книга Анатолия Крыма "Украинская каб(б)ала"

Нова книга Анатолія Крима "Українська каб(б)ала"



Книга Анатолия КРЫМА. "Украинская каб(б)ала". – Канів: Склянка часу, 322 с.(о)

за результатами експертного оцінювання піврічного видавничого асортименту  за версією Всеукраїнського рейтинґу «Книжка року’2014» стала лідером у  номінації «Красне письменство»

(Жанрова література (детектив / пригоди / фантастика /).

 

http://bukvoid.com.ua/events/raityng/2014/08/31/135141.html 

 

 

Анатолий Крым

"Украинская каб(б)ала"

322 стр.

 

Мы справедливо считаем Тараса Григорьевича Шевченко своим современником.

Перечитывая его произведения мы невольно представляем о чем хотели бы с ним поговорить, окажись он рядом.

А теперь представьте, что такая возможность у вас появилась и великий Кобзарь чудесным образом извлечен из прошлого и прогуливается с вами улицами Киева, выходит на Майдан, где неподалеку на Козьем болоте находилось его временное жилище, мчится в авто по дороге в близкий его сердцу Канев... Представьте все это, раскрыв первую страницу нового романа Анатолий Крыма "Украинская каб(б)ала".

Что скажет великий поэт, столкнувшись с нашей действительностью? Нужен ли он сегодня украинским властям и киевским обывателям?..

Мы не будем раскрывать лихо закрученную интригу сатирического, озорного, а подчас и грустного повествования, но уверены, что оно заставит читателя не только посмеяться вместе с главными героями, но и задуматься над вечным вопросом который сотни лет стоит над нашей удивительной и загадочной страной.

 

Книгу можно приобрести наложенным платежом, 50 грн., заказав её в редакции издательства «Склянка Часу*Zeitglas»

zeitglas@ck.ukrtel.net

 

 

 

Анатолий Исаакович Крым (род. 2 сентября 1946, Винница) — советский и украинский писатель, драматург, сценарист. Член Союза писателей Украины (1979), его секретарь (с 2004 года). Почётный гражданин города Балтимора (США). Заслуженный деятель искусств Украины (2005);
Лауреат Международной литературной премии имени Великого князя Юрия Долгорукого (2010);
Лауреат Всеукраинской программы «Лидеры регионов» (2002).



"Анатолій Крим — чи не єдиний наш драматург, п’єси якого активно ставлять навіть у театрах заокеанських країн. Він у рідному Києві майже „не світиться” на публіці, хоча його художню прозу знають на заході й на сході. Варто згадати презентацію роману Анатолія Крима „Труба” кілька місяців тому, яку вели Василь Шкляр і Віктор Єрофеєв. У Будинку літераторів найбільше здивував цікавими подробицями Юрій Рибчинський, який, як виявилося, служив з Анатолієм Кримом в одному підрозділі армії. Зі слів поета, Крим був у них комсоргом і… скрипалем. Крім того, він писав в армійську газету замітки, у яких, за словами Рибчинського, виявлялися письменницькі здібності майбутнього драматурга й прозаїка. Тому Юрій не лише порадив Анатолієві стати до літературної праці, а й, можна сказати, підштовхнув його в це „сум-бурне” море. Тож не дивно, що Крим сьогодні — і швець, і на дуду грець, як кажуть, але для читача і глядача він — насамперед драматург..."

С.Бондаренко, газета "Літературна Україна"

 

Интервью Анатолия Крыма ТРК

(натисніть курсором на зображення)

 


 

 



