"Антологія сучасної новелістики та лірики України” 2014

Проза, поезії, есеї, написані у 2014 році.



"Антологія сучасної новелістики та лірики України”

(Проза, поезії, есеї, написані у 2014 році.) 

 

Вже двадцять років поспіль міжнародний літературно-мистецький журнал

"Склянка Часу*Zeitglas" відкриває нові творчі імена.
А один раз на рік (із 2003) ми готуємо окреме анонсоване видання

Антології сучасної новелістики та лірики України

Ця книги широко представлена на міжнародних книжкових форумах, виставках тощо.

 

Наразі ми вже 12-й випуск.

Паперовий варіант книги побачить світ  у кінці березня 2015 року.  

 

Антологія видається із залученням коштів авторів.

До книги запрошувалися  автори всіх регіонів України.

 

Умови: прозові та поетичні тексти написані у 2014 році

 

Термін надсилання творів завершено  9 лютого 2015 року.

 

Кожен автор  надсилав текст (и) твору (ів) на розгляд редакції м із обов`язковим коротким біографічним нарисом (українською мовою), зазначаючи рік народження (обов*язково!), повну поштову адресу, телефон, публікації, книжки, веб-сайт.

 

Надіслані не належним чином твори  до розгляду не бралися! 

 

Опісля розгдяду надісланого твору або творів,  кожному автору було написано окремого е-листа-відповідь.

ВАЖЛИВО: 

 

* тексти авторів, котрі подають свої твори до нашого видавництва вперше, повинні надсилатися до редакції журналу СЧ у роздруковці на папері з обов`язковим власноручним підписом та доданням електронної версії /CD, або по е-пошті/ в програмі Word або RTF (12 кегль, з чіткою різницею тире від дефісу, перевіреною орфографією, без усяких обрамлень і довільних форматувань) *

*прозові твори з абзацом 7 мм. Виключка «по-формату».

 

Авторський примірник "Антології" гарантовано о  надісилатиметься автору в Україні "Новою поштою", (іноземним авторам надсилається опісля сплати поштових витрат), по виходу в світ.

 

УВАГА! 

 

Розсилка авторських примірників.

 

Авторські примірники антологїі будуть надсилатися НОВОЮ ПОШТОЮ. Тож, будь ласка, чітко вкажіть хто замовляє (прізвище та ім`я по батькові), номер найближчого до адресата її відділення та номер мобільного телефону адресата. 

Вартість примірника становитиме  грн.
(плюс витрати за пересилку)

Додаткові примірники - за ціною  грн. можна замовити в редакції. 
При замовлені понад 5-ти додаткових примірників, вартість кожного
становитиме  грн.

При замовлені додаткових примірників, пересилка їх, разом із авторським, буде відбуватися звичайною поштою. Вартість примірників + поштові витрати.

 

 

Автори "Антології сучасної новелістики та лірики України” 2014

 

Edelweiss Анна

Александрова Світлана

Апальков Олександр

Блонський Степан

Божко Віктор

Бондар Тетяна

Боровський-Клюєв Валентин

Бурнат Каземіж

Буздиган Олександр

Влащик Валерія

Вовнянко Анатолій

Гавришко-Бабічева Алла

Гайворонський Петро

Гасанова Маргарита

Григор`єва Олеся

Грицан-Чонка Тетяна

Гуржій Надія

Даник Володимир

Дем`янюк Марія

Диб`як Неоніла

Дмитрик Володимир

Дмитришин Леонід

Дорожко Леонід

Дяків Оксана

Журенкова Лариса

Завалко Сергій

Заскальний Сергій

Зоря Світлана

Іваніцька Лілія

Іваніцька Тетяна

Каренова Христина

Кирпатовський Віталій

Киян Валія & Юра Лоцький

Кльокта Тетяна

Кобаль Мирослава

Коваленко Лідія

Коваль Володимир

Кожевнік Світлана

Комбель Володимир

Комісарук Володимир

Коназюк Ганна

Копилова Світлана

Корецький Віталій

Корсунська Тамара

Костюк Світлана

Котихова Ганна

Красельникова Тетяна

Кринична Світлана

Круглій Валентина

Кулаковська Ірина

Кулаковський Леонід

Куляша Ольга

Лаврущенко Ельвіра

Левандович Марина

Лерія Кот

Ліпчинський Валентин

Льоська

Мазур Наталя

Максимів Галина

Малиновська Людмила

Мамчич Олена

Микитюк Наталія

Миргород-Ляшенко Світлана

Михайлова Вікторія

Міхалевський Віталій

Мішин Михайло

Москалець Микола

Наслунга Влад

Ницик Андрій

Нізовцов Михайло

Омельченко Олеся

Онищук Катерина

Осінь Тетяна

Охріменко Віктор

Павленко Оксана

Павлюк Світлана

Пащенко Микола

Поїденчук Руслан

Расинська Євгенія

Римаренко Катерина

Савіна Наталія

Сахно Олександр

Семчук Дарія

Силіна Лілія

Сильченко Віра

Сироткіна Марія

Сідаш Марина

Скакодуб Андрій

Сорокін Віктор

Стаднік Лідія

Субота Микола

Судус Юлія

Танська Мирослава

Тилик Ігор

Титаренко Ольга

Третяк Ніна

Тунік Ольга

Туровська Леся

Узікова Оксана

Утки-Отки Володимир

Харакоз Наталія

Хоружий Микола

Царьова-Форост Раїса

Циганова Наталія

Червонюк Ірина

Черничко Марічка

Шевернога Маргарита

Шевченко Дмитро

Шевченко Олена

Шиманський Віктор

Щербань Оксана

Юржека Роман

 

 

Дякую всім учасникам цього спільного проекту.**

 

З повагою, Олександр Апальков, упорядник.

  •  Довідки за тел. (04736) 36805, або zeitglas@ck.ukrtel.net
  • Деякі примірники попередніх випусків Антології  ще можна замовити в редакції післяплатою, за ціною від 45 грн., до 60 грн., + поштові витрати.

 

 

  • З іншими книгами нашого видавництва можна познайомитися на сайті :
  •  http://zeitglas.io.ua/story

 

 

Із рецензій на випуски АНТОЛОГІЇ різних років:

 

 

Є що почитати

Автор рецензії: Ілона БУЦ (джерело: Газета ДЗ від 12.06.2014)


Своєрідним підсумком роботи журналу"Склянка Часу" за 2013 рік стала "Антологія сучасної новелі¬стики та лірики Ук-раїни-2013", яка увібрала в себе найвиразніші зразки сучасної української літератури.
Книга форматна, тут є що почитати. На 527 сторінках розміщені різножанрові прозові та поетичні твори письменників із різних куточків України та близького зарубіжжя.
"Зібрано новий букет, -пише редакція журналу. - Нам хотілося в ньому, як і в попередніх, мати не штучні квіти так званого літературного бомонду, а природні, зібрані на пагорбах, у степах, луках та лісах України. Хай деякі з них надто дикі. Але всі живі".
Дійсно, деякі твори дикі. А все тому, що особливістю видавництва "Склянка Часу" є те, що всі твори друкуються в авторській редакції.
Тут зустрічаємо як знайомі обличчя - Володимр Комісарук, Марія Сироткіна, так і нові обличчя.
Подивували абсурдівки Віктора Охрименка:
Спонтанність
визначають коди,
Природність
сумніви змела.
Здаватись кимось
не виходить?
Чуже змети з свого чола.

Шевченківська тематика встигла "приїстися" читачеві ще в останніх номерах журналу, тому антологія більш спрямована на лірику, нові прийоми, душевну розрядку.
 Цікава гра слів спостерігається у вірші Ніни Стременної "Об... ИЗМАХ":
Обещали рьяно - ...ИЗМЬІ
В лучшем виде -
в коммунИЗМе,
Долго в мозг,
вливая клизмьі.
Но пришли
чрез время прИЗМЬІ
Только лишь
ИДИотИЗМЫ.
 Книга вийшла друком у видавництві "Склянка Часу" накладом 1000 примірників, обкладинка м'яка, кольорова, глянцева. На обкладинці зображений вогонь революції. 

 

---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 

Варто прочитати 
Вважаю, що реалізація таких проектів, як «Антологія -2011» - дуже необхідна та корисна справа, оскільки авторам дає можливість втілити свої творчі здібності, а читачам – дізнатись про нові літературні здобутки.

Ігор Зіньчук

----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 

Антология удалась

 

Много новых авторов, произведения которых действительно напоминают разнообразные цветы. В целом сборник получился очень сильным, и понравилось буквально всё в нём. Отдельный поклон авторам, равноценно владеющим и украинским, и русским языками".


Соколова Елена, г. Киев.

 

---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Думаю, что Антология-2008 должна вызвать преимущественно позитивную реакцию даже у беспристрастных читателей, а у авторов – тем более. Я видела подобное по тематике недавнее издание из Дебальцева. Антология – более "настоящая". Возможно, несколько отличается по "качественному" составу авторов, но энергетики ничуть не меньше! Поначалу немного расстроилась, не увидев тех знакомых по "Клубу по зии", кого уже привыкла читать одними из первых, но аннотация на обложке объяснила особенности сборника. И вот, восторг - с первой страницы! Спасибо за возможность ощущения причастности к чему-то такому общему и настоящему, чего нам всю жизнь не хватает. 
 Удачи в новом проекте. 

Мельник Анна, г. Жёлтые Воды.

 

---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 «Прочитав “Антологію – 04” на одному подиху. Як давній прихильник і поціновувач видавництва “Склянка Часу”, хочу відмітити сучасний дизайн та широку географію авторів видання, багато із яких друкуються вперше.
Очевидно, що “Антологія – 03” глибоко пустила корені в письменницький грунт сучасної новелістики та лірики, а поява нових авторів свідчить про те, що видання вже дало свої паростки і має тенденцію перетворитися із вдало підібраного польового букета в квітучу частину ботанічного саду, яким є весь літературний бомонд України.
Дякую авторам за приємно проведений з книгою час, а видавцю за вміння шукати і знаходити.»


