Альманах «СКІФІЯ-2013-Осінь»

(сучасна проза, поезія, есеї, критика, художні переклади)



 

До нового 8-го випуску альманаху  «СКІФІЯ-2013-Осінь »  було запрошено

авторів України та країн зарубіжжя.

 

 

Тексти творів приймалися: до 3о жовтня 2013 року.

Кожен автор спершу надсилав, разом із текстом (текстами) твору, обов`язково короткий біографічний нарис (українською мовою), зазначаючи рік народження, публікації, книжки, веб-сайт.

 

9-й випуск альманах «СКІФІЯ-2013-Осінь» на своїх 476 сторінках оприлюднив твори 85-х сучасних авторів.

 

ISBN 978-966-2306-50-7

Упорядник: Апальков Олександр
В книзі використано графіку:
Ципенюк Катерини- стор. 21, 31, 38, 46, 103, 120, 132, 152, 246, 251, 267, 283, 287, 411, 449.
Деца Олександра - стор. 53, 69, 81, 91, 343, 422.
Маляжа Болеслава - стор. 99, 263, 377, 387, 408.
Гончаренко Марії - стор. 417.
Галайської Валентини - стор. 148, 429.
Купкіної Марини -стор.144, 329.



На обкладинці - фрагмент роботи
Фомина Миколи.
Тексти друкуються в редакціі авторів

 

Фотомеханічне видання та передрук тільки з дозволу видавництва «Склянка Часу»
Надруковано в Україні 2013

Всі права застережено
«Text & Form GmbH»

 

Автори альманаху "Скіфія-2013-Осінь" 

 

Абдрушевич Олексій

Андрієвський Олександр

Андрієнко Світлана

Апальков Олександр

Баганецька Відана

Біла Вікторія

Боклаг Олександр

Боровський-Клюєв Валентин

Влащик Валерія

Гайворонський Петро

Глущенко Катерина

Говорун Валентин

Гончаренко Марія

Гончарук Віктор

Грицан-Чонка Тетяна

Грібова Ольга

Данилюк Наталія

Дем`янюк Марія

Денисенко Христина

Диб`як Неоніла

Диба Юлія

Дмитришин Леонід

Дьяченко Валентина

Загрійчук Анатолій

Затовська Людмила

Зоря Світлана

Іваніцька Тетяна

Кальніченко Артем

Карачун Оксана

Карлов Вадим

Киян Валія

Козак Наталія

Козя Юрко

Коміна Валентина

Комісарук Володимир

Кравчук Наталія

Красельникова Тетяна

Кудлай Натіка

Кудріна Олександра

Кукурєкін Юрій

Кулаковська Ірина

Кульбовський Микола

Мазур Наталя

Майорова Галина

Максимів Галина

Малєєва Олена

Малиновська Людмила

Маляж Болеслав

Мамчич Олена

Мегель Алла

Миргород-Ляшенко Світлана

Михайлова Вікторія

Міхалевський Віталій

Морозов Володимир

Назарук Віталій

Наслунга Влад

Невінчана Валентина

Нечипельський Назар

Норченко Валерія

Остролуцька Антоніна

Охріменко Віктор

Паращич Валентина

Пащенко Микола

Писаренко Світлана

Поважний Аркадій

Причара Ніка

Рейцен Євген

Сердюкова Галина

Смольницька Ольга

Cоколова Олена

Сорокін Віктор

Старенький Ігор

Cтременна Ніна

Ульяницька Людмила

Ушкал Володимир

Філенко Ірина

Хорошевська Оксана

Цай Любов

Череп-Пероганич Тетяна

Чорногорець Тетяна

Чорнуха Олексій

Шевернога Маргарита

Шеврон Володимир

Шиманський Віктор

Яненко Зоя

 


Авторський примірник «СКІФІЯ-2013-Осінь»   буде надіслано автору в Україні (іноземним авторам надсилається опісля сплати поштових витрат), по виходу в світ.

 

ПРОХАННЯ ДО ЙОГО АВТОРІВ:

 

Сповістити редакцію про бажану кількість примірників, аби ми змогли вчасно здійснити їх розсилку поштою.

 

Альманах "СКІФІЯ-2013-Осінь" можна придбати післяоплатою (50 грн.), замовивши його у видавництві zeitglas@ck.ukrtel.net (при замовленні понад 5 додаткових примірників, вартість кожного становитиме 35 грн.)
Погортати та придбати електронну версію альманаха можна тут:
http://store.kassiopeya.com/ 

 

 

Дякую всім  учасникам  спільного нашого проекту.**

З повагою Олександр Апальков, видавець.

Перший випуск "Скіфії -21", рік 2000.

 

 

 

 

Нещодавно, із приємним здивуванням,

наша "Скіфія"

стала лауреатом 
фестивалю литературних 
альманахів
РЕДКАЯ ПТИЦА,

що відбувся

у Дніпропетровську, 25.-27 жовтня 2013.

 

Тож, щиро вітаємо всіх авторів, котрі брали участь у спільному творенні цього успіху!

 

Альманах "СКІФІЯ" можна придбати післяоплатою (50 грн.), замовивши його у видавництві zeitglas@ck.ukrtel.net (при замовленні понад 5 додаткових примірників, вартість кожного становитиме 35 грн.)

 

Увага!

Кожний автор, твори якого друкувалися на сторінках міжнародного літературно-мистецького журналу «Склянка Часу*Zeitglas», або на сторінках тематичних альманахів, має право на видання власної книги з 30% знижкою видавничих витрат.

 

Уривки творів із альманаху   

«СКІФІЯ-2013-Осінь»

"Коли вийшла постанова про пільги для дітей війни, Володимир Іванович дуже здивувався. Він розумів, що таким чином держава хоче якось покращити становище старих людей, давши їм декілька десятків гривень, бо в країні Переможців вони живуть гірше, ніж в інших країнах-учасницях Великої війни, включно переможених.
Тепер Володимирові Івановичу належали пільги за те, що він просто був. Він навіть мав право отримати штамп у пенсійне свідоцтво, що він дитя. Хоч йому вже було майже сімдесят. Здивувавшись, Володимир Іванович нікуди не пішов і штамп собі не ставив. Він вважав, що усі заслужили на краще життя. Але постанова стала приводом, щоб згадати роки війни..."

 

Наслунга Влад

------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 


надворі свято –
йдуть дощі
дощові зерна ляжуть в землю
і розіллються навесні
зелених вод моря-озера

у мене свято
рік одцвів
і дні в минуле одлетіли
немов у вирій
а мені
зерно лишили –
мужню силу

 

Гончаренко Марія 

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 

 "Світило сонце, матюкалися чоловіки, гралися діти. Звичайний день. Маруся стояла на зупинці, чекала приятельку, та мала вийти з 598 маршрутки. Проходили мимо автобуси, тролейбуси, маршрутки – все не ті, мимоволі дивилася довкола. Все звичне і запізнення приятельки звичне. Очі шукали розваги. Пробіг собака, за якийсь час повернувся ще з двома, покрутилися і дружною зграєю потрусили в підземний перехід. Маруся проконтролювала всі чотири виходи переходу, собаки вибігли по той бік вулиці. Навчені! Згадала як бездомні собаки переходять вулицю на зелене світло світлофора. Хочуть жити, пристосовуються до цивілізації. Увага Марусі затрималася на переході.
Огрядна жінка з дитиною років шести підійшла до підземного переходу. При вході відпустила руку дитини і подивилася, як та спускається сходами. Перехід був біля невеличкого парку, в ньому завжди гралися діти, часто в супроводі дорослих. Мабуть, та жінка прогулювала онуку. Тротуаром проїхала конячка, повезла вагончик дитячого сміху. Жінка почекала, поки дитина зійшла вниз, потім розвернулася, обійшла бар’єрчик і пішла навпростець через проїжджу частину вулиці, порушуючи всі правила дорожнього руху.
– Стара ідіотка! – подумала Маруся вголос. – Чого дитину вчить! – в ній бунтував дух педагога й матері.
“Стара ідіотка” крутила головою на всі боки і, важко переставляючи ноги, вперто йшла, підрізаючи легковий транспорт. Маруся затамувала подих. Чим думає ця баба? Як що її зіб’є машина, що буде з дитиною? Уявила страшну трагедію, розгублені дитячі очі, крик. Розвіяла в думках жахливе марево, видно внучка з бабою не вперше так переходять, адже дитина пішла в перехід спокійно, без жодних запитань. Сигналив автомобіль, вищали гальма, мікроавтобус метався на своїй смузі, а ця огрядна “бегемотиха” здолала лише половину віддалі. На суцільній білій лінії відсапалася. Зібралася з духом, рушила далі. Тролейбус загальмував, пропускаючи неповоротку жінку, прикрив її собою, притиснувся до бордюру, зупинився не дотягнувши до зупинки, баба сопіла і сунула мов танк. Добре, що рух не дуже інтенсивний в цю пору, вона таки здолала віддаль, віддихалась на тротуарі і стала шукати довкола очима. Дитини видно не було. Захвилювалася, підійшла, заглянула в перехід, занепокоїлася більше, стала обходити й оглядати кіоски. Маруся також повела поглядом, з віддаля було видно краще, побачила ту малу дівчинку. Вона вийшла з іншого боку переходу, повернула не наліво, як хотіла баба, а направо, звідки світило сонце. Може в неї, як і в Марусі, проблеми з поняттям ліве та праве, чи ця проблема у всіх жінок? Цікаво, американці вже дослідили такий феномен?
Дитина стояла біля прилавка з персиками і також напружено шукала очима, повертаючись круг себе. Кіоски з пивом, з овочами, з ковбасою не зацікавили малу, трохи довше погляд затримала на канцтоварах. Кіоски заслоняли від баби онуку. Маруся хотіла крикнути, сказати бабі де її внучка, склала долоні рупором, набрала повітря, та дівчинка вже побачила любимі, обтягнуті трикотажем габарити бабці, підстрибнула і поскакала до своєї “слонихи” то на одній, то на другій нозі. Баба знову взяла внучку за руку і чинно пішли тротуаром..."

 

Киян Валія 

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 

Я не дарував тобі троянди ще…
То ти, можливо, була б ще моя –
Дівчина.
Накраю іще снів,
А ти – сумнівів –
і знову будемо разом,
В минулих роках.
Твоя печаль розтане. Ти – моя.
Моя надія сповнилась добра.
Омріянна.

 

Шеврон Володимир 

 

---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 "Імена, окрім Боклага, в цій мініатюрі всі придумані, висмоктані з пальця, а також з інших частин тіла. Ніякого відношення до нашої реальності вони не мають. Якщо співпало, то випадково і вибачайте. Не ображайтесь, люди!

…Українські історичні хроніки говорять, що козаки «…пили…вино – напівкубками, а мальвазію – баклагами». У Квітки-Основ‘яненка зустрічаємо як неборак Охрім – «піднявши баклаги та мерщій до табору…» дременув. Хтось із предків моїх, мабуть, мав якесь відношення до тих баклаг, тому й прізвище отримав – Боклаг.
Зустрічав я також і Баклажку, і Боклача. Теж із нашої компанії. Так отож, понятно - в баклагу потрібно налити. Тому, хто наливав, той у нас – Наливайко. А в кого заливали уже з баклаги, той – Наливаний! Пригадуєте анекдот з бородою – представник від Японії – То-Канава-Яма, а від України – Наливайко!
Так от, випили одну баклагу, почали другу і наш заграничний сусіда уже готовий. В стадії «застєнчівості». Тому, яке у нього може бути ім’я? Правильно – «Стєнька». Прізвище, коротке і зрозуміле – П‘янов. А почали пляшками пити, він знов тут рідненький, блискуче валяється цього разу під ногами «в отрубях», але вже як Пляшкін, або ж Бутлеров. А якщо Чанов – то теж не погано. А коли, хтось вийшов на вживання як на спосіб життя, той уже птиця вищого польоту – Бухалов, Бухарін! За компанію можна і нашого Єханурікова підключити. По очах же видно, що він десь звідти. А Бухара, - це значить місто, в якому всі бухаріки певний час тусувались. Ну, і в Бухаресті теж. Повинна ж братва у Європі мати свою точку.
Да, на певному етапі розвитку суспільства питво почали виготовляти з допомогою хмелю. І боже ж ти мій – пиво! Як я його люблю. Відповідно з‘явилось і прізвище – Хмельницький. І навіть міста – Броварки, Броварі. Хоча, зустрічаються у нас і альтернативні особистості – Непийпиво!
Напої вимагають закуски. І тут тобі прізвищ нескінченний ряд – Пампуха, Сметана і тому подібне. Мабуть же були спеціалістами з цих продуктів. Варили там борщ, солили сало. Засолити правильно сало – ціла наука. Відомий усім киянам Іван Салій повинен знати це краще за всіх. А він у начальство подався. Раз у Бохольті – є таке містечко багатіїв у Німеччині на кордоні з Нідерландами, мені захотілось сала. Пішли в супермаркет, так хіба ж то сало? Страм! Шматок бридкого слизького жиру. Це, як наш «Запор» і їхній «Мерс», тільки навпаки, тобто, якщо хто не зрозумів – наше сало краще за їхній «Мерс».
…Отож, сальця з молодим часничком улупив, глечик молочка свіженького з-під корівки уворвав, воно і не хочеш, а ненароком – пук, пук. Ну, нашенець тільки того й чекає: – ондечки, Пукаляк пішов. – І все, до смерті уже – Пукаляк і діти Пукаляки, куди вони дінуться? Я вже не говорю за Пірдосяна і його нащадків. …Чи Пердусенка. Останні бува маскуються – ми Петрусенки. Чи Ципердюки. Чого їм таке прізвище причепили? Що вони пили та їли? Можна ж інтелігентніше. Наприклад – Пухкало, Бахкало, Пукініст, Пукер, Айзенпук, Пукшин, Пукач. Або – Сашко Гарматний, Юля Запашна, Сидір Пахучий. Можна і довге, козаки колись такі полюбляли – «Той, що пахтить горохом, який з‘їв».
…Зараз ще цією політикою всім голови забили, дихати не дають, то «Так!», то «Не так!», то «СРК» – соціалісти, регіонали, комуністи (їх тут же «сракою» обізвали), то «ПІСУАР» – Південно-Східна Українська Автономна Республіка. …Пригадую за Кучми, парламентсько-урядову коаліцію називали «ПУК», а блок «За єдину Україну», скорочено – «За ЄдУ»; хотіли спочатку назвать «За єдину багату Україну». Так це останнє як скоротиш, то вже «ващє». Одним словом, повний «ЄЦ». …А блок «За Януковича» – «БЛЯ». Об‘єднану парламентську опозицію – це ще тоді коли рєбята з териконів позлазили і до Києва проривалися, ОБ‘ЄПОПою прозвали. Народ у нас на прізвиська гостроязикий. АБСОЛЮТНО! Припече, як тавром, виражовувального засобу. Іменує правильно. Ну, це все я до того, що без «пуку» не буває ні у нас з вами, ні (бери вище) у організмі соціальному. Вихлоп повинен буть!
…Так от, після трудів різних, у тому числі «вумствєнних» та різних там аналогій, треба полежати у небо подивитись. А інколи й після відпочинку, дивлячись який. І треба не те слово! Хтось, зрозуміло, відзначився, полежав якось так краще від усіх, став, так би мовити, чемпіоном на цьому поприщі і тому людину заслужено нагородили прізвищем – Полежака!
…А люди любляться? Любляться. Відповідно маємо: Кохана, Кахане, Кохан, Любимов. Ну, а тих, що дівок завалювали та ноги їм задирали, так і прозвали – Повалій, Завальнюк, Задирака та Трахтенберг; українська версія – Перепихненко.
Полюбились-поженились. І тут виникає питання з прізвищами, бо можна переходити на прізвище чоловіка чи дружини. Але не все так просто тут, бо у нього – Дрислюк, а у неї – Задрочена. І що на що мінять, чи може об‘єднувать? Сталіна, Лєніна, або Октябріна Дрислюк-Задрочена – це звучить круто, але так, що не захочеш і чоловіка, який би він не був. Прізвище є, а щастя, уви, навернулось, но било-о так блізко.
Отож, оженились, народжуються діти. Прізвища відображають і цей момент – Родченко, Мамченко, Мамін-Сибіряк, Батя.
Відправляються люди на той світ, тут теж спеціалісти вузькі є – Мордерер, Поховайло, Гробар, Могильов-Могилевська, Замогильний-Підмогильний.
Срібло-золото з‘явилось в обороті і з‘явився Зільберштейн(срібний камінь) та Злотнік. Ну, пізніше, і Бріліантов. Ми з останнім працювали – хороший був адвокат, «брильянт» у своїй справі! А ще я працював з Кохан, Зільберштейном, Пукаляком, Наливаним і Полежакою. Не «брильянти». Не адвокати. Але десь і якось «даже очень и очень».
…Подивився недавно мультик, де презик наш у шапці і згадав, що матеріальні цінності, особливо шапки хутряні зимові, переходять інколи від однієї людини до іншої та по різному. Бувало – з голови у руки, само собой по молодості, зривались, ну і рєзко – дєлали зразу ноги, тіпа на свал. Тому, нате конструкцію – Шаповал! Конєшно, зустрічаються і конкуренти – Шаппукович( з двома «П»), Шапарєвіч, Шапуович, дуже часто – Шапіро. Але(!) ці прізвища як конкуренти не тягнуть. Скучнота. Мабуть тупо шапки робили. А тут, раз, – і на свал…. Романтіка!
«Совєти» відійшли, а з ними і товаріщі почали відбувать. Панів стало більше, хоча з товаришами продовжують панькатись, спостерігаючи їхні панічні конвульсії. Пан – ім‘я бога природи. А нашому брату і лихого вдалося пережити і хорошого. Були часи, панували і ми у своїй сторонці, володарювали, а свідоцтвом тому сьогоднішній – ПАНченко, ПАНько, ПАНюковський, ПАНас, СтеПАН, ПАНтелеймон, ПАНкрат. Одягом слугував жуПАН. Стародавні римляни теж нашими словами користувались. Знаєте такого – Гай Юлій Цезаря; правильно – Хай Юлій, тобто наше «хай» на їхнє ім‘я переробили. Та й американці без нашого Пана не змогли обійтись. Чули ж мабуть, – «Літайте літаками «Пан Емерікен». Так це компанія якась. А візміть нинішнього Генерального Секретаря ООН – теж на пана озивається – Пан Гі Мун. Або ж – тих панків, що ще не вмерли (панкс нот дід, як то кажуть). А візьмемо Прагу – центр Європи, чого така назва? Та того, що чехи побачили, як українці опановують, як люблять життя, як прагнуть жити, і тому, відштовхнувшись від нашого «ПРАГнення», придумали назву для своєї столиці – Прага. Поляки теж, хто не знає, частину Варшави називають Прагою. Правда, є й інша версія – нібито чеська Прага пішла від українського слова «брага» і тому всі ці історії зі знаменитим чеським пивом закрутились. Але я особисто не вірю, воно якось принижує, таке могли придумати тільки люди, що не полюбляють чеське пиво. Така оце, історія у нас з географією.
…В Європі ж і ми колись були, з особами королівської крові родичались-ручкались, були колись і у нас нормальні часи, коли з нами щитались, грошенята водились, коли народ свобідно жив, панував, красувавсь, наряди на себе чіпляв, тому і слівце не забарилось, ластівкою полетіло, прізвищем причепилось: – Красовський, Краля, Хорошкевський! Бач, Пісянку Палажчину, Шилохвіст з наманікюреним Хорошкевським уже кудись поцурпелили!... Даздрасперма, що у бабусиному селі на кутку жила і названа була на честь дня міжнародної солідарності трудящих ( да здравствуєт Пєрвоє Мая), їм зрозуміло, не потрібна. Бо по «хвамилії і по внутрєннєму содєржанію» вона – Ступа. Даздрасперма Ступа. Так і в пашпорті.
…А ото – Засірако стоїть, доцент, зав.кафедрою. Попку, значить, хтось із родичів його не мив, тому озивається зараз на Засіраку. А разом з ним – письменник Дударик, такий вальяжний, а якщо розкопать, то це той, хто в дитинстві дудорив у штани.
…Або ж юрист є такий із Західної, який за ПРдунів руку тягнув, а згодом взад здав, Гавниш – прізвище. Потім ще суддя в юридичні міністри пролізла, шуму наробила – Сранік. Хотіли потім з неї посла зробить, ну так посол чи послиця Сранік, представляєте? Не пройшло. Прізвище завадило людині робити кар‘єру. «Карочє», по родословній у неї щось таке колись було, а тут, хоч і в іншій формі, а виперло і навоняло знов. І сильно. Взагалі, багато прокурорів у нас з якимись підозрілими прізвищами – Піськун, Поєбєнько. Все пов‘язано з нижньою частиною тіла. Отака юстиція, що тільки на оту частину і спирається? Хоча й сучасне правітєльство не відстає – Семижопенка для цього собі знайшло. Представляєте? Я – ні!
…Та й гумористи теж тут, як здєсь. Всі знають російського гумориста Задорного. Тільки покажеться із тим фамилієм, всі влибаються – зараз учворить, хоча, люди нормальні, як правило, морщаться – забагато у нього того гумору через першу частину його прізвища пропущено. Все нібито так, але ж запах… Так і говорять – людина аналітична, але від слова «анал»..."

 

Боклаг Олександр 

 

 

Ти не слухай її – ту, хто жінкою лишиться навіть
У дуельному шалі, із вістрям кривавим в руці
Чи у мокрому дранті, коли рваний ранок ще чавить
Перестиглі тумани, мов сливи, загрузлі в сльоті.