Обновлен 19 окт 2015. Создан 18 фев 2014



  Комментарии       
Всего 4, последний 1 год назад
Маргарита 22 мар 2014 ответить
Читаю зараз книгу А.Крима - і навмисно розтягую задоволення... Дотепний гумор, гостра сатира і "жахлива" реалістичність - у кращих традиціях жанру. Опис Спілки літераторів зсередини - як у невмирущого Михайла Опанасовича (Булгакова, тобто). Сподіваюсь, що Анатолій Ісаакович трохи перебільшив))) Шевченко такий натуральний, я в захваті! І описана дійсність настільки жахлива - точно, як у житті... От тільки не передбачив пан Анатолій, що 200-річчя Кобзаря буде зовсім не таким...
Не знаю, чим закінчиться роман, та вже закохана в автора! Так йому й передайте))) І як я могла до цього не читати Крима?
Влад. 24 июн 2014 ответить
Майже двічі прочитав книгу А.Крима: спочатку у журналі "Склянка часу", потім окреме видання. Давно не читав таку якісну сатиру на майже нашу дійснісність. "Майже" тому, що автор, здаєтьтся, трохи "переборщив" з СБУ, яке тут нагадує КДБ до 90-х років, але ж ми розуміємо ці узагальнення.
Після характеристики творчих спілок Анатолія Ісааковича треба негайно виключити з однієї з них, але хто ж тоді залишиться? Дуже влучно описаний єврейський менталітет, та і бачиш живих людей. Особлива подяка авторові за Тараса Григоровича, він, можна сказати, відмив образ Великого поета, замазаний бузиною. Не передбачив тільки автор, що Ювілей буде зовсім іншим, а кляті москалі і тут не дадуть спокійно жити і святкувати.
zeitglas 29 июл 2015 ответить
Доброго здоровя , Олександре Володимировичу. Мала вже змогу висловити власну думку про роман Анатолiя Крима "Украънська Кабала", та все ж таки хотiлося б добавити кiлька слiв. Справдi надзвичайно здивувала книга Анатолія Крима «Українська Кабала». В книзі зазначено, що саме слово кабала – містичне вчення в іудаїзмі. На перший погляд в самій книзі нічого особливого нема, але насправді це не так. Лише зачепивши тему кабалістики, автор робить досить безпечний крок до містичних вчень котрих так і не вдається пізнати людині протягом усього життя.
Кожна людина намагається наситити своє життя чимось надзвичайним, цікавим, романтичним. Але подеколи звичайна людина, котра старається наситити життя яскравішими фарба знаючи кабалістику як науку, може привернути до себе усі прокляття світу, лише відшукавши частинку Бога в своїй душі, котра готова дати відсіч тисячам, а то й мільйонам чортів.
Ця наука немає ні початку, ні кінця. Вона лише дає змогу пізнати автору, читачеві самого себе, адже майже кожен з нас вірить в забубони, талісмани, обереги, тандеми, амулети, сувеніри. Саме книга Анатолія Крима «Українська кабала» являється тим самим порогом відчуття, мінімальною силою подразника, яка викликає в даних умовах ледве помітне відчуття. Чим нижчий поріг, тим більша чутливість. В романі Анатолія Крима вказано, що кабала – містичне вчення в іудаїзмі; поєднало пантеїстичні побудови неоплатонізму і ідеї гностицизму з іудейською традицією алегоричного тлумачення Біблії. Практична кабала заснована на вірі в те, що при допомозі спеціальних ритуалів і молитв, людина може активно втручатися в божественно-космічний процес. Саме такий приклад наведений в біблійних оповіданнях серед, яких є місце і такому, як мисливці переслідуючи диких звірів повсюди, підійшли до широкої низини неподалік від ріки Євфрат, де вони і замешкали. Спочатку вони мешкали в наметах, але потім почали будувати будівлі. Та на тому місці було обмаль каміння, але вони вміли випалювати цеглу з глини, якої було там досталь. Знайшовши липучу речовину, що звалася смолою і вживали її для з’єднування цеглин. Ці люди займалися будуванням своїх домів та в серцях вони мали горді помисли і збудувати велике місто і всім там поселитися. Щоб надати грізного вигляду своєму місту, вони надумали збудувати високу башту до небес.
З висоти цієї вежі вони мали надію побачити, коли будуть наближатися їхні вороги. Господь мав особливий план, як саме перешкодити людям побудувати це місто. Богові легко зупинити будь-яку діяльність людини. Може Бог мав на увазі послати громи і блискавки, щоб налякати будуючих? Або град, який побив би їх і зруйнував би їхні будівлі? Чи може так, щоб люди пересварилися між собою і знищили один одного? Ні. Бог вирішив припинити побудову міста, зробивши так, щоб люди забули свою рідну мову і почали промовляти слова, щоб їх інші не розуміли. Таким чином вони не могли розуміти один одного і не могли допомагати один одному, так що праця їхня повинна була припинитися. Люди змушені були відмовитися навіть від самої думки продовжувати будування міста і вежі. Та частина міста, що вже була побудована, відома під назвою «Змішання» або «Вавілон». По тому вони розійшлися по всіх усюдах і поселилися в різних країнах. Раніше вони розмовляли однією мовою, їм було приємно жити. Тепер Господь розпорошив їх по всій землі. В наш час місто Вавілон лежить зруйноване. Тільки можна побачити , на тому місці купи сміття, і там, де мешкали нечестиві люди, теж тільки смітники й розкидане каміння.
