Марії Дем’янюк, Наталії Мазур, Леоніда Дмитришина, Олександра Пушка, Ольги Смольницької, Маргарити Каменєвої, Віктора Охріменка, Миколи Пащенка, Валентина Боровського-Клюєва, Петра Старости, Галини Литовченко, Анатолія Вовняка, Володимира Криловця, Любові Грецької, Ніни Стременної...
У кращих прозових і поетичних творах бринить невигаданий і невисмоктаний з пальця пульс життя — сьогоднішнього чи минулого, але з духовним чи порівняльним місточком на сьогодення; змальовуються герої у непростих ситуаціях і те, як вони з них виходять переможцями, а буває, що й ні. Ліричні герої у поетичних творах підказують нам бачити прекрасне і насолоджуватись ним, а відтак оздоровлювати душу.
Одне слово, альманах «СКІФІЯ 2013. Літо» заслуговує на особливу увагу читачів, цінителів сучасної літератури.
Мар’ян ЗАХАРКО.
esokolova 21 сен 2013 ответить
На редкость удачный сборник - даже беглого просмотра достаточно, чтобы понять: практически каждый автор достоин самой положительной оценки. Тем не менее, именно моё внимание привлекло творчество следующих авторов:
Нечипельского Назара, Самсоненко Оксаны, Затовской Людмилы, Рябининой Марины, Сердюковой Галины.
Хочу поздравить Бутнару Марию с дебютом и пожелать: рассуждать о становлении личности похвально. И нужно. Но - вперёд к творчеству! У вас получится!
Денисенко Христина. Просто отлично! Возможно, слишком громкое сравнение, но ваша поэзия напоминает есенинскую - та же нежность, те же краски... Хорошая рифма. Молодец.
Саша, прочитав "Другую", поймала себя на остром желании бежать в душ и, Боже упаси, не в привокзальный!! :)))) Но всё равно люблю твою прозу: мастерский слог. Каждое слово - в десяточку. Жёстко. Хорошо.
Елена Соколова, г. Киев.
   
KristinaDenisenko 23 сен 2013 ответить
Спасибо за столь громкое сравнение!
   
Елена Соколова 25 сен 2013 ответить
На здоровье. Мои эмоции искренние. Совершенствуйтесь и дальше. Творческих вам успехов и вдохновения.
Мар'ян ЗАХАРКО 22 сен 2013 ответить
ПРО ВЕЛИКУ ЛЮДСЬКУ ТРАГЕДІЮ У НЕВЕЛИЧКОМУ ТВОРІ

(Рибачук Анатолій. МЕЛЯС. (Новела)/ Альманах «СКІФІЯ 2013. Літо». — Канів.: Видавництво «Склянка часу*Zeitglas». 2013. — 456 с., ISBN 978 - 966 - 2306 - 48 – 4.; с. 60).

Лише наприкінці цієї оповіді читач розуміє, що йдеться про батьтка й сина. Але до цього (до трагічної розв’язки, логічної й художньо виразної) ми знайомимось з батьком і сином як з «двома подорожніми», які у темряві ночі крадуться до цистерни з мелясом, густої темної рідини після переробки цукрових буряків, що використовується на корм худобі та у виробництві спирту. Знайомимось з батьком як з таким «що був вищим», як з «переднім», «великим», «старим», а сина ми спочатку сприймаємо як «його супутника», «малого», «заднього», як «юнака».
З розвитком сюжету психологічно-нервова напруга зростає: і позаяк сам факт того, що двоє готуються до крадіжки мелясу, і тому, що, приміром, «передній» , хронічний алкоголік, навіть під час руху до чужої цистерни веде себе грубо й неадекватно — б’є «заднього» тільки за те, що той через темряву ненароком уткнувся чолом у його спину.
Отож читач сприймає цих двох героїв як сторонніх малознайомих людей, старший з яких, так би мовити, на ходу викладає урок пошуку спиртного або хоча б його сурогату, урок жорстокості й неповаги до чужого.
Дійшли до цистерни. І тільки біля неї збагнули, що забули відра. Тож старший велів юнакові залізти до сусіднього складу, де зберігається селітра у мішках; селітру висипати, мішок використати як ємність для мелясу. Кому лізти на цистерну?.. Звісно, хлопцеві. Так забажав вкрай сердитий старий. («Дістанеш, — нетерпляче прошипів бушлат»). Юнак ліг на верх цистерни животом перед великим люком. Опустив у нього мішок, щоб зачерпнути мелясу. Але рівень цієї рідини був занизьким. Тому юнак, намагаючись витягнути мішок з мелясом, надто нахилився, не втримався і впав до цистерни...
І тільки після цього епізоду, епізоду несамовитого гукання («Коля... синок... де ти?..»), але напівшопотом, бо — за крадіжкою, ми дізнаємося, що до цього, виявляється, знайомилися з батьком-п’яничкою та його сином.
Прикро тільки, що батько «прозрів» лише після того, як зрозумів, що син упав у меляс і захлинувся, і що він — батько — його не врятує, бо меляс — не вода, з нього не випірнеш. Тож вихід у цій ситуації батько знайшов, думається, найправильніший... «Розп’ятого на боці цистерни п’яничку знайшли уже захололим вранці. Його зниклого без вісти сина не знайшли ніколи», — дізнаємося наприкінці новели.
Думається, що автор (свідомо,підсвідомо чи само несподівано вийшло) правильно обрав саме таку особливість розповіді: майже до кінця, до розв’язки не показувати, що крадії — батько й син. І, як не дивно, якраз це, коли ми сприймаємо їх як чужих людей, дозволяє краще звернути увагу на інші здавалось би другорядні тонкощі: на рішучість старшого вкрасти меляс, щоб зробити бражку або спирт, на його грубість, нетактовність, обмеженість і безжалість, а також — на покірливість юнака і його схильність допомогти будь-кому і за будь-яких умов.
І що з поєднання цих двох характерів, з їх спілкування, вийшло? Велика людська і родинна трагедія! Точніше, дві трагедії. Причому, якщо самогубство батька можна сприйняти як закономірний і логічний вчинок, навіть сміливий і чоловічий, то смерть його сина — як прикру несправедливість ще молодого життя, що волею природи виявилося сином такого батька, батька біологічного, а не за духом і суттю своєю.
Новелою «Меляс» автор (А.Рибачук) закликає нас не бути байдужими до подібних випадків, не сприймати як належне любов до оковитої, грубість, вседозволеність, надто, коли це стосується дітей і близьких.
   
Елена Соколова 23 сен 2013 ответить
А я вот перестала любить писать и читать про маргиналов. Как говорят индийские мудрецы: думай о прекрасном, смотри на прекрасное и т.д. Нет, к слащавому прекраснодушию я не призываю, отнюдь. Красивый труд народа, его творчество, его проблемы, природа, животный мир вокруг и т.д. - для меня по-прежнему интересны. А вот опустившиеся социальные пласты и индивидумы с их трагедиями меня уже не вдохновляют, - ведь в современном мире с его возможностями они, моргиналы, в них сами виноваты (за очень редким исключением). И проблема "На дне" уже не звучит так остро, - трудись и всё по-тихоньку образуется, а не лакай самогон "с горя". Возможно, кто-то осудит моё "чистоплюйство", но я всего лишь высказываю своё мнение.
Мар'ян ЗАХАРКО 22 сен 2013 ответить
«КАЖДЫЙ ЧЕЛОВЕК — ИНДИВИДУАЛЬНОСТЬ»

(Прозовий текст без заголовка. /Альмнах «СКІФІЯ 2013. Літо». — Канів.: Видавництво «Склянка часу*Zeitglas». 2013. — 456 с., ISBN 978 - 966 - 2306 - 48 – 4; с. 25).

Цей філософський шкіц-есея, чомусь, без «голови», тобто без заголовку. Так і починається реченням «Каждый человек — индивидуальность». Але якщо автор не сформував (не відчув, не збагнув, не створив...) заголовок, то це свідчить про не визначеність головної ідеї та розпливчатість теми. Тобто, як у тому зачуханому вислові: растеклась мысль по древу.
Перше речення тексту (як було сказано, БЕЗ заголовку) «Каждый человек — индивидуальность» зразу насторожує: та невже? Невже «индивидуальность»? А можливо сказати б «личность»? Взято неправильний філософський посил через нерозуміння, що у такому (з потугою на філософський!) творі поняття «индивидуальность» и «личность» обов’язково треба розмежовувати. Якщо автор цього не розуміє, то не треба було й занурюватись у такі «глибокодумні» сентенції.
Звідси — і пішло-поїхало, хто — до лісу, хто — по дрова...
Читаємо: «Знаменитая личность Коко Шанель...». О-о!.. То йшлося про «индивидуальность», а тут — ти ба! ти ба-а!!! — щодо Коко Шанель ужито слово «личность». А чому вона не «индивидуальность»?!. Можливо Коко — «индивидуальность»? Чи «личность»? Принаймні у недурного грамотного читача виникає таке роздвоєння: якщо розмова з самого початку зайшла щодо «индивидуальности», то до чого тут Коко, тим паче, що вона — личность? Це по-перше. По-друге, у свідомості читача виникає інша проблема зі сприйняттям тексту і його логіки. Не всі знають Коко Шанель. А звідси таким читачам не має змоги правильно сприйняти згадку про цю людину, особливо у контексті «индивидуальность» — «личность». Треба було хоч словом-двома нагадати читачам, що йдеться про відому на весь світ... прибиральницю, кухарку, коханку, танцівницю, модельєра, політика, мандрівницю — чи ким вона була?!.
Так ось, вона сказала: «Если ты рождён без крыльев — не мешай им расти». Не треба було мучитися і згадувати, хто вимовив цю фразу, тому що у перекладі вона недолуга. У неточному перекладі, який авторка цього, з дозолу назвати філософського шкіцу, звідкілясь переписала, зовсім не замислюючись над нелогічністю фрази і не прагнучи перевірити її в оригіналі та порівняти семантичні гнізда в обох мовах, не відчувши, що вислів був перекладений дослівно, хоча маємо справу з французьким перифразом, з прислів’ям. А його (як і приказки та фразелогізми) треба перекладати не дослівно, а згідно зі смислом, або заглядати до спеціальних словників — словників фразеологічних синонімів, двомовних порівняльних словників прислів’їв та приказок. Вони можуть по-різному називатися і мати найрізноманітнішу структуру, але суть одна — в них будуть наведені прислів’я і приказки однією мовою та їхні смислові відповідники (не точні переклади, а відповідники) другою мовою. На сьогодні є такі словники українсько-російські, російсько-українські, українсько-англійські (і навпаки), російсько-англійські (і навпаки), російсько-французькі (і навпаки) та інші.
Фраза, що у перекладі виписана «Если ты рождён без крыльев — не мешай им расти» насправді повинна бути такою: «Если ты рождён без крыльев, представь, что они у тебя есть» або «...что они у тебя растут», «...не мешай воображению о них». Зрештою, якщо й дослівно перекладати, то французькі слова croitre та grandir перекладаються не тільки як «расти» («зростати»), а і, зокрема, як «отращиваниє» та «приобрести вес». Тож у перекладі треба вживати не «расти», а найближче згідно зі смислом словосполучення «приобрести вес». У підсумку виходить логічний вислів: «Если ты рождён без крыльев, набирай вес». Тільки ж тут мається на увазі «вес» не фізичний, а вага людини у суспільсті, що вона зробила власними стараннями, чого досягла. Тому навіть від найточнішого дослівного словосполучення «приобрести вес» можна і відійти, переклавши його смисловим відтінком, наприклад «... добивайся своим упорным трудом».
Але ми читаємо неправильний переклад: «... не мешай им расти». Запитання: а як можна (і чи можна?) завадити росту того, що природою не передбачено, не було його від самого народження? Певно, мається ж на увазі людина.
І далі вчитуємося у неймовірної «глибини» речення: «Это неповторимое зрелище». Ще б пак! Крила природою не передбачені, але якось почали... рости! Хіба ж це не «зрелище»?! В уяві вони можуть рости. В уяві! Але ж у тексті до цього про уяву — ні гу-гу.
Далі знайомимось з «феноменальною» логікою: крила до польоту НЕ готові, але «...тебе и вправду подвластно всё». Так крила ж НЕ ГОТОВІ! Як це може їм бути «... подвластно всё»?! Хоча, що цікаво, так це деякий авторський сумнів: «Может, так оно и есть». Зверніть увагу: «Может...». Нє-а! Не може! Мрії? Бувають! Сподівання? Бувають! А крил, про які йдеться у шкіці, НЕ буває! Тобто у мріях вони бувають, але ж не у такій інтерпретації, не у такому художньо-логічному розкладі.
Це просто текст, а не твір художнього значення, в якому — хаотичність думок химерним чином переплітається з бажанням щось сказати і з того чогось робити хоч якісь висновки. (Бачте, яка абракатабра і в рецензента вийшла у цьому абзаці. А іншого штибу висновок і не міг бути: що читалось — у такому дусі й написалось!).
   
KristinaDenisenko 26 сен 2013 ответить
Мар'ян, Вы отличный критик. Вам не лень обсуждать и доносить авторам информацию, которая способна поднять уровень их творчества. А ведь Вы могли бы молча прочесть, сделать свои выводы и не тратить драгоценное время на комментарии, которые возможно некоторые воспримут в штыки. Вы, как учитель, который искренне заинтересован дать ученикам знания.

Одобряю!

Я бы не была столь придирчива ни к Марии Бутнару, ведь она впервые опубликовала свое произведение на страничке "Скифии". Она еще молодая, и это чувствуется по ее рассказу без названия.
Ну и что, что без названия. Наверно, ей тяжело было определиться. А может это стратегический ход! - Заставить читателя самого пораскинуть мозгами и выделить главную идею в тексте.

Ее рассказ похож (нет, так и есть) на сочинение по русскому языку. Но я бы разбила его на абзацы: вступление, основную часть и концовку (вывод).

Автор глубоко мыслит, рассуждает - и это большой плюс.

Мария, продолжай писать. У тебя все получится! Я прочитала твой рассказ до последней точки, представляя человека с крыльями. Я даже представила, а как это летать!
   