Не займай. Довгі пальці гірчать хризантемовим болем.
Тихий голос просякнув печаллю пташиних ключів.
Шарудить падолист, грізно піниться збуреним морем.
І відносять вітри насінини розпатраних слів...

Кулаковська Ірина

---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

"...(Звуки бою, зуммер польової пошти телефонної станції при штабі армії.)

– Перший! Перший! Я – Фіалка! На правому фланзі – німці!
– Фіалка! Фіалка! Говорить Перший! Наказую вибити противника з окопів на правому фланзі! Надсилаю підкріплення та боєприпаси! Триматися!
– Перший, Перший! Я Фіалка! Слу… (хрипіння, тріск)

Перший. От чорт, Лізочко, знову десь порвало кабель, давай, люба!
(Приглушений шум бою, стогін пораненого)
Поранений. Санітари! Сестричко, сестричко! Не біжи, не кидай, хоч перев’яжи, стікаю кров’ю.
Ліза. Зараз, зараз, потерпи! І бинтів не взяла... Доведеться знову свою спідню сорочку рвати. Швидко, швидко, часу гаяти не можна, зв’язок перерваний!
(Тріск тканини, що відривається, ойкання пораненого. Тупіт від бігу, хекання)
Ліза. Ось порив! Хай йому грець! Майже на тому ж місці, що й минулого разу! Так, так його! (віддалений шум бою, скрип скручуваних проводів)
Боєць. Красуне, Батя в себе? Обід несемо.
Ліза. Добре, хоч на третій день нас наздогнали! Пху, суп уже з піною! Але голод – не тітка, доведеться їсти! О, а помитися б десь – колись! Де та перемога вже? Територію свою ж звільнили, а війні кінця – краю не видно!

(Грає переможний марш, салюти, крики радості –Перемога!)
Ліза. Як гарно! І чешки такі привітні. А ліжка в них які, а постільна білизна! Білосніжні, мережані. Серветки біленькі скрізь. Ніби й не війна. Чистота, порядок! Ось повернуся, обов’язково собі такий порядок у домі заведу. І в мене ой як гарно буде!
Командир. Сержант Стешенко Єлизавета!

Ліза. Я!
Командир. Залишаєшся у розпорядженні начальника штабу на території Західноукраїнського округу до особливого розпорядження!
Ліза. Єсть, товаришу командир!
Командир. Вільно! Потерпи, Лізонько, фашистів ми розбили, а тепер треба ще очистити цю територію від бандитів – бандерівців. Поховалися по схронах і стріляють у спину. Нам, гади, визволителям! Он, під Красноармійськом, чула? Двох наших із штабу підстрелили!
Ліза. Розумію, товаришу командир! Готова служити! (тихо) А додому ж як хочеться!
Командир. Вільно, вільно! От і добре! Ще ж нареченого немає?
Ліза. Ні, Іване Сергійовичу, не встигла. Я ж у шістнадцять із батьком разом на фронт пішла, добровольцем. Сказала, що вже сімнадцять, і пішла.
Командир. І тут не придивилася собі?
Ліза. Та… Подобався мені один наш , із штабних… Чорнявий, гарний… Якраз із тих двох, що під Красноармійськом… Що їм треба, тим бандерівцям? Як вони можуть отак, своїх?!
Командир. Ти не все знаєш, дівчино, та й не треба воно тобі! Зайди до майора НКВС, розписку напишеш.
Ліза. Яку?
Командир. Там дізнаєшся.

Тридцять років потому.


(Крики: Гірко! Гірко молодим!)
Ліза. Гірко! Гірко на душі… Ну чого вона, Таня, вибрала саме його, западенця! Скільки інших увивалося біля неї завжди, так ні! Мишко, звичайно, хлопець непоганий, роботящий, скромний. Начитаний. Але ж родом із тих самих, що ми воювали з ними… Не лежить серце... Дуже вже спогади болючі, хоч і часу скільки пройшло. Як дочка буде їздити туди? Сваха – горда. Каже, господарство ні на кого лишити. Знаємо, до «москалів» їхати не хоче…
Як час летить! Ніби вчора все було… Демобілізація… Пропонували лишитися, обіцяли в Київ послати вчитися. Так де там – що похідне життя набридло, що вдома чекала повна хата сестричок та братиків. Я найстарша, треба влаштовуватися працювати, родині допомагати. Потім його зустріла – бравого розвідника – красеня – любов на все життя. Тяглися з усіх сил, будували свою хату, мостили гніздечко. Діток ростили та вчили. А тепер ось уже й найменшу заміж віддаємо.
– Дітки, коли їхати збираєтеся?
Таня. На тому тижні, мамусю. Якраз канікули в учнів будуть, нас відпустять.
Ліза. Мішо, принеси нам, будь ласка, водички. ( кроки, стукіт дверей) Ох, боюся я за тебе, Танюшо! Там такі люди! На тебе скоса дивитимуться.
Таня. Мамо, що ти говориш, припини, нормальні там люди, ось такі, як мій Мишко.
Ліза. Та знаємо, бачили… Ну, як би там не було, передай свасі подарунок, як звичай велить, гостинці…
Таня. Добре, добре, мамо, не хвилюйся, усе буде як слід. Скільки років пройшло, а ти все заспокоїтися не можеш, усе війну згадуєш…"

 

Паращич Валентина

 

 

 

Обраниця, бранка… І тінь моя кара,
І власна свобода мені не пече.
Кармінним чорнилом записана карма.
Віват, диктатура коханих очей!
Любов, як стріла, що застряла у серці.
Мій профіль на карбах твоїх нагород.
Готова тобі, переможцю у герці,
Віддати коштовні скарби насолод.
Я дотиком ніжним зніму твої лати,
Омию від пилу важких роздоріж,
Босоніж тобі затанцюю пілатес,
Забувши, що в пазусі схований ніж.

 

Диб`як Неоніла 

 

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 "Вони стояли на пероні, затиснувши один одного в міцних обіймах. Для них залишалися останні хвилини. Скоро відійде потяг, який понесе її в далекі краї, а він залишиться тут – під палючими променями сонця, але з арктичним холодом у серці. Між ними раптово з’явиться відстань у сотні, а той тисячі кілометрів. Відстань, яку неможливо буде подолати. І лише думки будуть зігрівати їхні серця. Тільки ночами зустрічатимуться вони в своїх кольорових снах, які будуть солодші для них за реальність. Та чи можливо буде назвати реальність солодкою?.. Як не розмішуй у бочці дьогтю ложку меду, а дьоготь від того солодким не стане.
В її очах іскрилися сльози, які раптово зірвалися і потекли повноводними весняними струмками. Вона не стримувала і не могла стримати емоцій. А в нього в душі шкребли коти, які, ніби, здавалося, закопували сліди своєї життєдіяльності. Нічого не могло бути гірше усвідомлення розлуки. Швидкої і довгої… Залишилося лише прощання на пероні, після якого уявлялася холодна порожнеча, позбавлена змісту та значення…
Останній гудок. Потяг зрушив з місця, повільно набираючи швидкість. Але для них здавалося, що він скажено зірвався з місця, зіскочив з рейок та навмання поза простором і часом помчався в невідомість, яка була чорніша за безмісячну ніч. Потяг все далі віддалявся. Він біг по пероні, намагаючись наздогнати бездушну машину. Та сили були нерівними… Потяг зник у надвечір’ї… Залишився тільки аромат її парфумів та смак солодких губ…"

 

Старенький Ігор 

 

"Слова мені залишились і все,
Нічого окрім слів – скупа розрада...
Кривим розмитим почерком есе
Виводить дощ по сірих автострадах.

Під парасольку туляться вітри,
Січуть в обличчя краплі, ніби струни.
Зітри мене із пам’яті, зітри,
Як вічність на табличці древні руни..."

 

 Данилюк Наталія

 

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 "...Алла працювала на двох роботах лікарем-педіатром. Ввесь час бігала ще по приватних замовленнях. Їй могли дзвонити навіть пізно ввечері або на вихідних. У будь-якому випадку, в будь-який час вона збиралася й їхала, бо хотіла заробити. Якщо міряти її заробітки витраченими силами, енергією й часом, то вона мала б бути мільйонеркою. Насправді ж, вони з чоловіком і двома дітьми жили в його мами, яка Аллу не надто любила і це було взаємно. І так продовжувалося вже третій, п’ятий, сьомий рік і краю цьому не було. У Алли був хороший, неп’ющий і неб’ющий чоловік, але він не вмів заробляти. Ось і жили вони так. Посиденьки з подружками раз на місяць були чи не найвеселішою її розвагою. І пальто, яке вона сьогодні вдягла, не торішнє. Свєтка помилилася – позаторішнє.
– Скоро, люба. Вже скоро. – Алла ненавиділа такі запитання й Свєта то прекрасно знала. – А ти що, була в того гінеколога, якого я тобі порадила? З твоїм безпліддям треба щось робити! Задумайся, ще роки два-три й тобі не те що лікуватися буде запізно, а народжувати, бо треба ж ще встигнути виростити й підняти на ноги дитину.
– Ще не була. – в Лани вочевидь почав псуватися настрій. – Народжу й в сорок. Було б від кого.
– Ну, тобі завжди знайдеться від кого, і в п’ятдесят, чи не так? Тільки ж у п’ятдесят дітей вже не народжують.
– А чому ти вирішила, що найвище щастя людини полягає в тому, щоб народити побільше спиногризів?
– А в чому ж тоді, найвище щастя, як ти сказала?
Роксана мовчала і думала про своє.
Підійшов офіціант. Приніс трав’яний чай і салат. Приніс замовлені Аллою крильця, фреш, й частину Свєтиного замовлення.
Задзвеніли склянки з фрешем та мохіто:
– За нас красивих!.."

 

Малєєва Олена 

 

Шурхоче тихо падолист
І голубінь – глибінь небесна.
Крадеться холод – хитрий лис.
А ти мені така чудесна.

А листя знову опада
У запашних п’янких дібровах.
Збігає літ стрімка вода,
А ти мені така чудова.

Лунка осіння далина,
Барвисто-золотисте диво.
Нас мудрий жовтень поєднав
І ми тому такі щасливі.

 

Дмитришин Леонід 

 

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 

"...Дорогою ми обмінювалися знаннями про природу, зокрема про ліси та гриби. 
Виявився дещо дивний факт – німці, незважаючи на те, що люблять і з апетитом їдять гриби, ніколи не збирають їх. Бо у Німеччині вживають тільки покупні гриби… Зібрані ж вважаються небезпечними. Німаки – народ прагматичний.
Там гриби вирощуються на фермах і продаються в супермаркетах.
Найбільше нащадки Нібелунгів ласують шампіньйонами. Часто їх навіть і не готують, просто додають сирими в салат і їдять. Що стосується інших різновидів грибів, то вони в магазинах не продаються.
–Щопрвда, – поясняла іноземка, – німці, котрі живуть у селах, інколи збирають гриби самостійно. Одначе і вони беруть тільки знайомий їм, наприклад, білий гриб, а на інші не звертають уваги.
–Тож, – намагався я шуткувати, – для емігрантів із колишнього СРСР в Німеччині справа збиральництва дуже вигідна?
–Так! – сумлінно мовила наша візаві. – Хоча, за суворими законами наших земель з лісу брати з собою дозволено не більше 500 грам грибів. В іншому випадку – штраф. Втім, наскільки мені відомо, – замислилася пані, – жодного такого порушення виявлено не було. До того ж ми – німці піклуємося про свої ліси, тому в тамтешніх грибах майже відсутні шкідливі домішки, навіть якщо вони ростуть неподалік великих міст. Отже, – всміхнулася вона рівниною штучних зубів, – коли ви зустрінете у німецькому лісі людину з кошиком і ножем, не лякайтеся, звертайтесь до неї російською мовою.

Непомітно, за розмовою, добралися ми до українського лісу. Облишили машину край дороги, ввімкнувши сигналізацію. Німкеня посміхнулася.
Ми вже з півгодини обминали одне за іншим звалища сміття.
Хто привіз його сюди? Думалось нам із дружиною. Напевно, не німці. І не росіяни. І не поляки з болгарами… Свої – українці. Хтось, приміром, «не полінувався», притягнув вантажівкою і вивалив просто на кущ шипшини рештки ремонтних робіт: биті кахлі, старі шпалери, віконні рами…
– Ти ба, мовила моя дружина, – якась погань оздобила лісову галявину урбаністичним хеппінінгом.
– Можливо, – долучилася до мовленого німкеня, – неблагополуччя в душах ваших людей провокує нестабільну екологію?
–Таку пряму або опосередковану взаємозалежність, – намагався якось іронізувати я, – неможна виключати. Не дарма американський математик Едвард Лоренц – хизувався я далі своїми знаннями, – зазначав у своїх лекціях “Якщо метелик змахне крилами в Китаї, то почнеться ураган в Мексиці”. А у подальших роботах він написав : “Один метеоролог відмітив, що, коли теорія хаосу вірна, помах крил чайки назавжди змінить карту погоди”.
–У Німеччині, – поясняла нам Хельга, – зелена поліція в короткий термін розшукала б негідників.
–Яким чином?
– У будь-якому звалищі знайдуться рештки документів, квитанцій, рахунків, газет. За ними встановлюється порушник і накладається відповідне стягнення. Адже один дурний вчинок, – підняла Хельга вказівного пальця, – провокує два, а два – десять. Тут дарма й шукати гриби…

Трохи згодом нас зустрів пригорбок із старих автопокришок, якогось дрантя від «Жигулів» та іншого мотлоху.
– Стару гуму покришок, – прокоментувала німкеня, – вже давно перероблюють у всіх країнах Євроспільноти. Це – обов‘язок! Адже щорічно лише у Німеччині викидається понад 600 тисяч тон старих автошин. Нині іх використовують як частину глибинної «підстилки» для автострад.

Йдемо далі.
У кручі проростає травою старий телевізор і пилосос…
Хто їх сюди доставив? Навіщо?
– Тисячі і тисячі приладів скращують нам нині наше буття, – сумно всміхнулася моя дружина, – полегшуючи його. Та одного дня вони відпрацьовують свій час і опиняються на звалищі.
– У нас, – невтерпіла знову Хельга, – аби цьому запобігти, муніципальні служби організували їх збір окремо від звичайних харчових відходів або старих меблів. Мета – виділити як цінні так і небезпечні для оточуючого середовища матеріали, що використовуються при виготовленні побутової техніки.
Взагалі, іноземка розмовляла наче читала лекцію. Чи то було у неї професійне, бо була вона гімназіальною вчителькою, чи то нам так здавалося, від почуття меншовартості, котре раптом нас охопило.
У затишному переліссі – порожні пляшки від коньяку та шампанського, пластикові пакети та одноразові «стаканчики». Тут, напевно, місцевий кабальєро зваблював заміжню матрону. Я уявив собі чоловіка років за 40, він із чиновництва середньої рай-ланки. Адже, саме вони полюбляють коньяк «Закарпатський» (не дорого і не дешево). А справжній смак у шампанському знаходять вже досвідчені жінки… А п‘яна жінка – все одно що незамкнена скриня… Тут дуже потовчена і трава і мох і, навіть, верболози понівечено… Гриби, коли й були тут, не вижили…"

 

Апальков Олександр 

 Альманах "СКІФІЯ-2013-Осінь"

можна придбати післяоплатою (50 грн.),

замовивши його у видавництві zeitglas@ck.ukrtel.net (при замовленні понад 5 додаткових примірників, вартість кожного становитиме 35 грн.)
Погортати та придбати електронну версію альманаха можна тут:
http://store.kassiopeya.com/ 

 

 

 Довідки за тел. (04736) 36805, або zeitglas@ck.ukrtel.net



Обновлен 09 янв 2014. Создан 22 авг 2013



  Комментарии       
Всего 118, последний 3 года назад
KristinaDenisenko 17 ноя 2013 ответить
"Скіфія" лауреат фестивалю літературних альманахів «РЕДКАЯ ПТИЦА» (2013)! Приємна новина!
Олександр Володимирович, вітаю Вас з черговим досягненням! Успіхів Вам та усім проектам Склянка Часу*Zeitglas!
--- 18 ноя 2013 ответить
Галина Максимів
Гарна новина від п. Крістіни) Приєднуюсь до вітань. Так тримати! "Скіфія" дає молодим авторам крила для творчого зростання, а "Склянка Часу" є невичерпним джерелом натхнення) Щира вдячність Олександрові Володимировичу та його творчій команді!
tet-a-tetana 07 дек 2013 ответить
ДЯКУЮ, ПАНЕ ОЛЕКСАНДРЕ!
СПРАВДІ, ВИХОДУ "СКІФІЇ-2013-ОСІНЬ" ЧЕКАЛА З НЕТЕРПІННЯМ,
ДУЖЕ ЦІКАВІ У ВАС ПРОЕКТИ, ВАРТІ УВАГИ НЕ ТІЛЬКИ АВТОРІВ, АЛЕ І СПОНСОРІВ.
ЩЕ РАЗ ДЯКУЮ, ДОБРУ СПРАВУ РОБИТЕ.
ЩИРО, ТЕТЯНА ГРИЦАН.
--- 09 дек 2013 ответить
Приємно вразили п*єси Валентини Паращич. Саме життя нашої провінціальної школи... А провінція - це нині синонім України, як держави... Добре вражжає і О.Боклаг напівжартом (щось новітнє) ІМЕНА... Все збігається із ситуативною реалією сьогодення... Знову ж, в Україні мало читають книг... Ось - відбиток сумної статистики - книжкові витрати українця на рік - 28 гривень... Порівняно - (німак витрачає 1400, а кореєць - 1100 ). Тож, знову закликаю - купуйте альманах "СКІФІЯ"! Даруйте його друзям, знайомим, а ще краще - бібліотекам. Адже статус книги - це передусім статус її вжитку!!!

з повагою, Дарина Загурська.
Любов Цай 13 дек 2013 ответить
Наталя ДАНИЛЮК стор.384-387
З великим задоволенням почала читання осіннього альманаху саме з добірочки Наталі Данилюк. Для мене це ім’я вже асоціюється з добротною поезією.
Я навіть не сумнівалася в тому, що мої сподівання справдяться – знову Наталя порадувала прекрасною лірикою, чудовною мовою, яскравими поетичними образами.
«Сріблиться бісер в мене на плащі,/ цілують краплі тріщинки дороги...»
Або
«В ліхтарних мушлях вистигло тепло...»
Чи
«Ковтнула тугу краплею цикути.»
Я відчуваю, що ці образи живуть в ній, вони органічно лягають на аркуш паперу, за ними читач не відчуває мук творчості (може,вони й бувають) – і це головна ознака справжньої поезії. Я б могла довго цитувати, але нема сенсу це робити.
Просто не можу не згадати хоча б назву прекрасного вірша – «Дівчинко, очі в котрої, мов темні каштани...»
Візьміть, будь ласка, до рук альманах, розгорніть його на сторінці 384 і читайте собі з приємністю.
В останньому рядкові вірша «Іще тримаюсь...» на стор. 382 після «може» варто поставити кому, а у другому рядкові вірша «Залишені слова» перед «окрім» треба ставити кому. А ще гляньте на третю строфу: там пунктуація теж потребує уточнення. Може, наприкінці другого рядка так само слід поставити кому?
Достойно, Наталю! Пишіть і надалі щемливі і гарні поезії.
zeitglas 16 дек 2013 ответить
Від редакції "СЧ".

Нам довелося вилучити три попередні коментарі із міркувань зазначених у слушному дописі пані Оксани:

"'Шановний автор (чи автори?) під своєрідним псевдо "--- вчера"! Ви, зважаючи на ваші тексти (текст), -- неадекватні люди. Інакше ви не опускались би у своїх висловлюваннях нижче плінтусу і не вживали би лайливих та образливих слів, тим паче якщо ви самі (чи сам), з усього видно, вважаєте себе літератором або, принаймні, книголюбом, любителем літератури. Чи ви, можливо, пробували друкуватися, але ваші твори не друкують, бо вони, очевидно, великою мірою схожі на те, що ви тут надряпали. Ви більше таких "коментарів" ("відгуків") не пишіть! Вам воно не дано. ДО АДМІНІСТРАЦІЇ САЙТУ ПРОХАННЯ: все ж таки, напевно треба отакі неадекватні тексти вилучати з коментарів ще до того як вони потраплять до мережі або відразу після того. Це треба робити хоча б заради зменшення словесного сміття, зокрема неадекватних осіб." Оксана.

Звертаємося до всіх, хто писатиме коментарі: шануйте і поважайте письменників!
strem-boris 17 дек 2013 ответить
Склянке часу

«СЧ» - мое издательство,
Прости за подстрекательство,
Неслыханную грубость,
Быть может, даже глупость.

В чем ваши обязательства?
-Стих будет вне вмешательства.
С ним вместе чек пришлите
И терпеливо ждите?

Вот новый сборник я прочла,
Чего там только не нашла!
Хоть не имею «ранга»,
В душе открылась ранка:

Поэзия – родная мать,
И ней нельзя пренебрегать.
Ответьте, чем рискую
За критику такую?

Вот что еще хочу сказать:
Спа-си-бо, что могли создать
Стиха нам мастерскую.
(Вже тут я не жартую).

Звучит пусть слово разное,
А достиженья – спразднуем.
Хай будуть різні рівні –
Хочь соловьї, хочь півні.

В сравненьи мастерство лежит,
От трудностей лишь лень бежит.
Цінуем барви, влучність.
Вірш вдалий – справжна творчість.

