"Антологія сучасної новелістики та лірики України” 2013

Проза, поезії, есеї, написані у 2013 році.



 

 

 

 Антологія сучасної новелістики та лірики України-2013-
Канів. Вид. “Склянка Часу*Zeitglas”, 2014.- 528с.
ISBN 978-966-2306-59-0

Антологія сучасної новелістики та лірики України-2013

Літературно-художнє видання

Технічний редактор,
упорядник, оригінал-макет О.В.Апальков
Коректор І. Пустовойт
Обкладинка Є.Гордієнко
Гарнітура Courier New Cyrm, Times
Тираж 1000


Cвідоцтво про внесення до Державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції ДК № 3430 від 24.03.2009.
вул.Шевченка,31/32,м.Канів,
Черкаської обл.,19003
тел. (04736)36805
E-mail:zeitglas@ck.ukrtel.net

 

До розгляду приймалися тексти, написані  виключно у 2013 році.

(Мова написання творів: українськї або російська

 

 

Наразі ми готуємо 11-й випуск. Орієнтовний вихід друком у світ - березень 2014 року.

 

Е-варіант книги можна погортати  на порталі:

 http://store.kassiopeya.com/small/2286/

 

Придбати е-варіант "Антологія сучасної новелістики та лірики України” 2013 на сайті:

 http://store.kassiopeya.com/product_info.php?products_id=1314

 

  

Антологія видається із залученням коштів авторів. До ннеї було запрошено 90  авторів від усіх областей України.

Умови: прозові та поетичні тексти написані у 2013 році

Термін надсилання творів: до 6 лютого 2014 року.



Автор надсилав текст (тексти) своїх творів спершу на розгляд редакції на адресу видавництва ((на дискеті 3,5, CD, або електронною поштою zeitglas@ck.ukrtel.net) з обов`язковим коротким біографічним нарисом (українською мовою), зазначаючи рік народження, публікації, книжки, веб-сайт та повну актуальну поштову адресу (Призвище та ім`я по батькові, вулиця, № будинка та квартири, район, область, індекс, телефон, е-пошта). Опісля розгдяду надісланого твору або творів, кожному автору було написано окремого е-листа-запрошення.

 

 

Авторські примірники "Антології" будуть надсилатися із 23 березня безоплатно на вказану автороми адресу.
Додаткові примірники - за ціною 60 грн. можна замовити в редакції.  
При замовлені понад 5-ти додаткових примірників, вартість кожного 
становитиме 40 грн.

 

ПРОХАННЯ ДО  АВТОРІВ:

Будь ласка, сповістити редакцію про бажану кількість примірників, аби ми змогли вчасно здійснити їх розсилку поштою.

АВТОРИ 

"Антології сучасної новелістики та лірики України”

2013

 

Андрієнко Світлана

Апальков Олександр

Аулов Олексій

Бабічин Юрій

Балюк Юрій

Блонський Степан

Боклаг Олександр

Борова Людмила

Буздиган Олександр

Буц Ілона

Виноградська Галина

Влащик Валерія

Вожик Юрій

Гайворонський Петро

Галета Юлія

Гасанова Маргарита

Григор`єва Олеся

Грицан-Чонка Тетяна

Дем`янюк Марія

Диб`як Неоніла

Диба Юлія

Дорожко Леонід

Дудок Уляна

Євич Жора

Жусев-Полтавський Іван

Заболотна Галина

Задорожна Маріанна

Зарицький Петро

Затовська Людмила

Іваницька Лілія

Іваницька Тетяна

Кирпатовський Віталій

Киян Валія & Лоцький Юра

Кльокта Тетяна

Комбель Володимир

Комісарук Володимир

Корецький Віталій

Корсунська Тамара

Костинський Андрій

Красельникова Тетяна

Кукурєкін Юрій

Кулаковська Ірина

Ліпчинський Валентин

Мазур Наталя

Максимів Галина

Малиновська Людмила

Маляж Болеслав

Мамчич Олена

Миргород-Ляшенко Світлана

Михайлова Вікторія

Москалець Микола

Найфонов Давид

Наслунга Влад

Нечипельський Назар

Олеш Віра

Осипчук Наталія

Охрименко Віктор

Павлюк-Севанцян Світлана

Паращич Валентина

Пархоменко Галина

Пащенко Микола

Печора Олександр

Плескач Олександр

Полісський Юрій

Причара Ніка

Пушко Олександр

Рейцен Євген

Рєпіна Ольга

Руснак Інна

Самадова Тетяна

Силіна Лілія

Сильченко Віра

Сироткіна Марія

Ситнік Віоліна

Смольницька Ольга

Снаговський Микола

Старенький Ігор

Стременна Ніна

Суткова Олена

Суходол Юрій

Тигипко Валентина

Ткаченко Вікторія

Федорук Олександр

Харакоз Наталія

Хоружий Микола

Череп-Пероганич Тетяна

Черненко Сергій

Чернуха Любов

Шевернога Маргарита

Шиманський Віктор

Шкляр Анатолій

 