Мар'ян ЗАХАРКО 28 сен 2013 ответить
ВІДКРИТИЙ ЛИСТ ДО АВТОРКИ ТЕКСТУ НА С..25.

Шановна Маріє! Якщо лежить душа до літературної творчості, то займайтесь нею. Критику сприйміть як доброзичливу пораду, після якої не треба опускати руки. Ви, як молода людина, зразу взялися за непосильну ношу — тему психологічно-філософську, важку навіть для сивих літераторів, людей з багатим життєвим досвідом.
Радимо Вам спробувати писати невеликі оповідання та новели про сьогодення молоді, стосунки між батьками і дітьми — малими і вже коли в юності. Якщо ж Вас теми молоді не приваблюють, то пишіть на інші теми, зокрема про життя дорослих. Але в такому випадку вивчайте спочатку тему, якісь конкретні факти, узагальнюйте їх, почитайте пред тим якісь гарні опубліковані твори на подібні теми і, не соромлячись, спочатку буквально скопіюйте стиль якогось оповідання. А потім відкладіть на півмісяця-місяць. Відтак візьміть перечитайте і внесіть (самим захочеться!) свої суттєві (!) правки і зміни. Самі здивуєтесь, як твір набуде Вашого стилю, неповторного від інших. Це для літератури — те, що треба! І у Вас наче спаде тягар з душі: вийшло!
Спробуйте також писати невеликі казки психологічно-філософського штибу. Нам здається, що це Вам вдасться.
Упіхів!
Мар'ян ЗАХАРКО 24 сен 2013 ответить
Необхідне доповнення до рецензії
«ПРО ВЕЛИКУ ЛЮДСЬКУ ТРАГЕДІЮ У НЕВЕЛИЧКОМУ ТВОРІ»

(Рибачук Анатолій. МЕЛЯС. (Новела)/ Альманах «СКІФІЯ 2013. Літо». — Канів.: Видавництво «Склянка часу*Zeitglas». 2013. — 456 с., ISBN 978 - 966 - 2306 - 48 – 4.; с. 60).

Новела «Меляс» А. Рибачука має художню вагу не тільки тому, що порушує проблеми життя звичайних (пересічних, як ще кажуть) людей, їх зневіру вийти зі складних ситуацій, людей, які нерідко загнані у глухий кут хитрішими та прагматичнішими сусідами, знайомими, а то й родичами. У новелі тонко змальована проблема чиновників та керівників, хоча вони у ній жодним чином не згадуються. А це вже не зовсім прості люди, а ті, які здобули вищу освіту, мають якісь «зв’язки» з сильними (чи напівсильними) світу цього. Вони на щабель, а то й два, з допомогою отих «зв’язків» і загребущих рук у соціальному становищі забрались вище нашого героя (батька-п’янички), і чхати вони хотіли, що чоловік, який спився через зневіру у справедливость, можливо, одному пихатому — сусід, а другому навіть родич.
Так ось про проблему чиновників та керівників у новелі. Цистерна з мелясом була по суті відкритою. Чому? Хто винен? Батько, який спився? Склад стояв незачинений. Хто винен? Хіба п’яничка, навіть якщо вже він такий і п’яничка? Територія не освітлювалась. Хто винен? «Бидло», якому закортіло з мелясу самогон чи бражку вигнати, чи, все ж ті, які з допомогою обдурювань, нечесності та шахрайства у соціальному становищі стрибнули вище нашого героя?!. Це ж вони не подбали про техніку безпеки, зекономили свої кошти на освітлення, ремонт складу та цистерни тощо.
Ось у чому цінність новели «Меляс» — у показі розшарування суспільства, у змалюванні кричущої несправедлтвості щодо тих людей, які за становищем опинилися непроінформованими щодо розподілу акцій, тонкощів приватизації-«прихватизації»!.. А зовсім не у тому, про що, так би мовити, ми спершу читаємо. Читаємо, звісно, про п’яничку та трагедію його сина, відтак — трагедію обох. Але ж це ЗОВНІШІЙ фактор, ЗОВНІШІЙ опис. Підтекст то в іншому — у байдужості сильних (чи для когось поки що напівсильних) світу цього до тих, хто їм же примножує здобутки, хто їм оре землю, засіває, збирає врожай, доглядає за худобою. Додає до кормів той же меляс, доїть корів, забезпечує міську «чвань» молочком, а вона — та «чвань» (тут згадується одна оперна діва з Національної опери) — ще й сміє вкрай не шляхетно відгукуватись про селян і простих людей. А жере вона що, не продукцію, виготовлену простими людьми?!.
Хтось здивується: що отут за дурня написана — про акції, приватизацію... Хіба це згадується у новелі?!. І правильно, що прямо НЕ згадується! Інакше твір втратив би художню цінність, інакше він був би схожим на газетну чи журнальну статтю, в крайньому випадку художньо-документальну. Ось про це треба не забувати.
   
Елена Соколова 25 сен 2013 ответить
Рассказ "Меляс" написан отличным языком и хорошо скомпанован. Мальчика, погибшего от тупой и деспотичной воли его опустившегося папаши, действительно, очень жаль. Вопрос: когда всё это произошло? Если в те смутные "перестроичные" времена, когда всё общество, все мы были обмануты и разорены, что называется "вщент" (незаконной приватизацией в том числе) - сюжет рассказа, и вправду, трагичен. И актуален именно этой своей драматичностью. Если в наши времена - драматизм сходит почти на нет, ибо не взирая на то: был ли склад и цистерна по чьей -либо вине окрыты; богаче ли, хитрее ли соседи, - поступок героев (главнейшим образом отца) достоин большим образом порицания, чем сочувствия. Воровать ночью даже для пропитания, для хлеба насущного (не говоря уже о самогонке) сегодня преступно. По понятным причинам: времена не военные и не приравненные к ним; смягчающих вину обстоятельств - не высосать из пальца. На такой поступок отчается только социально опустившийся тип, и, соответственно, вина и ответственность целиком лягут на него, а не на тех кто побогаче, похитрее и т.д. К огромному сожалению. Ибо истинный гуманизм подразумевает человечное отношение КО ВСЕМ (и к бомжикам в том числе). Вопрос остаётся в ценности и злободневности сюжета. Во втором случае (на фоне более-менее благополучной действительности) сюжет уже не захватывает, и ценность его падает. И оправданию поступка отца не может служить факт его сравнения с кем бы то ни было в части материального достатка. И народ, который добросовестно сеет хлеб и кормит скот, здесь вообще не при чём. Сравнение с ним, наоборот, для главного героя повести - невыгодно.
   
Елена Соколова 25 сен 2013 ответить
И ещё... Я бы не стала называть героя повести "обычным" человеком. Он - человек опустившийся, аморальный. Момент, когда он протрезвел от ужаса потери по своей вине сына - очень сильный момент в рассказе. Протрезвел, осознал, умер распятым - красиво. Но морализация в творчестве необходима - беглое сообщение автора о разорившемся через десять лет колхозе не должно героя оправдывать. И воспитательную роль искусства ещё никто не отменил. Порицая - воспитываем. Воздыхая - соглашаемся.
Иначе жить нам " в малясе" ещё долго-долго.
   
Елена Соколова 25 сен 2013 ответить
Слово "повесть" - оговорка. "Меляс" - рассказ, несомненно.
Мар'ян ЗАХАРКО 25 сен 2013 ответить
МОВНІ РОЗВАГИ — ДОПИТЛИВИМ ТА КМІТЛИВИМ

(Цай Любов. МОВНІ РОЗВАГИ. ЗАГАДКИ./Альманах «СКІФІЯ 2013. Літо». — Канів.: Видавництво «Склянка часу*Zeitglas». 2013. — 456 с., ISBN 978 - 966 - 2306 - 48 – 4.; с. 201).

Добірка з сімнадцяти віршів, представлена Любов’ю ЦАЙ у літньому випуску альманаху «СКІФІЯ 2013. Літо», є неабиякою художньою удачею не тільки авторки, а й, без перебільшення скажемо, сучасної літератури в цілому. Створити з такою віртуозністю і майстерністю, та ще й загадки, навіть у прозі нелегко, а тут — віршовані! До того ж., не просто вправно римовані, а з розумним філософським, повчальним, інформативним, де треба — гумористичним чи навіть історичним наповненням. А якщо до всього цього додати те, що кожна загадка ускладнена пошуком відповіді співзвучних слів, або таких, які змінюються у значенні від зміни наголосу чи якоїсь однієї літери у них, то стає очевидною велика розумова робота автора, природне відчуття тонкощів мови, зрештою непогане знання психології дітей та підлітків. Адже здебільшого саме їм адресовані такі поетичні звгадки. Хоча можна з впевненістю твердити, що їх охоче читатимуть і дорослі: батьки, вихователі, вчителі, любителі кмітливої поезії.
Скажімо, перша загадка — про БАНОН — БАНАН (тобто про м’який французький сир і всім відомий плід пальмоподібної тропічної рослини). Ми тут маємо не тільки строфу-загадку...

Отже назву сиру відгадайте, /Плід тропічний теж назвати слід!
Легко ці слова запам’ятайте, /Бо слова ті схожі — сир і плід.
(Із загадки №1).

... а й перед нею ще шість(!) строф: про історію французького сиру, як і де його продавали, хто його полюбляв тощо. Таким чином загадка ця може бути цікавою та повчальною не тільки на уроках літератури, а й на уроках історії, французької мови, учасникам концертів, капусників, дитячих свят, вечорів відпочинку.

Або ось влучна загадка, якій одночасно притаманні літературні та історичні якості:

Друже, назови з речей одну, / Що на неї гетьман Сагайдачний,
Як співають в пісні, необачний, / Рідну проміняв свою жону...
Слово це у мові означа / Й річ — таке не можна забувати —
Це, у чому рідна мати / Колисає ніжно дитинча.

Інші загадки, як влучно назвала їх авторка, — мовні розваги, такого ж високого штибу: про БІЛИЗНУ (одяг і рибу), БОНДАРЯ (майстра з виготовлення дерев’яних діжок і танець), БУШЕЛЬ (міру об’єму в Англії та США і птаха), ГАЗЕТУ — ГАЛЕТУ (різновид періодичного видання і коржик), ДРОХВУ і ДРОВА (перелітного птаха і розпиляні та порубані для палива сухі дерева), ЗЕБРУ і ЗЯБРА (дикого коня й органи дихання у риб) тощо.
Один вже цей перелік достатньо непростих слів з точки зору їх тлумачення спонукає не тільки до вивчення літератури, а й до розширення світогляду в інших сферах знань.
Мар'ян ЗАХАРКО 26 сен 2013 ответить
РИФМА «...РЯДОМ» ПРОСИТ «...ЯДА»?!.

(Про вірш «ВОВРЕМЯ — НЕ ВОВРЕМЯ» та деякі інші./ Альманах «СКІФІЯ 2013. Літо». — Канів.: Видавництво «Склянка часу*Zeitglas». 2013. — 456 с., ISBN 978 - 966 - 2306 - 48 – 4.; с. 43 — 47).

Перед тим, як перейти до аналізу добірки віршів на сторінках 43 — 47 в альманасі «СКІФІЯ 2013. Літо» згадаємо хоч деякі поезії Сергія Єсеніна, Расула Гамзатова, Газима Бег-Багандова, Сільви Капутикян, можливо деяких інших поетів, де оспівується високе почуття кохання, любові до отчого краю, до його природи, до людей, душевні переживання ліричного героя, пошук власного «я»...
Ось деякі приклади:

Заметался пожар голубой, / Позабылись родимые дали.
В первый раз я запел про любовь, / В первый раз отрекаюсь скандалить.
Был я весь, как запущенный сад, / Был на женщин и зелие падкий.
Разонровилось петь и плясать, / И терять свою жизнь без оглядки…
(С. Єсенін).

Зверніть увагу на порівняння, метафори, епітети: «заметался пожар» (ну, звісно ж, не вогонь, а пожежа в душі), «как запущенный сад», «разонровилось».

Далі згадаємо Р. Гамзатова:

Три женщины в путь провожали меня. / Одна прислонилась к платану
И бросила вслед, головы не клоня: / «Забудешь – я плакать не стану!»
………
Летал и кружил я по сотням дорог, / Подхлёстывал время, как плетью,
Но, всё ж, позабыть за горами не мог / Из трёх мной целованных третью.
.........
А третью, хоть даже не стала встечать, / Забыть не сумею и впредь я.
И будет ночами мне сниться опять / Из трьох, мной целованных, третья!

Вірш сюжетний, але які влучні порівняння, точні слова, який калейдоскоп людських переживань!

А ось Г. Бег-Багандов:

Закиньте в кювет стародавнюю боль / И грусть, и плохую тревогу
А радость мою возьмите с собой, / Как спички и хлеб в дорогу.

Зверніть увагу на ознаку високої поезії — поетичні образи: «радость... возьмите», «закиньте в кювет... боль»...

І ще! С. Капутикян:

Я — дом твой! Я — твоя тревога! / Ты ходишь с образом моим.
В тебе меня настолько много, / Что нету места там другим.
И чьи б ни слышал голоса ты, / Услышишь в них меня одну:
Коснусь тебя ветвями сада, / Глазами месяца взгляну.
Когда домой, вернувшись поздно, / Ты снова вспомнишь обо мне
Я стану дымом папиросным, / Я стану звёздами в окне…

Тут один на одному справжні смарагди поетичних покладів. Які порівняння! Які епітети! Читайте! Насолоджуйтесь!

Перепрошуємо, якщо дещо процитували не зовсім точно, бо згадувалось по пам’яті. Мета такого цитування — звернути увагу на те як майстри поезії активно використовували саме поетичні засоби у змалюванні душевного стану і переживань ліричного героя.
Вчитаймося ще раз: «Забудеш — я плакать не стану!» (біль за можливою втратою коханого); «...радость мою возьмите с собой...» (сильний поетичний образ «радость... возьмите»); «коснусь тебя ветвями сада, глазами месяца взгляну» (справжній вулкан поетичних емоцій, шедевр ліричних почуттів).
З цих прикладів бачимо: поезія — це метафори, порівняння, епітети; поезія — це не прямолінійність, не банальність висловів, не бідність уяви, не легковажність у змальовуванні образів.

