Названо переможців I-го міжнародного поетичного конкурсу "Чатує в століттях Чернеча Гора"

Конкурс на кращий поетичний твір до 200-ліття від дня народження Тараса Шевченка



Це  літературне змагання поетів полягатало у висвітленні проблем  духовного минулого, нинішнього та майбутнього розвитку  України. Ми раді були ознайомити широке коло читачів з найкращими зразками нинішньої художньої поезії, котра не знає кордонів та утисків цензорів*.

Умови конкурсу:

мова написання — українська або російська;

обсяг твору - до 3000 знаків.
вік учасників — не обмежений.
кількість творів — ОДИН!

Термін подання творів до 28 лютого 2014 року.

 

У визначений термін до редакції журналу "Склянка часу*Zeitglas"

надійшло загалом
1789
творів.



* будь-який автор міг надіслати лише ОДИН власний твір на предмет його конкурсного розгляду .

редакция СЧ приймала до розгляду авторські тексти за обов`язкової наявності:


- короткого „листа” (назва твору, зазначення конкурсу)

- короткої біографії автора ( із зазначенням року народження та поштової адреси автора).

* тексти повинні надсилалися у роздруковці на папері з доданням електронної версії /CD, або по е-пошті/ в програмі Word або RTF (12 кегль, з чіткою різницею тире від дефісу, перевіреною орфографією, без усяких обрамлень і довільних форматувань) *

*прозові твори не приймалися.

*надаючи свої твори, автор погоджувався з подальшим публікуванням чи використанням їх тексту в рамках літературних проектів журналу.

Тексти надсилалися на електронну адресу: zeitglas@ck.ukrtel.net 
із позначкою «Поетичний конкурс ». 
Пересилка роздрукованого тексту  на папері обов‘зкова за адресою:

«Склянка Часу*Zeitglas»
Вул. Шевченка, 31/32,
м. Канів,
Черкаської обл.
19000

Автори трьох найкращих поезій будуть відзначені нагородами. Іх твори буде перекладено на німецьку мову та опубліковані на сторінках міжнародного літературно-мистецького журналу "Склянка Часу*Zeitglas"

Інші, відзначені  за рішенням конкурсного журі роботи, були опубліковані на сторінках нашого журналу та літературного альманаху «Скіфія».

 

 Довідки за тел: 04736-36805, або zeitglas@ck.ukrtel.net 

 

Журі конкурсу:

 

 Більченко Євгенія /Україна/ (Нар. 1980 р.) Поет, прозаїк, перекладач. Філософ, культуролог, Арт- куратор. Доктор філософських наук. Член Національної Спілки письменників України.  Авторка книг  «Моя революция» (2009),  «Жесть» (2010) т.і.

 

 

Комісарук Володимир /Україна/ (Нар. 1952 р.).  Автор 6 збірок поезій, прози, афоризмів. Член МСПУ.

 

Диб’як Неоніла / Україна/ (нар. 1954 р.). Член Національної Спілки письменників України. Лауреат обласної літературної премії ім. Валер’яна Поліщука.

Окремими виданнями вийшли поетичні збірки для дорослих та дітей «Жіночі  етюди» ( 1995), «Голос вечірнього птаха» (1999), «Літургія осіннього сонця»  (2004), «Цвіт сон-трави» (2006), «Іванкова книжка» (2008), «Зозулі мого саду» (2009) .

 

 

 

Пасенюк В`ячеслав /Україна/ (нар. 1949 р.). Поет, прозаїк. Член МСПУ. Твори публікувалися в журналах «Литва литературная», «Донбасс», «Вильнюс», «Радуга» т.і.
Автор Книг: «Голос и больше ничего», «Образ жизни», «Объём и плоскость», «Паломник речи», «Ожидание дождя».

 

 

Апальков Олександр, /Україна/ (нар. 1961 р.) — Прозаїк, перекладач. Член НСЖУ. Головний редактор та видавець літературно-мистецьккого журналу «Склянка Часу*ZeitGlas». Твори публікувалися у періодичних виданнях України, Росії, Німеччини, США. Зокрема в часописах «Радуга», «Київська Русь», «Літературний Чернігів», «Свобода», антологіях та альманахах. Автор книг: «Два оповідання» (1998), «Нравы города Ка» (1998), «Не Боварі» (1999), «Deutsche Texte» (2000), «Львів-Луганськ-Біс» (2003), «Разложи танец» (2004), «Нотатки про дружбу» (2005), «Кизилови пропілеї», (2007), «Гришатин гріх», (2007), «Колючі дерева» (2012).

 

 

Автори заключного II-го туру конкурсу Чатує в століттях Чернеча гора» та загальні оцінки 

 

Автор та назва твору

Більченко Євгенія

Комісарук Володимир

Диб’як Неоніла

Пасенюк В`ячеслав

Апальков Олександр

Загальний бал

1. Андрішко Олег

2. Антонишин Світлана

3. Аулов Олексій

4. Батчаєв Володимир

5. Безносенко Наталія

6. Бенедишин Любов

7. Бігун Ірина

8. Василенко Андрій

9. Висоцька Ніла

10. Гепалова Марія

11.  Герасименко Олена

12. Гончарук Віктор

13. Горлач  Леонід

14. Гук Віталія

15. Дан Анастасія

16. Задорожна Маріанна

17. Качеровська Ніна

18. Костеньова Валентина

19. Костюк Світлана

20. Кременчук Анна

21. Круглій Валентина

22. Курапцев Олександр

23. Лісевич Зоряна

24. Марущак Анатолій

25. Петренко Микола

26. Петришин Ярослав

27. Скаченко Владлена

28. Скрипець Микола

29. Стальний Володимир

30. Стефурак Іван

31. Хімич (Сівоха) Марія

32. Черничко Марія

33. Чернуха Любов

34. Шевельов Марко

35. Шкляр Анатолій

 

4.

5.

4.

4.

3

4.

3

4.

4.

4.

4

4.

4.

4.

5.

4.

4.

2

5.

3

3

4.

4.

5.

4

4.

4.

4.

4.

4.

5.

3

4.

4.

5.

 

 

4.

5.

5.

4.

4.

5.

4.

4.

5.

4.

5.

4.

5.

4.

5.

5.

5-.

4.

5.

4

4.

5.

5.

5-.

5.

5.

5.

5-.

4.

5.

4.

4.

5.

4.

5.

 

5.

*

3.

3.

*

5

2.

1.

3.

1.

2.

2.

1.

3.

2.

*

2.

1.

2.

*

1.

3.

*

*

4.

4.

*

4.

3.

4.

*

*

3.

1.

2.

 

5.

3.

4.

3.

5.

5.

5.

2.

4.

2.

5.

4.

5.

3.

5.

2.

4.

5.

5.

5.

5.

5.

5.

5.

5.

5.

4.

3.

3.

4.

5.

5.

5.

4.

3.

 

 

4.

4.

5.

4.

4.

5.

4.

3.

4.

3.

4.

4.

5.

3.

4.

4.

4.

4.

5.

4.

4.

4.

4.

5.

5.

4.

4.

4.

4.

4.

5.

4.

4.

4.

4.

 

22.

17.

21.

18.

16.

24.

18.

14.

20.

14.

20.

18.

20.

17.

21.

15.

19-.

16.

22.

16.

17.

21.

18.

20-.

23.

22.

17.

20.

18.

21.

19.

16.

21.

17.

19.


Примітка від  Диб’як Неоніли :

* Ряд запропонованих творів  зазначених авторів не бралися мною до уваги і не оцінювалися. Художній рівень їх переважно високий, однак, вважаю, що  змістом вони не відповідають завданням конкурсу. Не заперечуватиму проти іншого рішення  журі. Проте, на мою  думку, претендувати на перемогу  мають поезії максимально наближені до шевченківської тематики.


 

Примітка від  Комісарука Володимира:

- Додаток до пропонованого списку кращих авторів.

БІНЮКОВ ТИМОФІЙ
БОСА ЛАРИСА
ВЕРГУН ВАЛЕРІЙ
ГАЛІЙ ВОЛОДИМИР
МЕЛЬНИЧУК БОГДАН
ОБШАРСЬКА ЛАРИСА
ПЛАВЕНЧУК ОЛЕНА
РОДІОНОВ ВОЛОДИМИР
ШЛАПАК ВОЛОДИМИР

 

Переможці та лауреати 1-го Міжнародного поетичного конкурсу

"Чатує в століттях Чернеча Гора"

 

 місце

 автор

 назва твору

  кількість балів

 фото автора

 1

Бенедишин Любов

(м. Сокаль,

Львівська область.)


 

«ТАРАС ШЕВЧЕНКО»

 24

 

 2

Микола Петренко

 ( м. Львів.)


  «ВИБІР»

 23

 

 3

Ярослав Петришин

(м. Львів.)

 

  «ТАРАСИК»

 22

 

 3

 Олег Андрішко

(с.Вітрівка, Криничанський

р-н, Дніпропетровська область.)

 «НЕМА ПРОРОКА?»

 22

 

 лауреат

 Олексій Аулов 

(м. Харків)

 

 «Тарас між нас»

 21

 

 лауреат   Світлана Костюк

(м. Нововолинськ,

Волинська область.)

 «розгойдані зорі» 22  

 

 Вітаємо переможців та лауреатів!

Їх твори буде перекладено німецькою мовою із публікацією на сторінках журналу та врученням відповідних дипломів. 

 

Міжнародний літературно-мистецький журнал «Склянка Часу*Zeitglas»

оголошує початок нового, відтепер

II міжнародного  поетичного конкурсу "Чатує в століттях Чернеча Гора".


Умови подання творів до якого докладно буде розміщено опісля 26 травня 2014 року

на нашому сайті:

http://zeitglas.io.ua/story



Залишайте ваші коментарі, чітко зазначаючи автора твору, про якого вестимите мову.

  

Твори авторів II-го туру конкурсу "Чатує в століттях Чернеча Гора"

 

Андрішко Олег Михайлович
* 1990 р., с. Вітрівка, Дніпропетровська область.


НЕМА ПРОРОКА?

У казахські степи етапований,
Плагіаторами епатований,
У бою з бузиною знежирений,
Та неспійманий досі режимами,
Перевертнями загратований,
Оминаннями загартований,
Звинувачений у смушевості,
Ув обмеженості-дешевості,
Переписаний, заяложений,
Слава Богу, хоч не стриножений,
Він медалями не обвішаний –
Геніальними вічний віршами,
Таланом безнадійно окрадений,
Березнево вінками обкладений,
Весь вождями добротно обслинений,
Він устав – і пішов Україною,
Бо не спиться Пророку у Каневі –
Щось тривога у Лету не канула...

Снився йому страшний сон:
Зайди повзуть на Чернечу,
Ще й у маршрутках шансон –
Снився йому страшний сон.
Той примітивний шансон
Виліз на плечі отечі.
Снився йому страшний сон:
Зайди повзуть на Чернечу.

Тріщить Пророку голова:
Розперезалися пілати.
Байдужості доба трива –
Тріщить Пророку голова.
Рида скривавлена трава,
І пруть раби скарби в палати.
Тріщить Пророку голова:
Розперезалися пілати.
Проминає села,
Промина міста –
Тільки невесела
Правда пророста.

Йдуть похмурі люди,
Заблукалі йдуть.
Певно, що в нікуди,
Певно, що в забудь.

– Де пророки ваші,
Де гетьмани, де?
Хто в майбутнє краще,
Люди, вас веде?

Чи забули пісню?
Нагадать мені?
Вам хіба не тісно
Жити у брехні?
– Нас не треба вчити:
В кайданах також
Непогано жити,
Тож нас не тривож.

В нас нема пророка,
І вуста німі.
Човгай, діду, поки
Ще спокійні ми...

І висів на вербі
Пророк
Гойдався забутий
У зашморгу
Завмерли синьо-жовті сльози
На синьому язиці
Й жовтім обличчі...

 ----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 Антонишин Світлана
*1959 р., м. Броди, Львівська область.


