Вышел в свет №68 литературно-художественного журнала "Склянка Часу*Zeitglas"




Вышел в свет №68 
литературно-художественного журнала
"Склянка Часу*Zeitglas"



Радіопередачу про журнал "Склянка Часу*Zeitglas" можна прослухати на сайтах:

 

http://zeitglas.io.ua/file

 

http://vk.com/id116940839


АВТОРЫ ЭТОГО НОМЕРА ЖУРНАЛА:

Проза Prosa Проза

Анатолий Крым
Ніка Причара
Ірина Роік
Александр Волков
Михаил Низовцов
Александр Апальков
Валія Киян
Олександр Федорук
Дмитро Єльніков
Валентина Паращич
Роман Шилуцкий
Ната Чайковська
Тетяна Джулайко

 

Лірика Lyrik Лирика

Андрій Коваленко
Иван Ничипорук
Любов Бенедишин
Вячеслав Пасенюк
Зоряна Лісевич
Олена Герасименко
Анатолій Марущак
Микола Петренко
Любов Чернуха
Александр Товберг
Леонід Горлач
Поль Іщук
Іван Стефурак
Вадим Карлов
Богдан Мельничук

 

 

Есе Essays Эссе

Борис Нестеренко
Володимир Комісарук
Левко Різник
Оксана Мохненко

Галерея Galerie Галерея

 

Живопис:
Катерини Ципенюк / Malerei von Kateryna Zypenuek
Обкладинка-Umschlag

Графіка:
Катерини Ципенюк / Zeichnung von Kateryna Zypenuek
13, 74, 80, 87, 111, 127, 150.
Олексія Мартиросова / Zeichnung von Alexej Martirosow
94
Болеслава Маляжа / Zeichnung von Boleslav Maljash
91, 96, 121, 131.
Олександра Деца / Zeichnung von Alexander Dez
146, 153. 

 

Розділ Критики та есеїстики друкує огляд книжок:

 

«Шукав у слові Україну». Київ, Літ.Україна, 2013. 204 стр.
 Упорядник Сергій Козак.


«Українська планета ДІ-ПІ». Київ, Літ.Україна, 2013. 564 стр.
Упорядник Сергій Козак.

 
Александр Носов, «Прощай русалка». Львів, «Ліга-Прес», 2013. 256 стр. 

Микола Петренко, «Повторний відмір». Львів, «Сполом», 2011. 110 стр. 

Віталій Матеуш, «Наш великий пророк Тарас Шевченко». Хмельницький, 2013. 224 стр.
Роман у віршах про Т.Шевченка. 

«Блакитне небо Михайла Петренка». Слов‘янськ, Друкарський двір, 2012. 218 стр.
Збірка хронікально-документальних розповідей про життя і творчість видатного українського поета-романтика.

Михайло Гершкович, «Сонетна борозна». Одеса, Астропринт, 2013. 136 стр.

 

 

 

 

 Примірники журнала можна придбати, післяоплатою 40 грн.,
(при замовленні понад 5 примірників, вартість кожного становитиме 35 грн.)
замовивши в редакції :
zeitglas@ck.ukrtel.net

Журнал також можна погортати та придбати його електронну версію на сайті:
http://store.kassiopeya.com/product_info.php?products_id=1257

 

Уривки творів журналу СЧ№68 

 

***
А ти чув, братєлло,
Одному хачеві не дали тіпа
премію малу Шевченківську
(а чого “малу” – хєр його знає
може тому, що Тарас писав
“малих отих рабів німих”?)
Та хєр з ними, з рабами
Так от чуваку не дали премію
бо в нього у расказі лісоруби
були п’яними і їхали в автобусі
(а для премії тре’було шоб тверезі)
Во попав, чувак! Возслівимо ж!”
“Ну той шо? Чого він попав?”
“Ти ніц не всасуєш, братєлла!
П’яний український лісоруб –
погана прикмета та ще й у автобусі
Він ганьбить Україну в очах світу
Нас із-за цього лісоруба хрєнова
Не пустять до Европи
Цей отвір європейського вікна
стане ще вужчим для нас
А ти ще підключи старця Фройда
і розшифруй – як його? – архетіп
Виходить що п’яний член-лісоруб
Хоче пробитися до забитого автобуса
За Фройдом спроба згвалтування
стаття обтяжуючі обставини
Бухий лісоруб хтів згвалтувати
неньку-Україну
Перверзії адюльтер жаботрахомахія...
Ну шо брат запеленгував писателя?
Пиши лист-звернення до єзуїтів
Чи ж пак Нацкомісії
Хай починають аутодахве
А тверезі у шкло европейського вікна
Лісоруби най заготовляють дрова
Для полум’яного вогнища моралі...