 

Уривки з творів

 

"Колись давно, ще за радянських часів, у самісінькому центрі міста було зведено будівлю. Люди не забарилися причепити до неї ярлик і назвали будинком ватажків, бо достеменно було відомо, що мешкатиме там молодіжна еліта – різного штибу діячі від комсомолу, секретарі райкомів, горкомів, обкомів в асортименті, одним словом – ватажки, тобто, люди, яких хлібом не годуй – дай кимось покерувати. Назва прижилася і лишилася незмінною навіть тоді, коли за ватажками охолов слід.
Зараз можна тільки здогадуватися, кому й навіщо спало на думку збирати молодіжних керманичів докупи, оселивши їх під одним дахом. Можливо, при цьому керувалися міркуваннями доцільності і зручності, бо, погодьтеся, надзвичайно зручно проводити збори комсомольського активу, не виходячи за поріг власної хати. А може, хтось на горі очікував від ватажків, що їхні дії будуть ефективнішими і рішучішими, якщо ті матимуть змогу обмінюватись передовим досвідом 24 години на добу під шкварчання яєшні на кухнях чи під рипіння ліжок у спальнях? Не виключене також проведення своєрідного соціального експеріменту: комсомольські лідери – особливі для соціалістичного режиму люди, зібрані в одну купу, паруючись між собою, мали б породити ще більш особливих людей вже для потреб світлого комуністичного майбутнього..."

 

Андрієнко Світлана, стор.8.

 

 

Зима замерзла. Иней на ресницах
И на корявых ветках-волосах.
Снежинки-слезы в жалобных глазах…
Ей по ночам весенний гомон снится.

Старается проснуться до рассвета
И, чтоб согреться, курит чередой,
Здоровьем поступаясь и средой,
Стальные дымоходы-сигареты…

 

Силіна Лілія, стор. 19. 

 

 

 


"Вона відімкнула свій навігатор.
Їй здавалося, що так легше заблукати і не отримувати сигналів від людей.
Хотілося б відімкнутися і самій, але це було складніше і потребувало таки більше зусиль. Та й часу.
Зусиль витрачати не хотілося. Батарейки розряджені.
Чому ж тоді знайоме, дивно-млосне відчуття очікування заволоділо кожною клітинкою тіла?
Чого чекати?
Ніхто не подзвонить і не покличе.
Можливо здалася зарано?
А раптом Він думає про неї?
Та Він мовчав.
Натомість світ вривався гомоном чужих розмов, мелодіями мобільних і шумом машин.
Все чуже.
Навігатор вимкнено..."

 

Задорожна Маріанна, стор 22. 

 

 

 

 

 "...Ти опустилась на своє ліжко, що тут же стояло, біля віконця. Перехрестилась зовсім слабкою рукою. Подумала, що напевне все ж прогавила на обрії силует автобуса. Діти десь точно вже з гори спустились і прошкують до тебе. Ідуть…
Їхній погляд – у твої очі. Пізно!!! Бо твій погляд – у вічність…У вічність…У вічн…У в…У …
Тризна подиху.
Смеркалось. І тим яскравіше мерехтливе світло лампади освітлювало тебе.
В останнє неповторний стук серця – Сонцю.
В останнє неповторний подих – Землі.
В останнє неповторна усмішка – дітям.
«Оох-х!!!» – це ти немов сказала чи так тільки…
За мить – ти: «Здрастуй, Господи! Аж ось і я!.."

 

Снаговський Микола, стор.44. 

 

 

 

 Я тебе розлюблю, коли з клена останній листок
Облетить і впаде, умираючи, просто під ноги.
Ти розтопчеш безжально красу, не сповільнивши крок,
Не помітиш мене і не звернеш з прямої дороги.

