Альманах «СКІФІЯ-2013-Зима»

(Проза, поезія, есеї, нариси) українською та російською мовами



 

До нового випуску альманаха  «СКІФІЯ-2013-Зима» *

(Проза, поезія, есеї, нариси українською та російською мовами)

 

увійшли твори  65 авторів України, Росії, Німеччини.

9-й випуск вийшов друком у світ 24 січня 2014 року.  

 

 

ISBN 978-966-2306-58-3 

 

Упорядник: Апальков Олександр
В книзі використано графіку:
Андрієнка Дмитра - стор. 89.
Бруяко Анни - стор. 79, 101, 255.
Гнатюк Оксани - стор. 95, 264.
Лисаковської Надії - стор. 8, 25, 192, 207, 279, 283, 287.
Ярошевич Анастасії - стор. 105, 138, 224.



На обкладинці - фрагмент роботи
Лисаковської Надії.
Тексти друкуються в редакціі авторів.
 

Фотомеханічне видання та передрук тільки з дозволу видавництва «Склянка Часу»
Надруковано в Україні 2014

Всі права застережено
«Text & Form GmbH»


Автори альманаху "Скіфія-2013-Зима" 

 

 

                      Андрієнко Світлана

Апальков Олександр

Апалькова Ірина

Блонський Степан

Боклаг Олександр

Борова Людмила

Боровський-Клюєв Валентин

Василенко Андрій

Виноградська Галина

Власенко Богдан

Влащик Валерія

Волкова-Грьоза Лідія

Гірський Богдан

Гончарук Віктор

Грицан-Чонка Тетяна

Грушко-Колінько Зінаїда

Дупелич-Свінціцька Світлана

Євич Жора

Єрмоленко Надія (Головченко )

Жусєв-Полтавський Іван

Задорожна Маріанна

Затовська Людмила

Зіньчук Ігор

Іваніцька Тетяна

Киян Валія & Лоцький Юра

Комісарук Володимир

Кукурєкін Юрій

Кулаковська Ірина

Кульбовський Микола

Маляж Болеслав

Мамчич Олена

Мельничук Богдан

Миргород-Ляшенко Світлана

Москалець Микола

Наслунга Влад

Некрасовська Людмила

Нечипельський Назар

Норченко Валерія

Олефіренко Олександр

Олійник Мирослава (Бучківська)

Островська Ірина

Остролуцька Антоніна

Охріменко Віктор

Пащенко Микола

Писаренко Світлана

Рейцен Євген

Руснак Інна

Самсонова Оксана (Вершиніна)

Сердюкова Галина (Ganna)

Сироткіна Марія

Смольницька Ольга

Соколова Олена

Старенький Ігор

Стременна Ніна

Таран Валентина

Ульяницька Людмила

Ушкал Володимир

Хімич Марія (Сівоха)

Хоружий Микола

Червінська Ірина

Чучаєв Олександр

Шевернога Маргарита

Шиманський Віктор

Яненко Зоя


 

 

ПРОХАННЯ ДО ЙОГО АВТОРІВ:


Будь ласка, сповістити редакцію про бажану кількість примірників, аби ми змогли вчасно здійснити їх розсилку поштою.


Альманах "СКІФІЯ-2013-Зима" можна придбати післяоплатою (50 грн.), замовивши його у видавництві zeitglas@ck.ukrtel.net (при замовленні понад 5 додаткових примірників, вартість кожного становитиме 35 грн.)

 

Авторські твори приймалися до розгляду редакції: до 31 грудня 2013 року.

Кожен автор спершу надсилав  на розгляд редакції текст твору(ів), обов`язково короткий біографічний нарис (українською мовою), зазначаючи рік народження, публікації, книжки, веб-сайт.

 

Опісля розгляду, авторові  схваленого тексту (тів) було надіслано офіційний лист запрошення.

 

Авторський примірник «СКІФІЯ-2013-Зима»

гарантовано буде надіслано автору в Україні (іноземним авторам надсилається опісля сплати поштових витрат), по виходу в світ.

 

 

 

Дякуємо всім авторам-учасникам за Вашу участь у спільному проекті.**

З повагою Олександр Апальков, видавець.

Увага!

Кожний автор, твори якого друкувалися на сторінках міжнародного літературно-мистецького журналу «Склянка Часу*Zeitglas», або на сторінках тематичних альманахів, має право на видання власної книги з 30% знижкою видавничих витрат.

 

Попередні випуски  деяких альманхів "СКІФІЯ" ще можна придбати післяоплатою (50 грн.), замовивши їх у видавництві zeitglas@ck.ukrtel.net (при замовленні понад 5 додаткових примірників, вартість кожного становитиме 35 грн.)

Коли замовлення призначається для бібліотек, вартість кожного примірника становитиме 30 гр.

(У цьому випадку слід придбати не меньше 3-х примірників. Можливо різних видань.)

 

 

 

 

Уривки творів із альманаху  

«СКІФІЯ-2013-Зима» 

 

І літо, і осінь ще втішаться,
минуться зимові ці дні,
негода й мороз як не бісяться,
буяє любов у мені.

Роки мої всі запорошені
гріхами в сум’яттях бажань,
та дні всі мої ще не скошені
й гріхів тих ніскільки не жаль.
Я буду любити не зношено
тебе, моя рідна, завжди.
Приходить любов без запрошення –
розмай-оберіг від біди.

 

Комісарук Володимир 

 

"– Ой доню, чує моє серце щось лихе. Тому й боюся відпускати тебе на ці свята з твоєю ненормальною компанією.
– Ну що ти, мамцю, в такому мінорі? – з усмішкою заперечила матері Дарина. – Ми ж усі – дорослі! Зрозумій, треба ж якось «видірватися» від очманілих лекцій в універі…
– А, може, ти б з’їздила на село до бабусі? Провідала б стареньку й скрасила її самотність на восьме березня?..
– Ти що?!. Я там здохну від нудьги! А ми зібралися покататися на лижах, доки ще багато снігу в лісі. Марек каже, що на всіх лиж вистачить.
– А батьки Марека що скажуть, коли ви завалитесь таким гамірним гуртом?
– Батьки Марека відпочивають в Єгипті, гріють боки на морському узбережжі.
– То візьми з дому щось з наїдків.
– Марек каже, що у них на віллі всього вдосталь.
– Ну гляди ж мені, Даринко, поводься там чемно.
– Бу здє!.. – козирнула рукою до голови й подалася збирати спортивні речі.
…Четверо київських однокурсників п’ятого березня лише під вечір добралися на машині Марека Козія до вілли його батьків. Приміщення довго не опалювалось, тому було в кімнатах холодно, хоча Марек і включив систему опалення. Взялися «зігріватися» спиртним, закусуючи тим, що закупили в гастрономі. А то й просто сигареткою, начиненою «травкою»…

 

Кульбовський Микола 

 

 

Запах Зими бентежить душу,
Вона прийде до нас в неділю,
Шукати теплі речі мушу
І зустрічати з хлібом й сіллю

Будуть з мохеру рукавички,
Ялинка й за віконцем сніг,
У вечорі вірші Павлички
Читаю і валюся з ніг.