Володимир Самко, м. Канів.

 

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 

Увага!

Кожний автор, твори якого друкувалися на сторінках міжнародного літературно-мистецького журналу «Склянка Часу*Zeitglas», або на сторінках тематичних альманахів, має право на видання власної книги з 30% знижкою видавничих витрат.




*надаючи свої твори, автор погоджується з подальшим публікуванням чи використанням їх тексту в рамках літературних проектів журналу.

Тексти надсилалися на електронну адресу:

zeitglas@ck.ukrtel.net

 
із позначкою «До Антології». 

Адреса редакції:

«Склянка Часу*Zeitglas»
Вул. Шевченка, 31/32,
м. Канів,
Черкаської обл.
19003



Обновлен 27 окт 2016. Создан 04 янв 2015



  Комментарии       
Всего 9, последний 1 год назад
Tfrankivsk 08 фев 2015 ответить
я вже запізнилась? :)чи ще можна надыслати твори?
zeitglas 09 фев 2015 ответить
Листування через е-пошту: zeitglas@ck.ukrtel.net
Володимир Комісарук 13 фев 2015 ответить
Переглянув список авторів «Антологія 2014». Є нові імена. Приємно бачити серед них знаних: Силіну Лілію, Сорокіна Віктора, Хоружого Миколу…, які, певен, нікого не розчарують. Честь і хвала редакції «СЧ» в канун ювілею.
Валія Киян 04 апр 2015 ответить
Отримала «Антологію 2014», дякую! Прочитаю і напишу свої враження.
eva.13 06 мая 2015 ответить
Антологія-2014 вразила своїм об"ємом. Скільки талановитих у нас є людей! Спасибі Олександру Апалькову за таку працю, за те, що ми маємо змогу читати таку гарну книгу. Щодо мінусів Антології, то на мою думку, не варто було починати збірку таким песимістичним твором, який налштовує на негативне. Краще б поставили на початок щось світле. Але це просто моя суб"єктивна думка.
astra 06 мая 2015 ответить
Думается, что уже само название «Антология современной новеллистки и лирики Украины» ко многому обязывает её авторов. Тем не менее, отдельные стихи вызывают явное недоумение. О чём они и зачем они? Авось напечатают?
Как и всегда, восхитила своими образными стихами в «Альманахе» Алла Гавришко-Бабичева.
Наталья Цыганова тоже порадовала.
Понравилось стихотворение Марины Левандович «Литературный инвалид». Особенно строка: «У меня костылики за рифму». Есть над чем задуматься.
В целом же хочется от всего сердца поблагодарить издательство за терпеливый подвижнический труд. И пожелать, если это возможно – разделить поэзию и прозу на два блока, а то, ИМХО, каша получается.
Читач 10 мая 2015 ответить
Антология тем и хороша, что в ней собран разнообразный спектрю. И мастерские и почти беспомощные творения одного года нашей жизни на Земле.
gasanovamargo 25 мая 2015 ответить
С интересом прочитала Антологию 2014. РАЗНООБРАЗИЕ ТЕМ И СПОСОБОВ ИХ ВЫРАЖЕНИЯ СОЗДАЮТ ОСОБЫЙ ШАРМ. Считаю возможным за ярко проявленные искренность, откровенность, любовь к людям, особую возвышенность духа и духовности выделить следующих авторов: Сідаш Марину,Боровського-Клюэва Валентина, Вовняко Анатолія, Узикову Оксану, Александрову Світлану, Комісарук Володимира, Кожевнік СВітлану, Сильченко Віру, Щербань Оксану, Павлюк Світлану. Осінь Тетяну, Чорничко Марічку.
Спасибо устроителям Антолгий за возможность высказаться и полчить энергетический духовный импульс от многих соавторов!!!
Один из авторов Маргарита Гасанова. 26 мая 2015 г.
zeitglas 14 дек 2015 ответить
Доброго здоров’я , Олександре Володимировичу . Насамперед вдячна за можливість ознайомитися з Антологією Сучасної Новелістики та лірики України за 2014 рік.
Сама назва сповіщає читача про річний збір урожаю на творчій ниві. Твори , що вміщує собою Антологія сучасної та лірики України за 2014 рік немов виплаканий жаль і біль за полеглими синами нашої країни, котрі боролися за вільне слово , думку і краще майбутнє. Народ ще досі перебуває в тривозі за майбутнє нашої країни. Письменники, поети, журналісти, що активно беруть участь у донесенні інформації до читача, ще досі не можуть подолати бар’єр утиску цензури. Новелістика досить сильно охопила творення вільного слова, вільного писемства в Україні і для іноземного читача. Ліричні твори немов приглушені утиском письменника самого себе, що струмується від виплеску емоцій на волю.
Плодами Антології сучасної новелістики та лірики України за 2014 рік відверто кажучи задоволена. Сподобались коротенькі уривки Петра Гайворонського «Приватний апокаліпсис».
Не могла пройти повз рядків Лесі Туровської з «SUME SUPERBIAM» : «В столовую случайно залетел воробей. Приземлился на стол и давай клевать крошки. Находчивый! Вообще, когда с екзаменами хорошо – любая мелочь приобретает праздничный оттенок.» і такі: «Во-первых , это же невероятно трудно – сдавать следующий экзамен – на другой день после предыдущего.»
Припала до душі стаття Сідаш Марини «Бережімо своїх мам». Повністю солідарна з думкою журналіста, письменниці, поетеси. Чудові вірші юриста з Кіровоградщини Боровського-Клюєва Валентина:
Я не шукав земного раю,
Ні щастя на чужому полі –
За день прожитий вдячний долі
Й прийдешній день благословляю.

Лише лелію сподівання
Пройтися давніми стежками
І трунок першого кохання
Допити спраглими устами.

Я долі борг віддав сповна
Й моєю мрією зосталось,
Щоб забриніла ще струна,
Що так раптово обірвалась.

ОЗОВИСЬ, МОЯ ДОЛЕ
Давно те було. Та пройшло…, пролетіло…
Вже скроні прикрасились інеєм білим,
Дорога за обрій мені простелилась,
А доля моя десь в путі забарилась.
Її я зову, її кличу, гукаю:
Прийди ж ти до мене омріяний раю!
Прилинь, обійми, приголуб, пригорнися!
Ой, доленько, доле, де ти? Озовися.
Де ти заблукала, кого покохала,
Скажи, моя доле, кому ти дісталась?
Скажи, хто цілує уста твої й руки?
Ой, доленько, доле, гірка моя муко…
Зорею зійди у вечірньому небі,
Я буду щоночі дивитись на тебе,
Хмариною, тінню пливи наді мною,
Або упади на долину росою…
Я доп’яну буду тобою впиватись.
Ой, доленько, доле, у мене ж одна ти,
Одна в усім світі, другої не треба.
Навчи ж мене, доле, як жити без тебе?
Тебе я зову, тебе кличу, гукаю:
Прийди ж ти до мене омріяний раю,
Прилинь, обійми, приголуб, пригорнися.
Ой доленько, доле, де ти? Озовися…

А МЕНІ ЖУРНО, ЯК ЗГАДАЮ
Бузковий вечір тихо плине,
Леліє полем далина
Й сумний перегук журавлиний
З-за небокраю долина.

І мені журно, як згадаю
До хати стежку край воріт.
Квітучу вишню в ріднім краї
І явір, схилений на пліт.
Рясні серпневі зорепади
Й багрянці вранішніх заграв,
І як вечірню серенаду
Цвіркун на скрипці вигравав.

І як чаклун Волосожар
На небосхилі сіяв чари,
Й рогатий місяць серед хмар
Стеріг сто зоряну отару.

… Щемить душа, коли згадаю,
Хоча спливло немало літ,
Стару хатину в отчім краї
І кущ калини край воріт.

ЯК ПРОСУРМИТЬ МІЙ ЧАС ВІДБІЙ
Як просурмить мені мій час відбій
І з плоттю розпрощається душа
Розбурхається вічності прибій
Й нове життя возродять небеса.

І промайнуть миттєвості – літа,
Хвилини радості й печалі,
Розвіється житейська суєта,
Коли дістануся останнього причалу.




Минуле пролетить перед очима
Й сліди мого нехитрого буття
Відійдуть в казку щебетом пташиним –
І звідти вже не буде вороття.

І джерело родинного тепла,
Стежина в шпориші до батьківського дому
Й та пісня, що відрадою була,
Й вечірні терції малинового дзвону.

І моїх роздумів римований мотив,
І музи мелодійні струни,
І веселкових барв мінливий перелив,
Й поезії зелені вруна.

І хоч мене чекає забуття,
Зерно, що сіяли дбайливо руки,
Все ж проросте колоссям крізь літа
У спадок правнукам й онукам.

ЗА МАШКАРОЮ НЕ ХОВАЙ ОБЛИЧЧЯ
За машкарою не ховай обличчя
Підступно, підло і лукаво
І ти не скіф до бою звичний,
І не легенда вікової слави.




Бо він ішов «на ви» із піднятим забралом,
І ворога долав у чесному двобої,
Неславою меча не оскверняв
І своє ім’я не вкривав ганьбою.

Не погана оповідка Зорі Світлани «Крути». Вдало вилиті рядки на папері про Буремний схід.
Хороший вірш Корсунської Тамари :
САГА
Ідуть сніги в зимовому окружжі,
Пливуть вони в заправах крижаних.
Південний Буг в льодах, а у забужжі
Здійнявся сокіл до небес від них.

Лиш помах крил – і восьма частка кола!
І знову – наче циркуль креслить світ,
Оманливий, засніжений, відколи
Зима посіяла морозний цвіт.

Усе не так, як нам того бажалось,
Але яка безмежна чистота!
Світ білих квітів у колючих жалах,
А понад ними неба висота!

