Альманах «СКІФІЯ-2014-Весна»

(Проза, поезія, есеї, нариси) українською та російською мовами



 

 

 

До 10-го випуску альманаху  

«СКІФІЯ-2014-Весна»   

було запрошено 74 автори України та країн зарубіжжя.


Термін надсилання творів: завершено 25 квітня 2014 року.

 

 ISBN 978-966-2306-63-7

Упорядник: Олександр Апальков
В книзі використано графіку:

Наталії Волотовської - стор: 10, 25, 53, 162, 173, 198, 202, 250,
279, 286, 319.
Аліси Перкміні - стор: 47, 95, 170, 232, 237, 256, 267, 305, 333.

 Обкладинка - робота Євгена Гордієнка, використано фрагмент роботи жудожниці Марини Купкіної.  
Тексти друкуються в редакціі авторів

 

Авторський примірник «СКІФІЯ-2014-Весна»  гарантовано буде надіслано автору в Україні (іноземним авторам надсилається опісля сплати поштових витрат), по виходу в світ.

 

Авторські примірники «СКІФІЯ-2014-Весна»

 будуть надсилатися із 7 червня безоплатно на вказану автороми адресу.
Додаткові примірники - за ціною 50 грн. можна замовити в редакції.  
При замовлені понад 5-ти додаткових примірників, вартість кожного
становитиме 40 грн.

Електронний варіант книги можна переглянути та придбати на сторінці:

http://store.kassiopeya.com/product_info.php?language=ua&products_id=1337

 

 

 

Про альманах СКІФІЯ-2014-Весна

http://youtu.be/dGTTkcJqZsU.


ПРОХАННЯ ДО АВТОРІВ:

Будь ласка, сповістити редакцію про бажану кількість примірників, аби ми змогли вчасно здійснити їх розсилку поштою.

 

АВТОРИ АЛЬМАНАХУ  

«СКІФІЯ-2014-Весна»  

 

Апальков Олександр

Армашев Марк

Бенедишин Любов

Блонський Степан

Боровський-Клюєв Валентин

Буздиган Олександр

Вергун Валерій

Верлан Ірина

Виноградська Галина

Вовнянко Анатолій

Волотовська Наталя

Волошина Галина

Гайдук Марія

Гладиш Тетяна

Григор`єв Владислав

Грицан-Чонка Тетяна

Грібова Ольга

Грушко-Колінько Зінаїда

Гук Віталія

Дем`янюк Марія

Денисенко Христина

Диба Юлія

Дорошенко Любов

Драндар Олександр

Євич Жора

Жусєв-Полтавський Іван

Затовська Людмила

Зільберберг Анна

Іваницька Тетяна

Киян Валія & Лоцький Юра

Кіпніс Єлизавета

Козя Юрко

Комбель Володимир

Комісарук Володимир

Копачинська Богдана

Корецький Віталій

Корсунська Тамара

Костюк Світлана

Кравченко Валентина

Кукурєкін Юрій

Кулаковська Ірина

Куляша Ольга

Малиновська Людмила

Маляж Болеслав

Мамчич Олена

Миргород-Ляшенко Світлана

Москалець Микола

Невінчана Валентина

Нечипельський Назар

Ожеховська Багіра

Олійник Максим

Палагнюк Мар`яна

Панфілова Вікторія

Пащенко Микола

Пепєлишева Наталія

Плетенецька Ярина

Поліський Юрій

Рейцен Євген

Руснак Інна

Савченко Володимир

Самадова Тетяна

Самсонова Оксана

Сердунич Любов

Силіна Лілія

Сироткіна Марія

Скаченко Владлена

Скрипець Микола

Слободянюк Сніжана

Стременна Ніна

Тигипко Валентина

Ушкал Володимир

Цай Любов

Шевернога Маргарита

Щербань Оксана

 

 

Дякуємо всім авторам за участь у спільному проекті.

З повагою Олександр Апальков, редактор альманаху.