Ніяковію, дякую,
З великою подякою,
Успехов всем желая,
Я, Нина Стременная.
Болеслав Маляж 20 дек 2013 ответить
Поки-що не можу похвалитись, що перечитав усе докладно – тільки переглянув дещо з прози, ознайомився з новими публікаціями від знайомих імен. Маю два зауваження:
1. Мабуть все-таки слід застосовувати редагування, бо коли людина з вищою філологічною освітою пише "піджидали подругу", стає соромно за її вчителів .
2. Хотілося б для репродукування ілюстрацій застосовувати густіший растр, щоб забезпечити кращу якість зображень.
На цьому дякую, веселих свят.
   
Оксана 20 дек 2013 ответить
Я теж якось хотіла внести пропозицію, що викладена паном Болеславом у п.1. Але передумала і згодом похвалила себе за свою "передумку": ХАЙ ЧИТАЧ САМ ВИРІШУЄ, ХТО З АВТОРІВ НА ЩО ЗДАТНИЙ, ЗОКРЕМА І В ПЛАНІ ФІЛОЛОГІЧНОЇ ЗДАТНОСТІ! А то багато хто з "талановитих" вважає принизливим писати грамотно; мовляв, хай редактори редагують. Ні, шановні таланавиті чи підталанники! Пишете?! Ну, то й грамотності в усьому дотримуйтесь. І, перш за все, філологічної, навіть якщо ви за освітою й не філологи.
   
Малєєва Олена 20 дек 2013 ответить
Дякую за слушні зауваження. На жаль, працюючи вже багато років не філологом, дещо втратила кваліфікацію. Намагатимусь бути уважнішою до творів в плані грамотності. У мене були гарні викладачі - моя помилка не їх провина.
   
Михайло 20 дек 2013 ответить
Сприйміть лише як репліку (для усіх!?). Мене вкинули в ступор позиції кількох авторів, які узагальнено дотримуються думки, що от, мовляв, ми пишемо. І хай з того радіють читачі. А виправляти всілякі помилки -- то справа редакторів та видавництв. НАСПРАВДІ автор, написавши свій неймовірно геніальний твір, повинен відкласти його хоча б на тиждень. Відтак перечитати. і на цьому етапі автор (якщо він не йолоп і поважає себе) помітить, що припустився деяких різноманітних неточностей. Тож він їх виправить. Треба на ще раз. Перечитати. Ага! Знову помилки помітили?.. Ото ж бо! Тому відкладайте на стільки разів, на скільки треба буде, щоб гарно виправити свою писанину. Після цього, можливо. вона й набуде статусу ХУДОЖНЬОГО твору.
zeitglas 20 дек 2013 ответить
Альманах навмисно видається в авторській редакції!!! Автори мусять дбати про своє реноме...
Ми завжди звертаємося до художників, аби вони надсилали нам свої роботи у гарному "розрішенні" (не меньше 300 точок), втім вони, нажаль, манкують цим...
   
Оксана 20 дек 2013 ответить
Хай, справді, САМ ЧИТАЧ оцінює, хто на що здатний з авторів! Відтак і пошана буде до кожного по їхній заслузі. Знаю деяких авторів, які за свій кошт видали непоганими накладами свої твори в авторській редакції. В "авторській", а вийшло з неймовірною кількістю граматичних, синтаксичних, термінологічних, орфографічних і логічних помилок, численних "ляпів" у синонімах, перифразах тощо. І реклама (уявіть собі!) була непоганою. Читачі звернули увагу. Але потім дійшло до того, що вони приносили до книгарень ті книги, перепрошую, плювались і намагалися повернути книгу, навіть не просячи за те витрачені кошти. Тож безграмотні автори, затямте!
   
Болеслав Маляж 20 дек 2013 ответить
Стосовно редагування текстів наполягати не буду, хоча залишаюся при своїй думці. Адже нас публікують за наш кошт, тому не дуже приємно коли друзі вказують , що "там де ти друкуєшся, надрукують будь-якого графомана, аби гроші платив". А з приводу відповідальності автора, то вона може наступати через відмову у прийняті до друку через низький рівень. Реноме видання від цього не постраждає. Не хочеться, щоб добра справа перетворилася на прихисток посередностей.
Що ж до "розширення", то судячи з якості зображень на цій сторінці, воно достатнє для забезпечення високої якості при друкуванні, інша річ, що з ним зробив дизайнер при підготовці до друку.
З повагою.
julia777dyba 20 дек 2013 ответить
Це був перший раз, коли мої вірші надрукували, тому ця подія є для мене досить важливою.
Коли я читала твори з альманаху, то бачила, що чи не наймолодша)
Загальне враження від альманаху - це звичайно уклін редакції за те, що вони допомагають поетам і прозаїкам.
Особисто від себехочу відзначити Старенького Ігоря і Смольницьку Ольгу.
На жаль часу не вистачає всадити себе і прочитати альманах повністю. Але кажу впевнено, що мої враження від нього найліпші.
ТЕТЯНА ГРИЦАН 20 дек 2013 ответить
СПАСИБІ ШАНОВНЕ ВИДАВНИЦТВО! АЛЬМАНАХИ, СПРАВДІ, ПОТРІБНІ, ЯК АВТОРУ, ТАК І ЧИТАЧУ.
ПЕРШИЙ МОЖЕ СЕБЕ ОПУБЛІКУВАТИ, А ДРУГИЙ МАЄ МОЖЛИВІСТЬ ОЗНАЙОМИТИСЯ З НАЙКРАШИМИ ТВОРАМИ СУЧАСНОСТІ.
А ЯКЩО Є МОЖЛИВІСТЬ ІЩЕ ПОЧИТАТИ НА РІДНІЙ МОВІ - ВДВІЧІ ЗБІЛЬШУЄ ПОПУЛЯРНІСТЬ ЖУРНАЛУ.
ТОМУ ЩАСТЯ ВАМ , ДОРОГІ ПРАЦІВНОКИ СЛОВА, МУДРОСТІ, ТВОРЧОГО НАТХНЕННЯ В НОВОМУ РОЦІ!
ТЕТЯНА ГРИЦАН.
О.Боклаг 21 дек 2013 ответить
Почитав частину альманаху - до 127 арк. Підтримую Б. Маляжа "не хочеться, щоб добра справа перетворилась на прихисток посередностей". Про це йшла мова в попередньому номері теж. Дуже слабими видались наступні роботи: Кукурєкін Юрій "Опровержение постулата" і Денисенко Христина "Последний танец". Не варто редакції так опускати планку вимог. Потрібно уміти відмовляти.
Чудова річ - Влад Наслунга "Дитя війни", але наскільки мені відомо, як конкурсне оповідання воно мало бути опублікованим в журналі. Симпатичні вірші Гончаренко Марії, оповідання Кияна Валія "Пройти підземний перехід". Чудова графічна робота, дуже вдала на арк.81 Деца Олександра, жалко лише що кульгає поліграфія - можливо можна менше графіки, але більше якості? Хороші вірші - Охріменко Віктор (особливо "Іде собі дядько"), підбірка Череп - Пероганич Тетяни (близьке мені світосприйняття). Далі буде. О.Боклаг
Валія Киян 21 дек 2013 ответить
Дякую шановне видавництво альманаху! Гарну справу робите. Особливо хочу подякувати Олександру Володимировичу, він дуже багато працює, контактує з авторами без посередників, уважний і тактовний. Успіхів!!!
esokolova@ukr.net 21 дек 2013 ответить
Бедная - бедная Кристина Денисенко! Видимо, ей до сих пор не простили её пусть местами наивную, местами резковатую, но всё же искреннюю и довольно безобидную критику предыдущего альманаха! Честно сказать, пропустила её произведение, но увидев столь негативный отзыв О. Боклага, разыскала и прочла "Последний танец". Не скажу, что рассказик настолько безнадёжен. Да, наивен, есть ошибочки, но - на любителя. Читать можно. Пунктуация: считаю неправильным сочетание тире после точки (только после запятой и потом с маленькой буквы, так будет правильно);в абзаце "Зелёные кошачьи глаза загорелись двумя круглыми яркими огнями. - Началось." также пунктуация ошибочная. Вместо точки и тире нужно двоеточие и слово "началось" - с маленькой буквы. И т.д. Присутствуют также небольшие "ляпы" типа "... ручка двумя пальчиками...", "переизбыток волнительных чувств" и др. Далее, по сюжету: когда Настасья, оглядываясь назад говорит о тех, кого не может пока здесь оставить и уйти с Данко, то неплохо хотя бы намёком о них читателя уведомить. Само имя Данко несколько претенциозное для данного рассказа - уводит читателя к легенде с одноимённым героем, что совсем некстати. Пусть бы был Иваном. Или Афанасием. Далее: рассказ начинается с описания двух стаканов, один из которых стоял только-только отпитым. Но Данко появился позже и после кульминации Настасья пьёт и предлагает ему также стакан с водой, т.е. читатель уже понимает назначение этих стаканов и "фишку" с каплями на стенке одного из них. Согласитесь - временная нестыковка в сюжете. Но при всём вышеуказанным повторяю: рассказик неплохой, эмоционально сильный, побуждает добрые чувств в читателе как-то: веру в идеальную любовь, верность и др. Однако стихи Кристине Денисенко, всё же на мой взгляд, удаются лучше. Понравились стихи Стременной Нины. Удивительно, насколько человека может вдохновить наша противная холодная осень! Но её "Осенние куплеты и сонеты" действительно хороши. Альманах пока полностью не прочла, а потому продолжение следует.
С уважением, Елена Соколова.
О.Боклаг 28 дек 2013 ответить
Прочитав альманах до кінця. До компанії дуже слабих долучив би підбірку Є.Рейцена, все інше на нормальному рівні. Окрасою альманаху є поезії О.Мамчич - поздоровляю Вас, пані Олено. Дуже сподобалась проза Михайлової В. "Маленькі сантехнічні історії" - все до ладу. Хочу відзначити поезії Кулаковської І., а також Паращич В. "Свахи", Апалькова О. "Пішли ми якось по гриби". В зв"язку з останнім пригадалось наступне: Сидимо у відкритому кафе у Франкфурті, цмулимо пиво. Снують перехожі. Пройшла мадамка в норковому манто. Микола Слівінський, що сидів поруч, провів її поглядом і говорить: Оце дивлюсь на нємочок і таке враження, що всі вони одягагаються так, ніби йдуть по гриби. Оті, що зліва направо ще тільки туди йдуть, а ті, що зправа наліво - вже повертаються.
Чим хороше збирання грибів - від гриба до гртба можна розповісти якщо не роман, то повість точно. Колись-десь проїздив таке село "Погреби", ось подача - може хто прийме і доповість свою історію, які таким чином можна нанизувати, як низку грибів. Веселих свят! О.Боклаг
Елена Соколова, г. Киев 28 дек 2013 ответить
Всем ещё раз: здрасьте! Альманах прочитан почти полностью. Почти, т.к. многие вещи начинаешь читать и бросаешь - "не цепляют": то слишком много деталей с самого начала ( произведения-то "с гулькин нос", а автор раскачаться никак не может, предаваясь мелочам), то затянувшийся экскурс в собственную биографию, предысторию и иные частные подробности (как будто читателя это должно интересовать) и т.д. И ещё: некоторые, наверное, хорошие стихи так и не удалось оценить по достоинству, ибо стихотворение - процесс, в котором обязательно должна соблюдаться форма. А когда она размыта (вместо столбцов с чётко выделенными строфами и рифмами - "рассказ", в котором стих расплылся), то и смысл размыт так же. А по сему жаль - прочесть не удалось.
В общем и целом сборник произвёл впечатление, что называется "не очень". И причина (основная) такова: почти в самом его начале размещены дикие в своём экстремизме, шизофренические (по другому не скажешь) "твори" Боровского -Клюева... Тихий ужас... Ничего удивительного, что ці "перли" и спровоцировали в свой адрес поток матюков (подобное притягивает подобное) одного из комментаторов, которые редактор впоследствии с данного сайта сразу же удалил. Их-то удалил, а нам оставил навечно указанные выше "коштовності" в печатном виде. А ведь любому уважающему себя автору красоваться рядом с таким "митцем" - просто западло. Простите за прямоту. Так бывает: выходя из дому вдруг вступишь нарядной туфелькой в дерьмо - какое уж там дальнейшее путешествие!
Попробую теперь о хорошем. Кукурекин Юрий - читать было интересно, но данное произведение больше соответствует жанру эссе, как и "Пішли ми якось по гриби" Апалькова. Если так - тогда всё на месте.
Понравились произведения Чернухи А., Карлова В. (вот только калым не воздаётся, им платят, его дают :)); Карачун О.; Охрименко В.(супер! иронично, остро, здорово); Дьяченко В.; Гайворонский П. (такой себе сюжетик простенький, а зацепил, видимо, потому, что поучительный и кое-кому будет полезным); Андриевский А. (великолепно! просто самоцветы, а не стихи); Дыбьяк Н. (поэтично, мудро, - хорошо); Майорова Г.(сказать нечего - практически безупречно); Шевернога М. (прямо вижу эти спелые абрикосы и др., "Zero" - классно); Миргород-Ляшенко С., Козак Н.; Затовская Л. (Эми Уайнхаус буквально ожила в образе чёрной бабочки, браво!); Сорокин В., Черногорец Т.
Всех остальных талантливых, но не увиденных авторов прошу извинить - наверное, в следующий раз.
В отношении грамматических ошибок - не могу не заметить, что они подрывают репутацию и писателя и издательства. Предложила бы всем установить у себя на компьютерах орфографический корректор - сегодня это ничего не стоит. А злостным нарушителям правописания - доплачивать редакции за дополнительную работу.
В заключение поздравляю с наступающим Новым годом главного редактора, писателей и читателей. А также всех-всех добрых, талантливых и хороших людей, которых, слава Богу, так много в нашей стране.
artpoligon 30 дек 2013 ответить
Тепер вже не слід мовчати, бо сказані паплюжні слова на адресу одного, якщо не поодинокого, патріотично налаштованого автора – Валентина Боровського-Клюєва, сказані на кримінальному жаргоні. Зачепили, бач, її твори українського поета, що відстоює свою, українську Україну. А може оті бездарні і безграмотні , погано римовані, без ритмів і образів, але по-русски надряпані рядки і засмічують альманах, саме вони є тим, що треба обходити, щоб не вступити. І жаргонне слівце, так характерно відтіняє сутність автора, її морально-етичні уподобання замішані на ненависті до України і всього українського.
Не зважайте, пане Валентине! Сподіваюсь, Ви зможете гідно відповісти талановитим поетичним рядком подібним коментаторам, яких український народ впевнено витісняє на смітник історії.
З Новим Роком Вас, міцного здоров'я і натхнення на довгі роки!
Болеслав Маляж.
   
Елена Соколова 30 дек 2013 ответить
Только если "дуже талановитим" рядком ... накшталт: "нехай вони луснуть по саму простату... московські вишкребки, пігмеї, ...що на моїй землі звели кубло..." або: "уже пора давати здачу у рило знахабнілим свиням". Кто его несчастного так обидел?? Кто "втопив його в отруйній слині" ??... Можно только предствить, что бедняге и его пращурам довелось пережить, чтоб так обозлиться :(. И это вы, г-н Маляж, называете истинным патриотизмом? Т.е. вас, такого нежного и уязвимого слэнговыми словами, это не коробит? Жаль, что вы тоже не можете отличить шовинизм от любви к родине...
О.Боклаг 30 дек 2013 ответить
Прочитав відгук О.Соколової від 28.12.13р. Арол(!), Соколова. Дала їм по мордасам. Тому перечитав ще раз підбірку В.Боровського-Клюєва. Є недоліки, але формальні, а по суті слово у Людини росте із сердця, із болю за українське, за Україну. По суті я готовий підписатися теж під кожним його словом. Отже, згідно О.Соколовій, і я - дикий екстреміст і шизофренік. Хоча до цього часу ніхто мені такого ще не говорив. В зв"зку з цим хочу порадити О.Соколовій почитати Т.Г.Шевченка. Можливо і у класика вона відкриє для нас щось подібне. Чому б і ні? Думаю, якщо п.Соколова і надалі буде наступати на задовгий свій язик, то "туфельки" неодмінно закаляє - дуже багато на тому язику такого, куди можна вступити. Іще одне - оте "западло", орлиця ви наша, менше слухайте, коли говорить Сам, язик буде чистіший, "туфельки" теж.
Ага, іще "про нашу страну". Це ви, пані, вже погарячкували. Наша країна належить нам, українцям. А у вас "...много било пройдєно дорог, і много било сдєлано ошибок", тож на краще шукати вам свою "путю" поза межами нашої Батьківщини. І вам краще, і нам. Тож, як то кажуть чємодан, вокзал. В Новому році - нових "путєй".
А Вам, пане Валентине, теж хочу побажати - здоров"я, наснаги і любіть Україну, якщо не ми, то хто? Веселих свят! О.Боклаг.
мандрівник 30 дек 2013 ответить
Мучите одного бідного автора. Та тут півзбірника абсолютного неприкритого графоманства... Як на мене, то редакції все таки слід дещо відбирати твори і не все брати до друку. На рахунок Вас пані Соколова, то на фразу "Можно только предствить, что бедняге и его пращурам довелось пережить, чтоб так обозлиться " відповім: "Читайте історію України і отримаєте відповідь". До того ж не ототожнюйте терміни "шовінізм" і "русофобія", з якою маємо справу в творах Боровського-Клюєва і яка зумовлена історичними реаліями. Шовінізм не характерний українцям, а якраз росіянам (є навіть усталений термін "російський шовінізм"). Ваші коментарі тут виглядають як істинна в останній інстанції, хоча до вашого творіння претензій теж чимало. Вражає просто "скромність": "Ты щедро наградил меня, с лихвой
Умом, здороьем, красотою, пылом..."
"Мужчин карала только лиш за то,
Что не могли не взять не дотянуться..."
і так далі. До того ж Вам повинно бути відомо про використання дієслівних рим (це міг собі лише О. Блок), яких у вас аж надто багато: "горевать-завязать", "сеять-развеять" і т.п. Критикуючи іншим, будьте впевнені в якості своїх творів, не нариваючись на "компліменти".
Елена Соколова 31 дек 2013 ответить
Не хочется продолжать дискуссию очевидно абсолютную напрасную, ибо никогда ни шовинизм, ни русо_, ни другие фобии, (ни великодержавный шовинизм, ни мелконацинальный национализм) ни их колированный брат фашизм ни на одной земле не победили.
Одно дело ненавидеть большевистский строй и их поборников, среди которых здесь, в Украине и было подавляющее большинство украинцев, - другое дело всех русских и русскоговорящее население Украины.
Читать историю, и не только украинскую, советую и вам, мандрівник: от голодомора и других, мягко говоря, перегибов пострадало не только украинское население, но и всё Поволжье, знчительная часть Сибири, Казахстан и т.д. и т.д.
Шевченко не надо трогать, пан Боклаг, вспомните лучше Гитлера, который считал себя стопроцентным патриотом. И не вам ли, наливайко вы наш, как практикующему адвокату не знать, что за пропаганду и распространение расистских и подобных им экстремистских идей в нашей многонациональной демократической Родине существует уголовная ответственность? Не знаете?
Так вот, всем "професійним" и не очень, свободным художникам и иже с ними я (пока бесплатно) как очень профессиональный лингвист и не менее профессиональный юрист это разъясняю.
Таким чином, шановні й не дуже, всім адекватним митцям щіро бажаю творчої наснаги у Новому Році. А іншим - подлікуватися трохи та погартати за свята Кримінальний Кодекс України, і тоді вже точнесенько - за чемодани!
   
artpoligon 31 дек 2013 ответить
щіро бажаю - це Ваша цитата, розпечена пані, і вона переконливо доводить ваш лінгвістичний професіоналізм.
Любовь Цай 31 дек 2013 ответить
ЧОРНУХА ОЛЕКСІЙ с.39-43
Оскільки в добірці поезій Олексія Чорнухи вірші російською мовою, то, відповідно, писатиму нею.

Очень много неточных, тривиальных, неправильных рифм («листве–суете», «реальность-тривиальность», « всегда-навсегда», «берега-всегда», «моря-дна», «звезде-судьбе», «мечту-игру»), нарушена ритмика и нет ощущения поэзии. Упомянутое уже здесь слово «тривиальность» как-то не очень совместимо с лирикой («Я и ты», с.41).

В последней строфе стихотворения «Свобода» (с. 40) читаем (здесь и далее цитирую с сохранением авторских орфографии и пунктуации):
Пусть изранены крылья наши
Бесконечной рутиною дней,
По земле мы идём не уставши
От бескрайних небес и глубоких морей!
Понятно, что автор имел в виду «без устали», но по-русски это «не уставая» или «не устав» (в зависимости от времени и типа образующего глагола – совершенного или несовершенного вида)

В первой строке стихотворения «Не грусти» (с.42) на читателя сразу обрушивается целых три, простите, удара:
Ты не грусти родная, что пасмурн небосвод,
Печаль пройдёт, утихнет, лишь солнца луч пробьёт»
Начнём с запятой. Перед «родная» нужна запятая – это обращение. С пунктуацией здесь, как, впрочем, и во всех без исключения стихотворениях, далеко не всё в порядке. С этим нужно срочно что-то делать. Мне как читателю неприятно читать тексты, в которых неверна пунктуация. А если они ещё и небрежны, то горечь усиливается вдвойне. Далее: в русском языке есть прекрасная особенность – краткая форма прилагательных. Кроме того, что сама по себе эта форма очень красива и поэтична (весёлый-весел, полный – полн и пр.), она ещё и является бесценным подарком для поэтов, у которых каждый слог на счету. Но в случае со словом «пасмурный» всё вышло с точностью до наоборот – ну так легли звёзды, что в этом прилагательном много гласных, и краткая форма его не красит... Ну и пройти мимо «солнца луч пробьёт» тоже невозможно.