 

Андрій Коваленко, Перед дощем 

"В Совет Национальной Безопасности
Совершенно секретно. Срочно.

Доводим до вашего сведения, что в научно-исследовательском институте проблем геронтологии им. Косиора младший научный сотрудник лаборатории генетического анализа Либерман С.Л. самовольно без разрешения вышестоящего руководства НИИ произвел успешный опыт по клонированию человека. Грубо нарушив производственную дисциплину и поправ нравственный фундамент отечественной науки, вышеуказанный Либерман С.Л. дублировал выдающегося поэта Тараса Григорьевича Шевченко, который, как утверждает Энциклопедический словарь, умер от грудной водянки 26 февраля (10 марта по новому стилю) 1861 года в Санкт-Петербурге. (Ныне – населенный пункт Российской федерации). В том, что для эксперимента была избрана личность хотя и выдающаяся, но несвоевременная в политическом отношении, свидетельствует о наличии у Либермана С.Л. злого умысла, направленного на дестабилизацию политической обстановки в стране.
По нашим данным НИИ им. Косиора не имеет аппаратуру для клонирования, поэтому способ, которым С. Либерман возвратил из небытия Т. Г. Шевченко нами пока не установлен.
Учитывая, что С.Л.Либерман известен в определенных кругах как диссидент, изучавший «каббалу» подпольно, его немедленный арест может вызвать нежелательную реакцию на Западе, в том числе, у Международного валютного фонда. Считаем необходимым установить за ним негласный надзор и разработать мероприятия с целью выяснения мотивов его поступка, а также выявления возможных сообщников.
Докладная директора НИИ геронтологии им. Косиора академика Мудренко Г.Б., а также характеристика на Либермана С.Л. прилагаются.
И.О. председателя СБУ
Власов А.И."

 

Анатолий Крым, Украинская каб(б)ала 

 

 

 

Я ніч виглядатиму день виглядатиму жити
клячатиму довго над яром наляканих снів
позаду кривава трава та опалене жито
і зграя падких на гріхи ненаситних синів

насіння зійшло уродило начорно насіння
не вистачить вод щоб залити згасити вогонь
від борозен ярих до крайньої лінії тління
комонних не стане а коням жалобних попон

із яру підходить пітьма ситі півні помовкли
туман підіймає вітри – не барися лети
мені ще не важко не терпне рука від коновки
та важко воді – надто крихітний лан з висоти

 

Зоряна Лісевич, Часи

 

 

 