Сироткіна Марія 

 

 

...Букви пахнуть натхненням,безсонням і трунком, 
Слово пахне ялинкою, роком Новим.
Закружляла сніжинка святим поцілунком,
Нагадавши про казку, про диво усім.

Я живу на планеті лелек і поезій.
Я у слові живу, ніби білка в дуплі.
Мені сняться фіалки і ніжні берези,
Які ходять за мною по рідній землі...

 

Гончарук Віктор

 

 

"...Наприкінці року вирішили директор і профком нагородити кращих робітників безкоштовними путівками на лижну базу в Карпатах. Хто поїде? Звичайно, молодь. Але одна путівка залишилась і вирішили віддати її нашому бухгалтерові Івану Васильовичу. Правда йому вже було під шістдесят, наступного року на пенсію збирався. Але ж працював він добре.
 –  Ну, не поїде  –  так онукам віддасть,  –  казали в профкомі.
Але Іван Васильович був неодружений, онуків не мав. До того ж у нього не було однієї ноги, наступив на протипіхотну міну в Афгані. Тому і не одружився, що соромився своєї інвалідності, до дівчат в молоді роки не підходив. Ходив на протезі, але так вправно, що ніхто не помічав. Іван Васильович путівку узяв і подякував..." 

 

Наслунга Влад 

 

"...Їх видно було здалеку, бо мій приятель – досить колоритний чувак. До речі, Роланд – це його справжнє ім’я. Роланд ІІІ. Колись його дідусь, Роланд І, приїхав у Радянський Союз вчитися на інженера, а за кілька років повернувшись на Кубу, лишив на згадку про себе двох дітей: дівчині із Донецька він подарував сина (Роланда ІІ), іншій, із Москви, зробив дочку. Потім, вирішивши не зупинятися на досягнутому, він наплодив ще цілу купу дітей у себе на батьківщині. Не знаю, як батько Роланда, сам він до дідуся не має жодних претензій, щеб пак! Мені, наприклад, щоб отримати такий гарний колір шкіри, довелося б кілька місяців не вилазити з Туреччини. До того ж, екзотична зовнішність не раз ставала йому у пригоді: під час навчання він дуже й дуже непогано підробляв у модельній агенції, потім – у нічному клубі. Зараз Роланд – серйозна людина з гарною освітою і престижною роботою. Ніхто не розуміє, яким чином це вдалося Манюні, але вона перетворила відчайдушного гультіпаку на поміркованого добропорядного члена суспільства, який, цілком приручений нею, покинув пити, на інших дівчат не звертає жодної уваги, їсть з Манюніних рук і вкладається килимком їй під ноги.
Манюня з цікавісттю зазирає у плетений кошик, звідки на неї блимає очима сіреньке пухнасте кошеня.
– Можеш назвати його Томасом! – Кажу я.
– Другого такого, як твій Томас, нема! – Вона тепло посміхається до мене. – До того ж, у Москві на нас чекає Макс. Але він не нявкає, а гавкає.
– Коли ти навідаєшся до нас, котяра? Без тебе там сумно. Приїзди і наведи шурхіт!
Ми з Роландом міцно обнялися..."

 

Андрієнко Світлана

 

"Бордюри – рівні. Шляхи – впорядковані. Балкони заквітчані квітами. Люди чемні та привітні. Тротуари миють з порошком! І продавець у пекарні посміхається. І цукерками в магазині пригощають. З коньяком!
А в повітрі тонко бринить струна чистої прозорої осені. П`єш її, ніби легкий солодкий «Гевюрцтрамінер». І живі зайці зранку плигають у центрі міста по зеленій галявині. І ворони каркають ввічливо. І автобуси ходять тютєлька в тютєльку. Навіть сміття на вулиці не видно. Пляшок там пустих, недопалків, різних обгорток – нема. А автомобілі – нібито тільки з мийки. Новісінькі. Правда, проїхало двійко якихось байстрюків на велосипедах і між собою – матюгами на російській. Ну, я здогадався - казахстанські німці. Совки. Шайзе – це по німецькому. По нашому ж – гівнюки!
…А на автобані, на обочині біотуалет стоїть. Заходь, користуйся безплатно. Правда, туалетний папір виявився вологим, у них теж є недоліки. Тому, хтось на російській мові, акурат під рулончиком, в трьох буквах своє відношення до цього недоліку виразив. А може й на українській було, не розбереш. Кирилиця. Хоча інколи, слова того штибу і у тебе самого з язика зриваються. От, к прімєру, нажимаєш на кнопку, але це уже в іншому туалеті, а сідало на унітазі починає навколо дірки крутититися і спеціальний тампон його дезинфікує. Ну просто …, ну, ви розумієте. Тобто, повний… і всьо тут.
…І поліції нема. За сім днів не бачив жодного поліцейського. Та що там поліції! На воротах кладовища читаю: «Dein Tot wird leben», тобто – як би ти там погано не жив, аби гарно вмер..."

 

Боклаг Олександр 

 

 "– Сиди! Я сам, – наказав Юлій і вийшов з машини. Михайлина сиділа, бо, по-перше, не знала як вийти з авто трьохдверного, була на задньому сидінні, по-друге, все рівно не змогла б купити ліки, не знала назви на польській мові, а по-третє не хотіла перечити й показувати характер в перший же день їхньої зустрічі. Сиділа. Юлій повагався, взяти палицю чи ні, не взяв, лишив руку вільною, закрив авто, пішов в аптеку. Михайлина вперше бачила зі сторони, як він ходить. Юлій не мав однієї ноги, тільки протез одягнутий на дуже коротку куксу, гірше йому давалися сходи. Повернувся, протягнув Михайлині пакет ліків, зігнувши рукою протез ноги в коліні сів за кермо.
– Тут подібне до того, що ти хотіла, – сказав.
Вона хотіла?! Не хотіла! Мусила, бо не могла дозволити собі захворіти. Приїхати з Києва в Лодзь, щоб тут пускати соплі? Михайлина прагнула зупинити застуду! Перші симптоми нежитю відчула ще в Варшаві..."