Що ж ми маємо у вірші «Вовремя — не вовремя»?

Вовремя — не вовремя пришла ко мне любовь,
Лёгким тихим ядом отравила кровь…

Стоп! Одразу збиває з пантелику словосполучення «вовремя — не вовремя», банальне і примітивне, доміношно-дворове, комунально-сантехнічне, сленгово-підліткове. Ну та нехай би було, якби ж далі народився поетичний образ, хоча б наближений до одного з наведених вище майстрів поетичного слова. А то ж читаємо: «Лёгким тихим ядом отравила кровь». Отрута («яд») та ще й … тиха?! А це як? Наркотики? Горілка? Вино? Чи щось укусило?..
А-а-а... Здогадуємось: «любовь отравила кровь... ядом». Та що ж то за «любовь» така, що отруює?! Мабуть, автору треба було знайти риму до слова «любовь». На пам’ять спало слово «кровь». А місце перед «кровь» треба було чимось заповнити, не важливо чим, головне вийшло «класне» римування: «любовь — кровь». Так і з’явилось «лёгким тихим ядом отравила…». «Геніально»! Тож читаємо далі:

Не успел опомниться – распахнулась дверь. / Сладко было мне, верь или не верь.

Після отруєння крові ліричному герою несподівано стало солодко. Ну, справді, вірити цьому чи ні? Ми НЕ вірмо! НЕ віримо, тому що римування «дверь — не верь» штучне, пусте, недоречне, банальне, непоетичне.
Далі йдеться «про принцыпы моральные, достоинства и честь». І яка рима до «честь» найпідходящіша? Правильно! Вгадали: «не перечесть». Бачте, як просто пишеться поезія і народжуються «образи». Це вам не «я — дом твой, я — твоя тревога, / ты ходишь с образом моим, / в тебе меня настолько много, / что нету места там другим…»
Це вам «круче»!

Души в одной связке к далёкой шли вершине, / Один неверный шаг... и голоса в обрыве...

Яка трагедія! Яка трагедія!!! «Голоса(!) в обрыве(!!!)». Які душевні «переживання» ліричного героя! Це вам не «а третью, хоть даже не стала встречать, / забыть не сумею и впредь я...».
Ну ладно, рима так «витанцьовувалась»: «вершине — в обрыве». Але чому «в обрыве»? Голоси то?!. Як їх туди занесло?! Римування? Невдале кохання? Чи неспроможність побачити, сформулювати й описати поетичний образ? Його немає у жодному з двадцяти чотирьох рядків цього так званого вірша під назвою «Воврема — не вовремя», як, втім, і в інших, що зовнішньо схожі на поетичні.

Дивує також те, що ліричний герой, очевидно, не сповна розуму, тому що його весь час тягне прийняти отруту від нещасного кохання. То він у вірші «Вовремя — не вовремя» кайфував, що «лёгким тихим ядом отравила кровь», то ось в іншому вірші — «Яд» — припускається оригінального висновку: « Остаёться лиш випить яда, / Навсегда забыв о тебе». А щоб читач у тому не засумнівався, ліричний закоханий герой так і пише: «Лишних фраз я больше не скажу...». І, уявіть собі, нашому герою розмовляти не хочеться, кепсько на душі через те, що дівчина не кохає його, але він з нею все ж зустрічається і чомусь відвертає погляд. Це він так робить вигляд, «что не понял намёк». Якщо «намёк», то, значить, щось було вголос сказано ліричною героїнею. А якщо було сказано, та ще й вголос, то чому ліричний герой «при встрече свой взгляд отвожу», і мовчить?.. Чи «яду» уже хильнув?! Мабуть! Бо він так і пише: «Выпью сам без тебя этот яд».

Отаких ляпів могло би бути значно менше, якби автори поезій активніше самонавчались, постійно читали не тільки чисто художні твори, а найрізноманітнішу допоміжну літературу на тему поетичної майстерності, самі пробували аналізувати здобутки інших авторів, якщо є можливість, відвідували поетичні студії чи гуртки або консультувалися з доброзичливими людьми, які знаються на художній літературі, зокрема на поезії. Тоді менше було б розчарувань і не здавалось би, що критики і рецензенти зайве прискіпуються до їхніх творінь.
Втім, хочеться писати поезію — пишіть! Гляди, років за сім — десять упертих поетичних вправ і прийде розуміння як її творити, або ж розуміння того, що краще її тільки читати, а пишуть хай інші...
Мар'ян ЗАХАРКО 26 сен 2013 ответить
ПОГЛЯНЬМО «В УПОР» НА ТЕКСТ

Про «Ой, на Івана, да на Купала»./ Альманах «СКІФІЯ 2013. Літо». — Канів.: Видавництво «Склянка часу*Zeitglas». 2013. — 456 с., ISBN 978 - 966 - 2306 - 48 – 4.; с. 362 — 364).

Коментарі — дуже стисло, без зайвих «розжовувань»:

«Мария не особо то и любила...» («То» не потрібне). «Кто? Лиза!» (Треба з двох нових абзаців, навіть якщо діалог відбувається по домофону). «...открывая перед ней тяжёлые деревянные двери». («…тяжёлые деревянные…» зайве, тому що цей факт у подальшому ніяк не обігрується). «Дай хоть умоюсь». (Зайве по тій же причині). «Дождей почти не было» зайве, тому що «лето выдалось жарким». «Там были…» треба з нового абзацу. «Марина вспомнила…» и «…пальцы вспомнили» --??! Якщо «солнце медленно скатывалось к небосклону», то зрозуміло що «день близился к концу» (Тож навіщо перше речення абзацу?). Художній образ «воздух дышал» неправильний. «Алые бусы украшали…» і «главное украшение — венок» — ??! «Парень в упор посмотрел на Марину...» ( «В упор..» — грубо, малохудожньо, недоречно).
Це прохідна замальовка для невеликої газети, у редакції якої залишився один творчий працівник і якій через те бракує матеріалів на тематичну сторінку.
KristinaDenisenko 26 сен 2013 ответить
стр. 48 "ДУША МОЯ" Носов Олександр.

С первых строк показалось странным, что жена спит, он сам готовит завтрак... Потом воспоминания о бывших женщинах, и в итоге его Аделаида - резиновая кукла! Неожиданно!
Лично для меня рассказ суховат. Не хватает накала страстей и всплеска эмоций.
KristinaDenisenko 26 сен 2013 ответить
стр. 79 "Дороги через океан" Соколова Олена.

Отрывок понравился. Чувствуется женская эмоциональная натура автора! Получается поставить себя на место героини и прочувствовать ее боль, переживания, любовь к рыбаку. Эпизод с нападением крокодила - яркий. В плане эмоций. Любовь победила! Героиня кинулась спасать любимого, не смотря на его предательство. И в этом сила женской любви.

Люблю такие романы. Не бульварщина, где все происходит по одному сценарию и описывается театральным языком. - Достаточно живо и реалистично.
KristinaDenisenko 26 сен 2013 ответить
Альманах только вчера начала читать. Читаю по-порядку! О самом-самом напишу и отмечу авторов, чьи работы задели струны моей души!

Но уже сейчас могу сказать, что в альманахе "Скифия - Лето" много достойных произведений.
Володимир Комісарук 30 сен 2013 ответить
Щодо оцінки літературних творів: все настільки індивідуально і суб’єктивно, що не вкладається в арифметичні рамки навіть «професіоналів» (творців, знавців, поціновувачів, читачів, критиків та інших небайдужих чи зайд).
Яка там мова про 1-2-3 чи соте місце?
Завдяки громади і редакції «СЧ», природи і Бога, відбувається природний добір, відбір і ріст видавництва (на мою суб’єктивну оцінку) – можливо, усупереч вищенаведеному (це щодо збереження одвічного закону «балансу»).
«Скіфію - 2013 – Літо» ще не доопрацював. Безперечно, вона варта уваги не тільки читачів чи літературознавців. Попри технічну незавершеність творів окремих авторів і промахи коректури, при всій не тематичності і мозаїчності, є і щирість, і мовне багатоголосся, і актуальність, іронія, полеміка, критика, сатира. Є твори, які вражають непередбаченістю сюжету, є й такі, (і не один), що викликають гомеричний сміх у геометричній прогресії за рамками «грузинської музики».
Цей відгук (від враження – викреслив!) від співучасті – сприйняття твору Віоліни Ситник «Свіччина дорога» - мова про милосердя, дефіцит для України й світу.
Любов Цай 30 сен 2013 ответить
Два тижні була за межами інформаційного простору – аж тут стільки вже обговорень і думок! Вітаю пана Олександра Апалькова з тим, що йому вдалося створити клуб любителів читати й обговорювати прочитане. Це уже добре, що є охочі висловити свої думки з приводу прочитаного, посперечатися, навчитися чомусь і просто отримати задоволення від плідного спілкування.
Читаймо далі.
--- 30 сен 2013 ответить
Петро Староста, стор.27
Сподобалися поезії, в них відчутні глибокі думки, переживання небайдужої до нашого світу людини. Гарна українська мова.
Кілька дружніх зауважень.

«Стежка надії», стор.37. Вірш-роздум про долю наших співвітчизників, що змушені заробляти собі та своїм дітям на кусень хліба в чужих краях.
«Скоцюрублені холодом ждали біди...» – радила б заступити слово «скоцюрублені» іншим, бо українською правильно
СКОЦЮРБЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до скоцюрбити. А дуб-зимняк уперто не віддає навіть висохле, перемите осінніми дощами, скоцюрблене морозами листя (Семен Журахович, Звич. турботи, 1960, 25).
2. у знач. прикм. Дуже вігнутий, скривлений (про людину, частини її тіла, а також про живу істоту). Стрибали отак пустуни, стрибали — і ввечері Юрко вже ледве доліз скоцюрблений до хати (Петро Козланюк, Ю. Крук, 1950, 29); Лука ледве просовував крізь скривлений рот свій скоцюрблений синій язик (Іван Микитенко, II, 1957, 327); Весною Вася почав таки добре ходити, хоч нога була скоцюрблена в коліні (Ірина Вільде, Опов., 1954, 85); На поріг висунулася скоцюрблена бабуся (Леонід Первомайський, Материн.. хліб, 1960, 16); Дівчинка розломила горішок надвоє — в ньому сиділа чорна скоцюрблена мушка з прозорими крильцями (Олесь Донченко, IV, 1957, 57);
// Нерівний, зморщений. На дорогу осипалося жовте, скоцюрблене листя тополь (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 205).
Синоніми до нього: «покарлючений», «скарлючений», «зсудомлений», «скоцюбрений» тощо.
Читаємо перший рядок «Повернулись лелеки із теплих країв». Гадаю, всім зрозуміло, що йдеться про нашого українського птаха, що вернувся з теплих країв. Так сталося, що тут, в рідних краях, його спостигли холод, мряка, холоднеча – бажане тепло ще не прийшло на рідну землю.
«Там за морем далеким тепліші світи» – пише автор, і цілком логічно, що тут, на батьківщині, ще холодно першим з птахів, що повернулися, але «проривається сонячний промінь», і є надія...
Долю цих птахів автор порівнює з долею заробітчан: «Я замислився скрушно про долю краян,/ Що в далекі світи подалися від дому./ Подоляни втрапляють в безрадісний стан,/ Та спішать, як лелеки, в стихію свідомо.»
Тут трохи не вкладається в логіку, бо у птахів там, у далеких краях, тепло, а вдома – і мило, і любо, хоча одразу по поверненню буває і холодно, і скрутно. Подоляни ж «втрапляють в безрадісний стан» там, в успішних, багатих країнах. Тут би трохи ще поміркувати авторові і привести у відповідність означені паралелі.
А ще б зауважила щодо втрапляння «в безрадісний стан». Українською природніше сказати «втрапити/потрапити в халепу, клопіт, біду, тарапату (тарапати)».

Вірш «Сутінь», стор.28
У передостанньому рядкові «Небеса в став розбризкали стрази...» збіг приголосних В СТаВ (і далі повтори Р, З, С) , тут можна трохи поміркувати і змінити на більш мелодійний варіант. Гадаю, що авторові це не складно буде зробити. Можна навіть не згадувати той став, бо й так зрозуміло, що дія відбувається на ставку (див.перший рядок).

Вірш «Дорогоцінний скарб», стор. 28
В останньому рядку «Не відшкодуєш згуби лиш душі» чи не краще трохи змінити порядок слів:
«Лише не відшкодуєш згуб душі»?

Авторові зичу творчої наснаги і нових здобутків.
З повагою
Л.Цай
   
Петро Староста 03 окт 2013 ответить
Петро Староста 3 жовтня 2013

Любові Цай
Шановна пані Любове!
Щиро дякую за дружні зауваження і поради. Ваші міркування щодо моїх поезій слушні.
Кажуть: скільки людей, стільки й думок. Але після такої доброзичливості з боку людини, що досконало знає українську мову і гарно аналізує вірші, прагнеш творити і пропускати через своє серце болі сьогодення.
Зичу Вам здоров’я, добра та всіляких гараздів.