Теперь к стихотворению «Обман» (с.42). Его последние две строки
Любовь к тебе мне принесла страдания
И всё во что я верил – был обман.
Легко догадаться, отчего читателю неуютно читать эти строки: всё, что перечислил автор, БЫЛО обманом. Вариант «был обман» стилистически тоже имеет право на жизнь, но в таком виде он повествует о том, что лирический герой верил только в обман.

Полагаю, что Алексею не стоит обижаться на критику, напротив, это должно побудить почаще обращаться к бессмертным строкам великой Поэзии, коих, по счастью, очень много в наших культурах. А ещё следует помнить об ответственности пишущего за каждое своё слово.
О.Боклаг 31 дек 2013 ответить
В.Боровському-Клюєву. Мабуть Ви слідкуєте за тими перлами, що тут насіяла О.Соколова. Схоже, забагато "пилу" в голові у цієї професіоналки, яким її нагородило "с лихвой". Забродам треба давати відсіч. Надумаєте притягти її до відповідальності, я допоможу. Вас образили. О.Боклаг
   
Елена Соколова 31 дек 2013 ответить
Слідкуйте за собою, бо це ви підписуєтесь під кожним шовинистським словом, і це в ваших коментарах є забагато образливих висловлень й пропозицій, в тому числі і на мій бік, пане "діючий".

Як юрист я ще не програла жодного процесу, і добре зможу відокремити в суді звичайну емоційну промову, зпроваковану злочином від самого злочина, що передбачений ст. 161 КК України, і віртуозно свої аргументи довести.

И как это трусливо: подстрекать другого, за него же и прячась! Достойный последователь советско-украинской литературной школы! Это, наверное, Пушкин с Чеховым и Тургеневым заставляли их представителей восхвалять "лани, трактори" та інші переваги радянської дійсності...

На этом для себя продолжать далее диалог с вами считаю делом недостойным.

Читайте, читайте, пане не орел, і Конституцію України, і Кримінальний Кодекс України.
мандрівник 31 дек 2013 ответить
Пані Соколова, Ви пишете про фобії. Так ось, від Ваших слів попахує українофобією. Чого варто тільки назвати голодомор, який був геноцидом українського народу, "перегибом"... А я думав, що це трагедія.. Ще й виявляється серед більшовиків і їх прихильників було "подавляющее большинство украинцев"... Табачник вчив історії?.. Коли росіянин любить свою країну, то він патріот, а коли українець - екстреміст, нацист (саме нацизм називають "коричневою чумою", а не фашизм, який був в Італії, запам'ятайте це, коли говорити про "колированного брата"), шовініст і так далі. Де логіка??? Репліка в сторону Боклага "вспомните лучше Гитлера" - до чого вона там??? Коли немає що сказати, то ліпше промовчати... "Не надо трогать Шевченка"... Нагадаю Вам слова Кобзаря: "Дніпро, брат мій, висихає,
Мене покидає,
І могили мої милі
Москаль розриває..." чи
"Кохайтеся чорноброві
Та не з москалями..."
Не любив він москалів (саме москалів, а не росіян, які з повагою ставляться до інших націй і яких насправді не так і багато) та російського імперського шовінізму, який був продовжений російським більшовицьким шовінізмом, а сьогодні путінським. Ніхто не проти росіян чи російськомовного населення України, але ми, як титульна нація, вимагаємо поваги до своєї мови, культури та історії. Якщо не подобається Україна та українці - вище вже подана рекомендація що робити.
   
Елена Соколова. 31 дек 2013 ответить
Ви манипулируете понятиями и слышите только себя, причём только то, что сами хотите. Не буду лишний раз цитировать Б.-К., - мне это неприятно - а вы прочтите и постарайтесь понять (это не сложно) что именно там есть оскорбительного и для русского языка и для его представителей.

Разжечь со мной скандал на тему украинского патриотизма вам не удастся. По сему оставьте ваши рекомендации себе.

"Ніхто не проти росіян чи російськомовного населення України", - и на этом спасибо, что и требовалось доказать.
artpoligon 31 дек 2013 ответить
Добігає остання доба року, який приніс нам і нові досягнення, і "многіє пєчалі", ми стали досвідченішими, стали сильнішими і мудрішими, придбали нових друзів і однодумців, на нас шкірять свої безсилі зуби вороги – життя триває і триває не дарма. В цю годину хочу привітати пана Олександра АПАЛЬКОВА з прийдешнім Новим Роком, побажати здоров'я і творчої наснаги, та подякувати за створення СКІФІЇ, а особливо за можливість цього обговорення, читати яке (хай пробачить мені письменницька братія), місцями цікавіше і корисніше ніж сам альманах. Тут думки не ховаються за прилизаними фразами, сутність автора відверта і зрозуміла. Сподіваюсь, Вам, пане Олександре, це обговорення принесе користі, як нікому з нас, і послужить поштовхом до нових видавничих ідей. Щасти Вам!
Болеслав Маляж.
KristinaDenisenko 31 дек 2013 ответить
«Боровський-Клюєв Валентин. Политические стихи. Сложилось впечатление, что и русский язык вас раздражает. «Приблуди в Україні» - задумалась. «... і топчуться по мові Кобзаревій на злоутіху москвина». По вашему мнению, нам – русскоязычным не место в Украине? Вопрос риторический» (KristinaDenisenko 13 окт 2013)
Я еще в октябре написала почти то же самое, что и Елена Соколова вчера. И я ее полностью поддерживаю.
Обращаюсь к вам, Валентин, (и заметьте на русском языке, потому что я родилась в СССР и русский – мой родной язык, и мне НЕ ПРИЯТНА ваша ВРАЖДЕБНОСТЬ К РОССИИ – переводить не буду) вы сеете зло, подливаете масла в огонь, накаляете атмосферу, вы грубы и вас не оправдывает маска писателя. Мне противно читать ваши изречение типа тех, которые привела в пример Елена Соколова. И до Шевченка вам как до Киева раком. Его нелюбовь к «москалям» оправдана историческими событиями тех времен. А вы подражаете, «борец с несправедливостью». Россия и Украина – братья! И весь восток Украины ЗА РОССИЮ! Мы плохие? Мы «москали». Мы пашем как лошади. Шахты, заводы… а запад (европейцы! Ха) на майдане цирковое представление уже месяц показывают. И заметьте: мы работаем, а они страдают фигней. Что для вас вообще Украина? Ее и не было никогда. Была Киевская Русь – мать городов русских. И под кем только наши земли не были (не буду вдаваться в подробности), но уже более 20 лет Украины независимая страна, единое целое (левый берег, правый – мы вместе) – так зачем весь этот балаган? «Москали» среди нас – и мы тоже Украина.

«Та тут півзбірника абсолютного неприкритого графоманства... Як на мене, то редакції все таки слід дещо відбирати твори і не все брати до друку» (мандрівник). В єтом и с вами не могу не согласиться. Есть «великие гении», с которыми и под одной обложкой быть не хочется.
«А ведь любому уважающему себя автору красоваться рядом с таким "митцем" - просто западло. Простите за прямоту. Так бывает: выходя из дому вдруг вступишь нарядной туфелькой в дерьмо - какое уж там дальнейшее путешествие!» (Елена Соколова) И желание читать Скифию раз – и пропало.

С Новым Годом, авторы! Будьте человечнее, добрее...
   
Ольга 02 янв 2014 ответить
Як романтично пахне КОВБАСА
і ПОМІДОРИ густо зашарілись,
і в пляшці, чиста, мов роса,
ГОРІЛОЧКА домашня зачаїлась!
і ніжно САЛО зваблює кільцем,
і ХЛІБ наставив загорілу спину,
якщо ти млієш, коли бачиш це,
ЧОМУ Ж ТИ, ГАД,
НЕ ЛЮБИШ УКРАЇНУ?
   
artpoligon 02 янв 2014 ответить
АПЛОДУЮ СТОЯЧИ, НІ, ПІДСТРИБУЮЧИ!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
Е. Соколова 02 янв 2014 ответить
Ольга, стихи - просто супер! (Аж в носі засвербіло). Кристина, у вас большое будущее - ваш "сад в зелёных манжетках" до сих пор в глазах.
Всех своих оппонентов, читателей, писателей и редактора поздравляю с праздником и желаю (в том числе и себе) совершенствования дальнейшего. И прошу (без обид) принять мой очередной "шедевр".

***

«… в очах людей читаю я
Страницы злобы и порока».
М.Ю. Лермонтов.


Изобличая и кляня,
Я даром радостно гордилась,
Что подарил Всевышний зря –
Прямая правда не годилась

Ни в обществе, ни вне его,
Ни на балах, ни на собраньях,
Ни в пик мгновения сего,
Ни вечером, ни утром ранним, –

То есть, нигде и никогда
Никто о правде знать не хочет:
Зачем она? Коль есть всегда
Возможность голову морочить

Иллюзией о том, что ты
Велик, прекрасен и беспечен, –
Имеют свойственность мечты
Действительность скрывать, но вечен

Бывает только правды глас,
И он льстецами ненавидим.
Соринка? Вырвут вражий глаз!
(В своём – чурбан и тот невидим).

Хвал'ит кукушка петуха,
И он в ответ о ней печётся.
К себе не пустят чужака,
Вдруг правды свет в сарай прольётся?!

Пусть будет он хоть и павлин
(Тем хуже для него, бедняги)
А вдруг язык у птицы длин?
Пером красивым пишет саги

О том, что без него петух
С его кукушкой тайно знают.
В самих надежды свет потух
Давно. Во двор не вылетают.

Но хвалят, хвалят свой сарай…
И пусть бы так! Да не выносят
Чужой (получше, там-де рай).
Но иногда зерна там просят.

Павлин к той паре не примкнул,
Не сыпал пеплом на корону.
Расправил царский хвост, забыл
Про кур, кукушек и ворону.

Так всех, кто сердцем чист и горд,
Забыть врагов я призываю.
Врагов?
Да, собственно, таких
(Достойных чтоб)
Давно не знаю.

Е. Соколова
   
KristinaDenisenko 02 янв 2014 ответить
Браво! От чистого сердца! Подмечено метко про петухов и кукушек.
"... нигде и никогда
Никто о правде знать не хочет:
Зачем она? Коль есть всегда
Возможность голову морочить
Иллюзией о том, что ты
Велик, прекрасен и беспечен..."
Золотые слова! Это про половину авторов Скифии. Ждут чтобы их по головке погладили, похвалили... и только посмей правду сказать - заклюют.
   
artpoligon 02 янв 2014 ответить
Не читайте своїх віршів на ніч, втратите будь який шанс позбавитись тяжкої недуги
О.Боклаг 02 янв 2014 ответить
Пані Ольго, вірш відомий і чудовий, додати в тему можно "З Новим Гадом!" Час породжує нових героїв і нових ворогів.
Щодо писанини пані Христини. Проукраїнські "стихи" їй не до шмиги, але щоб засмажити порося, ладна спалити будинок. "Ее (України) и не было никогда", на Майдані - циркова вистава, а "Россия и Украина - братья". І тому подібне.
Пані Христино, я народився раніше вас, але ви народились в СРСР, а я - в Україні. Може в цьому проблема?
Не раджу судити вам з грунтовних проблем, ви ще досить, вибачайте, наївна. Росія з Україною не брати і не сестри, Росія сьогодні це країна, з якою у нас не виключється військовий конфлікт. Це країна з фантомними імперськими болями, де йде приховано громадянська війна. І це намагаються не афішувати.
Пробуєте писати, слава богу. Сьогодні не виходить, завтра буде краще.
Країна наша моноетнічна, ми, українці, у себе вдома. Спробуйте і ви стати українкою. Країну, в якій живеш, краще любити, не виходить - емігруй в ту країну, яку любиш.
До речі, вчора був на Майдані, багато світлої і чистої енергетики. Муляж особи, схожої на Януковича, сидить в клітці. Життя інколи схоже на виставу, але рідко - на циркову. О.Боклаг
   
KristinaDenisenko 02 янв 2014 ответить
На мой взгляд МАЙДАН - ПОЗОРНОЕ ЗРЕЛИЩЕ... но в политику углубляться не буду. Я до сих пор не понимаю почему Украина должна выбирать с кем дружить (Европа или Россия). Почему нельзя со всеми поддерживать нормальные отношения?
Хотя, если посмотреть на авторов (здесь же), то становится понятно "почему".
И еще я не сказала, что не люблю Украину. Я воспринимаю ее, состоящую из двух половинок. И считаю нужным делать все, чтобы эти половинки оставались едины. А некоторые оскорбляют русскоязычное население своими стихами о ненависти к "москалям". Не буду показывать пальцами.
А вообще между западом и востоком не просто Днепр течет. У нас разные взгляды.
Леонід 03 янв 2014 ответить
Это у кого "у нас"?! Я живу на Донбассе, а мислю как тернополянин или человек Карпат, хотя, к стыду своему, в западных областях Украины никогда не был. Не был, может быть потому, что деда и его брата в своё время с Вологодской обл россии завербовали на шахты Донбасса. Они сначала косо смотрели на украинцев. более того -- свысока! А вот когда дети у них появились и стали подростать (один из них -- мой отец), они, вдруг для родителей, и украинский язык выучили, и Украину по-настоящему полюбили, И даже сказали как-то своим родителям, дедам моим (сам слышал): "Не нравиться?.. Ну то едьте назад у свою Вологодскую... А нам тут уютно! Ми тут -- навсегда! Понятно?" С тех пор и деди мои язык прикусили. Обратите внимание: этот разговор состоялся на Донбассе. Так что выраженице "у нас разные взгляды" неуместное и необъективное относительно "взвинченной темы.
   
KristinaDenisenko 03 янв 2014 ответить
Я тоже живу на Донбассе. И это моя Родина! Донбасс! И говорят у нас на русском. На смешанном только старушки в селах.
   
Леонід 04 янв 2014 ответить
А у нас розмовляють УКРАЇНСЬКОЮ!!! Чистою! На Донбасі! (Це для Вас, певно, "відкриття"). Не зациклюйтеся на українофобстві і все бачитемете об'єктивніше, а не тільки "старушек в сёлах".
   
Леонід 04 янв 2014 ответить
Да... А ещё МОЯ родина -- не Донбасс, в котором живу сызмальства, а УКРАИНА. И в этом ощущении весь корень Вашего зла.
   
KristinaDenisenko 04 янв 2014 ответить
Леонид, сколько нас? Украинцев на всей территории Украины? 48 млн было когда-то... И кто входит в это число? Я же не одна русскоязычная. Далеко не одна. И злости нет в моих словах, а вот "доробок Валентина Боровського-Клюєва" перенасыщен злостью. И это задело не только меня. Читайте выше.
   
artpolsgon 06 янв 2014 ответить
Пані Христина на репліку Леоніда пише: И это задело не только меня. Переглянув ще раз коментарі і дійшов висновку, що "задело" саме тих, хто ідентифікує себе з тими, про кого пише пан Валентин, хто пізнає себе в його "портретах". Отже це не його проблема, як кажуть, "на зеркало неча пенять"…
   
KristinaDenisenko 06 янв 2014 ответить
Если я говорю, пишу и думаю на русском, то - да - меня задели подобные фразы, адресованные русским:
"Й що на моїй землі звили кубло
Московські вишкребки, пігмеї.
... Й не «гаварілі» мовою заброд.
... Уже пора давати здачу
У рило знахабнілим свиням».
irina-kulakovskaya 03 янв 2014 ответить
Нарешті знайшла час, щоб дочитати альманах. Враження загалом позитивне. Так, твори там різні: сильніші, слабші, недопрацьовані і навіть такі, які б варто було залишити в шухляді і не виставляти на широкий загал. Але серед них немало дійсно вартісних. Оригінальною образністю, метафоричністю, нестандартністю думок, вмінням побачити незвичне в буденних речах сподобалися вірші Гончаренко Марії, Смольницької Ольги, Баганецької Відани, Диб'як Неоніли. Приваблюють легкістю, позитивом поезії Майорової Галини. Вирізняються мелодійністю, ліричністю добірки Шеверноги Маргарити, Данилюк Наталії, Кравчук Наталії, Чорногорець Тетяни. Приємно було ознайомитися з творами моїх земляків: Людмили Ульяницької, Олени Мамчич, Тетяни Пероганич-Череп. А мовні шаради Любові Цай стали чудовою зарядкою для розуму. А от доробок Валентина Боровського-Клюєва справив гнітюче враження. Стільки там злості, гніву, ненависті, що, задається, відчуваєш це все фізично і згинаєшся під цим усім. Взагалі громадянська лірика - досить складний жанр, і пан Валентин, мабуть, його ще не опанував. Звичайно, поета, як і будь-яку людину, хвилює те, що відбувається з його країною, він переживає за долю народу, за майбутні покоління тощо. І писати про свої почуття і тривоги можна і потрібно, тільки слід це робити мовою поезії. Ну не місце в художньому творі таким висловлюванням, як "нехай вони луснуть по саму простату", " на моїй землі звили кубло московські вишкребки, пігмеї", "мова заброд", "уже пора давати здачу у рило знахабнілим свиням". Так, українська історія має немало печальних сторінок, але це не дає права ображати інші народи. Патріотичні вірші - це насамперед вірші, поезія, а не так-сяк заримовані звинувачення, заклики, прокльони і протести. Для випускання пари, вихлюпування невдоволення є щоденник. Або, якщо вже написалися такі вірші, краще зберігати їх у шухляді, для особистого користування. Не можна з таким негативом іти до читача. Нічого, крім агресії і ще більшого негативу це не спричинить. А де ж тоді те добре і вічне, яке має сіяти поезія?
З прозових творів із задоволенням читала оповідання Болеслава Маляжа "Зигзаги білої смуги", Коміної Валентини "Последнее письмо". Дотепними є розмірковування Олександра Боклага "Імена". Так і уявила собі колоритного українського дядька, який щойно впорав кварту горілки й півпоросяти і просторікує на різні теми. Хоча, як на мене, слід цей твір трохи скоротити, бо під кінець якось думка розпливається, втрачається суть. А також слід звернути увагу, де використовувати слова "відношення", а де "стосунки", де "зустрічається", а де "трапляється". Та і фраза "напої вимагають закуски" якось ріже слух. Можливо, краще "потребують" ?
З інтересом прочитала п'єси Валентини Паращич. Але над ними ще б варто попрацювати. Зокрема, дуже великі за обсягом репліки, якими обмінюються персонажі. Майже кожна з них - об'ємний монолог. В реальному житті ми ж не спілкуємося такими довжелезними фразами. Читати в книзі це можна, а от сприймати на слух, зі сцени чи з радіоефіру (якщо це радіоп'єса) буде складнувато.
Вітаю всіх зі святами. Бажаю натхнення і нових ідей та нових звершень.
   
artpoligon 03 янв 2014 ответить
От коли це фахова критика, до неї хочеться прислухатись, їй віриш, в ній вбачаєш користь. Побільше б таких відгуків, а не злостивого вереску недовчених претендентів на вселенське знання (сподіваюсь, називати імена зайве). Дякую Вам, шановна пані.
Любов Цай 03 янв 2014 ответить
Ірина КУЛАКОВСЬКА с.184-187
Зовсім випадково збіглося, що я розгорнула альманах на сторінці поезій Ірини Кулаковської саме в той час, коли побачила її допис у обговоренні. Дякую Ірині за прихильне слово і прошу не вважати за жест ввічливості те, що я зараз висловлюватиму.
Бо я хочу похвалити Ірину за гарні поезії.
Зацитую кілька рядків, що проминути їх не можна, бо в них чудові поетичні образи, настрій, нерв, небайдужість:
«...пальці гірчать хризантемовим болем...»
«...голос просякнув печаллю пташиних ключів...»
«...відносять вітри насінини розпатраних слів...»
«...у шейкері часу розмішано спогади, трунки...»
Або з другого вірша:
«волосся лилось з чола...»
«тьмянів і згортався день...»
Дозвольте Вам висловити, Ірино, кілька дружніх зауважень. Сподіваюся, що вони будуть сприйняті з розумінням і без образи. Натомість, невеличке доопрацювання зробить Ваші поезії ще привабливішими.
Отже, на чому я зупинила свій погляд:
У першому рядкові (с.185)
«Ти не слухай її – ту, хто жінкою лИшиться навіть...»
Ритміка пропонує нам саме так наголосити И у слові «лишиться», а нормативним наголосом є наголос на другому И.
«Ти не слухай її, хто зостанеться (або залишиться) жінкою навіть...»
Гадаю, Вам не складно буде «погратися» ще з цим рядком.
А ще звернула увагу на дві неточні рими (у першому і другому катренах): «руці-сльоті» і «болем-морем».
Безперечно, Ваші вірші є прикрасою альманаху. Дякую Вам за приємне читання.
О.Боклаг 04 янв 2014 ответить
Прочитав відгук І.Кулаковської. Згоден з критикою свого оповідання "Імена". Майже, з усим. Треба скоротити, втрачається динаміка.
Не згоден щодо оцінки В.Боровського-Клюєва. Послухаєш пропагандонів Партії Розбійників, усіляких чечоткіних, бобкіних-гопкіних, бандарєнкових лєночєк і т.п. - хочеться у рило і не тільки туди. Так званий, російський народ тут ні до чого. Мова йде про українофобів, зокрема про п"яту колону. Поезія може бути доброю і - ні. І доброю для кого, для України, чи для авторів некрофільських оповіденьок "У ліжку з СРСР"? Література - ліпша, гірша є складовою життя, а воно, як відомо, - суцільний конфлікт інтересів. О.Боклаг
Леонід 04 янв 2014 ответить
До Кристины! Дивіться вище.
   