З ЖИТТЯ РАВЛИКА

Стоїть розгублене хлоп’я…
А поріг високий-високий.
З нього видно велике подвір’я
І маленького равлика біля калюжки.
Хлопчик хоче до равлика.
Равлик боїться хлопчика,
Але нікому про це не зізнається,
Бо соромно…
Стоїть розгублене хлоп’я…
Переступити поріг – страшно.
Повернути назад – гірко.
І двері навстіж,
І равлик близько…
Але ж поріг високий-високий.
Ма-мо-о!..
Юнак зупинивсь на порозі дитинства…
Який же той поріг
Низький і зачовганий!
З нього майже нічого не видно,
Хіба що хвіртку кольору неба
І три дороги кольору хмари…
Юнак зупинивсь на порозі дитинства…
Равлик під дахом лопуха
Меланхолійно пряде ріжками.
Равлик знає:
Х л о п ч и к б і л ь ш е н е в и й д е!
А цього юнака він не боїться,
Бо що юнакові до маленького равлика,
Коли він хоче спіймати світ,
Щоб звільнити його від панциря
І пізнати усе – до осердя!
Юнак зупинивсь на порозі дитинства…
Неохоче озирається,
Різко стенає плечима,
Немов сподівається
Скинути решту дитячих страхів:
«Живіть собі, але без мене!»
Футбольний м’яч повис на руці…
«Брись!» – наказав юнак.
М’яч ображено нявкнув
І сховався під ліжком…
І ненависне піаніно
Тихо зойкнуло
Усіма забутими клавішами,
Коли юнак рішуче переступив
Поріг дитинства.
Там, за хвірткою кольору неба,
На нього чекали
Три дороги кольору хмари
І красива жінка,
Яка несміливо торкнулася
Його руки,
Немов хотіла…
Ні, не спинити – затримати:
На мить, на хвилинку,
Хвилиночку…
Юнак обережно, але рішуче
Вивільнив руку:
Ма-мо-о!

Стоїть статечний чоловік…
А поріг похмурий і стомлений…
З нього видно маленьке подвір’я
І похилену хвіртку
Кольору іржавого неба.
А ще – три дороги
Кольору болю.
Ходив усіма трьома –
Жодна не втамувала спраги…
Стоїть статечний чоловік…
Равлик біля калюжки
Пильно придивляється до гостя:
Впізнає і не впізнає…
Він не знає,
Про що думає статечний чоловік,
Тому завбачливо ховає розумні ріжки.
Так, про всяк випадок,
Бо ж равлик впевнений:
Х л о п ч и к б і л ь ш е н е в и й д е .
Стоїть статечний чоловік…
У кімнаті, де й досі живуть
Його дитячі страхи,
Щасливо зойкнуло
Старезне піаніно
Усіма забутими клавішами,
Судомно нявкнув під ліжком
Безповітряний футбольний м’яч…
До статечного чоловіка
Майже на пуантах
Підходить ще-й-досі-красива-жінка,
Недовірливо торкається рукава
Його здороженої сорочки.
Статечний чоловік
Несподівано озивається
Дитячим схлипом:
Ма-мо-о!

На високім-високім порозі
Сидить розгублений равлик.
Радарними ріжками
Безпорадно промацує космічну тишу:
«Де ж вони?!»
Равлик три години
Долав свою стежку до порогу.
Равлик підкорив поріг.
Равлик забув про страх.
Равлик дуже самотній без хлопчика.
Мамо!..

 

 --------------------------------------------

Аулов Олексій Іванович
*1949 р., м. Харків.


ТАРАС МІЖ НАС
Уривок з сатиричної поеми

Вночі Тарас покинув п’єдестал
й пішов гуляти по алеях парку.
Із постаменту знятий, як з хреста,
він ледве дихати не перестав,
побачивши нічний сучасний Харків.

Його не помічали, мов пусте,
оті, що йшли, сиділи чи лежали.
Лише живе – зелене і густе,
і зоряне, і місячне –
на те
дивилося, мовчало, сподівалось…

Каразін із Тарасом не пішов.
Всміхнувся Гоголь:
– Лучше буду с носом!
Згаркавив вождь*:
– Вы, батенька, смешон,
переворот не тот произошёл.
Я здесь на новый собираю взносы.

Світилися реклами і пупки…
У Катерин – не коси, а покоси.
Поголені гуляють парубки,
без оселедців,
бо не козаки,
всі круглі, як нулі, головобосі…

«… Та де ж це я?
Це Ріо?
Чи це Рим?
Чи карнавальна ніч?
Чи корвалонна?
Горять Стожари…
«Шокають» вітри…
Та ні, це – Харків,
лях мене дери!
А де ж це українці?.. нові?.. вольні?»

…Узвіз Бурсацький.
Ринок.
Ось вокзал.
«Большинства» – мало,
а «меньшинств» – по вінця.
Неначе біс отут розперезавсь:
річки – залізо,
люди – рогоза,
і – ні води живої,
ні ослінця.

Він в електричку до Змійова сів
й стояв,
як водорості у болоті.
До Криму їздять в «Мерсах»,
а по сіль
уже не треба:
сиплять звідусіль
сусід – сусіду,
вдома,
на роботі,
в трамваях,
в електричках і в метро…
А солонцюють тільки одиниці,
де нас немає,
бо у них – добро
і на периферії,
і в столиці.

Тепер і Енгельгард би не продав
раба свого,
бо нікому продати.
Малюй собі,
а що намалював,
пиши собі,
а що ти написав –
не засвербить нікому запитати.

…А на майдані, біля церкви, – вир.
Йде передвиборна…
Хто ж стане президентом?
– За комуністів, люди! Миру – мир!
– Та вже коли ми станемо людьми?!
– Мені хоч став від чорта претендента!
– Хай буде Ющенко!
Він наведе мости
зі Штатами!
– Ми кращого не маєм,
ніж Янукович!
– Ваню, підожди,
хай буде Кучма,
я цього хоч знаю.

Накрав,
то, мо’ , подумає й про нас.
Новий коли ще натовче калитку…
– Нехай Кравчук!
Це –
наш старий карась.
Ти пам’ятаєшь,
як за віжки взявсь?!
«Ні краплі крові» –
це його молитва.

– Степане,
ти назви хоч одного,
хто був за нас за ці тринадцять волі.
Назвав би,
то навчили б ми його
по-нашому балакать аж бігом
і не були б, як пуголовки, голі!

…Із дитсадка гуськують малюки,
ідуть щасливі, модні і веселі.
А чи когось не вкрадуть в мамлюки?
Або в гарем?
За довгії віки
ремонтували нами виродки
свої і силу, й розум, і оселю.

Якась стара двогривенну дала:
– Тарасику!..
Живих Месій немає.
Тебе ще Україна не знайшла,
не доросла іще,
не доросла…
Та доросте.
Живого ж – не впізнає.
…Стоїть Тарас на п’єдесталі.
І нам до нього,
як до Бога,
і високо, і дуже довго.
Із маминих повиростали
щасливих теплих сорочок.
Все є –
і скрипка, і смичок,
та скрипаля замордували.

А скільки ж отого сміття
без совісті,
без каяття!..
Без пам’яті
великі гурти
по місту швендяють манкурти..
А ті,
хто мислив пупа вище, –
на папертях і кладовищах…

Та є в них діти,
є онуки.
Дійшли б їх розум,
їхні руки,
що є в них Україна вільна,
від волі трохи божевільна…
Але…
ПО ВОЛІ
ВИРОСТЕ МАЛЕ.

 

---------------------------------------

Батчаєв Володимир Крузович
* 1963 р., м. Черкаси.


ГРОБКИ

Гробки. На цвинтарі міському метушня
Гостей чекають причепурені могилки
Поміж хрестів в «ховалки» грає дітлашня
Дорослі розкладають ложки – вилки
Народ все йде. На демонстрацію скорботи
А замість стягів, з їдлом кошики несуть
І показовість смутку і турботи
Їх не дратує. Наче не до рідних йдуть
Прибрів сусід. Хизується батьків могилою:
«В оградку тільки «штуку» вклав
Гайда –побачиш. В мене обеліск з картиною.
Та й жінка готувалась. Є багато страв»
Підбігли хлопчаки : «А можна помолитись?»
Одразу діловито щось під ніс бубнять
Торби в руках не заважають їм хреститись
Грошей чекають. Очі радісно блищать

Вже десь підспівують. Бомжі неспішно
З могил залишених збирають данину
Пора додому. З матір’ю прощаюсь
За квіти штучні відчуваючи вину.

 

---------------------------------------------------

 Безносенко Наталія Віталіївна
*1996 р., м. Київ.

Омана тьмяна тінню огортає…

Люди в тумані туманні
Ніяк не утнуть, що тенета,
Повнії тон безталання
Для доль бездумно занедбаних,
Ними ж здобуті й занурені
В безнадійне, злиденне дно,
Задуматись здатність задурена –
Що ж складає собою воно?
І то вже давно не туман,
То томливий, тягучий тлін,
Тлумачення йому – стан
Неминучості, страшний дим.
Дим Хіросіми, рідні,
Пригірклий, отруйний дим,
Стражданням їдкий, нерідко
Вражаючий видом одним.
Дано ж не дивитись, люди –
Марнотратсвувати собою,
Вдихати все в свої груди,
Поступово вмирати. Без бою.
Хоча, чи потрібен на смерть,
Коли нема на існування?
Над тім’ям мати собі тент –
Найбільший куш то й намагання.
А як доводиться рушати,
Щось діяти, урешті-решт,
По течії тягнутись раді,
По ній пускати святий хрест.
А ким, куди вона усе ведеться,
Важливо? Головне – не нами?
Відповідальніть відплатити доведеться
Усе одно ж жаданими життями.
А може не жаданні вже життя?
Ми жити боїмося, от дожили…
Що кажете? Що нашим каяттям
Уже змінити чогось не під силу?
Що ми прогнили, ми минаєм,
Що краще покоління хай візьметься?
Що краще там, де нас немає?
Що краще завтра буде і почнеться?
Та ні! І шанс без нас згорає
Іще комусь пожити, полюбити,
Омана тьмяна тінню огортає
Про те, що поїзд і без нас поїде.
Та темного плину те тло
Не довго надалі ітиме,
«Рятуйся хто може» якщо
Ми зміним на «разом ми сила».

 

--------------------------------------------

Бенедишин Любов Євгенівна
*1964 р., м. Сокаль, Львівська область.


ТАРАС ШЕВЧЕНКО
Диптих

1.
Він був завжди. Як Слово, що лягло
В основу первородної ідеї.
Ще, може, України не було,
А він вже був призначений для неї.

І як окреслив Бог стражденний шлях
Землі святій, що серцем безборонна,
Він був - в її крові, її сльозах,
Її молитвах і в її прокльонах.

Коли ж безмовно гинула в біді,
Знов зрадою упившись, наче трунком,
Він був її надією тоді.
Він був її останнім порятунком.

2.
Вкраїно, материнських мук снаго!
Одвік до неба зводячи долоні,
Всміхалась ти крізь сльози, бо його
Вже відчувала у своєму лоні.
І він явивсь. Не богочоловік.
Твоєю опечалений журбою.
Щоб у тобі воскреснувши, повік
Єдиним цілим бути із тобою.

Він з тебе ріс. І в тебе проростав –
Свободи духом, пам’яті корінням.
В тобі – його могуть і висота.
У нім – твоя надія на спасіння.

 

-----------------------------------------------

Бігун Ірина Богданівна
*1987 р., м. Радехів, Львівська область.


«Я – Катерина…»

Я плакала у простір і тишу,
Я плакала у сонце і у воду.
Не я тебе зреклась, а ти залишив
Мене і дарував вогку свободу…

Ти був чужинцем вічності і долі,
Як той вигнанець, що біжить в нікуди…
Ти різав щастя, сипав туди солі –
В ту рану, що творили рідні люди.

Ти вибрав втечу – сів в стару машину,
Мобільний вимкнув і собі полинув…
А я ставала схожа на пружину –
Стрибала … Трісла. Час потиху плинув.

Я – Катерина. Коси розпустила,
З дитиною, заплакана і боса
Кричала з вітром, як тебе любила…
Аж Бог в ту мить дививсь на мене скоса.

Я б все забула – біль, «словесні битви»,
Знущання, холод … холоду багато,
Якби не син, який щодня в молитві
Запитує, чи є у нього тато.

Я – Катерина!!! Коси розпустила,
З дитиною, заплакана і боса… … …

Якби Шевченко жив тепер – із нами,
То як би Він назвав свою поему???
«Дівчата, що кохались з москалями.
Знайшли розпуку, не знайшли едему?!»