"...Уже давно он жил в общаге. Раньше с женою и собакой. Но, жена ушла. Осталась собака. И, хотя собак в городе было много, эта была особая. Звали её Муму. Сызмальства Герасим был потрясён повестью Ивана Тургенева. Вот, думал теперь печально Герасим, меня и звать как тургеневского дядьку… И собачку, как тургеневскую… И судьбина выпала мне схожая. 
Собачка, пуделёк-трёхлетка, спала на кругяке коврика. Коврик тот связала ещё мать Герасима из лоскутков старых тряпок. Мать вязала их долгими вечерами в теперь уже далёком его детстве. Эх, вздыхал Герасим протяжно, и созерцал спящую Муму. Той что-то снилось, и она подрагивала правой задней лапкой. Дескать, ах, Герасим, оставь свои печали…
– Или собака, – ставила вопрос пальцем под ребро Герасима супруга, – или я?
Герасим уходил от ответа, сколько мог. Он силился погружением в чтение бесконечного гонкуровского дневника. Многотомник братьев-писателей Эдона и Жюля достался Герасиму по наследству. Французский язык девятнадцатого века успокаивал нервы Герасима. Но под ребром саднило и пекло. Жена тыкала и тыкала своим маникюром, фашистка.
– Ты что, оглох?
– Не видишь, – бурчал Герасим, – я читаю.
– Я тебе почитаю! – И она заводила свою «пластинку». – Вот двадцатый год живём в конуре, шесть квадратных метров. А он ещё собаку завёл. Мало ему меня! Я что, хуже? Шестой этаж. Окно на мусорник выходит. Туалет на коридоре. Студенты наши там гадят, пошлости пишут на стенах, дерьмом, безграмотно, совокупляются даже…C‘est la verite pure, simple et irrefutable!1 А мы им лекции о письмах аббата Галиани и философии Шпенглера читаем. А ты, – она не находила уже слов, – Герасим, ещё собаку тут завёл, мерзавец. Мало того, что меня соблазнил… «Поедем в Ка. Там – в КаКУ...» Тоже мне, университет, сродни Сорбонны нашёл... Un creux, une petit caverne!2 Выйти культурно некуда. Людей достойных негде увидеть. А я, ma cher, консерваторию закончила. За двадцать лет живого композитора тут не увидела.
– Вольф, Брамс и Брукнер, – перевернул лист книги Герасим, – годами жили в городе Вена, и не встречались. И не хотелось им этого, пойми! Умный человек – уже сам по себе – целый мир. Comm c‘est respectable!3 Да, – воскликнул Герасим, послушай, – говорят у Булычева новый тапёр прелестно играет Листа. Сходила бы.
– Двадцать, – не унималась между тем жена, – цветущих моих лет, и собаке… – она задумалась, – под хвост! Подумать только! Где они? Куда девалась моя молодость, красота, здоровье? Я тебя спрашиваю! – И жена сызнова тыкала Герасима ногтём под ребро. – Утопи, слышишь, собаку. Хоть в Лымарке утопи.
– Дорогая, – отложил фолиант Герасим, – так ведь Лымарка, пардон, – просто лужа. В ней даже пискари не водятся. Je vous assure, ma chere.4
– А что ж ты в ней купался на Паску?
– Спьяну.
– Вот, напейся, сукин ты сын, и утопи!
В ту ночь Герасиму был явлен сон. Будто умер он вдруг, и скончалась его собачка. Идут они по небесам, а перед ними врата. И на них написано: «Вход с собаками запрещён». Куда бы это, думает Герасим, в рай, наверное. Погладил Герасим Муму. А собачка ему руку лизнула. И пошли они прочь от ворот тех. Идут себе и идут. Вдруг он видит опять ворота с надписью «РАЙ». И стоит возле них седобородый старец, возможно, Пётр.
– Заходи, – говорит тот старец Мирону.
– Так с собаками ж нельзя, – отвечает ему Герасим.
– В Рай входят те, кто друга не бросает!

И проснулся Герасим. И посмотрел в уголок, где лежал материнский коврик. Там спала Муму. Она свернулась клубком. И тихонько подрагивала задней правой лапой. Дескать, ах, Герасим, ну, оставь ты свои печали…
А жена, таки от него ушла..."

 

Александр Апальков, Нравы города Ка спустя 10 лет

 

Примечания:

1 Это чистая правда, голая и неоспоримая (фр.).
2 Жалкие задворки, вертеп (фр.).
3 Это достойно уважения (фр.).
4 Уверяю тебя, дорогая (фр.).

 

Нудно в Іспанії Дон Кіхоту,
Все тут знайомо, як у квартирі.
Він може визначити на дотик
Температуру Ґвадалквівіра.
Старий ідальґо набрид віршами
Сусідам, коням і хворій річці.
Він сумує і вирушає
Із Санчо Пансо на світло свічки.
Та, розпізнавши підступний задум,
Мріє уникнути кінь мандрівки.
Росінант задкує і тулиться задом
До понівеченого одвірка.
Та не спинити вже Дон Кіхота,
Він на схід поганяє клячу.
Хто не знає – кінська робота
Гірка, неначе життя собаче.
Повітря свіже, землі скибина,
Грязь по коліна, бо пізня осінь.
Іспанці їдуть по Україні
Наосліп краєм полів і сосен.
Та біля лісу їх зупинили,
Мовляв, в приватний зайшли куточок.
І сильно били. Якби за діло,
А то за слово і карі очі.
Не так вітався, не так дивився.
Набрали свідків з простого люду.
Чого приперлись? Самим затісно.
І потягли двох невдах до суду.
Із Санчо Пансо договорились:
Він здав хазяїна за посаду
І у начальники швидко вибивсь.
Не губернатор, та має владу.
Сусідом в камері Дон Кіхота
Був літній дядько з лицем кумедним.
Він збив фольксваген і три тойоти
Одним стареньким велосипедом.
Ще познайомився з верхолазом,
Той відпочити пішов у гори,
Та по дорозі чихнув три рази
У бік районного прокурора.
Уранці раптом звершилось чудо.
Прийшов служивий до Дон- Кіхота,
Почухав репу, проскиглив нудно
І ледве чутно: «У двір виходьте».