KristinaDenisenko 04 янв 2014 ответить
"Партії Розбійників"... Как же вы их не любите! Можно подумать Кравчук, Кучма и Ющенко святые и ручки у них чистехоньки. Вас к кормушке подпусти, тоже карманы набьете. Были б яхты, самолеты, виллы и счета в швейцарских банках. Вот в политику и лезут все. А о народе сильно думают? Только обещают.... А при Януковиче народ живет неплохо. Зарплату дают вовремя и то хорошо. Правда из-за майдана задержали в декабре (шахтерам).
Ни один президент не будет мил каждому. Всегда найдутся недовольные.
   
artpoligon 04 янв 2014 ответить
Такі пісні, Kristina Denisenko, співають тільки сито відпавши від корита. Так і проясняється, хто є хто... І література тут ні до чого. Просто є українці, для яких дорога, перш за все Україна, а є перекотиполе, агресивне, малоосвічене, жадібне з однією мрією – бути накормленим господарем. Співатимуть оди рабовласнику за те, що на подушив сьогодні, що обдерши шкіру дав сухаря на вечерю і, може, не задушить ще завтра, але не факт. Тож треба славити тирана, щоб не розгнівався бува і про всяк випадок співати на мотив кремля, бо справжній господар там. Яку огиду викликають всі ці безхребетні, не в літературному – в зоологічному сенсі слова. Мабуть вважають себе "русскими интелигентами " уявлення не маючи, що це таке насправді.
Припиняю. Шкода часу на ці зоологічні організми, тим більше що органу для розуміння у них не вбачається…
   
KristinaDenisenko 05 янв 2014 ответить
Сколько людей, столько и мнений! "жадібне з однією мрією – бути накормленим господарем" Я бы наоборот сказала. Жадный тот, кто "господарь". А другие скажут - экономный...
Любить только не на словах нужно. И это не только о родине. Вообще. А то что вы тут пишите про патриотов - чепуха. Вы если любите жену, на соседку же матами орать не будете (чтобы доказать как сильно любите жену)? Вот и русских оскорблять не надо, чтобы показать какой вы офигенный украинец!
Любите себе на здоровье кого хотите и что хотите. Главное не провоцировать тех, кого не любите. Или вам нравятся скандалы?
   
KristinaDenisenko 05 янв 2014 ответить
А поэзия вообще не должна вызывать злость и агрессию.
Василь 05 янв 2014 ответить
Добрий день, панове!
Насамперед хочу всіх привітати зі святами й побажати веселого Нового року і щасливого Різдва!
Прочитав осіннє число. Хотів був висловити кілька зауваг щодо самих творів, та коли побачив коментарі, стало дуже сумно. Бо, виходить, альманах прихистив людей, що люто ненавидять усе українське, обстоюючи давню тезу «нє било, нєт і бить нє может». Уважаю за свій обов’язок звернутися до редакції з пропозицією не давати можливості друкуватися людям, які паплюжать Україну.
Сам виріс недалеко від Дніпропетровська. І до тридцяти років ніколи не був на заході нашої країни. Але змалечку вірив, що українці заходу і сходу нічим не різняться. А коли вперше приїхав до Львова, то впевнився в цьому ще більше. Тепер мені п’ятдесят чотири.
Переконаний, що апологети регіоналізму ніколи далі від своїх насиджених місць не їздили.
Щоб когось звинувачувати в тому, що він менше чи гірше за тебе працює, треба довести це. І не фальшивими цифрами, що ними проїли вже всі голови зомболюдям у так званих «працьовитих» регіонах. Ваша правда, до державного бюджету звідси перераховують більше коштів. А далі? Далі?
Працював я і на заводах, і на шахтах. І працював немало. Бачив те старезне обладнання, сам лагодив його. І з певністю можу твердити, що без державних дотацій це все зупиниться, не працюватиме. Та й будь-який китайський завод чи шахта з дешевою робочою силою сьогодні виробляють і видобувають більше, як наші заводи й шахти. Бо мають куди краще обладнання. І коли, приміром, Львівщина до державного бюджету перераховує дві умовні одиниці, а Донеччина — п’ять умовних одиниць, то перша з бюджету отримує одну-півтори умовні одиниці дотацій, а Донеччина — щонайменше десять умовних одиниць. Годі ширити міфи про годування всієї України. Гидко це читати.
Про Майдан. Чи ті, хто його ганьблять, були там? Певен: жодного разу!!! Приїдьте, подивіться, зробіть свої висновки, а не повторюйте думок своїх обмежених партійних батьків (бо ж саме так, здається, в нашій країні раби звуть тепер своїх рабовласників).
Ну, а чому хтось невчасно отримав зарплату в грудні, яскраво свідчать підсумки економічного урядування. Вони чи не найгірші в Європі, і точно-таки найгірші в любому вам СНД. Поцікавтеся, коли матимете час, економічними показниками, порівняйте їх з показниками інших країн. І якби грошей не позичила сусідка (бо ж боїться втратити свій вплив), то зарплат люди не побачили б і в січні, і в лютому, і в березні… Та рано чи пізно ті гроші однаково скінчаться.
Про покращення з власного досвіду. Хочете смійтеся, хочете ні, але урядування Юлії Тимошенко було в моєму житті чи не найприємнішим. Бо його я майже не завважав. А не помічають лише добре, чи не так? Коли була Помаранчева революція, я працював на заводі, що ним володів донецький клан. Але навіть у ті буремні часи зарплату там платили вчасно. Я, приміром, отримував 1800 гривень. Саботувати діяльність уряду господарі спробували були вже навесні, та швидко й відмовилися від своїх намірів, бо в країні помалу ширилася демократія і трудовий колектив пригрозив страйком. Це сьогодні ніхто не страйкує, бо бояться. Жоден кишеньковий профком не дозволить собі ніякого страйку, щоб, не дай боже, не розвіяти міфу про покращення. Отож, коли уряд Тимошенко змусив олігархів збільшити людям зарплати, я почав отримувати три тисячі з лишком (завважте, більше як удвічі!). За комунальні послуги тоді я сплачував щонайбільше п’ятсот гривень (у найхолодніші місяці), а зазвичай — двісті вісімдесят гривень. Наприклад, послуги ЖЕКу обходилися мені в 63 гривні щомісяця. Біла хлібина коштувала 2005 року близько двох гривень. Та й пенсія моя тоді зросла з п’ятисот гривень майже до тисячі п’ятисот (я інвалід другої групи). А що сьогодні, після урядування команди так званих професіоналів? На заводі по донецькому клані прийшов дружківський. Зарплата за ці роки зросла приблизно на шістсот гривень. А ціни? За комунальні послуги доводиться сплачувати майже шістсот гривень у звичайні місяці. Реорганізовані ЖЕКи правлять тепер замість п’ятдесяти трьох близько двохсот гривень, а часом і більше. Буханець білого хліба коштує чотири гривні. А пенсію мені після горезвісної пенсійної реформи скоротили до тисячі гривень (бо ж я досі працюю). Тож мій сукупний прибуток не змінився. Усі, хто має проблему з хребтом, знають, що таке дона, мукосат, інцена та інші надважливі для хрящів препарати, які справді дають полегкість людині хоч на кілька місяців. Так от, до дві тисячі дев’ятого року я міг дозволити собі проходити повноцінне лікування двічі на рік. Дона коштувала близько двохсот гривень, мукосат — двісті п’ятдесят гривень, інцена — п’ятдесят гривень (велика пляшечка). Останні два роки це відновне лікування мені не по грошах. Дона, приміром, цього року коштує вже чотириста п’ятдесят гривень (а це лише двадцять пакетиків порошку!!!) З ефективних засобів лишилася ще доступною тільки інцена, яка коштує аж дев’яносто гривень. От вам і покращення. А ви кажете «как ви іх нєнавідітє!..» Найбільше я ненавиджу ненависть і брехню. І хоч ваша улюблена партія живе саме з цих двох рис і здобуває ними свої геростратові перемоги, я її не ненавиджу. Але й любити не маю причин. Недолугі, обмежені, брехливі, але надто зарозумілі й чванькуваті люди викликають до себе тільки жаль і сміх. Ненависть викликають до себе тільки їхні скажені пси.
Трохи про історію. Скільки можна вже спекулювати на слові «руський»? Не варто цього робити. Істрія знає чимало випадків, коли народи взяли собі чужі етноніми (чи то завойовників, чи то місцевого населення). Згадайте лишень давніх франків і сучасних французів, давніх італіків та сучасних італійців, давніх булгар і сучасних болгар, давніх македонян і сучасних македонців… А було й так, що один народ брав собі етнонім другого народу, а другий народ мусив, щоб відрізнити себе від першого, шукати собі іншої назви. Саме так сталося і з нами. Давнє «руський» (саме зі знаком м’якшення найчастіше це слово трапляється в писемних пам’ятках) відповідає теперішньому «український». Тож і Київ відповідно руське (читай: українське) місто. До речі, ненависні вам західняки зберігали етнонім русин, руський аж до початку двадцятого сторіччя. Тож читайте матеріальну частину.
Ну й, певна річ, про мову, що нею говорить пів-України. Якою мовою говорять на Донеччині, я добре знаю. В селах — часто-густо добірною українською. Проїдьтеся трасою Донецьк-Дніпропетровськ. Послухайте. А коли трохи від’їдете від траси, то й зовсім заслухаєтеся. Уявіть собі, там навіть можна почути такі слова, як бакай, шпиталь, дійво, люстерко, штиб, цебер, залізко, торсати, ухибити, яснити, що їх дуже люблять приписувати західнякам. А мова містян на Донбасі — це «притча во язицех». Навіть у Росії. Мої російські друзі частенько кепкують і кажуть: краще б ваші єфремови та чечетови виступали б українською, а нам би їх переклали, бо з їхньої російської можна, по-перше, тільки реготати, а по-друге, не знаючи української, нічого не второпаєш. Справді, людину дуже легко навчити слів, але накинути чужий синтаксис і артикуляцію вельми складно.
На закінчення все ж таки відзначу авторів, які запали в душу. Це і Тетяна Череп-Пероганич, і Любов Цай, і Ірина Кулаковська, і Ніка Причара, і Наталя Данилюк, і Наталя Мазур і багато-багато інших чудових літераторів. Усім талантам зичу невичерпного творчого натхнення!
З повагою до всіх світлих і добропристойних людей
давній читач альманаху
Василь.
KristinaDenisenko 05 янв 2014 ответить
Василий, прочитала через предложение, через абзац ваш комментарий. Краткость – сестра таланта. Помните?

«Уважаю за свій обов’язок звернутися до редакції з пропозицією не давати можливості друкуватися людям, які паплюжать Україну».

Ага! Давайте возьмем пример с Валентина Боровського-Клюєва и все и каждый будем «паплюжить» «москалей», а русскоязычных вообще к стенке поставим и расстреляем за то, что не говорят державною мовою. Да???

И вы еще о какой-то демократии говорите, в Европу лыжи мылите… Да в европейских странах государственными считаются языки, на которых говорят ее жители, и их перекати-полем никто не называет.
Англичане а Париже, французы в Канаде…

Второй по численности народ Украины — русские!

Помимо украинцев и русских на территории Украины проживают поляки, крымские татары, белорусы, молдаване, болгары, венгры, румыны, не стоит забывать и о студентах из ЮАР (!).
Но почему-то фразы типа «"нехай вони луснуть по саму простату... московські вишкребки, пігмеї, ...що на моїй землі звели кубло..." або: "уже пора давати здачу у рило знахабнілим свиням" адресованы русским.

Согласно опросу Research & Branding Group, проведенному в сентябре 2012 года, каждый десятый украинец (9 %) считает себя советским человеком. И я в этом числе.

Родным может быть дом, улица, село, город, район… область… а страна?
Страна еще совсем недавно была частью СССР.
«Мой адрес -
Не дом и не улица,
Мой адрес -
Советский Союз».
Устарелая цитата, но незабываемая.

И еще, Василий, об Украине (в целом)с ненавистью здесь еще никто не отзывался. А что касается «мирных акций протеста на Майдане Независимости», то всегда найдутся те, кто за (особенно за деньги), и те, кто против. Последнее бесплатно!
А «протестантов» поят, кормят и платят за то, чтобы флагами махали. И кто они после этого? Не продажные шкуры? Нет? Патриоты?! Настоящие украинцы?! Обоссали весь Киев. Хорошо, что зима – воняет не сильно.
Олег 05 янв 2014 ответить
Ніколи не думав. що ускладнення хронічного простатиту у чоловіка, про що він сам зізнався, призведе до такої бурхливої дискусії, в якій про літературу й забули. Щоб не народжувалися такі "вірші", треба мати гарну дружину. А якщо вона кохатися не хоче, то завести любаску. І тоді простатиту НЕ буде, а отже і перлів "по саму простату".
   
Е. Соколова 06 янв 2014 ответить
:))))))))))))))))))))))))
Володимир Комісарук 05 янв 2014 ответить
Друзі, все зверх емоційно, і не далеко заходити чи залітати так далеко. Ліпше підіймемо в Новому році Склянку за тих, хто її створив і продовжує творити. За колектив редакції і за наше.
Наталья Козак 05 янв 2014 ответить
Добрый вечер всем! Долго думала стоит ли писать свой отзыв или нет. Но все-таки решилась высказать свое мнение. Во-первых, хотелось бы посоветовать редакции ввести некоторую цензуру на печатающиеся здесь произведения. Уж поскольку вы международное издательство, то хотя бы в своих собственных интересах.
Так уж сложилось, что у меня много знакомых и в близком, и в дальнем зарубежье. Пообещав друзьям прислать новый альманах, я засомневалась, когда прочла его содержание. Пришлось отправить летний альманах, поскольку нанести такое оскорбление моим московским коллегам ( кстати имеющим украинские корни) я просто не могла.
Не буду сейчас кричать о том, как я люблю Украину и свой родной язык. Просто скажу, что и русский язык люблю не меньше. И это вовсе не говорит о том, что я не патриотка. Так уж сложилось исторически, что я выросла на них обоих . И пишу на двух языках, и буду писать. Только вот вопрос - захочется ли мне в ближайшее время показывать свои стихи здесь? Вряд ли...
Ну а теперь немного о впечатлении, которое произвел на меня альманах в целом. Сразу же прошу прощения у авторов пишущих прозу - её я еще не прочитала. Относительно поэзии - в этом выпуске немало графомании. Пора, ох, как пора начинать тщательный отбор печатающихся произведений. Ведь планка издательства поднята уже достаточно высоко и не хотелось бы чтобы оно потеряло интеллектуального читателя.
Очень приятное впечатление произвели на меня стихи Маргариты Шеверноги, Натальи Данилюк, Виктора Охрименко, Светланы Миргород-Ляшенко, Натальи Мазур ( я давняя поклонница её творчества), Галины Сердюковой, Ирины Кулаковской и Виктора Гончарука. Спасибо Вам за полученное от чтения удовольствие.
И еще хочу поздравить Вас всех с наступающим праздником Рождества, пусть он привнесет в души хоть немного света, доброты и любви, которых сейчас нам всем очень не хватает!
   
KristinaDenisenko 05 янв 2014 ответить
Я вот представила, что если большая часть авторов (хороших!) откажется печататься в Скифии... и на каждой страничке будут "безразмерные нескладушки" начинающих, плюс политические и враждебные стихи Клюева... Кто будет читать этот альманах??? Получит ли еще какую-нибудь награду издательство???
Само издательство должно быть заинтересовано в том, чтобы авторы присылали свои работы, чтобы тексты были вычитаны, чтобы читатели читали с удовольствием, а не плевались, так и закрыв книгу на 22 странице.
Ни моих стихов, ни рассказов в Скифии-Зима не будет. Но в дальнейшем, скорее всего, - да. Надеюсь, редакция все-таки введет цензуру на произведения.
artpoligon 05 янв 2014 ответить
Пані Кристина, користуючись лексикою Єлени Соколової, зауважу, що "за базар" відповідати треба. тож, сподіваюсь, повітря в СКІФІЇ з наступного номеру стане чистішим. Будьте певні, за вдсутності вашого писання, СКІФІЯ стане приємнішою для читання, її літературна вагомість тільки зросте. Бог Є!
   
KristinaDenisenko 05 янв 2014 ответить
Нехай собі зроста! "Літературна вагомість" :) Одни гении кругом... и такие злые, как собаки.
Дышите себе на здоровье.
   
Е. Соколова 06 янв 2014 ответить
Он озабоченным считался
В искусстве, жизни и любви.
Несмелость скрыть свою пытался,
Себе прикрикнув: говори!
(Вот это имя, чёрт дери, –
«Артполигоном» назывался!)

Он говорил на сайтах дерзко
И неумело пряча злость.
Ему, слова чеканя резко,
Ответом вторил новый гость.
«Ах, если б дали в руку трость –
Как все их реплики мне мерзки!» –

Так думал он. Коровке, впрочем,
Бог, почему-то, рог не дал
(Той, что бодаться любит очень).
Воинственное имя взял –
Не получился генерал…
Хоть псевдоним довольно сочен.
   
KristinaDenisenko 06 янв 2014 ответить
artpoligon - Болеслав Маляж (1950) – старичок-хамовичок, простите мне мое нахальство, но в ваши годы нужно пример молодежи показывать, а не выставлять на показ свою неадекватность.
zeitglas 06 янв 2014 ответить
Від редакції СЧ.

Оскільки обговорення альманаху "Скіфія-2013-Осінь" перетворюється у щось дуже схоже на карикатурний парламент, редакція вважає за паотрібне закликати авторів та кометаторів, котрі переховуються під різними ніками, повернутися до суто літературних аспектів альманаху.
Зваісно, література відзеркалює стан нашого суспільства, інакше їй булаб ціна гріш... Втім, саме художня література і критика покликані бути толерантними, особливо у питаннях національних. Альманах "СКІФІЯ" був утворений, аби надати свої сторінки авторам різних вікових груп, політичних поглядів та конфесійних вподобань, аби зробити свій внесок в усунення існуючих перепонів, у першу чергу, в головах людей європейської країни УКРАЇНИ. Адже, де ще краще пізнають люди один одного, як не через літературу та мистецтво.
Чудового настрою у Новому 2014 році та доброго Різдва бажаю Вам від усієї душі!
З надією на подальше співробітництво.
Олександр Апальков, редактор.
   
KristinaDenisenko 06 янв 2014 ответить
Александр Владимирович, вы пишите:
«…художня література і критика покликані бути толерантними, особливо у питаннях національних»,
а слова из стихотворения Клюева, опубликованного на страницах «Скифии», толерантны по отношению к русским?
Цитата:
«Мені приниження щобенне допекло
Й знущання з нації моєї,
Й що на моїй землі звили кубло
Московські вишкребки, пігмеї.
... Й не «гаварілі» мовою заброд.
... Уже пора давати здачу
У рило знахабнілим свиням».
По-моему, никакой толерантностью по отношению к русским и не пахнет. И тем не мение вы опубликовали это творение. Значит на страницах «Скифии» можно унижать людей других национальностей? Но вы же говорите, что в вопросах национальных и литература, и критика должны быть толерантны. Я чего-то не понимаю? Или вы сами себе противоречите? Почему вы допустили этот стих в печать? Можете не отвечать. – «... щоб хробити свій внесок в усунення існуючих перепонів, у першу чергу, в головах людей європейської країни УКРАЇНИ».
   