Якби Шевченко жив тепер – із нами,
То би, мабуть, не став про це писати.
Це ж так звичайно – одинокі мами,
Самотні діти і холодні хати…

 

----------------------------------------------------

Василенко Андрій Андрійович
*1964 р., с. Медвин, Київська область.


Віковічний свідок

Старезний дуб стоїть над яром,
Коріння міцно в землю вплів.
Там чорний ворон, мов примара,
Тихенько на вершину сів.
Повідай мені, пане – брате,
Що видно там тобі з небес?
Мене ж земля не хоче відпускати,
А то б і я у вирій щез.
На це столітній небожитель
Неквапом голову підняв:
– Про що з тобою говорити?
За вік ти теж не мало знав:

Твоє гілля ловило вітер,
Коли коня козак тут пас.
В тіні любив він посидіти,
Стрілу майструючи в запас.
Ти лист свій щедро дарував,
Вінкам дівочим на Купала.
І шепіт лагідний стояв,
Кохання ніжне тут буяло.

– Це правда, всього тут було
В тіні холодній цій, крислатій.
Війни, пекельне ремесло
Не раз приходило чухрати.
Та вижив я і мир діждав,
Тут віття широко розкинув.
До Бога я молитви слав
Хай береже він Україну!

 

-------------------------------------------

Висоцька Ніла Василівна
* 1940 р., м. Ірпінь, Київська область.


Кобзарівна

Ні генієм, ні образом не рівна,
Не намагаюсь славу підім’ять,
Та в сьомому коліні – кобзарівна
Бо вже і кобзу нікому піднять.
За прикладом далеко не ходити;
Приспали нашу правду брехуни,
І до сокири нікому будити,
Бо й кобза без єдиної струни.
Отрута елітарного естетства
Національну витравила суть.
За зраду вітчизняного мистецтва
Твою, Поете, премію дають.
За Україну, як ніхто, змагався,
А всі здобутки у чужих руках.
Отак, Тарасе, допророкувався,
Що сам сьогодні ходиш в жебраках.
Твоїх нащадків неімущу жменьку
Всяк обдирає й бариші гребе,
І викупити нікому, Шевченку,
З кріпацтва демократії тебе.

 

---------------------------------------------

Гепалова Марія Олександрівна
*1995 р., м.Київ.


Кобзарева сльоза

Співав кобзар журливі думи,
З людьми про долю гомонів...
“Порадь-но, що це нам робити?
Життя немає від верхів.”
Купка піску лежала поруч.
“Оце верхи ось...”– жменьку взяв.
“Це-ви...”– у шапку вкинув решту,
Та й на ту жменьку сипать став.
“Були верхи – тепер немає”.
Дядьки роззявили роти,
Немов самі дійти зуміли
До отакої простоти.
Одне хлоп’я серед малечі
Зненацька вставило своє:
“Знов купка...Знову є вершечок.
Яким він був, таким і є”.
Кобзар замисленно промовчав.
А й справді – так все, як було.
Узяв філософа на руки,
Поцілував його в чоло...
Із кобзаревою сльозою
Погомоніли всі гаї:
“А може, знову взяти жменьку
Та й знов присипати її?”
“Отут не в жменьці, значить, справа.
Оце усім загадка нам.
Гуртом давайте думать будем,
Або...порадьмося з хлоп’ям”.

 

--------------------------------------------------

Герасименко Олена
*1958 р., смт. Теплик, Вінницька область.


Балада про День


(Роздуми, навіяні екскурсією «шевченківськими місцями» в жовтні 2012року:
Шевчекове, Моринці, Канів та творами Кобзаря)

Іздалека День прийшов сюди,
зупинився на оцім подвір’ї,
де прошите сонцем тіней пір’я
залишило спогадів сліди.
Перелинув через живопліт,
став на зболеному витертім порозі
хати, що на слупах часу досі:
перехресть, доріг, подій і літ.
Він прийшов, як це було не раз –
до могили під хрестом, барвінком,
де лежить спочила в Бозі жінка,
для якої сином був Тарас.
З паволоки жовтої плоди
на плиту холодну клав їй вітер…
День прийшов, сльозу тихенько витер,
душу відпустив: у рай лети!
Раю не було на цій землі,
а на цім подвір’ї – і тим паче.
На плечі у Дня калина плаче,
думи сповідаючи сумні.
У долині копанки сльоза,
для потіхи дудочка з ліщини,
блимає запалена лучина…
День у юдоль світу вислиза.
Тут йому нелегко – в хаті цій,
на подвір’ї цьому, цій господі,
де шукати щастя крихту – годі,
де він сам – журавликом в руці.
День бува ранимий, як свіча:
і зігріє щиро, і розрає.
Він зухвальців капосних карає,
хто в безумстві голову втрача.
Посеред надій і сподівань
нині нас запитує: «Навіщо
надбане потрібно було нищить?
Мудрості забракло, люди, вам?
Міг я бути стержнем і мечем,
мову дав і землю вам найкращу –
занедбали… Я питаю: нащо
зграї ви довірились нікчем?
Дав я вам Пророка на віки,
поблагословив на слово віще.
Не Чернечою здійняв, а серцем вищим
посеред життєвої ріки.
Він – із лона слова, що крізь час –
джерелом пульсуючої мислі,
що не пам’яті належить, а Вітчизні.
Щоб – зіницею в палких її очах!
Нащо все? Сердець живий ланцюг
до підніжжя тягнеться з вінками.
Є і ті, що їх привів лукавий –
з усіма привів на гору цю…
Вікотерпцю, батьку наш Кобзарю!
Скільки випаде на долю нам наруг?
Я прийду пізніше – певно, завтра…
Бо, знеславлений, сьогодні я оглух».

 

----------------------------------------------

Гончарук Віктор
*1954 р., смт Чемерівці, Хмельницька область.


Монологи Шевченка

Засумували пальці за пером,
За олівцем, за пензлем, за мольбертом.
Намалював би небо і Дніпро,
Яке нуртує у моєму серці.
Здається, я не плачу – то Дніпро
З очей моїх поволі витікає.
Я добре знаю, що таке добро,
Яке від мене повсякчас тікає.
Я мучусь за Вкраїну дорогу –
Калина часто сниться в пишнім цвіті.
Мов пелюстки, слова злітають з губ –
Народжуються вірші – мої діти.

Оксаночко! Оксанко! Ей, Оксан!
Озвися крізь років густі тумани.
Скажи мені, чому я досі сам,
Кайдани – на руках, на серці – рани?
Так любо ми укупочці росли,
Це ми з тобою вперше цілувались.
Дороги наші рано розійшлись,
А ти пізніше покриткою стала.
Дівчатко моє миле, чарівне,
Ти знов прийшла у сни мої короткі:
Чужі ягнята пасти ми женем
І добре нам, хоча сей світ жорстокий.
Ех, серцю залишається тужить –
Нещасна доля, вбога і проклята.
Оксаночко! Оксанко! Важко жить
Самотньому без волі і без хати.

Таке подумати. О Боже, Боже!
Кайданів ще ніхто не перегриз.
Я навіть розірвати їх не можу.
Я ворогам ні разу не коривсь.
Сховалось сонце. Назоряться очі.
Як в полі квітів, стільки в мене дум.
І дні минають. І минають ночі.
А я собі відраду не знайду.
Хіба що малювать, мережить вірші,
Сховавшись, ніби дурень, від усіх.
За що ця кара – римувати нишком
Людські страждання, бо ж нема утіх?

Почути б солов’я… Бодай би півня…
Хоч до стіни глухої говори
Або співай сумну вкраїнську пісню –
Вже місяченько дивиться згори.
Як ти без мене, Україно мила?
Давно сестру не бачив, ні братів.
Напевне, мені скоро у могилу –
Чомусь я дуже рано постарів.
Хай кобзарі веселую заграють.
Доволі сліз! Доволі горя, зла!
Назвать свою Украйну хочу раєм,
Аби вона щасливою була!

 

--------------------------------------------

Горлач (Коваленко) Леонід Никифорович
*1941 р., м.Київ.

З ЧЕРНЕЧОЇ ГОРИ
Борису Іваненку

Як видно звідси, де прадавній Канів
стоїть на тверді глиняних горбів,
країну гендлярів-політиканів,
країну зачарованих рабів!

І шелестять піском старі уроки,
і Україна знов у снах блука,
коли ділки, що рвуться у пророки,
гризуться, яко пси, за маслака.

Скажіть хоч ви мені, Тарасе й Боже,
що за земля у нас, що всяк скубе,
що за народ, який ніяк не може
із чарів рабства вивільнить себе?

Ростуть, ростуть між душами обніжки,
нарізані вождями для століть.
А нинішнім ділкам подай лиш віжки -
забудуть, що й Кобзар отут стоїть.

І запряжуть свій люд, немов скотину,
і продавати будуть за моря...
Як видно звідси землю сиротинну,
що вигляда нового Кобзаря!

 

------------------------------------------------

Гук Віталія Олександрівна
*1990 р., м. Хмельницький.

 

А сонце йде на схід

Сьогодні плине час
Ще швидше ніж учора.
Яку з своїх гримас
Приміряю повторно?
Неспокій поводив
Весь день мене по місту,
Це важко не завжди
Бувати песимістом.
Я бачу вчений люд
Із покликом до праці,
Що лізе у петлю
За дрібку апробацій.
Фальшивий еполет,
Намотані онучі,
Нечесні йдуть вперед,
Нечесно виграючи.
Стояча сьомий день,
На місце в черзі третя.
– І хто тут джентльмен?
– А ви, пробачте, леді?
Просіла цитадель,
Відтак у нашій Мецці
І розум – це бордель,
І сила продається.
Запилені томи
На бронзовому фоні,
Тепер дурніші ми
За власні телефони.
Один короткий звук
Зірвав гримасу смути,
Смичка бентежний трюк
Дозволив схаменутись.
Праобраз оживав
У вихорі рапсодій,
Заглушував слова
Скрипач у переході

І вів мене в світи,
Де новим поколінням
Намічено іти
Без сумніву і ліні.
О так, я бачу їх,
Натхненних, безодежних!
Останній ще не зліг
За те, що нам належить.
У тінях майорів
Терплячий погляд жінки,
Я бачу матерів,
Що йдуть за нас до стінки.
І волею сердець
Нещасні діти творять,
Нужденним – буханець,
Приниженим – опору.
Озвучте нашу ціль
Синам на перехресті:
Чи товсті гаманці,
Чи все ж стежина честі?
Усе, чого нема,
Та все, що мати варто,
Вже близько – обома
Ногами ми на старті.
Потрощеним ярмом,
Дніпра жагучим ревом
Ми шану віддамо
Старому Кобзареві.
У світлі вівтаря
Хіба ж ці душі мертві,
Коли вони горять
Вогнем самопожертви?
А сонце мчить на схід,
І, може, нам за бортом
Не бачити зеніт,
Та йти до нього гордо.

 

------------------------------------

Дан (Занузданова) Анастасія
*1994 р., с. Комарівці, Вінницька область


Чи(я) утопія?

Як це не закінчиться, віриш, візьмемо квитки,
махнемо по світу шукати нових філософій,
спитаємо істин, робитимемо помилки,
і будем кохати й кохатися, стомлено-сонні.
Ми будем читати найкращі із кращих книжки,
міняти на інші. А хтось запитає: ви звідки?
Ми скажемо просто: із краю, де квіти й кийки,
де править нерівність, а ми того розбрату свідки.
Повінчані вітром на схилах Алтайських висот,
Ріббоном напоєні, прощені Єрусалимом,
набачившись стільки небачених досі красот,
узявшись за руки повернемо на Україну.
Минемо рабівню, де мовчки від паю до паю,
працюють байдужі, хто був напівкроку до раю.
Подалі від інших збудуємо з друзями хату,
з вікна буде видно прадавні високі Карпати.
Збудуємо хату, і пізно казати, що скраю.
І все, що залишиться – просто безтямно кохати.

 

------------------------------------------------------------------

 Задорожна Маріанна Іванівна
*1982 р., м. Львів.


Кармазинно-кирейний рай,
Китайково-кривавий спалах,
Полиново-саманний край,
Залишився по ідеалах.
Попелище жахких руїн
Незабутній увічний образ,
Міріади людських творінь
Незбагненний звірячий доказ.
Затерновано стежки слід,
Що єднала з великим світом,
Все засклив безкінечний лід
Тим спекотно-гарячим літом.

 

-----------------------------------------------

Качеровська Ніна
*1955 р., м. Хмельницький.