 

Анатолій Марущак, Дон Кіхот в Україні 

 

 

 

"Якось аксаківський купець привіз своїй найменшій доньці алєнький цвіточок.Втомився той цвіточок за довгу дорогу, прив’яв. Поставили його у воду. Довго він там стояв, та, розуміючи, що коли зав’яне зовсім, то його викинуть, пустив корінці – жити ж кожному хочеться. Посадили його у найкращий горщик, леліяли, доглядали. Виросло деревце, розійшлися його гілочки по різних оселях, дійшли й до нас. Усім хотілося мати гарну квітку в домі. А квітка й справді чудова – п’ять яскраво-червоних пелюсток зібрані у дзвіночок, посередині висока ніжка в золотому обрамленні, а зверху – корона з п’яти пестиків. Квітне всього один день. Але той алєнький цвіточок був не простий. Ріс він колись у саду в суданської цариці, котра, кажуть, була ще й ворожбиткою. То й квіти в неї такі ж – суданська роза була царицею серед своїх і вміла впливати на долю тих, у чиїх оселях з’являлася. Так хотілося їй помститися за те, що відірвали від роду, від царського саду, від могутньої покровительки. А особливо коли поливати забували. З часом, поживши багато років у добрих людей, роза трохи змінилася, пом’якшився її характер, облишила свої дрібні та й більші капості. Вирішила так: буду своїми алєнькими цвіточками підказувати людям, що незабаром щось трапиться значне – то вже хай самі вирішують – на радість чи на щось інше (це з якого боку подивитися).
Аксаківська праправнучка потрапила в одну інтелігентну родину з чотирьох осіб – двоє батьків і двоє дорослих дітей, у типову квартиру типового будинку з меблевими стінками а-ля вісімдесяті, обов’язковими диваном, килимом посередині та телевізором у залі.
Усі – вчителі, то ж наша суданська роза щовечора змушена була вислуховувати дебати на «малих педрадах». Які тут тільки порядки денні не розглядалися!
Найчастіше такі:
– учні та їхня поведінка й характери;
– батьки учнів та їхні претензії;
– директор і його випади;
– «вище начальство» і його «посєщєнія-перевірки»;
– колеги та їхні дивацтва..."

 

Валентина Паращич, Суданська роза 

 

З ЧЕРНЕЧОЇ ГОРИ
Борису Іваненку

Як видно звідси, де прадавній Канів
стоїть на тверді глиняних горбів,
країну гендлярів-політиканів,
країну зачарованих рабів!

І шелестять піском старі уроки,
і Україна знов у снах блука,
коли ділки, що рвуться у пророки,
гризуться, яко пси, за маслака.

Скажіть хоч ви мені, Тарасе й Боже,
що за земля у нас, що всяк скубе,
що за народ, який ніяк не може
із чарів рабства вивільнить себе?

Ростуть, ростуть між душами обніжки,
нарізані вождями для століть.
А нинішнім ділкам подай лиш віжки –
забудуть, що й Кобзар отут стоїть.

І запряжуть свій люд, немов скотину,
і продавати будуть за моря...
Як видно звідси землю сиротинну,
що вигляда нового Кобзаря!

 

Леонід Горлач, З Чернечої гори 

 

"Обычно ты говорил от первого лица: своё или чужое Я исправно служило отправною точкой, не подводило, не изменяло. В годы, проходившие под салютом вождям и знамёнам, тебя старательно отучивали от яканья, отваживали от ячества. Множество было твоей средой обитания, но не всякое множество, а только сугубо наше: МЫ добры – ОНИ жестоки, МЫ щедры – ОНИ жадны,МЫ светлы – ОНИ темны.МЫ должны быть счастливы, уже счастливы и будем ещё счастливее.ОНИ нам завидуют, нам мешают и вынашивают планы нашего порабощения.Но у нас есть правильные вожди и правильные знамёна, поэтому ОНИ обречены и не дотянут до конца текущего века.
Очень скоро ты ощутил, что во множестве тебе неуютно: то сам, как ни остерегаешься, наступаешь кому-то на пятки, то пятки оттаптывают тебе, и как ни прижимаешь к себе локти, они упираются в бока соседей, и те начинают шипеть, пихаться, ваш образцовый строй вот-вот смешается в позорную кучу малу. В какой-то момент ты отступил в сторонку всего лишь на полшага, задержался всего лишь на полмига, но этого оказалось достаточно, чтобы вернуть себе изначальное Я, никому и никогда в целом мире безраздельно не принадлежащее, даже тебе самому.Ты отступил на шаг, на несколько шагов, и, хотя по видимости продолжал идти в общем победном строю к общей великой цели, ты обрёл двойника: он шагал, рапортовал, салютовал, голосовал, участвовал. А ты брёл следом, всё более отставая от множества, к которому приписан на данном этапе.
В армии ты убедился, что в ногу легче ходить тому, чьё сердце бьётся в такт, а голос звучит в унисон. Двойнику это давалось почти без труда, почти без сопротивления. Ты радовался за него, а за себя радоваться не получалось. И самым странным, необъяснимым оказывался факт,что именно ты, бредущий по обочине, всё более и более отстающий, продолжаешь верить в прекрасную, завещанную пламенными старцами идею, в неизбежное наступление лучезарного грядущего (по нему ты блестяще сдавал зачёты и экзамены). Ты верил, а вокруг давно уже не верили. Но знамёна над множеством развевались прежние, и потому оно, множество, было право. У тебя же не было даже маленького детского флажка, и потому ты не мог быть прав.
Оставаться в дураках – вот твоя привилегия..."

