Анатолій Буртовий - живописець і графік.
Народився 1961 року в селі Гулі, Миронівського району на Київщині.Навчався у Дніпропетровському художньому училищі та Київському поліграфічному інституті на факультеті Книжкова графіка. Член Національної спілки художників України з 1993 року.

Приємно, що опісля першої персональної  виставки у музеї Т. Г. Шевченка, у Каневі 2002 року, художника знову запрошено до новоствореного галерейного приміщення цього державного, знаного у всьому світі Українства закладу.

І, хоча, на презентацію наовї культурницької події зібралося небагато  представників конівського культуртрегерства, старт  свята живопису відбувся. Звісно, працівникам такої поважної наукової ( а музей Шевченка у Каневі є саме науковою установою) слід долугіше вести роботу з поширення інформації про неординарні події. Адже, виставка  робіт Анатолія  Буртового і є такою! Втім, давати поради - справа невдячна й не нова на теренах нашої спільноти...

Тож, повернемося до суті події:

В роботах, принаймні, виставлених - дарма шукатиме глядач сентиментально-втішливих контрастів фарб та тем. Навіть неозброеним оком видно, що  творчіть художника Буртового поєднює у собі традиції іконопису та українського народного мистетства школи Михайла Бойчука.

Цей керунок супроводжує художника через усі представлені на виставці роботи. Шкода, що основні твори з "НОВИНОК" організатрами та "кураторами" розташовано на підставках-прямокутниках, задрапірованими у чорне, на чорному тлі завішаної фронтальної стіни...

Однак, попри це, глядачем сприймається й всотується захоплення майстра пензля пра- та -історичною тематикою: від першозгадок про нашу нинішню країну, через епоху Трипільської культури, страродавньої Русі, монголо-татарської інвазії - аж до сьгодення...

Не полишае  байдужим  і жанр побутової картини.

Помітно і  прагнення художника надти особливого значення кольру.

Як зазначав Григорій Міщенко у публікації журналу "Сучасність" - дійсно, Анатолію Буртовому, як одному із небагатьох наших сучасних майстрів фарбовтілення,  притаманне відчуття сакрального, головним чинником якого є домінанта  символічності, яка складає, вже сама по собі, безмежну тему для художнього перевтілення нашого буття.

Вже зазначалося вище, - саме символіка, реалізована прийомами Буртового у новій серії його робіт, відіграє  не лише роль стимулятора для впровадження ідеї на полотні,  а й провокації виникнення ідеї у свідомості людини, котра споглядає роботи майстра.

Тож, побажаємо художнику здоров`я та подальших здобутків. А всім нам - глядачам - нових відкриттів  його замислів та розширення своїх роздумово-насичених збагачень духу.

Олександр Апальков,

редактор журналу "Склянка Часу*Zeitglas"