Та із-за сходу випливли жахіття,
Прошелестіли подихом : «АТО».
Помножені в примарах лихоліття:
За нами вслід, не відставай, а то,
Щоб не пізнать того, що Вавилоном
В доісторичності епохи знебуло:
Царі не дорожили навіть троном,
Лягали птахи звідти на крило!

Правителі, приковані цепами,
Лишилися край мурів, як раби,
Гриміли, мов камінням, черепами
Прапрадідів з минулої доби,
Які пізнали силу, і розкоші,
І владу, що синам передали,
Красу лілеї, осторогу рожі,
Передову боїв і їх тили.

Все згинуло, усе взялось вогнями,
Сини товчуть під містом черепи
Тих хто були їм рідними батьками.
Дають їм пить кровавої ропи.

Така відплата за ледаче щастя,
Немає у віках прощення їм!
За предків і правнукам воздастя,
Що знехтували гонором своїм,

Що рід славетний не пошанували,
Багатство ставили понад усе.
Упали під війни дев’ятим валом,
Що повсякчас спустошення несе.

Запався час в тартарі , а натомість
Настала неприкаяна доба,
Коли душа, пізнавши невагомість,
Над безвістю могил летить – ступа.

Не відать де поховані герої –
Богун, Нечай Данило, Залізняк…
Шукати їх, немов останків Трої,
І не знайти, не відшукать ніяк!

Потоптані святині і клейноди,
Як говорив Тарас, «за ковбасу».
Забути все! Дивуються народи.
А я вдуші таємне щось несу.

Якусь величну, вічну таємницю,
Яка зоріє в поглядах краян,
Бо душі в нас крилаті, наче птиці –
У них зійшлось прадавнє : Інь і Янь.

У них світанків юні перевесла,
У них зорі вечірньої вікно,
В них віковічна крига дивом скресла,
І нам усім тепер не все одно,

Якою мовою говоримо щоднини,
Які пісні у серці й на вустах,
Який у хаті захист для дитини,
Чи вишні розкошують у садах.


І гримнула гроза в посередзим’ї,
Постала лицарська сувора рать.
Наш воїне з козацьких лав, з роси і
Води тобі! А ще – перемагать!
Чудова розповідь Семчук Дарії «Розчарування» у супроводі з рядками : «Найсильніше почуття – розчарування. Не образа, не ревнощі і навіть не ненависть… після них залишається хоч щось в душі, після розчарування – порожнеча» Еріх Марії Ремарк.
Гарні вірші Дяків Оксани – члена національної спілки журналістів України з Тернопільщини: «»Тарасове Слово», «Духовний лідер».
Чудові вірші Узікової Оксани з Калінінградщини, а саме :
БІЛИЙ КИЛИМ ЗАБУТТЯ
Гойдають мрії забуття.
Бо ти – не мій, я – не твоя.

З тобою я не буду жити
Лиш погляд твій ночами пити

І забувати про Любов
Про ту гарячу мою кров

Це білий килим забуття,
Бо ти - не мій, я – не твоя.

ВСЕ ПОЄДНАЛОСЬ У ЛЮБОВІ
Все поєдналось у Любові
Назад нема їй вороття
І ми ідем назустріч долі
Це білий килим забуття…


Забули ми і сум і сльози
Забули радість ніжних слів
В душах немає вже негоди
Лиш мрії як із райських снів.

Ми в забутті щасливі стали
Спочили душі від жаги
Води святої ми не брали
Зустрілись очі. Погляди…

Свята вода, Святе кохання
Жива мов та вода жива
То не ілюзія й омана
То вічний килим забуття…

Свята вода очистить душі
І піднесемось ми до раю
Любов ніщо вже не порушить
Люби мене, тебе благаю!

Люби мене як вічну мрію
Як щастя, сон, люби завжди
І я любов твою лелію
Як райські сни і як зірки.

Тебе невпинно я кохаю
І в серці зірка сяюча
Любов ніколи не вмирає
Це білий килим забуття…
***
Засніжена смерека стояла уночі
Мій милий так далеко, в душі ідуть дощі
Ну розкажи, смереко, де щастя те знайти?
Таке як смерекове і чисте як дощі
Таке як кришталеве, засніжене вночі
І хай засяє сонце, нехай пройдуть дощі
Хай щастя буде тихим як смерековий ліс
Хай щастя буде чистим мов той біленький сніг
Хай почуття прозорі приваблюють тебе
І як Карпатські зорі люби завжди мене
І як Карпатську зірку поклич мене вночі
Любов згасає швидко, а ти мене прости
Хай смерековий спокій всю душу обійме
І хай зимовий холод Любов мою несе
Несе її по світу, до люблячих сердець
В душі не буде снігу
Вогонь душі воскрес!

Гарні вірші Бруната Каземіжа – польського поета :
БЕЗМЕЖНИЙ ВСЕСВІТ
Десятиповерхова коробка
Кидає тінь на Твою могилу
Всякне волога
пам’яті
а Твої вірші
все ще струменітимуть
польськими значеннями
не змирюсь із безконечністю ночі
доки сам не впаду
їй на дно
в імлистій блакиті
небесної гармонії
зустрінемось ніби й не розставалися.

Подобаються вірші Росинської Євгенії :
Не верю в искупленье зла.
От обіщаний правді куцых
Не станет деревом зола,
Руины в храм не обернутся.
Что толку у судьбы просить
Обидчику снов казни вещих?
Им мёртвого не воскресить,
Обиженного не утешить.
О справедливости вещать
Смешно. Восполнить как утрату?
И странно было б замещать
Жизнь праведника смертью ката.
Что толку тешить сироту:
Мол, матери убийца пойман?
Нет, сотворённую беду
Бедой восполнить – не довольно.

МИРНЫМ СООТЕЧЕСТВЕННИКАМ
Не притворяйтесь, будто нет войны
И нефтедоллар – первая забота.
За полминуты вашей тишины
В последний раз увидел звёзды кто-то,
Спокойствие, ваш мирный сон и дом,
Ваш телевечір, прочих нужд толока
Оплачены немыслимым трудом,
Не знаючим ни отдыха, ни срока.

Не жалуйтесь на редукую суму.
Ах – газ, ах – свет! – сонм неурядиц копим…
Вам холодно? Пожалуйтесь тому,
Кто спал сегодня в ледяном окопе.

Те, кто сейчас в бою или убит,
Кто с кочки вашей лузерски неловок,
Вам ваши жизни выдали в кредит
По совести без плавных котировок.

ИСТОРИЯ
Всё уже было: и восток
И вавилонское проклятье,
И в схватке за земли клочок
Родства не помнящие братья.

Однако, - снова и всерьёз.
Фарс для истории неводом.
Плескаясь в океане слёз,
Вновь Каин празднует победу?




Нет, здесь иначе жизнь течет.
Бессильны библия и злоба,
Когда в азарте – чья возьмёт? –
Над пропастью повисли оба.




Дуже чутливі вірші Олександрової Світлани :
В ПАМ'ЯТЬ ЗАГИБЛОМУ ДРУГОВІ

Пішов на схід. Та повернутись обіцяв.
Я пам’ятаю, як гуртом ми проводжали
Тебе в АТО. А ти сміявся та не знав,
Що там, на небі, вже для тебе готували.

Ти був в боях, ти бачив ворога лице,
Хоче лицем його оскал навряд чи зветься,
Коли попав із побратимами в кільце,
Ти розумів, що битись на смерть доведеться.

А мати в ніч ніяк заснути не могла,
Чомусь молилась, довго-довго так молилась,
Неначе серцем поруч весь цей час була,
Аж поки пташка у вікно її забилась.

І в цю хвилину зрозуміла: «Вже нема
Її соколика», бо то в віконце билась
Його душа, мов птах, самотня та сумна,
І головою мати стомленно схилилась.

Мій друг – герой, загинув вчора на війні,
І ми продовжувати маєм його справу,
Стати на захист української землі
Бо захищаєм Батьківщину та державу.


Всіх до одного ми повинні пам’ятати,
Хто нас в цей час тяжкий на сході захищав,
Щоб знала кожна жінка, вбита горем мати,
Що не даремно син життя своє віддав.

ВОЇНАМ АТО
Я дивлюсь на світлини бійців,
Щирі посмішки, втомлені очі,
Сиві скроні та безліч рубців…
А мій розум сприйняти не хоче:
Це не сон, не синдром маячні,
Це війна не в далекій країні,
Не в Іраку чи десь там в Чечні,
А в вишневій моїй Україні.
Саме зараз її вояки
Схід країни від за захищають,
Б’ються на смерть мої земляки,
Кров’ю землю святу поливають.
Щоб країна ввійшла в майбуття
Вільна, сильна, без чвар та війни.
Віддають саме цінне – життя,
України найкращі сини!

ВЕРНУЛСЯ С ПЛЕНА
Живой! Вернулся! Глупая реву…
Слова подруги десять раз читаю:
«Почти два месяца сын был у них в плену!»…
А я, от счастья, всё равно ридаю.
И струйкой слёзы катятся из глаз:
«Их отпустили методом обмела…»
«Спасибо Господи!» шепчу в который раз,
За то, что сын чужой вернулся с плена.
Ведь нет сей час чужих нам сыновей,
Все – наши, и за всех переживаем,
И за сынов, нам неизвестных, матерей,
Как за своїх, молитвы повторяем.

Дуже сподобався вірш Завалко Сергія:
КНИГА
Чому я знов не говіркий?
Чому душа все плаче й плаче?
Я вирвав з книги сторінки,
Яких раніше і не бачив.

Я був холодний до жалю,
Не визнавав свої невдачі,
Я Бога лиш про те молю,
Щоб Він гріхи мені пробачив.

Назад немає вороття,
Минуле – як бурхлива повінь,
Хтось пише книгу про життя,
Для мене моя книга сповідь.