Спалено ліс. Стоптано просо.
Пити в матусі дитятко не просить,
Зрубано, знищено, взято в полон,
Вирвано душу з дівочих лон.
Тут побували дикії орди.
Все буде добре.
Старість у землю, вроду – у Кафу,
Випито молодість – кави карафу.
Оргію править Бахчисарай,
Ціла імперія – проклятий рай.
Бранка в степу стебелинкою в’ється.
Все буде добре.
Може, минеться.
Військо – за військом. Прапор – за прапором:
Чорне із черепом, синє й брунатове.
Небо – криваво-смертельний вітраж.
Буде республіка. Буде міраж.
Стихія, анархія. Брага і вобла.
Ну ж не лякайтеся,
Все буде добре.
Зрада – до зради, честь – до загину.
Брат йде на брата, батько – за сина.
В землю мільйонами – без суду-слідства.
Розбрат, розгул, розпуста, злодійство.
Хліба – ні крихти. Мертвих – загати.
Де твої діти? Де твоя мати?
«Яблочко котится» - «еха!» і «опля!»
Може, щось зміниться?
Все буде добре.

Марш тріумфальний до серця країни:
Перші на захід ключі журавлині.
Чобіт фашистський – Мамі у душу.
Діток – в криницю, бабцю – на грушу.
Хрест в піднебессі, танки як кобри.
Ми ще воскреснемо,
Все буде добре.

Мову скалічено. Совість – за грати.
Можна мажорам нас ґвалтувати.
Можна Чорнобилем чи гемеомами,
Чи наркотою, чи антизаконами.
Можна нас РАКом, а може, й СНІДами.
Все буде добре –
Неждано-невідано.

Вже й ХХІ – мобільно-комп’ютерний,
Матово-матірний, індиго-муторний,
Індиферентний, номенклатурний,
Хронічно-зеківський, штучно-культурний.
Електорати. Ми для них бидло.
Все буде добре.
Вам не набридло?

 

-----------------------------------------------------

Костеньова Валентина Павлівна
*1950 р., м. Сімферополь, АР Крим.


Як осягнути велич Кобзаря
І простоту звичайних слів,
У чому сила їх жива,
Чим полонив його всіх спів?

«Ну що б,здавалося, слова…
Слова та голос – більш нічого,
А серце б’ється – ожива,
Як їх почує!...»

Оці слова ясні та гожі
Поет поставив на сторожі
Біля ярма рабів німих
І всіх окрадених, сумних.

«Ну що б, здавалося, слова…»

Його могутнє сильне слово,
Як Дніпр ревучий промовля, –
Вже байдаками вкрите море
І чайки хвиля підійма.

«Ну що б, здавалося, слова…»

Караюсь, мучуся, не каюсь,
Бо за Україну мій спів,
Мій рідний краю, присягаюсь,
Моливсь за тебе, за синів.

«Ну що б, здавалося, слова…»

У слові точенім, народнім
Душа поета промовля,
У голос чуєм в краю вольнім,
І серце б’ється, ожива.

«Ну що б, здавалося, слова…»...

 

-----------------------------------------

Костюк Світлана Степанівна
*1964 р., Волинь.


розгойдані зорі над сивим смерканням століть
а ще різнобарвні майдани на київській площі
і так Україні цей безлад постійний болить
і так вона вірить у наші прозріння і прощі
мадонна чорнобильська плаче сухими слізьми
Перун і Дажбог заніміли від фальші та злості
лукавих героїв яким не дивуємось ми
прибиті журбою без духу свого й високості
героїв багато пророків як завше нема
чужа напівправда для нашого вуха миліша
а в селах поліських якась напівдика пітьма
фатальна якась навісна і щоразу густіша
спустошено землі у клубі колишнім пивбар
а очі бабусь вже не горнуться більше до неба
за кожну ідею ціна ніби йдеш на базар
молитва і та як повинність уже не потреба
а вітер розхристаний стогне в забутих лісах
ночами вивозяться сосни на гроші на гроші
і відчай гіркий поселяється в наших серцях
хоч гасла лунають гучні й обіцЯнки хороші
без віри куди тільки вірити важче щораз
політики в душах уже наслідили надовго
на кручах Дніпрових криваво ридає Тарас
про наше гірке безталання розказує Богу

 

--------------------------------------------------------

Кременчук Анна Сергіївна,
*1992 р. м. Рубіжне, Луганська область.


Искусственные люди
(Ненастоящая поэма)


«Вы – соль земли. Если же соль потеряет силу,
то чем сделаешь ее соленою?»
(От Матфея 5:13)


Все, что здесь написано – не совсем истина.
Автор этих строк – я.
Я – это уже не я.
В моих жилах течет ненастоящая кровь.
Если ты человек – прочти это.
Иначе ты перестанешь быть человеком.
Рано или поздно.
В моих жилах течет ненастоящая кровь…
Пишу я издалека: из будущего.
И я понятия не имею, каким боком к тебе в руки попала эта запись!
Но если ты читаешь ее – прочти до конца. И лучше выбрось.
(Потому, что в моих жилах течет ненастоящая кровь…)

У нас все было хорошо.
Не было еды,
Не было нормальной воды,
Не было любви –
И даже воздух был каким-то непонятным.
Но мы были живы.
Мы научились жить, обходясь
без жизни.
Было холодно –
но мы искусственно электризовали воздух –
и было тепло.
Хотелось есть –
и мы придумали заменители
хлеба – соли – сахара – мяса – овощей –
даже специй –
и ели.
Хотелось пить –
тогда мы придумали пилюли,
утоляющие жажду –
и пили.
Хотелось почувствовать жизнь на вкус.
(О каком вкусе могут говорить
искусственные специи?)
И мы придумывали:
жизнь свою
и жизнь чужую –
и жили придуманной или навязанной искусственной жизнью.
Хотелось узнать, зачем это все – и мы строили гипотезы,
веря им так, как будто они – аксиомы.
Хотелось узнать, чья гипотеза истинна –
и мы воевали.
Неважно где, неважно как, важно, что войной.
Хотелось убить –
и мы строили коварные интриги,
продвигаясь по персональным
карьерным лестницам,
ступени которых
состояли из трупов.
Хотелось жить – а настоящая жизнь – не вечна.
И мы изобретали
искусственные части тела
и меняли на них настоящие – делаясь бессмертными.
Мы видели бога –
но боюсь, что тот бог был ненастоящим.
Ведь ненастоящий мир
может создать только
ненастоящий бог.

Хотелось узнать правду –
и в то же время ужасно не хотелось.
Но ужас однажды пришел…

Мы не погибли,
Мы не исчезли –
Нас осенило.
Мы просто начали видеть.
И то, что увидели мы, оказалось весьма неприглядно.

У нас нет еды – мы все съели.
У нас нет нормальной воды – мы выпили все, что могли.
У нас нет любви – и почему-то она нам не нужна.
Наш воздух опасно наэлектризован – а нам тепло и комфортно.
У нас нет тела – но есть, чем двигать.
У нас нет боли – и нет чувств вообще.
И наша беда – ненастоящая, впрочем, как и счастье…
Наши чувства – гипотеза, наша жизнь – лишь кино,
а работа – театр военных действий.
Наша правда – то ложь.
Наше добро – ненастоящее добро. (В таком случае – что это?!!!)
Мы не живем – но почему-то
мы не мертвы.
Мы побежали за помощью к Богу – тому, настоящему
(Который пишется с большой буквы).
Но разве может быть настоящий Бог
в ненастоящем мире?
Да и к тому же мы все тут недавно
и дружно придумали,
что придумали Бога
(и настоящего, и не совсем такового),
а следовательно,
нам не помогут
Выдумки.
Нет,
мы не соль земли, а какой-то ее глютамат.
И мы побежали друг к другу – плакать в жилетки.
Но все было синтетикой – и жилетки,
и глаза,
Которые не могли выдавить ни слезинки.
И все, что хотим мы сейчас – это лишь
умереть……………………………………………….
Все наши гипотезы – ложны.
Мы знаем, что это так,
И что все в нашем мире искусственно.
Но духу хватает лишь на то,
чтобы умирать не по-настоящему…

Я прошу тебя, как человека,
В чьих жилах течет настоящая кровь,
И любовь, и правда, и жизнь:
Помоги
нам
исчезнуть.
А точнее – и вовсе не появиться.



И если встретишь что-то
искус-ствен-ное –
Оставляй его где-то там, в искусственной жизни;
И не пускай в настоящую –
Ту, в которой есть ты.

P.S. Если встретишь Бога –
спроси, настоящий ли Он.
Он, скорее всего ответит, что да.
Передай, что когда-то нам было интересно это узнать…

 

------------------------------------------------------------------------------

 Круглій Валентина Олександрівна
*1985 р., с. Козлиничі , Волинська область.


Монолог України

Я давно вже не вірю в казки,
Хоч розказують їх недарма.
Від щоденного болю, нудьги
Промерзаю востаннє до дна.
І не плачуть серця у мені,
І не грає порожня струна.
Відпускаю на волю ті дні,
Коли вкотре лишилась одна.
Замете усе час, закружить
Вихор листя, піску і дощу.
Все змішалось і мовчки тужить
За весною, коханням. Іду,
Не зверну ні на мить, ніколи,
Оглянуся, щоб далі йти.
Зупинюсь, щось у грудях коле,
Не спіткнусь до твоєї мети.
А спіткнусь – ти мене піймаєш.
На руках принесеш додому.
Багатств у кишені не маєш,
Але маєш свою свободу.

Під вікном – хтось розказує казку.
Під вікном – хтось не хоче спати.
Поміняла тривогу на ласку
І сама почала вже дрімати.
Притулилось дитятко тихенько
І впіймало ту сонну ласку.
Спи, моє любе серденько,
Бо недовгою буде та казка.
Вже усе тобі прочитала,
Розказала усі пригоди…
І тихенько книгу дістала.
Може, стане вона у нагоді.
«І смеркає, і світає,
День божий минає,
І знову люд потомлений
І все спочиває»…
Прочитала і знов розболілось
Все, що тихо десь прокидалось.
Подивилася знов на дитятко…
Добре, що воно хоч вже спало.

Ти не можеш більше читати,
Бо втомились не тільки очі.
Знаю я, ти не будеш спати,
Хоч і довгі зимою ночі.
Піднімусь – і піду я далі
Від одного до іншого дому.
Не спинюсь у німому проваллі,
З тобою молитимусь Богу.
Не одна надія лишилась.
Є мільйони таких, як ти.
І в твоїй сім’ї народилась
Ще маленька надія весни.
Он на небі зажевріли зорі,
Ще одна, ще одна, ще одна…
Не прошу я сьогодні у долі,
А благаю у неї добра.
Зачерствіли серця від злого,
Закривавились руки в ганьбі,
Заблудило усе в лихого,
Мовчки тоне і стогне у тьмі.
Ні! Не стогне вже. Оніміло.
Все оглухло довкола. Ніч.
Що раніше, здавалось, боліло –
Те сьогодні просто мовчить.

За великим столом домашнім –
Вся щаслива і дружна родина.
Не згадають і словом вчорашнім,
Що тяжка ця і трудна година.
Гамір, весело. Сміх панує.
Поселилося щастя тут.
І ніщо тепер не зруйнує,
Сили вистачить вибратись з пут.
Де єднається разом родина,
Де дорослі й малеча за руки,
Де росте біля дому калина,
Де немає тривоги і муки.
Де зривається пісня смілива,
Українське звучить слово.
Де добра роздається злива,
І дзвенить там колискова –
Більшого щастя не треба,
Були б тільки усі здорові.
За домашнім столом у тебе
Пісня лине святково.

Не забулися ще сміятись,
Не розучилися ще любити.
І по-справжньому вміють кохати…
Іду далі…Так хочеться жити.
Пробігають містечка і села,
За озерцем річки і ставочки,
За ліском будинки, оселі,
І дзвінкі невпинні струмочки.
Шум авто і вулиць тривога,
Тиха стежка і гамір людей.
Синь степів – безкінечна дорога
Неба осені повна очей.