 

Роман Шилуцкий, Птица вольная, птица невольная 

 


Якщо ти такий втомлений –
Робиш харакірі
Якщо гордий –
Відводиш очі
Якщо не хочеш поступати місцем –
Вдаєш ніби спиш

Вони були втомлені
Горді
Не хотіли поступатися місцем

Зарилися глибоко у лісах
Імена їхні стали синонімом до
Слова
Страх

Зарилися так, що і не видно
Такі собі привиди, нявки,
Навіть сам би Говінда
Побачив би тільки плямки

Рушниця на плечі
Кроком руш
Раз, два!
Кожен із них славний
Муж
У руках мечі
Гострені для тих
Хто лізе нахрапом
Під ногами своя земля
Над головами небо і
Безкомпромісний
Чорний
Прапор...

 

Поль Іщук, Безкомпромісний чорний прапор

 

 

Якби ти знав, Тарасе,
що так важко
До волі торуватимем
ми шлях,
А чи пішов би знову
врукопашну,
Як йшов: із словом гордим
на устах?

Чи ти страждав би вдруге
на засланні,
Якби був знав, що ми –
такі, як є:
Кусаємо свій свого
без вагання,
А потім скиглимо:
чужий нас б’є?

Чи марив би тим краєм
надніпрянським
На березі холодної
Неви.
Якби був знав: політик
шарлатанський
Лиш дим брехні
пускатиме згори?

Якби ти знав, то словом гострим
болю
Всіх пропікав би, може,
ще сильніш
Або заплакав би
безоборонно
І свій спалив останній
щирий вірш...

 

Богдан Мельничук, Якби ти знав, Тарасе... 

 

 