Минають дні, минуть роки,
А я писатиму все більше.
Любов на відстані руки,
Але вона вже зовсім інша.
На жаль, не знає серце нот,
Які розтоплять вічну кригу.
Хтось закриває свій блокнот,
А я закрию свою книгу.
Досить актуальна розповідь Edelweiss Анни з міста Кіровограду, присвячена любим бабусі й дідусю, котрі ділилися спогадами про війну, яку пережили з дітлахами.
Чудові вірші Мазур Наталії з Поділля :
ВДАРИЛИ ДЗВОНИ
Вдарили дзвони! Бентежно, нервово, розлого!
Вдарили дзвони у болісно-лютий набат.
Відзвук сполоханим птахом полинув до Бога,
Криком тривожним наповнивши душі стократ.

Дзвони все били і били на білій дзвіниці.
Глух паламар, та видзвонював гучно, як міг.
Годі! Отямтеся! Кров – то не просто водиця!
Дзвони, немов заклинанням, благали усіх.




… В тата безсило котилися сльози рікою,
В грудях у матері бився розпачливий крик:
«Сину мій, сину! Синочку єдиний! Герою!
Ти для Вітчизни і матері був захисник…»

Дзвони дзвеніли, шаліли від крику і болю.
«Отче Правдивий Святий, що на небі єси,
Хай буде воля Твоя, - пронеслось над юрбою, -
Боже, почуй! Збережи нас, помилуй, спаси!»

ХИЖА ТІНЬ
Пташині зграї дружно з далени
верталися до рідного порогу,
Де пролісок ще додивився сни,
В проталину встромивши босу ногу.

Сухе дубове листя, наче плед,
Йому узимку вигрівало плечі.
Тепер густий небесний фіолет
Всі пелюстки пофарбував малечі.

Він мирно спав. Хмаринок буруни
Пливли услід за далеччю ясною,
Та вже повзла тінь хижої війни,
Що називалась «руською весною».

ЛЕТІЛИ ЛЕЛЕКИ
Летіли лелеки, лишаючи в небі «курли».
Летіли здалеку, спішили до рідного дому…
На крилах весну і надію на щастя несли
На землю Вітчизни летіли, долаючи втому.

Їх кликала пам'ять батьків і священна земля,
І теплі дощі, і молочні тумани світання.
І стежка в’юнка , на якій рудокосе маля
Так довго махало услід на прощання…

Їх кликали трави, що буйно росли бережком,
І запах п’янкий чебрецю, материнки і м’яти .
І гамір хлоп’ят голопузих над тихим ставком,
Коли понад вечір вони прибігали купатись.

Вкладали у мирне «курли» вічну радість і щем,
І світлу любов, і надію, та віру пташину,
Бо в ріднім краю жити краще для них, та іще:
Зрікатись не вміли ніколи птахи батьківщини.

СУМ І ВЕСНА
Вже сорок днів лікує втрати час.
Вже пісня «Лине кача» одзвучала.
Молитва тиха, тризна і свіча…
І сотня воїнами Світла стала.

Тамуєм сльози, ревний біль і крик
За тими, хто за небокрай полинув.
На місці страти – тисячі гвоздик…
Сум і весна… Майдан гірчить полинно.

Ті, що в безсмерті, нам дають наказ:
Хай не панують чужаки – заброди!
Живіть, боріться і не зрадьте нас!
Здобудьте волю для свого народу!

Гарні вірші Божко Віктора з Дніпропетровська:
ЗАПОРОЖЦІ
Де кінчаються маршрути –
Починається блакить.
Час і пісню затягнути,
А заспівувач мовчить.

Від Азова до Дунаю,
Від Орелю до Карпат
Гостра шабля не питає
Кум ти Богові чи сват.

Не бери собі, могило,
Нашу пісню бойову, -
Забренчить вона стокрило
І підніме булаву.

На тугій високій ноті
Нас почують і Боги.
Хай опиняться в болоті
Наші кляті вороги.



Випробовує нас доля
І не просить нагород,
Там де пісня там і воля,
А де воля там народ.

Не втопити нас у ложці
Благородної смоли, -
Ми навіки Запорожці.
Ми безсмертні як орли.

СВЯТА ВЕЧЕРЯ
Пам’ятаю калини красу
Над струмком у веселому русі,
Та не їм я вечерю несу –
Я вечерю несу до бабусі.

Під ногами порипує сніг,
Аж луна крижана понад світом.
Ось і теплий бабусин поріг,
Що завжди мені дихає літом.

Я постукаю в шибку вікна,
І квапливо обізветься клямка.
Увійду, а завія сумна
За дверима від злості заплямка.




Ніби в інше потрапив життя,
Так врочисто в оселі, святково;
На обрусі – Різдвяна кутя,
Що освячує думку і слово.

Розмовляє з душею душа,
Їм ніщо не стає на заваді.
А вечірня зоря поспіша
Досхочу порадіти розраді.

Неймовірно зворушлива мить –
Над лампадою запах мімози.
І якщо моє серце щемить,
То, напевне віщує морози.

Не вікно – білосніжне панно,
Розмальоване пензлем покути.
А дитинство на те і дано:
Не збагнути, але й незабути.

В мерехтливому вирі зірок
Відчуваю шляхетний патрицій –
Чистоту благодатних думок
І красу українських традицій.





ЧЕТВЕРТИЙ МІСЯЦЬ ЛІТА
Розцвіла моя орбіта
Там де райдуга і сміх
Я четвертий місяць літа,
Я вітаю Вас усіх.

Поливаю сині квіти
І радію мов дитя:
Я – четвертий місяць літа,
Я приємне відкриття.

Піруети чи кульбіта
Закрутити на шосе?
Я – четвертий місяць літа,
Я віднині можу все.

Озивається трембіта
І кружляє чорногуз
Я четвертий місяць літа,
Я прихильник вічних муз.

Буду сяяти і гріти
щоб могли ви розгадать:
Я – четвертий місяць літа,
Світанкова благодать.
Хороший вірш Бондар Тетяни з Миколаївщини:



СТОП-КАДР
Зачаїлося небо похмурим дощем.
Блок-пости – у звичайнім режимі.
Спершу наш. Потім другий минаєм. І щем:
Чи не сон? Де це я? В Україні!

200 років святкуємо разом усі
Від Народження батька – Тараса.
Запланований був вже давно у Москві
Спільний наш Ювілей тут, на трасі.

У руках – автомати. Обабіч доріг
БТР, снайпери, кулемети…
Всі чекають: чи скоро святковий пиріг
Подадуть дипломати й поети?

І не знаєш, що краще в вітання сказать:
«Не стріляй!» чи «Борися - побориш»,
Чи змовчати. Бо можеш когось налякать,
Як Тарасовою заговориш.

Тож зі святом Шевченка, російські брати.
Та чи зможемо ми зрозуміти,
Як змогли два народи до цього дійти?
Всі ми з вами Адамові діти.




Подобається творчість Комісарука Володимира з Хмельниччини:
СПОЧАТКУ БУЛО СЛОВО…
«Спочатку було Слово, і Слово було в Бога, і Бог було Слово.».
Велика мудрість в Божім Слові.
Сузір’ям слів честь і хвала.
Прекрасна українська мова –
Дзвінка, як води джерела.
Милує слух, жива, співуча,
Хвилює і нуртує кров.
Від неї вмить зоріють очі.
Найкраща рідна мова з мов.
Вона серця єднає й душі,
Гуртує в нарід, живить нас,
Була, щоб Україна непорушна
І дух козацький щоб не згас.
Хай перше слово наше «мама»
Завжди по-рідному звучить.
Вітчизна й мова будуть з нами –
Бог не залишить нас й на мить.
Припали до душі такі рядки з статті про віру : «Кожна людина, яка вірить у долю, визнає її існування свідомо чи підсвідомо вірить у Бога, як гармонію Всесвіту і визнає диявола, який її порушує – злу рокованість, фатум. І хоч різні народи Бога називають по-різному і йдуть до Нього різними шляхами і путівцями із-за розрізненості мов, націй,рас і виховання – Божа воля, - непізнана гармонія Всесвіту, енергія неосяжного космосу – єдина для всіх людей на Землі.»
Гарний вірш : ПРИСВЯТИ
Іскробожним…
Не всім дано будити розум.
І в душах совість також не всім.
По склу життя ходити босим
Й себе пізнати передусім.
Поетам…
Давайте, браття, вись дерзати
І не терзати букв і слів.
Поет не може не літати,
Й в серцях відлунює хай спів.
Спокійно він не може спати,
Коли чиясь біда прийде:
Не на піар, не для дебатів
Він стріли слова віднайде.
Поет не може промовчати,
Коли сльоза чиясь впаде,
Коли будують птахам грати, -
Завжди, ніколи і ніде!

Пам’яті Переца Маркіша і його достойних…
Є імена.
Їх всує не вживають.
Не наряджають
В тоги на свій кшталт.
Є імена,
Яких не забувають.
Бо творчість їх –
Є всіх
Безцінний скарб.
Розрядила зміст Антології сучасної новелістики та лірики України Кожевнік Світлана казкою про вербу.



Гарний вірш Тилика Ігора з Києва :
ДОСВІТНІ РОЗДУМИ
На ранок випав сніг на грішну землю
Мов білий аркуш на сум’яття дум
Все почалось як завше, як уперше
І прикрощі, і радощі і сум.

Все, як колись, за сотні довгих років
До цього тихого, ясного дня
Немов і зараз чуєш кроки
Усіх, хто жив колись, кого тепер нема…

Час поєднав усіх в химерній долі
Мов в краплі бурштину, котрій мільйони літ
Коли її тримаєш на долоні
Здається пізнаєш цей незбагнений світ.
Сподобались фантастичні розповіді Володимира Даника.
Подобаються вірші Стаднік Лідії:
МАЛЮНОК
Намалюю на папері
Синій вечір, хату, двері,
Піч і вогник, як зірниця,
У кутку – важка полиця.
Там живуть казки, романи,
А внизу – ослінчик мами.
Далі скатерка картата,
Бриль на ній мойого тата.
Біля печі – самотина…
Тобто я – батьків дитина.
ДО ДУШІ
Ти потерпи, благаю, потерпи,
О зранена душа моя, небого.
Оглянься лиш – дороги навкруги,
Глибокі колії і зщерблені пороги.
І не лети на крилах у світи,
Зостанься тут, на втоптаній леваді,
Де джерело холодне дзюркотить
Й гніздо лелеки на батьківській хаті.
І голуби, що взимку прилетять,
Із лісу й сядуть на старій дзвіниці,
Та й загудуть одвічний свій мотив
За пригоршню добірної пшениці.