Замело, засніжило… минулося,
Ніч здалася в полон самоті.
Пам’ятаєш. Коли б і забулося,
Так «Кобзар» лежить на столі...
Сипле снігом примружені очі,
Засипає піском вуста.
Зав’язало всі руки клоччям,
І питає, чи я ще жива?
І питає, чи я ще дихаю,
І питає, чи можу встати,
Хоч видаюся безликою,
Але не дамся топтати.
Я з тобою навчилася жити.
Я з тобою навчилась іти,
Не звертати з дороги, любити,
На коліна не впасти. І ти
Ні за що, ніколи, нізащо
Не відкинеш із серця усе,
Що було, і що буде ще краще.
Тільки вірити треба у те.
Українцем ти називаєшся
І мене називаєш своєю.
За спиною ти не ховаєшся
І я залишаюсь твоєю.
Я ціную в тобі твою волю,
Ти за неї в вогонь і воду.
За співочу тернову долю
Ще покажеш якого ти роду.
В тобі єднаються дороги
Добра, прощення і змагань,
І всі Шевченкові тривоги
В душі твоїх переконань.
Я з тобою стану вічною,
«Кобзарем» пролечу думками,
Над Дніпром зупинюся піснею,
А спіткнуся – встану!

 

--------------------------------------------

Курапцев Олександр Володимирович
*1981 р., смт. Старобешево, Донецька область.


«Страсти по Тарасу»

Сквозь пожухлый пейзаж голубого окна –
не зима, а заём под проценты,
наступает, как приступ, больная страна,
будто в цирке весёлая церковь.

Буриданы бредут, колымага трещит,
хлопцы пьяны, а кони смеются,
как гробы, на горбах этим клячам тащить
от поллюции до революций

веру в завтрашний день послезавтрашних дерьм
гуттаперче-червивых героев.
Через синее море идёт по воде
воля-вольная пуще неволи,

вурдалаки-шевченки клепают голы,
сало съели, а мясо у власти,
перерой эту землю, сравняй все углы –
ни следа не найдёшь от Тараса.

Полированным трупом в ключе ильичей
стал, божком в позолоченной рамке,
а за хитрые ниточки дёргает чернь,
заставляя плясать под шарманку.

Как побочный эффект в век бычья и бичья,
спичей, китчей, затасканных брендов –
книги тлеют, слова превращаются в чад,
и молчат, и сдаются в аренду.

Эти нивы не те, это небо не то,
это новые небо и нивы,
и Богдан носит мину под старым пальто,
а Степан украинские нимбы.

Все билеты распроданы в кукольный цирк,
и скотинка мычит помаленьку.
На потертом портрете повисли усы:
что ж вы, суки, похерили неньку…

 

-----------------------------------------------

Лісевич Зоряна
*1968 р., м. Львів.


Часи

я ніч виглядатиму день виглядатиму жити
клячатиму довго над яром наляканих снів
позаду кривава трава та опалене жито
і зграя падких на гріхи ненаситних синів
насіння зійшло уродило начорно насіння
не вистачить вод щоб залити згасити вогонь
від борозен ярих до крайньої лінії тління
комонних не стане а коням жалобних попон
із яру підходить пітьма ситі півні помовкли
туман підіймає вітри – не барися лети
мені ще не важко не терпне рука від коновки
та важко воді – надто крихітний лан з висоти

 

---------------------------------------------------------------

Марущак Анатолій Петрович
*1953 р., м. Херсон.


ДОН КІХОТ В УКРАЇНІ

Нудно в Іспанії Дон Кіхоту,
Все тут знайомо, як у квартирі.
Він може визначити на дотик
Температуру Ґвадалквівіра.
Старий ідальґо набрид віршами
Сусідам, коням і хворій річці.
Він сумує і вирушає
Із Санчо Пансо на світло свічки.
Та, розпізнавши підступний задум,
Мріє уникнути кінь мандрівки.
Росінант задкує і тулиться задом
До понівеченого одвірка.
Та не спинити вже Дон Кіхота,
Він на схід поганяє клячу.
Хто не знає – кінська робота
Гірка, неначе життя собаче.
Повітря свіже, землі скибина,
Грязь по коліна, бо пізня осінь.
Іспанці їдуть по Україні
Наосліп краєм полів і сосен.
Та біля лісу їх зупинили,
Мовляв, в приватний зайшли куточок.
І сильно били. Якби за діло,
А то за слово і карі очі.
Не так вітався, не так дивився.
Набрали свідків з простого люду.
Чого приперлись? Самим затісно.
І потягли двох невдах до суду.
Із Санчо Пансо договорились:
Він здав хазяїна за посаду
І у начальники швидко вибивсь.
Не губернатор, та має владу.
Сусідом в камері Дон Кіхота
Був літній дядько з лицем кумедним.
Він збив фольксваген і три тойоти
Одним стареньким велосипедом.
Ще познайомився з верхолазом,
Той відпочити пішов у гори,
Та по дорозі чихнув три рази
У бік районного прокурора.
Уранці раптом звершилось чудо.
Прийшов служивий до Дон- Кіхота,
Почухав репу, проскиглив нудно
І ледве чутно: «У двір виходьте».
А за дверима чекала жінка,
Така красива, така жіночна.
Волосся чорне із-під хустинки,
Вуста медові, як небо, очі.
«Ти Дульсінея?», – спитав ідальґо.
Вона всміхнулась: «Я просто – Дуся».
Іспанське серце і душу спраглу
Така красуня зігріти мусить.
Вона йому лікувала рани,
Як за дитиною доглядала.
Лягала пізно, вставала рано,
Щоб тільки добре було ідальґо.
Коли очуняв, то з вітряками
Пішов на битву, немов на свято.
Але зустрівся із юнаками,
Що відібрали і щит, і лати.
І після цього за двір ні кроку.
До вітряків позабув дорогу.
Їсть борщ і сало. Став Дон нівроку,
А Дуся бджілкою біля нього.
Та занудився відважний лицар,
Хоробре серце на подвиг тягне.
Що ж прикипів він до молодиці?
Уже не лицар, а просто агнець.
Сеньйор дружині про це не пікне,
Сказав сусіду одного разу,
А той порадив: «Дай жінці в пику.
Кажу, бо знаю: попустить зразу».
Не для ідальґо такі ідеї,
Ударив списом дурну людину
І дочекався, як Дульсінея
Піде за хлібом до магазину.
Ідальґо скочив на Росінанта,
Взяв кусень сала, макітру з медом
І непомітно вишневим садом
Помчав в Ґранаду або в Толедо.
Прийшла Докія: де бідний лицар?
Сльозу струсила. Всміхнулась гарно.
Нагодувала корів і птицю
І ще скопала зо два гектара.
Живе ідальґо на Піренеях,
У Рим давно улетіли гуси.
Одна надія на Дульсінею:
На Євдокію, Докію, Дусю.

 

--------------------------------------

 Петренко Микола
м.Львів,


ВИБІР

Ось так воно було, що й зрозуміти годі –
Бо це уже мої, не божеські труди:
Я вибрав свій народ поміж усіх народів,
Я матір попросив: - Ось тут мене вроди!
І мати в радості не мовила: тут вбого,
Тут пострахи неволь, тут ґрати, тут хула...
А мати пелюшки із полотна льняного
Відкраяла мені і пісню зачала.
І повела мене до школи: – Вчися, хлопче!
І кликала збирать колосся по стерні,
І вчила зневажать, хто нашу правду топче,
І щастя пестила, щоб викроїть мені.
В нім виміри звитяг від Юрія до Спаса,
В нім виміри висот любові і добра;
Та правди не знайти, щоб вища від Тараса,
І вод цілющіших, ніж з безміру Дніпра.
О скільки ще знегод свою ощірять пащу,
О скільки ще громів над нами прогримить!..
Та знаю: вибрав я між кращих щонайкращу –
Щоб долю вистраждать, щоб вірить і любить!

 

--------------------------------------------------------------

Петришин Ярослав
*1958 р., м. Львів.

 

Тарасик

«Славних прадідів великих
правнуки погані».
  Т. Шевченко
  
По затертих слідах
історичних подій
пролітають вітри,
очищаючи пам’ять
величавих звитяг
і нікчемних падінь
од фальшивої гри
повсякденного спаму.
 
Там – луна і вина,
чин в годину лиху
і незрячий політ
поривань необачних –
то ж хіба дивина,
що по тому шляху
за Тютюнником вслід
виступає Табачник?
 
Знову – «Повний вперед!»
на облудливий клич,
знов – сигнали чужі
на крутих поворотах,
а на кручі – Поет
між лукавих облич
криводушних мужів
і матрон чорноротих.
 
Даленіє Тарас,
Україна – у ніч,
мов злощасне авто
по Бориспільській трасі.
Чужинецький «КамАЗ»
вирушає навстріч
і – повільний повтор –
у кабіні – Тарасик.

 

---------------------------------

Скаченко Владлена Юріївна
*1993 р., м. Дніпропетровськ.


У домі моєму

Вривається вітер у вікна розбиті –
І я відчуваю, як сходить трава;
І душі, і двері тут завжди відкриті
Тому, хто віднайде в примарному світі
Для пісні моєї слова.
Мій брат народився сліпим музикантом,
Провидиці-сестри читають думки,
А ворог і друг володіють талантом,
І зведено дім наш останнім атлантом
На хвилях живої ріки.
У домі моєму золочені ставні,
Іскриться в лампадах прадавній вогонь.
Тут сяйво не сліпить і струни не ранять,
І кожне пробудження, наче останнє,
На тлі нескінченних безсонь.
У домі моєму в орнаментах стіни,
А сни – всепроникні до дна самоти.
Тут списані кров’ю полотен сивини
І медом наповнені чаші із глини
Для тих, хто ще має прийти.
Лягли покривала пшеничним кордоном
Між раєм і болем на карту життя.
Пливе за плечима повітряний човен,
Відлунням небес і сузір’ями повен –
Чекай на його прибуття!
Знов шлях до майстерень проходить крізь терен,
Здаються німими багаті жнива...
Спинись, подорожній, – і будеш ти певен,
Що тут виривається пісня із зерен,
Нетлінна і вічно жива!

Висотуй, Боже, щастя пілігримам,
Даруй ногам струнку посильну втому;
Нову добу, пекучу і солону,
Стожарами заряджену густими,
Із океану в час досвітній вийми –
І випусти пробудженим у скроні.
Не зрадить шляху вічний мандрівник:
Не відгорить.
Не виплеще до скону
В собі оту бездонну далечінь,
Яка гуде у немічному тілі
І розтинає навпіл денний хліб,
І на весняно-білому весіллі
У різнотравне вітру перехвилля
Людське чоло захоче прихилить.

 

--------------------------------------------------

Скрипець Микола Якович
*1949 р., м. Київ.


Вже хрест висів і день, і ніч,
Вже Україну вбрали в пута,
Вже криком відстогнала Січ
За Переяславську отруту.
І той далекий Петербург,
І за Аралом злі морози...
Розбило слово дикий мур,
У серці розбудило грози
Святої волі. Встав Тарас,
Дніпра у серце взявши хвилі,
Щоб із роками понад час
Навіки стать на його схилах.
І день в надії вигравав,
По Україні гайдамаків
Вів Гонта помежи заграв.
Криваві села квітли в маках
Пожеж кривавих. Ні душі-
Усі пішли за правду й волю.
Святили по ярах ножі,
Щоб стать господарем у полі,
Щоб був садок і білий дім,
Щоб хліб несла до столу мати...
Він ще гарячемолодим
Муку прийняв у казематах.
Він так душею відболів
За свій народ на іордані,
Що в житті схожий на волів
...Хоч слово ще за ним останнє.
Останнє слово, чує світ
Його потужні, дужі кроки,
Він не терпить холуйства гніт,
Коли потрібно дасть уроки
Святої правди й вознесе
Свої думки під клич майданний,
В пісок не звик ховать лице,
Як і не звик носить кайдани.
У наш тяжкий, буремний вік
Народ укотре став над часом,
Зустрівши цей двохсотий рік
Святої пам’яті
Тараса.

 

----------------------------------------

Стальний Володимир Іванович
*1947 р., м. Балаклія, Харківська область.


КРИНИЦЯ

Несила вже:
так світ шляхи скривавив.
(А інші чи були ж, чи є у нім?!)
Помандрував.
Де слались густо трави
зустрівся із струмком неголосним.

Поглибив.
Ківш зладнав.
В думках відтало.
Обплів — довкіл розкішний верболіз.
Чомусь згадалась юність...
якось стало
так душно несподівано від сліз.

Посмакував водою із криниці —
і гойна, і кришталиста яка!
І хтозна:
зміг — не зміг відмолодиться,
а тільки так, що вік не заляка.