Я тебе розлюблю, коли снігом засипле сліди –
Паралелі блукань у життєво-сумній круговерті.
Ти пішов – і в душі поселились навік холоди,
Щоб зігрітись, палю на долонях признання відверті.
Я тебе розлюблю, коли з попелу марних надій
Проростуть ніжні квіти кохання – нової отрути,
На п’янкий аромат налетить рим-віршів спраглий рій…
Я тебе розлюблю! Але так і не зможу забути…

 

Шевернога Маргарита, стор.47. 

 

 

"...Десь переду пробасив гучний голос. Літній чоловік гамував балакучу дівчину, не виніс її кривавих деталей про “Майдан”. За активістку заступився хлопець, галасу стало більше. До Марусі долітали окремі фрази.
– Ви що, за Яника? – дзвенів дуже здивований голос хлопця.
– Так! За нього, нашого законного президента, – відповідь прозвучала з викликом.
– Підтримуєте партію “Регіонів”?
– Я член партії з дев’яносто восьмого року! Це єдина достойна партія, а інші дріб’язок, – чоловік уже не говорив, а кричав.
– Ви бачили, як за його наказом побили журналістів? – тихо запитав хлопець.
– Їх не те, що побити, повбивати треба було! А ти в Європу хочеш? До підарасів? – в голосі чоловіка додалося наглості і люті. Юнак на це щось різко відповів.
– Вийдеш зі мною на “Фестивальному”, поговоримо! – заявив чоловік з погрозою.
– Чого мені їхати до “Фестивального”, як я виходжу на “Райдужному”, – наївно запитав хлопчина. Чоловік засопів, замислився. За вікном чорніли води Дніпра, зимою смеркалося рано. Наближався Новий рік..."

 

Киян Валія & Лоцький Юра, стор.65. 

 

 

Вони ідуть. А ніч, мов дим, густа така:
потріскує ріка – до кісточок проймає,
бурулькова межа під кроками тонка.
І включення пряме: сніг сипле.
То зима є.

Дивіться наш сюжет: вони ідуть на ви.
А молитви летять до вороння сліпого:
відлунює броня наскрізно молитви.
Але чужий хижак заплутує дорогу.

Вони ідуть: дітва! Там смерті ескадрон.
Вони не знали Січ, не уявляли Крути…
Бо смерті ескадрон не має заборон! -
Торкаються чола їм ангели скорботи…

Барвиста ця ріка. Вогненна. Бачить світ:
нестримний гул в крові щомиті, щохвилини.
По відео сто раз проглянутий «привіт»…
Син мамі передасть –
із неба України.

 

Дудок Уляна, стор.70. 

 

 

"...Звичайно, Олеся не скакала від радості, що я вимушений був залишити її одну з самого ранку, але в Артема біда. Мій друг, якому тиждень тому виповнилося двадцять шість, вже три роки сам виховує рідного брата Сашка. Їхні батьки загинули в автокатастрофі у столиці. Водій втік із місця пригоди, а міліція й досі його не знайшла. Артем замінив братові батька. Він дуже вболіває за дванадцятирічного Сашка і мені не складно було уявити, в якому стані зараз перебував мій друг.
Поцілувавши невдоволену Олесю, я побіг у гараж. Через обіцяні двадцять хвилин був біля будинку Артема. Він на мене вже чекав. Підсівши у «Жигуля», ми рушили далі.
– Думаєш, малий знову подався на Кам’янку? – запитав я, знаючи, що це улюблена гора Сашка, куди він вже неодноразово самотньо зникав, нервуючи старшого брата.
– Впевнений, він там. Клятий паскудник… Цього разу йому так просто не минеться, – сварився Артем, потираючи від хвилювання губи зубами.
– Може не варто його бити…"

 

Бабічин Юрій, стор. 135. 

 

 

Якою вона гарною була,
Коли раптово в нього закохалась –
То плакала тихенько, то сміялась
Вся сповнена незнаного тепла.

Як, наче, помолодшала вона!
І розпрямилась, і стрункою стала,
Так, нібі, ту красу в собі ховала
І все життя для нього берегла...

 

Григор`єва Олеся, стор.155. 