ПРО ЛЮБОВ
«Яка ти ніжна і вродлива –
Шепоче вітровій, -
Ти не спіши, лише хвилину,
Біля душі постій.
Я не наближусь ні на поступ,
Лиш серденьком торкну,
Зберу акорди веселкові
Та й музику складу.
Її почуєш на світанні
У волошковій млі,
Моя ти птаха полохлива,
Єдина на землі…»


Подобаються вірші Сахна Олександра з Одещини :
ПРИВАТНИК РАЯ МОЕГО
Стою… Молчу… Робею…
В глазах твоїх я вижу небеса…
Ты знаешь… Ведь не смею…
Сказать тебе что написал…
Немало строк… О том прекрасном…
Что воплотила на земле…
Всё то что жаждал ненапрасно…
Стремясь к тебе…
Теперь я знаю… Понял… Встретил…
Пусть называют то судьбой…
Я в рай не метил…
Но… Теперь с тобой!

ПРЕКРАСНАЯ ПОДРУГА ТЫ МОЯ…
На Богом брошенный планете
В забытой всеми тишине!
С тобой мы были словно дети
Вдвоем, в раю, наедине!
Ты говорила ты достоен
Всё что задумал получить
Прекрасно зная, что не стою
Лишь одного – с тобою быть!
Прекрасно зная, что не стою
Лишь одного с тобою быть!
Прекрасно знаю – так и скрою
Что может быть тебя любил,
Минут последних мне хватило,
Чтоб понять что себя лишил!
Я видел… Просто твои слёзы
Печаль, немного доброты –
Так погибали наши грёзы,
Где были только я и ты!
Они так тихо погибали
И может даже не жили
Возможно мы давно поняли
Что для других нас родили!
На Богом брошенной планете
Там были только ты и я
Обнявшись мило словно дети,
Как – будто старые друзья!
И в мире не было мгновения
Прекрасней тихой той любви
И тех объятий, откровенья
И дружбы, что мы обрели!..

Подобається вірш Сильченко Віри:
А життя, ніби свічка на протязі,
Коливається в різні боки.
Ніби мчиш на шаленому потязі
І ландшафтом минають роки.

Зупинити ніхто їх не може,
Бо не коні, що мають вузду.
Я за те, щоб вони (не дай Боже),
Не спинили ритмічну ходу.

Ми не маємо впливу на дійство,
Що записано в книзі земній,
Та бажаю, щоб, таки дійсно
Тут по довше тривав би вік мій…

Хай життя, ніби свічка на протязі,
Коливається в різні боки,
Бо на цьому шаленому потязі
Від’їжджають у Всесвіт роки.
Досить хороші вірші Круглій Валентини з Ковельщини:
ІДУ…
Іду довкола і навколо.
Нема годинника, а час
Заплутав дні в суцільне коло
І навпростець тікає в нас.
Вже не лишилося нічого.
Одна сорочка до колін,
Одні уста одну тривогу
Спиняють в церкві на поклін.
Нагнулось слово, вірять в Бога.
Мовчить, ридаючи, німе.
І квилить, квилить босоноге,
Стікає свічкою, пече.
Сидить самотньо і забуто.
Як те загублене дитя.
А чорний дим, як м’ята й рута,
Болить і рветься навмання.
Згоріло слово, ледве тліє.
Хіба ж то вперше вже горить?
Я підійму, я ще зумію.
І з попелу переболить.
І час повернеться на завтра.
Зростуть опалені жнива…
Найменших сліз вона не варта.
Безглузда, проклята війна.

ПОМАХОМ КРИЛА
І кличе небо помахом крила.
Назад вернути вже немає змоги.
В безпутті днів не пам'ять віджила,
А в розуму вже відібрало ноги.

Тремтять слова дощами на лиці.
Спинилось вчора і не йде у завтра.
Ще стигнуть букви , писані в листі,
Й так холодно горить у серці ватра.

От стерти б все, почати все не так.
Слівця маленькі позбирати в слово.
Щоб літа не було, а чорний птах
Згубився в тіні вечора сльозою.

Не буде більше в осені світанків,
Не буде у весни народжених бажань,
Не буде літа сонячного ранків.
Зими не буде від усіх страждань.


Нема нічого і ніде нікого,
Безтілі постаті і в них душі нема.
Заплутавсь час у просторі убого…
Хоч в цьому світі лиш тебе нема…

Гарний вірш Шеверноги Маргарити :
РІЗДВЯНА НІЧ
Так тихо, що чутно, як падає сніг –
Сріблясто – іскристий, пухнастий, лапатий,
Вкриває сліди від малесеньких ніг,
Що стежку топтали від хати до хати.

«Христос народився! Славімо його!» -
Віншують дзвінкі голосочки дитячі,
Бажають здоров’я, достатку – всього,
Що можуть вмістити сердечка гарячі.

І сходить на землю з небес благодать,
Теплом огортає, неначе дитину,
А люди в оселях любесенько сплять.
Хай Бог береже від незгод Україну!

Подобається вірш Коваленко Лідії з Черкащини :
ЛІРИЧНИЙ РОМАНС
Окрилює доля блакитні вітрила,
Бо місяць на небі співає романс.
І серцю, притихлому, очі відкрила
На бажану душу, мов чистий алмаз.

На струнах гітари вітрець виграває,
Ніжніше лунає ліричний романс.
А серце із серцем невтомно кружляють,
Несе їх у мріях розчулений вальс.

Прозріли серця, немов зорі знаменні,
Настав для обох ощасливлений час.
Сяйнули слова у коханні натхненнім,
Як доля співає ліричний романс.

Подобаються рядки Судус Юлії, присвячені трагедії на Україні, що трапилася в 2013-2014 роках, яка забрала вже сотні життів та триває ще дотепер.
Гарний вірш Копилової Світлани з міста Нововолинська :
Новорічне свято.
Як нас тут багато.
Привітаємо сердечно вас.
Будемо співати,
Казку промовляти,
Бо сьогодні дітям,
Веселитись час.
Принесли ялинку
Чарівні дві феї,
Одягли її в мереживо гірлянд.
Тільки Дід Мороз
Замешкався сьогодні.
А без нього, друзі,
Що за маскарад?
Падають сніжинки,
Все навколо біле.
Диха візерунком
Жартівник на скло.
Ми його зігрієм
Добрими ділами,
Бо йому раз в році
Хочеться в тепло.

Подобається вірш Шевченко Олени:
КОМУ ПОТРІБЕН?
День помирав. По ньому плакав дзвін.
А біля церкви хлопчик невеличкий
Худеньким тілом посилав уклін
За милостиню… Щиро, чи це – звичка?

В брудну долоню гривню подадуть,
Можуть цукерку, яблуко, копійку…
Чи хто загляне в душу, в каламуть,
Відчує, як там: солодко чи гірко?

День помирав. З собою забирав
У вічність сльози стомлені дитини…
Відплакав дзвін, огарок свічки впав,
І хмару хрест ділив на половини.

Від церкви люди йшли урізнобіч,
Щасливі очі піднімали в небо.
І хлопчик розумів трагічну річ:
Він тільки Богу в цьому світі треба!..

Гарний вірш Павлюк Світлани :
***
Есть путь по истине прекрасный –
Служить Отчизне всей душой
И благородный и отважный,
Непогрешимый и святой.
Есть путь познания и веры,
Желаний сердца и любви,
И, окрыляясь, с чувством меры,
Несёшь свои благие дни.
Есть путь неверия и злобы,
Есть путь невежества и лжи,
И только сердце высшей пробы
Не принимает мира тьмы.
Пути есть разные и средства,
Но нет желаннее мечты,
Чтоб на скрижалях духа сердца,
Явить святой любви черты.

Подобається вірш Царьова-форост Раїси :
ОЧИМА КОБЗАРЯ
Якою бачу Україну?
Нехай квітує, мов садок,
Щасливу радісну родину,
Багато в сім’ях діточок.




Нехай трояндою розквітне
І доторкнеться до небес,
На цій землі таке все рідне,
В майбутнє вірю та прогрес.

Я вірю, що вона всміхнеться,
Докупи діток позбира.
І словом лагідним торкнеться,
Бо ж дух надії не вмира!

Подобаються вірші Журенкової Лариси :
ТВОРЧІСТЬ І МИТЕЦЬ
Куняють сонні ліхтарі,
І місяць позіха на дроті.
Мережить майстер на зорі
Листки в старенькому блокноті.

Тоненька віршів філігрань
Поету не дає заснути.
Митець стирає зриму грань
Між тим, що є, й що може бути.

Урешті слів стрімкий виток
Зупиниться в кімнатній тиші…
Розбудить списанний листок
Ще недописаного вірша.



ПРОСТО Я ЛЮБИЛА ВАС
Осінь. Вечір. Листя шепіт.
Поруч Ви, легка печаль…
Я накинула на плечі
Павутинку – світлу шаль.