В західній частині нинішнього Оману, в кількох милях від Мертвого моря серед грізних скал, між пісчаних гір Аравійської пустині лежать руїни древнього міста Петра. З метою збереження сьогодні доступ на територію цього вражаючого комплексу храмів, гробниць і жител обмежений. В Петру можливо потрапити виключно пішки чи верхом на коні через темний прохід в скалі, відомий , як угілля Сик. Петра – найвеличніша загадка пустині, що містить біля тисячі пам’ятників архітектури. Колись тут шуміли фонтани і цвіли сади, існувало постійне водопостачання. Чому ж виточена з пісчаника Петра знаходилась в такому ізольованому, засушеному місті? Хто побудував це величне місто і що сталось з його жителями?
За дивовижну архітектуру міста ми, в більшій мірі, повинні бути вдячні набатейській культурі. Набатійці – це представники кочових арабських племен, котрі до IV ст. до н.е. розселились на землях Палестини і на сході Йорданії і створили державу зі столицею в Петрі. Природній захист і зручне розташування – на розгалуженні торгових шляхів, що з’єднували арабську, ассирійську, єгипетську, грецьку і римську цивілізації – допомагати посиленню Набатеі. Дохід від контролю за караванним шляхом, що з’єднували Аравію з Сирією, з часом дозволив Набатійцям створити своє образну торгову імперію, що пролягала аж до Сирії, а місто Петра став центром торгівлі пряностями.
Накоплені в результаті торгівлі скарби набатійці вкладували в будівництво. Виточені з каменю споруди були виконані в стилі, що поєднували місцеві традиції і канони елліністичної культури. Багатство набатійців викликало заздрість у сусідів, від чого жителям Петри не раз приходилось оборонятися. Але в ХIII ст. хрестоносці покинули місто і воно залишилось під панством пісчаних бурь, що приховали велику частину як ніколи великого міста. Про руїни Петри надовго забули. З тих пір тема загубленого серед скал міста тривожить фантазію подорожуючих , вчених і археологів. Настільки вдало підмічена романтична атмосфера цього міста, відкриває читачеві «місто рожево-пурпурного кольору, стародавнє, як і сам час». Таємницею залишається призначення цього міста. Що це було – вежа, торговий центр чи священне місто? Саме там знайдено багато царських усипальниць і гробниць для захоронення місцевого населення, а також могильних шахт.
Саме так на папері помічається оазис, немов чарівний острівець біля водойми посеред пустелі. В цю мить як і рожево-пурпурного кольору місто нагадує нам казкову історію маленької дівчинки, котра основну частину життя прожила в ілюзії і сподіванні, а пізніше вдало почала втілювати алюзію в життя. Можна довго міркувати над тим, чому саме вітрила були пурпурового кольору, але якщо постаратися побачити і зустріти їх знову, то помітно, як пурпуровий колір вирізняється поміж усіх своєю надзвичайною насиченістю на будь-якому фоні. Саме пурпурний колір символізує уста, що самі свідчать про поцілунок, як символ кохання і приближення до кольору серця. Саме серце символізує любов, вірність і сподівання. Не так вже і часто зустрічається дві справжніх половинки. Серед усіх символів, амулетів, талісманів, самим надзвичайним символом віри, надії і любові, являється хрестик, як найвеличніший символ любові до нас Бога і Отця. Саме натільний хрестик захищає і оберігає людину. Саме він знаходиться настільки близько, як ніхто, саме він вбирає почуття, емоції, котрі супроводжують людину в житті, і саме він розташований найближче до серця. Образ хреста показує примирення і товариство, в яке вступила людина з Богом. Тому і демони бояться образу хреста і не терплять бачити знак хреста зображеним навіть в повітрі і втікають від нього в той же час.
Хотілося б висловити захват лише від об’єму матеріалу, котрий вміщає собою «Українська Кабала» і побажати Анатолію Криму творити в майбутньому нові шедеври і тішити ними читача.