 

 

"Гостро біліла жовтою кісткою абрикосова зламана гілка… в пам‘яті, як у глибокому колодязі і стомлена зелень акацій і кленів, повільні, білі башти серпня, високе сонце в синьому шатрі, а під сонцем – неосяжний жовтий день, гарячий променистий день… і абрикоси – сипались спілі абрикоси. На землі, під кроною червоно жовте коло, і в колючій траві і на голій лискучій дорозі, і на стерні – струшені червоні абрикоси.
Дзеленькнув і зашурхотів велосипед: під‘їхали Ви і спинились, ставши ногою на стерню. Зупинились – і приємна легка хвиля, – прохолода й лоскіт, – сколихнули жар повітря і припалену зелень, – всі підійшли до Вас; і всім хотілося торкнутись, непомітно доторкнутися до Вашого велосипеда і зустрітися з Вами очима… і пригощали, їли разом спілі абрикоси, жовто-червоні грудки меду, і сміялися чогось...

 

Федорук Олександр, стор 175. 

 

 

 

 б’є в литаври вогонь у руках догорає свіча
і слова виростають вночі переплаканим зіллям
жовте яблуко сонця знову мене стріча
щоб утратити суть і лишитись навіки вільним
сто шляхів у нікуди згубились в сузір’ї Ліри
вже три лінії наші накреслені на долоні
будуть злети і зойки буде віра й зневіра
доки пройдеш усі круті лабіринти долі
Колізеї душі очі на світлі мружать
аби вгледіти нас і всю архаїчність простору
я не можу мовчати ще багато сказати мушу
доки кров закипає у венах моїх Апостолів

 

Пушко Олександр, стор.160. 

 

 "...Велика спальня з розкішними меблями. На широкому ліжку, скрутившись калачиком, лежить жінка. На обличчі байдужість, в очах пустота. Із овального свічада, що вмонтоване в двері шафи-купе на неї дивиться аркуш паперу, а по ньому, як по її житті цибають незграбні літери, написані знервованою рукою: «Маю все – крім жіночого щастя». І цим же почерком – нижче, ніби, як відповідь на отих кілька слів: «А чи не забагато хочеш, люба?» І довгий рядок цибатих знаків питання. А далі – знову вервечка розкарячкуватих літер: «Ні, не багато, а хоча б соту часточку того, що даю вам».
Протяжний схлип дверей. Чиясь рука зриває аркуш, складає його вчетверо й безжально рве.
– Оце і все твоє щастя , – каже сама собі подумки. Підіймається з ліжка, розправляє простирадло й виходить з кімнати.
– Таки, видно, багато хочеш..."

 

Тигипко Валентина, стор.267. 

 

 

"Вздовж дороги простяглося велике зелене поле. За ним у горизонт впиралися дерева, що кронами своїми підтримували кругляшок сонця, який, здавалось, ось-ось і впаде, провалиться у хащі. А поки що сонце гралося оптичними ефектами, забарвлюючи небеса у жовтогарячий колір. Тим часом, у закутках, попід тими самими деревами, що купчилися лісовою брамою під сонцем, закрадався вечір.
Повз гарний краєвид проїжджала автівка. У ній повертався до дому Він. Клієнт, на якого Він працював, переміг у виборах. Це означало, що вчорашній кандидат став депутатом – не що інше, як володарем округу. У часи, коли жив Він саме так було. Депутат уособлювався ніби князем. Отримував під свій контроль все, що було в межах округу. Сергій Клавдієвич, новоспечений депутат, тепер мав одноосібне право думати. Ну, а решті сама доля веліла сидіти у темному вогкому місці та шепотіти.
Він працював на Сергія Клавдієвича. Це так, але Сергій Клавдієвич не знав Його і знати не хотів, оскільки робота була пов’язана з роздачею хліба та організацією дійств для плебеїв. Що трохи було незаконно. Тим паче, що і сам Він був з плебеїв..."

 

Балюк Юрій, стор.283. 

 

 

 

"...Всі деталі романтичної вечері продумала. Світло у вітальні вимкне… будуть лише свічки – п’ятдесят їх різної величини несе ось в пакеті. Деякі ароматизовані жасмином – Левко любить цей запах. На килимку розстелить експресійну червону серветку. Навколо неї подушечки. На них вони розташуються в східному стилі. Музика звучатиме теж східна, солодка, переливчаста. Одяг на ній буде незвичайний. В ательє їй пошили довгу напівпрозору спідницю, короткий блискучий корсет. До них пасуватиме намисто з дукачиками, браслети на ноги, на зап’ястя, у вушках великі круглі сережки. «Напевне, танець живота збираєтеся виконувати», – жартувала кравчиня. А чому б і ні? Може не так технічно, але пластично і ритмічно, авжеж, затанцює своєму стомленому Левчику. А фігурка в неї якраз і створена Всевишнім для еротичних па. Затанцює після вірменського коньяку, салатів з морепродуктів, з язика, після печені перед шампанським з полуницями і фруктово-шоколадним десертом. Уявила, як підноситиме до його вуст ягоди і шоколадовані фрукти, як він дивитиметься на неї спраглим поглядом. Сьогоднішній вечір, безсонна ніч повинні бути незабутніми. А може зважитися на дитинку? А чому б нарешті й не зважитися?!..." 