 

Киян Валія & Лоцький Юра 

 

Писатели возмущены подчас,
Что их ругает пресса беспощадно,
И, рояся в журналах каждый час,
Мёд похвалы в свой адрес ищут жадно.

По мне ж – хоть целый год в день изо дня
Пусть слышать буду брань я раз по десять,
И каждый, кто лишь вздумает, меня
Пускай ругает столько, сколько влезет:

Коль нет у вас завистников, врагов, –
То и поклонников, друзей не будет.
Пусть критики честят со всех углов,
Пусть кроют, и злорадствуют, и судят,

Устанут, отдохнут чуть, и ещё
Пусть побранят – оно не помешает:
Когда ругают – это хорошо;
Ужасно, коль совсем не замечают.

 

Пащенко Микола 

 

"Кума багато років мріє спокусити кума, та ніяк не наважиться. Кум вже став вдівцем, а сама вона, розуміючи, що починає старіти, вирішує діяти рішуче.
– А скажіть, куме, як ви ставитесь до сексу? – вживає сучасний термін і пускає лукаві бісики.
– Так само, як до польоту в космос, – поважно відповідає кум, не реагуючи на бісики.
– ?
– Ну, для мене вже і перше, і друге – справи однаково нереальні.
– Думаю, ви помиляєтесь. Зараз така наука, така розвинена техніка, – продовжує заглиблюватись в тему кума, невідомо на яку техніку натякаючи.
– Ех, кумасю. Та техніка долає силу гравітації, але існують вантажі, які не підніме жодна найсучасніша ракета, – зітхає кум, непомітно посміхаючись у вуса, і додає: – А тим більше застаріла модель".

 

Маляж Болеслав 

Как сумерки на плечи
Ложиться тишина
И время, как увечье
Не понято сполна.
Снежинки любят, небо,
Но отданы земле
И наши руки вечны
Во временной золе
И Золушка красива,
И смерть без помела,
Сильна у басни сила,
Да только жизнь – зола,
И, кажется, немого
У вечности тепла,
Поэзия красива,
Но все равно – зола.

 

Остролуцька Антоніна 

 

 

 "Уже давно он жил в общаге. Раньше с женою и собакой. Но, жена ушла. Осталась собака. И, хотя собак в городе было много, эта была особая. Звали её Муму. Сызмальства Герасим был потрясён повестью Ивана Тургенева. Вот, думал теперь печально Герасим, меня и звать как тургеневского дядьку… И собачку, как тургеневскую… И судьбина выпала мне схожая.
Собачка, пуделёк-трёхлетка, спала на кругляке коврика. Коврик тот связала ещё мать Герасима из лоскутков старых тряпок. Мать вязала их долгими вечерами в теперь уже далёком его детстве. Эх, вздыхал Герасим протяжно, и созерцал спящую Муму. Той что-то снилось, и она подрагивала правой задней лапкой. Дескать, ах, Герасим, оставь свои печали…
– Или собака, – ставила вопрос пальцем под ребро Герасима супруга, – или я?
Герасим уходил от ответа, сколько мог. Он силился погружением в чтение бесконечного гонкуровского дневника. Многотомник братьев-писателей Эдмона и Жюля достался Герасиму по наследству. Французский язык девятнадцатого века успокаивал нервы Герасима. Но под ребром саднило и пекло. Жена тыкала и тыкала своим маникюром, фашистка.
– Ты что, оглох?
– Не видишь, – бурчал Герасим, – я читаю.
– Я тебе почитаю! – И она заводила свою «пластинку»..."

 

Апальков Олександр 

 

 

Альманах "СКІФІЯ-2013-Зима" 
можна придбати післяоплатою (50 грн.),

замовивши його у видавництві zeitglas@ck.ukrtel.net

(при замовленні понад 5 додаткових примірників, вартість кожного становитиме 35 грн.)
Погортати та придбати електронну версію альманаха можна тут:
http://store.kassiopeya.com/


Довідки за тел. (04736) 36805, або zeitglas@ck.ukrtel.net 

 



Журнал "Склянка Часу*Zeitglas" цим альманахом продовжує серію оригінальних листівок  молодих художників України.

 


Листівки можна придбати післяоплатою, за ціною 1 грн. (шт.). 

При замовлені понад 20 шт., вартість кожної становить 0,50. грн.



Другий випуск відкривають оригінальні листівки жудожниці Лисаковської Надії (3 види). 

 

 



Обновлен 21 фев 2014. Создан 02 дек 2013



  Комментарии       
Всего 46, последний 3 года назад
Читатель 12 янв 2014 ответить
"До нового випуску альманаха «СКІФІЯ-2013-Зима» * увійшли твори 65 авторів України, Росії, Німеччини" - рекордно низкое число авторов, желающих издаваться под одной обложкой за весь период существования альманаха "Скифия".
Осенний альманах отбил желание у 20 авторов... И из-за чего вполне понятно - стоит только комментарии просмотреть за предыдущий выпуск.
Володимир комісарук 24 янв 2014 ответить
Кожна весна нам дарує можливість для гідних плодів.
KristinaDenisenko 25 янв 2014 ответить
Будем ждать потепление на улице, на майдане и вообще в стране.
zeitglas 27 янв 2014 ответить
Редакція "Склянки Часу" щойно отримала сумну звістку.

Померла авторка Зоя Яненко.
Із деякими її творами читачі мали змогу ознайомитися на сторінках альманахів "Скіфія-2013-Осінь" та "Скіфія-2013-Зима".

Висловлюємо співчуття рідним, близьким і друзям покійної.

Від редакції - Олександр Апальков.