З повагою П.Староста
Alex_VCH 01 окт 2013 ответить
Большое спасибо за критику поэзии Марьяну ЗАХАРКО. Конструктивные замечания возьму на вооружение!
Любов Цай 01 окт 2013 ответить
Валентина Таран, стор. 29.
Поезії Валентини Таран написані російською мовою, тому коментуватиму так само російською.
Итак, автор пишет в последних строках первого стихотворения:
«Пытаюсь выплеснуть на бумаге/ Все, что волнует, болит./ Думаю, не осудят строго,/ Что звучит коряво немного,/ Читатель поймет и простит...»
То, что есть вещи, которые волнуют и тревожат, это хорошо – значит, автора не обвинишь в равнодушии. То, что хочется написать о своих переживаниях, тоже заслуживает уважения – значит, автор думает, переживает, ищет. А вот что (по собственному признанию автора) звучит «коряво немного» – это уже хуже. Воспримем как просьбу к взыскательному читателю быть снисходительными, но в ответ автору тоже следует критичнее относиться к своим творениям.
«Душа поэта», стр. 30 не тронула читательской души. Моей, во всяком случае.
Последнее стихотворение комментировать не буду – тема очень трогательная и щемящая. Вечная память юной Маржане Садыковой...
Мар'ян ЗАХАРКО 03 окт 2013 ответить
ГІМН ДОБРОТІ, ЗМУШЕНО ПРИХОВАНІЙ

(Хитенко Галина. КОЛОСКИ. Новела./ Альманах «СКІФІЯ 2013. Літо». — Канів.: Видавництво «Склянка часу*Zeitglas». 2013. — 456 с., ISBN 978 - 966 - 2306 - 48 – 4.; с. 32— 36).

Сюжет новели Галини Хитенко «Колоски» достатньо простий: подруги з дуже бідних родин Ліда та Катя на прибраному полі знайшли кілька колосків, вимняли з них зерно і хотіли було віднести додому, але тут нагодився бригадир — дядько Пилип, погнався за ними. (Бо у певні часи радянської влади такі дії розцінювалися як крадіжки соціалістичної власності і суворо каралися, нерідко судом і ув’язненням).
Знаючи про можливу кару для їхніх батьків, дівчатка вкрай перелякалися і почали тікати. В одному зручному місці заховавшись, сиділи принишклими аж поки не нагодився момент непомітно прибігти додому. Лідин тато все розпитав як було і попередив, щоби донька ніколи більше не ходила по колоски, хочби тому що для дядька Пилипа відремонтовано тарантас. Тож він на такому тарантасі, запряженому конем, за необхідності легко зможе наздогнати будь-кого.
Ось такий невибагливий сюжет. Але ми поки що свідомо не згадуємо кінцівку новели. А у кінцівці якраз і вся сила оповіді.
Перед цим скажемо, що твір захоплює рішучим нерозтягнутим початком, темою, динамічністю, цікавістю, гарним стилем, логічністю, зрештою несподіваною кінцівкою. А з неї читач дізнається, що бригадир Пилип, виявляється, у душі геть не такий безсердешний як це він часто показує на публіку. Тож він, побачивши дівчаток з колосками, свідомо почав гукати на них з пристойної відстані, щоб вони мали час втекти якнайдалі.
Прочитавши новелу «Колоски», ми починаємо краще розуміти ті нелегкі відрізки радянського часу, коли за зовсім дрібні провини людей саджали до в’язниці, висилали до далеких країв, часи, коли заохочувалось сексотство. Але і за таких умов знаходилися справжні носії природної доброти, винахідливо завуальовуючи її під зовні грізну діяльність. Бригадир Пилип, звісно ж, і дівчаток упізнав, і тарантас міг тримати справним... Але тоді він зрадив би своїй же доброті.
І в цьому — у ненав’язливому й оригінальному поданні моралі людської доброти — найбільша сила новели.
tom_tom_83 03 окт 2013 ответить
Вдячний усім, хто брав участь в обговоренні "Мелясу". Найбільше сподобались твори Боклага Олександра та Федоренка Сергія. Здалось, що Апальков - російською значно переконливіше.
Любов Цай 03 окт 2013 ответить
Галина Литовченко, стор. 37 – 42.
З задоволенням прочитала добірочку Галини Литовченко. І раніше траплялися на очі її поезії, пам’ятаю, що мала від того дуже приємні враження.
«Повітря свіжістю тремтить,/ Вдягає ранок срібну ризу», «Чистий ранок зійшов на престол»,
«Хвилювання розтанули в серці,/ Років з двадцять підошвами стер./ Вдячний юній красуні-партнерці/ Знову став молодим кавалер»... Чудові рядки, чи не так?
Єдине невеличке уточнення: слова «зморшка» (стор.42) у родовому відмінку множини матиме вигляд «зморщок» (див.тут: http://ukrainskamova.at.ua/publ/morfologija_i
_pravopis/vidminjuvannja_imennikiv_i_vidmini/
6-1-0-94

«Іменник вівця в родовому відмінку множини має форму овець, іменники дошка, зморшка — дощок, зморщок.»)
Влад Наслунга 04 окт 2013 ответить
Відгук на СКІФІЯ 2013. Літо.

Хочу висловити свою думку про прозову частину альманаху «Скіфія 2013. Літо». Приємно бачити, що багато людей різного віку, хоч і, переважно, молоді, беруть участь в творчому процесі. Поряд з визнаними письменниками, лауреатами різних літературних премій, є аматори: вчителі, юристи, інші фахівці, оповідання яких теж викликані найкращими почуттями: гуманізмом, любов’ю до природи, правдою про нашу недавню історію. Я не фаховий критик, можу тільки перелічити тих авторів, твори яких сподобались мені, як читачеві, найбільше. Це, вибачте, моя суб’єктивна точка зору, насправді ж іншим читачам можуть подобатись інші оповідання, і це вірно, бо кожний має свій досвід. На мій погляд, найкращими є твори Носова Олександра, Говорун Валентина, Коваленко Андрія, Плотникової Раїси, а також Карачун Оксани, Снаговського Миколи, Забуги-Ларіної Тетяни, Волошиної Галини, Найфонова Давида, Кравчук Наталії, Федоренко Сергія, Григор’євої Олесі, Апалькова Олександра.
Зупиню свою увагу на творах перших чотирьох авторів.
Носов Олександр, «Душа моя». На мій погляд, дуже якісна новела, яку міг би написати О.І.Купрін. Щось подібне є у сприйнятті дійсності між письменниками, хоч тема твору зовсім не звичайна. Написано реалістично, із співчуттям до героя твору, та не без легкої іронії.
Говорун Валентин, «Доля родини». Досить великий нарис про долю сільської родини під час Жовтневої революції, колгоспного будівництва, Великої Вітчизняної війни… Головне в цьому нарисі – неприхована правда, навіть деяка кострубатість твору додає правдивості.
Коваленко Андрій, «Пора». Невелике оповідання, яке, на мій погляд, належить до справжньої літератури, що примушує думати, заглянути в самого себе. Відносини батька і сина в переламний момент їх життя описані настільки майстерно, що відчуваєш більше, ніж написано.
Плотникова Раїса, «Тоді було вчора». Професійно, але з великим почуттям написаний твір. Ніби простий за темою, а психологія справжня, поряд з тугою, тут є і щастя, і радість життя.
Любов Цай 04 окт 2013 ответить
Каменєва Маргарита (стор.136)
Порадувала пані Маргарита своєю короткою добірочкою. Прекрасна мова, гарно і ладно викладені думки. Цікаво було б ще познайомитися з її творами. Успіхів Вам, Маргарито!


Анатолій Рибачук (стор.60).
Вже багато думок пролунало про цю новелу. Не можу не висловити й своєї, бо зачепило.
Десь в обговоренні промайнуло питання, коли таке могло відбутися: у часи перебудови чи сьогодні? (згадування про вибухові хвилі Гімну України наводить на думку, що дія відбувається вже за часів незалежної України). Як на мене, то це вже й не так важливо – мораль від часу не залежить. Авторові дійсно вдалося змалювати трагічну картинку з життя. А ось антураж, костюми, цистерна з її вмістом – це як декорації. Головне – моральні цінності людини. Мусимо задумуватись над тим, як живемо, який приклад подаємо своїм дітям, чи здатні ми самі пройти певні випробування у житті і як з цим впораються вони, наші діти. Питань багато.
Тепер щодо художніх особливостей тексту. «Стерилізоване снігом і морозом повітря», «непокірні стебла сіна і наїжачені – соломи», «засмальцьовані до чорного целофану штани»,
«...прямували..., провалюючись у темряву, як в цементний розчин» – написано влучно, образно, нервово.
Чудова новела. Є над чим замислитись всім, хто її прочитав.
От якби ще у хвилину прояснення на очі людини, що занапастила своє життя і виходу не бачить іншого, ніж у пляшці оковитої, та й потрапила б ця коротенька новела, може, вона б зворушила її душу?
О.Боклаг 07 окт 2013 ответить
Сподобався дуже Федоренко Сергій, чудова рiч, а також Влад Наслунга, Анатолій Рибачук, Мамчич Олена, Григор"єва Олеся, Галина Хитенко. Поздоровлення і побажання успіху. Загалом, альманах - вдалий.
О.Боклаг 08 окт 2013 ответить
Хочу додати також ім"я Раїси Плотникової - Тоді було вчора. Симпатичний темп, хороша мова, цікаві образи - " чорний млинок парасольки", "приміщення вгрузає в землю разом з моєю юнню" та ін. Вдала річ.
Любов Цай 08 окт 2013 ответить
Вовнянко Анатолій, стор.118
Автор чувствует слово, с метрикой все в порядке.
Стихотворение «Вена» (стр.119) несколько перегружено помпезными словами. Признаюсь, что пришла на ум поговорка «Что русскому хорошо, то немцу – смерть». Догадываетесь, какие слова вызвали из памяти эту поговорку? Правильно, вторая строка первого катрена «на Дунайских прекрасных брегах». А еще «град-город» из следующей строки.
В следующем катрене рифма «только-настолько», полагаю, комментариев не требует.
Из следующей строфы узнаем, что ежегодно Рождественские балы «устраивает» Дом Рингштрассе.
Понятно, что бал проходит в здании Венской Государственной Оперы, расположенном на этой улице, но устраивает их кто-то другой, а не дом. Слово «ведь» в третьей строке этой строфы (и далее, в следующей строфе) просто кричит, что оно здесь исключительно для заполнения пустоты размером в 1 слог. И далее звучит как-то по-пионерски, наивно «Вальсы Штрауса... достойны любви, похвалы».
Авторский неологизм «жизнерадость», употребленный в следующем, четвертом катрене, слуха не ласкает. Как, впрочем, и «воротца Вены» и «маестробукет» (который, к слову, надо было написать с Э) соответственно из двух следующих строф.
Ну и напоследок строка, венчающая это стихотворение: «...звуки музыки бдят с давних лет».
Повисает вопрос: где подлежащее в последнем предложении? Проще говоря, кто бдит: звуки музыки или когорта замечательных композиторов?

А вот следующее стихотворение «Логика» (стр.120) читается легко, оно понятно, мудро, просто. Только последняя строфа метрически выбивается из заданного строя. Вот если бы автор ее переработал или, в крайнем случае, отделил ее тремя звездочками от предыдущего текста, то можно было бы считать эту строфу выводом, итогом из всего вышесказанного в этом стихотворении.

Стихотворение «Мужчины» (стр.121).
Возможно, в третью строку первой строфы вкралась техническая ошибка, превратившая слово «иль» в «или»? Но что-то с ритмикой не так. Попробуем-ка перечитать предложение ,(см. 2 и 3 строки первой строфы): «Подальше от глаз или в толпе на женщин они не похожи». Я умышленно при цитировании не употребила разделительного слэша между строчками, чтобы взглянуть на это сочетание слов как на обычное предложение. Естественен вопрос: а если поближе к глазам или не в толпе, то похожи?
В четвертой строке третьей строфы слово «кичась» имеет нормативное ударение на А, а не на И.
И, наконец», совсем не украшают, на мой взгляд, стихотворение «мужества фишки былые».

Вірш «Без взаємності» (стор. 121).
Такий пісенний стиль, як в цьому вірші, небагатослівний, але простий, мелодійний, зрозумілий, вдається авторові. Та менше з тим кілька моментів примусили зупинитися і поміркувати над ними.
Читаймо другу строфу: «Є причинонька –/ Влізла сонечком/ Та дівчинонька/ В серця донечко.»
Кілька разів читала, шукаючи відповідь на питання, до чого тут «доня», «донечка» (бачу ж кличну форму «донечко», хоча й без коми). Аж ось збагнула, що сонечком дівчина влізла в серце ліричного героя, тобто втрапила на самісіньке його дно (серця). Тут автор вжив зменшено-пестливу форму до слова «дно» – «донечко». Такого слова в українській мові немає. Правильною зменшеною формою є «денце». Можливо, й «денечко».
В наступній строфі «Сниться ночами» автор пропонує наголосити друге слово на О, а нормативним наголосом є наголос на А: «ночАми».
«Чорні бровеньки» з наступної строфи так само вимагають негайного виправлення, адже зменшеною формою до слів «брова – множина: брови» є «брівка/брівонька – множина: брівки/брівоньки».

Вірш «Прикро» (стор.123).
Дійсно, стало прикро від того, що є багато огріхів.
Спробую припустити, що «В приміському автобусі» не є частиною першої строфи, а лише позначка про те, що у вірші йтиметься про випадок у приміському автобусі, і краще було б це виділити курсивом або інтервалом від власне вірша.
В другому катрені відчуваємо дискомфорт від необхідності неправильно наголосити перший склад у слові «звАбливе» – правильний наголос такий: «зваблИве».
В першому рядкові шостої строфи знов проблема з наголосом у слові «донькА» – правильно «дОнька». А от у слові «дочкА» нормативний наголос на другому складі.
Невдалим словосполученням «дум гама» автор хотів передати, що від побаченого виникло багато питань для роздумів. Читачеві легше сприйняти очима таке словосполучення, а от слухачеві почути незрозумілі з першої спроби «дум гама» або якусь дивну «думгаму» дійсно складно.
І в другому рядкові останньої строфи знов проблема з наголосом у слові «декотрИх» – правильно «декОтрих».
zeitglas 09 окт 2013 ответить
Шановні автори і читачі, зверніть увагу й на те, що багато авторів "Скіфії" друкується і на сторінках журналу "Склянка Часу*Zeitglas". Не слід лишати осторонь обговорення і його публікацій. Я прагну, аби в авторів та критиків з*явилась сміливість і просто бажання брати більш активну участь у літературному процесі, а, разом із цим, і в процесі суспільних змін. Саме цій меті із 1995 року служить утворений мною вищеназваний літературно-мистецький журнал.
На його сторінках, можливо в більшій мірі ніж деінде, мова йдеться про наболіле на душі бодай у кожного письменника сьогодення. Опісля чого стає зрозумілим, що у часописа не надто багато прихильників... Тож, долучайтеся до справи діалогу!
З повагою, Олександр Апальков.
Назар Нечипельский 09 окт 2013 ответить
Здравствуйте. Спасибо. У меня нет замечаний к работе авторов издательства. Мы делаем общее дело. Хочется пожелать процветания и дальнейших успехов всем нам, а также вот мои пожелания и обращение ко всем поэтам и издательству:



* * *



Поэт! Пиши каждый раз,

При первой минуте свободной!