Стукіт серця, лунко-лунко,
Трепет рук, легкий-легкий…
І прощальна мить цілунку –
Присмак осені терпкий…

Знову верби жовтокосі,
Як тоді, танцюють вальс…
Я не плачу… Просто осінь…
Просто я любила Вас…
Гарні вірші Котихової Ганни :
ПОДАРИ МНЕ СКАЗКУ
Я так хочу, чтобы любили,
Спустя года. Как в первый раз.
Чтобы друг другом дорожили,
И не бросали пустых фраз.
Чтобы улыбками сияли
Их лица. Ведь красивей нет.
Чтобы друг друга понимали.
Вдвоём готовили обед.
Чтоб жизнь им радость приносила,
Спокойствие и доброту.
И чтобы очень, очень мило
Они смеялись поутру.
ЛЕТИМ ВМЕСТЕ
«Height is the one for me
It gives me all I need»
(Высота-часть меня,
Она даёт мне всё, что нужно)
Не выключай на небе звёзды!
Ведь им так хочется гореть.
И мне мечтать еще не поздно.
Ведь мне так хочется лететь.
Дай мне дослушать эту песню!
Она меня уносит ввысь…
И если хочешь – летим вместе.
Давай, скорее, поднимись!
Мы улетим с тобой отсюда
За горизонт, так далеко.
Я знаю, там случится чудо.
Спокойно будет и легко.
***
Подари мне сказку
И застав поверить.
Убери все маски.
И раскрой все двери.
Научи смеяться,
Верить и любить.
Позови умчаться,нав час.
И счастливой бать.
Подобається текст Харакоз Наталії : «Война в дочки-матери». Дуже глибокий, чуттєвий твір.
Сподобався твір Титаренко Ольги : «З листя». А саме такі рядки : «Так м над хмарами, инав час. Подеколи сюди залітав вітер і розказував кленам про свої мандри. Про білу перину над хмарами, яку щоранку місить ранкове сонце, виліплює з неї різні фігурки, немов із тіста, і чіпляє їх на верхівки гір. Про нічних птахів, які визбирують з ночі зорі і струшують їх зі своїх крил в океан. А там під ранок їх ковтає велика рибина…» Також подобаються рядки з МІФУ ПРО ЛЮБОВ : «З однаковими думками на двох, з однаковими снами на двох, з однаковими емоціями на двох… Богу зробилося сумно за їхню самотність і він вирішив забрати її зі світу, адже людина має право на свої власні думки, на свої емоції, на свої сни! Він розділив ціле на два, і так кожне зерно, і розкидав напівзерна по світу так, аби вони ніколи не торкалися того самого грунту.»
Зворушлива розповідь Оніщук Катерини «ДВІ ДУШІ» : «Не йшов – підскакував , хотілося кричати від щастя. Яке ж це не збагненне прекрасне відчуття ейфорії.
… Він кричав, надривався, штурхав кожного, але не було ніякої реакції. Злий, змучений він ловить погляд коханої в надії на хоч якусь відповідь, проводить її очима… проводить в обійми кращого друга… немає повітря , все, остання крапля… чаша терпіння із шумом Ніагарського водоспаду випустила все наболіле, гірке, терпке, отруйне вино.
Він біг, він мчав. Ось двері, ось дім, кімната, все, кінець…
Відкриває очі голова болить. На телефоні 56 пропущених дзвінків, 12 смсок від друзів та коханої . Це був сон?! Нічого собі примарилося!
Гарні вірші Міхалевського Віталія :
ЦУКЕРКОВО-БУКЕТНІ ВІРШІ
Певно, в кожного на горищі
Весь пожовклий і геть потертий
Є блокнот цукеркових віршів.
А точніш, - цукерково-букетних.
Може, й бідних, немов студенти,
Ніби діти, щасливих, щирих.
Аромат молодих сонетів
Запустіть у міські квартири.
І запахнуть із квітня вишні,
З липня – липи і степ – із серпня.
Рій злетить наших мрій колишніх
У літа цукерково-букетні.
Скарб знайдете на дні у скрині
Слів зухвалих, хмільних, чубастих.
Смійтесь, плачте… - чому донині
На горищі були нечасто?..
Пийте юність святу і грішну,
Що дарує стежкам проспекти,
Перший подих кохання – віршам…
Кличте ніч цукерково-букетну!
ГІТАРА
О, що за нічка нині темна! –
Не видно навіть і за крок.
Крадуть коней в таку ніч певно
І заціловують жінок.
Не до пісень тепер гітарі.
Твій стан так зваблює мене…
Нуртують душу очі карі –
П’янкі, немов вино хмільне.
Але минулись дні веселі,
Коли співав до несхочу.
Стара, без струн, в кутку оселі
Стоїть німа. Та й я мовчу.
А все ж… До болю нічка щемна…
Не видно навіть і за крок.
Крадуть коней всю ніч напевно
І заціловують жінок…

БАБИНЕ ЛІТО
По усьому білому світу,
Гляньте, - бабине ходить літо.
Лісом, полем і яром ходить.
І з ума, і з дороги зводить.
Як володар, як гість багатий
Величаво дарує свято.
І дива його павутинні –
Радість дідові і дитині.
Розстеляє туман в долині
Голубий-голубий, аж синій.
Позолочує дні і клени…
Насміхається ніби з мене:
- А тобі кину срібла в коси-
Як-не-як , поверта на осінь.
…Літо бабине – то кохання
Довгождане… Мабуть, останнє…

Подобається вірш Гасанової Маргарити :

ПРИВІТАННЯ ВЕСНІ

Прийшла весна. І серце молодіє,
Як немовля розпестилась, радіє.
До небосхилу тягне малі руки,
Дзюрчать у голос її гуки.

Про щастя неземне лопоче
І заглядає пристрасно у очі.
Крилату радість веснонько дарує
І господинею в душі панує.

Дуже подобаються вірші Дорожко Леоніда :
ДВОЕДУШИЕ
Нет, не секрет, она всё чаще,
Когда не видимся с тобою,
Моя душа уходит в пятки
Холодной осенью… зимою.
Мы так не кстати повстречались
И безрассудно, вмиг, сошлись,
Что мне на время показалось,
Мол, две души в одну слились,
Но через годик – протрезвели.
Мы развелись и разошлись,
А кто был прав, кто виноват
Доселе не разобрались.

***

Зима ковром укрыла поле,
Платок накинула на ель,
Расщедрилась снегами вволю,
Засыпав двери до петель.
Вдвоем с морозом не тужила,
Всю ночь розвилась, как могла:
Махала веером, кружила
И всё тропинки замела.
А я тривожусь не напрасно
И мне сегодня не до сна.
В печи огонь всё гаснет, гаснет…
Вот-вот ко мне придет ОНА.

***
Надеюсь, грязный снег растает
И отчужденья пропадёт,
Вновь в небе сонце засияет
И ты ко мне поять придёшь.
Многоголосица рассвета
Заменит скуку февраля,
Я напишу стихи об этом,
Стихи те будут для тебя.
Вновь зазвучат с рассветом песни
Всё будет так, как и тогда.
Прудянка. Вечер. Рядом речка…
Ты приходи. Я жду тебя.

***
Она мне снилась по ночам,
а нынче – позвонила,
Спросила: «Милый! Ты скучал?...» -
и трубку положила.
Какой кошмар. На склоне лет
Глупею с каждым годом,
Кричу во сне: «Алло! Привет!»
Пеняю на погоду.
Мне не понять: где сон, где явь?
Балую с телефоном.
С судьбою бился об заклад –
и вот остался голым.
Итог печалей. Короли
без царства остаються…
И та, что манит сталько лет,
вновь не даёт проснуться…

***
Між тим числом, що ти мене кохала,
І датою сьогоднішнього дня
Життя, мабуть, лише три крапки ставить
Три Крапки… ось таке було моє життя.
Між тим числом, що ти мене кохала,
До того дня, що зараз наступив,
Не раз я падав, піднімавсь і клавсь…
Знайшов тебе і знову загубив.
Між тим числом, що ти мене кохала,
між тим щасливим, молодим числом,
і цим, зимовим – різні дні бували –
то холодом повіє, то теплом.
Все змінювалось з року в рік неначе,
Але сьогодні глянувши назад,
Я там лише одну тебе побачив,
І зрозумів, що я тебе кохав.

***
Усе давно минуло… Де пожниво було
Сьогодні бур’янами те поле заросло.
Зозулі відкували, ми вже немолоді…
Навіщо ти сказала оте безглузде «ні»?
Навіщо я безглуздо там дозволу питав,
Коли тремтіло поле та хліб життя давав.

Досить цікавий матеріал Кирпатовського Віталія про Внутрішню Сутність Поезії.
Подобаються очерки Даниїла Андреєва Роза Мира. Чудові вірші :

ПЕРЕЧЕРКНУТАЯ ЖИЗНЬ
(о последствиях войн)
Как асфальтовая дорога
Перечёркивает поля,
И вокруг ещё зелени много,
Но весною не пахнет земля.
Так и жизнь, корда горе случится,
Потеряет свій тонус и свет.
Счастье снова тихонько стучится,
Но уже вдохновения нет.
И война вдруг пришла, накосила
Нам несчётное множество бед.
Вся страна от страдний застыла,
Хоть и солнцем сияет рассвет.
Пусть фанфар победу откроют,
Но из слёз будут долго дожди.
Пока сажу с домов всю не смоют,
То и радости погной не жди.
О ПРОСТОМ НЕПРОСТОМ ПОЭТЕ
Ты мой друг и поэт, но и запросто
Говоришь, будто ровня, со мной.
А похлёбка кипит не наваристо,
И п’ятак не звенит золотой.
У тебя в голове не младенчество.
Когда пишеш стихи нам тайком,
То у сердца, ведь, всё человечество
И весь Мир потайным уголком.
А я прост, как бум ага измятая,
В споре бочку ещё как качу!
В тебе ж истина, словно заснятая. –
Ты лиш слово – и я пролечу.
Неказист и одет не по-модному,
И в толпе оскорбят и толк нут.
Невдомёк-то уму всенародному –
Принижая, мосты свои жгут.

ХОЗЯИН ЛЕТА
Я тепер хозяин лета,
Сею тополиный пух,
У калитки, без запрета,
Подорожник и лопух.

Не пылят мои дороги,
Отпустил : гулять жару,
Мои травы тонконоги,
Да и ветер на юру.

От укусов комарами
Тела чувствую обьём
И, не увлекаясь снами,
Зорьку шлю на оком.