 Довідки за тел. (04736) 36805,

або zeitglas@ck.ukrtel.net

 

Уривки творів із альманаху

«СКІФІЯ-2014-Весна»

 

Я вижив дивом,
На кущах
Лежав і небо бачив,
Ледь колихалося в очах
Воно неначе спляче.

А я так мирно озиравсь
Поміж життям і смертю,
Гусак тим часом наближавсь –
То вижити чи вмерти...

 

Юрко Козя, стор. 8. 

 

 

Вульгарно описувати смак непізнаного блюда. Мопассану було простіше, парафраза: врешті решт - насамкінець! Я ж тільки змальовую бачене. Художник смакує фарби, я шукаю слова, можливо, редакторам і критикам блохи, читачам, у надії, суть.
Вдосталь лайна на білому світі, що й язик змією у власній дупі буде. А щодо душі?.. У матку плювати не тільки можна, а й треба! А щодо душі?..
Екскременти – це бездомні Божі котенятка чи цуценятка, що нявкають чи скавучать у надії, що хтось погладить чи обігріє… Принижуються за крихти.
Я зріс під сонцем і не відчув навіть щербатої понівеченої наполовину сирітської долі. А щодо повної сироти – круглий облом! Отож вибачайте за ескіз.
Вона ж нявчала й скавуліла, вигинала та підставляла спину (і не тільки!), аби хтось погладив, опісля гнула спину й горбатилася (і не раз!) за окраєць, що й душа її зачерствіла.
Вона була аналогом троянди, за колючками характеру зберігала сердечні пелюстки. Та кожне жало з усіх, що зліталися на її нектар, залишало поземні рубці. Біль глушила тютюном, алкоголем, наркотиками, допоки не отупіла. Її сирітська кров влилася в сиротинці. Не має хепі енду. Се ля ві.
Сирітська Україна. Гіркі плоди нещасливого кохання і випадкового сексу.
Маленькі папуги, що виросли в клітках, оправлялися й мастурбували під невсипущим оком охоронців та відеокамер, дозріють у черствих папуг-олігархів, які звикли до клітки й клітинного життя.
Вона жила на волі. Дочасно зів’яла від черствості ближніх. Червивих папуг навіть не бачила. А щодо душі?... У всіх вона вільна. Таке DVD: вінець – кінець. Не попробуєш – не відчуєш!

 

Володимир Комісарук, стор. 86. 

 

 

Рідніші нам часом людей із плоті
Герої кінофільму чи новели,
Іллюзії насправді не приходять,
Коли ми в тих іллюзіях живемо.

Іллюзія краси, отам де бридко,
І страх від когось здатися біднішим
Кидають нам, бридким і бідним, виклик,
Та в старості й інакших не потішать.

Летять літа, а маски не злітають,
Вбираючи провини і пороки,
Нам людяність смішніша за брутальність,
Вино ж, вдамо, смакує краще соку. 

 

Віта Гук, стор. 56. 

 

 

 

...Богдан і Оксана мешкали в невеликому заміському будинку. Чоловік частенько рився на присадибній ділянці, вирощуючи то огірочки, то кабачки. А такої полуниці, як у Мартиненка, не знала вся округа! Тричі на рік родила! Ягоди великі, на смак – мед! Оксана ж надзвичайно любила квіти. Стільки турботи вкладала в свої орхідеї! Вони віддячували їй – цвіли, наче в королівській оранжереї, всіма кольорами райдуги. Ще дружина полюбляла балувати чоловіка смачною випічкою: рулети з сиром, вертути з цукром, ватрушки, бублики, пироги. Тож Богдан вважався справжнім ласуном. Не дивно, що він був пишної, можна сказати, величної комплекції, поважний і повільний, тоді, як Оксана, худенька і маленька, шурхала по будинку, наче пташка...

 

Тетяна Гладиш, стор. 96. 