Хоть строчку, а хочешь рассказ,

Коль, словом владеть ты способный…



Пиши, что ты видишь вокруг,

Что чувствуешь сердцем в груди,

О том, что ты слышишь, мой друг –

Слова в строки ты породи.



Пиши о великих делах,

Добро в строках ты воспевай,

Пиши о далёких краях –

Где мир, где любовь, там, где рай…



Но, помни, ведь нас уж там нет,

Ведь мы живём здесь, где реальность.

И мы смотрим грозно на Свет,

Всегда ожидая опасность.



Но, ты не сдавайся, пиши!

И строки твои будут вечны.

Оставить след в мире спиши –

Увы, мысли так скоротечны!..



Но, если уж каждый из тех,

Поэтом себя окрестил кто,

Хоть строчку напишет для всех –

Поможет тем, мир изменúт кто!



И строчки они все сплетут

В единых стихов паутину.

И слов серебро обретут,

Молчания злато покинув!



Ведь, слова сильней нет оружия,

И, если, владеть им разумно –

Мир вывернуть можно наружу…

Попробуй, ведь это не трудно!..



Поэт! Пиши каждый раз,

При первой минуте свободной!

Хоть строчку, а хочешь рассказ,

Коль, словом владеть ты способный…

С ув. Назар
KristinaDenisenko 13 окт 2013 ответить
Здравствуйте, уважаемые писатели!

К сожалению, свободного времени мало и я до сих пор не дочитала «СКИФИЮ – Лето».
Сегодня перед сном таки взяла альманах в руки, приготовив чистый лист и карандаш для записей.

Читала поэзию, выставленную вами на всеобщее обозрение, обсуждение, и вместо того, чтобы лечь спать, как все нормальные люди, я в полночь включила ноутбук и пишу отзыв о прочитанном.

За вечер осилила стихотворения 14 авторов. Капля в море, но не все же сразу.

Начну, пожалуй, с авторов, чьи произведения считаю достойными называться поэзией, а не зарифмованной прозой без соблюдения норм стихосложения:

1. Староста Дмитрий.

Стихи прочла на одном дыхании. Ритм выдержан. Мысли автора четко переданы. Читать приятно!

2.Литовченко Галина.

«Несподівана злива» — ритм присутствует. Приятно читать такие стихи! Отлично!

3. Вовнянко Анатолий.

Легко и приятно читать. Красивые образы рисуете словами.

4. Андриевский Александр.

Олично! Песня «У тебя есть весны» зацепила. Прямо слышу, как ее поет приятный мужской голос под гитару.

5. Щербина Дмитрий.

Поганнини – хорошо! Стихи смысловые, мысли выражены четко. «До поезії» отлично написано.

Авторы, чьи стихи отметила «плюсиком»:

6. Комисарук Володимир.

«Не разчаруй мене, кохана» — красивое стихотворение с глубоким смыслом.
«Ой на лузі на купала» — похоже на народную украинскую песню.
Остальные стихи о погоде, природе… не современно.

7. Матлах Татьяна.

Хранит какую меня? (6 строка, 2стихотворение)
В общем – интересно, образно.

8. Козя Юрий.

Как по мне, стихи тяжелые, серьезные, философические, религиозные. Сборник ваших стихов я бы не осилила.

9. Каменева Маргарита.

Интересный подход, образы и сравнения. Красиво!

10. Гончарук Виктор.

«Музыкант, что сотканный из слов»! Умеете красиво преподнести!

И напоследок капля дегтя:

11. Таран Валентина.

В стихотворениях часто сбивается ритм. Размер нарушен. Рифмы есть, но не все золото, что блестит. Стихотворение – это не просто зарифмованные слова. Нужно соблюдать правила стихосложения.
«Светлой памяти» – читается легко. Смысл понятен.

12. Чернуха Алексей.

Не изобретательны вы в рифмах. Любовь – кровь, дверь – верь… Слишком просто. И ритм местами польку пляшет, отчего, читая стихотворение, спотыкалась. Но у вас есть потенциал. Пишите и совершенствуйтесь.

13. Максимив Галина.

Где рифмы? Размер и ритм? «Мурашиний бог» – интересно, но недоработано. Больше похоже на прозу.

14. Остролуцька Анастасия.

Почему нет знаков препинания? Это стихи? Не вижу рифмы, размер нарушен и ритм отсутствует.

Уважаемые начинающие авторы, не поленитесь и найдите в Интернете статью о том, как правильно писать стихи. Я уверена, вы сможете написать красивое стихотворение как ямбом, так и хореем, или анапестом… Работайте над собой и ваши стихи никого не оставят равнодушными!
   
Гість 13 окт 2013 ответить
Я, звісно, вибачаюсь, але перш ніж повчати інших, пані Денисенко, не полінуйтеся і знайдіть в інтернеті щось про ПАГАНІНІ!
   
KristinaDenisenko 13 окт 2013 ответить
Уважаемый гость, да, я не правильно написала фамилию Paganini. А вы бы не блох вычесывали из моих комментариев, а сами порассуждали над творчеством авторов Скифии. Или по этому поводу вам сказать нечего? Что даже не читали? Или на ваш взгляд, все авторы достойны мирового признания? Или лучше молчать, и пусть пишут, что хотят?
Начинающему автору критика идет на пользу. Если в нем есть силы, он станет лучше. Если нет - не будет писать и засорять литературу своими некачественными "творениями".
KristinaDenisenko 13 окт 2013 ответить
Продолжу.

На страницах альманаха, несомненно, достаточно много достойных авторов.

Хочу отметить имена:

Цай Любовь – за отличные загадки в стихах.

Стременная Нина – за добрые стихи. Их приятно читать и перечитывать. «Одуванчик» пахнет детством. «Серебристый грибной дождь» «омывает наши души». Браво!

Заславська Олена – за красиво написанный «Аурум» и «Абрикосопад» вместе с сочными поцелуями. Читала и думала о лете!

Казак Наталья – за стихотворение «Я правжня». Люблю такие стихи. Все складненько, ритмично, красиво. И мысли женские романтичные! Одобряю ваш стиль!
_____________________________________________

Прошу авторов не воспринимать в штыки мои комментарии. Я могла бы вообще ничего не писать, и большинство из вас так бы и считали, что уже не к чему стремиться, так как вы состоялись как автор, ведь ваши стихотворения попали в печатный альманах (на платной основе). А вот на конкурсной основе, если бы проводился отбор лучших авторов, где были бы ваши стихи? Не задумывались?

Смольницька Ольга. «Трійця і день святого духа» - понравилось. «Старий купала» - нет. Я не люблю стихи без рифмы.

Пушко Олександр. «Під босі ноги стелиться стерня» - хорошее стихотворение. Но я бы расставила знаки препинания и не забывала о заглавных буквах.

Охрименко Виктор. «Балада про українську музу» - есть над чем подумать. Хорошо!

Боровський-Клюєв Валентин. Политические стихи. Сложилось впечатление, что и русский язык вас раздражает. «Приблуди в Україні» - задумалась. «... і топчуться по мові Кобзаревій на злоутіху москвина». По вашему мнению, нам – русскоязычным не место в Украине? Вопрос риторический.

Малиновская Людмила. «Теплое лето» - простенькое стихотворение, но наполненно любовью и нежностью.

Влащик Валерий. «... в Канев, где Скляночка Часу» - улыбнуло.

Гончаренко Мария. Рубаи у меня ассоциируются с Омаром Хайямом. Но далеко не каждый автор может сравняться с ним.

Пащенко Николай. «Смерть» - серьезое, грустное стихотворение. «Как встречу смертную годину». Годину – смутило. Я так понимаю – как встречу смертный час? «Последняя свобода» - хорошо и оптместично написано, не смотря на концовку «а мы умрем». Хорошо, что «лишь думая о звездах», а не о проблемах.

Боброва Анастасия. Стихи для чтения тежеловаты. О чем, не всегда понятно. Обрывки мыслей, фраз.

Самсонова Оксана. Ритм местами сбивается. Перепрыгиваете с ямба на хорей. «Прыжок в счастье» - понравилось идеей. «Вы верьте сердцу, а не людям»! «Странная девочка» - это немного о себе?

Боровик Борис. «Маме». Все стихи о маме хороши. Перечитала 3 раза. «Похорон нет, разлука тогда: будто тянется сцена немая...» Со знаками препинания не все в порядке.
«... ощущаю бескорыстно» - возникает вопрос – а что можно и корыстно ощущать?

Мазур Наталья. «Сосни на варті». Над строчкой «Мама, я боюсь» чуть не заплакала. Хорошее стихотвонение.

Я не критикую, а высказываю свое мнение. Возможно, кому-то оно не нравится – напишите свое.

Цитата:
«… оклики на сайтах такого чудесного издательства как «Склянка Часу*Zeitglas», появляются не так часто. Активность авторов и читателей, по крайней мере, как мне кажется, летаргична... С чем это связано?
С нехваткой времени? С нежеланием раскинуть мыслями? Или с эффектом «ничего уж больше не желаю, ибо меня уже опубликовали»?»
(Матвей Гвоздев, г. Харьков)
   
Мар'ян ЗАХАРКО 13 окт 2013 ответить
Зверніть увагу на ДРУГУ частину рецензії "Рифма "...рядом" просит "...яда" від 26.ІХ.2013.
   
KristinaDenisenko 13 окт 2013 ответить
Мар'ян ЗАХАРКО, я читала ту рецензию, но еще в сентябре.
"Вовремя — не вовремя пришла ко мне любовь,
Лёгким тихим ядом отравила кровь…"
Вы профессионально все разложили по полочкам и привели примеры стихотворений авторов, которые заслужили всеобщего уважения.
Уверена, Алексей продолжит работать над своими стихами и эти обсуждения пойдут ему на пользу, как и другим авторам.
Елена Соколова 13 окт 2013 ответить
Ещё раз про "Меляс" :)))...

" Десь в обговоренні промайнуло питання, коли таке могло відбутися: у часи перебудови чи сьогодні? (згадування про вибухові хвилі Гімну України наводить на думку, що дія відбувається вже за часів незалежної України). Як на мене, то це вже й не так важливо – мораль від часу не залежить... От якби ще у хвилину прояснення на очі людини, що занапастила своє життя і виходу не бачить іншого, ніж у пляшці оковитої, та й потрапила б ця коротенька новела, може, вона б зворушила її душу?" Любов Цай.

Мораль не зависит от времени?! Ещё и как зависит, уважаемая Любовь. Вспомним блокадный Ленинград, где каннибализм не то что бы не осуждался, но был более-менее понятен и простителен. И сопоставим факты этот жуткого отклонения (преступления!) сегодня: без слов! Так что при создании подобных резонансных произведений настаивала бы на конкретизаии времени и места. А свой гимн республика Украина имела и при СССР. А некоторые колхозы существуют и поныне (читала как-то статью о процветающем на херсонщине современном колхозе). Вот так-то. Что до вашего рассуждения-пожелания-мечты главному герою взять да и прочитать новеллу, подобную "Мелясу", то такая мечта выглядит по меньшей мере утопично. Не правда ли? Человек, способный читать и анализировать, не стал бы так "по жизни чудить"... Но мальчика, всё равно, очень жаль...
Гість 13 окт 2013 ответить
Спаплюжене прізвище - то не єдина Ваша помилка, пані Денисенко. Безумовно, Ви маєте право на власну думку, але висловлювати її таким зверхнім тоном неприпустимо! Чи Ви себе вже в корифеї записали? Ви - молода авторка, якій самій ще вчитися і вчитися! А, якщо маєте бажання аналізувати твори інших авторів, то спершу подивіться, як професійно і коректно робить це Любов Цай! Ваші зауваження недолугі, кострубаті і пихаті!
   
KristinaDenisenko 13 окт 2013 ответить
Для начала представились бы. Или под маской "Гость" разговаривать легче?

Я не считаю себя критиком и у меня нет ни времени, ни желании писать развернутые рецензии на все подряд. Но я неравнодушна к творчеству современных писателей, и хоть по строчечке высказала свое мнение.
А то, что мне самой еще учить и учиться - не отрицаю. Только с радостью! Все бы так учились и не обижались, как дети малые, что их стихи проанализировали "кострубато и пихато".
Авторам нужно знать оценку своего творчества. Одними похвалами обходиться нельзя. Иначе это лицемерие.
Елена Соколова 13 окт 2013 ответить
Гостю.