"После тяжёлой болезни ушла из жизни замечательная поэтесса Зоя Яненко.
Родилась она на Кировоградщине в 1950 году, в с.Карбовка. Девичья фамилия Шевченко. Жила в Одессе.
Вечные темы любви, совести, памяти о близких звучали в стихотворениях Зои Леонидовны. Этим её творчество сродни народным песням. Но и есть отличительная черта: желание предупредить людские ошибки и приуменьшить количество зла на земле. Особой пронзительной нотой звучит в стихотворениях Зои Яненко любовь к матери.
Из-под её пера вышло несколько сборников, которые наверняка затронут в душе читателей не одну струну…

Когда умру я

Когда умру я, то – не скрою,
Чего и в жизни не хочу:
Стать лишь полынью, лишь травою,
Той, что сегодня я топчу.
И слизняком мне быть противно,
Чтобы клубнику есть в саду,
Хоть думать, видимо, наивно,
Что жить я в ком-то вновь приду.
Не стоит быть мне и букашкой,
Чтоб в птичий клювик не попасть;
Я в поле быть хочу ромашкой:
Цветкам так просто не пропасть.
Пусть жизнь ромашки быстротечна –
Успей желанье загадать…
Любовь у всех к ромашкам вечна,
За это можно пострадать.
Хочу ромашкой стать я в поле
В тот неизвестный ныне час,
Когда не стану жить я боле,
А стих останется для вас!
Зоя Яненко

P.S. І хоч її уже немає
Та пам’ятатимуть щодня
Усі знайомі в ріднім краї
Всі друзі, близькі і рідня.

elena
Володимир Комісарук 28 янв 2014 ответить
Кожна людина хоче поділитися радістю, щастям, болем... Пишіть, дзвоніть , відгукуйтесь...
--- 04 фев 2014 ответить
Галина Максимів
А з чого шановний Читатель вирішив, що альманах враз 20 авторів позбувся? За 3 місяці часу, які ми пережили не кожен мав натхнення писати. Зрештою, не варто оцінювати видання лише за кількістю авторів. Є набагато важливіші критерії.
Болеслав Маляж 05 фев 2014 ответить
ВРАЖЕННЯ ПЕРШЕ (виникло ще на пошті) – книжка схудла. Кажуть, худі довше живуть, бо мають краще здоров'я. Сподіваюсь це торкнулося і "Скіфії".
Далі буде.
   
KristinaDenisenko 05 фев 2014 ответить
А еще говорят: "Пока толстый сохнет, худой сдохнет". Но это ни в коем случае не о Склянке! :)
   
artpoligon 06 фев 2014 ответить
тоді навіщо,kristinadenisenko? щоб нагадати про себе?
zeitglas 06 фев 2014 ответить
На сайті "Клуб поезії" з`явився нарис. Автор віктор Ох.
Нижче наводимо його текст:

Всім реалізації* Журнал «Склянка Часу*Zeitglas»
„Антологія сучасної новелістики та лірики України”
Альманах «Скіфія»,
Видавництво «Склянка Часу»
Канів