 

Рано, братцы, радуетесь, рано,
Что режим кровавый был смятён.
Всё ещё в неясности тумане
Мглится наш надежды небосклон.
Всё ещё судьбу страны и вашу
Те решают, кто на поводке
У врага; чуть цели в мгле маячат, –
Их судьба висит на волоске.
Вновь вожди торгуются. И следом
Олигархи прут со всех сторон.
У народа им украсть победу
Много легче, чем украсть мильйон.

 

Микола Пащенко, стор. 78. 

 

Guten Tag, meine lieben Freunde! Прошу мені вибачити за тривалу мовчанку, породжену надією на швидку зустріч з вами. Як писав один російський поет: “Увидеться – это здорово, а писем он не любил…”. Та зараз, опісля останніх трагічних подій, я втратив надію на нашу зустріч і тому вирішив описати вам своє життя у цій дивній, малозрозумілій країні. Але про все по черзі.
Ви знаєте, що їхати сюди ми з товаришами вирішили, коли стало зрозуміло, що наш контракт у рідному підприємстві, де починали трудовий шлях, добігає кінця і продовжити його немає жодних шансів, бо конвеєр щодня випускає у світ десятки новеньких, комфортабельних автобусів, які треба працевлаштовувати і на які чекають пасажири по всьому Фатерлянду. Ті самі пасажири, які свого часу чекали нас і яких ми старанно й обережно перевозили скрізь, куди вони бажали. Перевозили комфортно, з нашою традиційною пунктуальністю, дякуючи за дбайливе ставлення до нас, та, незважаючи на тривале дружнє співіснування, настав час розлуки. А ми були ще повні сил та енергії, бажали працювати на користь людям, от і вирішили всім складом нашої дружної автоколони переїхати до далекої України, про яку так багато чули від ветеранів нашої знаменитої фірми-матері MERCEDES...

 

Болеслав Маляж, стор. 109. 

 

Еще одна весна
Бесчинствует безбожно,
Футболя желтый мяч
По синему ковру,
Горланя допоздна,
Что ей совсем не сложно
Мой неуемный плач
Развеять поутру.

То в лужу попадет,
То в островок витрины,
В машинное стекло,
В рекламную мечту –
И полетят вразлет
Законы и доктрины,
Картинно и светло
Ломаясь на лету.

Трещат по швам слова,
И бьются предрассудки.
От желтого мяча
Нет спасу никому.
И, отойдя едва
От этой дерзкой шутки,
Рекламная мечта
Противится уму...

 

Лилія Силіна, стор. 137. 

 

 

В  руїнах недобудованої веранди невеличкої сільської хатини, яку почали переробляти на більш сучасний кшталт і покинули (мабуть, той, хто це затіяв, не розрахував своїх статків) діловито бігають маленькі каченята. Їм відгородили місце біля великого старого холодильника, якого витягли з хати, але не викинули. Тут же і полірований дерев’яний, який знав кращі часи, столик та кілька облізлих замурзаних стільців. На них якесь ганчір’я, дитячий одяг, старі журнали й книжки. Книжки й біля хати – вони звалені просто на купу і вітер шарпає найтоншу з них і шелестить сторінками. Вони, видно, скуплялися роками, коли ще вважалися неабиякою цінністю і ознакою не тільки освіченості, а й заможності їх власника. Але зараз вони нікому не потрібні й перетворилися просто в мотлох, який з часом приберуть. А так як папір має здатність з часом розкладатися і перетворюватися в порох – і то дуже швидко – то зникнуть і вони, не лишивши після себе сліду. Той же, хто десятиліттями скуповував їх, створюючи колекцію дорогоцінних людських думок та історій, хто, напевне, читав і насолоджувався спілкуванням із великими, або якщо й не читав, то мріяв, що прочитають діти- внуки, уже й сам став прахом і з висоти холодильника спокійно позирає на бедлам кругом. Не шукайте помилки, не хитайте головою – все до болю реальне, хоч і нагадує собою фрагмент якоїсь картини Сальвадора Далі: так, на тому самому холодильнику, який біля тих самих качок, стоїть запаяна урна, а на ній прізвище та ім’я власника. Її привезли в село з міста, щоб закопати в землю, ні не так – «чтобы предать прах земле». Але поки вона знаходиться в неподобному місці, а на подвір’ї чути роздратовані жіночі голоси і трубний глас корови, це здається випадковим і розгубленим учасникам драми кощунством і фантасмагорією і нагадує хворобливий сон нездорової людини...