Извините, что вмешиваюсь в ваш с госпожой Денисенко диалог, но поверьте: не стоит так обижаться. Я ещё совсем недавно тоже "резала бритвой" по любой в свой адрес критике (особенно, на мой взгляд, по тупой :)) А потом пришла к выводу: лучший выход - взять, да и ответить аргументированно, а потом - взять, да и "напхать" самой, разложить по полочкам, по косточкам, сделать глубокий и яркий анализ произведениям, что нравятся и не нравятся. И полегчает, и с пользой для дела.
KristinaDenisenko 13 окт 2013 ответить
Гость, вы думаете меня не критиковали? Еще и как! Но я не бросила писать и благодарна тем людям, которые разъяснили мне, что и стихи проверяют математикой: считают ударные, безударные слоги, выравнивают размер... дали ссылки на полезные статьи...
А разве хорошо жить в обмане - считать себя великим поэтом, но даже не работать над схемами своих стихов?
! - - ! - - ! - - ! -
! - - ! - - ! - - !
Писать стихи уметь нужно. Это не пирожки жарить.
гість 14 окт 2013 ответить
Ображатися не маю підстав, бо віршів не пишу. Серед друзів, родичів і знайомих поетів теж нема. Але зачепив за живе менторський тон пані Христини. Так повчати когось може дозволити собі тільки той, хто досяг певного рівня знань і майстерності, тож цікаво було подивитися на творчі здобудки самої пані Христини. Мушу погодитись з нею: вірші писати – не пиріжки пекти, тож перейдімо до поезії та подивімось, що вона нам презентує.
Далі – російською. Трохи повичісуємо бліх, за висловом пані Денисенко, яка зізнається, що дуже полюбляє вчитися на власних помилках і зазвичай вдячно сприймає критику.
«КОЛДОВСКОЕ НАВАЖДЕНИЕ», стр.142.
Первые две строки второй строфы:
« Все до капельки, бусинки, блеска
Осторожно сливала в бокал…»
Все до…блеска сливала в бокал? Бусинки тоже сливала в бокал?
« Чтоб меня ненагляднОй невестой
В белом платье венчаться позвал.»
Возможно, лучше звучало бы так:
«Чтоб меня ненагляднЫй невестой
В белом платье венчаться позвал»
Ненаглядный позвал венчаться. Вполне логично. По крайней мере, лучше, чем называть себя саму ненаглядной невестой. Слишком самонадеянно. Девушку украшает скромность.
Четвертая строфа, первая строка:
«Искры радугой жгли мои руки…» Искры радугой жгли? Искры жгли. Это понятно! А радугой жгли? Сомнительно…
В третьей строке этой же строфы:
« Ошалела, сдурела, и звуки…» «Ошалела» – еще можно принять с некоторой оговоркой, но – «сдурела»?! Слишком грубо, режет слух, нарушает мелодию. Речь идет о романтически настоенной барышне, влюбленной девушке, хрупкой и нежной, и вдруг – «ошалела», «сдурела».
Пятая строфа, первая и вторая строки:
«Танцевала, свеченьем волшебным
Озаренная, в платье до пят…»
Свеченьем озаренная? Возникает диссонанс ощущений. Свечение – тихий, мягкий, приглушенный свет. Слово «озаренная» ассоциируется с заревом, пожаром, взрывом, полыханием огня. Нужно выбрать что-то одно: или полыхание страстей, или тихое, нежное чувство. Очевидно, сочетание «свеченьем волшебным» должно сопровождаться другим словом, более подходящим по смыслу
Имя – алхимик?
Варила – имя?
Дурманила – магия? Где рифма, автор?

БЛАГОСЛОВЕНИЕ НЕБА. Стр.143.
Вторая строка:
«Над бескрайней полоской воды…»
Полоса - это часть плоскости, поверхность, ограниченная по крайней мере с двух сторон. Когда говорят о полоске, имеют в виду полосу поменьше. Так о какой же бескрайности идет речь? Бескрайняя полоска – нонсенс!
Босиком – коньяков. Сомнительная рифма.
«Фейерверк! Поцелуи! К гадалке
И ходить никчему. Облакам…»
«Никчему» - возможно, техническая ошибка при печати. Правильно – ни к чему.
В этих строках нужно что-то менять.
«К гадалке и ходить ни к чему». Коряво.
Нам - романс. Не рифмуется.

ЧЕМ НЕ ЛЮБИТЬ, НЕТ НИЧЕГО СТРАШНЕЙ. Стр.143
Название звучит так, как будто его вывернули шиворот-навыворот. Возможно, лучше было бы поменять порядок слов:
«Нет ничего страшней, чем не любить»
В первых строках проводится неожиданная параллель: чистая любовь - «не запачканные грязью туфли и ботинки». Кристина! Вы же молоды! Как-то это странно!
Чиста – летят, злая – не бывает. Без комментариев.
Впрочем, люди-невидимки, осторожно летящие над лужами-грехами в тех самых, не запачканных грязью, туфлях и ботинках, мне понравились. Правда не совсем понятно, какое они имеют отношение к любви, которая, естественно, бывает у всех разной – безумной, злой (и скользкой?), всепоглощающей (как змей?), а также - чистой, как пресловутые туфли и ботинки. У кого как!! Кому как повезет! Ну и, разумеется, куда приятнее, если тебе отвечают взаимностью. Вывод: чем не любить, нет ничего страшней! Есть, Кристиночка! Это когда любовь ассоциируется с ботинками, может быть, в таком случае лучше жить и вовсе без нее? Впрочем, Вам виднее.

НОВЫЙ РАССВЕТ. Стр. 144.
Почти понравилось. Красиво. Но! Совсем маленькое уточнение!
Третья и четвертая строки:
«Майское утро в пейзаж акварельный
Сонные окна окрасило …
Пейзаж можно нарисовать, написать, а окрасить можно в цвет… Окрасить окна в пейзаж не может даже прекрасное майское утро.
Сирени – акварельный?
Безумно – струны?


БЫЛИ ДЫНЬ СОЧНОЙ МЯКОТИ СЛАЩЕ. Стр.144
Звезды – роздымь?
Ревность – захотелось?
Придираться не буду.
Но «Новый рассвет» понравился больше.
Писать стихи уметь нужно. Это не пирожки жарить.
Начинающему автору критика идет на пользу. Если в нем есть силы, он станет лучше. Если нет - не будет писать и засорять литературу своими некачественными "творениями".
На ваш взгляд, все авторы достойны мирового признания? Или лучше молчать, и пусть пишут, что хотят?
На конкурсной основе, если бы проводился отбор лучших авторов, где были бы ваши стихи? Не задумывались?
Работайте над собой и ваши стихи никого не оставят равнодушными!
( К. Денисенко)
Цікаво, чи подобаються ці вірші пані Любові Цой? Відгукніться! Агов! Я – лише читач, бажано почути думку професіоналів
Висновок. Як на мій ділетантський погляд, на погляд людини, яка не є поетом, критиком, літератором, авторка має певний потенціал, але їй ще працювати і працювати, аби досягти висот, з ких вона мала б право повчати когось, а поки ще зарано, тим паче - таким зарозумілим тоном. Повторюю, кожен має право висловлювати свою думку, але має робити це тактовно, без пихи і зарозумілості! Пам’ятайте, Христиночко, скромність прикрашає не тільки дівчат, а й митців!
Втім, є більш приємна тема! Користуючись нагодою, поздоровляю Вас з днем народження! Бажаю творчої наснаги і здобутків. А ще - кохання! Такого, щоб не асоціювалося з взуттям!
Любов Цай 14 окт 2013 ответить
Добірочка поезій Денисенко Христини (стор. 142 – 144).
Оскільки твори подано російською мовою, писатиму так само російською.
Не могу согласиться с комментариями к весеннему выпуску альманаха «Скифия» о том, что стихи безупречны. Свежи – да, искренни – да. Кристина (правильно ли я называю Ваше имя на русском? Если нет, приношу извинения) очень чувствует слово, и у неё очень хорошие «показания» к товрчеству. Однако вернёмся к обсуждению. Коль я затронула весенний номер альманаха, назову несколько моментов, которые задержали моё внимание и, по-видимому, должны быть пересмотрены автором.
Итак, стих «Всего одно люблю» (стр. 138). В первом катрене неточна рифма «мотивы-витрины». В 3 строке последнего катрена «Всего одно «ЛЮБЛЮ»... и обоих сполна...» в угоду ритму мы должны прочитать с неправильным ударением слово «обоИх» (правильно – обОих»).
В стихотворении «Ночь колдовская» (стр.139) искажено ударение в слове «и́скрой» («Желтой искро́й загорелись моменты»). И несколькими строками ниже использовано выражение «по новой», которое не годится для поэзии. Почему «не как все» взято в кавычки? Полагаю, что можно обойтись без них.
В стихотворении «Соблазн» на стр. 140 читаем «Поддалась на горячий соблазн» и далее на следующей странице «Поддаваясь на вечный соблазн». В русском языке правильно «поддаваться/поддаться [кому? чему?] соблазну» или «впадать [в кого? во что?] в соблазн»
Ну и в последнем стихотворении «Девочка с твоими глазами» (стр. 140) в словосочетании «Какая я ж дура» (2 строка стихотворения), видимо, ошибочно местоимение с частицей поменялись местами.

Теперь перейдём к летнему выпуску (подборка на стр. 142–145).
Читаем первую строфу:
Тихий дождь вышивал твое имя
На зеленых манжетках в саду...
С лепестков я узор, как алхимик,
Собирала в безумном бреду...
Чудесный образ дождя, вышивающего имя любимого.
Если я правильно поняла, лирическая героиня собирала узор из цветочных лепестков. Тогда нужно писать «из лепестков».
Несколько портит впечатление от чтения глагол «сдурела» в 4 строфе («Ошалела, сдуредла, и звуки/ Дикой страсти вели меня в пляс.»)
И по ритмике последняя строфа выбивается из заданного целым стихом строя (Схема стиха: 10/9/10/9, в последней же строфе – 11/9/11/9).
Полагаю, что незначительные корректировки сделают стихотворение ярким, эмоциональным, каковым оно и есть по своей сути.
Стихотворение «Благословение неба» (стр.143). Кристине, безусловно удаются переходы предложений с одной строки на другую, и особенно это видно в этом стихотворении. В 5 снизу строке ошибка в написании «никчему» – правильно «ни к чему».
Далее «Чем не любить, нет ничего страшней» (стр.143)
Признаюсь, что и меня неприятно царапнуло сравнение любви с «незапачканными грязью туфлями и ботинками». Стихотворение, несущее в себе такой мощный смысл, буквально перечёркивается этой метафорой. Полагаю, что в арсенале у Кристины найдётся множество других, метких и удачных – это видно по её почерку.
Среди рифм случаются и неточные. Назову несколько: «слаще – счастья», «ревность – захотелось».
Надеюсь, что мои замечания не покажутся обидными или оскорбительными. Я с уважением отношусь ко всем без исключения авторам, к Кристине в том числе. Не сомневаюсь, что работа над ошибками (думаю, к замечаниям Гостя стоило бы прислушаться) будет проделана, и она еще порадует своих читателей новыми и интересными стихами.
Удачи Вам, Кристина!
KristinaDenisenko 14 окт 2013 ответить
Любовь, большое Вам спасибо за проделанную работу!
По поводу ударений, кавычек, "ни к чему" - не могу не согласиться.
А вот здесь - нет:
1. "Если я правильно поняла, лирическая героиня собирала узор из цветочных лепестков"
Героиня собирала росу. Не из лепестков зелье, а из росы, собранной с лепестков.
2. "Несколько портит впечатление от чтения глагол «сдурела» в 4 строфе («Ошалела, сдуредла, и звуки/ Дикой страсти вели меня в пляс.»)"
На мой взгляд "сдурела" в данном случае подчеркивает эмоциональное состояние героини.
3. "Признаюсь, что и меня неприятно царапнуло сравнение любви с «незапачканными грязью туфлями и ботинками».
В том и вся фишка - любовь не всегда чистая.
Работу над ошибками я делать не буду. Предпочитаю писать новые стихи. А старые, как прочитанные странички, в прошлом.
Еще раз - спасибо.
KristinaDenisenko 14 окт 2013 ответить
Гость, спасибо из Вам за проделанный труд. Не обижайтесь, но я считаю, что Вы придираетесь. Я, конечно, взглянула Вашими глазами на свои стихи, но Вы искали реальность в моих образах - зря. Они же волшебные, как радуга, что обжигает искрами! Моя фантазия рисует стихи, а картины художников четкие только на расстоянии - если смотреть слишком близко, хаотичность штрихов и линий бросается в глаза, но от этого картины не выглядят хуже :)
Спасибо Вам! И за поздравление с днем рождения тоже.
KristinaDenisenko 14 окт 2013 ответить
Напросилась на обсуждения :) Но я довольна, что расшевелила вас.
Любовь Цой - умничка, не каждый будет проводить "разбор полетов" - мы же все такие занятые.
Мое уважение Вам и вообще всем, кто тратит свое время на то, за что и спасибо не всегда скажут.
Любов Цай 15 окт 2013 ответить
http://mspu.org.ua/recense/9786-oglyad-almana
hu-skfya-2013lto.html
--- 15 окт 2013 ответить
Редактор
Уважаемая Любовь Цай и Гость, естественно проделивают большой труд анализируя творчество авторов альманаха. Кристина Денисенко, воображая себя чуть ли не Линой Костенко, научитесь в своих творениях искать рифми и ритм, а потом уже в других ищите. О какой ето хаотичности ви говорите? Лучше ознакомтесь с теорией творения стихов. Смешно восхвалять радужность своих творений. Извините, но искра должна оставаться искрой, а не осипатся пеплом:)))
   
KristinaDenisenko 15 окт 2013 ответить
Хотела сказать - МНЕ закрывают рот только поцелуем.
И не надо на меня ярлыки навешивать.
   
zeitglas 16 окт 2013 ответить
ВНИМАНИЕ!

Ниже цитируемый текст не имеет ничего общего с редакцией СЧ.

"Редактор
Уважаемая Любовь Цай и Гость, естественно проделивают большой труд анализируя творчество авторов альманаха. Кристина Денисенко, воображая себя чуть ли не Линой Костенко, научитесь в своих творениях искать рифми и ритм, а потом уже в других ищите. О какой ето хаотичности ви говорите? Лучше ознакомтесь с теорией творения стихов. Смешно восхвалять радужность своих творений. Извините, но искра должна оставаться искрой, а не осипатся пеплом:)))"

Просьба к авторам комментариев - не пользоваться ником "редактор".
Елена Соколова 15 окт 2013 ответить
Ребята, вы все - МОЛОДЦЫ! Творите, придирайтесь, защищайтесь, критикуйте, восхищайтесь. Только не молчите затравленно - это mauvais ton, чёрт побери. Ителлигентные образованные люди не имеют права отмалчиваться.
Кто ещё, как не мы, в конце концов...
KristinaDenisenko 15 окт 2013 ответить
"...искра должна оставаться искрой, а не осипатся пеплом" - блеснули остроумием :) "редактор"
Не закрывают рот только поцелуем. Так что - даже не пытайтесь.
И еще, если вы не знаете, кроме рифмы есть такой термин - созвучие. Ссылку дать?
А с ритмом у моих стихов проблем нет.
"Целовала, влекла и дурманила,
В твоем сердце устроив пожар!
Воедино сплетала нас магия
На шелках золоченных от чар!"
"И по ритмике последняя строфа выбивается из заданного целым стихом строя (Схема стиха: 10/9/10/9, в последней же строфе – 11/9/11/9)" - Так было задумано.
   