"Довелося чути на поважному зібранні інтелігенції у Севастополі виступ одного заслуженого діяча культури, який говорив таке:
– И чего вы, украинцы, добились в культурном плане после приобретения независимости, например, в литературе? Разве можно сравнить с Советским Союзом?
Гей-гей друзі! Порівняти таки треба, і боюсь, що порівняння буде не на користь Радянщини. Безліч, ну просто безліч талановитих авторів дала Україна за роки незалежності – розкрийте перший-ліпший товстий літературний журнал, починаючи від часопису «Київ» і закінчуючи журналами, що видаються у регіонах країни.
У цьому ряду «Склянка часу» займає особливе місце, бо дає змогу публікуватись не тільки визнаним майстрам пера, а і літераторам-початківцям. Тому часопис вражає різноманітністю жанрів літературної творчості, свіжістю погляду авторів на сучасне (в основному) і минуле життя та кількістю письменницьких талантів.
Наприклад, «Склянка часу» №67, україномовні автори.
Галина Хитенко, авторка з Київщини, виступила з чудовим гострим політичним твором «Про груши-яблучки та «Тю-тю» - тобто з памфлетом. Цей жанр літератури є доволі рідкісним сьогодні і можемо поздоровити авторку з успіхом.
А ось зовсім протилежний текст – історичний детектив. Авторові А.Поважному в «Перстні Левассера» вдалося дотримати усіх законів жанру, твір легко читається, держить читача в напрузі. Але що не характерно для детективу – так це філософський кінець. Вважаю, що твір може продовжити життя на кіноекрані.
Без усякого сумніву, вдалась робота Л.Цай в жанрі перекладу. «Елегію» Д. Деблянова в її перекладі з болгарської можна занести, як я вважаю, до кращих творів цього випуску часопису.
Ціла низка коротких оповідань цього номеру, так би мовити, життєвих історій, є безумовною вдачею авторів. Чудово виписан портрет пристосуванця та часу, у якому він жив, у творі О. Карачун «Петро і барани». (Я щиро сміявся, наприклад, з епізоду, коли партійний функціонер намагався зміняти 50 томів Леніна на юшку та «катлетки».) Майстерно подан типаж такого собі голови родини, чоловіка, на якому тримаються усі справи сім’ї, у творі З. Зінь «Справи земні». Кінцівка цього оповідання вражає точністю передачі автором психології головного героя, якого «справи земні» не відпускають на той світ. Браво!
«Кохайтеся чорнобриві, та ні з бандюками!», – а це вже кінцівка історії П. Іщука «Туман», де автор вщент розбиває романтику телесеріалів на взірець «Бригади». А й справді, що чекає на бандита, яким би спритним він не був? «… Отримав кулю в потилицю, і лишився лежати один на вижженому місті. Без бабла. Без бухла. Без наркоти. Без країни. Один, як червоною китайкою, вкритий туманом». На цю ж тему поданий твір Б. Красовського «Покидьок» - пригоди звіра у людському тілі в сучасних панельних джунглях. «Він ніколи нічого не планує. Коли до нього приходить бажання, він виходить з квартири і все. Можливості самі прийдуть йому в руки. В житті головне - хотіти»… На мій погляд, ця історія недовершена. Чи насправді можливості йдуть за бажаннями? Чи варто любою ціною здійснювати бажання? Яка мораль цього твору?
Оповідання А. Бобрової «Зламана клітина» теж розповідає історію життя в кам’яних джунглях, історію молодої людини, що шукає своє місце у великому місті… Авторка подає цікаві, як на мій погляд, спостереження, оригінальною виглядає її думка про «фастфудовий» спосіб життя сучасної людини. Втім, твір надто складний, не для пересічного читача.
Наступна історія – «Місця любові» А. Левченко. Безперечно, це поема в прозі, а та невимовна туга, що бринить з її строк, свідчить, що авторка відчувала свою смерть, але надіялась, що «ми перескочимо на нашому білому коні цю ущелину смерті і забуття»… Царство Їй небесне…
Має «Склянка часу» №67 і такий жанр як містика. Це оповідання Д. Кузьменка «Постать наосліп». Оповідання дуже коротке, але не настільки, щоб не виявити майстерність автора.
Наступний жанр – «оповідання-анекдот». часопис помістив два оповідання в цьому жанрі: «Окіст» Б. Нестеренка та «Убити Владика» О. Гинзенка. Про «Окіст» говорити не будемо, тому що він написаний автором цієї рецензії, а ось про «Убити Владика» скажу, що цей твір – то класика жанру, якщо взяти до уваги не тільки літературну будову твору, але і чудовий український гумор.
Ну, і який же солідний часопис без віршів? Сподобалась лірика Л. Моренко-Тарасенко «Божа краса», М. Задорожної «Майдани залишають демагоги», В. Гречина «Поле і кінь», римований фейлетон «Сучасний вождь» М. Москальця. Щодо віршів О. Пушка та А. Коваленка, то скажу чесно..."

 

Борис Нестеренко, Таланти і жанри 

 

 

 

 Примірники журнала можна придбати, післяоплатою 40 грн.,
(при замовленні понад 5 примірників, вартість кожного становитиме 35 грн.)
замовивши в редакції :
zeitglas@ck.ukrtel.net

Журнал також можна погортати та придбати його електронну версію на сайті:
http://store.kassiopeya.com/product_info.php?products_id=1257

 

Журнал "Склянка Часу*Zeitglas" цим випуском № 68 запроваджує серію оригінальних листівок художників України.

Листівки можна придбати післяоплатою, за ціною 1.20 грн. (шт.).

При замовлені понад 20 шт., вартість кожної становить 1. грн.

 

Перший випуск відкривають оригінальні листівки жудожнику Катерини Ципенюк. (3 види).

 

Редакція журналу "Склянка Часу*Zeitglas" вітає наших прихильників, авторів та друзів

із Новим 2014 роком та Різдвом Христовим.

Ми хотілі розіслати всім передплатникам разом із журналом листівку.  Втім УКРПОШТА змусила нас "вилучити" її із кожного примірника журналу...

Але наше вітвання для всіх лишається:

щасти вам, друзі!

 



Обновлен 26 дек 2013. Создан 17 дек 2013



  Комментарии       
Всего 16, последний 3 года назад
5stih 30 дек 2013 ответить
С Новым Годом, друзья, с Новым Годом!!!
   