 

Валентина Невінчана, стор. 184. 

 

 

Суспільству кепсько: 
виснажене й хворе.
Чатує час, 
підступний басаврюк.
Ой, горе, горе! –
тихо схлипне Горинь.
О, Боже, Бо... –  
зітхання втопить Буг.

Дніпро –
про дні славетні щось бурмоче.
Десна – як зачарована –
де сни.
Суспільство марить: 
духи й поторочі...
і силует Спасителя 
між них.

 

Любов Бенедишин, стор. 209. 

 

 

 

На вулиці Грушевського в столиці
(О Боже, наш народ спаси!)
Ненависть й злість в серцях іскриться –
Страшні для нації часи.
До Ради рвуться озвіріло.
“Коктейлі” – суміш запальна…
Молодчики із палками уміло
Штурмують “Беркут”– йде війна.
Ті, відбиваючись, стріляють,
Хоча і кулі із пластмас,
Проте і ранять і вбивають…
Вбивають віру нашу в нас.
Де-юре є ми європейці,
Де-факто хто ми? Дикуни?
Вкраїна наша в небезпеці… –
З обох сторін її сини!
Не мають розуму та міри,
Любов до ближнього зника,
Батьки й брати немов жовніри.
…На мир надія є хитка. 

 

Анатолій Вовнянко, стор. 242. 

 

 

 

... На світанку дістались вони Марічкиного села. Жінка запропонувала їм зайти до хати, щоб трохи перепочити та чогось поїсти. Поставивши на стіл узвару, відвареної картоплі та квашеної капусти, Марічка спиталась: «Ми всю дорогу йшли, розмовляли про те й про се, а я досі не знаю як вас звуть!». Жінки загадково переглянулись між собою, і, посміхнувшись, відповіли:
– Мене звати Середа.
– А мене – П’ятниця.
– Якійсь дивні у вас імена! – сказала Марічка.
– Сідай, до столу! – сказала Середа. – Ми тобі усе розповімо. Ми – твої ангели. Ти завжди дотримувалась посту по середах і п’ятницях, шануючи нас. Тому ми зараз тут. У господаря, в якого ти хотіла заночувати, народились страшні помисли. Близько опівночі, коли всі заснули, господар, знаючи про те, що у тебе є гроші, виручені за продаж корови, вирішив тебе вбити. Переконавшись у тому, що ти поринула у глибокий сон, почав за хатою для тебе копати яму. Поки не сталось біди, ми тебе звідти забрали. Коли ти пішла, то додому повернулась із вечорниць його молодша донька і лягла спати на своє звичайне місце. А він, коли яма була вже готова, прийшов з сокирою у сіни. Знаючи про те, що його донька прийде додому на світанку, а на її місці спиш ти, одним помахом руки – відтяв голову. А коли він у жертві впізнав свою донечку, то серце його не витримало…

 

 Іван Жусєв-Полтавський, стор. 283.