Леонід 07 янв 2014 ответить
Отакої!!! От-такої!!! От-та-ако-ої!!! Христино, (без іронії звертаюсь) шановна! Ви не те, що все так емоційно сприймаєте, а якось схиблено неадекватно. На Вашому життєвому шляху, очевидно, був один, можливо, кілька випадків, коли Вас по-серйозному необгрунтовано образили якраз на темі мови-языка або/і національній. Можливо, є чи були Вас друзі чи родичі, швидше за все на Росії, які ненавидять Україну й українців на зразок Задорнова або тупого як актор Панін (той, що з фейсом бандюка -- це не образа його, я просто не знаю як його звати). Такі "друзі" ( друзі -- для Вас?!) можуть бути і в Україні. Це -- п'ята колона. І в цьому -- найбільша біда України і українців, у першу чергу українськомовних. А ВАША творчо-особистніста проблема і як митця (митця -- без іронії!) полягає у тому, що Ви, самі того не відаючи, на якомусь етапі озлобились на все українське. Тобто Ви його сприймаєте тільки крізь призму російського духу в Україні. Саме духу! А він, як відомо, занесений (без іронії) всією російськомовною, російськомитцевою, російськолітературною, російськобізнесовою, російськошахтарською (особливо у кінці 30-х, у кінці 40-х та 50-х роках, коли була спрямоване вербування робітників з глибин Росії на Донбас, які всіяли тоді російськомовний дух на Донбасі). Ваша проблема у тому, що Ви симпатизуєте п'ятій колоні. Тобто для Вас українське (ісконно українське!) -- це як щось екзотичне, малоймовірне, якесь майже огидне і неприйнятне. (Тільки не кляніться у любові до України. Ви любите "одну" Україну -- донбаську (донбасскую! -- без іронії). І ось тут ми приходимо до висновку, що не не текст (на зразок поетичного) Боровського-Клюєва Вас зачепив, а нагода сказати велике пфе українському, в першу чергу, українській історії, надто замовчуваній. ( Ви зрозуміли слово "надто"? Це не "чересчур" або щось подібне, а в цьому випадку значить "у тому числі", "зокрема"). Поданий текст згаданого автора, що написаний у вигляді вірша, з поетичної точки зору бездарний (не автор бездарний -- текст бездарний), одіозний, нечемний і нетолерантний. Ну. то чи варто було Вам, людині з життєвим досвідом і, без перебільшення, здібній, привертати увагу до цього тексту своїми розлогими дискусіями!? Ну. хіба Ви зможете (без іронії риторично запитую) зрозуміти людину, діди батьки (або родичі, кохані) якої після 1939 року, коли приєднали Закарпаття до України, були безпідставно витурені "у дальние края России", у товарняках, морені голодом і холодом. А кримські татари!? Чим вони завинили, коли їх (весь народ!!!) в одну ніч вигнали з Криму?! Вам це не зрозуміти! На емоції автора згаданого дурного "вірша" могли вплинути інші чинники, що так чи так впливають на його душу і світосприйняття. Наприклад, він вмикає телеящик, з прагненням подивитися фільм українською мовою... Тиць-тиць по усіх каналах... А воно немає фільмів українською мовою. (Ну, якщо один-два на місяць можна надибати українськомовних, так то погоди не робить!). Ба, більше того, ті фільми (російські, російських студій!) дешевше знімати в Україні. Але співають у них пісні російськомовні і про Росію. А якщо якось згадують про українське, то неймовірним суржиком, з обов'язковим згадуванням "хохол". "хохлушка". І це у сучасних фільмах! Або людина захотіла послухати українськомовні кліпи... І що?! А нічого. З приблизно 6 ранку до 23 години на телеканалах Їх майже немає, крім УТ-1 та деяких обласних. Але ж центральних каналів багато, працюють в Україні, а прославляють... Росію. Чи не дивно? Правда? ( Ні. Для Вас це -- неправда). Для Вас правда -- то думки Дмитра Кисельова на російському ТВ24, здається). Можна навести інші приклади. Та чи дійде до Вас?.. Якби Ви була незацикленою людиною, Вам би можна було порадити читати документальні твори Левка Лук'яненка, Миколи Руденка, військового (здається генерала) Григоренка та інших, а також письменників Івана Світличного, та того ж Остапа Вишню, Вашого земляка Володимира Сосюру та інших. Читати не упереджено. І наостанок. Я дуже-дуже НЕ хочу, щоб Ви на оцей мій текст зреагували. НЕ ХОЧУ!!! візьміть до уваги, що у даному випадку НЕ діє та дурацька примовка. коли твердять, що істина (чи правда) у тих словах, хто їх вимовить останнім.
Болеслав Маляж 06 янв 2014 ответить
Здається її треба на ланцюгу тримати, бо перекусає всіх... тут уже не до толерантності. Це ж треба так прагнути вирізнення, що всі негативні епітети ліпити на себе і скаженіти з того...
Здається тут вже Фройдом попахує...
Леонід 07 янв 2014 ответить
Христино, читайте трохи вище, тобто коментар до Вашого відгуку.
   
KristinaDenisenko 07 янв 2014 ответить
"Я дуже-дуже НЕ хочу, щоб Ви на оцей мій текст зреагували. НЕ ХОЧУ!!!" - Сказка про братца кролика и лиса: "Прошу тебя, только не бросай меня в кусты шиповника (или терновника...).
Я вовсе не озлоблена на Украину и ничего против украинцев не имею. А про Задорнова - мне его слова о наших конфетах и пене для бритья были неприятны. Заметьте - НАШИ конфеты и НАША пена для бритья.
Ссылка для тех, кто не видел:
http://www.unian.net/news/615821-zadornov-obo
zval-maydan-evrohohlami-video.html
   
KristinaDenisenko 07 янв 2014 ответить
http://www.youtube.com/watch?v=4K8SrgwQMTQ
Наталья Козак 07 янв 2014 ответить
Может быть стоит администрации закрыть обсуждения? Все равно , как я понимаю, говорить о творческом аспекте альманаха тут не собираются. А читать эту "грызню" уже просто тошно. Устроили тут мини Майдан. Остановитесь уже, пусть кто-то наконец станет мудрее!
zeitglas 07 янв 2014 ответить
До питання про мови

«Кожна людина здатна в глибині душі відрізнити добро від зла. Навіть якщо вона вдає, що не спроможна це робити.»
А.Оз.
«Писати для однієї лише нації, – дуже убогий ідеал», – констатував Фрідріх Шиллер, і опинився правий.

Саме цей дивіз узяв собі міжнародний літературно-мистецький журнал «Склянка Годині». Честь видавати який, я маю. Журнал виходить із 1995 року. Одночасно на українській, російській і німецькій мовах. Вважаю, що знання мов зовсім не примножує скорботу, навпаки, – збагачує життя. Роблячи її культурно багатообразною. А життя, як відомо, дається один раз.
І життя відбувається в просторі, який свято іменується нами Батьківщина, а просто – «держава».
І, коли вже нікуди від цих держави не подітися, давайте поміркуємо, яким чином вона можуе розширити можливості для культурного різноманіття?

Першорядне значення тут мають демократія (яка в Україні вже начебто є), потім – справедливий розвиток і узгодженість діяльності державних органів (тут не зовсім гладко). Але, окрім цього, необхідно ще проводити політику мультикультуралізму, що включає недвозначне визнання культурних відмінностей і, в першу чергу, мовних.
Проте проведення такої дії зустрічає опір. Для цього спекулюють на «міфах». Ось опинився (наприклад) Птро Гедзь на острові Кирібумба. Заспівав там пісню про Галю, пританцьовуючи. А його – раз і з'їли. Бач ти, падлюка, не по-нашому співає, не по нашому танцює, навприсядки.
Так чинить опір патріотична еліта Кирібумби. Бо, там не чули про політику мультикультуралізму. (Слово довге, важковимовне).

А тим часом, політика мультикультуралізму не тільки бажана, але реально необхідна.
Так, індивіди можуть мати разні ідентичності. (Співати про Галю або про Лімбо). Але, саме ці різниці і заповнюють діри. Адже культури не бувають чимось статичним. Вони безперервно еволюціонують. І, до того ж, визнання культурних відмінностей сприяє досягненню рівноправ'я всіх перед Богом.
Обмовлюся відразу: – Наша країна, ще може провести політику заохочення культурного різноманіття такими методами, які не суперечать іншим її цілям. Не суперечать стратегії людського розвитку — зміцненню демократії, побудові дієздатної держави і забезпеченню справедливіших можливостей в соціально-економічній сфері.
Втім, це не так складно, як те зображають «сильні світу цього» з екранів ТБ і газетних передовиць і прості громадяни (у своїх коментарях.) адже Світ не створений вчора. Просто слід вести таку політику, яка б не дозволяла більшості або іншим домінуючим групам ігнорувати або обходити стороною інтереси окремих співтовариств, — як меншин, так і чисельно переважаючих груп, які через історичні причини опинилися маргіналізованими.

Деякі з критиків державної багатомовності переконані, що така політика йде врозріз із завданням побудови національної держави. На їх думку визнання мовного різноманіття, особливо по відношенню до організованих, політично активних і диференційованих в культурному відношенні груп і меншин, розглядається як серйозна загроза державній єдності.

Втім, політика «асиміляції» часто супроводжується відкритим придушенням самобутності етнічних, релігійних і лінгвістичних груп. Політика ж «інтеграції» прагне затвердити єдину загальнонаціональну ідентичність. Робиться це шляхом виведення этно-національних і культурних відмінностей з державної і політичної сцени, допускаючи їх співіснування тільки у приватному житті.

Подібні стратегії асиміляції і інтеграції іноді вводилися для забезпечення політичної стабільності (наприклад в СРСР), проте вони були чреваті жахливими людськими втратами і суцільним нехтуванням можливості вибору. У гіршому разі примусова асиміляція приводила до актів геноциду і вигнання деяких меншин. У менш важких випадках ці стратегії включали безліч форм культурної вийнятковості, що позбавляло людей можливості вести традиційний спосіб життя, користуватися рідною мовою і сповідати традиційну релігію або передавати свої моральні цінності дітям. Як «опір», люди не хотіли поступатися своїми принципами в цих питаннях, що приводило до відчуженості.

У сьогоднішньому світі, з його зростанням демократизації і розвитком глобальних мережевих структур, політика, що заперечує культурні свободи, неприйнятна. Люди все активніше виступають проти асиміляції, в якій їм не залишають вибору.

Політику асиміляції легше було провадити за безграмотного селянського населення, як це відбувалося в Туреччині під час мовної реформи 1928 року, яка ввела єдину мову і шрифт. Проте, з швидким розповсюдженням культури загальних прав людини, ці умови вичерпано.
Сьогодні історичні факти свідчать, що прихильність єдиній національній самобутності не повинна суперечити визнанню багатообразних етнічних, релігійних і мовних груп.

Конституції багатьох країн враховують різномовні ідентичності, як, наприклад, Бельгії (офіційні мови – нідерландська, французька і німецька), Швейцарії ( офіційні мови – німецька, французька, італійська), Люксембургу (офіційні мови – люксембурзька, французька і німецька), і, навіть, ЮАР ( офіційні мови – англійська і африканс), забезпечують політичне, культурне і соціально-економічне визнання різних мовних груп.


Погляд на світ в цілому показує, що загальнонаціональна єдність не потребує нав'язування однорідній ідентичності, тим більше – мовної.
Зусилля насадити таку єдність приводять до соціальної напруженості і конфліктів. Держава може бути багатонаціональною і багатомовною. Їх громадяни можуть твердо дотримуватися як своєї державної ідентичності, так і власної культурної (або виразною національною) самобутності.
І, навпаки, очевидно, якщо люди виказують відданість і прихильність тільки до своєї власної групи, держава може розвалитися — бувша Югославя.
Вирішення проблеми лежить не в тому, якою мовою розмовляти та писати. А чому б не виступити всім за те, аби були в Україні три офіційні мови! (Скажімо, українська, російська і анлійска. І без знання всіх трьох, жоден чиновник, включаючи директора Жека або Деза, не мав би права посідати посаду.)
«Ач, хапонув», – посміхнеться читач.
«Нісенітниця», – радикально відріже критик.
Але, якщо по-совісті, – насущна необхідність. Адже ми європейці.
Число людей, котрі говорять по-українськи велике. Українську мову знають більше 50 млн. людей у всьому світі.
Число людей, що говорять по-російськи, – перевищує 250 млн.
Число людей, що говорять по-англійськи, – перевищує 450 млн.
Знання мов не примножує скорботи. Знання мов збагачує, в усіх відношеннях.
Сум викликає і те, що з політичної еліти, української, одиниці володіють іноземними мовами. Факт невеселий.
І ще, – з моменту «канонізації» і визнання в Україні російської мови – історична «місія» експлуатації цієї теми різними політиками скінчиться.
«Писати для однієї лише нації, – дуже убогий ідеал», – констатував Фрідріх Шиллер, і опинився правий.
За багато років життя я побував в різних країнах. Багато чого бачив. Але не бачив емігрантів з Швейцарії, жодного разу. А в Швейцарії (конфедерації з 23 кантонів, три з яких розділені на напівкантони), повторюся, три офіційних і дві регіональні мови. І – непогано живуть…
   
Елена Соколова 07 янв 2014 ответить
I like.
Андрієнко Світлана 07 янв 2014 ответить
Браво, пане Апальков! Я народилася в Кривбасі, навчалася в Дніпропетровську, останні 27 років живу на Донеччині, і все моє життя навкруги лунала російська мова. Так вже історично склалося. І я в тому не винна, що думки в моїй голові лунають російською. Я думаю і розмовляю російською, але пишу виключно українською. Дві мови для мене рівні і рідні. І ніщо не змінить для мене цього факту. Шановні панове письменники! Агресивнисть викликає негатив і спротив. Давайте краще усі гуртом зробимо так, аби наші україномовні твори були цікаві читачеві, саме це і буде наш найвагоміший внесок у розвиток української літератури. Тільки так можна сприяти поширенню рідної мови на теренах нашої держави. Важливо не те, якою мовою ми розмовляємо, набагато важливішим є інше питання - які ми є?
Володимир Комісарук 07 янв 2014 ответить
Браво, Олександре Володимировичу, за мовний лікбез для занадто активних не
толерантних, як до своїх колег по перу, так і до сайту "СЧ". Співчуваю за час відірваний від родини у цей святковий день.
Щодо двомовності або багатомовності в Україні (укр., рос., татарська, ідіш чи іврит і т. д.) - особисто (демократично) вважаю передчасними допоки міністри і клерки не оволодіють українською.
Мій вислів: "єдина мова гуртує народ, різнобарв'я мов - єднає світ", опубл. "Скіфія 2012. Зима", с. 9., не заперечує вищенаведеного.
Щоб чубитися - була б коса, клепки - не треба.
Болеслав Маляж 08 янв 2014 ответить
Безумовно треба подякувати Олександрові Володимировичу за намагання повернути мир і злагоду на сторінки видання. Та все ж кілька зауважень. По-перше – жоден з учасників обговорення не висловлювався проти котроїсь із мов, суперечки стосувались виключно позицій авторів у їх ставленні до держави, українського народу і його історичної долі. По-друге – приклад з Швейцарією, як ілюстрація до мовного питання, вважаю вкрай некоректним і як таким, що говорить про слабкість аргументації, БО: 1-е – Швейцарія конфедеративна країна на відміну від України, 2-е – швейцарської мови не існує в природі на відміну від української. Мова не йде про утиски російської чи якоїсь іншої мови, справа в утисках рідної мови українців в Україні і тим , хто цього не розуміє, не можу навіть порадити звернутись до лікаря, бо це не лікується.
Ще раз дякую (як поляк, громадянин України) пану редактору за миротворчі намагання.
Болеслав Маляж 08 янв 2014 ответить
P.S.
Не забуваймо поради великого Тараса: Учітеся, брати мої, думайте, ЧИТАЙТЕ...
Боклаг 08 янв 2014 ответить
Говорили-балакали. З чого почали вже забули і плавно переїхали на те, що хорошо знати мови. Браво ясновельможному паньству! Сьогодні прочитав в І., що в Дніпропетровську хлопчину ударили трубою по голові, одна з версій - говорив на українській. Вчора в І. читав про ходу російських нацистів в Криму. Походили з російськими прапорами, а потому спалили книги, які мали якесь відношення до української мови. Постраждав, навіть, Я.Гашек. Треба думати тому, що був в українському перекладі. Можна навести інші факти, але для чого? Що ж залишається українцям, тобто, єврохохлам - очистити країну для національної меншини, російської, бо тільки її представники ведуть себе таким чином. Українці їм заважають. Це не стосується всих росіян, що замешкали в нашій країні, але певна їх частина досить активна в негативному плані.
Тому, зрозуміла позиція п.Валентина, який гостро висловився на цю тему. Незрозуміло як змогла дозволити собі п.Олена образити українського патріота, коли сама не є такою. Потрібно вибачитись. А чи вибачить п.Валентин - це вже інша справа.
Моя племінниця живе в Швейцарії, сидить, як миша під віником, і не робить зауважень швейцарцям з приводу того, як вони розмовляють. Це їхня справа.
Не треба зводити нашу дискусію до володіння мовами. Язнаю кілька мов і що з того? Навіть пишу і публікуюсь на російській. На болгарській публікувався. Це до українофобства і фільства немає ніякого відношення. Добра і толерантності всім у новому році. О.Боклаг
   
Елена Соколова. 08 янв 2014 ответить
Обра́за — умисне приниження честі і гідності особистості, часто виражене в непристойній формі. (непристойный - бесстыдный, нарушающий общественную мораль).

Всё это относится к стихам В. Боровского-Клюева, где содержатся прямые и множественные оскорбления в адрес русского языка и его носителей (без исторических, политических или других уточнений либо поправок). Потому его защитникам, дескать это он хотел сказать, а вот этого совсем не хотел, лучше промолчать.

Данные оскорбления были много раз здесь цитированы не мной одной и восприняты многими авторами альманаха и его читателями именно как оскорбления.

Указанной категории (оскорблению) не подлежат мои обвинения стихов автора в экстремизме (приверженность к крайним взглядам) и мои предположения относительно здоровья самого автора (шизофрения , т.е. полиморфное психическое расстройство или группа психических расстройств, связанное с распадом процессов мышления и эмоциональных реакций). Замечу, что другие участники дискуссии высказали также предположения о наличии у автора и других заболеваний - имеют право.

Надумает ли В. Б.-К. извиниться, - было бы неплохо для него самого. Иначе придётся ему менять псевдоним. Популярность подобным образом себе не сделаешь.:((((.

Что до образного сравнения относительно нарядной туфельки и дерьма, то именно такие ассоциации были вызваны у меня (как у читателя) неадекватными в своём эмоциональном проявлении, а потому оскорбительными, стихами вышеуказанного автора. Тут уж ничего не поделаешь! Пусть думает, когда творит и публикуется.
   
Елена Соколова. 08 янв 2014 ответить
Стаття 161. КК України: Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або релігійних переконань

1. Умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності, або образа почуттів громадян у зв'язку з їхніми релігійними переконаннями, а також пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками -
караються ...