Ще мить — і серце в роздуми порине.
Ще мить,
яку і має лиш пророк,
й наблизить до безсмертя Катерину
стражданням переповнений рядок.
…Життя і доля.
Тихо листя пада.
І осінь невідоме щось таїть.
Калина світить, начебто лампада,
і почорнілий вечір золотить.

Чи правда про криницю, чи билиця?
Їх стільки розвелось на цій землі!
Та Моринці, село є,
є криниця,
тут, під узгірком, серед ковили.

Криниця, кажуть,
справді, схожа з дивом:
які б не брали відчаї у бран,
здоровить всіх
пречисто-синім співом,
розвіюється біль, немов туман.

Як важко час у зморшки борозниться!
Ще рани у людей не запеклись.
Та є село...
Тарасова криниця...
Я, може, з неї теж нап’юсь колись.

 

-------------------------------------------------

 Стефурак Іван
* 1948 р., с. Великий Ключів, Івано-Франківська область.

 

ОРСЬКА ФОРТЕЦЯ

Обступила
Душу
Печаль,
Тріпотіла
Пам’ять
Раїною,
Доторкнулася
Гілка
Плеча
Піснею
Солов’їною.
Так боліло
На лезі
Розлук,
Бунтувало
Піщаними
Дюнами.
Розірвавши
Казарми
Тулук,
Органило,
Ураганило
Думами.
Він розвихрював
Бурі
Шал,
Сповідався
Сльозами
І болями,
Клекотіла,
Як море,
Душа –
Кривдами,
Далями,
Долями.

 

----------------------------------------

Хімич (Сівоха) Марія
*1985 р., с. Тетерівка, Житомирська область.

Коли моя мати була молодою

Коли моя мати була молодою
І її волосся пахло чорнобилем,
А моє – пухом курчатка,
Вона одягала стару бейсболку,
І ми йшли гуляти.
Вдалині таємничили сині гори,
Під ногами хлюпотіло духмяне море.
Світ щойно вилупився з яйця,
І дерева вночі підступали до самих вікон,
Намагаючись потіснити нас.
Так затишно було притулитися
До твердого маминого живота,
Вдихнути молочне тепло її грудей.
У ній стугоніла і переливалася ріка Ганга,
Де плескалися пуголовки моїх братів та сестер.
Наша подорож тривала нескінченно,
Навколо виростали нові будинки,
Такі ж нетривкі, як молочні зуби,
А старі сиділи в землі міцно,
Мов набундючені гриби.
Заводи мокріли після туману,
І наша вівчарка починала сивіти.
Мати повторювала мантру:
Ш-ш-ш-ш-ш-ш-ш-ш-ш-ш…
Сонце закочувало очі,
І в його призахідному опроміненні
Ми здавалися вічними.

 

------------------------------------------------

Черничко Марія Василівна
*1991 р., м.Ужгород.


Віднині…

В революційних перегонах
Народ натиснув на педалі.
Та сатана в брудних «пагонах»
Із кров’ю видав нам медалі.
Із кров’ю рідних… Тої сотні,
В яку стріляли не тирани!
Такі ж як ми — людська безодня,
Що гроші витягала з рани…
В героїв цілив не міністр
І навіть не начальник військ:
Вони в м’яких ганебних кріслах
Солдатів плавили, як віск…
А ви, солдатики! Ви, туші!!!
За кого тиснули курок?
Тепер вже совість не заглушиш…
Назад уже не ступиш крок.
І серед вас лягли за «владу»
Ще зовсім юні — у могилу.
Начхати на померлих гаду…
Він жадно лиш ковтає слину.
Убив би всіх. Аби корону
Надіти на свою «каструлю».
Пора скріпити оборону,
Щоб зупинити зради кулю.
Це лиш початок! Як поета,
Якого витягли з неволі,
Ми тільки вийшли з трафарету,
Та буде біль іще мозолів!
Щоденний біль. Щоденна праця,
Яка триватиме роками.
Тоді ми станемо між націй,
Які не витворять тиранів.
І наш славетний Яник-перший,
Не дасть політиці нащадків.
Не святкування час, а звершень,
Інакше — знову у лещата!
Та не дарма ж лягли герої,
Які у бій ішли без зброї!
Вже серед степу і в Карпатах
Ніколи не допустять ката!
У кожнім домі, раді, школі
Ми сльози бачимо із крові,
Ми чуємо прощальні крики.
Цей жах нічим не перекрити!
Останній шанс змінити долю
Всієї нашої держави.
Із часом кров зійде з мозолів,
І нас зустрінуть переплави
У «ті» світи. І там вже судді
І непідкупні, й не підступні.
Не буде корупціонерів,
А лиш у вічність грізні двері.
І там вже ми і наші вчинки
Знайдуть чи осуд, чи підтримку,
Чи завтра, чи за десять літ
Нам Бог згадає часу гніт.
Тепер ми вийшли із системи,
Але гріховна діадема
Іще тримається на троні,
Іще тривають перегони…
Коли ж закінчаться блокади,
Мине епоха барикад,
Тоді не палки чи гранати
Влаштують справжній «владопад».
Коли вогонь у бочках згасне,
Додому вирушать намети,
Тоді ще більш бурхливі гасла
Державі забезпечать злети.
Коли закінчаться промови,
Зі сцени спуститься оратор,
І всі минулі перепони
Ми вперто зможемо ламати,
Коли у головах мільйонів
Політик вперше стане братом,
Тоді піде в нікуди «зона»,
І золото замінять ґрати.

За це віддав життя Шевченко,
Повстання виблагав Франко…
Та поетичні дивіденди
В руках ламаються, мов скло.
Бо не слова при нашій скруті
Дозволять волю нам здобути.
І не від «зека з регіонів»,
А лиш від себе, як від клонів.
Ми жили смирно з хабарами,
Що вп’ялись в серце… І роками
Вони залишаться у тілі…
Але в минулому. Віднині!

 

-------------------------------------------

Чернуха Любов
*1980 р., м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область.

Посадили вербу, понад берегом річки швидкої
І чекають плодів (може груш, що вродили торік?).
А вона підростає, від вітру не знає спокою
І під віти розлогі ховається сонячний лик.

Наливаються світлом скупі, літом зсушені, роси.
Босоногим дівчам, ранок ступить торкаючись їх.
І хвилюється стигле, не зібране вчасно, колосся
За людську безтурботність, за примхи своїх і чужих.

Безкінечністю меж розподілені землі і води.
Та не кожен спромігся придбати, щось справді своє.
Як у віршах Тараса – трудяга не міг верховодить,
Так верба зеленіє, а плід до сих пір не дає.

Розпороли лани, розкурочили землю умиту.
Рахували добро, що вийде з летких насінин.
А насіння це – мрії, це наші зростаючі діти,
Як не встигнеш зросити, збираєш гірчак і полин.

Не зламай, не втопчи. Без любові не гоїться рана.
Серед рік, серед верб оживає співоча душа.
І далека планета домівкою людям не стане,
А свою берегти, як сліпі, до сих пір не спішать.

 

---------------------------------------------------------------

Шевельов Марко Петрович
*1940 р., м. Любек, Німеччина.


ЧЕРНЕЧА ГОРА

Які ласкаві тут у травні трави,
де тумани катаються з гори.
Травневий ранок пахощами бавить
і солов‘ї не полишають гри.
Аж ось яка ота гора висока,
що з читанки явилася мені.
Її верхів не досягає око,
лише – вітри і співи кобзарів.
Зелений виблиск світової слави,
немов кольчужний панцер на коні.
Сюди спішать авта і пароплави
і тьма людей у білому вбранні.
Дитина йде, швидкують оркестранти,
І старість тут, сивинами хита.
Чотири сотні сходинок здолати –
мабуть, моя остання висота.
– Сюди, діди! – гальмується Ікарус.
– Ми підвезем! – спохоплюється ЛАЗ.
Канадець чемно вимовляє: Тарас,
лаштуючись в компанію до нас.
Пішли утрьох на небесі з ціпками.
Не сердься, серце! Не холонь, лице!
Нас обганяють юні та цікаві,
щоб в перших лавах слухати концерт.
Тут гасла галасують на ослоні,
речуть на різні боки рупори.
Стоїть поет похмуро на осонні,
потрібний передвиборній порі.
Моя душа сюди навіщо лине?
Аби покласти квіти перед ним,
що поділився зорями і хлібом
із безталанним племенем своїм.
Що малював у захалявні книжки
й киргизьким дітям ті давав книжки.
Що з бідної палаючої хижки
порятував суботні капоти.
Даруйте щиро, що не зміг потому,
вітаючи мільйонний кіловат,
від варварської сажі та бензолу
на Хортиці стежину врятувать.
За те, що Ви в холоднім Петербурзі
сповили громом гору цю німу,
я на своїм передвечірнім прузі
за Вас гірку чарчину підніму.

 

-------------------------------------------------

Шкляр Анатолій Миколайович
*1954 р., м. Дніпропетровськ.


ПЕТЕРБУРЗЬКА НІЧ

По вулицях пройдеш – будинки, мов іграшки з воску,
По хвилях Неви наполохане світло біжить.
Магічні палаци, багато в них величі й лоску,
А ступиш на сходинку – холод огорне в ту ж мить.
В розкішних маєтках, які аж літають над світом,
Гостинні господарі також літають слідком
І вкотре силкуються вуха єлеєм залити
Чи душу засипати злючим аральським піском.
А втішити душу – і віку людського замало.
Лиш двері прочиниш – приходить, мов привид, печаль.
На бані Ісакія сонце призахідне впало,
І високо в небі палає незгасна свіча.
Слова, ніби люди: те в свитці, а те в кармазині,
А те у солдатській шинелі у дверях стоїть.
Зійшлися й мовчать, наблукавшись по всій Україні,
Та й тут, в Петербурзі, нелегко уста розтулить.
А світло маленької свічки зростає тим часом,
І крила свої розправляє над містом вікно.
І чується голос: «Вже час повертатись, Тарасе!
Вогонь ще не згас, і тебе там чекають давно...».
Не спить Україна, озветься із мороку знову
І вийде назустріч осяяна зором земля.
Пов’язаний з нею кривавою ниткою Слова,
Повториш уголос її заповітне ім’я.
І серце вразливе у неї, як серце дитини,
І сила, що здатна пробити стіну крижану...
Краплина впаде із небес – то сльоза Катерини
Озвучить на кобзі найтоншу чутливу стіну.

 

 Просимо наших авторів та читачів висловлювати власну думку з приводу вищенаведених оцінок!

 

УВАГА!


Деякі з творів першого потоку конкурсу оприлюднені на сторінках альманаху "Скіфія-2013-Зима"
та в журналі "Склянка Часу*Zeitglas", № 68, №69.

 

Шановні автори - стосовно замовлення примірників ВІСНИКА конкурсу - будь ласка, не лінуйтеся, пишіть у Ваших е-листах-замовленнях докладно: хто замовляє, вказуючи адресу, на яку слід надіслати замовлення. Причому надавайте Вашу адресу, у тому порядку, як це належить цивілізованій країні:
 Призвище та ім*я,  ім*я по-батькові, вулиця, номер будинку, місто, область, поштовий індекс.
 Це полегшить нам вчасно і якісно здійснити поштові формальнощі.

 

 

У визначений термін до редакції журналу "Склянка часу*Zeitglas" надійшло загалом   

1789

творів.

 

Із них, нижченаведені були долучені до 1-го туру. Всі вони були опубліковані у спеціальному випуску  Вісника Першого Міжнародного поетичного конкурсу “Чатує в століттях Чернеча Гора”.

Його було побудовано за алфавітом призвищ авторів, твори яких були взяті до першого туру конкурсного розгляду. Змістовне наповнення цієї книги, попри її рівневе текстове розмаїття, досить вартісне. Нам хотілося показати якомога більше природних віршів... 
За вдумливого прочитання збірки, вбачається як минуле, так і події останніх місяців в Україні.
Втім, саме в такі часи, коли люди прагнуть відвертого, чесного і мужнього слова, поети потрібні як ніколи. А для поетів головне – мати можливість донести свої твори до читача – друкуватися.

 

До II- го туру конкурсу були взяті твори авторів (вищенаведені в таблиці), за визначенням кожного із членів журі. На підставі найбільшої кількості сукупно виставлених кожним із них балів.