Пишу ці замітки на поетичному сайті. Тому – про вірші.
Століттями люди пишуть і читають вірші. Поезія видозмінюється, урізноманітнюється експериментує, але не відмирає.
Що особливого у віршах і чому без них не можна прожити повноцінно? Для чого потрібні вірші?
Мабуть для того, щоб краще висловити стан душі, явити красу мови. Щоб у витонченій формі викласти сплеск емоцій та енергії. Щоб пробудити, розвинути і підтримати в людини чуттєвість, інтелект, змусити по-новому поглянути на світ довкола.
Вірші підтримують читача в проживанні тих чи інших відчуттів, вражень, захоплюють грою слів і оригінальністю мислення поета.
Користь, яку отримує людина, прочитавши вірш, можна порівняти з користю від розглядання картини, або прослуховування музики. Як і будь-який з видів мистецтва, поезія впливає на духовний світ людини, окрилює її.
Тож, для кожної країни важливою є державна підтримка літературного процесу як складника розвитку культури. (З державною підтримкою у нас поки що не складається.)
Та одна справа закликати до творення літературної справи, інша – щось для цього дійсно робити.
Олександр Апальков не десь в столицях, а в районному центрі заснував, (спираючись на допомогу інших ентузіастів), ще у 1995 році видавництво і журнал «Склянка Часу*Zeitglas» (видається щоквартально без перерв). Також щорічно виходить „Антологія сучасної новелістики та лірики України”. (Наразі готується 11-й випуск). А з 2000 року видає ще й літературно-художній альманах «Скіфія», який з 2012 року виходить щоквартально. В альманасі друкуються твори українською, російською і німецькою мовами. Це і поезія, і проза, і есеїстка, а також ілюстрації художників та графіків. Видаються названі збірники із залученням коштів авторів. Пан Апальков сам і технічний редактор, і упорядник, і автор оригінал-макетів.
Видавництво і журнал «Склянка часу» пропонує себе, як стартовий майданчик для обдарованої молоді і, як поле для вільного змагання професійних авторів. За ці роки надруковано вже чимало різножанрових творів.
Дійсно, випуски «Антологій», і альманахи «Скіфії» надають платформу для втілення в життя своїх творчих надбань на рівних умовах, як маститим письменникам, так і тим, хто щойно взялися за перо.
І тут редактору треба мати особливий талант (і талан) канатохідця, щоб тримати баланс між бажанням представити ширший круг авторів (і обсяг томиків) та необхідністю певного відбору і відбраківки зовсім вже малохудожніх текстів.
Більшість віршів, що пишуться тепер слабкі в художньому сенсі, як були слабкі завжди більшість віршів. Критики підмітили, що погані вірші мають свою спадкоємність – вони вдосконалюються, поспішаючи за хорошими. Тепер пишуть погано по-новому.
Змішання під однією обкладинкою різних жанрів, тем, стилів може виявитися силуваним гібридом, але може і послужити благородній меті живого спілкування – людського і літературного, живої взаємодії і взаємопроникнення.
Та навіть серед поетичних творів, де найбільше попадається недозрілих і недосконалих, дилетантських рядків, зустрічаються і справжні знахідки.
Журнальний простір – це природний конкурентний простір і «Склянці часу» вже вдалося виплекати в ньому чимало цікавих художніх паростків, створюючи умови для появи нових імен, для зустрічей представників різних поколінь, для зіткнення і зіставлення назрілих ідей, різних точок зору.
З легкої руки Маяковського часто Альманахи називають - «братськими могилами авторів і жанрів». Та все ж, це буває не завжди і не з усіма альманахами. Остаточна думка про збірник складається від сукупної суми вражень від кожного окремого твору в ній представленого.
Тому в залежності від настрою кожен по-різному може виголосити свій вердикт. Один скаже, що це «розмаїття молодої літератури», а другий, що це «літераторська різношерстість». Одному здається, що він почув «багатоголосий натовп», а іншому зазвучало «суголосся сучасности».
Хочу висловити слова вдячності пану Олександру Апалькову за дуже потрібну роботу по підтриманню літературного процесу в Україні. Нехай не завжди і не все буває гладенько. Це ж процес!
Подумав, що подальші випуски альманахів «СКІФІЯ» все ж потрібно робити тематичними. Нехай обрана тема буде дуже загальною, але вона становила б те ядро, яке робило б книгу більш цільною. Інакше від збірника і далі залишатиметься враження калейдоскопічності, занадто таркатої мозаїчності, атмосфера масштабного різношерстого літературного збіговиська.
Для авторів і читачів нехай і надалі сторінки журналів, альманахів, збірників і антологій, які друкує видавництво «Склянка Часу*Zeitglas» Олександра Апалькова стають своєрідним місцем знайомств, засобом для творчого спілкування, середовищем проживання колективного художнього розуму, дійсно, форумом самовдосконалення.
---------------------
*- Реаліза́ція –(франц. realisation)
1. Здійснення наміченого плану, програми, проекту.
2. Відпускання продукції і одержання оплати за неї.
zeitglas 06 фев 2014 ответить
Деякі уточнення:
Літературно-мистецький журнал «Склянка Часу*Zeitglas» (передплатний індекс 41507) видається без залучення коштів авторів. А всі надходження із продажу альманахів, збірок та книг нашого видавництва йдуть саме на видання журналу та книг авторів, котрі визнаються читачами як найкращі.
Валія Киян 07 фев 2014 ответить
Альманах "СКІФІЯ-2013-Зима" дуже сподобався своїм дизайном. Його приємно взяти в руки.
Болеслав Маляж 08 фев 2014 ответить
ВРАЖЕННЯ ДРУГЕ (іще не остаточне). Прочитав вже більше половини. Здається, що перше враження не було помилковим – здоров'я альманаху відчутно зміцніло. Не можу втриматись від звернення до пана Боклага – "Гарний настрій" покращив настрій, бо сам пережив щось подібне ще у 1990 році в Мюнхені. А "Вікторіанська Україна" викликала стурбованість пасажирів маршрутки (читав у транспорті), чи не сталося що з моїм психічним здоров'ям, бо місцями не міг втриматись від реготу. Задоволений і щиро вдячний.
Решті авторів уклін і перепросини – трохи пізніше напишу докладніше про все.
Далі буде.
Писаренко Світлана 08 фев 2014 ответить
Якийсь дивний збіг обставин. А, може і не збіг... Десь тиждень тому вирішила дочитати осінній випуск - бо ж такий великий, а нікого не хотілось обійти увагою. Загубилась закладка, тож відкрила навмання на віршах Зої Яненко. Захопило. Такі ясні, щирі рядки. Життеві обставини дуже знайомі. Зачитала вірші чоловікові. А потім відкрила сайт альманаху і дізналась, що людини вже немає... Дуже шкода. Вчора отримала зимовий альманах. Поруч із своїми побачила чудові вірши Зої. Поперечитала усі їх і вам раджу. Здається, коли читаєш, оживають думки гарної людини і талановитого митця.
О.Боклаг 10 фев 2014 ответить
Світла пам"ять Зої Яненко. Перечитав її поезії, дійсно - світло, чисто. Але, так влаштовано життя.
Пане Болеславе, дякую за добрі слова. Скільки б віку не було, приємно, коли хвалять.
Щодо "Зими". Нарешті - приємна обкладинка, автор Лисаковська Надія. Кобила й лоша - чудові.
Що не сподобалось - не самі тексти Кукурєкіна Ю., Норченко В., Апалькової І., а їх поява в "Зимі". До чого в літературному альманасі журналістика? Якщо тексти Є.Рейцена слабі, то це все-таки намагання написати вірші.
Що сподобалось: "Злий жарт" Кульбовського М., "Котяра" Андрієнко С., поезії Виноградської Г., деякі "коротюськи" Маляжа Б., поезії Волкової-Грьози Л.(крім "Ворона"), Мамчич О., Кулаковської І., Євича Ж.(свіжо).
Побільшало патріотичної поезії - Україна просинається.
Згоден з Б.Маляжом - здоров"я альманаху зміцніло. О.Боклаг
zeitglas 10 фев 2014 ответить
Від редакції: Альманах "СКІФІЯ-2013-Зима"
(Проза, поезія, есеї, нариси) українською та російською мовами.
О.Боклаг 11 фев 2014 ответить
До редакції. Вибачаюсь, формально нариси, згідно анонсу, вправі фігурувати в альманасі, але ж. Але ж - не нудні, не такі, рівень яких - районна-обласна газета. Не було б текстів цих чотирьох авторів( включно з Є. Рейценом) альманах був би ще міцніший.
viktor_ox 11 фев 2014 ответить
Вічна пам’ять про Зою Яненко і всіх тих, хто пішов від нас.
Відходять люди, які щось творили.
Я слухав їх пісні, вірші читав.
Журюся і сумую я за ними,
хоча сам особисто їх не знав.
З задоволенням прочитав збірник «Скіфія-2013-Зима». Сподобалось багато і прозових, і поетичних текстів. Це і еротична новелка Комісарука Володимира про діда Мороза і Снігурку, і детективна мініатюра Кульбовського Миколи «Злий жарт». Цікава і проза, і поезія Червінської Ірини.
Чудове різдвяне оповідання і гарні вірші в Шеверноги Маргарити. Також хороші різдвяно-новорічні вірші Виноградської Галини, симпатична оповідка про Лодзь Кияна Валії і Лоцького Юри, прикольна мелодраматична фантасмагорія Хімич Марії, міні-гуморески-анекдоти Досаду викликало лише те, що в моєму екземплярі збірки текст відсутній на сторінках 137 і 160.
Маляжа Болеслава, миле оповідання, ще й прикрашене малюнком в тему Андрієнко Світлани.
Залишили приємні враження глибока новела Островської Ірини, цікаві життєствердні оповідки Наслунги Влада, колоритні оповідки Боклага Олександра.
Сподобались вірші Гончарука Віктора, Василенка Андрія, Смольницької Ольги, Руснак Інни, Зіньчука Ігоря, Москальця Миколи, Хоружого Миколи,
а також верлібр Кулаковської Ірини.
Добре попрацювала над тавтограмами – циклом оповідань на одну літеру – Єрмоленко Надія.

Сподобались тексти маститих майстрів (наприклад, Мельничука Богдана),
але порадували і твори авторів представлених як початківці – новелістів Чучаєва Олександра, Старенького Ігоря, поетів – Власенко Богдана, Євича Жори.
Досаду викликало лише те, що в моєму екземплярі збірки текст відсутній (не видрукуваний) на сторінках 137 і 160.
zeitglas 12 фев 2014 ответить
Від редакці: До В.Оха.