 

Диб`як Неоніла, стор. 354. 

 

 

 

Они, как листья, содранные с кожей
С холстов пейзажных
И продрогших веток,
Беспомощны в цветном круговороте.
Нелепы, жалки хлипкие заплаты
На мятых фраках безрассудных будней.
Гремя и плача катятся по крышам,
Сочатся в дом сквозь шкуру штукатурки.
Они вползают под шкафы и в ниши
И в трубах ухают безлунными ночами.
Скребутся, молят, липнут и стенают
Безликие, бескровные
Они – стихи,
Которых я не напишу другим.
Теперь есть ты, и только это важно,
Когда в кофейных чашках на столе –
Тепло и бархат с привкусом ванили.

 

Кулаковська Ірина, стор. 368. 

 

"Дело было в гражданскую войну. Белые рубили красных, красные рубили белых, а все вместе грабили тех, кто рубиться с ними не мог. Всех цивильных, попадавших под руку, то есть – кого ни попадя. Должон же кто-то содержать войско.
Так вот, как-то наши, то есть красные, наступали-наступали, наступали-наступали, аж стало им даже противно, и остановились. В одной станице на перебздых. То есть, означенную станицу предстояло добить этим нашим, у которых временно воевал козак з дида-прадида, а теперь красный казак Ванько, которого в войско забрали, угрожая евонными же детьми. Которые были малолетними и во множественном числе.
Для отдыху установили два дня. И наш Ванько тоже должон был отдыхать со всеми, но дело было в том, что эта станица от его родной станицы находилась совсем недалеко и даже ближе, чем два дня, если не отдыхая скакать на боевом коне красной конницы, которого не так давно вместе с лишними сбережениями одолжил он у одного цивильного станишника почти добровольно. В порядке реквизиции. Поэтому и попросил Ваня разрешения у командира съездить домой и точно вернуться. Когда, мол, еще такой случай подвернется?.."

 

Боклаг Олександр, стор. 387. 

 

 

 

... Шалені танці-шманці там були.
Ми з кумом також гарно гарцювали.
З дівками перемовини вели,
та називали нас вони дядьками.
Стрибучий репер теревенив реп.
Ті скоромовки досі доганяєм.
Я краще буду їсти вінегрет.
Кермуй на хату, куме! Приземляймось!

Одноголосно вирішили ми –
про НЛО нам з кумом годі думать.
Найкраще гостювати у куми!
Нічого, як не буде вдома кума.

 

Печора Олександр, стор. 397

 