Галина Пархоменко 06 янв 2014 ответить
Как раз к Рождеству получила свой заказ - несколько книг издательства (воспользовавшись акцией) и в подарок № 68 журнала.
Спешу поделиться своими впечатлениями и успеть отнести свеженький выпуск журнала в центральную библиотеку (опять же - под Рождество).
Произведение Анатолия Крыма поразило своей глубиной и сложностью. Действительно, лучшего названия, чем "Укр.каббала "и не придумать.
К сожалению, остро-актуальными звучат (вызывая то смех сквозь слезы, то ехидный хмык под нос, то удрученное: "Угу") все строки из " Нравы города Ка спустя 10 лет" Александра Апалькова.
Из конкурсных стихотворений более всего приглянулись "Тарас Шевченко" Любови Бенедишин ( Ще, може, України не було, А він вже був призначений для неЇ - потрясающие строки) и Анатолия Марущака "Дон Кіхот в Україні "(идея!).
Из рассказов запали в душу: "Пликыш..." Михаила Низовцева, "Коробочка" Наты Чайковской и "Павутина" Татьяны Джулайко.
Из полученных книг не могу оторваться ( а ведь надо составлять планирование в школу) от книжечки Мельника Анатолия "ПЯТЬДЕСЯТ СТИХОТВОРЕНИЙ". Хочется словом на укр.языке передать свои ощущения - я "смакую" каждую строку и не устаю поражаться таланту этого автора.
Всем добра и гармонии, с Рождеством!
Галина Пархоменко
Валія Киян 12 янв 2014 ответить
Потрібну справу робите, Олександр.
Журнал №68 хороший, добрий. Дуже сподобалося те, що твори в ньому на українській і російській мові. Гарно підібрані ілюстрації. Зараз читаю, смакуючи кожен твір окремо. Пізніше напишу своє враження.
Всіх вітаю зі Старим Новим роком!
zeitglas 13 янв 2014 ответить
Дякую на доброму слові! Хай щастить і Вам!
448911 16 янв 2014 ответить
Поражен стихами Александра Столберга.

А это вообще классика:


¬Внутри меня тепло и пусто-
По гулким комнатам хожу-
Теряю смысл, теряю чувства-
И остываю, и твержу,
Что главного не нахожу.



У нас в Севастополе на последнем заседании ЛИТО поэт Николай
Ильченко принес такие строки:

Багряно желтым потрясением.
Надеждам призрачным исток.
Висит на дереве осеннем.
Не оторвавшийся листок…


Ну, а далее по тексту.


Отмечаю, что в №67 были выложены прекрасные картины в стили примитива Анжелики Джерех. Тот уровень, который она показала – это одна линейка с Анри Руссо, Нико Пиросманишвили, Ивана Генералича, Марии Приймаченко.

Удачи Всем.
Александр Волков.
Г. Севастополь.
zeitglas 16 янв 2014 ответить
Вероятно описка. Следует понимать не Столберга а Товберга Александра. Именно его стихотворения и опубликованы на страницах 122-124 (СЧ№68)
448911 16 янв 2014 ответить
Конечно Товберга, ошибочка, или точнее- опечатка.
С Ув. А. Волков.
P.S.Удачи и здоровья всем участникам литературного процесса
zeitglas 24 янв 2014 ответить
Cтаття-рецензія про СЧ№68 див на сайті:
http://avtura.com.ua/review/1590/
Володимир комісарук 25 янв 2014 ответить
Пошук від'ємний. Прошу уточнити видання, назву статті, автора.
Доцільно аналогічні матеріали дублювати на сайт "СЧ" не тільки задля рейтингу, а першочергово для поступу видавництва й авторів.
zeitglas 31 янв 2014 ответить
Дублюємо нарис:
«Склянка Часу» №68 продовжує шевченківську тематику

Рецензія на книжку:
Апальков Олександр, Крим Анатолій, Горлач Леонід. "Склянка Часу*Zeitglas", №68 : літературно-мистецький журнал

«Склянка Часу» №68 продовжує шевченківську тематику


Традиційно цієї зими побачив світ новий номер журналу "Склянка Часу. Фактично вся поезія друкується під рубрикою "Твори конкурсу "Чатує в століттях Чернеча гора". Задалися шевченківською темою і прозаїки. Так, на сторінках журналу вже з'явилася перша частина роману А. Крима "Украинская каб(б)ала". В новому неочікуваному образі з'являється на сторінках роману наш Кобзар. Словами не переповіси - треба читати. В розділі "Есе" автори продовжують шукати відповіді на питання щодо української самосвідомості, моралі, національного самовизначення. Оптимістичні плани покладає на український народ Володимир Комісарчук у своєму есе "Хто ми є?": "Вірю і вірую в етнос, національний патріотичний фронт, демократичну партію, порядних, розумних і поміркованих, об'-єднаних соціальною ідеєю національного добробуту і злагоди, новою гуманістичною філософією Українського способу життя на основі гармонії розуму, душі і тіла шляхом самопізнання, самовдосконалення і самореалізації".