Будь ласка, поверніть (перешліть) нам Ваш примірник, у якому є технічний брак із вказаними сторінками. Ми повернемо його друкарні. Звісно, із вибаченнями перед Вами і відповідними діями стосовно друкарів. Вам буде надіслано інший примірник.
zeitglas 16 фев 2014 ответить
От редактора, составителям итогового сборника "Фестиваль собирает соперников", г. Днепропетровск, "Лира", 2014.

...Все выпуски альманаха "Скіфія", начиная с 2000-го года, готовлю я один, равно как и выпуски журнала "Склянка Часу*Zeitglas". Не вижу в этом особого подвига. Работа всегда хороша, если её любить. И могу высказать благодарность только всем авторам-участникам альманаха. Именно их стараниями и трудами "литературный процесс" на территории бывшей СКИФИИ пребывает живым (со своими удачами и промахами). Ибо, каждый выпуск альманаха охватывает авторскую географию "сьогодення" от Львова до Луганска и от Чернигова до Симферополя...
В альманах я приглашаю писателей, поэтов, публицистов ныне живущих на сих бывших диких просторах... Приглашаю и покинувших её, в поисках иных приключений, в силу соей творческо-мятущейся неоседлости духа (из Италии, Германии, США и прочая...)
Многие авторы, шагнувшие в мир читателей со страниц СКІФІЇ, сделали себе литературные звучные имена. Хвалится этим не стоит. Ибо в этом, повторюсь, заслуга самих авторов.
И совсем не важно на каком языке авторы пишут (альманах выходит и по-украински и по-русски), важно, что все они не безразличны к происходящему со всеми нами процессу жизни...
Да, и не столь важно, что я напишу о своём альманахе... Важнее, что скажет (или, ещё лучше, ЧТО ПОДУМАЕТ о нём читатель, наедине с самим собой.

С уважением, Ал. Апальков.
Валія Киян 01 мар 2014 ответить
Події в країні були такі, що всі затаївши подих завмерли.... Не написано від тоді жодного коментаря до альманаху, увага була прикута до "Майдану". Як буде далі? Які плани редакції? Може "Склянка часу" організує щось позачергове, присвячене подіям, які зараз відбуваються? Погляд на події в країні різних людей з різних областей... Не знаю... Можливо це була б в якійсь мірі психологічна терапія...
Що скажете на це, шановний Олександр?
   
Ольга 01 мар 2014 ответить
Ваша думка хибна! Коментарів не було не через наявність Майдану -- просте через те, що, в даному конкретному випадку, відвідувачі сайте не вважали за потрібне щось написати, залишити якийсь відгук, можливо . тому що достатньо ще не ознайомилися з публікаціями або через інші абсолютно буденні причини, як у мене, скажімо: ну, чомусь не хочеться писати коментарі. Знову таки, не у Майдані діло! а щодо вашої пропозиції по гарячих слідах щось творити -- то не правильно! І готувати якийсь збірник -- теж буде не правильно. Такі твори можуть обернутися не психологічною терапією, а додатковими психічними травмами. Про Майдан і навколо нього своєчасно говорили журналісти, а у творчих людей має бути час на осмислення. Так що НЕ треба зараз тких "психологічних" терапій!!!
   
Валія Киян 01 мар 2014 ответить
терепія, чи травма — від автора залежить що написати. Я пропоную терапію. Потреба в таких творах є!
Елена Соколова 02 мар 2014 ответить
Османские лица.


Османские лица, их шеи, затылки и уши…
Говор этих людей, их острые умные взгляды –
Всё будоражит мне душу,

Пленяет её. Заставляет молчать и смущаться
Перед великой, странной, чужой тоской этих людей:
Нельзя им, что ли смеяться?

Вот так, как мы: по-детски и не о чём веселиться,
Не думать, попусту тратить себя и время своё,
Утром с похмелья лениться,

Пить горькую сладко и снова всех и за всё корить,
Жить беззаботно, надеясь на что-то: случай, авось –
Его же потом и винить,

Всех, не себя. А приспичит – на баррикадах орать
Громко, тупо и весело, зло, беспощадно и зря, –
Ведь не так бы надо решать

Судьбу человечества, граждан и Родины нашей…
И смех кукловодов за сценой, где фарс разыгрался
Под лозунг: жизнь будет краше!

Мудрость, молчанье, вера осман, их труд кропотливый
Создали суть их. Как дымным на коже огнём (тавром) –
Не спи! Стереги ревниво

Женщину, мать, дочь, мечеть, землю свою и беседку
Возле дома на солёной от слёз и крови земле,
В окне цветущую ветку.

И тонкий хищный месяц, словно улыбка османа,
Как сабля его, с одинокой в чёрном небе звездой
Зрит: жизни нет без обмана

На этой странной подлунной земле, пустой и тесной,
Где рубятся в кровь за неё, хитрят, убивают, мрут …
А всем бы хватило места.

И только восточный потомок мудрых своих отцов
Истину древнюю знает, а потому и грустит:
Не имеет кольцо концов.

Все удовольствия бренны, нужно просто трудиться,
Жизнь улучшая, если же доля зла и строптива, –
То перед судьбой смириться …

Е. Соколова.
artpoligon 08 мар 2014 ответить
блювота гієни не може бути поезією. проте цей текст варто зберегти, щоб зачитати його сусідам-українцям цієї писаки
Елена Соколова 09 мар 2014 ответить
Болеслав Маляж. 16 янв 2014
Пару випустили. На черзі зима і "Зима". Проте, вона вже наступила, хоча і не кліматична. Крига намагається від сьогодні зкувати мою свідомість, та я втримаюсь. Успіхів усім! Зустрінемось...


Чувствуется, что "крига так і не відпустила свідомість"...до сих пор... А может, это уже весеннее обострение?
artpoligon 09 мар 2014 ответить
блювоьа смердить однаково в будь-яку пору року. не сподівайся, що путінські кати прийдуть в Київ і забеспечуть тобі напитися української крові. краще тікай до криму, поки є шанс уникнути відповідальності за зміїні випади...
zeitglas 09 мар 2014 ответить
Від редакції: Шановні автори й дописувачі, не ганьбить самих себе!!! Утримуйтесь від образливих фраз. Інакше ми вилучимо Ваши "ніки" із коментарів, а разом із цим - з*ясувавши Ваши справжні призвища ( це не складно, повірте) - із наших кореспонденцій... Ситуація і життя не смітник...