 "...– Прівєт, падруга! Карочє, ти бери в холодильнику все, що там є, а я поки що тобі розкажу, як ми Новий рік зустрічали...
Карочє, Танька приходить вчора така зла, вона пішла Новий рік зустрічати з пацанами, казала, що в них, тіпа, все буде культурно, а тепер приходить і каже, що вони, в натурє, всі казли, понапивались ще до Нового року, і вона навіть не мала з ким нормально Новий рік зустріти, прикинь!.. Але тепер боїться, що у вересні мамкою стане, прикинь!..
А в нас якраз все культурно було, прикинь, карочє, дєвки накрили на стіл, і всі, тіпа, сіли і випили пару раз, ну, пацани водки, а дєвки – хто шампанське, хто текіли, я лічно пила шампанське, а мені кажуть, та, мол, не вимахуйся, вмаж текіли, карочє, налили цілий стакан, всипали солі на зап’ястя, почепили на стінку склянки розрізану наполовину скибку лайму, ну, карочє, всє дєла, я лизнула сіль, надпила текіли, посмоктала лайм і зразу ледь не побігла в туалет, бо то таке бридке, тіпа нашої самогонки, не знаю, чого ту текілу всі так хвалять, карочє, я потім цілий вечір тільки шампанське пила...
Карочє, не встигли закусити, бо всі такі голодні були, а тут, бац, і світло вирубали, а всі так зразу: “Ну, ні фіга собі Новий рік зустріли!”, ну, карочє, пацани подзвонили в диспетчерську і там якусь бабульку з півгодини напрягали, карочє, тіпа, казали, що ми на неї в суд подамо, ха-ха, певно, ту бабульку ледь шляк не трафив, прикинь...
Ну, карочє, світла нема, а тут вдруг за вікном феєрверки, і всі, тіпа, закричали: “О, Новий рік настав!”, і побігли на вулицю зустрічати Новий рік, а пацани кричать:”Давай вже бухати!”, карочє, розпили дві пляшки шампанського біля під’їзду, а тоді дєвки пішли в квартиру, бо дуже змерзли, а пацани лишились курити...
Потім приходять і приносять ще дві пляшки водки... Карочє, пацани набухались до свинячого візгу, а Стас ходив і казав: “Я такий п’яний!”, прикинь, і всі так ржали...
Ну, карочє, сидимо в темноті, біля мене Едік, і, прикинь, каже, мол, я правильно зробила, що послала Юрку, бо він був казьол, в натурє, а Стас – нормальний пацан, і шо, мол, він одобряє мій вибір, бо я класна чувіха, він би й сам, мол, не проти зі мною закрутити, але Стас – його друг, як він його кине, прикинь!..
Карочє, десь за півгодини прийшли ще Артур з Лєнкою, принесли пляшку віскі і червону ікру, а пацани пішли на кухню і сиділи там в темноті чогось самі, ми ваабщє не поняли, в чьом прікол..."

 

Ліпчинський Валентин, стор. 442. 

 

Колись тебе Всевишній запитає,
Чи ти любив, чи спалював мости?
Чи був для тебе на землі хтось раєм?
Чи раєм пробував для когось ти?

Тому, подумай, поки ще не пізно,
Ще поки не прийшли сумні часи.
І уклонися матері, і слізно
Пробачення за кривду попроси...

 

Мазур Наталя, стор.445. 

 

"......В городе болтали, что хозяин “Бистро” Булычев изувечил подгулявшую у него компанию. Брехня и осталась бы брехнёй. Но в компании той оказались великовозрастные дети городских начальников. И те, якобы обиделись. Хотя, в Ка известно каждому, Булычев и мухи не обидит. Ибо прежде служил он в спецназе, а там, ангельские души.
И когда, в один прекрасный день, на порог «бистро» вступила бригада с ордером на проверку. Булычев только чуть-чуть скрыпнул зубами. Но гостям обрадовался. Он не мотылял головой. Не искал руками предмета потяжелее. Нет, он не возмутился ни единой складочкой своего небритого лица добряка. Он располагал к себе чиновников. Поковыряв зубочисткой под ногтём большого пальца своей большой правой руки, Булычев направил ею же проверяющих к небольшому обеденному столу. И когда туда были поданы наливки и разносолы, он повёл беседу потеплевших за едою в русло мудрой человечности, а не унылой казёнщины.
– Вот это, – говорил он, подливая желтоватой колганивки, – я сделал своими руками. Вот этими. – И он снова разворачивал перед трапезничающими свои ладони. – Эти руки, скажу я вам, никогда не крали, и уж, во всяком случае, ничего плохого не сделали. А что компанию ваших якобы друзей выбросил за шкибарки, как вы говорите с треском из этого богу угодного заведения, так это неправда. Я их вышвырнул, как шкодливых котят, нежно. – Булычев сжал и разжал кулаки. – Пардон, я повторюсь про своё заведение. А именно, богу угодного, – и бистрошник воздел указательный палец и глаза в потолок.
Все последовали взглядом по указанному направлению, и некоторое время рассматривали двух мух, ловко совокупляющихся, на потолке, вверх ногами, – ибо я народ кормлю, – проговорил в звенящей мушиными крыльями тишине Булычев.
И так, подняв палец и косо склонив голову, Булычев поведал о том, как он при помощи двух зажатых между мизинцами и указательными пальцами его рук простых карандашей пояснял той, «выперджоной» компании (Булычев любил вставить в сою речь польские словечки), что им пора на выход..."

 

Апальков Олександр, стор 521. 