Ілона БУЦ

(Джерело: Газета "Дніпрова Зірка", від 23 січня 2014 року)
zeitglas 03 фев 2014 ответить
Гортаючи ЖУРНАЛИ

Рецензія на книжку:
Апальков Олександр, Крим Анатолій, Горлач Леонід. "Склянка Часу*Zeitglas", №68 : літературно-мистецький журнал
(Переклад: Хомутина Хельга, Апальков Олександр)

Гортаючи ЖУРНАЛИ

« Склянка Часу* Zeitglas », №-68


Черговий номер журналу повідомляє про переможців конкурсу на краще оповідання Zeitglas—2013
Прозу представлено твора¬ми Анатолія Крима, Нікй Прйчари, Ірини Роік,Олександра Волкова, Михайла Нізовцова, Олександра Апалькова, Валії Киян,Олександра Федорука, Дмитра Єльнікова, Валентини Паращич, Романа Шилуцького, Нати Чайковської, Тетяни
Джулайко.
Надруковано також поетичні твори Андрія Коваленка, Івана Нечипорука, Любові Бенедишин, В'ячеслава Пасенюка, Зоряни Лісевич, Олени Герасименко, Анатолія Марущака, Миколи Петренка, Любові Чернухи, Олександра Товберга, Поля Іщука, Івана Стефурака, Вадима Карлова, Бог¬дана Мельнйчука. У рубриці «Есе» — розвідки Бориса Нестеренка, Володи¬мира Комісарука, Левка Різника, Оксани Мохненко. Номер журналу проілюстро¬вано роботами Катерини Ципенюк, Олексія Мартиросова, Болеслава Маляжа та Олександра Деца.

ЛУ

(Джерело: газета "Літературна Україна", від 30.01.2014)
Володимир Комісарук 03 фев 2014 ответить
Давайте, будемо шукати те, що нас об'єднує.
Володимир Комісарук 04 фев 2014 ответить
ЩОДО ТЕРМІНІВ: НАРОД, НАЦІЯ, ЕТНОС
Є усталені вирази:
- народна держава (не багато народна!);
- багатонаціональна держава;
- моноетнічна держава.
Ототожнення народу з нацією (етносом) веде до різночитання і непорозумінь.
Напевне, термін «народ» слід сприймати як термін «населення» - державну (міжнародну) громаду (спільноту), яка може бути як моноетнічною, так і багатонаціональною.

P. S. Відкрив Америку? – див. «Тлумачний словник української мови», вид. друге, випр.. й доп., Харків, «Прапор», 2005, с. 551. – НАРОД – 2. *нація, національність, народність.
Володимир Комісарук 04 фев 2014 ответить
Народ – основа піраміди, вершиною якої є індивідуум (людина).
Народ – узагальнююче поняття, як і колір…
Народ: нації (етноси), раси, територіальна ойкумена (європейці: німецький народ…)
(є графа: національність, немає – народність).
Вочевидь, народ і нація не є синонімами.
zeitglas 08 фев 2014 ответить
http://cs314517.vk.me/v314517839/abbb/nBqr6fb
8FAA.jpg
Валія Киян 13 фев 2014 ответить
Сподобався твір Ніки Причари "Чорнобиль".
Не знаю, чому сподобався, просто лягло на душу...:)
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
 
„СКЛЯНКА ЧАСУ*ZEITGLAS” міжнародний літературно-художній журнал та видавництво вул. Шевченка, 31/32 Канів, 19002, Україна. Тел/факс: (04736) 36805 З 1995 року дає рівні можливості маститим і авторам-початківцям. Одночасно українською, російською та німецькою мовами. mailto:zeitglas@ck.ukrtel.net web: www. zeitglas.io.ua Директор: Олександр В. Апальков **************************************************************************** „Склянка Часу*ZeitGlas” Publishing house and international literary - art magazine Street. Schewtschenko, 31/32 Kaniv,19002, Ukraine. Phone/fax: (04736) 36805 Since 1995 gives equal opportunities known and beginning authors. Simultaneously in the Ukrainian, Russian and German languages. mailto:zeitglas@ck.ukrtel.net The director: Alexander W.Apalkow