 

 

 

...– Да! – схватил трубку за горло по-хозяйски и.о. мэра. Его лицо, бритого наспех мужчины, стало приобретать одухотворённые черты. Между срезом волос и разрезом глаз появились умудрённые мощины. От углов коротко урезанных бакенбард до уголков его рта потянулась линия почёта и приятности. Наконец и само лицо побагровело чуток и перешло в элегантную бледность. – Прекрасно! Несказанно рад! Ждём! – Произнёс он жемчужным журчанием родника, бьющего из-под белой берёзы, в краю родном… И опустил трубку на ложе телефона так, словно опускал он хрустальный цветок в хрустальную вазу.
– Ну, – молвил он затем человечьим голосом, – радуйся, собака. Без ножа зарезал. Завтра сам прилетает. На новёхоньком геликоптере. Это ж надо… А у нас парашей… По всему городу тянет. Воды нет. Ни в одном ресторане чистой посуды не осталось. Утопиться что ли? Боже, – воздел он руки горе, – за что?
– А, – Миша потянул вопиющего за локоток, легонько, – на шашлыки его!
– Кого?
– Губернатора!
– В каком смысле?
– В прямом. Раз-два и зажарили. Салатиком приправили там, и под хорошую водочку – а-а-ам. Милое дело! – Миша изобразил облизывание пальцев, – Где-нибудь в кустах, на набережной или в посадке.
– А собаки? – схватился за голову «олигарх», – собак у нас, как дерьма. Ещё какая укусит. Ты же, сукин сын, их не переловил с моим предшественником. А обещали на выборах, клятвенно! Ты, вон, из мэрии ушёл, а кобели не дремлют. Вот, гляди сюда! – и хозяин поднял со стола кипу бумаг. Это были разноцветные и разного формата листки заявлений от горожан. – Вот, пишут. Слушай и внимай. Да, хоть этот, небезызвестный тебе активист Степан Гнида заявляет, заметь, на прошлой неделе писано, когда я бригаду гицелей из Белоруссии пригласить хотел, слушай, я читаю дословно:
«Рятуйте собак! Вони наші друзі і вірні помічники. Ось вже багато тисячоліть живуть собаки поряд із нами. Супроводжують нас вони всюди – у військових і мирних походах, допомагають оберігати двори наші і кордони, ловлять злочинців, пасуть отари, відшукують наркоту, або просто так, живучи поруч із нами, радуючи нас, тим самим знімають із нас дратливість і хижість. Не чіпайте! Я сам вийду їх захищати із вилами! Або нап‘юся і обблюю усю центральну площу перед будинком рад. Ви мене знаєте. Я такий. З повагою, Степан Гнида.»
– Да, – почесал маковку Миша, – этот может. Он, поборник собачий, мне лично ловчий сачёк поламал. В глаз хотел зарядить. Но я увернулся.
– А вот послушай, – читал и.о.мэра Мише, как читал бы дедушка маленькому внуку, – что он панисал в заявлении от вчерашнего дня: «Рятуйте мене от собак! Вже знахабніли вони. Лізуть у мій двір. Бо у мене сучка із тєчкою. Я її у будці цвяхами забив. А кобеляри пруть, навалом. І такі жахливо лохматі. Шерсть жодними граблями не розчешеш. Кинувся боронитися я на них, із вилами. А мене покусали. Тепер на уколи ходити. Допоможіть фінансово. Рахунок за курс щеплення додаю. Бо собаки не мої, громадські. Тож, ви і покривайте. Напитися мені зара неможна, доктори не дозволяють. Кажуть, ще сказишся. А не покриєте, я піду до суду. Ви мене знаєте! З повагою, Степан Гнида.»  
– Да, – повторил Миша, – этот такой, ещё тот, активист…

 

Олександр Апальков, стор. 333.

 

Хоч на могилах предків бур’яни,
Навіть на тих, що зовсім поруч з нами.
Хизуються ж убогі їх сини
Хоромами й придворними чинами.

Без сорому ведуть своїх дружин
У золоті, у сріблі і в каратах.
А на могилах рідних ні жоржин,
Ні мальв, лиш зрідка заблукала м’ята.

Та росами покриті спориші,
Що мов сльозами плачуть без упину.
А на майданах честі ні душі.
Хто ж захистить розп’яту Україну?

 

Микола Москалець, стор 324. 