--- 16 окт 2013 ответить
Уважаемая Кристина, ви, как начинающая поетесса, возьмите себе за правило: в поезии закривають рот не поцелуєм, а стихами. Напишите стих, равний пера Анни Ахматовой, а уж потом начинайте критиковать авторов альманаха. Кстати, ето делать надо профессионально и толерантно, обратите внимание на коментарии уважаемой Л. Цай. Кстати, если вам не все спасибо говорят за ваше время, потраченное на строчки коментариев, не удивляйтесь: за нелепость, нелогичность и дерзость не благодарят. Мой вам совет: не тратьте время на неблагородних авторов, идите уж лучше подальше и целуйтесь, целуйтесь, целуйтесь, да так чтоби губ не чуствовать))))))))
   
KristinaDenisenko 16 окт 2013 ответить
Не буду опускаться до вашего уровня. Уж очень низко.
   
--- 17 окт 2013 ответить
Госпожа ГРАФОМАН-САМОХВАЛОВА, перья не жмут? )))
Любов Цай 16 окт 2013 ответить
Звернімося тепер до сторінок, що відкривають читачеві Остролуцьку Анастасію (стор. 157 – 161), якій в обговореннях закидають докір щодо відсутності пунктуаційних знаків в віршах.
Особисто мені ближче до душі, коли автор розставляє знаки пунктуації. Це традиційний підхід, і більшість читачів звикла саме до такого оформлення поетичних текстів. Побутує думка, що моду на відсутність знаків принесли футуристи. Вони, мовляв, поетизували динамізм, рух, отже, заради цього «прискорення» записували свої тексти без розділових знаків.
Ос як пише Леся Ставицька в статті «Крапка, кома і...», наводячи цитату з Віталія Коротича:
«Вірш без пунктуації — це стрімкий плин життя, вічне поспішання: «І я поспішаю / у вірші ні ком ані крапок/А як ти живеш?» (В. Коротич)».
В статтях з історії літератури можна постерегти, що першим, хто зовсім відмовився від пунктуації, як засобу регулювання ритму вірша, був авангардний французький поет Гійом Аполінер (1880–1918). Він вважав, що «знаки пунктуації не мають значення, бо справжня пунктуація – ритм і паузи вірша». Поет вважав, що таким чином він дає читачеві свободу на власний розсуд відчути емоційний дух вірша, прочитати його з особистою, неповторною, відповідною до настрою, інтонацією. Він вважав недоречним нав’язувати читачеві свою, авторську схему прочитання.
В сучасній літературі з’явилося дуже багато поезій без знаків пунктуації. Це, мабуть, не так вже й погано, якщо тільки за цим не стоїть елементарне незнання правил граматики, а це, виходить, неабиякий рятівний аргумент на користь молодого поета.

Погляньмо разом на рядки Остролуцької Анастасії:
Пісок лоскоче пальці ніг
Я зупинюсь не біля Бога
А на зупинці всіх доріг
Та він мені і це пробачить
Як пробачають немовля
Горить пісок
Це мабуть значить
Що вічний Бог
А з ним і я

Або
Пошепки пошепки
Спілкуюся з квіткою
Ненавмисне шукаю в росі веселку
Заплітаються пелюстки
Погана дикція
Шматочки пелюсток
До купи склеєні
Лиш здогадуюсь
Що в середині морок
Лиш знаю що не зірву
Нехай поговорить

Зауважу лише, що «до купи», мабуть, правильніше і краще написати разом – «докупи».
Відсутність пунктуаційних знаків у Анастасії мене не обурює і не заважає мені відчути красу її віршів.
Гiсть 3 16 окт 2013 ответить
Коль всіх так потягнуло на обговорення, і я не можу не вставити свої п'ять копійок.
Я не буду називати імен, що подобається, що не подобається з прочитаного в альманасі. Куди мені грішному? Я ж не пишу вірші, як Ахматова, і грошей в мене, не як у Ахметова, та слава моя не така, як у Ліни Костенко. А читача сучасні писаки в гріш не ставлять. Мало що йому не подобається. Деякі «- - -» сміють стверджувати, що перш ніж критикувати авторів альманаху, потрібно самому бути геніальним автором.

Від читача не сприймаєте критику?
Стоп. Розсудимо логічно: «Альманах «СКІФІЯ-2013-ЛІТО» на своїх 456 сторінках оприлюднив твори 92-х сучасних авторів України. Тираж 1000 примірників». Хто читає цей альманах? Тільки ці 92 автора, що заплатили за 1-5 книжечок?

Якщо у Скіфії немає нормальних читачів - це катастрофа.
Під нормальними читачами я маю на увазі середньостатистичних українців, зацікавлених в одному - просто читати. Читати якісну сучасну літературу, а не жалюгідну подобу, якої на сторінках Скіфії хоч відбавляй.
Чи стане любитель безсметних романів класиків читати прозу, яка не несе ніякої художньої цінності? Ні. Купить читач цей альманах або на ті ж гроші будь-яку іншу книгу, але того автора, книги якого ні в якому разі не вішають в туалеті?
А уявляєте, читач таки взяв і купив Скіфію в надії знайти там твори, які не поступаються світовим шедеврам, а там... перегортає сторінку за сторінкою, тому що ніяк не може знайти те саме, що просить його духовних світ. Не хоче читач ламати свій язик, читаючи сирі вірші, не хоче літератури від авторів-грамафонів, нездар, котрі вважають себе письменниками.

Було б добре, якби проводився відбір кращого для друку. Для чого друкувати «зелених»? Присвятіть їм окремий збірник і назвіть його як-небудь по-м'якше «Для початківців» або «Хочу стати письменником». Навіщо змішувати золото з брудом? Грубо, так? Вибачте, це я образно.

Гості! Гості? Пісочниця. Дітки будують замки. Дівчинка набралася сміливості (або нахабства) або вона завжди говорить, що думає, і заявила, що замки деяких з її «друзів» могли б бути ще гарнішими, якщо б відшліфувати трохи стіни. Але її стали закидувати піском і кричати:
«Хто ти така? Твій замок не краще нашого! Спочатку побудуй вавилонську вежу, а потім рот відкривай. Ми з народження майстри своєї справи і не потерпимо твоїх повчань».
Абзац!

Ось і мовчать всі інші. Хто вони? Правильно, такі ж письменники. Тому що читачів у Скіфії мало.
Це коло з сотні авторів і є читачами, як це не сумно.
І вони відмовчуються. Слово сказати бояться. Адже тут люблять похвалу, а на зауваження реагують злобно. Ось і виходить, що зозуля хвалить півня, а альманах не цінується.

Приміром любовні романи Сімони Вілар видаються накладом 50 000 примірників, розкуповуються, і книги додруковують, тому що твори цього автора користуються попитом.
А твори авторів Скіфії? Одиниці, ну десятки - може бути. Але з урахуванням, якщо це книга одного автора, а не збірник.
А збірка? Кому вона потрібна, окрім цієї горстки?

Автори-початківці, подумайте не про своє марнославство, а про розвиток української літератури - не публікуйте сирий, недопрацьований матеріал. Діліться думками, обговорюйте свої твори, ростіть і спокійніше сприймайте негативні відгуки про вашу творчість.

Успіхів.
   
zeitglas 17 окт 2013 ответить
Навчати можуть нас інші, учити себе можемо тільки ми самі.
Є істотні відмінності між просто риторичними пасажами і чесними думками. Це і є фундамент поезії. А тягатися накладами - справа марна. "Современник", котрий редагував О.Пушкін, мав 50! передплатників... Ну, й шо? В україні тираж будь-якого альманаху понад 1000 примірників - продати досить складно у короткий час. Втім, нам це вдається.
Є неосвічені учені. Є лжепророки. Є лжепоети…
Так і читання. Одні читають і консумують прочитане, як борщ і сало... Вони мало розвиваються. Тож, після читання, залишаються тим самим, що й до читва – незміненими.
Інші – пропускают прочитане через себе. Оцінивши, стають іншими, ніж до того. Це і є неспростоване свідоцтво істиної освіти.
Справжній поет, як і письменник – анархіст. Він не визнає над собою ніяких авторитетів.
З повагою до всіх авторів, Олександр Апальков.
Мар'ян ЗАХАРКО 17 окт 2013 ответить
ШАНОВНІ ДОПИСУВАЧІ ДО "КОМЕНТАРІВ"!

Є пропозиія припинити обговорення творчості Христини Денисенко через те, що у багатьох випадках коментатори не дотримуються толерантності щодо автора та плутають особистість поетки і ліричного героя (героїню), і тому що обговорення її творчості на якомусь етапі почало справляти враження помсти тих, про творчість яких вона посміла висловитися критично. На нашу думку, навіть якщо автор (не обов'язково згаданий) у своїй творах й припустився певних неточностей, але забажав висловитися про творчість інших -- на здоров'я і творчих успіхів у тому числі на стезі критики. Нетолерантні опоненти Х. Денисенко, чомусь. не взяли до уваги, що в історії української, російської та других літератур є талановиті критики поезії, але, однак, самі її не пишуть. Звинувачуючи майже у всіх смертних гріхах згадану авторку, самі коментатори у деяких випадках видають себе (самі того не підозрюючи) за не таких вже й освічених. Крім усього сказаного, у коментарі за коментарем почав створюватись такий собі стадний дух: куди більшість -- туди й я!.. І ось це тривожить чи не найбільше.
Володимир Комісарук 18 окт 2013 ответить
Знову повертаюся до «Свіччиної дороги» Віоліни Ситнік:
Найбільш болісна і страшна байдужість вчителів, лікарів та священників. Багато хто з них свічку Богу ставить, проте з відьмацькою мітлою розпрощатися не в змозі.
Любов Цай 19 окт 2013 ответить
Огляд альманаху «Скіфія-2013.Літо»

Частина 1. Україномовні тексти
http://mspu.org.ua/recense/9786-oglyad-almana
hu-skfya-2013lto.html


Частина 2. Україномовні тексти
http://mspu.org.ua/recense/9795-oglyad-almana
hu-skfya-2013lto-chastina-2.html


Частина 3. Російськомовні тексти
http://mspu.org.ua/recense/9802-obzor-almanah
a-skifiya-2013leto-chast-3.html)


Частина 4. Російськомовні тексти
http://mspu.org.ua/recense/9803-obzor-almanah
a-skifiya-2013leto-chast-4.html
   
KristinaDenisenko 19 окт 2013 ответить
Ссылка на "Частина 1. Україномовні тексти" - единственная, по которой можно пройти.
Остальные не работают (или это только у меня так).
Любов Цай 19 окт 2013 ответить
Попробуйте по ссылке
http://mspu.org.ua/
прочитать их в разделе "Рецензии"
   
KristinaDenisenko 19 окт 2013 ответить
Спасибо!
Любов Цай 19 окт 2013 ответить
Проверила, открываются все, кроме третьей. Попробую еще раз дать на неё ссылку
http://mspu.org.ua/recense/9802-obzor-almanah
a-skifiya-2013leto-chast-3.html

Да, увидела, что там была лишняя скобка. Приношу извинения.
--- 21 окт 2013 ответить
Відгук на вихід альманаху
“Скіфія 2013. Літо.”

У вересні я придбав черговий літературно-художній альманах серії
“Скіфія”. З цікавістю став його гортати, бажаючи впевнитись, чи від- булися якісь якісні зміни в творах, що друкуються в альманасі.В пер-
шу чергу, звичайно, мене цікавили поетичні твори.Рівень новелістики
звично пілтримується доволі високим і швидко визбирати бліх в про-
зових творах мені не вдасться.
Враовуючи доволі велику кількість авторів альманаху,мені цьо-го разу хотілося більше уваги приділити тим творам, які більше спо-добались мені чи то своєю свіжістю, чи якістю.При їх перегляді впа-
ло в очі, що твори авторів-жінок, якщо взяти в середньому, вигля-дають більш технічно досконалими ніж твори авторів-чоловіків. На відміну від них кращі твори чоловіків вирізняються більшою сміли-
вістю у висвітленні теми та фантазією. Чим це пояснити? Можливо тим, що за нашою статистикою жінки в Україні більш освічені,більше
жінок мають вищу освіту.
Освіта взагалі така річ, що впливає на процеси, які начебто дале-
кі від беспосереднього її застосування.Так, відомий історик А.Кащен-
ко у своїй книзі “Оповідання про славне Військо Запорожське низове
(Коротка історія Війська Запорожського)” однією з головних причин
руїни в другій половині сімнадцятого століття називає занепад освіти:
“...у Війську Запорожському не було єдности й однодумства. Воно ма-
ло претензії вершити на Україні справи і наставляти гетьманів,та з то-го нічого не виходило, бо поміж запорожським товариством все мень-
ше ставало людей освічених, які розуміли б складне тогочасне стано-
вище України і своїм впливом вели б козацтво до певної мети... Став-леники запорожців Брюховецький, Суховієнко та Ханенко нічого не
зробили своєму рідному краєві, опріч лиха, завзятий же та видатний
запорожський ватажок часів руїни Іван Сірко, не маючи ніякої освіти
і навіть неписьменний, не міг зрештою взяти запорожське товариство під свій вплив.Все своє життя він хоч і щиро обстоював ідею незалеж- ности України од сусідів, та не вмів користуватись з обставин і прово-
див лише стародавню політику запорожського лицарства -- засліплену
ворожнечу до татар та турків.”
Я для того навів цю розлогу цитату, щоб підкреслити, що у світі
все взаємопов”язане, і не можно відгадати де і в чому відгукнеться
дія чи слово,не кажучи вже про освіту в цілому.Візьміть хоча б Япо-нію, де більшість населення має вищу освіту — і не тільки для того,
щоб займати ту чи іншу посаду, а просто для себе,для розуміння що
ти за людина і для чого живеш у світі.
Знання така штука, що і за плечима їх носити не треба, як каже прислів”я, і навіть якщо ваша пам”ять слабка і неспроможна охопити
все прочитане і побачене,то пасивна пам”ять утримає в десять раз більше,а асоціативне мислення в свій час висмикне з неї так необхідні
саме тоді знання, імена, події, що збагатять вас як людину.
Огляд творів з альманаху хочу розпочати з тих, де авторами є жінки.
Злетіти і розбитися об скелю
Десятком тисяч зоряних світів...
мріє молода авторка Євгенія Подобна. Добре, що в її творах відчу-вається власна рука
Ароматом сільського життя наповнений твір Тетяни Кравчук
“Завжди з тобою...”.Думаю, що у багатьох читачів відгукнеться серце
на її щирі рядки:
...Засторогою ранньою хочу збудитись,
Берегам ясноликим з глибин проректи,
Що поснулому люду вже меншає квітів,
І замало вже луків, замало води...
...Не затьмарюйся, музо сільської новели
В сіножатному сні ще живих косарів.
Думаю, читача втішить також лірика Наталії Данилюк, Людмили Затовської, Марини Зоріної. Наприклад, такі рядки М.Зоріної:
...І знов по колу священний похід --
Одвічна космічна карма,
Бо Той,Хто В Долоні Тримає Світ,
Любов ларує задарма.
Чи такі Л.Затовської:
...И бойся ты влюбиться, ведь пропадёшь задаром,
Чужой души напиться – не надобно товара....
...Ещё любить есть время, но нет уже надежды.
Ну а потом примеришь ты звёздные одежды.
Своєрідним світобаченням заторкує поезія Оксани Самсонової:
...Давай поиграем в прятки!
Ты найди меня, знаю – сможешь!
Да, я – сплошная загадка,
Ни на кого не похожа!..
Або такі рядки:
...В глазах Её Мировой океан
Глубоко и опасно манил...
А Он устал... несказанно устал...
И оставив всё, Он поплыл...
Ще хочу відзначити гру математика з Луганська Любов Цай,яка
дуже естетично і розумно подає свої цікаві загадки, наприклад:
Живе собі майстер,діжки виробляє,
Й не дивно, що, може,того він не знає,
Що слово, яким називає свій фах,
У Франції відають: там на сирах