 

Звісно, сьогодні невідомо (жодному члену журі)  хто із наших  митців-сучасників стане класиком. Втім, цю роботу, певною мірою, вже нині робить міжнародний літературно-мистецький журнал «Склянка Часу*Zeitglas». 
Тож, сподіваємося, що на сторінках нашого часопису виходитимуть у люди ще багато творчих здібностей.
Будьте з нами й надалі!

З повагою,
Олександр Апальков,
редактор журналу «Склянка Часу*Zeitglas»

 

 

 

Автори та твори першого туру конкурсу:

 

Прохання до читачів:
залишайте ваші коментарі, чітко зазначаючи автора твору, про якого вестимите мову.


Абдрушевич Олексій Олександрович
*1984 р., м. Рівне.
Сльози неба

Абравітова Наталія Іванівна
*1962 р., м. Олександрія.
ТАРАСОВА КРИНИЦЯ

Азовський Володимир Анатолійович
*1991 р., м. Київ.
Ми будем пам’ятати

Андреєва Вікторія,
17 років, м.Львів.
Дякую, Шевченко!

Андрішко Олег Михайлович
* 1990 р., с. Вітрівка, Дніпропетровська область.
НЕМА ПРОРОКА?

Антонишин Світлана
*1959 р., м. Броди, Львівська область.
З ЖИТТЯ РАВЛИКА

Армашев Марк
1997 р., м. Умань.
Горить ліхтар

Асавлюк Валентина Юхимівна
*1961 р., м. Монастирище Черкаської області.
До Тараса

Асессорова Валерія
* 2003 р., м. Нікополь, Дніпропетровської області
Кобзар у серці народу

Аулов Олексій Іванович
*1949 р., м. Харків.
ТАРАС МІЖ НАС

Батчаєв Володимир Крузович
* 1963 р., М. Черкаси.
ГРОБКИ

Безносенко Наталія Віталіївна
*1996 р., м. м. Київ.
Омана тьмяна тінню огортає…

Бенедишин Любов Євгенівна
*1964 р., м. Сокаль, Львівська область.
ТАРАС ШЕВЧЕНКО

Бігун Ірина Богданівна
*1987 р., м. Радехів, Львівської області.
«Я – Катерина…»

Білик Ганна Василівна
*1949 р., с. Халепці, Полтавська область.
Шевченко на Євромайдані

Бінюков Тимофій Сергійович
*1992 р., с.Полкова Микитівка, Харківька область.
Маніфест

Блонський Степан Денисович
*1936 р. м. Дніпропетровськ.
РОЗМОВА З ТАРАСОМ 

 

Бовшик Богдан
* 1966 р., с. Великі Грибовичі, Львівської області.
ІДЕМ, ТАРАСЕ, МИ ДО ТЕБЕ

Богуслав Володимир Петрович
*1947 р., м.Іванівка, Одеської області.
Як почую звук бандури

Боєва Катерина Сергіївна
*2001 р., м. Добропілля, Донецька область.
200 років

Бойко Наталія Миколаївна
*1976 р., м.Шпола, Черкасбкої області.
Шевченків край

Бондар Вікторія Валеріївна
*1999 р., с.Чапаєве, Полтавська область.
Біля пам’ятника Кобзарю

Бондар Діна
* 1953 р., м. Черкаси
Моя земля

Бондаренко Олена Андріївна
*1966 р., с. Попівці, Черкаської області.
Вічне

Боса Лариса (Лариса Семенівна Ільченко(Борисенко)
*1959 -2003 рр.,с. Отрадівка, Артемівський район.
Кордонів не існує для любові

Бражник Олександр Олексійович
*2002 р., м.Нікополь Дніпропетровська область.
Тарас Шевченко – наш герой

Бритвак Галина
*1953 р., с. Замулинці, Івано-Франківька область.
Україна 

Василенко Андрій Андрійович
*1964 р., с. Медвин, Київська область.
Віковічний свідок

Вергун Валерій Петрович
*1939 р., м. Українка, Київська область.
ВЕСНЯНІ ОКТАВИ

Виноградська Галина Михайлівна
*1969 р., м.Львів.
Сльоза…

Висоцька Ніла Василівна
* 1940 р., м. Ірпінь, Київська область.
Кобзарівна

Відута Любов
*1970 р., м. Львів.
ПРИЙШОВ ЧАС

Власенко Богдан Володимирович
*1998 р., с.Подище, Чернігівська область.
Real life

 

Власенко Тамара Григорівна
*1972 р., с.Подище, Чернігівська область,
Українці, чи така в нас доля?

Возіянов Микола Кирилович
*1937 р., м. Харків,
ТАРАСОВА ВОЛЯ

Волотовська Наталія Володимирівна
*1984 р., м. Тернопіль.
І він таки знайде те віще слово…

Газізянова Катерина
*1992 р., м. Острог, Рівненська область.
Важке чекання

Гайдук Марія Вікторівна 
*1974 р., м. Кривий Ріг.
Душа

Галій Володимир Петрович
* 1963 р., с.Шевченкове, Черкаська область.
Спогади

Гепалова Марія Олександрівна
*1995 р., м.Київ.
Кобзарева сльоза

Герасименко Олена
*1958 р., смт. Теплик, Вінничина.
Балада про День

Гершкович Михайло
*1946 р., м. Балта, Одеська область.
У ПЛИНІ ДНІВ

Гірський Богдан
с. Якторів,Львівська область.
О, довгожданна воленько моя !

Глущенко Катерина Миколаївна
*1986 р., м. Лозова, Харківська область.
Голубка

Гончаренко Катерина Андріївна
*1997 р., смт Широке, Дніпропетровська область.
Велів Тарас…

Гончарук Віктор
*1954 р., смт Чемерівці, Хмельницька область.
Монологи Шевченка

Горлач (Коваленко) Леонід Никифорович
*1941 р., м.Київ.
З ЧЕРНЕЧОЇ ГОРИ

Григорук Юлія Дмитрівна
*1995 р., м. Вінниця.
Кохання

Григор`єв Владислав Миколйович
*1947 р., м. Херсон.
Не забуваймо

 

Гринь Олена Валеріївна.
*1996 р., м.Лубни.
Заходить сонце за вікном

Грицан-Чонка Тетяна Василівна
*1964 р. с. Вільхівці, Закарпатська область.
ЗОРЯНИЙ ЧАС

Грушко-КолінькоЗінаїда Дем’янівна
*1936 р., с. Пашена Балка, Дніпропетровська область.
Колискова для Тараса

Гук Віталія Олександрівна
*1990 р., м. Хмельницький.
А сонце йде на схід

Гулій Марина Анатоліївна
*1976 р., м. Київ.
Колишній повстанець – жебрак на Майдані.

Дан (Занузданова) Анастасія
*1994 р., с. Комарівці, Вінницька область
Чи(я) утопія?

Даник Володимир Олексійович
*1957 р., м. Черкаси.
ТАРАСОВЕ СЕРЦЕ

Даніленко Наталія
*1997 р., м. Київ.
Шовкова стрічка

Денисенко Христина
*1983 р., м. Юнокоммунарівськ, Донецька область.
Чатує в століттях Чернеча Гора

Дергач (Дергачов) Василь Олексійович
*1927 р., м. Ватутіне, Черкаська область.
СИН УКРАЇНИ

Діброва Назар (Назаренко Володимир Федорович)
*1935 р., Київ.
ШЕВЧЕНКО ДИВИТЬСЯ…

Дрогомирецька Христина
*1989 р., м. Львів.
Чи є жива людина, кого спитати

Ейтутіс Ольга Юріївна
*1998 р., м. Київ.
Про Шевченка

Журенкова Лариса Василівна
*1964 р., м. Черкаси.
ОСТАННЯ ЛЮБОВ ШЕВЧЕНКА

Жусєв-Полтавський Іван
*1986 р., с. Полтавка, Миколаївська область.
Діду мій, діду…

Заболотна Галина Богданівна
*1979 р., м. Бережани, Тернопільська область.
Свічечка мерехтить

 

Загрійчук Анатолій
*1951 р., м. Жмеринка, Вінницька область.
ТРИНАДЦЯТИЙ

Задорожна Маріанна Іванівна
*1982 р., м. Львів.
Кармазинно-кирейний рай

Зарицький Петро Анатолійович
*1957 р. с. Сокілець, Вінницька область.
ДО ТАРАСА НА СПОВІДЬ

Зільберберг Анна Володимирівна
*1991 р., м. Полтава.
Слоьза у крові кружить вальс

Каленська Лариса Олександрівна
*1954 р., м. Кіровоград.
Славте рідну мову

Калиновська Владислава ( Івкова Катерина)
* 1989 р., м.Севастополь.
Ми – українці

Карпуніна Валентина Євгенівна
*1954 р., м. Миколаїв.
Україно, знову плачеш?

Карпусь Олена Іванівна
*1997 р., м. Варва, Чернігівська область.
Він заслуговує на вічності роки

Катинський Орест Леонідович
* 1957 р., м. Париж, Франція.
До нас прийшов

Кацевич Лілія Олександрівна
*1973 р.,с.Шевченкове, Черкаська область.
Село моє, для мене ти єдине

Качеровська Ніна
*1955 р., м. Хмельницький.
Спалено ліс

Киркач Данило Сергійович
*2002 р., с. Шандриголове, Донецька область.
Одинадцята заповідь

Киценко Людмила Миколаївна
*1958 р., м. Миколаївка, Донецька область.
Щасти тобі, Україно!

Кіпніс Єлизавета Наумівна
*1942 р., м.Лозова, Харківська область.
Україні

Князький Орест Миколайович
*1944 р., с.Карапчів, Буковина.
Той регіт, чую, й дотепер летить

Ковалішина Алла Олександрівна
*1960 р. м. Жовті Води, Дніпропетровська область.
У Дикім полі – козацька доля

 

Козя Юрко 
*1946 р., с.Таганча, Черкаська область.
СПРОБА БОГДАНА

Коломієць Сергій Аркадійович
*1963 р., с. Бутенки, Полтавська область.
Вербовий посох України

Комбель Володимир Михайлович
*1945 р., с.Низи, Львівська область.
Шевченку

Короткіх Аліса
учениця 9 класу. м. Харків.
Кобзарю

Короткова Олена Анатоліївна
*1984 р., м. Кривий Ріг.
Шевченко

Корсунська Тамара
*1947 р., м. Вінниця.
СЛОВО КОБЗАРЕВІ

Косановська Ліліана Романівна
*1972 р., м. Львів.
Розмова з Шевченком

Костеньова Валентина Павлівна
*1950 р., м. Сімферополь, АР Крим.
Як осягнути велич Кобзаря

Костів-Гуска Ганна Михайлівна
*1947 р., с.Бабинці, Тернопільська область.
Автопортрет Тараса Шевченка

Костюк Світлана Степанівна
*1964 р., Волинянка.
розгойдані зорі

Краля Анастасія Володимирівна
*1990 р., м. Нововолинськ.
СНОВИДА

Красельникова Тетяна
*1986 р., м.Білгород-Дністровський, Одеська область.
Вершники

Круглій Валентина Олександрівна
*1985 р., с. Козлиничі , Волинська область.
Монолог України

Кузан Василь
*1963 р. с. Довге, Закарпатська область.
Читаючи великого Тараса

Кузьмак Галина Петрівна
*? р., с. Добрячин, Львівська область.
Знаменна дата

Кулик Валерій Павлович
*1948 р., м.Херсон.
Повернення

Кулик Борис
*1946 р., с. Плєшкові, Кіровоградська область.
ТАРАСОВА ГОРА

Куляша Ольга Юріївна
*1998 р., с. Тростянка, Волинська область.
Україно, стомлена моя країно!

Курапцев Олександр Володимирович
*1981 р., смт. Старобешево, Донецька область.
«Страсти по Тарасу»

Левченко Сергій Прокопович
*1954 р., м. Черкаси.
ПИТАННЯ БОГУ

Литовченко Галина Григорівна
*1953 р., с. Вільне, АР Крим.
НАД УКРАЇНОЮ

Ліпчинський Валентин
*1958 р., с. Оболоня, Івано-Франківська область.
Революція гідності

Лісевич Зоряна
*1968 р., м. Львів.
Часи

Лялюк Ірина
*1997 р., м.Львів.
Думи твої

Маїло Людмила Іванівна
*1984 р. с. Колодяжне, Волинська область.
Велич, дух, подвиги

Макаренко Марія Миколаївна
*1992 р., м. Миколаїв.
Шлях мови

Максимів Галина Миколаївна
*1984 р., м. Долина Івано-Франківська область
НАЙДОРОЖЧИЙ СКАРБ

Марущак Анатолій Петрович
*1953 р., м.Херсон.
ДОН КІХОТ В УКРАЇНІ

Меженіна Любов
*1948 р., м.Слов‘янськ, Донецька область.
Тарасова земля

Мельничук Богдан
* 1952 р.,.м.Тернопіль.
ЯКБИ ТИ ЗНАВ, ТАРАСЕ...