Чтобы лето улыбалось,
Солнце в поле баловал –
Расплескалось, розгулялось,
Словно, в тисячах зеркал.

КВІТКА МАРГАРИТКА
Квітка маргаритка
Вогником горить,
І душа – лебідка
У садку пахтить.



А пустунка хмарка
Розпустила косу.
Дарує білявка
Їй краплинку босу.

Сонечко сміється,
Веселкою грає.
А барвінок в’ється,
Парубком впадає.

На стежинки сіє
Вітер водограй.
І серденько мліє,
Наче то є Рай!

Подобаються вірші Красельникової Тетяни :

ПРО ТВАРИНОК
Сірий песик, мокрий ніс
До дитиночки підліз.
Лизь маленьким язичком.
Це такий собачий цьом.

Мишки довго танцювали,
Поки спати полягали,
Бо втомились перед сном
Хоровод видить кругом.

Заспівай ти нам, будь ласка, -
Просять всі маленьку пташку.
Цвінь-цвірінь – виводить та,
Веселиться дітвора.

Мур – муркотик муркотів.
Коло ляльки тихо сів,
Дав свою погладить спинку,
Забавляв малу дитинку.

КОЛИСАНКА
Муркотіли кошенята,
Щоб впустили їх до хати,
Щоб впустили до кімнати,
Де дитятко колисати.
Кошенята муркотіли,
Коло люльки дружно сіли.
Заспівали для малятка,
Щоб хутчіш лягало спатки.
Дуже сподобались вірші Третяк Ніни :
ПЕРЕДЧУТТЯ
Ще ні печалі, ні жалю,
Іще не мовилось «люблю»,
Ще починається життя,
А з ним всього передчуття…
Нектар ромашкових сердець
Збирає коник - стрибунець;
Косинка неба голуба
Запнула сіно на лугах.
Гайнула хмара через став –
Запахло вільгістю отав –
І покотилась за село,
І небо сяйвом розцвіло.
Гукає баба до борщу
І хреститься : «Пошли, дощу!»

ЖІНОЧА ЛОГІКА
Заплутаюся в сумнівів траві
І захмелію пахощами м’яти …
А ви були тверезі і праві:
Хто не посіяв, той не буде жати.
Хто не втрачав – не матиме жалю,
Хто не ішов – не буде спотикатись,
Хто не відчув і не сказав «люблю»,
Тому в коханні не розчаруватись!
Жіноче романтичніше єство,
А логіка – спонтанно нелогічна.
Вона нафантазує, що було,
Вона у миті розпізнає вічність.
Згубитись може серед трьох беріз,
І захлинутися в очах бездонних.
На щастя відгукнутись морем сліз,
А щастя – як метелик на долоні!
За вас, негідного її руки,
Життя своє віддати романтичне,
Хай потім – реп’яхи і остюки –
Вона так вірить, що кохання вічне!
І що тепер у неї в голові,
І як, і чим її переконати?
Заплутаюся в сумнівів траві
І захмелію пахощами м’яти …

ЄДИНИЙ ДЕНЬ
Цієї ночі не зімкнулись очі.
Безсоння грало в піжмурки зі сном.
Творили день його безсмертні зодчі
Під зоряним небесним полотном.
Як справжнє все – довершили натхненно,
Подалі від здивованих очей.
Невтомний труд – Сизифів труд – щоденно
Єдиним днем приходив до людей.
Єдиним, неповторним і минущим –
(І хто б його лишитись не благав)
Єдиний день для всіх на світі сущих
Собою був – себе віддарував.
Відходячи у темінь і безсмертя,
Він естафету іншим передав,
Не поспішай його безжально стерти –
Над ним Творець трудився і страждав.


ХТО ЛЮБИВ, ХАЙ ЗАВТРА ЛЮБИТЬ

Місяць в темнім небі блудить.
День відбувся і віджив.
Хто любив, хай завтра любить,
Завтра – хто ще не любив.

Сплять турботи і печалі,
Добрі люди сплять і злі,
Сплять, стоптавшись, сиві далі,
Притулившись до землі.

Курява – і та заснула.
Неспокійним мрійним сном.
Тільки вітром повійнуло –
Підняло її кругом.

Ніч не спить і сни гуляють
В кожнім домі і теплі.
І чорти бенкет справляють
Й чортенята їх малі.

І Венера не дрімає.
З нею віщий Бог пісень.
На любов благословляє
Рай земний – грядущий день.

Поки ходить сон між люди,
Сіє щедро диво з див:
Хто любив, хай завтра любить,
Завтра – хто, ще не любив.

Що то за любов незрима,
Серце щастям розпина,
У вогні неопалима,
Щонайглибша глибина?

Як здіймала і топила
Тих глибин бентежна млость!
Небо землю полюбило –
З нею в любості злилось.

Золоті Амура стріли
Розбивають нам серця:
Уночі і вдень він цілить
На кохання без кінця.

Лиш любов одна мурує
Невсипущий, сущий світ,
Пристрастю життя вирує,
Свій продовжуючи рід.

Знову спів пташок розбудить
Сил і любощів прилив:
Хто любив, хай завтра любить,
Завтра – хто ще не любив…

Сподобались вірші Кльокти Тетяни :
***
Зима зронила золоту сльозу,
Заплакала, завила, затужила…
Колюча ніч на зорях ворожила,
З чола змахнувши вічну сивину.

А я пливла зорею понад хмар –
Ні ночі, ні зими, ні хуртовини.
Які мізерні пристрасті людини,
Які буденні, коли маєш дар.

Злетіти в небо і осяять світ,
Торкнутись клавіш райдуги гучної,
Ловити хвилі аури земної
І кинуть людям душу, як болід.






ПАРАД ПЛАНЕТ

Відколи блазень листопад
Пережував свої хвилини
І зсипав грудню на коліна,
У мене все не так, не влад.

Він, мабуть, випалив мій час
І сірим попелом розвіяв.
Голодна ніч ковтає нас,
Вертає зрідка в ранки сірі,

Щоб знову втомлено стулить
Над нами вицвілу пащеку.
І думка зморено болить:
Кінець, напевне, недалеко.

І якось байдуже течуть
Думки у небо безголосе,
А звідти тихим сумом осінь
На землю сипле в сонну суть
Зими каміння самоцвітне…
А у мені все цвіллю квітне.

Я намагаюся збагнуть,
Відчути, зачерпнути чар
Того життя, що з неба ллється,
А за плечима хтось сміється:
Чи янгол мій, чи ночі цар?

Я вибираюся з тенет,
Сміюся солоно і гірко.
То, кажуть, був парад планет.
А далі – знов Різдвяна зірка.

Дуже цікав вірш Мішина Михайла :

ПРОБАЧТЕ НАМ
Я відпускаю в надвечір’я
Свої думки немов струмки,
Злітайте діти в Межигір’я,
Здіймайтесь в небеса з руки.

Злітайте, щоби подивитись
На розкіш хижу на землі…
А потім будемо молитись,
Щоб не загинути в імлі.
Нас не здолати яничарам,
Свій Гімн співаємо усі…
Скажімо : «Досить !» мовним чварам,
Бо стогнуть в трунах дідусі.

Ще сльози ллють сумні бабусі
Та і батьки, якщо вже там.
Пробачте нам наші матусі
За політичний цей бедлам.

Сподобалися вірші Григор’євої Олесі :

Землю – знівечено,
Небо – посічено,
Віру – приречено,
Тіло – скалічено.

Мати – не втішена,
Діти – покинуті.
Душу, мов з грішника,
На розсуд вийнято.

Зрада - іржава,
Ніким не пробачена.
Помисли – праведні,
Пеклом освячені.

Думку – роздерто,
а правду – обрізано.
Тіні померлих
Приходять невпізнані.




Час розчиняється
В кривавій паузі.
Не відкриваються
Рятунку жалюзі.

Рана не зрощена,
Фляга спустошена…
На вічне прощення
Вічність запрошує.

***
Серед зелені, пилом покритої,
На хиткій старій лаві, як світ,
Край дороги, вітрами увитої,
Незворушно сидів собі дід.
Кущ калиновий, в сонце закоханий,
З ним щодень перехожих стрічав,
Пес кумедний – приблуда непроханий,
Біля лави тихесенько спав.

Очі діда, журбою наповнені,
Дивну тайну несли крізь роки,
Ніби душі він бачив оголені,
І читав заповітні думки.

Мовби мудрість, світами назбирана,
Зачаїлась в його сивині,
І терзання та мрії знекрилені
Міг би він прочитати в мені.

Ніби міг моє серце потішити,
Розповівши мені залбки,
Як свій смуток позаду залишити
І забути усі помилки.

Ніби міг він розвіяти сумніви,
Відпустить зачерствілі гріхи,
І дорогу вказати таку мені,
Де не зможуть здолати страхи.

Все повз діда я мовчки проходила,
Нерішуче шукаючи слів.
А коли ті слова познаходила…
Вже на лаві ніхто не сидів.


***
Мені твій погляд не лишає шансів!
Я шквальний натиск цей не відверну,
І, тонучи в душевнім дисонансі,
Махаю рятувальному човну.

Тебе немає – погляд той шукаю,
Ти є – від нього хочу утекти.
Він на шматочки душу розриває,
І спалює до відступу мости.

Мене він так сміливо обіймає,
Бажання розпаливши на біду.
Він мій Сусанін – я за ним ступаю,
Не знаючи, коли й куди прийду.

Гіркий наркотик! Я його приймаю,
Рятуючись од відчаю синців,
Та, як належне, в саван одягаю
Безперспективність наших почуттів.

Мені він так багато обіцяє –
Сум’яття і терзань донесхочу…
А я йому покірно пробачаю,
І це собі ніколі не прощу!

Сподобався вірш Осінь Тетяни :

Стих сошью из тонких нитей
Не надежды, так просвета…
Из открытий и наитий
Ливня, снега, солнца, света.
Мне читатель мнится братом.
Но скажу себе при этом:
- Кто по жизни был эмпатом,
Только тот и стал поэтом.