Сподіваємося на порозуміння, редакція СЧ.
artpoligon 09 мар 2014 ответить
пане Апальков, подбайте перш за все про позбавлення від тих, хто скаженіючи від люті до всього українського гадить тут своїм бездарним словоблуддям. А демократія і потурання ворожим вападам - зовсім різні речі. І зовсім не бачу нічого ганебного в тому, що називаю блювоту блювотою. Болеслав Маляж. Маю ЧЕСТЬ!
Андрієнко Світлана 10 мар 2014 ответить
Кожного дня з екранів телевізорів десятки людей з різних куточків нашої країни запевняють нас в тому, що ми єдині, що не має жодного значення, на якій мові ми розмовляємо, які маємо уподобання і звичаї, бо є те головне, що нас об'єднує, те, що робить нас єдиним народом. Це - наша спільна країна, наша люба Україна! Коли я слухаю тих людей, коли дивлюся на них, мені так хочеться повірити їхнім словам, іхнім очам, щирим сльозам і світлим відкритим посмішкам. Я так хотіла б вірити, що вони, ті люди - спражнє обличчя нашої України. Тоє гарне, щире обличчя. А тут я читаю рядки, в яких нам радять пакувати валізи і вказують напрямок, куди маємо тікати, нам вже відкрито погрожують, чим далі, тим впевненіше. Чому? Чому ми, ті, хто народилися на цій землі, чиї батьки народилися на цій землі, і діди - теж, чому ми повинні в когось питатися, на якій мові нам розмовляти, як нам жити, чого хотіти? Я читаю рядки Боровського-Клюєва, висловлювання Болеслава Маляжа, Боклага і розумію: справжнє обличчя нашої країни не те солоденьке, яке нам показують медійники, а ось це - жорстоке, люте, непримиримо ворожнече. Саме ви, добродії розкололи наще суспільство, нашу країну, розхитали човен і, вочевидь, радієте з того.Ваші радикальні ідеї неприйнятні для половини наших громадян, то нам усім пакувати валізи? Повторюю, ми тут народилися, в нас є своя точка зору, і коли до неї не прислухаються, ми залишаємо за собою вибір, як нам жити далі. Коли у подружжі нема ладу і взаємної поваги, іноді найкращий вибір - розлучення. А далі кожен має жити так, як забажає. Якщо ви нас не поважаєте, якщо ви нас ганьбите, якщо ви нам погрожуєте, то давайте розійдемося у різні боки і не будемо псувати одне одному життя. Агресивність і відсутність взаєморозуміння розкололи країну. Дозволила собі висловити власну думку, на яку, як вільна громадянка вільної держави, я маю право. Дискутувати з цього приводу не буду. Дякую за увагу!
   
artpoligon 10 мар 2014 ответить
Можу тільки пишатися тим, що мене зараховано до тих, хто розхитав човна, яким правила банда кримінальників. Результатом розхитування стало очищення від корости - процес мало приємний і болючий, проте необхідний. І справжні чоловіки в житті і в літературі не ховаються за псевдоінтелігентські шмарклі, а дають ворогам відсіч. А ворог дійсно підступний і підлий, підносить на щит свій "високий смак і моральність" намагаючись одурити легковірних. Не вийде! Вже навчені. А той хто за єдину Україну - той розбудовує і зміцнює Україну і все українське перш за все, водить дружбу з помічниками, а не з принишклими ворогами. В "Небесній сотні" полягли хлопці з різних регіонів і різних націй за волю України і ВОНИ мої побратими, а не вороги в "інтелектуалізованій високосмаковій" зміїній шкірі, готові вигинатися й пристосовуватися коли їх розпізнано і наступлено на хвоста. Та пізно. Маски знято і кожний матиме своє, бо Бог не прокурор - він бачить все.
Валія Киян 10 мар 2014 ответить
Ваша ідея про розлучення, Світлана, це сепаратизм...
Поети, письменники, художники — ми працівники ідеологічного фронту. Хочемо ми того, чи ні. Ми створюємо настрій в суспільстві, ми ведемо за собою. Тому маємо усвідомлювати, яке зерно "сіємо" і відповідати за результат.
А ображати один одного не варто.
Я за єдину Україну і не приховую цього.
Андрієнко Світлана 10 мар 2014 ответить
Я, Валіє, теж- за єдину країну, за міцну Україну. Основна моя думка полягає в тому, что члени родини повинні поважати один одного, дослухатися до думки кожного, враховувати інтереси усіх членів родини, а не тільки тих, чиї кулаки більші. Почитайте висловлювання дописувачів, що до двох останніх номерів "Скіфії". Чи побачите Ви в них повагу членів нашої спільноти одне до одного?Чи побачите в них бажання порозумітися? А ми ж - суспільство у мініатюрі., більше того, ми - "працівники ідеологічного фронту" При всій повазі до Вас, Ви побачили в моїх словах тільки те, що хотіли побачити, те, що вкладалося у рамки Вашого світосприйняття. Дозвольте звернути Вашу увагу на першу частину мого звернення. І, будь ласка, не кваптеся чіпляти ярлики. Поміркованість і взаємоповага - ось те, що має шанс зібрати нас докупи і дати можливість порозумітися. А ще - добра воля. Хай щастить!
   
artpoligon 10 мар 2014 ответить
Ваша позиція заслуговує на повагу. Тільки вимагає уточнення: не може бути поваги до того, хто змією сичить з підворотні на мою Україну і її героїв. Хоч "поетеса" сичить, хоч хто. А щодо розлучення, то будь ласка, ніхто нікого ніколи не тримав, але землі взяти можуть тільки в носовичок, хто бажає, щоб на могилу сипнули. Гадити в нашому домі не дозволимо!
І шановній пані Валії з повагою до її таланту: зерна маємо сіяти патріотичні і без жалю виполювати ворожий бур'ян, особливо коли агресор на порозі рідного дому.
Валія Киян 10 мар 2014 ответить
Ворога потрібно називати ворогом, патріота — патріотом, зрадника — зрадником.
Ми з Вами в одному човні, якщо не керуватимемо в одному напрямку, підемо на дно. Наша Батьківщина, як мама, для нас повинна бути найкраща, тому що рідна. Як не боляче усвідомлювати, але Росія стала нашим ворогом. Сильним, підступним, брехливим, хитрим ворогом. Мусимо захищатися! Ми маємо ту зброю, яку мала Леся Українка. Пора її дістати! На всяку брехню Росії, відповідати правдою. А між собою домовитися, на час війни забути про чвари...
   
artpoligon 10 мар 2014 ответить
Чого Ви соромитесь? Навіщо такі гнучкі фрази? між собою? хто з ким? Я не буду домовлятися і забувати про чвари з ворогом тільки на тій підставі, що він мешкає в Києві і платить за публікацію своїх сексуальних проблем, аби як записаних ніби віршами, в альманасі "СКІФІЯ". ВОРОГ Є ВОРОГ і нищити я його буду всіма доступними мені способами. Маю ЧЕСТЬ!
   