Мельничук Микола Микитович
*1929 р., м. Бердичів.
Шевченкіана

Менчинська Яна
*1998 р., с.м.т. Турбів, Вінницька область.
Є на світі країна

 

Милян (Данилевська)Мирослава Володимирівна
*1953 р., м. Львів.
Мрія

Мисько Сергей Васильевич
*1970 р., Миколаївська область.
Я сьогодні люблю Шевченка

Міщишина Крістіна Костянтинівна
*1993 р., м.Донецьк.
Заспівайте, будь-ласка, ту пісню

Могиленко Олексій Анатолійович
*1976 р., смт Володарськ-Волинський, Житомирська область.
Якби усі діти

Молчанов Сергій Степанович
*1949 р., м. Дніпропетровськ.
Патріотична пісня

Москалюк Василь Федосійович
*1939 р., м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область.
БЕЗСМЕРТЯ ПОЕТА

Назарук Віталій Теодосійович
*1950 р., м. Луцьк.
Доля дала багато літ

Невінчана (Розуменко) Валентина Петрівна
* 1958 р.,с. Северинівка, Київська область.
Читає тато «Кобзаря»

Ніколаєнко Анна
*1989 р., с. Широке, Дніпропетровської області.
Україно моя!

Ніколаєнко Лілія Віталіївна
*1988 р., смт Теплик, Вінницька область.
Шевченко і Майдан

Обшарська Раїса Володимирівна
*1964 р., м. Чортків, Тернопільська область.
Лежить під образом „Кобзар”

Олексієнко Мар’яна
*1999 р., м. Вишневе, Київська область.
Байка про двох пташок

Олефіренко Олександр Сергійович
* 1976 р., м.Лисичанськ, Луганська область.
Шевченко і відьма

Олеш Віра
*1964 р., м. Соснівка, Львівська область.
Нема на що нарікати

Олійник (Бучківська) Мирослава
*1956 р., м. Новий Розділ, Львівська область.
Моє слово до Шевченка

Остапчук Іванна Олегівна
* 2003 р., м. Київ.
ЗВ’ЯЗОК ПОКОЛІНЬ

 

Отдатчикова Людмила Миколаївна
*1956 р., с.Шевченкове, Черкаська область.
Тарасове слово

Охріменко Віктор Володимирович
*1959 р., с.Холми, Чернігівська область.
Діставайте свої батоги

Павловський Віталій Андрійович
*1938 р., с. Новоселівка, Дніпропетровська область.
Влада Хама

Палагнюк Мар’яна Володимирівна
* 1992 р., с. Лисичники, Тернопільська область.
Ми будемо єдиним народом

Паньків Степан
*1958 р.,н., смт. Верховина, Івано-Франківська область.
РАННЯ ВЕСНА

Пархоменко Галина Анатоліївна
*1970 р., м.Світловодськ, Кіровоградська область.
Риска щастя

Пастернак Ірина-Юлія
*2000 р., м. Львів
майстер свого слова

Пащенко Володимир Олександрович
*1997 р., м. Добропілля, Донецька область., 85000.
БАТЬКО УКРАЇНИ

Петренко Микола
*? р., м.Львів,
ВИБІР

Петришин Ярослав
*1958 р., м. Львів
ТАРАСИК

Петрук Наталія Вікторівна
*1982 р., с. Липне, Житомирська область.
До народу

Писаренко Світлана Федорівна
*1962 р., м. Харків.
Захисникам Мови

Пінчук Василь Леонтійович
* 1961 р., с.Фарбоване, Київська область.
Квилить справіку

Піхалов Степан Андрійович
(1939 – 2013) рр. м. Кременчук, Полтавська область.
Пам’ять булого

Плавенчук Олена
* 1952 р., смт Дослідницьке, Київська область.
ЦВІЛИ САДИ ТАК РЯСНО В ГУЛЯЙ-ПОЛІ…

Плетеницька Ярина Андріївна
*1996 р., м.Добромиль, Львівська область.
ШЕВЧЕНКОВІ ПРОРОЦТВА

Подзіна Анна
*2002 р., м. Добропілля, Донецька область.
Великий Кобзар

 

Подусенко Анастасія Вячеславівнва
*2002 р., с. Товста, Черкаська область.
В передчутті

Поль Іщук
*1991 р., м. Кіровоград.
БЕЗКОМПРОМІСНИЙ ЧОРНИЙ ПРАПОР

Попович Степан Дмитрович
*1956 р. с. Липівка, Івано-Франківська область.
ГОЛГОФА

Прокопенко Світлана Іванівна
*1992, м.Вишневе, Київська область.
Господи!

Прядко Олексій Сергійович
*1939 р. с.Підлужжя, Полтавська область.
КОБЗАРЕВА ВІЧНІСТЬ

Рабенчук Володимир Семенович
*1944 р., м. Вінниця.
ШЕВЧЕНКО ВІННИЦЮ БЕРЕ

Родионов Владимир Александрович
* 1939  р., м. Чугуєв, Харківська область.
У памятника Т.Г. Шевченко

Розенбліт Марія
* 1943 р., м. Таллінн, Естонія.
Покинув стрілець Батьківщину

Рябініна Марина
*1980 р., м. Черкасси.
Остается – молиться…

Савченко Володимир
*1960 р. м. Червонозаводське, Полтавська область.
У вирі безнадійних сподівань

Святна Вікторія Вікторівна
*2002 р., с.Флорівка, Полтавська область.
Минає двісті років з тих часів

Семенюк Егор Олегович
* 1997 р., м. Київ.
Дорогу думці, щлях ідеї!

Сильчук Назар Петрович
*1994 р. м. Луцьк..
У вічно молодих руках

Синевір ( Кресленко) Євген
*1956 р., м.Львів.
Тарасе

Сироткіна Марія Богданівна
*1993 р., м. Мелітополь.
Ти як яблуня

Сілецька-Васильєва Яна Віталіївна
* 1980 р. смт. Покровське, Донецька область.
ПРИНИЖЕНА

Сінчук Володимир Іванович
*1950 р., с. Рубанка, Вінницька область.
диво світанкове

Скаченко Владлена Юріївна
*1993 р., м. Дніпропетровськ.
У домі моєму

Скрипець Микола Якович
*1949 р., м. Київ.
Вже хрест висів

Сліпець Алла Іванівна
*1968 р. с.Шишаки, Полтавська область.
Я і країна моя

Слободянюк Сніжана
*1992 р., с. Мармуліївка, Київська область.
ТВОЯ УЮБЛЕНА РАНА

Смагіна Марина
* 1994 р., м. Херсон.
Тарасе, подивися на нас

Стальний Володимир Іванович
*1947 р., м. Балаклія, Харківська область.
КРИНИЦЯ

Старенький Ігор Олександрович
*1987 р., м. Кам’янець-Подільський.
О, націє

Степанов Федір Федорович
*1939 р., с. Казанка, Миколаївська бласть.
ШЕВЧЕНКОВА СВІЧА

Стефурак Іван
* 1948 р., с. Великий Ключів, Івано-Франківська область.
ОРСЬКА ФОРТЕЦЯ

Сулим Анастасія Олександрівна
*1996 р.
А може, досить?

Супрунець Аліна
*? р. м. Запоріжжя.
Дорогий Тарасе

Сурменко (Сімак )Анастасія Анатоліївна
*1992 р., смт. Калинівка, Київська область.
Земля, кохана Батьківщино

Суткова Олена
*1993 р., м. Ополе, Польща.
КАТ

Тимченко Сніжана Миколаївна 
*1979 р., с.м.т. Козин, Київська область.
Мене учили малювати поети

Тихонова Катерина
*1983 р., м. Золочів, Львівська область.
Знаєш, Пророче….

Ткаченко Сергій Миколайович
*1968 р., м.Кіровоград.
«Повість про Вільну Україну»

Ущапівська Тетяна Дмитрівна
*1952 р., смт. Чорнухи, Полтавська область.
Моя Вкраїна

Федчишин Ігор Миколайович
*1958 р., м. Хоростків, Тернопільська область.
Стоїть Тарас

Федюк Ілона Ярославівна
*1973 р., м. Молодогвардійськ, Луганська область.
Патріот України

Фенюк Василь Миколайович
*1939 р., с. Худиківці, Тернопільська область.
...Планета вдячна Солов’ю

Філіпова Валерія Олександрівна
*1999 р., с.Чапаєве, Полтавська область.
Тарасові зорі

Фінковський Віктор
*?
...Я став великим

Хімич (Сівоха) Марія
*1985 р., с. Тетерівка, Житомирська область.
Коли моя мати була молодою

Хмара Наталія Миколаївна
*1982 р., с.Шевченкове, Черкаська область.
Вона… Реальність

Хмелевський Юрій Миколайович
*1967 р., м.Тульчин, Вінницька область. “
Поглянув з портрета

Хорошевська Оксана Віталіївна
*1975 р., м. Дніпропетровськ
Встань, Тарасе

Царик Олександр Павлович
* 1954 р., м. Шепетівка, Хмельницька область.
Пошила мати синові сорочку

Царьова-Форост Раїса Леонідівна
*1949 р., м. Курахово, Донецька область.
Хіба ж вам не чути

Чала Тетяна
*193 4 р., м. Слов’янськ.
А твоя мова

Червінська Ірина Миколаївна
*1980 р. м. Калуш, Івано-Франківська область.
Так, ми – хохли

Череп-Пероганич Тетяна
*1974 р., м. Київ.
Моє село

Черничко Марія Василівна
*1991 р., м.Ужгород.
Віднині…

Чернуха Любов
*1980 р., м. Кривий Ріг Дніпропетровська область.
Посадили вербу

Шевельов Марко Петрович
*1940 р., м. Любек, Німеччина.
ЧЕРНЕЧА ГОРА

Шевернога Маргарита Володимирівна
*1975 р., с.Кривчик, Хмельницька область.
ЯК УКРАЇНСЬКА БІБЛІЯ – «КОБЗАР»

Шикалович В’ячеслав Володимирович
*1943 р., м. Сімферополь, АР Крим.
...Тарасе

Шиманський Віктор
*1948 р., с. Лупулове, Кіровоградська область.
Бійцям «Небесної сотні»

Шкляр Анатолій Миколайович
*1954 р., м. Дніпропетровськ.
ПЕТЕРБУРЗЬКА НІЧ

Шлапак Володимир Миколайович
*.1947 р., м. Чернівці.
Наступила Зима

Шовтута Олександр
(1978-2007) рр., Київ.
Історичний фантом

Щендрик Евгений Федорович
*1937 р., м.Маріуполь.
МОЯ УКРАИНА

Янішевська Наталя Андріївна
*1994 р., м. Золочів, Львівська область.
Безталанна моя Україно!

Яценко Наталія Василівна
*1975 р., с.Тинівка, Черкаська область.
Дощами умитий


 

 

 



Обновлен 10 июн 2014. Создан 06 сен 2013



 
„СКЛЯНКА ЧАСУ*ZEITGLAS” міжнародний літературно-художній журнал та видавництво вул. Шевченка, 31/32 Канів, 19002, Україна. Тел/факс: (04736) 36805 З 1995 року дає рівні можливості маститим і авторам-початківцям. Одночасно українською, російською та німецькою мовами. mailto:zeitglas@ck.ukrtel.net web: www. zeitglas.io.ua Директор: Олександр В. Апальков **************************************************************************** „Склянка Часу*ZeitGlas” Publishing house and international literary - art magazine Street. Schewtschenko, 31/32 Kaniv,19002, Ukraine. Phone/fax: (04736) 36805 Since 1995 gives equal opportunities known and beginning authors. Simultaneously in the Ukrainian, Russian and German languages. mailto:zeitglas@ck.ukrtel.net The director: Alexander W.Apalkow