Это ещё раз напоминание тем, кто упорно не хочет отличать патриотизм от таких форм национализма как этническая, культурная и религиозная нетерпимость (или любая иная неприязнь к этническим «другим») и от шовинизма как крайней, наиболее радикальной формы национализма.
Ольга 08 янв 2014 ответить
ЛІТЕРАТУРНІ АСОЦІАЦІЇ ПІД ЧАС ПРИГОТУВАННЯ ЇЖІ
І воно мені треба!.. Замість того, щоб сніданок гоувати родині, я маю ще клопіт реагувати на оцю дискусію! А чому? А через те, що у багатьох її місцях сплутане грішне з праведним. Або сказати б так: маємо сім мішків гречаної вовни! Ну, це все одно, що я до яєчного омлету додала б солодке варення. А до борщу з яловичиною, що готуватиму на обід, крім капусти, кину рису і заправлю його (не рис — борщ) грибною оливою. На вечерю до котлет я подам вишуканого смаку густий кісіль, щоб схожий був на гарнір. А на «третє», «за бажанням» домашніх я подаватиму... присолений чай, коктейль з соку томатів та яблук, компот зі свіжозаморожених вишень і столових буряків. Смакуйте на здоров’я! Демократія! Всі продукти, овочі та фрукти були чисті, вирощувалися без отрутохіміквтів дбайливими господарями. Ви вже вибачайте, що ті РОЗУМНІ господарі фрукти та овочі вирощували не так як їх кухарі закладають під час готування — гамузом. Ні! РОЗУМНІ господарі соняшники сіяли окремо, кукурудзу — окремо, капусту — окремо, огірки, помідори, горох, квасолю, буряки, селеру, моркву тощо — все ОКРЕМО. Більше того, кожний сорт того чи того овочу сіяли окремо. Скажімо горох нут був на іншій грядці ніж грох чира, а ще на іншій — зелений горошок. А інші молоді господарі неподалік вирішили новизну впровадити до засівання: щоб не морочитися, який вузлик з насінням потрапляв їм під руки, те й садили, до дого ж щось — уздовш, щось —упоперек, щось — по діагоналі. Так садили, тому що вітер по-різному дув у спину. Посерталися, щоб вітер завжди був у спину, щоб не простудитися.
Згодом дивляться сусіди, переглядаються: о, яка новітня прямо таки «Швейцарія» — посеред капусти виросли соняхи, а між ними — горох, та хочби зелений або чира, що в’ються, а то — нут, що кущиками росте! Як же він виросте у тіні соняхів. Між морквою вилізла кукурудза. І було видно, що вона пакостно затінятиме грядки з редискою та цибулею-сіянкою. А соняхи, як спеціально для горобців, тяглися до сонця поблизу самісіньких вишень.
Чи ж варто багато говорити з приводу осіннього збирання «врожаю» оцими другими горе-господарями, теоретиками-ХвілосоХВами, які десь чогось поверхово начулися, ну, й вирішили, що того й достатньо, щоб необ’єктивність назвати об’єктивністю. Звісно, над такими формулюванями — необ’єктивність об’єктивністю — вони й не замислювались, бо це для них недосяжно! Ні, просто вирішили, що таку думку мати комфортніше: якщо до бощу закладають капусту, картоплю, квасолю, буряк, заправляють соняшниковою олією, то чому б його все разом і не засівати?! Готовий борщ на городі! Якби ще можна було туди засіяти ще й свинину, яловичину чи баранину. А якби можна було посіяти рибу!.. О-о!.. Якою була б юшка!..
Отакі асоціації виникли у мене, грішної господині, кили читала тутешні коментарі.
Спочатку лише тезисно, пунктирно. У Бельгії немає бельгійської мови, у Швейцарії — швейцарської, у Люксембурзі — люксембурзької, у ЮАР (тобто ПАР — Південно-Африканській Республіці) — південно-африканської. Та і загалом приклад ПАР називати (навіть згадувати!) не коректно через те, що вона була окупована. За що відсидів 27 років в’язниці та боровся з апартеїдом Нельсон Мандела (Манделла)??? За англійську мову?! Та невже?! Якби до його президенства у президентах ПАР не були білі, то навряд чи навіть згадували б англійську. І то вона та НЕ англійська, а південно-африканська англійська. І за визнаням як рідної перебуває вона десь на п’ятому-шостому місцях. А загалом у ПАР більше десяти офіційних мов.
Але трансформувати мовний приклад у ПАР в українські реалії не можна через величезні різниці між континентами, народами Африки і Європи, історіями битв, поразок і перемог. Лише кілька асоціативних прикладів: у ПАР не було запорозького козацтва, а в Україні — дикунів зі списами і в настегнових пов’язках; хоча й діалектами, але в Україні створювалась українська мова, що ще за царату набувала все більшої сили, через що той же царат забороняв її десятки разів під різними приводами; к ПАР були зовсім інші тодішні реалії.
Перескочимо до сьогодення України. Я народилася у глибинці Росії, і ніхто з моїх предків в Україні не був. Ставши громадянкою України десь у 15 років, я невдовзі була прикро шокована тим як тут багато, які сприймають цю країну як придаток Росії. Ну хай би дехто з тих, хто мешкає у Росії, а то ж українці. А я подумала: галасують російськомовні українці щодо утисків російської мови, а я, живучі до 15 років у Росії, жодного разу не чула щоб там порушувалося питання щодо української мови як офіційної. Ви скажете: так ніхто ж і не порушував! І ось тут ми торкаємось найболючішого і найтоншого нюансу а, власне, хіба справедливо та чесно у сусідній державі (Україні) нав’язувати мову другої сусідки, причому лише тому, що вона чисельніша. Російська мова, якою послуговуються понад 250 млн осіб, і так не кікне — без насаджування в Україні, Білорусі, Молдові, Грузії, Казахстані... Якщо вже говорити про статус державної чи офіційної російської мови в Україні, то водночас треба вимагати і статусу української мови на Росії , так би мовити, дзеркально. В іншому випадку треба говорити про інше: посилення російської мови в Україні — це пряма ЕКОНОМІЧНА вигода Росії. Тобто йдеться про безперешкодну реалізацію на теренах України російської (російськомовної) продукції — книжково-журнальної, кіно і т. д. Якщо навіть українськомовна і патрілтична людина повсякчас за браком українськомовної продукції ЗМУШЕНА переглядати або читати російськомовне, то вона, зрештою, читатиме чи переглядатиме все те частіше. ЗМУШЕНА переглядати через те, що деякі українці, хоч як прикро, можуть впливати на мовну ситуацію у ЗМІ, культурі, літературі тощо. То вони що, українці?! Та ні! Вони, знову таки, шукають економічну вигоду замість того, щоб, підтримавши українське, і у першу чергу мову, отримати ту економічну вигоду теж, тільки трохи пізніше. Так ні, їм треба зараз багатіти. Ось і маємо, що навіть українські співаки, що вважалися харизмою України, почали співати російською. Чи не дивно?! А чому ж з російських співаків не вивчить бодай дві-три пісні українською мовою?! (Крім хіба що Малініна). Так ні, більше того, як патріоти Росії і російської мови, вони, заскочивши на ненадовго в Україну, умудряються українськомовному співакові і пісню російськомовну запропонувати, і зпродюсорувати, і заспівати разом, «присыпляя бдительность хахлов»
...І загалом, неймовірно дивує та позиція деяких, які стають на коліна перед розповсюдженішою мовою. (Хоча вона буває, м’яко кажучи, не дуже милозвучна, як та ж англійська; краще вже італійська, іспанська, французька, німецька... Але це вже інша тема, перепрошую).
В Україні треба добре підтримувати мови, носії яких не мають державних утворень, — кримсько-татарську, гагаузьку, караїмську і подібні. Звісно, треба підтримувати і ті, що мають державні утворення — польську, румунську, болгарську і подібні, але тут має бути підтримка, так би мовити, другого порядку, тому що такі мови мають країни, в яких вони (мови) —державні, офіційні або основні. Тож мають нормальну держану підтримку. Крім хіба що білоруської у Білорусі. До цього скочується мовно-культурна ситуація і в Україні. Хто цю проблему не бачить, той просто НЕ ХОЧЕ бачити. Бо так зручніше декому через різні причини, скажімо ліньки вивчити мову, зациклений на всьму російському, обмеженість інтелекту, прихований саботаж, генне несприйняття чужої мови та культури, вплив зашореного старшого покоління, нащадків енкеведистів, охоронників політв’язнів, багатьох радянських військових, які служили де завгодно, але, вийшовши на пенсію, обрали благодатний теплий край — Україну, але хочуть тут створити «русский мир».
Можна багато ще про що говорити. Але скажу так: як можна народившись і живучи в Україні, ненавидіти її?! Дехто твердить, що любить... Якби любили, то не висловлювались би щодо офіційної багатомовності, щодо того скільки мов ти знаєш стільки і людина, щодо висловів відомих літераторів. Так вони ж те рявкнули, будучи «під бухом» і з повією на коліні!!! Якби любили, то обурювались би, чому на рейтингових каналах України у найходовіший час ведуть передачі варяги з Росії, начебто в Україні грамотних, розумних, харизматичних і фотогеничних ведучих не знайшлось би?! Риторичне запитання? Правда? Запросили на якесь телешоу людину. Яка говорит українською, а їй — ба-бах! — російською. І так, наче між іншим. Наче нічого й не трапилось... Та ні! Трапилось! Ведучого, який був з України і знав українську мову і який (не завжди) хоч винятково до українськомовних звертався українською, замінили на ведучого, який мови держави, до якої емігрував попрацювати не знає, хоча й обіцяв вивчити. Отож слухає його запрошена українськомовна людина і думає про себе: «Я то відповім тобі чи скажу, але якого біса ти тут робиш? Хто тебе запросив? І чиє це шоу? Точніше, для кого? Обдурили мене, запросивши! Різні тут ефекти понавлаштовували... А душі вкраїнської, вкраїнського ДУХУ у найширшому сенсі слова я не відчуваю... дякую звісно за те, що оплатили проїзд в обидва кінці, проживання, подарунок вручили... Але!... Ой. Що ж це?! Це, виходить, так підступно мене купили... певно багатих спонсорів мають?.. краще ті спонсори не крали грошей та пускали б їх на офіційну зарплату, допомагали б бідним людям, хворим... Ой-ой-йо! Що ж це діється з нами, українцями?!.»
Присипають! Підкупляють! Витісняють!.. Допоки?!
   
Болеслав Маляж 08 янв 2014 ответить
Вельмишановна пані Ольго! Уважно прочитав Вашу лекцію для невігласів і поділяю думку, що час затрачений на її написання можна було використати ефективніше, бо то марна справа. Коли мама не навчила, чужа тьотя не перенавчить. Ви тут пишете про асоціації (досить влучно), і у мене в свою чергу виникли свої асоціації: город, який Ви описали дуже нагадав мені наш (хай вибачить мені пан Апальков) альманах. А щодо марності писання подібних лекцій скажу іще таке: впевнений, що Ви дивитесь 5-й канал. Скажіть, він впливає на ваші переконання? А канал Інтер? Ото ж! Вони теж "агітують" тих, хто і так поділяє їх ідеологію і дратують тих, хто тієї ідеології не поділяє. Кожен чує те, що хоче чути. Патріоти України чують у віршах В.Клюєва патріотизм, інші сприймають як образу. Така правда і нічого з цим не вдієш, тож мабуть і видавцям треба діяти як досвідченим агрономам – не сіяти на одній грядці поміж кукурудзи моркву та редиску. Як кажуть (улюблене паразитичне словосполучення гаранта): котлєти отдєльно, а мухі отдельно. Хай собі гудуть над своїм улюбленим харчем десь окремо від нас і не лякають видавця своєю відсутністю в альманасі. Сім років мак не родив і голоду не було. Буде більше місця для талановитих людей.
І ще одне: тут звучало, що ховається хтось за ніками в обговореннях, тож дозвольте відрекомендуватись: Сергій Боровський (літературний псевдонім Болеслав Маляж), artpoligon@ukr.net , так що всі бажаючі можуть спілкуватись безпосередньо, не виносячи свого дзижчання на сторінку альманаху, ну, а з однодумцями буду радий познайомитьсь ближче, можливий взаємний обмін творами і враженнями без публічного стриптизу.
Всім творчих успіхів, а видавцеві зваженої видавничої політики.
Володимир Комісарук 08 янв 2014 ответить
Плюрализм и гласность -
еще не демократия.
Всегда было две партии:
верящих и нет.
И были всегда Иисусы,
Иуды, Пилаты - тоже,
все за свободу похоже,
но демократии нет!
Гласность не выорать криком.
Плюрализмом не все заплевать.
Свобода - не только в диком, -
в разумном себя обнажать.

Толерантний пан Апальков має повагу до різних поглядів авторів, але, на мою думку, не має гадки міняти свою позицію щодо демократичності журналу, яка залишається незмінною близько 20 років з часу його заснування. Читайте, обговорюйте (толерантно, інтелігентно), але не обгавкуйте один одного і не кусайтеся.
я підтримую думку товариства щодо цензури на графоманство, але категорично проти порад лишити права публікацій Христини, Олени, Клюєва... Болеслава, який емоційно порівняв "СЧ" з городом.
У "СЧ" № 68 опублікований вірш А. Коваленко без ... (не інтелігентно, простонародно). "Безкомпромісному чорному прапору2 можна "пришити" пропаганду екстермізму і тероризму. Радикали-італійці можуть звинуватити одеський гумор у недопрацьованому вірші "Дон Кіхот в Україні" в образі національної гідності і т. п. У кожного своя мірка: свій лікоть чи щось інше.

Людські відносини повинні базуватися не за національними ознаками (мова, віра, традиції...), а на найкращих людських якостях, першочергово, на любові до ближнього, порядності і повазі.

P. S. Гостра полеміка - наступили на болючий мозоль - кульгає Україна і ми. А може подати це у збірці, наприклад, "С чего начинается Родина..."?
Володимир Комісарук 09 янв 2014 ответить
Агресивних фанатів не допусають на стадіони під час змагань та на інші масові зібрання.
Літ забіяк необхідно лишати інформаційного поля сайту. І крапка.
Володимир комісарук 09 янв 2014 ответить
Правка: Надміру злісних, нестямно уїдливих літ забіяк...
   
Елена Соколова 09 янв 2014 ответить
" Я против того, чтобы ....лишить права публикации.... Олену...." Это в мой адрес? Лишить за то что, не стала молча "кушать" откровенно черносотенные стихи и не проигнорировала чью-то просьбу ещё и извиняться перед "патриотом"?
Так если мне, как и вам, г-н Комисарук, не показалось, то Болеслав-Маляж-Боровский-Клюев-artpoligon - одно лицо? И на протяжении всей дискуссии он сам себя защищал и сам к себе обращался? (см. комм. от 30.12.13 : "Не зважайте, пане Валентине! Сподіваюсь, Ви зможете гідно відповісти талановитим поетичним рядком подібним коментаторам, яких український народ впевнено витісняє на смітник історії.
З Новим Роком Вас, міцного здоров'я і натхнення на довгі роки!
Болеслав Маляж."

Тогда уже без слов........

"Лишить права публикации" - так вопрос вообще-то пока никем не ставился. Но если это, Александр Владимирович, намёк по вашей просьбе, - вынуждена отозвать "Анатомию любви" и "Одиночество" от напечатания в "Скифии" и журнале.
С уважением, Е.Соколова.
Леонід 09 янв 2014 ответить
Думки Ольги варті великої уваги! (Бурхливі оплески!).
Болеслав Маляж 09 янв 2014 ответить
ДО ОЛЕНИ СОКОЛОВОЇ (дуже стримано) – дайте собі труд уважно переглянути альманах, хоча б у частині переліку авторів, уважно прочитати моє звернення до пані Ольги, і тоді (витерши власну отруйну слину, яка застилає Вам очі і розум), можливо, побачите, що Болеслав Маляж і Валентин Боровський-Клюєв це різні люди. Вибачень не вимагаю – не очікують же вибачень від комара, що дзижчить над вухом… більше того – вдячний за останній виступ, він яскраво показав чого Ви варті, як особистість, який рівень Вашої аналітики (особливо важлива якість "професійного юриста"). Не сподіваюсь, що Ви замовкнете – для цього треба мати хоч краплину гідності, та реагувати на вас я більше не буду, не варто звертати увагу на пусте місце з комплексом нещасної істоти.
KristinaDenisenko 09 янв 2014 ответить
Болеслав, Как хорошо, что не видно вашего перекошенного от злости лица.
Вот такие они "патриоты". Ни капли уважения к людям. И кто вам вообще дал право переходить на личности? Это еще один минус в вашу сторону.
Володимир Комісарук 09 янв 2014 ответить
Друзі, у нас продовжується базар (баба Параска...) і парламентські "розборки" (Заєць, Вітренко...).
Я - за конструктивізм. Але для цього (відметіть асоціації з котом Леопольдом), але "Ребята, давайте жить дружно...). Творіть!, а не сваріться. Ми ж не найдурніші.

P. S. Подумаю, що викласти на сайт, можливо, більш переконливе і зрозуміле.
Світлана Андрієнко 09 янв 2014 ответить
Просто цікаво... Якби кожен з 85 авторів "Скіфії-Осінь" висловив свою власну думку з приводу наболілого питання, яке вже котрий день обговорюють найбільш активні і завзяті з нас, то яку б картину ми побачили? Цілком очевидно, що наша спільнота, втім, як і країна взагалі, розкололася на два табори з діаметрально протилежними точками зору. Але яким би був розклад? 50 на 50? Чи якимось інакшим? Боровський-Клюєв чи Олена Соколова?І не треба більш розлогих коментарів, їх тут вже було аж надто багато. Тільки - так чи ні? І не ховатися за ніками, бо ж цікаво дізнатися, хто чим дихає, і хто є хто. Особисто мені прийнятнішою видається позиція пані Олени. Буду щиро вдячна, якщо у відповідь на це зізнання не отримаю порцію злісних коментарів від її опонентів. Я маю право на власну точку зору, і вона є такою. З повагою до вельмишановного паньства (без іронії).
   
Елена Соколова 09 янв 2014 ответить
Cпасибі.
Володимир Комісарук 09 янв 2014 ответить
З повагою ставлюся до Клюєва і до Маляжа. Суддя їм Бог та історія. І хоч ми особисто не знайомі,
надіюся перечитувати їх твори кількоразово. Також і інших авторів, а не чергове в наступних альманахах взаємоклювання (час ж бо йде!).
zeitglas 10 янв 2014 ответить
Про суперечки навколо публікацій «Скіфії-2013-Осінь»

Літературний процес пов`язаний із загальним ходом життя. Адже і сам він відбувається у його суперечливих нетрях. Недарма на місці теперішнього «Майдану Незалежності» за часів Шевченка було «Козине болото». Однак, саме неподалік цього болота, у квітні 1846 року, Тарас прожив щасливий рік, сповнений творчої роботи та цікавих пригод…
Адже, все в житті ( а література віддзеркалює саме його) все взаємопов`язане. Тому, як редактор, намагатимуся давати можливість різноплановим авторам та їх творам виявити себе. Звісно, рівень творів бажаний високий… Втім, погляньте на нічне небо! Там безліч зірок. І великих і зовсім дрібних… Та, вилучивши дрібні, чи стане небо величнішим?
Мабуть, людина, котра стала на літературний шлях, має усвідомити: там, де відпадає порівняння, відпадає і масштаб… І вже не може бути мови про велике і мале, про добро і зло. У нашому світі, як правило, добро взагалі не було б добре, якби не існувало зла…
Коло замкнуте.
Можливо господу огидні пережитки, від яких він вже позбавляв нас неодноразово. Ймовірно тому (особливо у нашій «візантійській» державі) завзято клеймлять минуле презирством і всілякими прокляттями…

« Послухай, Господе, –- заявляв свого часу біблійний Аврам, – або так, або інакше, одне з двох. Якщо ти хочеш, аби у тебе був мир, не вимагай праведності; якщо тобі потрібна праведність, то миру кінець. Ти женешся за двома зайцями, ти хочеш і миру і праведності у мирі. І коли ти не зм`якшися, миру не буде …»
Суперечки, викликані полярними думками коментаторів альманаху, чи не яскравий тому приклад?
А чи не здається вам, у першу чергу шановні автори, що письменник (будь-якого, навіть ґатунку) мусить набувати якоїсь поваги, якоїсь ваги перед Богом та людьми. Чи не мусить він перейнятися свідомістю ВАЖЛИВОСТІ своїх творів (навіть самих малих, коментарних) – або хоча б думкою про те, що і для кого він пише. В решті-решт, відповісти собі (не на публіку, без пафосу) на питання кому він служить?
І відповісти: – одному Всевишньому.

Яка користь, шановні, від дошкульних пасажів і влучних кпинів? Кожен з них породжує, відповідно, не менш, на перший погляд, в`їдливу літераторську мудрість. Мудрість? Який сенс в такій мудрості, коли вона навіть від гордині не захищає?

З повагою і побажанням повернутися у «лоно літератури», Олександр Апальков.
--- 10 янв 2014 ответить
Галина Максимів
Шановні письменники й поети! Сварок в суспільстві і без нас вистачає. Давайте повертатись до свого незмінного обовязку: до творчості. При всій повазі до всіх, пан видавець Олександр Володимирович Апальков дає можливості й початківцям, й знаним майстрам слова. Подаваймо свої ужинки для загальногромадської духовної поживи доки є така можливість!
artpoligon 10 янв 2014 ответить
... Царство Небесне подібне до чоловіка, що посіяв був добре насіння на полі своїм;
Коли ж люди спали, прийшов ворог його, і куколю* між пшеницю насіяв, та й пішов ;
Коли виросло збіжжя та колос, тоді показався і кукіль.
Прийшовши раби, та сказали йому: Пане Не добре насіння ти сіяв на полі своїм? Звідки ж узявся кукіль ?
Він же сказав їм : ворог людини зробив це. А раби сказали йому : Чи хочеш , ми підемо , виберемо їх ?
Але він сказав : ні, - щоб , вибираючи кукіль , ви не вирвали разом із ним і пшеницю,
Залиште рости разом те й інше до жнив ; а в жнива я скажу женцям : Зберіть перше кукіль та зв'яжіть його в снопи , щоб спалити їх , а пшеницю заберіть до клуні моєї .

від Матфея, гл 13.

*куколь - бур'ян
Тетяна Череп-Пероганич 10 янв 2014 ответить
Усім доброго дня! Щойно ознайомилася з відгуками. Агресивність більшості з них зовсім не асоціюється з осінньою теплотою обкладинки і змісту більшості творів останнього випуску альманаху. Невже у ці святкові дні, ми українці (я маю на увазі тих, хто серцем і душею, любить УКраїну), не знайдемо хороших слів, щоб подарувати їх один одному. Ми ж люди творчі, а значить не злі. Зі люди в творчості - випадкові, якою б мовою вони не говорили.
Перед тим, як сказати дещо про саме видання, хочу адресувати найтепліші слова подяки саму видавцеві. Ви, пане Олександре, робите добру справу, даючи сучасній українській літературі жити на сторінках своїх видань, розвиватися, звучати. У наш час робити це, ой, як не просто. Хай новий рік буде щедрим для Вас у плані зустрічі з новими умілими, справжніми, достойними авторами, а не графоманами, бо читачеві треба саме це.
Осіння «Скіфія» вкотре підтвердила те, якими щедрими на поетичне слово можуть бути українці. Завдяки цьому випуску відкрила для себе прекрасну поетесу, землячку Ірину Кулаковську з Чернігова. Ще один автор, теж, до речі з Чернігівщини, Віктор Охріменко вразив живим, реалістичним, десь навіть жартівливим поглядом митця на здавалося б такі банальні повсякденні речі,які відбуваються у житті кожного з нас.
Відмічу й те, що багато авторів, винесли на сторінки альманаху важливі соціальні питання, і це добре. Бо письменницьке перо - воно ж завжди на вістрі часу. Маю на увазі Миколу Кульбовського «Не судилось», Аллу Мегель «Сходинки жіночого щастя. Цнота», Ольга Грібова «Пам'яті сусіда», Петро Гайворонський «Щеплення від аборту» тощо.
Ну, і на останок повернусь до того, з чого почала. Щоб щось справді добре зробити для України, потрібно навчитися щиро любити її в собі, не на словах, на конкретних справах. Кожному, хто живе на цій землі. І тоді нас поважатимуть, і тоді нам не потрібні будуть майдани, і тоді й інші, поруч з нами матимуть за честь писати, розмовляти, думати саме українською.Добра всім!
О.Боклаг 10 янв 2014 ответить
Згоден з п. Апальковим від 07.01. - В Швейцарії добре. Окрім усього, там чисте, особливо в горах, повітря. Підозрюю - і тому, що там нема п.п.Олени і Христини.
Згоден з п.Комісаруком від 08.01. - агресивних фанатів треба обмежувати. Є певна межа. Ставити діагноз авторам Скіфії щодо наявності у них психічних захворювань - це вже задужо. Навіть, якщо ти віртуозна професіоналка.
Чудово було б цих одіозних осіб більше не чути.
Згоден з п.Апальковим від 10.01. Вертаймося в "лоно". Хотілося б поговорити щодо творів, які прикрашають "Скіфію-Осінь", власне утримують номер на плаву. Хотілося б почути думки про поезії О.Мамчич, І.Кулаковської, В.Охріменка, про прозу В.Наслунги, В.Михайлової та ін. Обговорення майстерно написаних речей додає і тим, хто обговорює теж.
Обкладинка не дуже вдала. В збірнику є більш вдалі графічні роботи, які можна було б використати задля обкладинки.
Загалом збірник на слабеньку "четвірку". Забагато посередніх робіт. О.Боклаг
Олег 11 янв 2014 ответить
А мені обкладинка подобається...
Любов Цай 11 янв 2014 ответить
Рідкісне ім’я авторки – Валія – привернуло до себе мою увагу, я одним з перших прочитала її конкурсне оповідання «Жінка». І хоча в своїх оглядах я жодним словом не згадала його, це зовсім не означає, що оповідання було мені нецікаве, не варте моєї уваги. Зовсім ні. Якщо вже я тут згадала про конкурсне оповідання Валії, то скажу, що воно мені видалося цікавим насамперед тим, що авторка не просто списує день своєї героїні, а намагається намалювати її глибокий психологічний портрет. Простує жіночка вулицями міста додому і не просто дивиться у вікно маршрутки чи по сторонах, коли йде вулицею, не помічаючи круг себе нічого – вона бачить весь світ, що проноситься поруч. Безтурботні діти, веселі студенти, водій маршрутки, дерева, листя, вітер – це все вона помічає, про все замислюється, аналізує. «Шукай хороше!» – це той лозунг, що його можна було б порадити багатьом взяти до уваги.
«Йшла тротуаром, глянула під ноги, асфальт був густо розмальований крейдою, діти гралися. Дивилася на щиро намальовані: сонце, автомобіль, принцесу, русалку, рибу», – виявляється, навколо нас вирує життя, і воно може дати імпульс до того, щоб знайти в своїй душі щось тепле, добре, плекати його й ростити.
Є, звичайно, місця, що вимагають коригування, але то не є принциповим для оповідання «Жінка» і зрештою, не впливає на достойну оцінку. Приміром, тут:
«Підійшла маршрутка. Водій, користуючись дощем, набив автобус "під саму зав’язку"».
Мабуть, правильніше було б «користуючись дощем» змінити на «зважаючи на дощ».
Отже, Валії Киян властива спостережливість, і це дуже добре, бо кожна мить життя навколо нас – якщо на нього дивитися широко розплющеними, небайдужими очима – дарує нам цікаві сюжети, картинки, думки. Саме такі спостереження стають сюжетами оповідань Валії Киян.
Оповідання «Пройти підземний перехід» – саме з таких. Окрім пунктуаційних помилок (їх чимало), інших значних зауважень щодо стилістики немає. Однак оповідання видалося мені задовгим, трохи нуднуватим. Саму картинку знайдено вдало, а от «убгати» цей сюжет можна було б, ущільнити його. Я все чекала якоїсь несподіваної розв’язки з бабусею чи її онукою, яка б виправдала це сподівання. Якщо ж такого, волею авторки, не сталося, то, хотілося б скоротити цю замальовку.
Знаю, що тепер звертатиму увагу на твори Валії Киян. Щиро зичу їй нових ідей, успіхів у творчості.
   