Все ж знаються люди. І сир цей куштують,
Той сир в формі серця в крамницях купують...
А те,що є танець народний у нас,
То мусив би майстер той знати якраз.
Відповідь: БОНДАР

Ось такі нас емоційні, розумні і освічені жінки!
Альманах також поєднує майже однолітків, ветеранів пера Леоніда Дмитришина з його тихою лірикою, громовиці Віктора
Гончарука та філософічну поезію молодого Олександра Пушка.
Ось Л.Дмитришин :
...Ще літо радує веселою травою,
А сонце котиться в осінні дні,--
Мої пісні освячені любов”ю
До всього, що цвістиме по мені.
А це В.Гончарук:
Я музикант, що зітканий зі слів!
Звучать слова, і паузи, і ритми.
В мені звучить Шевченка гнів нестримний
І Стуса дух. І дух усіх віків.
О.Пушко привносить в поезію смак нового часу, більш індивідуалістичний:
В цьому небі — ущерть води,
та мудрець не завжди подвижник;
я
такий собі
чорнокнижник,
що за повід любов водив...

...Хіба віра сьогодні — злочин?
В дня на тім”ї вибитий знак;
я
такий собі
воїн-відьмак,
що приходить, коли захоче...

Ось так росте-цвіте наша поезія.
Я ще хочу трохи зупинитись на перекладах Дмитра Щербини, як
завжди дуже вправних, емоційних, можно сказати, захоплюючих. Ось
переклад з Анатоля Вертинського:
...О, лицарі всіх діб!
Чи ж ваші не такі були фінали?
Як хтось незбудно спав,
вас розпинали,
ви тихо на хресті своїм конали,
і жінка тріпотіла коло стіп.
А це з Володимира Некляєва:
...Здаля лунає голосів клубок --
І пам”ять на прочахлих небосхилах
То пурха, як метелик між квіток,
То в”ється, мовби гадина на вилах.
Та чи можно все переповісти. Я мало коли зупиняюся на збивах
ритму,неякісних римах. Головне, як на мене, це гармонійність,загаль-
на впорядкованість. Не кажу вже про те, що в текстах повинна бути
поезія, а не просто римований переказ події чи поглядів.
І ще. Користуйтесь можливістю надрукуватись,якщо на ваш пог-
ляд свою щиру поезію вже варто винести на люди.

Юрко Козя
20 жовтня 2013 р.
   
Оксана 21 окт 2013 ответить
Зо всією повагою ставлячись до Вас, пане Юрку, все ж хочу зауважити: текст від слів "Чим це пояснити? Можливо, тим, що..." до слів "...події, що збагачують вас, як людину" у Вашому відгуку на творчість авторів "СКІФІЇ 2013. Літо" ні в тин, ні у ворота! Ну. до чого такий історичний екскурс, перепрошую?! Краще б Ви розлогіше описали свої враження від названих Вами творів.
--- 23 окт 2013 ответить
Це, певно, одна із прикростей, властива українському письменництву, що відцвітає у затінку првінції... Хочеться висловитися таким авторам, про будь-що. ТЕ саме спостерігаємо нині на екранах укр-ТБ... Слід подякувати всім авторм СКІФІЇ та її редактору. Нині ми всі відчуваємо потребу в альтернативній "київській" літературі. Тож, почекаємо випуск чергового альманаху.
Світлана Міщук.
О.Боклаг 24 окт 2013 ответить
Можу підтримамати Гість-3 в одному: редакція має відсівати слабкі роботи. Так, ми всі колись починали і потребували підтримки і похвали, але ж! Бажання редакції набрати побільше учасників з ряду причин може привести до втечі авторів, які не тільки платять за себе, але й створюють інтерес до альманаху, хай і у небагатьох читачів зі сторони. Баланс цей потрібно вміти тримати. Я не буду називати імен, які опубліковані в "Літі", але яких не треба було публікувати. Було б непогано створити окремий альманах для початків, але мабуть це складно.
Я прочитав кілька номерів журналу "Склянки", там тексти належної якості. Аж ніяк не скажеш, що рівень гірший за реномовані київські видання подібного штибу. Є за що хвалити редакцію "Скіфії", але є і обгрунтована критика, яку потрібно врахувати. Гість підняв важливе питання, але чомусь реакція на це у дописувачів млява. Мені особисто хотілося б читати більше відгуків про вдалі твори, що формують обличчя альманаху, а не "розборку"слабих" та невдалих.
   
KristinaDenisenko 01 ноя 2013 ответить
«Мені особисто хотілося б читати більше відгуків про вдалі твори, що формують обличчя альманаху, а не "розборку"слабих" та невдалих» (О.Боклаг 24 окт 2013)
Воспользуюсь вашим советом. Впредь я не буду упоминать авторов, чьи работы не… не… не столь значимы для литературы.
Но и им место быть в альманахе. Так уж повелось – равные права и начинающим, и маститым авторам. Девиз «Склянки Часу».
(Но отсеивать слабые работы все-таки нужно – я так думаю).
Елена Соколова. 27 окт 2013 ответить
"Можу підтримамати Гість-3 в одному: редакція має відсівати слабкі роботи ...Я не буду називати імен, які опубліковані в "Літі", але яких не треба було публікувати...Мені особисто хотілося б читати більше відгуків про вдалі твори, що формують обличчя альманаху, а не "розборку"слабих" та невдалих..."

Отлично! Но только кто определит непредвзято: где слабые работы, где не очень и где сильные? Ведь не секрет: каждый из пишущих (и вообще из творческих) людей (что греха таить!) именно себя считает самым-самым. И, как не смешно, это имеет смысл в части ИНДИВИДУАЛЬНОГО творческого, неповторимого, ни с кем не сравнимого почерка и самовыражения вообще. Сказать, что в "Скифии" печатается лишь бы что, было бы несправедливо -

Мар'ян ЗАХАРКО 21 сен 2013 :
ТАКІ ЕФЕКТНІ ТВОРИ, ЩО Й КРИТИКУВАТИ НЕМА ЩО.

Поэтому, давайте, всё-таки, не будем нарушать рождающуюся в муках традицию читать и высказывать своё мнение относительно прочитанного, охватывая при этом как можно больше материала.
С уважением ко всем, и, особенно, к начинающим (ведь продажная девка Популярность так часто бывает несправедлива, и как много в тени прозябает истинных талантов. Почему бы их не попытаться разглядеть?)
Е.С.
   
KristinaDenisenko 27 окт 2013 ответить
"ТАКІ ЕФЕКТНІ ТВОРИ, ЩО Й КРИТИКУВАТИ НЕМА ЩО" - похвально! Но не стоит забывать, что и критику нужно заслужить. А если о тебе вообще молчат, что это значит? Не достоит? Не хотят обидеть? Или ничего хорошего сказать не могут, вот поэтому и молчат (не критикуют)?

Поддерживаю. "Давайте, всё-таки, не будем нарушать рождающуюся в муках традицию читать и высказывать своё мнение относительно прочитанного, охватывая при этом как можно больше материала".

"... много в тени прозябает истинных талантов. Почему бы их не попытаться разглядеть?"
До сих пор пытаюсь, но признаюсь - многим авторам еще расти и расти. Как и мне.
zeitglas 27 окт 2013 ответить
Із сильного джерела, як правило, беруть два напрямки: один з них прямує до вільного влаштування своїх поглядів та почуттів, другий - до, так би мовити, абсолютної істини...
Хоча, обидва - помилкові... C'set La Vie ...
Поблема критичного висвітлення альманаха самими авторами полягає у тім, що перебування їх творчості (публікацій, книг) у вузькому колі з так званою публікою читачів, якої скоро не стане, якої вже обмаль ( в Україні читає меньше 11% населення) вже проблематичне..., отже, невдовзі художня література може залишитися в цілковитій ізоляції, приречене на повільну й самітню смерть. Звісно, так і станеться, якщо ця справа не знайде дороги до читачів, дороги до (як писав Т. Манн) "до народу", чи кажучи не так романтично, до людей.

Тому, мені здається, слід популяризувати нашу спільну роботу. Бо сподіватися на якусь підтримку з боку добродіїв та влади - безумство. Література у нашому суспільстві була вільна, стояла на високому рівні й давно вже звикла до боротьби як із критиками, так із "попихачами"... Творіть, автори! За вами правда і життя. Адже, всі ми, літератори, (прохання не ображатися), існуємо в тій ненадійній рівновазі життєздатності і кволості, яка рідко вдається і яка творить генія...
З повагою, Ол. Апальков.
Юрко 28 окт 2013 ответить
Виправте описку на цій сторінці. Замість Автори альманаху "Скіфія-2012-Літо" поставте Автори альманаху "Скіфія-2013-Літо"
KristinaDenisenko 01 ноя 2013 ответить
Желание продолжить чтение и обсуждение альманаха «СКІФІЯ-2013-Літо» у мне не пропало, не смотря на комментарии безымянных гостей. Хотя, прежде чем продолжить, я купила и прочла 3 книги нашего енакиевского автора Владимира Калиниченко. Потом вернулась к поэтам «Склянки Часу*». Прочитала абсолютно все стихи, карандашиком на листочке делала пометки, и пришла к выводу, что… Ой, и хвалить вас не хочется, а то нос кверху задерете, но… вспомнилась фраза Мар'яна Захарко "ТАКІ ЕФЕКТНІ ТВОРИ, ЩО Й КРИТИКУВАТИ НЕМА ЩО". В большинстве своем, авторы, действительно, постарались и их работы заслуживают внимания.

Если честно, я раньше не воспринимала стихи без рифмы. Они мне казались бредом – типа, пишу, что в голову стукнуло. Но видимо мне не доводилось читать стихи таких авторов, как Кулаковская Ирина. Она изменила мой взгляд на поэзию в целом. И произошло это благодаря осеннему выпуску альманаха.
«Ты зажигаешь свечи на каштане,
Включаешь дождь и наливаешь виски.
И медленно под музыку Леграна
Кружатся мотыльки воспоминаний,
Как зонтики… печально облетают
С календарей пожухлые страницы»
Образы великолепные!
За диптих «Июльское» Ирине большое спасибо. Получила удовольствие от чтения!
Назову еще несколько имен женщин-поэтесс: Ляшенко Олена, Затовська Людмила, Зорина Марина, Демьянюк Мария, Любовь Грецька, Чорногорець Тетяна, Комина Валентина… Ваши стихи вызвали положительные эмоции! И про картины Айвазовского, и о вечной любви…
«Всю жизнь Поэзию любить,
А в церкви с Прозою венчаться»
Красивые образы нарисовали стихами и мужчины: Виктор Сорокин, Евгений Рейцев («Осколок детства» – очень понравилось) … ну и Володимир Криловець – замечательно!

Если исковеркала чью-то фамилию, извините – я переписывала с листочка, а почерк у меня неразборчивый, когда не стараюсь 
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
„СКЛЯНКА ЧАСУ*ZEITGLAS” міжнародний літературно-художній журнал та видавництво вул. Шевченка, 31/32 Канів, 19002, Україна. Тел/факс: (04736) 36805 З 1995 року дає рівні можливості маститим і авторам-початківцям. Одночасно українською, російською та німецькою мовами. mailto:zeitglas@ck.ukrtel.net web: www. zeitglas.io.ua Директор: Олександр В. Апальков **************************************************************************** „Склянка Часу*ZeitGlas” Publishing house and international literary - art magazine Street. Schewtschenko, 31/32 Kaniv,19002, Ukraine. Phone/fax: (04736) 36805 Since 1995 gives equal opportunities known and beginning authors. Simultaneously in the Ukrainian, Russian and German languages. mailto:zeitglas@ck.ukrtel.net The director: Alexander W.Apalkow