Чудовий вірш Ницика Андрія:
Куди йдемо ми кожен Божий день,
Минаючи провулки й повороти?
Куди йдемо ми? Скільки вже пісень
Лунало зі сльозами ночі проти?

І як прийшли туди, де зараз є?
І хто нас вів, хто зле шептав на вухо?
Що ми самі, що воля – то худе,
Безглузде та шкідливе серце духу.

А як ішли? Чи точно йшли? Чвалали.
Ледь підіймали ноги від землі.
Тож розпластавшись стрічкою хули,
Поза дні підставляли середущих.

Дійшли нарешті. Вткнулись в кут глухий,
Розбили перші лоба й ніс об стіну.
«Куди несе вас?» - зловтішавсь котрийсь,
Із тих, хто ззаду дихав всім у спину.

Стіна стоїть: Їй байдуже до нас.
Вона лиш вміє бути і брехати.
Що не кажи – вона вмикає бас,
Лякаючи й кидаючи за грати.

А час не жде. Він тче руно з кісток.
Криваве, димне, чорне та червоне.
Чи проросте з зерняти той росток?
Чи може ненародженим і згине?

До вподоби вірш Дмитрика Володимира :
Твоє сьогодні – на моїх руках.
Твоє учора – я в стальній облозі.
І обидвох нас спогади тривожать,
Ті спогади, що на семи вітрах.

Куди ж сховатись в непогожий час?
Який цвіркун почне за нас молиться?
Коли з минулого видніють лиця
Близькі і водночас чужі для нас.

І брешемо, що десь ще є місця,
Де будемо ми часу непідвладні.
Та від минулого тікати марно –
Розп’ята пам'ять на семи вітрах.

Дуже гарны вірші Дмитришина Леоніда:
«НУ ЩО Б, ЗДАВАЛОСЯ, СЛОВА…»
Вінок сонетів
1. «Ну що б, здавалося слова… »
Ця палуба, відкрита,
А туга з пісні наплива,
Як хмарище на небо жита.

Хоч страху лінія крива
Мов зрада, заздрістю налита, -
Палітра є – життя трива,
А мить не проклята, прожита

Листи – надії журавлі
Не долітають з рідної землі –
Лише стихії перемова.

Коли прийдеш безлюдним краєм,
То серце сумнів не розкрає:
Ну що б, здавалося, рідна мова…
Ну що б, здавалось, рідна мова…

2. Вона відкриє правду сліз
У слові воля калинова
І тільки наш Чумацький віз.
На мову окупанта змова,
Який ягням у душу вліз.
Та мова і на хрест готова –
Не знає заборон і віз.

Без мови й року не прожити,
До світла волі не дожити,
Що сонцем долю напува.

Бо мова – то батьківські лиця,
Піснями сповнена світлиця,
Подвір’я рідного трава.

3. Подвір’я рідного трава
Стає шовками сиротині,
А слово пам'ять зігріва,
Як віри промінь на картині.

Малюнка вік, мов тінь жива
В музейній тиші чи гордині,
А слово птахом ожива,
Зерном розради у людині.

Без слова все життя – пітьма.
За що поетові тюрма?
А не запалюй свічки слова!

Бо слово – доля, слово – воля,
Сестра – тополя серед поля,
Садка травневого обнова.

4. Садка травневого обнова…
Оце б до нього з олівцем?
Весна – ця пані гонорова
Із щирим, як в сестри лицем…

Хатину б там! Бо це ж основа
Розрад, що є від Господа взірцем!
Душа туди летить готова
Через пустелі манівцем.

І тільки слова мужня птаха
Злітає над тюрмою страху.
Із хвилі чорної сплива.

Нехай в тюрмі – країні тісно,
Та є в душі, та є у пісні
Звитяг козацька булава.
5. Звитяг козацька булава
Не втопить у болоті зради.
Віками ворог не вгава,
Та не втопити слова правди.

Віки пливуть – борня трива
І множаться брехні армади,
Але поезії вода жива
Щораз оновить барикади.

Манкурти у багні гордині
Вінки сплітають Катерині,
Бо власна слава їм – полова.

Вони шанують всі Поета,
Та все, що вкинули у Лету,
Сіяє в переливах слова.


6. Сіяє в переливах слова
Могутність рідного Дніпра,
Веселки ніжність кольорова,
Кохання першого пора.

Дзвенить у пісні літ підкова,
Сумує найвідоміша гора,
Радіє юність барвінкова
З-під Кобзаревого пера.

А тих, що з пам’яті Поета
Зробили сміх – поглине Лета
Чи всеосяжність степова.

Бо словом чесного Поета,
Щораз мудрішає планета,
В зневірі віра ожива.

7. В зневірі віра ожива,
А віра нищить вічні гори,
Бо підкоряються дива
Завжди вітриську непокори.

Людина вірою жива
Й завжди страждає від покори,
Ніколи рабська голова
Пісень і радості не створить.

Поет – митець, Поет – співець,
Щодня творець, щодня боєць,
Йому від Бога ця умова.

Розкриєш книгу наче долю, -
Пізнаєш мудрість, щирість, волю,
Бо щира зріднює розмова.

8. Бо щира зріднює розмова
В тіні зневіри, на межі,
Людей єднає щирість слова,
До слова слово – й не чужі.

Бува, чужа у друга мова –
Вплетуться рухи в колажі,
Взаємна приязнь гонорова
Здолає різні рубежі.

Чуже у тому не погасне,
Хто поважає слово власне.
У слові – світу кольори.

Глибінь небес та океану,
Разки ранкового туману,
У слові - верби, явори.

9. У слові – верби, явори,
Тополі сиві в синім полі,
Столиці зібгані двори,
Де креслились ескізи долі.

Пісні вечірньої пори,
Сирітства краєвиди голі.
Таланти сильному – дари,
Слабкому нарікання кволі.

Нехай Господь дає нам дар
Читати зболений кобзар,
Сказавши сумніву: згори!

З-під геніального пера –
Безмежжя щедрого Дніпра
Й віки Чернечої гори.



10. Й віки Чернечої гори,
І мудра щирість Заповіту –
Крізь товщу історичної кори –
Промова до усього світу;

Мина кордонів ятери
І гнівом, й променем привіту,
Але незлобним: «Підкори!»,
Благословивши кожну віту.

І кожна брость, і кожна віть –
То тіні слів усіх століть,
Де вітер смутку завива.

Із кожного сльоза
Росою вічності сповза,
Їх біль і слава сповива.

11. Їх біль і слава сповива,
Останніх літ рядки останні:
Гравюри випукла канва,
Надій етюди невблаганні.

Пливла у оплесках Москва,
І Пітер розривавсь в осанні,
А рідного садка дива
Були і досі у засланні.

Вкраїни рідної роса
На стрічках болем не згаса,
Не гріє щирий пієтет.

Бо та земля, що народила,
Дарує думці й слову крила –
Чи ти орач, чи ти Поет.

12. Чи ти орач, чи ти поет, -
«Кобзар» щодня – скарбниця правди,
Не показний авторитет –
Псалтир поради і розради.

Пустий без нього Інтернет,
Фальшиво-хитрий розпач влади.
В нім долі нашої портрет,
Котра долає всі завади.
У чорні, ніби тінь години
Рятує світлу суть людини,
Не демонічний дзвін монет

Руйнують тіло каземати,
Та крила в пісні не зламати,
А простір пісні – серця злет.

13. А простір пісні – серця злет
Над краєм полину й калини,
Сльози та усмішки секрет –
Та волі й усмішки хвилини.

Як словом кований сонет,
Як цвіт стрункої тополини,
Як щедро зібраний букет –
Сльоза не має половини.

Вітри життєвих хуртовин
І світла туга павутин,
І дощ, що щастям налива –

Минем ми, як дощ, як дати,
Та чи дано нам розгадати –
«Ну що б, здавалося, слова…»

14. «Ну що б, здавалося, слова…» -
Сказав Поет в неволі лютій,
Аби повірилось в дива
Душі закутій і забутій.

Проміння дня як суть нова
Заграло в ризі призабутій,
Самотність сковує, вбива,
Та слово – звільнення по суті.

Із слова – долі сторінки
І друзі , й зрадники, жінки,
Усе, що серце сонцем напува.

Та легким розчерком творця
Розкрита суть глибинна ця:
«Ну що б, здавалося слова…»

15. «Ну що б, здавалося, слова…»
Ну що б, здавалось, рідна мова…
Подвір’я рідного трава,
Садка травневого обнова.

Звитяг козацька булава
Сіяє в переливах слова,
В неволі воля ожива,
Бо щира зріднює розмова.

У слові верби, явори
Й віки Чернечої гори –
Їх біль і слава сповива.

Чи ти орач, чи ти поет,
Поринь у суть, відчувши злет:
«Ну що б, здавалося, слова…»


Дуже сподобалась творчість Диб’як Неоніли.
***
Гримить на сході. З «градами» гроза.
Ховає в листя перший цвіт жоржина.
Тяжкі дощі, мов мамина сльоза.
Щодня з війни чекає мати сина.

- Ти не три
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
 
„СКЛЯНКА ЧАСУ*ZEITGLAS” міжнародний літературно-художній журнал та видавництво вул. Шевченка, 31/32 Канів, 19002, Україна. Тел/факс: (04736) 36805 З 1995 року дає рівні можливості маститим і авторам-початківцям. Одночасно українською, російською та німецькою мовами. mailto:zeitglas@ck.ukrtel.net web: www. zeitglas.io.ua Директор: Олександр В. Апальков **************************************************************************** „Склянка Часу*ZeitGlas” Publishing house and international literary - art magazine Street. Schewtschenko, 31/32 Kaniv,19002, Ukraine. Phone/fax: (04736) 36805 Since 1995 gives equal opportunities known and beginning authors. Simultaneously in the Ukrainian, Russian and German languages. mailto:zeitglas@ck.ukrtel.net The director: Alexander W.Apalkow