artpoligon 10 мар 2014 ответить
P.S. А захист ніколи не приводив до перемоги. Він народжував героїв, але хоронив перемогу. а нам потрібна перемога і тому треба йти в наступ. Того ж ворога, якому через безпринципність керманича вдалося влізти в наш човен, я буду викидати з човна, подобається це керманичу , чи ні. Сподіваюсь, що в цьому екіпажі у мене знайдуться однодумці. Так і тільки так! Бо інакше і човен, і керманич опиняться в лапах ворога, а ліберали-пацифісти будуть змушені мовчати або Пить горькую сладко и снова всех и за всё корить
Елена Соколова 10 мар 2014 ответить
Враг, патриот, предатель... Как всё просто. С ярлыками удобнее, правда? Это юношеский максимализм или уже безнадёжный примитивизм?
Не знаю, что именно взбесило кое-кого в моём стихотворении, в котором - боль за обманутые высокие идеи истинных героев, пострадавших по вине "кукловодов" и на пользу им; за нашу славянскую несобранность и доверчивость как общие наши черты...
Но, видно думать и понимать - удел не всякого...
И при чём тут Путин и Крым???
Каждый видит то, что видеть хочет - и в его видении содержится его собственная объективная оценка, с эти не поспоришь, уважаемая Светлана. Вы как раз всё точно определили, спасибо Вам.
Что ж до явно нездорового "патриота", то отвечать на его оскорбления, комментировать их, я, разумеется, не буду. Уже он сам достаточно показал, кто он есть - явно больной и озлобленный тип.
И неужели кто-то ещё может относиться к нему после всего с уважением? О, времена. О, нравы... О, вкусы.
На этом также заканчиваю и полемизировать с теми, кто ещё (уже) не дорос, чтоб просто мыслить - не буду.
   
--- 10 мар 2014 ответить
Люблю примітивістів, але згоджуюся на юнацький максималізм...
Олено, в моїх коментарях ні про вас, ні про вашу поезію взагалі не йшла мова... Мене дивують ваші агресивні напади...
   
Е.Соколова 11 мар 2014 ответить
Я не поняла , с кем имею дело - нет имени. Ни к кому я здесь агрессию не проявляю, какие нападения? Вы не перепутали случайно адресата своих комментариев?
Олег 10 мар 2014 ответить
Шановні дописувачі! Цей сайт існує як літературний у широкому сенсі слова, а не як для обміну думок на політичні і навколополітичні теми! Затямте і ті, і ті!!! НЕ ТРЕБА на цьому сайті, навіть якщо у вас (і тих, і тих) кипить на душі, все ж для політичних та подібних висловлювань шукайте інші сайти, платформи, блоги тощо. Якщо ж і надалі ви усі пхатимете сюди думки не по темі літератури, я дуже проситиму адміністрацію сайта вилучати такі вмисловлювання або заблокувати (тимчасово або надовго) окремих дописувачів.
   
Елена Соколова 10 мар 2014 ответить
Простите, а можно полюбопытствовать: вы, вообще, кто такой? Постоянно скрываетесь под ничего не значащим именем, вступаете в дискуссию постоянно не тогда, когда надо - в её начале, когда надо бы пресечь явные оскорбления и прочие непотребства - а в момент, когда уже и так понятно: кто есть кто.
"И те, и те..." - про политику я, например, вообще не начинала, стихотворение "Османские лица" было написано ещё в декабре (когда можно было опираться только на предчувствия), ибо я против любых переворотов (уважаю историю и изучала их последствия), я только за конституционные меры - имею право на своё мнение. Но мой стих вызвал шквал оскорблений - почему бы вам, если вы такой справедливый и миролюбивый, не вмешаться сразу и не пресечь? Так нет же, вы ставите на место "и тех и тех". По какому праву? И почему анонимно? А про политику - я согласна - на этом сайте не надо бы, не следует омрачать его светлое предназначение и засорять бранными словами.
Надеюсь, теперь уже точка.
   
Олег 10 мар 2014 ответить
Перепрошую, пані Олено, я Ваш вірш ще й не читав... І після Вашогт оцього кометаря читати не буду -- не через те, що ігнорую Вас і Вашу творчість, а тому що написав я свої думки не під враженням від саме Вашого вірша, а в принципі через те, що дискусанти свої коментарі спрямували не у те духовне річище. От, щоб не збивати самого ж себе з пантелику, я і не читатиму вищезгаданий вами Ваш вірш. А от від інших не відмовлюсь.
   
Елена Соколова 10 мар 2014 ответить
"Отмазка" принята, хоть и кажется неубедительной (не поверю, что читали только конец дискуссии, игнорируя её начало). На то, что не хотите мой стих читать - не в обиде, переживу. Тем более, что вы по прежнему аноним. Au revoir.
artpoligon 10 мар 2014 ответить
Au revoir. Яка витонченість, не те що ненависні хохли. Сподіваюсь, ця витонченість сприятиме спочатку непомітності, а згодом призведе і до повного зникнення.
ПРОЩАВАЙТЕ.
Микола Снаговський 25 мар 2014 ответить
Шановні колеги по перу, допитливі автори! Про те, що слово ІНТЕРНЕТ варто писати з маленької (інтернет) літери, зовсім переконливо розповідають Тетяна Анатоліївна Івасишина і Наталія Миколаївна Мармоленко у своїй консульації, що опублікована у часописі «Українська мова», №3-4/2003 р., с.157. (Дякую, що дочитали).
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
 
„СКЛЯНКА ЧАСУ*ZEITGLAS” міжнародний літературно-художній журнал та видавництво вул. Шевченка, 31/32 Канів, 19002, Україна. Тел/факс: (04736) 36805 З 1995 року дає рівні можливості маститим і авторам-початківцям. Одночасно українською, російською та німецькою мовами. mailto:zeitglas@ck.ukrtel.net web: www. zeitglas.io.ua Директор: Олександр В. Апальков **************************************************************************** „Склянка Часу*ZeitGlas” Publishing house and international literary - art magazine Street. Schewtschenko, 31/32 Kaniv,19002, Ukraine. Phone/fax: (04736) 36805 Since 1995 gives equal opportunities known and beginning authors. Simultaneously in the Ukrainian, Russian and German languages. mailto:zeitglas@ck.ukrtel.net The director: Alexander W.Apalkow