 

У видавництві  «Склянка Часу*Zeitglas»

можна придбати опередні випуски альманаху "СКІФІЯ" 

 Попередні випуски деяких альманхів "СКІФІЯ" ще можна придбати післяоплатою (50 грн.), замовивши їх у видавництві zeitglas@ck.ukrtel.net (при замовленні понад 5 додаткових примірників, вартість кожного становитиме 35 грн.)

Коли замовлення призначається для бібліотек, вартість кожного примірника становитиме 30 гр.
(У цьому випадку слід придбати не меньше 3-х примірників. Можливо різних видань.)

 

 

Увага!

Кожний автор, твори якого друкувалися на сторінках міжнародного літературно-мистецького журналу «Склянка Часу*Zeitglas», або на сторінках тематичних альманахів, має право на видання власної книги з 30% знижкою видавничих витрат.

 

 

 



Обновлен 02 авг 2014. Создан 07 мар 2014



  Комментарии       
Всего 9, последний 3 года назад
KristinaDenisenko 27 мар 2014 ответить
"Він побачить світ у січні 2014 року" - наверно, в апреле.
   
zeitglas 06 мая 2014 ответить
Альманах (паперовий варіант) вийде друком у травні ц.р.
tylky-tak 20 мая 2014 ответить
Наведені уривки - смакота! Клас!
Вважаю, що ВЕСНА виявилася успішною, плідною і щедрою на генії.
Свою участь - планую на Осінь-Зиму, видно буже
Валія Киян 21 мая 2014 ответить
Красиво! Чекаю на паперови варіант альманаху
lubavka_s_ 09 июн 2014 ответить
Дякую за анонс! Чекаю на свої примірники альманаху! :)
Валія Киян 14 июн 2014 ответить
Зелений колір мій любимий, тому альманах відразу сподобався. Дуже хороший дизайн обкладинки. В цьому альманасі багато поезії, менше прози. Переважають теми про Майдан і присвячені Шевченку. Таке в нас сьогодення. Зворушує любов до батьківщини в поезії Шеверноги Маргаи, Боровсько-Клюєва Валентина, Мамчич Олени. Цікаві “етюди” Комірука Володимира. Добра проза Маляжа Болеслава, Малиновської Людмили, також сподобався фрагмент з роману “Нрави города КА” Апалькова Олександра. Вцілому настрій від книги оптимістичний і мені це подобається.
zeitglas 21 июн 2014 ответить
Спасибо за полученный мною альманах! Спасибо за то, что Вы есть, а мы с Вами. Не мне, вероятно, оценивать выпуск этого альманаха, но от себя скажу, что это очень здорово, прекрасно, качественно и, конечно же, для всех полезно. Ещё раз благодарен Вам. С уважением, Владислав.
З е-листа выд 20.06.2014
Володимир Комісарук 26 июн 2014 ответить
Вчора отримав авторський примірник «Весна 2014». Прочитав твір Ярини Плетенецької «Пожертва заради вічності». Браво, панянко! Ви реалізували мій задум. І, слава Богу, бо не певен, що у мене вийшло б краще.
zeitglas 30 июн 2014 ответить
Нарис про цей випуск альманаху: http://www.dniprowazirka.com.ua/page.php?c=53
34
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
 
„СКЛЯНКА ЧАСУ*ZEITGLAS” міжнародний літературно-художній журнал та видавництво вул. Шевченка, 31/32 Канів, 19002, Україна. Тел/факс: (04736) 36805 З 1995 року дає рівні можливості маститим і авторам-початківцям. Одночасно українською, російською та німецькою мовами. mailto:zeitglas@ck.ukrtel.net web: www. zeitglas.io.ua Директор: Олександр В. Апальков **************************************************************************** „Склянка Часу*ZeitGlas” Publishing house and international literary - art magazine Street. Schewtschenko, 31/32 Kaniv,19002, Ukraine. Phone/fax: (04736) 36805 Since 1995 gives equal opportunities known and beginning authors. Simultaneously in the Ukrainian, Russian and German languages. mailto:zeitglas@ck.ukrtel.net The director: Alexander W.Apalkow