З повагою Краля Анастасiя

(із е-листа від 29.07.2015)
zeitglas 11 авг 2015 ответить
Надзвичайно здивувала книга Анатолія Крима «Українська Кабала». В книзі зазначено, що саме слово кабала – містичне вчення в іудаїзмі. На перший погляд в самій книзі нічого особливого нема, але насправді це не так. Лише зачепивши тему кабалістики, автор робить досить безпечний крок до містичних вчень котрих так і не вдається пізнати людині протягом усього життя.
Кожна людина намагається наситити своє життя чимось надзвичайним, цікавим, романтичним. Але подеколи звичайна людина, котра старається наситити життя яскравішими фарбами, пізнаючи кабалістику як науку, може привернути до себе усі прокляття світу, лише відшукавши частинку Бога в своїй душі, котра готова дати відсіч тисячам, а то й мільйонам чортів.
Ця наука немає ні початку, ні кінця. Вона лише дає змогу пізнати автору, читачеві самого себе, адже майже кожен з нас вірить в забубони, талісмани, обереги, тандеми, амулети, сувеніри. Саме книга Анатолія Крима «Українська кабала» являється тим самим порогом відчуття, мінімальною силою подразника, яка викликає в даних умовах ледве помітне відчуття. Чим нижчий поріг, тим більша чутливість. В романі Анатолія Крима вказано, що кабала – містичне вчення в іудаїзмі; поєднало пантеїстичні побудови неоплатонізму і ідеї гностицизму з іудейською традицією алегоричного тлумачення Біблії. Практична кабала заснована на вірі в те, що при допомозі спеціальних ритуалів і молитв, людина може активно втручатися в божественно-космічний процес. Саме такий приклад наведений в біблійних оповіданнях серед, яких є місце і такому, як мисливці переслідуючи диких звірів повсюди, підійшли до широкої низини неподалік від ріки Євфрат, де вони і замешкали. Спочатку вони мешкали в наметах, але потім почали будувати будівлі. Та на тому місці було обмаль каміння, але вони вміли випалювати цеглу з глини, якої було там досталь. Знайшовши липучу речовину, що звалася смолою і вживали її для з’єднування цеглин. Ці люди займалися будуванням своїх домів та в серцях вони мали горді помисли і збудувати велике місто і всім там поселитися. Щоб надати грізного вигляду своєму місту, вони надумали збудувати високу башту до небес.
З висоти цієї вежі вони мали надію побачити, коли будуть наближатися їхні вороги. Господь мав особливий план, як саме перешкодити людям побудувати це місто. Богові легко зупинити будь-яку діяльність людини. Може Бог мав на увазі послати громи і блискавки, щоб налякати будуючих? Або град, який побив би їх і зруйнував би їхні будівлі? Чи може так, щоб люди пересварилися між собою і знищили один одного? Ні. Бог вирішив припинити побудову міста, зробивши так, щоб люди забули свою рідну мову і почали промовляти слова, щоб їх інші не розуміли. Таким чином вони не могли розуміти один одного і не могли допомагати один одному, так що праця їхня повинна була припинитися. Люди змушені були відмовитися навіть від самої думки продовжувати будування міста і вежі. Та частина міста, що вже була побудована, відома під назвою «Змішання» або «Вавілон». По тому вони розійшлися по всіх усюдах і поселилися в різних країнах. Раніше вони розмовляли однією мовою, їм було приємно жити. Тепер Господь розпорошив їх по всій землі. В наш час місто Вавілон лежить зруйноване. Тільки можна побачити , на тому місці купи сміття, і там, де мешкали нечестиві люди, теж тільки смітники й розкидане каміння.
В західній частині нинішнього Оману, в кількох милях від Мертвого моря серед грізних скал, між пісчаних гір Аравійської пустині лежать руїни древнього міста Петра. З метою збереження сьогодні доступ на територію цього вражаючого комплексу храмів, гробниць і жител обмежений. В Петру можливо потрапити виключно пішки чи верхом на коні через темний прохід в скалі, відомий , як угілля Сик. Петра – найвеличніша загадка пустині, що містить біля тисячі пам’ятників архітектури. Колись тут шуміли фонтани і цвіли сади, існувало постійне водопостачання. Чому ж виточена з пісчаника Петра знаходилась в такому ізольованому, засушеному місті? Хто побудував це величне місто і що сталось з його жителями?