 

 В книзі використано графіку:
Олександра Дец - стор. 229, 233, 247, 318, 325, 333, 397.
Сергія Молчанова - стор. 459.
Миколи Снаговського - стор. 44.
Тетяни Халазій - стор. 411, 422, 426, 464, 486.
Мар`яни Андрусишин - стор. 32, 54, 90, 110, 150, 160, 223, 269, 452, 519.
Катерини Ципенюк - стор. 87, 113, 118, 241, 513, 516.
Анни Нестеровської- стор. 271, 280.
Надії Лисаковської - стор. 491.


Тексти друкуються в редакціі авторів

 

 

 


** Довідки за тел. (04736) 36805, або zeitglas@ck.ukrtel.net
Примірники попередніх випусків Антології можна замовити в редакції післяплатою, за ціною 35 грн., враховуючи поштові витрати.
З книгами нашого видавництва можна познайомитися на сайтах :
http://spilka.netstyle.com.ua/node/473
http://zeitglas.io.ua/s217052/
http://avtura.com.ua/phouse/32/



Примірники попередніх ДЕЯКИХ випусків Антології можна замовити в редакції післяплатою, за ціною 35 грн., враховуючи поштові витрати.



Увага!

Кожний автор, твори якого друкувалися на сторінках міжнародного літературно-мистецького журналу «Склянка Часу*Zeitglas», або на сторінках тематичних альманахів, має право на видання власної книги з 30% знижкою видавничих витрат.



Обновлен 27 мар 2014. Создан 02 янв 2014



  Комментарии       
Всего 11, последний 7 мес назад
Людмила 03 янв 2014 ответить
Яка ціна сторінки для автора?
zeitglas 04 янв 2014 ответить
Автор СПЕРШУ надсилає текст (тексти) своїх творів на розгляд редакції на адресу видавництва ((на дискеті 3,5, CD, або електронною поштою zeitglas@ck.ukrtel.net) з обов`язковим коротким біографічним нарисом (українською мовою), зазначаючи рік народження, публікації, книжки, веб-сайт. Опісля розгдяду, кожному автору буде написано окремого е-листа.
Валія Киян 14 мар 2014 ответить
Прочитала уривки. Дуже сподобалося! Дякую!Чекаю на книги.
Ніна 19 мар 2014 ответить
Чому постійно переноситься дата надсилання книжок?
Ольга 20 мар 2014 ответить
Тому що... ВІЙНА ! (Тож переходьте в інший вимір і не спішіть з подібними запитаннями. Це Вам висловлює думку НЕ видавництво, а проста читачка). Перепрошую!
Ольга 20 мар 2014 ответить
Упаси, Боже, НЕ подумайте, що висловлене мною хвилиною раніше -- то іронія на адресу видавництва. Ні! Перше реченні -- то серйозно! То дуже Серйозно!!! Тримаймося ! І будьте терплячими!
--- 04 апр 2014 ответить
Галина Максимів
Всі автори подали достойні на їх думку речі для публікації. І тому всі заслуговують похвали. Особисто мені сподобалась творчість Череп-Пероганич Тетяни.
valentina_tigipko640531 10 апр 2014 ответить
Дякую за книги, отримала.
valentina_tigipko640531 10 апр 2014 ответить
В електронному варіанті книги на стр. 267 до твору "Жіноче щастя" був малюнок, а в альманасі його немає. Зате з"явився малюнок до твору "Собача вірність", хоча в електронному варіанті він мав бути на стр. 387.
Валія Киян 12 апр 2014 ответить
Гарний дизайн. Достойні твори.Прчитала наступний уривок з роману О. Апалькова "Нрави города КА". Цікаво. Чекаю продовження.
Удачі всім авторам!!! Хай щастить!
kanc 10 апр 2017 ответить
Було цікаво, дякую.
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
 
„СКЛЯНКА ЧАСУ*ZEITGLAS” міжнародний літературно-художній журнал та видавництво вул. Шевченка, 31/32 Канів, 19002, Україна. Тел/факс: (04736) 36805 З 1995 року дає рівні можливості маститим і авторам-початківцям. Одночасно українською, російською та німецькою мовами. mailto:zeitglas@ck.ukrtel.net web: www. zeitglas.io.ua Директор: Олександр В. Апальков **************************************************************************** „Склянка Часу*ZeitGlas” Publishing house and international literary - art magazine Street. Schewtschenko, 31/32 Kaniv,19002, Ukraine. Phone/fax: (04736) 36805 Since 1995 gives equal opportunities known and beginning authors. Simultaneously in the Ukrainian, Russian and German languages. mailto:zeitglas@ck.ukrtel.net The director: Alexander W.Apalkow