Валія Киян 07 фев 2014 ответить
Любов Цай, дякую за теплі слова! Читаю зараз альманах, знайомлюся з авторами. Прочитала Ваші ШАРАДИ, отримала задоволення. Дякую!
Болеслав Маляж. 16 янв 2014 ответить
Пару випустили. На черзі зима і "Зима". Проте, вона вже наступила, хоча і не кліматична. Крига намагається від сьогодні зкувати мою свідомість, та я втримаюсь. Успіхів усім! Зустрінемось...
Любовь Цай 16 янв 2014 ответить
Вадим КАРЛОВ стр.50-53
К автору поэтической подборки есть несколько вопросов.
В стихотворении «Гори, гори...» читаем
«...такая искренняя суть
Лишь раз навеки нам дается.»
Полагаю, что слово «суть» не требует вообще никакого определения (я про эпитет). Кроме того, она, суть, не даётся: она либо есть, либо её не существует в принципе.
Далее:
«тая невзгоду расставанья» на стр.50
Эта строка неудачна. Во-первых, сочетание «невзгода расставанья», мягко говоря, соединяет несоединяемое. Достаточно посмотреть на толкование слова «невзгода»:
НЕВЗГОДА, -ы; ж.
Неблагоприятные, тяжёлые обстоятельства; беда. Пережить невзгоды. Невзгоды обрушились на кого-л.
Может, хотя бы существительное «невзгода» употребить во множественном числе?
Я, как читатель, перво-наперво придумала такую синонимичную строку: скрывая горечь расставанья.
Хотя кто его знает, какая мысль роилась в голове автора...
Теперь немного о калыме:
«... и в душу войдёт весна, / и я ей воздам калым» – эта строка на стр.51
Первый вопрос, который напрашивается буквально сразу же: кому «воздам калым»?
Во-вторых, давайте разберёмся со словом «воздать»
ВОЗДАТЬ – совершать, делать что-либо в ответ на какие-то действия, поступки, слова; вознаграждать или оплачивать за что-то. Воздавать можно хвалу, должное, сторицей.
Если уж говорить о калыме, то его дают, платят, получают...
Еще:
«и чумный настанет пир», стр.51 Нетрудно догадаться, что автор имел в виду пир во время чумы, т.е. прилагательное «чумный» намекает на своё родство с существительным «чума». Однако по правилам русского языка от этой самой «чумы» производным является «чумной».
Употреблённое в стихотворении прилагательное «чумный» связано исключительно с «чумом» – жилищем чукчей, который (чум) к этому стихотворению никак не клеится.
И напоследок:
В стихотворении «Избранник» в 4 строке 2 строфы по-видимому, утерян предлог «К», а в последней строфе этого же стихотворения «во веки», по-видимому, следовало написать слитно.
И в последнем стихотворении неясно, как шут «свернется» в ногах у лирической героини.
Есть претензии к рифмам – среди них много неточных, неверных.
   
Елена Соколова. 18 янв 2014 ответить
Уважаемая Любовь, здравствуйте. Всегда с большим интересом читаю ваши замечания. Нравится: тактичность, уважительное отношение к автору, кропотливость работы, математическая точность почти всегда. Почти.
Не нравится (редко, но всё же, простите, я об это скажу): слишком анатомический подход. Ведь литературное творчество - не есть точная наука. Если присутствуют образность, оригинальность, смысл и нет пошлости, тривиальности и откровенной безграмотности, - произведение (ура!) состоялось.

О поэзии Карлова. Мне она понравилась. Не согласна с вами по следующим позициям:
"Полагаю, что слово «суть» не требует вообще никакого определения (я про эпитет)".
Нет, слово (и понятие) суть часто требует определения, н-р: "его лживая суть", возможно такое? Тогда почему суть не может быть искренней?
Далее, "«тая невзгоду расставанья» на стр.50.Эта строка неудачна. Во-первых, сочетание «невзгода расставанья», мягко говоря, соединяет несоединяемое. Достаточно посмотреть на толкование слова «невзгода»:
НЕВЗГОДА, -ы; ж.
Неблагоприятные, тяжёлые обстоятельства; беда. Пережить невзгоды. Невзгоды обрушились на кого-л.
Может, хотя бы существительное «невзгода» употребить во множественном числе?
Я, как читатель, перво-наперво придумала такую синонимичную строку: скрывая горечь расставанья.
Хотя кто его знает, какая мысль роилась в голове автора..."

- вы сами всё расшифровали и подтвердили возможность такого сочетания. Другое дело, вам оно не понравилось - дело вкуса. Я, наоборот, нашла его красивым.

Насчёт калыма - согласна, я обращала на это внимание автора ранее.

Чумный только от слова чум? Нет! Нет! И ещё раз нет! Отличное употреблено данное прилагательное автором (так "играли" со словами все великие русские поэты - меняли флексии, ударения, создавали новые слова - надо признаться, русский язык в этом случае более благодарный). Итак, чумный - это:
1.устар. то же, что чумной; поражённый чумой ◆ Был 1919 год — самый чумный, самый чёрный, самый смертный из всех тех годов Москвы. М. И. Цветаева, «Герой труда (Записи о Валерии Брюсове)», 1925 г. (цитата из Национального корпуса русского языка, см. Список литературы) ◆ Королевский дворец был тогда похож на чумный госпиталь. П. П. Каратыгин, «Временщики и фаворитки 16, 17 и 18 столетий», 1870 г. (цитата из Национального корпуса русского языка, см. Список литературы) ◆ И злой стал, прямо как чумный, и исхудал… И. С. Шмелев, «Человек из ресторана», 1911 г. (цитата из Национального корпуса русского языка, см. Список литературы).

Вам непонятно, как может свернуться шут в ногах лирической героини? Клубочком, как же ещё! Также подобострастно, в надежде на её нежность... Я как раз смогла представить.

То, есть критикуя, надо бы не наступить на горло "пииту". А тот так можно и отбить у него охоту писать...

Позволю себе процитировать А. Блока:
"В ночи, исполненной грозою,
В средине тучи громовой,
Исполнен мрачной красотою,
Витает образ грозовой.

То-ослеплённая зарницей,
Внемля раскатам громовым,
Юнона правит колесницей
Перед Юпитером самим".

Не зная, что это Блок, можно было бы критиковать и критиковать, правда? Сплошные повторы и потом, это средина вместо середины... :))))))
И тем не менее...
С уважением, с пожеланиями вам творческих успехов

Е. Соколова.
Любовь Цай 18 янв 2014 ответить
Уважаемая Елена! Благодарю Вас за Вашу точку зрения и за то, что Вы ее высказали. Я действительно выразила свою точку зрения и вовсе не отрицаю того, что могут быть и другие. Выкладывая свои отзывы, я прежде всего хотела бы пригласить к активному обсуждению, которое было бы полезным для всех его участников.
С уважением и искренними пожеланиями
Л.Цай
   
Елена Соколова 19 янв 2014 ответить
Всё правильно. И вы хороший критик. Надо бы всем относиться также скрупулёзно к своим творениям, прежде, чем подавать их в печать.
Марія Дем"янюк 28 янв 2014 ответить
Доброго дня! Хочу поділитися власними враженнями щодо альманаху. Мені було цікаво читати усі твори . Особливий інтерес викликала поезія. Традиційно цікавими є вірші Наталі Мазур та Наталі Данилюк. Ще мені сподобалися вірші Баганецької Відани,які є дуже образними. Справжню насолоду отримала від прочитання поезії Шевероноги Маргарити. Вірите, я таки мов побачила того хлопчика,про якого пише автор в поезії " Ти хочеш ? " та відчула смак солодких абрикосів...Дуже сподобався вірш Миргород-Ляшенко Світлани щодо емігрантів, щемно...Тепле враження від поезії Диб"як Неоніли. Також приємно вразила поезія Кулаковської Ірини гарними образами і філософськими роздумами. Дуже цікаві образи у вірщах Галини Майорової :"Золоченная грива клена", "луж сияющих блюдца" тощо...
Загалом, твори , як на мене, на гідному рівні. Альманах цікаво читати і є чому навчатися у авторів. Тому усім щиро дякую
viktor_ox 28 янв 2014 ответить
Хочу висловити слова вдячності пану Олександру Апалькову за дуже потрібну роботу по підтриманню літературного процесу в Україні. Нехай не завжди і не все буває гладенько. Це ж процес!
Вдячний тим критикам, які позитивно відгукнулись про мої вірші.
Подумав, що подальші випуски альманахів «СКІФІЯ» все ж потрібно робити тематичними. Нехай обрана тема буде дуже загальною, але вона становила б те ядро, яке робило б книгу більш цільною. Інакше від збірника і далі залишатиметься враження калейдоскопічності, занадто таркатої мозаїчності, атмосфера масштабного різношерстого літературного збіговиська.
Віктор Охріменко
roksolanam 06 фев 2014 ответить
Щирі вітання всім авторам альманаху і читачам (якщо є такі, бо мені часом здається, що ми самі пишемо і самі читаємо…)!
Уже вийшла зимова збірка, а я тільки наважилась написати про цю. Скажу чесно, часто приходила, але тут вирували такі баталії! До того ж, не зовсім мистецькі… Тому вибачте, я ж слабка жіночка, боялась, аби каменем не зацідили ненароком. Хоча саме так краще познайомилась з вами, «сусідами». Дуже приємно! Я рада, що доля звела мене з такими талановитими людьми, неординарними особистостями, – хоч і заочно.
Спасибі вам, шановні, що читаєте, а коли ще й декому подобається, крила виростають! Окрема подяка Олександру Володимировичу! Важливу робите справу!
Я, звісно, не критик, тому розповім про власні враження, без претензії на об’єктивність.
Альманах розпочинається оповіданням Вікторії Білої «Склянка без дірки», що видається мені символічним, адже річ йдеться про склянку часу (!). Дуже сподобалось! Можливо, трохи наївне, але я люблю такі.
З великим зацікавленням прочитала «Дитя війни» Влада Наслунги. Упевнена, що це автобіографічне оповідання, адже такі подробиці неможливо вигадати. Зробила для себе декілька «відкриттів», наприклад, щодо навчання дітей у німецьких школах. Взагалі, надзвичайно пізнавальний твір. Звернула увагу на рядки: «Усі чекали закінчення війни. В місті з’явилось багато безногих або безруких молодих людей, деякі з них пиячили і билися, інші просили милостиню.
Повернулися євреї, відкрились перукарні, фотоательє, почали працювати магазини і лікарня». Посміхаюсь! Тут все: історія, політика, психологія, менталітет… Гадаю, коментувати не потрібно?..
Сподобалось оповіданнячко Олександри Кудріної «Впусти долю». Читається на одному диханні, без занудства і дидактики всього на двох сторінках розкриває характери героїв, їх прагнення, моральні принципи – цілий пласт життя. Одним словом – СВІЖО!
Дитячі вірші Людмили Уляницької дуже милі. Мені здається, що писати для дітей – неабиякий талант!
Сподобався стиль Валії Киян. Але мені не зовсім зрозуміла ідея твору. Останнє речення могло би бути філософським, але попередня розповідь, як на мене, не підводить читача до висновку і однозначного розуміння. Хоча, можливо, так і задумано?
Цікаве оповідання Світлани Андрієнко «Швачка». Забагато моралізаторства, але я сама так пишу. Мені теж кажуть часом: «Вигадки! В житті так не буває!» Але ж буває! Чи нам хочеться, щоби так було…
Сподобались вірші Володимира Комісарука, цікаво читати, але часом автор не дотримується розміру (н-д: «кохання жагою дощенту п’янкі»), це збиває з ритму, і від того поезія багато втрачає.
«Смачна» мова Віктора Гончарука (до речі, ми земляки – приємно познайомитись!), одне слово «поталалаю» чого варте!
Не можна не помітити прози Болеслава Маляжа. Чесно скажу: цікаво, але часом грубо. То не «мінус», звичайно, адже політична сатира вимагає прямоти (хай завуальованої), і написано «по-чоловічому»! От тільки не все буде зрозумілим наступному поколінню (наприклад, «Великий Сам настрибається по пеньках»)…
Вітаю рішення героїні Оксани Карачун: хай чоловік їде на заробітки. (Посміхаюсь). Нарешті! Сумно було читати, але кожне слово – правда…
Заворожила інтелектуальна поезія Ольги Смольницької, чуттєва лірика Тетяни Череп-Пероганич, Ірини Кулаковської, живописність віршів Ніни Стременної, мудрість Наталі Мазур, Галини Сердюкової, також гарні вірші у Неоніли Диб’як, Галини Майорової, Володимира Шеврона (Молодь рулить!), Віктора Охріменка (особливо сподобався «Іде собі жінка»). Юлія Диба – перспективна дівчинка.
Гарне оповідання Петра Гайворонського «Щеплення від аборту» (вдала назва!). Хепі-енд потішив мою жіночу душу, проте був зайвим…
Раджу прочитати також оповідання Миколи Кульбовського «Не судилося» – життєве, нова «Катерина», от тільки набагато, так би мовити, «соціальніше» і страшніше. А ще Ігоря Старенького і Олександра Апалькова. Перший – ще дуже юний і недосвідчений (але надзвичайно-незвичайний), другий – досвідчений аж занадто (жартую!), с простого походу по гриби зробив порівняльну характеристику двох культур, навіть двох світів. Градусь філософії зашкалює!
Про драматичні твори Валентини Паращич можна говорити годинами, це тема окремої рецензії. Дякую Вам, пані Валентино, за мудрість! Ковтнула одразу всі п’єси! Написано легко, цікаво, і теми піднімаєте актуальні. А що стосується школи – то взагалі мені близьке і рідне. Ходжу тепер, прислухаюсь до скрипу дверей…
Вибачте, будь ласка, кого не згадала. Може, вчитаюся ще, дочитаюсь…
З повагою до шановного товариства
Маргарита Шевернога (до речі, Шеверногої, Шевернозій, Шеверногу, Шеверногою, на Шевернозій))))
   
Болеслав Маляж. 06 фев 2014 ответить
Дякую, що помітили і вірите в живучість мого опусу аж настільки, що його читатимуть ті, хто не знатиме про межигірського "Сама". То будуть щасливі люди.
   
Валія Киян 07 фев 2014 ответить
roksolanam, я в захопленні від такої гарної детальної критики! Ви добре зрозуміли, так було задумано — без висновку... Дякую!
Влад Наслунга 09 фев 2014 ответить
Альманах "Скіфія 2013. Осінь" виявився досить дебелим - 475 сторінок. Мабуть осінь надихає поетів і прозаїків. Дійсно, багато цікавих творів з'явилось на Світ. На жаль, на усі відгукнутися неможливо. Тому напишу про деякі, які залишили найбільше враження.
Література, особливо українська, вже багато років має громадянську і соціальну спрямованість. Таким є і твір Валії Киян "Пройти підземний перехід". Усі знають про захаращений підземний перехід, яким ходити страшніше, ніж через дорогу, де можна загинути під колесами автівок. І люди йдуть через дорогу, ніхто не звертається до влади, яка відповідає за цей перехід, бо не вірять, що вона щось зробить для людей.
Сюди можна віднести і твір Світлани Андрієнко "Швачка", який свідчить про те, що в нашому суспільстві непотрібні освідчені люди, що вчились в університетах, вижити допомагає ремесло, виграє той, хто практичний, кого називають "прості" люди.
Твір Олександра Апалькова "Пішли ми якось по гриби..." зачіпає проблеми екології, але не тільки. Це прблеми ставлення людини до свого життя, своєї країни.
Поряд з цим є цікаві твори, які охоплюють різноманітні теми і жанри. Наприклад, якісний сатиричний твір Болеслава Маляжа "Зігзаги білої смуги". Твір Аркадія Поважного "Голінка. Actadiurna" виглядає як уривок з історичного роману або повісті. Написаний дуже добре і читається з цікавістю, як усі історичні твори, засновані на фактичному матеріалі. Автор свідчить: громадянська війна - це розлам суспільства по душах людей.
Деякі твори мають відверто повчальний характер. Наприклад, твір Петра Гайворонського "Щеплення від аборту". Історія трохи сентиментальна і з "хепі енд", але написана цікаво. Також повчальною історією є твір Миколи Кульбовського "Не судилось". Героїнею історії є дівчина, яка не опиралась, коли її били і грабували в дитинстві, потім нею скористався "татусь", потім хлопець, якого вона не кохала, побоялась зізнатися у вагітності, заплуталась і, нарешті, втопилась від безвиході.
До повчальних можна віднести і радіоп'єси Валентини Паращич, в яких зачіпається важке життя вчительки.
Ніка Причара представила досить велику новелу "Честь мундира". Ноаела детективно - фантастична, написана трохи складно для читання, але, в цілому, цікаво.
Дуже шляхетно і грунтовно написане ессе Алли Мегель "Сходинки жіночого щастя. Цнота".
Ігор Старенький надав для альманаха маленькі повчальні психологічні етюди: "Прощання", "Світлячок", "Схід сонця".
В жанрі нарису написано твір Валентина Говоруна "Леонтій" про життя людини до Революції і після неї.
Твір Оксани Хорошевської "У добрі - життя вічне" написаний поетично. Це гімн життю, дуже позитивний.
Світлана Заря в творі "Бабье лето" з підкупаючою відвертістю написала про тонкі і непевні почуття кохання.
Бажаю усім авторам альманаху і його редакторові творчої наснаги!
tylky-tak 18 апр 2014 ответить
Хоч я і подаю свої поетичні твори в збірник (В.ШЕВРОН), але теми, що стосуються поезії пролистую/читаю так, як щавіль їм - ніби і класне, але не настільки вже й хороше.
Всім не вистачає здорової і дружньої, побратимської/сестринської критики! Чесно!
Не без себе самого.
Не треба думати - що це буде значити "зняти з п,єдесталу" ітп. Просто наші скульптури слова грубо неотесані в багатьох місцях, а якщо і робота досконала то треба довести її до шарму!
тільки друг скульптура слова зможе "Поднять эти веки..." на не-"досконалості" витвору.
Тому - мені і всім: наснаги і розуміння!)
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
 
„СКЛЯНКА ЧАСУ*ZEITGLAS” міжнародний літературно-художній журнал та видавництво вул. Шевченка, 31/32 Канів, 19002, Україна. Тел/факс: (04736) 36805 З 1995 року дає рівні можливості маститим і авторам-початківцям. Одночасно українською, російською та німецькою мовами. mailto:zeitglas@ck.ukrtel.net web: www. zeitglas.io.ua Директор: Олександр В. Апальков **************************************************************************** „Склянка Часу*ZeitGlas” Publishing house and international literary - art magazine Street. Schewtschenko, 31/32 Kaniv,19002, Ukraine. Phone/fax: (04736) 36805 Since 1995 gives equal opportunities known and beginning authors. Simultaneously in the Ukrainian, Russian and German languages. mailto:zeitglas@ck.ukrtel.net The director: Alexander W.Apalkow