За дивовижну архітектуру міста ми, в більшій мірі, повинні бути вдячні набатейській культурі. Набатійці – це представники кочових арабських племен, котрі до IV ст. до н.е. розселились на землях Палестини і на сході Йорданії і створили державу зі столицею в Петрі. Природній захист і зручне розташування – на розгалуженні торгових шляхів, що з’єднували арабську, ассирійську, єгипетську, грецьку і римську цивілізації – допомагати посиленню Набатеі. Дохід від контролю за караванним шляхом, що з’єднували Аравію з Сирією, з часом дозволив Набатійцям створити своє образну торгову імперію, що пролягала аж до Сирії, а місто Петра став центром торгівлі пряностями.
Накоплені в результаті торгівлі скарби набатійці вкладували в будівництво. Виточені з каменю споруди були виконані в стилі, що поєднували місцеві традиції і канони елліністичної культури. Багатство набатійців викликало заздрість у сусідів, від чого жителям Петри не раз приходилось оборонятися. Але в ХIII ст. хрестоносці покинули місто і воно залишилось під панством пісчаних бурь, що приховали велику частину як ніколи великого міста. Про руїни Петри надовго забули. З тих пір тема загубленого серед скал міста тривожить фантазію подорожуючих , вчених і археологів. Настільки вдало підмічена романтична атмосфера цього міста, відкриває читачеві «місто рожево-пурпурного кольору, стародавнє, як і сам час». Таємницею залишається призначення цього міста. Що це було – вежа, торговий центр чи священне місто? Саме там знайдено багато царських усипальниць і гробниць для захоронення місцевого населення, а також могильних шахт.
Саме так на папері помічається оазис, немов чарівний острівець біля водойми посеред пустелі. В цю мить як і рожево-пурпурного кольору місто нагадує нам казкову історію маленької дівчинки, котра основну частину життя прожила в ілюзії і сподіванні, а пізніше вдало почала втілювати алюзію в життя. Можна довго міркувати над тим, чому саме вітрила були пурпурового кольору, але якщо постаратися побачити і зустріти їх знову, то помітно, як пурпуровий колір вирізняється поміж усіх своєю надзвичайною насиченістю на будь-якому фоні. Саме пурпурний колір символізує уста, що самі свідчать про поцілунок, як символ кохання і приближення до кольору серця. Саме серце символізує любов, вірність і сподівання. Не так вже і часто зустрічається дві справжніх половинки. Серед усіх символів, амулетів, талісманів, самим надзвичайним символом віри, надії і любові, являється хрестик, як найвеличніший символ любові до нас Бога і Отця. Саме натільний хрестик захищає і оберігає людину. Саме він знаходиться настільки близько, як ніхто, саме він вбирає почуття, емоції, котрі супроводжують людину в житті, і саме він розташований найближче до серця. Образ хреста показує примирення і товариство, в яке вступила людина з Богом. Тому і демони бояться образу хреста і не терплять бачити знак хреста зображеним навіть в повітрі і втікають від нього в той же час.
Хотілося б висловити захват лише від об’єму матеріалу, котрий вміщає собою «Українська Кабала» і побажати Анатолію Криму творити в майбутньому нові шедеври і тішити ними читача.
А.Краля
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
„СКЛЯНКА ЧАСУ*ZEITGLAS” міжнародний літературно-художній журнал та видавництво вул. Шевченка, 31/32 Канів, 19002, Україна. Тел/факс: (04736) 36805 З 1995 року дає рівні можливості маститим і авторам-початківцям. Одночасно українською, російською та німецькою мовами. mailto:zeitglas@ck.ukrtel.net web: www. zeitglas.io.ua Директор: Олександр В. Апальков **************************************************************************** „Склянка Часу*ZeitGlas” Publishing house and international literary - art magazine Street. Schewtschenko, 31/32 Kaniv,19002, Ukraine. Phone/fax: (04736) 36805 Since 1995 gives equal opportunities known and beginning authors. Simultaneously in the Ukrainian, Russian and German languages. mailto:zeitglas@ck.ukrtel.net The director: Alexander W.Apalkow